Домой	Поиск	Войти	Контакты		Добавить в избранное
					Сделать стартовой

ГЛАВНАЯ

ИНФОБЛОК

НОВОСТИ

ВОЙТИ

КОНТАКТЫ

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА

МЕНЮ

Главная

Технология

Уголовное и уголовно-исполнительное право

Строительство и архитектура

Спорт и туризм

Социология и обществознание

Сельское лесное хозяйство и землепользование

Религия и мифология

Разное

Психология

Производство и технологии

Программирование компьютеры и кибернетика

Начертательная геометрия

Не сортированные

Оккультизм и уфология

Программирование и комп-ры

Экологическое право

Экология

Экономика

Экономико-математическое моделирование

Экономическая география

Финансовый менеджмент финансовая математика

Финансы деньги кредит

Розроблення методичних підходів до впровадження схем сертифікації в лісовому комплексі України

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Розроблення методичних підходів до впровадження схем сертифікації в лісовому комплексі України

Розроблення методичних підходів до впровадження схем сертифікації в лісовому комплексі України

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Український навчально-науковий інститут якості

біоресурсів та безпеки життя

Факультет харчових технологій та управління якістю продукції АПК

МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА

на тему: "Розроблення методичних підходів до впровадження схем сертифікації в лісовому комплексі України"

Науковий керівник, к. т. н. Юзьків Я.М.

Науковий консультант з

економічних питань, к. е. н. Чередніченко О.О.

Автор магістерської роботи Совко С.В.

Київ, 2010

Реферат
Магістерська робота складається з ___ сторінок, в ній було використано 3 ілюстрації, 2 таблиці, 36 літературних джерел, та 7 додатків.

Об'єктом дослідження магістерської роботи була схема екологічної сертифікації в лісовому комплексі України.

Метою роботи було розроблення методичних підходів до впровадження схем лісової сертифікації.

За основу дослідження було взято методи затверджені в СОУ 02.0-33692178-001: 2008 „Сертифікація системи ведення лісового господарства”

Дана робота може бути рекомендована для використання органами які проводять сертифікацію лісогосподарських підприємств, як допоміжні пояснення до специфіки сертифікації в лісогосподарському комплексі України.

Економічна ефективність методичних підходів до провадження схем лісової сертифікації може бути доведена на практиці у вигляді виходу вітчизняної лісопродукції на світові екологічно чутливі ринки, та підвищення ціни на дану продукцію, що відповідно забезпечить економічне збагачення самого підприємства.

Перелік ключових слів: ЕКОЛОГІЧНА СЕРТИФІКАЦІЯ ЛІСІВ, ЛІСОВИЙ КОМПЛЕКС УКРАЇНИ, ЛІСОГОСПОДАРЮВАННЯ, ЛІСОПРОДУКЦІЯ, МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ, РИНКИ СЕРТИФІКОВАНОЇ ЛІСОПРОДУКЦІЇ, СХЕМИ FSC ТА PEFC.

Зміст

Реферат
Вступ
Розділ І. Теоретичні основи сертифікації лісів в контексті вимог сталого розвитку
1.1 Історичний аспект розвитку сертифікації лісів
1.2 Основні вимоги щодо процедури сертифікації лісів
1.2.1 Принципи і критерії FSC щодо сталого розвитку лісового господарства
1.2.2 Перспективи PEFC щодо сертифікації лісів у Європі
1.3 Національні програми сертифікації лісів, що базуються на стандартах Міжнародної організації зі стандартизації (ISO)
1.3.1 Об'єднання споживачів продукції із сертифікованих лісів
1.4 Шляхи розроблення національної схеми сертифікації в Україні
1.5 Досвід іноземних країн щодо організації сертифікації лісів
1.5.1 Фінляндія
1.5.2 Чехія
1.5.3 Російська Федерація
1.6. Проблеми розвитку сертифікації лісів
Розділ ІІ. Розроблення методичних підходів
2.1 Теоретико-методологічні засади впровадження лісової сертифікації в Україні
2.2 Методичні підходи до впровадження сертифікації в лісовому комплексі
2.3 Використання методичних підходів на практиці
2.4 Економічна оцінка методичних підходів до впровадження схем сертифікації в лісовому комплексі України
Висновок
Рекомендації
Перелік посилань

Перелік умовних позначень

CGU (CERTIFIVE Group Ukraine) - Українська Група Сертифікації;

FGC - Рада ведення лісового господарства;

FSC (Forest Stewardship Council) - Лісова наглядова рада (ЛНР);

ISO (International Organization for Standardization) - Міжнародна організація із стандартизації;

PEFC (Pan European Forest Certification) - Пан-європейська програма лісової сертифікації;

WWF (World Wildlife Fund) - Всесвітній фонд дикої природи;

ДКЛГ - Державний Комітет Лісового Господарства;

ПСЛС - Програми схвалення лісової сертифікації;

УкрСЕПРО - Українська національна система сертифікації.

Вступ
Україна взяла курс на сталий розвиток. У концепції сталого розвитку важливе місце займає проблема управління використанням природних ресурсів, зокрема лісів України. При цьому йдеться про розвиток на еколого-економічних засадах, в т. ч. про екологічний менеджмент галузей економіки і окремих підприємств. Одним з групи методів, так званого зовнішнього доповнення, є метод сертифікації лісів.

Дана робота є актуальною, тому, що методичні підходи впровадження сертифікації лісів є визнаним механізмом сталого розвитку лісового господарства. У цивілізованих країнах лісова сертифікація вже активно діє як багатогранний процес узгодження інтересів суб'єктів лісокористування. Економічне значення даного інструменту лісової політики зростає у випадку її спрямування на завоювання зовнішніх ринків. Проте стимулюючим чинником екологічної сертифікації лісів України є неадекватне лісове законодавство. Крім того, процедура сертифікації недостатньо вписується у недосконалий механізм регулювання економічних відносин у лісовиробничому комплексі. Тому не можна не погодитися з думкою, що екологічну сертифікацію лісів в нашій країні доцільно запроваджувати в практику лісокористування разом з екологічною реформою в лісовиробничому комплексі.

Метою роботи є розроблення методичних підходів до впровадження сертифікації в лісовому комплексі, так як від 2000 року в Україні інтенсивно став розвиватися процес сертифікації лісів за схемою Ради ведення лісового господарства (FGC). У Поліссі вже діє перша Українська Група Сертифікації (CERTIFIVE Group Ukraine). Наявна ініціатива і в інших регіонах країни. Щодо принципів сталого розвитку лісової галузі це, безумовно, позитивний процес. Проте більшість укранських фахівців вважають лісову сертифікацію тільки механізмом вигідної реалізації лісопродукції на престижних світових ринках. При цьому недостатньо уваги приділяють розвитку природоохоронних питань сталого розвитку лісової галузі. Між тим, в європейських країнах сертифікацію розглядають не тільки як інструмент маркетингу, але як систему сприяння сталому веденню лісового господарства.

Лісову сертифікацію було започатковано в 90-ті роки XX століття під впливом світового “зеленого руху” як інструмент для сприяння глобальному невиснажливому та відповідальному управлінню лісами.

Основною метою лісової сертифікації є забезпечення сталого управління лісами та ведення лісового господарства, що передбачає створення умов для збалансованого вирішення економічних, екологічних та соціальних питань шляхом покращення обліку та використання лісових ресурсів, підвищення рівня ведення лісового господарства.

Лісова сертифікація проводиться в рамках міжнародних схем. Наразі у світі лідирують дві схеми - Лісова наглядова рада (FSC) та Пан-європейська програма лісової сертифікації (PEFC).

Розділ І. Теоретичні основи сертифікації лісів в контексті вимог сталого розвитку

1.1 Історичний аспект розвитку сертифікації лісів
Ідея екологічної сертифікації лісів пов'язана із сільським господарством, в першу чергу з виноградарством. З метою покращання якості вина у Франції була запроваджена сертифікація виноградників. Вона позитивно вплинула на забезпечення виноробної промисловості якісною сировиною.

Екологічна сертифікація лісів - це економічний інструмент, що використовується для оцінки відповідності виробничо-господарської діяльності підприємств лісового господарства та окремих лісовласників вимогам екологічних стандартів та концепції сталого розвитку лісового господарства [1]. Він передбачає проведення процедури, що дозволяє підтвердити те, що продукція заготовлена в лісах, в яких господарство ведеться на принципах сталості. Ця процедура включає сертифікацію лісів, технологічних процесів і лісового менеджменту; охоплює як екологічні, так і економічні та соціальні аспекти ведення лісового господарства. Проф. К. Аптон розглядає екологічну сертифікацію як економічний ринковий інструмент, за допомогою якого забезпечується обізнаність споживачів лісової продукції з якісними характеристиками і екологічною чистотою продуктів лісу та посилення економічних стимулів щодо відповідального використання лісів [2]. Екологічну сертифікацію, яку проводять у лісовому господарстві європейських країн, називають ще “зеленою сертифікацією”, “зеленим менеджментом” тощо. В багатьох країнах світу, ліси яких сертифіковані, лісовласники отримують спеціальний сертифікат, який підтверджує, що їх ліси є добре доглянутими, а лісове господарство в них ведеться відповідно до міжнародних загальновизначених вимог.

Екологічна сертифікація лісів вперше була проведена в 1990 році. Вона має динамічну історію [Таб.1.1].

