Організація, нормування та оплата праці на вирощуванні картопл

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Організація, нормування та оплата праці на вирощуванні картопл

Організація, нормування та оплата праці на вирощуванні картопл

• Вступ.3
• 1. Організаційно-економічна характеристика «Агрофірми „Київська“». Значення вирощування картоплі в економіці підприємства
• 2. Організація праці на вирощуванні картоплі в «Агрофірмі „Київська“»
• 2.1 Трудовий колектив «Агрофірми „Київська“» та існуючі в ньому форми поділу і кооперації праці.
• 2.2 Організація основних трудових процесів на вирощуванні картоплі в «Агрофірмі „Київська“»
• 2.3 Організація, оснащення та обслуговування робочих місць в «Агрофірмі „Київська“»
• 3. Розробка нормативів і норм праці.
• 3.1 Способи вивчення трудових процесів, аналіз результатів проведених спостережень і обробка даних.
• 3.2 Розрахунок та обґрунтування нормативів і норм праці
• 4. Оплата праці в сільському господарстві
• Висновки і пропозиції
• Список використаних літературних джерел
• Додатки
• Додаток 1
• Додаток 2.
• Додаток 3
• Додаток 4

Рівень заробітної плати працівників у великому ступені залежить від стану роботи з нормування праці. Упорядкування нормування -- це важливий фактор забезпечення організації оплати праці. У сільському господарстві застосовуються технічно обґрунтовані міжгалузеві і галузеві, єдині і місцеві норми виробітку (виробництва, часу, обслуговування). Перелік цих норм систематично переглядається Республіканським нормативно-дослідницьким центром у сільському господарстві і затверджується в міністерстві. Усі зазначені норми встановлені виходячи з вартості робочого дня.

Конкретні норми виробітку (обслуговування) розробляються в сільськогосподарській організації за узгодженням з комітетом профспілки на підставі технічно обґрунтованих норм виробітку з урахуванням резервів підвищення продуктивності праці, повного використання техніки, ступеня механізації виробничих процесів, виду тварин і досягнутого рівня продуктивності. Відхилення допускаються у випадках, коли конкретні виробничі умови не відповідають тим, для яких установлена технічно обґрунтована норма.

Дана тематика цікавить багатьох науковців, на основі їх праць і написана дана курсова робота. Основним джерелом для написання роботи служить нормативно-законодавча база України, що регулює взаємовідносини керівників і найманих співробітників, перш за все це Конституція України, Закон України “Про заробітну плату”, Кодекс Законів “Про працю”, Закон України “Про колективне сільськогосподарське підприємство”. Теоретичні засади написання представленої роботи почерпнуті з наступних літературних джерел - Попов Н.А. Організація сільськогосподарського виробництва, Чураков В.Я. Наукові основи оцінки трудових ресурсів в АПК, Шапиро Б.М. Організація праці в сільському господарстві, Кобець Е.А., Корсаков М.Н. Організація, нормування й оплата праці на підприємствах галузі та інші.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма „Київська“» -- багатопрофільне господарство, спеціалісти якого працюють як у рослинництві, так і в тваринництві. Підприємство розташовано в Київській області Макарівського району в селищі Маковище. Родючі ґрунти, багаті традиції землеробства, сприятливий клімат, освідченні та працьовиті люди - все це є підґрунтям для того, щоб «Агрофірма „Київська“» займала пріоритетне місце в економіці, задовольняючи потреби населення в якісних і доступних продуктах харчування, забезпечував достойний рівень життя селянам.

Починаючи з 1997 року основною спеціалізацією господарства було вирощування насіннєвої картоплі. Підприємство розпочало співпрацю з «Миронівським хлібопродуктом» у 2002 році. З того часу підприємство було повністю модернізоване, а з часом -- було розширено напрямки його діяльності: окрім рослинництва «Агрофірма „Київська“» почала займатися вирощуванням племінної великої рогатої худоби й у 2004 році отримала статус племінного репродуктора. Підприємство було повністю придбане «Миронівським хлібопродуктом» у 2006 році.

Сьогодні господарство має близько 15 тис. га землі, на якій вирощують насіннєву і продовольчу картоплю, пшеницю, жито, кукурудзу, кормові культури. При цьому в господарстві культивується більше 30 сортів картоплі української, німецької та голландської селекції. Вирощують також елітну картоплю, використовуючи досягнення сучасних технологій. Загалом під вирощування цієї культури зайнято до 400 га, на яких щороку збирають близько 12 тис. тонн врожаю.

