Реформування агропромислового комплексу в Україн

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Реформування агропромислового комплексу в Україн

Реформування агропромислового комплексу в Україн

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ АГРАРНИХ ВІДНОСИН

1.1 Історія розвитку аграрних відносин

1.2 Особливості аграрних відносин

РОЗДІЛ 2. УТВОРЕННЯ НОВИХ ФОРМ ГОСПОДАРЮВАННЯ

2.1 Процес створення нових аграрних відносин

2.2 Новоутворені форми господарювання

РОЗДІЛ 3. СУЧАСНИЙ ЕТАП РЕФОРМУВАННЯ

3.1 Проблеми реформування

3.2 Перспективи реформування

ВИСНОВОК

Вступ

У кожній державі, в будь-якому суспільстві сільське господарство є життєво необхідною галуззю народного господарства, оскільки зачіпає інтереси буквально кожної людини. Адже нині понад 80% фонду споживання формується за рахунок продукції сільського господарства. Тому виробництво її є найпершою умовою існування людства.

Однак для України, яка стала на шлях ринкової економіки, сільське господарство має особливо велике значення тому, що воно є однією з найбільших галузей народного господарства. Про це свідчить ряд важливих макроекономічних параметрів.

Сільське господарство відіграє важливу роль як каталізатор в розвитку ринкової економіки. В становлені ринкової економіки України ця галузь, враховуючи її масштаби, може і вже відіграє виключно важливу роль завдяки своїм специфічним властивостям.

Саме тому я вважаю, що розглядувана тема курсової роботи є досить важливою. В ній я маю намір розкрити процеси реформування, становлення нових форм господарювання, розглянути проблеми та перспективи розвитку аграрних відносин на теренах українського села, а також в деякій мірі висвітлити своє бачення на роль реформування аграрних відносин в Україні та відносного того як це впливає на економічний та суспільний лад в державі.

РОЗДІЛ 1 СУТНІСТЬ АГРАРНИХ ВІДНОСИН

1.1 Історія розвитку аграрних відносин в Україні

Уже не вперше на зламі епох відбуваються радикальні зміни фундаментальних засад суспільства - аграрних відносин. Якщо на початку ХХ ст. насильницькими методами насаджувався колективізм з його відчуженням від засобів виробництва, знеособленням результатів господарювання, обмеженням мотивації до праці та “рівністю в бідності”, то на фініші, навпаки, здійснюється перехід до системи приватної власності на цінності, комерціалізації суспільних відносин, різкого розшарування суспільства за доходами.

Розглядаючи історію розвитку аграрних відносин сучасності варто більш детально придивитись до процесу їх розвитку, внаслідок чого її можна поділити на певні періоди. За основу поділу можна взяти: зміни в земельних відносинах (законодавче та організаційне забезпечення права приватної власності на землю); становлення і розвиток засобів регуляторної політики держави з аграрної реформи в цілому.

Перший (1991- 1993 рр.) є переломним, оскільки ще зберігається адміністративне регулювання земельних відносин, успадковане від радянських часів, з одночасним формуванням національної законодавчої бази для проведення земельної реформи. Усі землі України, які були виключно державною власністю з 15 березня 1991 р. оголошено об'єктом земельної реформи. Таким чином, було покладено початок демонополізації власності на землю, встановлено порядок надання громадянам України в приватну власність земельних ділянок для ведення особистих підсобних господарств (ОПГ). В ці роки відроджується фермерський рух, проводиться курс на лібералізацію ринків, в тому числі продовольчих, при надмірному втручанні державних органів (як у центрі, так і в регіонах) у виробничу діяльність сільськогосподарських підприємств.

Другий (1994-1996 рр.) зумовлений Указами Президента України щодо активізації земельної реформи, паювання земель, переданих у колективну власність КСП. Прискореними темпами, проводяться роздержавлення та паювання сільськогосподарських угідь. Працівники і пенсіонери усіх КСП отримували сертифікати на право приватної власності на земельну частку (пай). Новою Конституцією України гарантовано право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою. Усі суб'єкти права власності визнано рівними перед Законом. Запроваджено грошову оцінку сільськогосподарських угідь. Проте колективна власність на землю у цей час функціонувала як власність самих КСП, а більшість їх членів фактично залишалась відчуженою від землі, результатів господарювання і управління господарствами. За міждержавними угодами в Україні починають діяти кілька технічних проектів приватизації землі та майна і структурної реорганізації КСП. Одночасно йде активний пошук ринкових засад державної регуляторної аграрної політики. Зменшуються номенклатура і обсяги продукції КСП, що звичайно закуплялися за державним замовленням.