Таблиця 1.1 Інформація про перші сертифіковані ліси

Організація	Країна	Площа сертифікованих лісів, га.	Дата проведення сертифікації
Альянс дощових лісів (Rainforest Alliance)	Бразилія	59000	листопад 1991
	Гондурас	25000	лютий 1991
	США	50000	листопад 1994
	Індонезія	2831500	жовтень 1990
Наукова сертифікаційна систем (Scientific Certification System)	США	38300	березень 1994
	США	48300	жовтень 1992
	Коста - Ріка	3900	лютий 1994
SGS Forestry	Малайзія	3284	липень 1994
	Нова Гвінея	12500	липень 1994
	Гайана	500000	червень 1994
The Soil Association	Великобританія	92	липень 1994
	Великобританія	65	травень 1994

Найбільш відомими є три міжнародні організації, що причетні до організації екологічної сертифікації лісів: Лісова наглядова рада (FSC); Міжнародна організація із стандартизації (ISO); Пан-європейська лісова сертифікація (PEFC). У багатьох країнах світу створені національні органи з екологічної сертифікації лісів.

FSC почала свою діяльність у 1993 році. Створена приватними лісовласниками. В її управлінських органах відсутні національні урядові структури [3]. Має розвинуту мережу управлінських структур, за участю яких здійснюється сертифікація національних програм з екологічної сертифікації лісів. FSC є впливовою міжнародною організацією, діяльність якої динамічно розвивається. Так, якщо в травні 1997 року за її програмою було сертифіковано 2.9 млн. га лісів в 54 країнах світу, то в березні 2000 року обсяги сертифікованих лісів зросли до 17.5 млн. га. Масштабною є участь цієї організації щодо акредитації національних програм сертифікації лісів. До створення PEFC ця міжнародна організація була монополістом у сфері сертифікації лісів.

PEFC є значно молодшою організацією. Вона почала діяльність у кінці 1999 року [4]. Створена національними організаціями лісовласників як альтернативна до FSC. За програмою PEFC здійснюють сертифікацію лісів Фінляндія, Німеччина, Норвегія і Швеція (сертифіковано 19.6 млн. га). Передбачалося до кінця 2010 року сертифікувати 30.6 млн. га лісів. До Пан-європейської програми сертифікації лісів підключаються Австрія і Франція.

Динамічно розвивається сертифікація лісів за національними програмами, в яких використовуються підходи, що вироблені FSC, ISO та PEFC. За національними програмами сертифікації лісів працюють головним чином європейські країни, а також США, Канада, Індонезія, Малайзія та Гана. Основною проблемою розвитку національних програм сертифікації лісів є їх міжнародне визнання.

Можна очікувати, що екологічна сертифікація лісів буде динамічно розвиватися і в двадцять першому столітті. За прогнозом Всесвітнього фонду дикої природи (WWF) в 2010 році буде сертифіковано 200 млн. га лісів.

1.2 Основні вимоги щодо процедури сертифікації лісів
Світовий досвід сертифікації лісів свідчить про те, що цей інструмент лісової політики може бути ефективним лише тоді, коли: проводиться незалежний аудит лісового менеджменту; чітко окреслені межі об'єктів, що підлягають сертифікації; управління окремими об'єктами сертифікації здійснюється лише одним органом; чітко визначені принципи, критерії і показники щодо економічних, екологічних та соціальних аспектів лісового менеджменту; оцінка лісового менеджменту здійснюється як на основі офіційних документів, так і шляхом перебування сертифікаторів у лісі: дотримуються сталі погляди щодо процедури сертифікації лісів; функціонує регулярний моніторинг за дотриманням вимог щодо сталого лісового господарства; процедура екологічної сертифікації лісів є добровільною, незалежною, об'єктивною і недискримінаційною щодо лісовласників; процедура сертифікації лісів ґрунтується на міжнародно визнаних екологічних стандартах і не допускає шахрайства [5].

Сертифікація лісів може бути індивідуальною (здійснюється в межах території одного об'єкту сертифікації), груповою (здійснюється в межах території декількох об'єктів сертифікації) та регіональною (здійснюється в межах окремого регіону). Групові та регіональні процедури сертифікації лісів пов'язані з меншими витратами на гектар лісової площі. Вони дозволяють оцінити сталість лісокористування дрібних лісовласників, що не завжди можливо зробити за допомогою індивідуальної сертифікації лісів [6].

Більшість лісівників розглядає екологічну сертифікацію як ринковий інструмент, і, відповідно, виступає за добровільне її застосування. Сталими є також погляди щодо того, що сертифікація лісів повинна проводитися третьою стороною, яка може дати незалежну кваліфіковану оцінку стану лісового менеджменту і його впливу на стан лісів.

Сертифікація може проводитися тільки акредитованим FSC сертифікаційним органом. Сертифікаційні органи мають право видавати сертифікати [Додатки А-Е] тільки в дозволених областях (сертифікація лісоуправління, сертифікація ланцюжки) і в певних географічних регіонах.

Для того, щоб почати сертифікацію, необхідно зв'язатися з сертифікаційними органами, вибрати найбільш підходящий орган, укласти договір. Сертифікаційний орган підкаже подальший шлях.

Як правило договір на сертифікацію укладається на 5 років. У разі успішного проходження сертифікації, сертифікаційний орган видає сертифікат [Рис.1.1]. Щорічно сертифікат повинен підтверджується в ході інспекційного аудиту. У деяких випадках FSC може проводити додаткові перевірки обгрунтованості видачі сертифікатів.

Рисунок 1.1 Процес проведення лісової сертификації

1.2.1 Принципи і критерії FSC щодо сталого розвитку лісового господарства
Сертифікація лісів за програмою FSC здійснюється на основі таких принципів і критеріїв [7]:

1. Лісовий менеджмент повинен опиратися на національні закони і угоди, що підписані окремими державами.

Цей принцип вимагає дотримання таких критеріїв: в процесі лісового менеджменту не дозволяється порушувати національні та місцеві закони, а також адміністративні вимоги (постанови, інструкції тощо); лісовласникам (лісокористувачам) потрібно сплачувати всі види податків, платежів та дотримуватися інших зобов'язань, що передбачені чинним законодавством; повинні виконуватися обов'язкові міжнародні угоди; необхідно враховувати суперечності, що мають місце між принципами і критеріями FSC; ліси повинні охоронятися від самовільних рубок; лісові менеджери зобов'язані дотримуватися принципів і критеріїв FSC.

2. Права на довготривале володіння та користування лісовими землями і ресурсами повинні бути чітко визначеними і законодавчо затвердженими.

Включає такі критерії: права на використання лісу та землі повинні втілюватися в життя; місцеві громади повинні охороняти свої лісові володіння; необхідно застосовувати прийнятні механізми для вирішення суперечностей, що пов'язані із претензіями щодо володіння і використання лісів (вони повинні розглядатися в процесі сертифікації).

3. Повинні бути затвердженими юридичні та звичаєві права місцевого населення на володіння, використання та управління їх територією і лісовими ресурсами.

Цей принцип включає такі критерії: місцеве населення повинно здійснювати контроль за веденням лісового господарства на своїх землях; лісовий менеджмент не повинен порушувати права місцевого населення щодо володіння лісами і не призводити до зменшення обсягів використання лісових ресурсів; лісові менеджери повинні охороняти об'єкти, що мають особливу культурну, екологічну та релігійну цінність для місцевого населення; праця місцевого населення в лісі повинна оплачуватися (умови оплати праці обумовлюються заздалегідь - до початку робіт) [8].

4. Лісогосподарське виробництво повинне підтримувати та підвищувати добробут лісових робітників та місцевих громад.

Цей принцип опирається на такі критерії: громадянам, які проживають на території сертифікованих лісів (або поблизу них), здійснюється максимальне сприяння щодо зайнятості, навчання та надання послуг; в лісогосподарському виробництві необхідно дотримуватися чинного законодавства, що стосується здоров'я і безпеки робітників та їх сімей; права робітників щодо переговорів із роботодавцями повинні бути законодавчо закріпленими згідно з Конвенціями 87 та 98 Міжнародної організації праці; необхідно враховувати вплив лісового менеджменту на соціальний розвиток; необхідно передбачати механізм розв'язання скарг у випадках, коли лісовий менеджмент зачіпає юридичні та звичаєві права щодо майна і життєвого рівня місцевого населення.

5. Лісове господарство повинно заохочувати ефективне використання багатосторонніх функцій лісу з метою забезпечення широкого різноманіття економічних, екологічних та соціальних благ.

Цей принцип передбачає застосування таких критеріїв: лісовий менеджмент повинен бути життєздатним, заохочувати оптимальне використання лісових ресурсів і спрямованим на зменшення відходів у процесі лісозаготівлі і уникнення шкоди для інших компонентів лісових ресурсів; лісовий менеджмент повинен урізноманітнювати місцеву економіку і не бути вузькоспеціалізованим; лісовий менеджмент спрямовується на посилення корисних функцій лісу та сталу заготівлю лісових продуктів.

6. Лісовий менеджмент повинен забезпечувати збереження біологічного різноманіття і пов'язані з ним цінності (водні ресурси, ґрунти, унікальні та вразливі екосистеми і ландшафти) та підтримувати екологічні функції лісу.