Крім того, господарство займається розведенням племінних порід великої рогатої худоби, а саме: української м'ясної, симентальської, герефордської, чорно-рябої молочної, п'ємонтезької порід, а також має статус племінного заводу з розведення ВРХ таких порід, як шароле, абердин-ангуської та лімузин. Саме в цьому господарстві розводять биків абердино-ангуської породи, які потім відправляються на вирощування в «Дружбу народів» і з яких виробляють яловичину під ТМ «Сертифікований Ангус». Потужності господарства із вирощування ВРХ -- близько 1 тис. голів молодняку. З метою постійного вдосконалення існуючих та виведення нових порід тварин і сортів сільськогосподарських культур ТОВ «Агрофірма „Київська“» активно і плідно співпрацює з вітчизняними й зарубіжними науково-дослідними та навчальними установами.

На сьогоднішній день в господарстві працює близько 415 працівників.

Розглядаючи поділ праці в «Агрофірмі „Київська“», варто виділити наступні основні його види:

1) функціональний поділ праці між різними категоріями працівників підприємства;

2) поділ праці між групами робітників по ознаці технологічної однорідності виконуваних ними робіт -- професійний поділ праці;

3) поділ праці між групами робітників в залежності від складності виконуваних ними робіт -- кваліфікаційний поділ праці.

Слід зазначити, що поділ праці, означаючи одночасне співіснування різних видів трудової діяльності, відіграє важливу роль у розвитку організації виробництва і праці: по-перше, він є необхідною передумовою процесу виробництва і умовою підвищення продуктивності праці; по-друге, сприяє спеціалізації виробничих процесів і удосконалюванню трудових навичок працівників, що беруть участь у них.

Іншим напрямком функціонального поділу праці є поділ працівників на основних і допоміжних. Перші з них безпосередньо беруть участь у вирощуванні продукції, інші особистої участі в здійсненні технологічного процесу не приймають, але створюють необхідні умови для безперебійної й ефективної роботи основних робітників.

Особливим видом поділу праці в «Агрофірмі „Київська“» є його професійний поділ, що розвивається в залежності від застосовуваних знарядь праці, предметів праці, технології виробництва. Спостереження показують, що зміни в професійному поділі праці характеризуються ростом абсолютного числа і питомої ваги професій механізованої праці, скороченням числа вузьких професій і спеціальностей, збільшенням чисельності професій широкого профілю.

Наступним видом поділу праці є кваліфікаційний поділ праці в залежності від складності робіт. Воно має найтісніший зв'язок з підвищенням культурно-технічного рівня працівників, що ведуть до скорочення частки малокваліфікованої праці в народному господарстві.

Кваліфікаційні розходження між групами працівників об'єктивно обумовлені різною складністю виконуваних робіт. Працівники однієї і тієї ж професії або спеціальності можуть мати різні знання, уміння працювати і виробничий досвід. Усе це виражається в кваліфікації -- якості роботи і лежить в основі розподілу працівників по групах кваліфікації -- розрядам, категоріям, класам і т.п.

З поділом праці у виробництві сільськогосподарської продукції нерозривно зв'язана його кооперація. Це дві сторони єдиного процесу праці в його суспільній формі.

Існування розділеної праці об'єктивно вимагає встановлення визначених співвідношень і взаємодії між видами праці. Без цього виробництво неможливе. Кооперація праці в «Агрофірмі „Київська“» здійснюється в різних формах у залежності від конкретних виробничих умов. На це впливають особливості технологій, ступінь розчленовування виробничих процесів і багато інших факторів, включаючи організаційно-економічні і соціальні. Так, кооперування праці відбувається при індивідуальному виконанні роботи на окремих робочих місцях, при сполученні трудових функцій і спеціальностей, при колективній роботі. В «Агрофірмі „Київська“» існує колективна кооперація, де на ведуче місце серед колективних форм організації сучасної праці господарська практика висунула виробничі бригади, групові форми організації праці.