Третій (1997-1999 рр.) відзначений врегулюванням засад оренди земельних ділянок, визначенням суб'єктів договорів оренди, наданням можливості здавати в оренду спільну земельну ділянку кількох осіб, що мають відповідні сертифікати. Вживаються заходи, спрямовані на посилення захисту прав власників земельних часток (паїв) та гарантування дотримання економічних інтересів і поліпшення соціального забезпечення селян-пенсіонерів, колишніх членів КСП. Проте ці заходи були паліативними щодо здійснення селянами своїх правомочностей відносно земельних і майнових паїв. Спостерігається перехід сільського господарства з стану системної кризи у депресивний стан.

Четвертий (грудень 1999р.--донині) зумовлений прийняттям грудневого Указу Президента України, який фактично визнав моделі реструктуризації КСП відпрацьованими за останні роки, в тому числі за участю технічних проектів. Реалізація заходів щодо його втілення в життя виявила не досконалість правового поля, пов'язаного з масовим трансформуванням колективних господарств у формування ринкового типу. Протягом 2000р. було розроблено (з урахуванням відомчих розпорядчих документів центральних органів виконавчої влади) більш як 30 нормативно-правових актів, у тому числі Земельний кодекс, законопроекти про угоди щодо земельної частки (паю), іпотеки, сплати фіксованого податку новоствореними приватними формуваннями, списання заборгованості з сплати податків і зборів платників податків, соціального страхування та пенсійного забезпечення селян, що здають в оренду земельні частки (паї) і майно, а також зайнятих в ОПГ, про деякі заходи щодо поліпшення умов господарювання недержавних сільськогосподарських підприємств, про формування і функціонування аграрного ринку.

1.2 Особливості розвитку аграрних відносин

Ринкові перетворення в Україні розпочалися в 90-ті роки ХХ ст. з приватизації землі, відродження фермерських господарств, роздержавлення радгоспів та інших сільськогосподарських підприємств, реорганізації колгоспів у КСП з наступним демонтажем централізованої системи адміністративного розподілу ресурсів. Відповідні зміни відбулися і в організаційно-правових формах сільськогосподарського виробництва (див. табл. 1).

Таблиця 1

Кількість діючих господарюючих суб'єктів у сільському господарстві

за організаційно-правовими формами

З огляду розвитку аграрних відносин в Україні на сучасному рівні можна виділити такі особливості:

Стан організаційно-правових і виробничих структур, які формують окремі сегменти сільськогосподарської діяльності, транзитивним, оскільки не завершено процес оформлення прав власності на розпайовані землю і майно, що використовуються всіма економічними суб'єктами на умовах оренди. Мораторій на відчуження земельної частки (паю) та заборона на внесення права на неї до статутних фондів господарських товариств до 1 січня 2007 року фактично втягують зазначених суб'єктів у стан невизначеності (особливо щодо вкладення довгострокових інвестицій).

Усі категорії сільськогосподарських підприємств функціонують в однаковому (або майже однаковому) економічному середовищі, тому спостерігається мімікрія форм при збережені сутності, тобто перетворення здійснюється в межах одного типу власності - приватного. Розвиваються кооперативні взаємовідносини господарюючих суб'єктів. Має місце їх реорганізація (злиття, приєднання, поділ, перетворення) залежно від кон'юнктури ринку, мікро-, макроекономічної ситуації, державної регуляторної політики (особливо у сферах оподаткування, ціноутворення, підтримання соціальних стандартів життя для селян), адміністративних бар'єрів центральних і місцевих органів виконавчої влади.