Цей принцип передбачає дотримання таких критеріїв: в процесі лісового менеджменту необхідно враховувати вплив лісу на довкілля; необхідно зберігати типові зразки лісових екосистем та розробляти настанови, за допомогою яких можна було б контролювати процеси ерозії ґрунтів, охороняти водні ресурси та зменшувати екологічну шкоду в процесі лісозаготівель і будівництва лісових доріг; застосовувати нехімічні методи боротьби зі шкідниками лісу (не застосовувати такі, що заборонені міжнародними угодами); хімічні речовини і пальне повинні знаходитися в спеціально обладнаних місцях; не повинні використовуватися генетично змінені організми; необхідно із застереженням ставитися до практики лісовирощування екзотичних видів рослин з метою уникнення негативних екологічних наслідків [9].

7. Планування лісового менеджменту повинно здійснюватися із врахуванням масштабів лісогосподарського виробництва, чітко визначених довготермінових цілей і засобів їх досягнення.

З метою досягнення цього FSC пропонує дотримуватися таких критеріїв: план лісового менеджменту повинен включати: цілі менеджменту, опис лісових ресурсів, статус землекористування, форми власності, соціально-економічні умови лісокористування, щорічну норму заготівлі деревини, моніторинг за ростом лісу, безпеку для довкілля, заходи збереження рідкісних та зникаючих видів рослин, карти природоохоронних територій, опис технологій лісозаготівель; план повинен враховувати результати моніторингу та зміни, що відбуваються в довкіллі, економічній та соціальній сферах; лісові менеджери повинні вміти планувати лісогосподарське виробництво (мати належну освіту); лісові менеджери повинні інформувати громадськість про плани відтворення і використання лісових ресурсів.

8. Моніторинг здійснюється із врахуванням масштабів та інтенсивності лісового господарства, стану лісів і їх впливу на довкілля і розвиток.

Цей принцип передбачає використання таких критеріїв: частота та інтенсивність моніторингу повинні визначатися інтенсивністю лісового господарства і станом довкілля; в результаті моніторингу повинна накопичуватися інформація про обсяги заготівлі лісової продукції, приріст деревини, масштаби лісовідновлення, стан лісів, вплив лісозаготівель на довкілля та ефективність лісового менеджменту; лісові менеджери повинні інформувати громадськість про результати моніторингу та надавати інформацію сертифікаторам [10].

9. Праліси та ліси, що мають важливе екологічне, соціальне та культурне значення, підлягають збереженню, не трансформуються в лісові плантації і не вилучаються для інших видів землекористування.

Цей принцип сталого ведення лісового господарства передбачає застосування таких критеріїв: лісові культури не повинні замінювати чи значно змінювати природні екосистеми; технологічні процеси створення лісових культур повинні відповідати національним стандартам (у випадках їх відсутності необхідно керуватися екологічними стандартами FSC) [11].

Десятий принцип сертифікації лісів стосується плантаційного лісовирощування. Він дещо суперечливий і остаточно не узгоджений.

1.2.2 Перспективи PEFC щодо сертифікації лісів у Європі
PEFC взяла на себе функції щодо взаємного визнання національних програм із сертифікації лісів. Вона визнає принципи сталого розвитку лісового господарства, що були проголошені на Міжнародній конференції ООН в Ріо-де-Жанейро (1992), а також рішення, що були прийняті на Хельсинській (1995) і Лісабонській (1998) конференціях міністрів європейських країн. Такі країни, як Австрія, Бельгія, Німеччина, Данія, Ірландія, Іспанія, Латвія, Норвегія, Португалія, Фінляндія, Франція, Чехія, Швейцарія і Швеція, створили національні управлінські структури, що увійшли до Ради PEFC [4].

Чимало європейських країн цікавляться роботою PEFC і мають намір приєднатися до цієї організації. Так, Болгарія, БіЛНРусія, Великобританія, Угорщина, Греція, Італія, Литва, Люксембург, Румунія, Російська Федерація, Польща та Естонія брали участь у роботі генеральних асамблей Ради PEFC, що відбувалися в Празі та Люксембурзі. В їх роботі брали участь і не європейські країни (Канада, США, Малайзія).

Перспективи PEFC щодо сертифікації лісів у Європі обнадійливі. Ця організація приваблива тим, що пропонує дешевшу і демократичнішу процедуру сертифікації лісів порівняно з FSC. [Табл.1.2]

Табл.1.2 Зіставлення схем сертифікації FSC та PEFC

Показники	FSC	PEFC
Нормативна база	10 глобальних Принципів і зв'язані з ними критерії	6 Критеріїв Хельсінського процесу і 27 кількісних і якісних індикаторів
Функції	Акредитація аудиторів, встановлення світових стандартів, схвалення національних стандартів, управління маркуванням FSC	Схвалення національних схем, управління маркуванням PEFC
Органи функціонування	Приватні органи сертифікації	Національні схеми, які застосовують органи сертифікації третьої сторони
Члени, схеми	Природоохоронні, соціальні та економічні організації, органи сертифікації, приватні власники	Органи управління національними схемами та їх представники
Встановлення стандартів	Через процес посередництва, який регулюється	Через відкритий процес посередництва
Схвалення національних схем	Меморандум про взаєморозуміння з LEI (Індонезія), обговорення з NTCC (Малайзія) та іншими схемами	Має право схвалювати як національні європейські, так і неєвропейські схеми, які задовольняють його вимоги
Стан процесу	Розроблено сертифікацію переміщення лісопродукції від лісової ділянки до споживача (моніторинг "ланцюга охорони"). FSC є головною сертифікаційною системою, яка дає змогу маркування лісових продуктів, якщо послідовність заходів з охорони продукції у ланцюгу ліс-ринок теж сертифікована	Визначено загальні правила до сертифікації продукції в межах лісу. Ще не розроблено принципів та правил контролю за межами лісу при переміщенні продукції від лісу до споживача. Розроблено сертифікацію верифікації походження деревини, але проблема "ланцюга контролю" та маркування лісових продуктів ще не вирішена

1.3 Національні програми сертифікації лісів, що базуються на стандартах Міжнародної організації зі стандартизації (ISO)
ISO створена в 1947 році. Її діяльність спочатку була пов'язана лише з технічними стандартами на продукцію. Стандартизацією управлінням навколишнім природним середовищем вона почала займатися в останні десять років. Основна мета ISO - за допомогою удосконалення управління лісовим менеджментом добитися покращання управління навколишнім природним середовищем. Разом з тим, необхідно мати на увазі те, що екологічні стандарти ISO щодо управління лісовим менеджментом не спрямовані на досягнення ринкових цілей. Стандарти ISO використовуються в Україні для удосконалення управління навколишнім природним середовищем. Так, міжнародний стандарт ISO 14001: 1996 “Системи управління навколишнім середовищем. Склад та опис елементів і настанови щодо їх застосування” використаний в Україні для розроблення аналогічного стандарту ДСТУ ISO 14001-97. Стандарти ISO використовуються в багатьох країнах світу для розроблення національних програм сертифікації лісів [12]. Вони, як правило, менш жорсткі в порівнянні з програмою FSC і не передбачають маркування продукції. Їх можна використовувати лише для екологічної сертифікації управління лісовим господарством. Вони не придатні для екологічної сертифікації лісів.

Рисунок.1.2 Структура національної схеми екологічної сертифікації лісів

1.3.1 Об'єднання споживачів продукції із сертифікованих лісів
Екологічна сертифікація лісів буде мати перспективу для подальшого розвитку лише тоді, коли знайде сталу підтримку з боку споживачів сертифікованої лісової продукції. Життєздатність ідеї щодо екологічної сертифікації лісів підтверджується тим, що число груп споживачів, що зобов'язалися використовувати продукцію лише із сертифікованих лісів, та обсяги споживання ними сертифікованої продукції мають тенденцію до зростання. Найбільш потужними об'єднаннями споживачів продукції із сертифікованих лісів в країнах ЄС є: WWT Wood Group (Швейцарія); Gruppe 98 (Німеччина); 1995 + Group (Великобританія); Gruppe 98 (Австрія); Club 1997 (Бельгія); Hart Wood Hout (Нідерланди); Naterued WWF Suog 2000 (Швеція); WWF Grupo 2000 (Іспанія) [13].

Участь в об'єднаннях споживачів продукції із сертифікованих лісів приваблива з багатьох причин. Перш за все, вона дозволяє уникнути поганого розголосу про фірму як таку, що завдає шкоди навколишньому природному середовищу. Крім того, використання сировини із сертифікованого лісу дозволяє займати більш стійкі позиції на ринках продукції.

Як правило, об'єднання споживачів продукції із сертифікованих лісів дотримуються таких зобов'язань: підтримувати міжнародно визнані програми щодо сертифікації лісів; купувати переважно деревину із сертифікованих лісів (таких, що пройшли незалежну сертифікацію); мати відповідальних осіб в управлінських структурах, які б слідкували за дотриманням зобов'язань, що випливають із статуту об'єднання; інформувати керівні органи об'єднань про обсяги споживання продукції із сертифікованих лісів [14].

Поки що об'єднання споживачів продукції із сертифікованих лісів є недостатньо впливовими, оскільки на ринках недостатньо сертифікованої продукції (попит перевищує пропозиції). Окрім того, немає очевидної вигоди від споживання сертифікованої лісової продукції. Але оскільки все більше споживачів залучаються до об'єднань, що споживають лише сертифіковану лісову продукцію, можна з оптимізмом дивитися в майбутнє щодо екологічної сертифікації лісів.