У загальному виді бригада являє собою групу працівників, що спільно здійснюють виробничий процес або окрему його частину і колективно відповідають за результати своєї роботи. Для створення бригад необхідні відповідні матеріально-технічні й організаційні передумови, зв'язані або з неможливістю розподілу загальної роботи між окремими виконавцями, або з необхідністю забезпечення чіткої взаємодії між основними і допоміжними працівниками для досягнення більш високого результату в праці, або з труднощами точного визначення обов'язків і обсягу роботи окремих працівників при відсутності в них постійних робочих місць. Обов'язковими умовами бригадної організації праці є наявність виробничого зв'язку між працівниками в процесі праці і загальної мети виконуваних робіт.

Основними видами бригадної організації праці є спеціалізовані і комплексні бригади. Спеціалізовані бригади часто називають професійними, оскільки вони, як правило, складаються з працівників однієї професії і виконують однорідні технологічні процеси. На відміну від них комплексні бригади включають працівників різних професій, що виконують комплекс взаємозалежних, технологічно різнорідних робіт. Кожному членові такої групи доручається виконання визначеної роботи, що відповідає його кваліфікації. Але строгого поділу праці тут немає, працівники можуть залучатися до виконання інших робіт, що входять у загальний комплекс виробничого завдання.

При вирощуванні картоплі здійснюються наступні трудові процеси:

1) обробіток ґрунту;

2) удобрення ґрунту;

3) садіння і догляд за насадженним;

4) вбирання врожаю.

Глибока зяблева оранка створює сприятливі умови для розвитку бульб. Тому її проводять на повну глибину орного шару з попереднім лущенням стерні, якщо це поле картоплі розміщують після зернових (на чорноземах глибина оранки становить 27-30 см). При неглибокій оранці ускладнюється підгортання картоплі, що призводить до утворення дрібних бульб, які залягають близько до поверхні ґрунту. У господарствах, де картоплю саджають улітку, навесні ґрунт розпушують на глибину 20-22 см і обробляють, як чорний пар.

Основною метою обробітку ґрунту під картоплю є створення розпушеного шару, в якому б вільно поширювалася коренева система рослини і сформувалася бульба. Оптимальною вважається об'ємна маса орного шару на суглинкових ґрунтах 1,2 г/см3, на піщаних 1,3 -- 1,4 г/см3. Щоб досягти таких показників, необхідно виконати такі операції: лущення стерні, оранку та передсадивну підготовку.

Лущення повинне забезпечувати належну глибину розпушення, повноту підрізання і подрібнення бур'янів, достатнє загортання післяжнивних решток та вирівнювання поверхні поля. Проводять його відразу після збирання зернових культур на глибину 6-8 см для знищення багаторічних кореневих і коренепаросткових бур'янів глибину лущення збільшують до 12-15 см. Дискові лущильники типу ЛДГ забезпечують порівняно задовільну якість роботи при достатньому зволоженні на ґрунтах легкого механічного складу. Кращі результати в боротьбі з кореневидними та коренепаростковими бур'янами дає лущення стерні. У боротьбі з бур'янами на посівах картоплі можна застосовувати гербіциди (табл. 5.19).

Висока ефективність гербіцидів досягається при дотриманні таких вимог: ретельна розробка поверхневого шару ґрунту до дрібногрудкуватого стану; належна глибина загортання бульб при садінні; вибір препарату з урахуванням видового складу і фази розвитку бур'янів. Обробіток чорноземних ґрунтів у Лісостепу має свої особливості, їх необхідно орати на зяб. Як правило, навесні такі ґрунти дозрівають повільно, що затягує строки їх підготовки і садіння картоплі. Крім того, обробіток "неспілого" ґрунту призводить до різкого погіршення його фізичних властивостей, утворення брил і грудок, що унеможливлює застосування комбайнів на збиранні. Щоб уникнути цього, в Лісостепу на чорноземних ґрунтах всі операції з внесення добрив і підготовки ґрунту потрібно проводити з осені. У цій зоні особливо велике значення має нагромадження та збереження вологи в ґрунті, тому зяблева оранка є обов'язковим агротехнічним прийомом. Широкого застосування набуло садіння картоплі в попередньо сформовані гребені. Нарізують їх висотою 16 -- 18 см культиваторами КРН-4,2 і КОР-4,2. Детальніше розглянемо роботу культиватора КРН-4,2. На культиватор закріплюють сім лап-підгортачів. Крайні підгортачі (маркери) встановлюють на глибину 5-6 см. Перший прохід роблять по вітці. Надалі тракторист водить трактор по крайній борозні і нарізує за кожний прохід чотири гребені, а три підгортачі йдуть повторно по нарізаних гребенях. При такій підготовці відсутні стикові міжряддя. На чорноземних ґрунтах нарізку гребенів бажано проводити з осені після зяблевої оранки висотою 18-20 см.