Більшість приватних сільськогосподарських підприємств, створених підчас реформування галузі, змушені були відмовитися від ролі переважно об'єктів державної аграрної політики (коли їх діяльність, здебільшого, регламентувалась “згори”) і стати самостійними, економічно відповідальними суб'єктами ринкових відносин. Та й держава відмовилася від безпосереднього адміністративного втручання у їх господарську діяльність та “вливання” прямих бюджетних субсидій з метою підтримання тільки колективних або фермерських господарств. Адже залежно від конкурентних умов кожна форма економічної організації може виявитись ефективнішою за інші.

Актуалізуються вимоги ринкового середовища до знань, інформації та рівня професіоналізму управлінських рішень за умов недосконалої конкуренції, нееквівалентності міжгалузевих відносин, нерозвинутої товаропровідної інфраструктури, наявність значних сезонних і кон'юнктурних коливань цін на сільськогосподарську продукцію, енергоносії та інші засоби виробництва.

Зросли ризики господарської діяльності, яка перебуває під тиском механізмів і тіньової, і легальної економік, що змушує різними способами підвищувати конкурентноспроможність виробництва, шукати нові ринки збуту і придбання товарів. Жодне з підприємств не застраховане від банкрутства, з усіма його економічними і соціальними наслідками для їх працівників і сільських територій, на яких вони розміщені. Тільки протягом 2003 р. у галузі було ліквідовано 1,3 тис. і створено 4,2 тис. підприємств різних організаційних форм (або відповідно, 1,6% і 5,1% їх загальної кількості на початок та на кінець року).

РОЗДІЛ 2 УТВОРЕННЯ НОВИХ ФОРМ ГОСПОДАРЮВАННЯ

2.1 Процес створення нових відносин в аграрному секторі

Головними чинниками реорганізації старих форм господарювання та утворення нових можна вважати утворення кризових явищ.

Кризові явища в сільському господарстві України стали досить рельєфно проявлятися ще в умовах планово-централізованої економіки, переважно у формі стагнації. Найбільших втрат Україна зазнала в перші роки реформ, оскільки не було їх теоретичного обгрунтування і визначення цільової функції, виваженості, послідовності дій, комплексності і градації пріоритетів щодо застосування ринкових економічних важелів тощо. В результаті реформи здійснювалися безсистемно, по суті методом проб і помилок впродовж декількох років. Невиправдано поспішно було здійснено реструктуризацію великих державних банків і перетворення їх у комерційні. За відсутності необхідної законодавчої бази, вільних капіталів, досвіду стосунків підприємств і населення з такими банками відбулося, по суті, легітимне присвоєння державної власності в значних розмірах купкою ділків і зародження клану “нових українців-олігархів”.

Це призводить призводить до значного зростання соціальної напруги в суспільстві. Потрібна була негайна соціальна переорієнтація реформ, паростки якої уже стали проявлятися у 2000 р. (погашення заборгованості по пенсіях і заробітній платі, підвищення пенсій і мінімального рівня заробітної плати тощо). На рівні з даними процесами відбувається формування нових та визнання застарілими старих форм господарювання.

Кризові явища показали неефективність, утворених на початковому періоді реформування, колективних сілськогосподарських підприємств, що призводить до утворення нових організаційних структур.

2.2 Новоутворені форми господарювання

На основі реорганізації КСП, в якому проведено паювання землі й майна, тобто визначені земельні частки і майнові паї кожного члена підприємства, в межах чинного законодавства утворилися нові підприємницькі структури таких організаційно-правових форм: акціонерне товариство; товариство з обмеженою відповідальністю; товариство з додатковою відповідальністю; командитне товариство; повне товариство; сільськогосподарський виробничий кооператив; приватне підприємство; фермерське господарство.

Акціонерним товариством є підприємство, створене на засадах угоди між юридичними особами і (або) громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Воно має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства.

Акціонерне товариство може бути двох видів:

Відкрите, акції якого розповсюджуються вільно без обмежень для придбання;

Закрите, акції якого розповсюджуються тільки між засновниками.

Товариство доцільно створювати при необхідності залучення додаткових

інвестицій для розвитку діяльності, наявності великої кількості потенційних учасників, а також для використання переваг обмеженої відповідальності в умовах численної (за кількістю учасників) структури.