1.4 Шляхи розроблення національної схеми сертифікації в Україні
В умовах сучасної України до сертифікації слід відноситися прагматично, розглядаючи її перш за все як засіб підвищення конкурентоздатності лісопродукції, а вже потім як засіб покращення іміджу і поштовх до отримання нових знань. Виходячи з особливостей лісового фонду України, проведення сертифікації актуальне лише для частини її лісів, а саме Полісся і Карпат. Перш за все, можуть і повинні бути сертифіковані експлуатаційні ліси у вказаних регіонах, які знаходяться в користуванні підприємств Держкомлісгоспу з найбільшим експортним потенціалом. Вести мову про сертифікацію лісів Степу, Криму і більшості масивів Лісостепу у сучасній економіко-правовій ситуації в державі не доцільно. Буде більш корисним вкласти ці кошти в лісовирощування з метою підтримання стійкості ростучих лісів.

Оцінюючи можливість сертифікації державних лісів України за системою FSC, слід зазначити, що рівень ведення лісового господарства в лісах багатьох держлісгоспів рівнинної частини країни відповідає міжнародним стандартам. До позитивних моментів ведення господарства в лісах, які знаходяться у користуванні Держкомлісгоспу, слід віднести те, що:

· управління лісами проходить у єдиному законодавчому полі;

· відсутні конфлікти відносно власності на землю і прав землекористування;

· відсутня проблема прав корінного населення;

· враховується вплив лісів та господарських операцій на воду, ґрунт і т.д.;

· налагоджене виробництво деревини;

· в цілому враховуються проблеми біорізноманіття;

· території природних лісів або території високої біологічної цінності знаходяться під охороною;

· існує планування ведення лісового господарства і плани лісовпорядкування;

· існує контроль і моніторинг.

Водночас слід звернути увагу на наступні проблеми, які можуть негативно вплинути на процес сертифікації:

· Україна повинна мати в лісовому господарстві національні та регіональні кількісні і якісні підзаконні акти, які сумісні з загальноприйнятими міжнародними поняттями і принципами;

· в деяких областях України система управління державними лісами ще не стабільна. Розвиток соціально-економічної ситуації в них може призвести до втрати контролю над операціями по лісозаготівлі і порушенню вимог, пов'язаних з охороною навколишнього середовища. В зв'язку з цим важко очікувати негайної сертифікації значної частини лісів Карпатського регіону, де за останні роки неухильно збільшується об'єм незаконних рубок;

· відсутність юридичного "господаря" у більшості лісів бувших колгоспів і радгоспів, якими останнім часом розпоряджаються держлісгоспи;

· фінансова життєздатність деяких лісових підприємств, а також соціально-економічний захист їх працівників ще слабкі. Ліси підприємств, в яких є заборгованість по заробітній платі не можуть бути сертифіковані за визначенням;

· існуюча з часів Радянського Союзу система поділу лісів на групи і, особливо, віднесення до категорій захисності не знаходить втілення у відповідних системах лісівничих заходів, що не сприяє збереженню тих функцій, для виконання яких ці ліси виділялись. Підтвердженням цьому є "нові" види рубок (наприклад лісовідновні), які дозволяється проводити в лісах з обмеженим режимом лісокористування першої групи. По своїй суті, ці рубки є рубками головного користування, а їх об'єм для окремих лісогосподарських підприємств часто перевищує розрахункову лісосіку по головному користуванню;

· складнощі можуть виникнути в ході оцінки стратегії лісовідновлення. Система FSC орієнтована на просування методів природного поновлення лісів, тоді як українські ліси, в основному, відновляються штучним шляхом. Розширенню площ природного та змішаного відновлення українські лісівники повинні приділити особливу увагу;

· в нормативних документах і при плануванні лісогосподарської діяльності слід в більшій мірі акцентувати увагу на проблемі збереження і відновлення біорізноманіття лісів;

Виходячи з останнього, потребує розробки і затвердження система стандартів сталого управління, а саме відповідних критеріїв та індикаторів.

Розробка критеріїв сталого управління лісами - справа не нова. За останнє десятиріччя подібних критеріїв в різних країнах було прийнято немало.

Початок розробки національних стандартів сталого управління було покладено при розробці українсько-шведського проекту "Стратегічний план розвитку лісового сектору України". В рамках цієї роботи в 1999 році професором А.З. Швиденко були розроблені критерії та індикатори сталого управління лісами для умов України. Проте як свідчить досвід багатьох країн, будь-який з існуючих списків після угоди в Гельсінкі на реальну ситуацію в лісовому господарстві ніякого впливу не справив. Причиною цього є та обставина, що більшість таких критеріїв, розроблені для збору інформації про стан лісів на державному чи регіональному рівнях для забезпечення загального розуміння сталого лісоуправління, що скоріше слід сприймати як спробу охарактеризувати сталою існуючу систему лісоуправління.

Сьогодні повної системи, яка б відповідала інтересам керівництва Держкомлісгоспу поки що немає. На мою думку, навряд чи такою стане і жодна з існуючих розробок. Для цього вони повинні стати стандартами виконання, які будуть направлені на оцінку сталості на рівні держлісгоспу чи подібної одиниці лісоуправління.

1.5 Досвід іноземних країн щодо організації сертифікації лісів

1.5.1 Фінляндія
Досвід Фінляндії щодо сертифікації лісів представляє інтерес для України, оскільки лісове господарство цієї країни є провідним сектором національної економіки, потужним експортером лісової продукції.

За даними Ауво Кайвола - відповідального секретаря Фінляндської Ради сертифікації лісів - лісове господарство Фінляндії охоплює 26.3 млн. га земель. З них 23.0 млн. га - покриті лісом. Біля 3 млн. га земель зайняті малопродуктивними лісами, приріст деревини на яких складає 0.1-1.0 м3 деревини. Середній приріст деревини складає 3.8 м3/га (в південних районах - 5.1 м3/га, північних - 1.9 м3/га). Національні парки і заповідники становлять 1.5 млн. га (6.6% покритої лісом площі). Приватні ліси складають 60%, державні - 25%. Частка лісового комплексу складає 10% валового внутрішнього продукту, а в доходах від експорту - біля 40% [15].

У 1997 році в Фінляндії почав діяти новий Лісовий кодекс, що спрямований на розвиток сталого лісового господарства. У зв'язку з оновленням лісового законодавства переглянуті офіційні інструкції щодо ведення лісового господарства. Розроблена Державна лісова програма (NFP) на період до 2010 року, що передбачає втілення в практику ведення лісового господарства економічних, екологічних та соціальних вимог щодо стійкого розвитку. У листопаді 1999 року почала діяти Фінська система сертифікації лісів (FFCS). За нею сертифіковано 13.5 млн. га лісів (60% покритої лісом площі). Біля 180 тисяч лісовласників заявили про те, що вони готові дотримуватися національних критеріїв сертифікації. Передбачалося, що впродовж 2000 року за програмою FFCS будуть сертифіковані всі ліси Фінляндії.

FFCS сповідує Пан-європейську програму лісової сертифікації. Як стверджує Ауво Кайвола, це пов'язано з тим, що програма РЕFC передбачає демократичну процедуру прийняття рішень, характеризується більшою прозорістю, меншими затратами на аудит та підтримкою більшості лісовласників, підприємств, торговельних компаній і організацій лісового сектору. Крім того, РЕFC користується високим міжнародним авторитетом (особливо в Європі), передбачає застосування економічно ефективної регіональної сертифікації лісів. Рішення щодо сертифікації лісів приймаються з врахуванням балансу екологічних, економічних та соціальних аспектів стійкого розвитку на національному рівні.

Сертифікація лісів у Фінляндії здійснюється під егідою Фінляндської Ради сертифікації лісів, до якої включено 12 організацій, що представляють інтереси різних груп населення. Крім того, функціонує незалежна від неї Арбітражна комісія, яка вирішує спірні питання, що виникають у процесі сертифікації лісів.

На сертифіковані ліси видаються сертифікати терміном на 5 років. Щорічно сертифікаційні органи проводять аудит з метою перевірки та оцінки ведення лісового господарства. Особливістю фінської сертифікації є те, що вона не передбачає використання національного знаку про походження лісової продукції із сертифікованих лісів.

Фінська система сертифікації затверджена Пан-Європейською Радою сертифікації лісів у квітні 2000 року.

1.5.2 Чехія

Практика сертифікації лісів у Чехії представляє інтерес для України тим, що ця країна, будучи разом з Україною в постсоціалістичному просторі, суттєво просунулася в напрямку до сталого ведення лісового господарства. Її досвід цікавий ще тим, що в цій країні частина національних лісів після падіння комуністичного режиму повернена лісовласникам.

Площа лісів Чехії за даними Я. Тимрака (Національний сертифікаційний центр) в 1996 році складала 2631 тис. га (в порівнянні з 1990 роком збільшилася на 2 тис. га). Впродовж останніх 125 років ліси не піддавалися нищенню (в 1875 році площа лісів складала 2191 тис. га). Щорічний об'єм рубки деревини не перевищує приросту. Так, у 1998 році було зрубано 14 млн. м3 деревини (приріст становив 18.4 млн. м3). Державні ліси займають 65% покритої лісом площі, комунальні - 23%, приватні - 12%. Проектом національної сертифікації охоплено біля 1 млн. га лісів [16].