Застосування добрив під картоплю -- необхідна умова отримання сталих і високих урожаїв. Особливу цінність для підвищення врожаю картоплі становлять органічні добрива, тому що поряд із забезпеченням рослин елементами живлення вони підвищують біологічну активність ґрунту, сприяючи поліпшенню його фізичного стан. З урожаєм 10 т/га картопля виносить із ґрунту 50 кг азоту, 20 кг фосфору і 100 кг калію. Слід зазначити, що коренева система картоплі засвоює з ґрунту калію більше за інші культури. Тому при вирощуванні її на піщаних і торф'яних ґрунтах, які містять дуже мало калію, потрібно вносити підвищені дози калійних добрив (орієнтовними дозами мінеральних добрив на запланований врожай 20 т/га є N100-140, Р50-90, К120-180). Під картоплю використовують різні органічні добрива -- гній, торфогній, компости, зелені добрива. Внесення гною (20-30 т/га) під картоплю підвищує вміст крохмалю в бульбах та значно збільшує урожай.

Картоплю перед садінням сортують, видаляють всі хворі та пошкоджені бульби. Використання для садіння здорових, вирівняних, з високими врожайними якостями бульб є важливим резервом підвищення врожайності картоплі та однією з основних умов реалізації інтенсивної технології. Садити картоплю починають тоді, коли температура ґрунту на глибині 10 см досягне 8-10'С. Садіння бульб у попередньо нарізані гребені найбільш ефективне в ґрунтах з неглибоким вмістом гумусу. Це пов'язано з тим, що гребінь створює сприятливі умови для розвитку і ґрунтового живлення рослин картоплі. Догляд за картоплею полягає в розпушуванні ґрунту в міжряддях, кількість яких залежить від кліматичних умов конкретного року. Захист насаджень картоплі від хвороб та шкідників залежить від фітосанітарного стану ґрунту та рослин. Кількість обробок від колорадського жука та фітофтори значною мірою залежить від ступеня поширення хвороби та жуків. Для ефективного хімічного захисту існує цілий ряд різноманітних препаратів, які, з урахуванням зональних та місцевих особливостей, згубно діють на суто специфічні хвороби, шкідники та бур'яни.

Залежно від призначення картоплю збирають у різні строки. Столові ранні сорти для літнього споживання збирають до настання повної стиглості. Картоплю, вирощену на зайнятих парах, збирають на 8-10 днів раніше, щоб мати змогу підготувати ґрунт для сівби озимих. Пізньостиглі сорти картоплі потрібно збирати до настання осінніх приморозків (раніше повної стиглості).

Двоурожайна культура картоплі застосовується як захід послаблення впливу вірусного ураження та прискореного розмноження насінного безвірусного садивного матеріалу в південних областях України. Кращі результати одержують, використовуючи для цього ранньостиглі сорти.

Метод полягає в тому, щоб спочатку одержати ранній врожай картоплі при весняних строках садіння прогрітими бульбами. Збирають його в кінці червня, відразу після цвітіння, коли бульби ще молоді.

Викопані бульби без спеціальної підготовки, перебуваючи в стані біологічного спокою, після пересаджування не проростають. Щоб вивести їх із стану спокою, проводять спеціальну підготовку. Великі бульби ріжуть на 2-3 частини, а дрібні надрізають частково, підготовлені бульби замочують у розчині стимулюючих проростання речовин протягом 30 хвилин. Робочий розчин складається з двох компонентів: 2-процентної тіосечовини (200 г/10 л води) і 0,0002-процентного гібереліну (20 мг/10 л води). Можна використовувати більш складний багатокомпонентний розчин: 1-процентну тіосечовину (100 г/10 л води), 1-процентний роданистий калій (100 г/10 л води), 0,0005-процентний гіберелін (50 мг/10 л води), 0,002-процентну янтарну кислоту (200 мг/10 л води). У такому розчині бульби замочують лише на 2-3 сек., і цю операцію можна поєднати з висаджуванням бульб картоплі саджалками.