Для товариства характерні обмежена (у межах вартості власних акцій) відповідальність учасників, пропорційний характер голосування на загальних зборах відповідно до кількості акцій, що є власністю конкретного акціонера, колективно-представницький характер управління (загальні збори - спостережна рада - правління) та прийняття кваліфікованою більшістю (3/4голосів) рішень щодо зміни статуту товариства, припинення його діяльності, створення та припинення діяльності дочірніх підприємств, філій та представництв.

Товариство може бути створене, якщо розмір його статутного фонду є не меншим від суми, еквівалентної 1250 розмірам законодавчо встановленої мінімальної заробітної плати.

Колективні підприємства в акціонерні товариства на підставі відповідного рішення їх вищого органу (загальних зборів). Засновниками такого товариства виступають члени цього підприємства. У разі створення відкритого товариства його засновником може бути частина таких осіб, а іншим членам підприємства надається право першочергового придбання акцій (в обмін на паї).

Товариство з обмеженою відповідальністю - підприємство, створене на засадах угоди між юридичними особами і (або) громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Воно має статутний фонд, розділений на частки у розмірах, визначених установчими документами.

ТзОВ доцільно створювати, як правило, при наявності відносно малочисленої групи власників. Для якої характерна певна єдність інтересів, достатня для прийняття одностайного рішення з провідних питань спільної підприємницької діяльності.

Для товариства характерні двоступенева структура управління (загальні збори - виконавча дирекція (директор)), голосування відповідно до розмірів частки учасника у статутному фонді, заборона суміщення посад голови товариства і керівника виконавчого органу.

ТзОВ є зручною формою організації сільськогосподарського товариства, насамперед для груп людей, які довіряють один одному та готові нести однакову, але не повну відповідальність за діяльність свого підприємства.

Товариство з додатковою відповідальністю - підприємство, створене на засадах угоди між юридичними особами і (або) громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Воно має статутний фонд, поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Єдиною і суттєвою характеристикою товариства на відміну від ТзОВ є додаткова відповідальність його учасників, тобто останні відповідають за зобов'язаннями товариства своїми внесками до статутного фонду, а при їх нестачі - додатково власним майном в однаковому розмірі для всіх учасників.

Переваги та недоліки товариства з додатковою відповідальністю схожі з ТзОВ. Проте переваги даної організаційно-правової форми підсилюються наявністю додаткової відповідальності, підвищує довіру до цих підприємств з боку кредиторів та інших партнерів.

Повне товариство - підприємство, створене на засадах угоди між юридичними і громадянами шляхом об'єднання майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном.

З урахуванням особливого ступеня довіри і відповідальності в повному товаристві чисельність учасників повинна бути мінімальною, бажано з членів однієї родини.

Переваги цієї організаційно-правової форми полягають в наявності повної солідарної відповідальності учасників, що підвищує довіру до цих підприємств з боку кредиторів та інших партнерів.

Фермерське господарство - організаційно-правова форма господарювання, яка характеризується тим, що може засновуватись однією особою, можливістю бути самостійною в здійсненні господарської діяльності. Засновується не залежно від того чи був чи не був засновник членом КСП, тобто земельна ділянка видається із земель запасу або із земель, що знаходиться у власності рад місцевого самоврядування. Дана організаційно-правова форма є найбільш ефективною та стійкою на сучасному рівні.

Приватне сільськогосподарське підприємство - засноване на власності окремого громадянина України, з правом наймання робочої сили. Останнім (права наймання робочої сили) воно відрізняється від індивідуального підприємства, яке діє виключно на праці його засновника, тобто без залучення сторонніх працівників. Однією з найістотніших особливостей приватного сільськогосподарського підприємства є схильність співпрацювати з ним комерційних банківських структур, вітчизняних і зарубіжних інвесторів, які надаватимуть йому кредити, вкладатимуть у нього власний капітал з більшою зацікавленістю, ніж це мало місце щодо колективних та інших сільськогосподарських підприємств. У цьому одна з переваг приватних агроформувань.

Також варто зауважити, що важливим аспектом при реформуванні та утворенні нових форм господарювання є вирішення питання трудових відносин. Так трудові відносини працівників і трудові договори не повинні припинятися, а в трудових книжках робиться запис про реорганізацію підприємства. Працівники повинні бути працевлаштовані на тих підприємствах-правонаступниках які замінили реорганізовані КСП. Вони можуть бути звільнені вразі скорочення штабу працівників в процесі реорганізації (ч. 1 ст. 40 Кодексу Законів про Працю).