Організація сертифікації чеських лісів базується на таких документах:

NCLS 1001: 2000 “Сертифікація лісів - опис системи сертифікації”;

NCLS 1002: 2000 “Критерії стійкого управління лісами”;

NCLS 1003: 2000 “Керівні вказівки щодо проведення аудиту лісового господарства”;

NCLS 1004: 2000 “Правила для перевірки споживчого ланцюга деревини”;

NCLS 1005: 2000 “Критерії кваліфікації для аудиторів і органів сертифікації”.

У цих документах описані: організація сертифікації лісів; форми документів, що використовуються для оформлення результатів сертифікації; критерії і показники сталого управління лісами (з врахуванням індивідуальної і групової сертифікації лісів); джерела інформації, що використовуються для сертифікації лісів; принципи і методи планування і організації аудиту в лісовому господарстві; критерії для визначення кваліфікації аудиторів.

В основу чеської сертифікаційної програми покладена групова сертифікація лісів. Сертифікація лісів здійснюється за участю таких органів: Ради національного сертифікаційного центру, Національного сертифікаційного центру, Чеського інституту акредитації та сертифікаційних органів.

На рівні окремих регіонів стан лісового господарства оцінюється незалежними експертами. Сертифікація лісів добровільна. Сертифікат видається на 5 років. Контрольний аудит проводиться щорічно.

Чеська програма сертифікації базується на міжнародних угодах, національна за змістом, самостійна і незалежна. Чехія готова приєднатися до PEFC.

1.5.3 Російська Федерація
Досвід Росії щодо організації сертифікації лісів представляє інтерес для України з багатьох причин. Перш за все, ця країна є потужним експортером лісової продукції, частина якої надходить українським споживачам. Як і в Україні, ліси в Російській Федерації є державною власністю і закріплені за постійними і тимчасовими лісокористувачами. Її досвід, крім того, цікавий ще тим, що на відміну від інших країн світу, в Російській Федерації сертифікація лісів є не добровільною процедурою, а обов'язковою.

У Російській Федерації прийнятий закон “Про сертифікацію продукції і послуг”, в якому закладені правові основи обов'язкової сертифікації лісів. Сертифікацію лісів організовує і координує Комітет Російської Федерації зі стандартизації і сертифікації. Практична робота щодо організації обов'язкової сертифікації лісів була покладена на Федеральну службу лісового господарства Російської Федерації (в 2000 році ця служба була ліквідована, а її структурні підрозділи передані Міністерству природних ресурсів Російської Федерації) [17]. Безпосередньо сертифікацією лісів займається Центральний орган системи лісової сертифікації. У складі цього органу є спеціальна комісія, яка розглядає апеляції, що пов'язані із сертифікацією лісів.

У Російській Федерації, як і в багатьох інших державах, відбувається пошук прийнятної програми сертифікації лісів. В якості експерименту один лісгосп був сертифікований за добровільною процедурою FSC. Росія брала участь в асамблеях, що проводилися під егідою PEFC. Потяг Росії до сертифікації лісів пов'язаний з тим, що ця процедура сприяє покращанню дотримання лісокористувачами лісового законодавства, зміцненню позицій лісових підприємств на зовнішньому ринку лісової продукції та виходу на міжнародні джерела фінансування.

Росія першою торує шлях, що передбачає обов'язкову сертифікацію лісів. Напевно це пов'язано з тим, що ліси в цій країні є державною власністю, а також з домінуванням в лісовому господарстві державних підприємств. Крім того, на цей вибір в значній мірі вплинула ментальність бюрократичного апарату, для якого більш звичний адміністративно-командний стиль управління.

1.6. Проблеми розвитку сертифікації лісів
Безумовно, сертифікація лісів буде поширюватися і вдосконалюватися, оскільки цей інструмент лісової політики сприяє сталому лісокористуванню і кращій організації лісового менеджменту. Разом з тим, варто звернути увагу на ті проблеми, що стримують розвиток сертифікації лісів і негативно впливають на сталий розвиток лісового господарства [18].

Розвиток сертифікації лісів у багатьох випадках стримує те, що багато покупців лісової продукції мають сталі зв'язки з постачальниками та лісовласниками. Вони не зацікавлені в тому, щоб втрачати ці зв'язки, незважаючи на те, сертифікована їх продукція, чи ні.

У багатьох випадках сертифікація лісів дестабілізує ринки лісової продукції. Бідні країни не мають коштів на сертифікацію лісів. У зв'язку з цим вони намагаються розпродати запаси цінної деревини, оскільки занепокоєні тим, що в майбутньому їм буде важко пробитися на ринки із несертифікованою продукцією. Зокрема, таке явище спостерігається в Центральній Африці, з якої лісоматеріали з цінних порід (важкої деревини) експортуються в Японію [19].

Залишається відкритим питання щодо сертифікації лісових плантацій. Чи варто вимагати, щоб плантації виконували таким чином суспільні екологічні функції, як і інші ліси? Які обмеження варто встановити щодо плантаційного лісовирощування?

Залишається нез'ясованим питання щодо того, наскільки екологічна сертифікація виявиться впливовим інструментом лісової політики щодо сталого розвитку лісового господарства. Оскільки лісові ресурси будуть все більш дефіцитними, в споживачів постійно виникатиме спокуса купувати лісопродукцію із несертифікованих лісів. Часто споживачі, що взяли на себе зобов'язання купувати лісову продукцію лише із сертифікованих лісів, недотримуються їх, оскільки на ринках немає достатньо сертифікованої продукції [20, 10].

Екологічна сертифікація не позбавлена і політичного підтексту. Споживачі лісоматеріалів зацікавлені в тому, щоб їх виробники не підривали лісосировинну базу надмірною експлуатацією лісів, вели стале лісове господарство. У даному випадку екологічна сертифікація лісів використовується як інструмент політичного тиску на країни, що порушують принципи сталого лісокористування. Іноді її намагаються використовувати як інструмент нечесної конкуренції та засіб витіснення конкурентів з ринків продукції лісового господарства. Разом з тим, екологічна сертифікація лісів пов'язана з певним фінансовим ризиком, оскільки ця процедура не проста і потребує додаткових витрат у лісовому господарстві.

Сертифікація лісів України є об'єктивною необхідністю. Вона сприяє поліпшенню лісокористування, сталому розвитку лісового господарства, зміцненню лісових підприємств на внутрішніх ринках продукції і проникненню на зовнішні. Недалекоглядна позиція окремих національних політиків щодо екологічної сертифікації лісів України, які вбачають у цьому інструменті лісової політики лише засіб витіснення підприємств лісового господарства України із міжнародних ринків лісової продукції, не витримує критики [20]. Навпаки, конструктивна робота у цьому напрямі дала б змогу мати фінансову підтримку європейських країн на приведення лісів України до стану, який відповідав би європейських екологічним стандартам і принципам сталого ведення лісового господарства. Крім того, екологічна сертифікація лісів дозволила б усунути з численних підприємств лісового господарства “тавро” екологічно забруднених територій, яке склалося в уяві європейських споживачів лісової продукції у зв'язку з негативними екологічними наслідками Чорнобильської катастрофи [21].

Неабияке економічне, екологічне і соціальне значення має екологічна сертифікація лісів для українських споживачів, оскільки вони отримають об'єктивну інформацію про екологічні параметри лісової продукції і екологічну безпеку лісового відпочинку, що дасть їм можливість приймати правильні рішення.

Україні, яка намагається утвердитися на європейському ринку лісової продукції, варто примкнути до PEFC. Необхідно мати на увазі те, що за умовами вступу до PEFC їй потрібно буде розробити національну програму сертифікації лісів, яка базувалася б на Пан-європейських критеріях ведення лісового господарства. Крім того, PEFC вимагає, щоб процес відпрацювання національних критеріїв для сертифікації лісів був прозорим, включав думки всіх зацікавлених сторін. Процес відпрацювання критеріїв сертифікації лісів за програмою PEFC повинен бути незалежним від процедури сертифікації. Критерії повинні періодично переглядатися і вдосконалюватися [22].

Україні, лісове господарство якої представлене головним чином великими за площею державними лісогосподарськими підприємствами, варто орієнтуватися на індивідуальну сертифікацію лісів. Така сертифікація лісів є дещо дорожчою, але, разом з тим, більш перспективною щодо удосконалення управління лісовим менеджментом.

Як зазначалося, в світі, окрім Росії, застосовується добровільна процедура сертифікації лісів. У рамках системи управління лісовим господарством, що склалася в Україні, добровільна сертифікація лісів виявиться малоефективною процедурою. Разом з тим, мала надія на те, що PEFC погодиться визнати національні обов'язкові програми сертифікації лісів. Можна лише сподіватися на те, що сертифікація лісів України, разом із реформою управління лісовим господарством, стане перехідним містком до добровільної сертифікації лісів. Не виключено, що обов'язкова сертифікація лісів в умовах державної власності на ліси виявиться більш ефективною процедурою, аніж добровільна [23].

Розділ ІІ. Розроблення методичних підходів
Мета дослідження: розроблення методичних підходів до впровадження схем сертифікації в лісовому комплексі України.

Згідно принципам Лісової наглядової ради (FSC), в даній магістерській роботі було розроблено 10 методичних підходів щодо впровадження лісової сертифікації в Україні. Методичні підходи детально описані нижче, оцінюють виконання вимог, що пред'являються до лісоуправління і ланцюжку поставок від виробника до споживача. Вони визначають як повинно вестися лісове господарство, щоб завдавати якнайменше екологічної, соціальної та економічної шкоди. Перші п'ять методичних підходів мають переважно соціально-економічну спрямованість, інші п'ять - екологічну.