Ґрунт до садіння ретельно розпушують, поливають, а бульби висаджують гребеневим способом на глибину 6-8 см. Паростки починають відростати на 5-6-й день після садіння. Вологість ґрунту в цей період підтримують на рівні 70- 75% НВ, в наступний період -- 80-95% НВ. Подальший догляд і збирання врожаю проводять за загальноприйнятою схемою.

Урожай збирають у жовтні, бульби просушують і закладають на зберігання. Урожайність при літніх строках садіння досягає 200-250 ц/га.

В основних картоплесіючих зонах, в яких знаходиться «Агрофірма „Київська“» картоплю висаджують гребеневим способом, що дає змогу здійснювати догляд за посівами до появи сходів, не ущільнюючи ґрунт в гребенях, де розміщені бульби. Гребенева поверхня навесні краще прогрівається, менше ущільнюється опадами, сприяє поліпшенню газообміну в ґрунті, завдяки чому створюються оптимальні умови для рослин ще на початку вегетації. При цьому способі оптимальна висота гребенів 10-12 см, при площі поперечного перерізу 400-450 см3. Основними машинами для садіння картоплі цим способом є чотирирядна саджалка СН-4Б, а також КСМ-4 та КСМ-6.

При гребеневому способі садіння бульби загортаються на 6-8 см від вершини гребеня, а на легких ґрунтах їх висаджують на 2-3 см глибше. За однакових умов дрібні бульби висаджують на 2-3 см мілкіше порівняно з бульбами масою 50-80 г.

Важливою умовою одержання високих урожаїв є забезпечення оптимальної густоти насаджень: на період збирання у зоні Лісостепу на продовольчих посівах вона становить 45-50, на насінницьких -- 50-55 тис. кущів на 1га. У зв'язку з неповною схожістю та загибеллю частини рослин при догляді за ними кількість бульб при садінні збільшують на 10-14 %. Схеми садіння варіюють від 70х30 до 70х20 см.

Своєчасний і якісний догляд за насадженнями картоплі підвищує врожайність не менш ніж на 20%. Залежно від погодних умов і фізичного стану ґрунту перший обробіток проводиться на 7-12-й день після садіння. В період догляду за посівами проводять 2-3 міжрядних обробітки до і 2-3 -- після появи сходів. При появі бур'янів на гребенях посадки слід провести їх присипання. Сходи картоплі середньоранніх, середньопізніх та пізньостиглих сортів можна присипати до 6-8 см, ранньостиглі сорти присипають при появі сходів, більш пізні строки присипання знижують величину раннього врожаю. Для проведення цієї операції краще використовувати дискові робочі органи, які краще присипають бур'яни на гребені, ніж лапи-підгортачі.

При наявності фрезерних культиваторі типу КФК-2,8 замість численних до- і післясходових розпушувань до появи сходів проводять один обробіток -- формування високооб'ємних гребенів. Приступають до формування гребенів через 15-18 днів після садіння з врахуванням того, щоб закінчити цю роботу до початку появи сходів. Гребені формують висотою 25-28 см за один прохід агрегату. Сформовані гребені обробляють гербіцидом Зенкор 70% з. п. (див. табл. 5.19) з розрахунку 1,0-1,5 кг/га до сходів картоплі, по сходах -- висотою рослин до 10 см 0,7-0,8 кг/га препарату. Ефективність дії гербіциду Зенкор значною мірою залежить від типу ґрунту та погодних умов.

Обслуговування робочих місць здійснюється за такими функціями:

- енергетична -- забезпечення робітників сільського господарства пально-мастильними матеріалами;

- транспортно-складська -- доставка предметів праці до робочого місця, вивезення готової продукції і відходів виробництва, зберігання, облік і видача матеріалів, сировини та інших цінностей;

- підготовчо-технологічна -- розподіл робіт за робочими місцями; комплектування технічної документації; підготовка інструменту та допоміжних матеріалів; інструктаж виконавців щодо передових методів праці;

- інструментальна -- зберігання, застосування, комплектування і видача на робочі місця всіх видів інструменту, пристроїв, технологічного оснащення;

- налагоджувальна -- налагодження і регулювання технологічного устаткування;

- міжремонтна -- профілактичне обслуговування;

- контрольна -- контроль якості вирощеної продукції;

- облікова -- облік неякісної продукції та аналіз причин призвівши до цього, профілактичні заходи для підвищення якості продукції та ін.