При звільнені повинні бути враховані переваги окремих категорій працівників на залишення їх на роботі (ст. 42 Кодексу Законів про працю).

На даний момент розглядаючи діяльність багатьох новоутворень можна отримати висновки того, що економічну відповідальність за розвиток підприємства несе виключно його засновник (засновники). Орендодавці ніякої відповідальності за діяльність підприємства не несуть. Вразі економічної невдачі до них не можуть висуватись будь-які санкції чи санкції.

Орендодавці та працюючі за контрактом повинні усвідомлювати, що вони не матимуть права втручатися у виробничу діяльність підприємств (приватних).

РОЗДІЛ 3 СУЧАСНИЙ ЕТАП

3.1 Проблеми реформування

Для оцінки сучасного стану реформування, розвитку сільського господарства важливо детально проаналізувати кожну з форм прояву аграрної кризи, простежити тенденції зміни параметрів обсягу та структури сільськогосподарського виробництва, а також рівня його ефективності.

Насамперед слід зазначити, що на початку 2000 р. аграрні підприємства мали вкрай несприятливу структуру активів (авансового капіталу). В їх загальній вартості понад 84% становили необоротні активи, в тому числі 75 процентних пунктів припадало на будівлі і споруди, які переважно пустують і мають незадовільний фізичний стан.

Через такий фінансовий стан підприємства істотно знизили заробітну плату працівників і нерідко її не виплачували роками. Однією з основних форм прояву аграрної кризи є істотне зниження обсягу виробництва валової продукції сільського господарства.

За останнє десятиріччя склалася чітка тенденція до зниження врожайності всіх основних сільськогосподарських культур. Найвищими темпами відбувалося падіння урожайності зернових і цукрових буряків. Водночас з цим негативним процесом зменшувалась вся посівна площа, в тому числі і посівна площа таких важливих культур, як зернові культури та цукрові буряки. Але при цьому спостерігається зростання посівної площі соняшника - однієї з найбільш ліквідних культур.

Нерідко висловлюється думка, що в Україні необхідно скорочувати площу ріллі, тому факт зменшення посівної площі можна розглядати як позитивний.

Обвальне скорочення продуктивності тварин та поголів'я. Скорочення обсягу виробництва продукції тваринництва перетворилося в макроекономічний чинник, оскільки призвело до зростання дефіциту продуктів харчування тваринницького походження, а відтак, до підвищення цін на них. Це посилило інфляційні процеси, болюче вдарило, насамперед, по найбідніших верствах населення, яким такі продукти стали просто недоступними за ціною.

Масштаби зменшення обсягу виробництва сільськогосподарської продукції можна простежити з даних таблиці 2.

Таблиця 2

Обсяг виробництва основних видів продукції в Україні, млн. т.

Як видно сільське господарство за роки кризи з прибуткової галузі перетворилося у збиткову. З усіх галузей народного господарства сільське господарство мало найгірший фінансовий стан, що є аномальним явищем для економіки держави. За роки цієї ж кризи відбулося затухання інвестиційної діяльності.

Однією з проблем переходу до ринкових відносин є - загроза сільського безробіття. Ринкові умови принципово змінюють мотивацію трудової діяльності, рівень організованості, поведінку окремих виконавців. У такій ситуації можливий перехід від латентної форми (існувала в радянські часи) до відкритої форми безробіття. Керівники приватних підприємств не будуть зобов'язані надати роботу усім бажаючим, як це робилось в колективних сільськогосподарських підприємствах. Це може викликати вивільнення величезної кількості робочої сили з аграрної сфери, що уже спостерігається в деякій мірі на Україні. Безробіття та деякі інші наслідки безконтрольної ринкової трансформації небезпечні соціальною стратифікацією сільського населення. Як і в часи столипінської аграрної реформи, можливі соціальні конфлікти між тими, хто виграв і хто втратив в результаті реформи.