Об'єкт дослідження: сучасний стан впровадження схем сертифікації в лісовому комплексі України.

Оцінюючи можливість сертифікації державних лісів України за схемами лісової сертифікації, слід зазначити, що рівень ведення лісового господарства в лісах багатьох держлісгоспів рівнинної частини країни відповідає міжнародним стандартам. [24]. Предмет дослідження: методичні підходи впровадження лісової сертифікації. Серед обов'язкових вимог схем лісової сертифікації - щорічне підтвердження рентабельності лісозаготівельних та лісопереробних підприємств. Дотримання критерій є обов'язковим. Всі критерії невиснажливого лісокористування - екологічний, економічний і соціальний - рівновеликі і мають дотримуватися тими, хто має намір підготувати свою систему лісоуправління та / або ланцюжок поставок на відповідність принципам та критеріям лісового опікунської ради.

2.1 Теоретико-методологічні засади впровадження лісової сертифікації в Україні
У контексті сучасних економічних теорій природокористування розкрито теоретико-методологічні засади лісової сертифікації як ринкового інструменту екологічної політики. Сформульовано основоположні принципи та запропоновано концептуальний підхід до побудови національної системи лісової сертифікації в Україні.

Теоретичним підґрунтям формування та розвитку лісової сертифікації як ринкового інструменту екологічної політики є концепція сталого розвитку та інші наукові теорії, що тісно пов'язані з нею.

Сьогодні ні у кого не викликає сумнів в її необхідності, існують тільки розбіжності у підходах та шляхах розбудови лісової сертифікації з урахуванням тривалого періоду соціально-економічних перетворень у країні та законодавчо-правових норм, які обумовлюють інституційні, організаційні, управлінські та методичні основи формування системи лісової сертифікації.

Провали ринку спричинили виникнення в економіці природокористування зовнішніх ефектів [25, 26]. Стурбованість хижацьким винищенням тропічних лісів на планеті обумовлюються не стільки скороченням кількості деревних ресурсів, скільки появою низки інших негативних екологічних та соціальних ефектів (вітрова і водна ерозія, руйнування природних ландшафтів, скорочення біорізноманіття, зміна традиційного укладу життя корінного населення, локальні та глобальні кліматичні зміни, тощо), які у переважній більшості не могли бути трансформовані у внутрішні економічні витрати лісокористувача.

Опрацювання прийнятних рішень щодо системи ведення лісового господарства, яка б мінімізувала негативний вплив на навколишнє природне середовище, врахування інших інтересів широкого кола суспільних груп супроводжується виникненням додаткових екологічних витрат, що є нічим іншим, як проявом інтерналізації зовнішніх ефектів, тобто трансформації зовнішніх негативних ефектів у внутрішні витрати підприємства.

У цьому контексті визначення змісту інструментів екологічної політики стає зрозумілим, що лісова сертифікація займає пограничне значення між декількома групами інструментів завдяки поєднанню таких ключових складових: екомаркування і добровільність як ознака ринкового інструменту; стандартизація системи управління лісами як ознака посилення механізмів адміністративного контролю; залучення зацікавлених сторін до формування та прийняття управлінських рішень як ознака зміцнення інституційної структури громадянського суспільства.

Залежно від результативності та ефективності наявного інструментарію екологічної політики, стану та тенденцій розвитку екологічного стану навколишнього природного середовища, готовності органів державної влади та суспільства приймати, підтримувати та розвивати додаткові інструменти охорони навколишнього природного середовища, окремим характеристикам поліфункціональних інструментів можуть приписувати надмірну "вагу", що у кінцевому підсумку може призвести до їхнього функціонування у вузьких межах традиційного набору інструментів. Наприклад, позиціювання лісової сертифікації обов'язковим інструментом екологічної політики з метою підтвердження оцінки, що відповідає вимогам ведення лісового господарства, насамперед щодо національного законодавства [27, 28], може призвести до формування додаткових інституцій, які дублюватимуть функції системи державного контролю за дотриманням вимог лісового і природоохоронного законодавства.

На мою думку, лісова сертифікація покликана стати складним і "тонким" інструментом пошуку суспільного оптимуму граничних екологічних витрат і доходів як відповідь на провали ринку в лісовому секторі економіки. Через процедури консультування та узгодження позицій різних суспільних груп вона має забезпечити пошук економічного, екологічного та соціального балансу інтересів лісокористувачів і усіх інших зацікавлених сторін. Ринкова орієнтованість цього інструменту має полягати в отриманні низки конкурентних переваг (вища ціна продукції, вихід на нові ринки збуту, тривалий та партнерський характер співпраці між покупцями і продавцями продукції, підвищення інвестиційної привабливості лісогосподарських підприємств тощо) як компенсаторний механізм понесення додаткових витрат або недоотримання доходу. Принаймні, мова повинна йти про компенсацію трансакційних витрат, тобто тих витрат, які пов'язані з відстежуванням і підтвердженням виконання обов'язків сторін. Базовими елементами лісової сертифікації є типи стандартів - системний та функціональний, що визначають параметри функціонування системи, яка підлягатиме оцінці, а ще методи оцінки відповідності за ознакою рівня регулювання - обов'язкова й добровільна, а також за ознакою рівня незалежності - першою (внутрішній аудит), другою (корпоративний аудит) та третьою (незалежний аудит) стороною [29].

Системні стандарти використовуються в екологічному менеджменті й представлені стандартами серії ISO 14000. Методологічну основу цих стандартів формує цикл Демінга: "плануй - виконуй - контролюй - коригуй". Вони формують процедури ідентифікації елементів системи завдяки яким будуть прийматися управлінські рішення, що впливатимуть на природо-ресурсну сферу діяльності підприємства. Ці стандарти визначають систему управління підприємством незалежно від напряму, характеру та інтенсивності виробничого процесу. Вони формують алгоритм системи прийняття управлінських рішень, які здатні зменшити негативний вплив на навколишнє природне середовище. Враховуючи особливості лісового господарства, які істотно відрізняють від інших галузей матеріального виробництва, підготовлено окремий технічний звіт ISO 14061, який має полегшити розбудову систем екологічного менеджменту в лісовій галузі. Існує достатньо прикладів успішного застосування стандартів екологічного менеджменту в лісовому господарстві, зокрема Канаді [30], однак більшого поширення отримала сертифікація лісів на основі функціональних стандартів.

Зміст функціональних стандартів полягає у визначенні не тільки екологічних, але й соціальних і економічних параметрів функціонування системи ведення лісового господарства. Іншими словами на основі уяви про бажаний якісний стан природного об'єкту - лісу формується адекватна система управління лісовим господарством. У значній частині випадків основу функціональних стандартів становлять принципи, критерії та індикатори сталого управління лісами в рамках міжнародних ініціатив і домовленостей: ІТТО, Монреальський та Гельсінський процеси. Таким чином, якщо системні стандарти визначають процес функціонування систем екологічного менеджменту підприємства, що у свою чергу обумовлює величину впливу на навколишнє природне середовище, то функціональні - формують параметри системи управління природними об'єктами. Власне, функціональні стандарти і дають відповідь на те, якою має бути система управління лісами щоб зуміти забезпечити різноманітні екологічні, соціальні та економічні інтереси суспільства. Отже наміри розбудувати лісову сертифікацію на основі функціональних стандартів означатиме запровадження елементів системи екологічного менеджменту підприємства.

У контексті співвідношення систем екологічного менеджменту та системи сталого управління лісами лісову сертифікацію варто розуміти специфічною системою менеджменту, яка завдяки встановленню сукупності функціональних стандартів сталого управління лісами здатна впливати на формування системи ведення лісового господарства як взаємообумовленого набору управлінських, організаційних та технологічних процесів. Вказана теза знаходить своє підтвердження під час проведення практичних сертифікаційних процедур. Сертифікація лісопромислових компаній за стандартом ISO 14001 здійснюється одночасно з процедурами лісової сертифікації на основі принципів і критеріїв сталого управління лісами, зокрема за схемою Лісової наглядової ради (FSC). І, навпаки, наявність у переліку принципів і критеріїв FSC "планування" та "оцінки і моніторингу" є свідченням їхнього формування під впливом методологічних засад циклу Демінга.

Окрім цього, аналіз сертифікаційних приписів за підсумками аудиторських перевірок системи ведення лісового господарства в Україні вказує на широке застосування підходів реалізованих у системах екологічного менеджменту. Поширення набувають ті вимоги, які торкаються формування екологічної політики підприємства, програм збереження біорізноманіття, планів навчання та тренування персоналу тощо.

Вибору концептуальних засад розбудови лісової сертифікації має передувати опрацювання теоретичних основ формування ринкових інструментів лісової політики держави. Унікальність лісової сертифікації як поліфункціонального економічного інструменту полягає в тому, що вона одночасно повинна виступати засобом:

державної політики щодо втілення принципів сталого управління лісами;

формування екологічної свідомості громадян та інформування широкого кола суспільних груп;

прийняття управлінських рішень щодо реалізації принципів соціально-етичного маркетингу лісогосподарських, лісопереробних та лісоторгових підприємств;

впровадження систем екологічного менеджменту в лісовій і деревопереробній галузі;

розвитку екологічно орієнтованих ринків збуту лісопродукції;

Формування законодавчо-правових, інституційних, організаційно-управлінських механізмів, які здатні забезпечити ефективне функціонування економічного інструменту екологічної політики вимагає сформулювати низку принципів. Основоположними принципами лісової сертифікації мають стати: незалежність і об'єктивність; добровільність; ринкова орієнтованість; прозорість і відкритість; недискримінаційність; комплексність; залучення усіх зацікавлених сторін; технологічна практичність та економічна ефективність.