Всі ці функції виконуватися безперебійно і в певних організаційних формах, таких як стандартне, планово-попереджувальне, чергове обслуговування робочих місць.

Для забезпечення збалансованості між кількістю робочих місць і наявними трудовими ресурсами, раціональнішого використання резервів виробничого потенціалу та підвищення продуктивності праці застосовують атестацію і паспортизацію робочих місць.

Результати атестації робочих місць за умовами праці, проведеної відповідно до Положення про порядок проведення атестації робочих місць, використовуються з метою:

1) планування і проведення заходів щодо охорони й умов праці відповідно до діючих нормативних правових документів;

2) сертифікації виробничих об'єктів на відповідність вимогам по охороні праці;

3) обґрунтування надання пільг і компенсацій працівникам, зайнятим на важких роботах і роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці, у передбаченому законодавством порядку;

4) рішення питання про зв'язок захворювання з професією при підозрі на професійне захворювання, встановлення діагнозу профзахворювання, у тому числі при рішенні спорів, розбіжностей у судовому порядку;

5) розгляду питання про припинення (призупиненні) експлуатації цеху, ділянки, виробничого устаткування, зміні технологій, що представляють безпосередню погрозу для життя і (або) здоров'я працівників;

6) включення в трудовий договір (контракт) умов праці працівників;

7) ознайомлення працюючих з умовами праці на робочих місцях;

8) складання статистичної звітності про стан умов праці, пільгах і компенсаціях за роботу зі шкідливими і небезпечними умовами праці за формою № 1-Т (умови праці);

9) застосування адміністративно - економічних санкцій (заходів впливу) до винних посадових осіб у зв'язку з порушенням законодавства про охорону праці.

Робота по вивченню, проектуванню і впровадженню раціональних прийомів і методів праці починається з вибору об'єктів дослідження і закінчується впровадженням проектування трудового процесу.

При виборі об'єктів дослідження необхідно в залежності від поставленої задачі визначити виконавця (коло виконавців). Не менш важливим на етапі підготовки до дослідження є вибір способу проведення дослідження і технічних засобів. Це питання вирішується з урахуванням диференціації досліджуваного трудового процесу, сфери його застосування.

Найбільш простим способом є візуальне спостереження як безпосередньо на робочому місці виконавця, так і дистанційне. Для більш детального аналізу трудового процесу доцільно використовувати кіно і відео зйомку, сучасні технічні засоби. Вибір способу і технічних засобів вивчення методів праці обумовлений ступенем механізації досліджуваного процесу, необхідною точністю вимірів, передбачуваними масштабами впровадження раціонального методу праці, очікуваною економічною ефективністю.

При проведенні роботи з раціоналізації трудових процесів доцільне створення робочих груп до складу яких повинні входити як фахівці з праці, так і майстер, технолог і т.д. Велике значення має участь у дослідженні трудових процесів працівників, досвід яких вивчається.

У завершення підготовчого етапу необхідно дати попередню економічну оцінку раціоналізації трудового процесу. При аналізі змісту трудового процесу виявляються зайві і нераціонально виконувані прийоми, дії, рухи. Як правило, зайві прийоми і рухи є результатом неправильної або недостатньо продуманого планування робочого місця або неповного його оснащення.

Аналіз послідовності виконання трудових прийомів і дій дозволяє виявити можливості для перекриття часу виконання ручних прийомів машинним часом роботи устаткування, для сполучення в часі окремих прийомів за рахунок одночасної роботи правої і лівої рук, рук і ніг і т.д. При вивченні змісту прийомів, методів виконання і траєкторій рухів ставиться мета удосконалювати:

1) робочу позу (виявляється зручність і стійкість положення робітника, ступінь нахилу і повороту корпуса і голови, правильність положення рук, передпліччя і плеча, відсутність зайвих статичних напруг);

2) сполучення рук робітника з інструментом, матеріалами, пристосуваннями й елементами управління (розглядається розподіл пальців, кистей рук, досліджується ступінь забезпечення швидкості і зручності узяття предмета, правильність додатка зусиль і їхнього розподілу);

3) спосіб виконання рухів (виявляється траєкторія, довжина шляху, оптимальна швидкість, точність, своєчасність, простота рухів, домірність зусиль);

4) характер рухів у часі (розглядається наявність пауз, не зв'язаних з потребою у відпочинку, сполучення рухів у часі, природність і зручність координованих рухів, наявність не викликаних необхідністю зупинок, гальмувань, зміна напрямку рухів і їхня ритмічність).