Складність і відповідальність процесу ринкової трансформації не дозволяє пройти цей шлях дуже швидко і безболісно. Реформа вимагає суспільної згоди, напруженої роботи, нових ідей і плюралізму підходів до головної мети - нової якості життєвого рівня в нашій державі.

3.2 Перспективи реформування

Приватизація колективних господарств не є сама по собі кінцевою метою реструктуризації сільського господарства. Це лише обов'язкова стадія формування нового у сфері виробництва та агробізнесу. Це нове повинне стати основою альтернативної організаційної структури сільського господарства.

За час реформування аграрного сектору України було досягнуто чи мало позитиву та виробились деякі перспективи подальшого розвитку українського селянства. На даний момент можливо привести основні з них.

Однією з основних є те, що підприємства нового типу засновані на приватній власності, звільнені від державного контролю (безумовно це не стосується тих державних функцій, які здійснюються по відношенню до всіх типів підприємств та суб'єктів господарювання), а також від державного розподілу ресурсів.

Важливим також є те, що новоутвореним видам господарювання практично повністю забезпечено свободу економічного вибору (безумовно в межах чинного законодавства), і вони на даний час керуються ринковими міркуваннями у здійсненні такого вибору. Для задоволення своїх потреб нові підприємства утворюють все нові і нові асоціації.

Оскільки нове у господарюванні будується на приватній власності, змінюється система фінансування даного бізнесу. Неодмінним є розподіл функцій власника і функцій працівника, хоча ще спостерігається їх поєднання в одній особі. Цей розподіл в свою чергу дозволяє підвищити рівень, продуктивність, якість праці та вже готової продукції. Зменшення її собівартості, що дозволяє створити здорову конкуренцію. Також даний розподіл втілює необхідність побудови системи управління “знизу доверху ”, демократизує управління, а також впроваджує поєднання членського контролю з професійним менеджментом.

Цілком імовірно, що всі типи підприємств, що з'явилися у сільському господарстві України, а можливо найбільш розвинуті та прогресивні з них (виробничі кооперативи, акціонерні товариства, фермерські (селянські) господарства) утворили і є альтернативною структурою сільського господарства України.

Хоча приватизація в колективних господарствах і майже доведена до логічного кінця, проте навіть такий стан справ свідчить про визнання членами господарств та їх керівництвом безперспективності даного господарювання і необхідності його трансформації у ринково орієнтовану форму підприємства.

Висновок

Роблячи висновок по даній курсовій роботі варто зауважити, що незважаючи на непослідовність економічних перетворень, Україні все ж вдалося створити законодавче поле, яке, в принципі, забезпечує процес зміни економічних укладів та становлення багатоукладної аграрної економіки. Утворюються нові форми господарювання на базі приватної власності на засоби виробництва, змінюється система управління агропромисловим комплексом та сільськогосподарськими підприємствами. певна частина підприємств колективного сектора адаптувалась до ринкової системи відносин, в якій істотно посилюється пряма і опосередкована дії економічних важелів на кожного суб'єкта ринку. Однак підтримувати високий рівень господарювання на землі не просто. У сільськогосподарський виробників є претензії до органів виконавчої влади, законодавчих структур щодо несвоєчасних розрахунків за продану продукцію, відсутності паритету у міжгалузевих відносинах тощо. не менш важлива також ринкова орієнтація приватного сектора.

Держава здійснюючи економічну політику, як і економічну реформу, особливо у 1991-1993 рр., не враховувала специфіки сільського господарства. Питання аграрних перетворень не були навіть введені до складу економічної політики держави. До цього часу не затверджена Концепція розвитку АПК в ринкових умовах. Політики того часу проігнорували наукові розробки вчених, їх застереження з приводу того, що ринкові відносини, якщо вони не мають ніяких обмежень (правових, соціальних, моральних), без регулюючої ролі держави є дуже небезпечними і руйнівними, призведуть до розбалансування всієї системи. Так воно і сталося. Але останнім часом помітна тенденція до виправлення тієї ситуації котра склалась в кризові роки. На даний час завершено майнову і земельну приватизацію в сільському господарстві проте стан і розвиток аграрного сектору в нашій країні знаходиться під впливом політичної реформації, що заважає їй повноцінно розвиватись та приносити плоди діяльності.