Незалежність і об'єктивність є ключовим принципом лісової сертифікації зважаючи на ту обставину, що довіра зі сторони усіх зацікавлених сторін можлива тільки у випадку оцінки відповідності ведення лісового господарства встановленим вимогам (стандартам) незалежним та неупередженим органом сертифікації. Об'єктивність має досягатися шляхом застосування чітких і зрозумілих процедур оцінювання на основі достатньо інформативних, простих і зрозумілих вимог (стандартів).

Враховуючи ринкову сутність лісової сертифікації, принцип добровільності виникає як умова розвитку вільної торгівлі та інтегрування національних економік, наприклад, при входженні до ЄС та СОТ. Він також логічно узгоджується з національним законодавством з питань сертифікації та стандартизації, яке обмежує обов'язковість процедур встановлення відповідності сферою життєдіяльності людей. Обов'язковість сертифікації означатиме її перетворення в один із адміністративних інструментів екологічної політики.

Ринкова орієнтованість є чи не найважливішою характеристикою цього інструменту, і означає можливість отримання низки конкурентних переваг підприємств, які виходять на ринок лісопродукції. Для забезпечення цього принципу важливою умовою є існування сертифікованого ринку лісопродукції, визнаних у світі торгових марок (логотипів), а також чутливість ринку до появи нових марок.

Прозорість і відкритість по суті є продовженням задекларованого принципу незалежності і об'єктивності, які мають забезпечити високий рівень довіри зі сторони усіх зацікавлених сторін шляхом відкритого доступу до інформації у ході сертифікації та створення умов щодо обізнаності споживачів із екологічно чистим походженням продукції.

Недискримінаційність означає, що сертифікуватися можуть усі види лісів незалежно від форм власності, відомчої підпорядкованості чи то їхнього функціонального призначення, а маркуванню має підлягати вся продукція, яка є прямим наслідком господарської діяльності (власне це мають бути не тільки різноманітні вироби з дерева, але й другорядні лісоматеріали та продукція побічного користування).

Принцип комплексності передбачає взаємообумовлений та збалансований вплив сертифікації між різними рівнями лісових відносин: об'єктний (організація ведення лісового господарства на підприємстві); міжсекторальний (формування ринку сертифікованої продукції); суспільний (формування екологічної свідомості громадян). Практична реалізація цього принципу має супроводжуватися комплексним еколого-економічним та соціальним ефектом.

Залучення зацікавлених сторін, з однієї сторони, розглядається як маркетинговий засіб просування продукції на ринках збуту, а з іншої об'єктивна необхідність через розширення спектра товарів і послуг, які не мають ринкового виміру і є суспільно резонансними. Якщо раніше вирощування деревини було предметом управлінських рішень вузького кола фахівців лісового господарства, то сьогодні зростаючий попит на отримання соціальних та екологічних корисностей (рекреаційно-оздоровчі, водоохоронні, захисні та середо-вище-формівні функції) обумовлює виникнення інтересу широкого кола суспільних груп та прагнення вплинути на прийняття управлінських рішень у лісовому господарстві. Пряма чи опосередкована участь у підготовці управлінських рішень є механізмом узгодження часто конфліктних інтересів та пошуку оптимуму на оновленому полі виробничих можливостей. У той же час активна участь суспільних груп підвищуватиме індивідуальну цінність лісів та формуватиме особисту відповідальності за прийняті рішення.

Принцип технологічної практичності та економічної ефективності означає простоту, зрозумілість і зручність застосування основних сертифікаційних правил, процедур і вимог (стандартів). При цьому вони не повинні обумовлювати надмірно високі витрати для здійснення оцінки відповідності (послуги аудиту) та виконання сертифікаційних вимог.

Достатність запропонованого переліку принципів підтверджується їхньою узгодженістю і сумісністю з основними критеріями оцінки придатності схем сертифікації, які раніше були сформульовані міжнародними організаціями як CEPI, IFIR, FERN, WB/WWF Alliance [31].

Слідування зазначеним принципам без сумніву приведе до формування такої системи, яка лежатиме у площині функціональних можливостей уже існуючих міжнародних схем лісової сертифікації. При цьому запровадження власної товарної марки (логотипу) потенційно обмежуватиме її поширення тільки внутрішнім ринком. Процеси глобалізації у світовій економіці диктують необхідність застосування міжнародно визнаних і поширених торгових марок. Враховуючи, що лісова сертифікація визначально будувалася як інструмент регулювання міжнародних ринків (усе розпочиналося з бойкоту тропічної деревини у країнах Західної Європи), ефективність інтерналізації зовнішніх екологічних ефектів буде збільшуватися в разі подальшої глобалізації ринку.

Детальний аналіз поширених в Європі міжнародних схем лісової сертифікації, а саме FSC та Програми схвалення лісової сертифікації (PEFC) не дає підстав обирати тільки одну з них як базову [32]. Кожна характеризується низкою власних переваг і недоліків. FSC відрізняється розвиненістю ринку сертифікованої продукції, однак концентрує організаційно-структурні елементи сертифікації на міжнародному рівні. Навпаки, PEFC виникла як рамкова структура з метою об'єднання та взаємного визнання окремих національних схем лісової сертифікації.

Спроба рухатися шляхом розробки універсальних стандартів ведення лісового господарства, які можуть бути гармонізовані, як із однією, так і з іншою схемою, як це пропонувалося раніше [32], не увінчалося успіхом у силу несумісності правил і процедур розробки стандартів FSC та PEFC. Схеми відрізняються також протилежними ієрархічними рівнями виконання сертифікації. Проголошуючи можливість проведення сертифікації на рівні індивідуального підприємства, групи підприємств чи цілого регіону, для FSC основним базовим рівнем сертифікації є лісогосподарське підприємство [33], в той час як PEFC зорієнтована на регіональну сертифікацію, яка здійснюється в межах географічних, адміністративних або політичних меж (регіону) без врахування майнових меж лісовласників чи лісокористувачів [16, 13]. У переважній більшості країн Європи існують ініціативи, які започаткували формування одночасно двох схем лісової сертифікації: FSC та PEFC.

Основною проблемою, яка виникає у цьому випадку є несумісність стандартів сталого управління лісами, які розробляються в межах однієї країни та необхідність додаткових витрат для переходу від одного сертифікату до іншого.

Концептуальний підхід до побудови національної системи лісової сертифікації, який пропонується втілити, полягає у створенні законодавчо-правових та організаційних механізмів взаємоузгодженого процесу розбудови інституційної інфраструктури двох схем - FSC та PEFC. Зміст пропозиції означає формування дворівневої моделі лісової сертифікації. На першому рівні - це об'єктна (підприємство) сертифікація за схемою FSC, на другому - регіональна сертифікація за схемою PEFC.

Дотримання міжнародних процедур розроблення стандартів і взаємоузгодження їх на різних просторових рівнях дасть змогу оптимізувати систему ведення лісового господарства. Так, незважаючи на переваги сертифікації на рівні підприємства за схемою FSC, вона не позбавлена низки недоліків, які можуть бути усунуті з урахуванням вимог регіональної сертифікації за схемою PEFC і навпаки. Наприклад, обов'язкова вимога заповідання лісів для кожного підприємства за схемою FSC (це може бути мінімальна фіксована частка вкритих лісовою рослинністю земель), має обумовлюватися доцільністю їх заповідання на більш високому просторовому рівні організації лісового господарства. У цьому контексті, площа заповідних лісів буде відрізнятися для окремих підприємств, адже їхня природоохоронна цінність визначатиметься не на об'єктному, а, принаймні, ландшафтному, регіональному та національному рівні. Таким чином, встановлення ряду нормативів для об'єктного рівня сертифікації має підпорядковуватися вимогам більш високого рівня організації лісогосподарського виробництва. Водночас, регіональний рівень сертифікації має узагальнити низку соціальних та економічних вимог об'єктного рівня FSC, які недостатньо повно розкриті в одному з пан-європейських критеріїв сталого управління лісами.

Таким чином, пропоную взаємно узгодити стандарти сертифікації FSC та PEFC не на міжнародному рівні, де вони є конкуруючими, а на національному, не порушуючи при цьому процедур їх розробки і затвердження.

Розроблення такого універсального стандарту має передбачати можливість видачі одночасно двох сертифікатів - національного, який визнаний PEFC та міжнародного FSC. Це надасть змогу значно зменшити витрати на проведення міжнародного аудиту, виконання умов сертифікації і без ускладнень переходити до використання логотипу, який є більш затребуваним на ринку лісоматеріалів.

Схематично система функціонування національної системи лісової сертифікації зображена на рис.2.1

Зрозуміло, що задекларована мета має передбачати встановлення високого рівня взаємодії окремих структурних елементів національної системи лісової сертифікації, які в той же час будуть відноситися до конкуруючих міжнародних схем лісової сертифікації. Зокрема, мають бути створені національні робочі групи, що започаткують процес розроблення стандартів сталого управління лісами за схемою FSC та PEFC.