При нераціональних методах праці може виникнути необхідність технічних удосконалень, додаткового оснащення робочого місця.

В «Агрофірмі „Київська“» застосовуються нераціональні методи вивчення трудових процесів, що нерідко зв'язано з недоліками в плануванні й оснащенні робочого місця, не своєчасним і неякісним його обслуговуванням, відсутністю належного зв'язку зі службами і т.д. Тому робота з удосконалювання трудових процесів повинна носити багатоцільовий характер, тобто включати дослідження не тільки прийомів і методів праці, але і питань раціональної організації й оснащення робочих місць, удосконалювання системи їхній обслуговування.

Необхідною умовою успішного впровадження запроектованого трудового процесу є розробка інструкційних карт, у яких указуються прийоми, трудові дії і рухи, що входять у них, час на їхнє виконання, а також елементи раціоналізації. Трудові дії і рухи описуються відповідно до послідовності їхнього виконання і т.п. Елементи раціоналізації, зазначені в карті, і час на виконання окремих прийомів націлюють робітника саме на ті трудові дії і рухи, що можуть виконуватися більш правильно і швидше.

Складання інструкційних карт наряду з інструктажем і навчанням робітників має важливе значення, тому що жадає від дослідника відповідального відношення до всіх пропозицій в області раціоналізації прийомів і методів праці.

Особливу увагу варто приділяти технічним засобам навчання передовим прийомам і методам праці. Серед сучасних технічних засобів навчання варто виділити кінозйомку, відеомагнітний запис і телебачення, а також спеціальні тренажери. При кінозйомці засобом вивчення трудових процесів і поширення передового досвіду служить кінофільм. Побудова навчальних фільмів залежить від поставленої задачі й особливостей трудового процесу.

1) норми часу, які визначають кількість робочого часу, потрібного для виготовлення одиниці продукції або для виконання певного обсягу робіт;

2) норми виробітку, які визначають кількість продукції або обсяг роботи, які мають бути виконані за одиницю робочого часу. Норми виробітку вимірюються в натуральних одиницях (штуках, метрах тощо) і виражають необхідний результат діяльності працівників;

3) нормоване завдання, що визначає необхідний асортимент і обсяг робіт, що мають бути виконані одним працівником або групою (бригадою, ланкою) за даний відрізок часу (зміну, добу, місяць). Нормоване завдання, як і норма виробітку, визначає необхідний результат діяльності працівників. Проте нормоване завдання можна установлювати не тільки в натуральних одиницях, а й у нормо-годинах, нормо-гривнях;

4) норми обслуговування, які визначають кількість одиниць устаткування, робочих місць, квадратних метрів площі тощо, які обслуговуються одним робітником або бригадою;

5) норми чисельності робітників, за якими встановлюють кількість робітників тієї чи іншої категорії, потрібну для виконання певного обсягу робіт;

6) норми керованості (кількості підлеглих) визначають кількість працівників, яка має бути безпосередньо підпорядкованою одному керівникові.

Норми затрат робочого часу за ступенем обґрунтованості поділяються на технічно обґрунтовані й дослідно-статистичні. Технічно обґрунтовані норми праці є прогресивнішими і відповідають сучасному рівню розвитку виробництва, їх розробляють після ретельного вивчення елементів виробничого процесу, затрат часу з їх урахуванням раціонального використання виробничих можливостей, робочого місця і передових методів праці.

Технічно обґрунтована норма передбачає:

- робітника-виконавця відповідної кваліфікації, продуктивність праці якого має перевищувати середню продуктивність праці робітників, зайнятих на аналогічних операціях, і відповідати сталим досягненням передовиків виробництва, а не їхнім окремим рекордним досягненням;

- поділ технологічного процесу на окремі операції і послідовність їх виконання з урахуванням можливостей устаткування, яке використовується, масштабу виробництва і технічних вимог, що ставляться до якості виробів;

- застосування найдосконалішого для певних виробничо-технічних умов технологічного і транспортного оснащення, найвигідніших режимів роботи устаткування;

- найраціональнішу в певних виробничих умовах організацію робочого місця;

- своєчасне забезпечення робочого місця всім потрібним;

- застосування найраціональніших способів виконання трудових прийомів і дій робітника;

- найповніше і найдоцільніше суміщення в часі праці окремих робітників за групової і бригадної форм організації праці;

- наявність нормальних санітарно-гігієнічних умов на робочому місці.

Дослідно-статистичні норми визначають на основі досвіду і статистичних звітних даних. Вони звичайно бувають заниженими, легко перевиконуються навіть за низької продуктивності праці, приховують недоліки в організації праці і виробництва.

Нормативами обслуговування називаються регламентовані величини затрат праці на обслуговування одиниць устаткування, робочого місця, робочої бригади.

Після розгляду питань організації, нормування та оплати праці на вирощуванні картоплі на прикладі «Агрофірми „Київська“», можна зробити наступні висновки: в господарстві культивується більше 30 сортів картоплі української, німецької та голландської селекції, вирощують елітну картоплю, використовуючи досягнення сучасних технологій. Але для підвищення продуктивності праці на даному підприємстві доцільно запровадити ресурсоощадні технології. У сучасній вітчизняній і світовій практиці до найбільш перспективним землезахисним, ресурсоощадним прийомам відносяться мінімальна і нульова обробки ґрунту. Мінімальна обробка дозволяє забезпечити зменшення механічних впливів землеобробних машин на ґрунт і дії, що ущільнює, вплив ходових систем на неї, скорочення проходів агрегатів по полю. Після неглибокої обробки ґрунту, а також після обробки бур'янів, що проростають, і падалиці зернових культур гербіцидами суцільної дії, краща пряма сівба.

В даний час на підприємстві використовують системи норм праці, які відображають різні сторони трудової діяльності. Найбільш широко застосовуються норми часу, виробки, обслуговування, чисельності, керованості, нормовані завдання.

Взаємозалежним показником нормування і продуктивності праці в сільськогосподарській галузі йде оплата праці. Окремі технологічні процеси в рослинництві потребують оптимальних агротехнічних строків і відповідної якості (обробка ґрунту, сівба, збирання врожаю), бо це визначатиме долю майбутнього врожаю. Такі особливості умов праці вимагають застосування поточного преміювання, інших заохочень.

1) Закон України “Про охорону праці” - http://www.kcws.kharkov.ua/zu_job_oh.html

2) Кодекс Законів України “Про працю” - http://www.jobmarket.com.ua/ua/legislation/kzot/

3) Генкин Б. М. Экономика и социология труда. М.: Норма, 2000. - 356 с.

4) Ракоти В. Д. Заработная плата и предпринимательский доход. - М.: Финансы и статистика, 2001 - 115 с.

5) Рофе А. И., Жуков А. Л. Теоретические основы экономики и социология труда. - М.: МИК, 1999 - 250 с.

6) Рощин С. Ю., Разумов Т. О. Экономика труда. - М.: Инфра-М, 2000 - 405 с.

7) Рынок труда. Под ред. В. С. Буланова, Н. А., Воичина. - М.: Экзамен, 2000 - 246 с.

8) Слезингер Г. Э. Труд в условиях рыночной экономики. - М.: Инфра-М, 1996 - 115 с.

Додатки

по визначенню фактичної зайнятості протягом робочого дня Петренко Степана Олександровича механізатор «Агрофірми „Київська“» “20” липня 2006 року

Сумарна зайнятість становить 8 годин, і 1 час перерви

Голова комісії:

Петров О.О. ________________

Секретар комісії

Курпатова І.А. ________________

Члени комісії:

Пономаренко В.В. _______________

еплій З.В. _______________

Ознайомлений:

Петренко С.О. _______________

Порядок розрахунку заробітної плати робітникам сільського господарства

Особливістю нарахування заробітної плати співробітникам сільськогосподарських підприємств є сезонність отримання прибутку, а відповідно і розподіл прибутку. Так в весінньо-вимовий період Заробітна плата розраховується наступним чином:

Ставка - відрахування до бюджетів і страхових фондів = заробітна плата

В літньо-осінній період:

Ставка + премія (механізаторам І класу 20 %, ІІ класу 10%) - відповідні податкові відрахування і страхові внески = розмір заробітної плати отриманої на руки