Рисунок.2.1 Принципова схема взаємодії структурних елементів національної системи лісової сертифікації

Враховуючи той факт, що коло зацікавлених у лісової сертифікації сторін практично не відрізняється від того, яка з міжнародних схем пропонується до впровадження, національні робочі групи можуть бути близькими за своїм складом. Прагматичні міркування щодо обмеженості ресурсів для започаткування одночасно обох ініціатив та побудови інституційної інфраструктури обумовлюють доцільність поетапного впровадження запропонованого підходу. Так, на сьогодні вже сформована робоча група, яка керується процедурами розробки стандартів за схемою FSC, підготовлено першу редакцію проекту стандарту управління лісами та лісокористування на засадах сталого розвитку в Україні. В міру зміцнення позицій лісової сертифікації у системі економічного інструментарію регулювання лісових відносин, запропонована схема буде наповнюватися іншими структурними елементами.

Важливе місце має займати координаційна рада, яка, не втручаючись у внутрішні процедури діяльності двох робочих груп, буде здійснювати координацію їхньої роботи. Вона має стати гарантом того, що поява конкурентних схем лісової сертифікації не призведе до протистояння і спроб монополізувати сферу лісової сертифікації як це простежується в Російські Федерації. Запорукою розроблення гармонізованих стандартів є пропозиція щодо зосередження розроблення стандартів в єдиному технічному комітеті з питань лісового господарства. Власне він має подбати про взаємозбагачення і взаємоузгодження стандартів об'єктного і регіонального рівнів.

Національні органи сертифікації, як видно з рис. отримують право на виконання регіональної сертифікації від національного органу акредитації, або об'єктної сертифікації у випадку проходження процедури акредитації на міжнародному рівні від FSC. Іншою можливістю здійснення об'єктної сертифікації є спільний аудит. У цьому випадку сертифікацію будуть виконувати від імені міжнародного органу сертифікації або під егідою програми сертифікації, яка також пройшла міжнародну акредитацію.

Запропоновані теоретико-методологічні засади дають змогу окреслити каркас майбутньої національної системи лісової сертифікації з метою врахування існуючих і потенційних переваг FSC та PEFC, а також оптимізації необхідної інституційної інфраструктури даного економічного інструменту лісової політики.

2.2 Методичні підходи до впровадження сертифікації в лісовому комплексі

Підхід 1. Відповідність законодавству. Господарювання має здійснюватись з дотриманням вимог внутрішнього законодавства країни, міжнародних договорів і у відповідності з принципами і критеріями FSC.

Критерій 1.1 Ведення лісового господарства повинно враховувати всі національні і регіональні законодавчі акти й адміністративні вимоги.

Критерій 1.2 Повинні сплачуватись усі види зборів, відрахувань, податків і інші платежі, передбачені чинним законодавством.

Критерій 1.3 У країнах, що підписали міжнародні угоди, такі, як “Конвенція по міжнародній торгівлі видами дикої фауни і флории, які знаходяться під загрозою” (CITES), “Конвенція Міжнародної організації праці" (ILO Conventions), “Угода про торгівлю деревиною тропічних лісів" (ITTA), “Конвенція з біорізноманіття”, повинні враховуватися положення передбачені даними угодами.

Критерій 1.4 Протиріччя між місцевим законодавством і нормативними документами і ”Принципами і критеріями ЛНР" повинні розглядатися в кожному конкретному випадку з погляду досягнення цілей сертифікації при участі організації, що сертифікує і всіх зацікавлених сторін.

Критерій 1.5 Лісогосподарські території повинні бути захищені від незаконних рубок, заселення й інших недозволених видів діяльності.

Критерій 1.6. Суб'єкти лісогосподарської діяльності повинні демонструвати свою постійну прихильність до “Принципів і критеріїв ЛНР”.

Підхід 2. Права і обовязки власників і користувачів. Вимагає законного підтвердження права власності на землю чи користування лісом та дотримання прав власників і користувачів лісів та виконання ними відповідних обов'язків.

Критерій 2.1 Повинні бути подані чіткі докази прав на довгострокове лісокористування на визначеній території (наприклад, право власності на землю, право традиційного природокористування або право, що виникає в результаті угоди про оренду, тощо).

Критерій 2.2 Місцеві громади, що мають юридичні чи традиційні права на володіння або користування ресурсами, повинні здійснювати контроль лісогосподарської діяльності з метою захисту своїх прав і ресурсів, за винятком випадків, коли право контролю добровільно й гласно передано іншим організаціям.

Критерій 2.3 Для вирішення суперечок щодо прав володіння та користування повинні бути використані відповідні механізми вирішення таких питань. Будь-які невирішені суперечки слід ретельно розглядати в процесі сертифікаційних заходів. Значні суперечки, що торкаються інтересів багатьох сторін, як правило, є підставою для відмови в сертифікації.

Підхід 3. Права тубільних народів. Вимагає визнання і збереження прав кор. інших племен на землю та ресурси, охорону місць культурного, екологічного, економічного та релігійного значення. Для україни цей підхід не є актуальний.

Підхід 4. Відносини з місцевим населенням і права працівників. Вимагає від роботодавців надавати можливості місцевому населенню брати участь в консультаціях щодо можливих соціальних наслідків господарювання, в працевлаштуванні, навчанні та забезпечувати дотримання правил охорони здоров'я та безпеки працюючих і їх права на переговори з ними.

Критерій 4.1 Місцевому населенню, що мешкає в межах або поблизу територій, де ведеться лісове господарство, мають бути надані можливості працевлаштування, навчання та інших послуг.

Критерій 4.2 Ведення лісового господарства має відповідати або перевищувати вимоги всіх норм відповідного чинного законодавства та/або нормативних документів, що регламентують питання здоров'я та безпеки виробничого персоналу та членів їх родин.

Критерій 4.3 Права працівників на організацію і ведення добровільних переговорів із роботодавцями повинні бути гарантовані відповідно до Конвенцій № 87 і № 98 Міжнародної організації праці.

Критерій 4.4 Планування та проведення лісогосподарських заходів повинні включати результати оцінки їх можливих соціальних наслідків. З населенням і окремими групами, на інтереси яких безпосередньо впливають лісогосподарські заходи, повинні проводитись консультації.

Критерій 4.5 Для розгляду скарг і забезпечення справедливої компенсації місцевим жителям у випадку втрат чи збитків, які наносяться їх юридичним і традиційним правам, власності, ресурсам і умовам життя, повинен бути задіяний відповідний механізм. Для запобігання подібних втрат і збитків повинні прийматися відповідні заходи.

Підхід 5. Раціональне використання лісу. Зобов'язує сприяти оптимальному використанню різноманітних лісових ресурсів і їх місцевій переробці, зменшенню відходів під час заготівлі і переробки ресурсів та вимагає уникати пошкодження ресурсів та дотримувати обсяги заготівлі ресурсів, які забезпечують їх невиснажливе користування.

Критерій 5.1 Ведення лісового господарства повинне бути спрямоване на підтримку економічної життєздатності, приймаючи до уваги всі екологічні, соціальні і виробничі витрати. Воно повинно заохочувати вкладення коштів, що сприяють підтримці екологічної продуктивності лісу.

Критерій 5.2 Заходи з ведення лісового господарства і маркетингу повинні сприяти оптимальному використанню різноманітних лісових продуктів і переробці їх на місці.

Критерій 5.3 Лісогосподарська діяльність повинна сприяти зменшенню відходів під час лісозаготівель і переробки, і не повинна завдавати шкоди іншим видам лісових ресурсів.

Критерій 5.4 Лісогосподарська діяльність повинна бути спрямована на зміцнення і диверсифікацію місцевої економіки, щоб уникнути її залежності від одного виду лісової продукції.

Критерій 5.5 Господарська діяльність повинна визнавати цінність таких функцій лісів як охорона водних і рибних ресурсів, підтримувати їх, і де це можливо сприяти покращенню.

Критерій 5.6 Обсяги заготівель лісової продукції не повинні перевищувати рівня, який забезпечує невиснажливе користування

Підхід 6. Вплив на довкілля. Вимагає забезпечити оцінку впливу лісогосподарських заходів на довкілля до початку їх проведення; охорону рідкісних та зникаючих видів рослин і тварин; збереження лісових територій великої природоохоронної цінності та типових для місцевості лісових екосистем; охорону грунтів від шкідливих впливів під час лісозаготівель.

Критерій 6.1 Оцінка впливу на довкілля повинна виконуватися відповідно до масштабу й інтенсивності лісогосподарських заходів, а також унікальності природних ресурсів та належним чином інтегруватися в систему ведення господарства. В такі оцінки слід включати як впливи, що відбуваються на ландшафтному рівні, так і вплив власного обладнання, що використовується при обробці. Впливи на довкілля мають оцінюватися ще до початку проведення лісогосподарських заходів, що можуть призвести до порушень.

Критерій 6.2 Необхідно приймати заходи щодо захисту рідкісних видів, видів, існування яких під загрозою або у небезпеці, та їх місць розповсюдження (наприклад, місць гніздування та годівлі). Охоронні зони та захисні території слід встановлювати відповідно до масштабів та інтенсивності ведення лісового господарства, а також унікальності об'єктів, що потребують охорони. Слід регулювати спортивне та промислове полювання, рибальство та збирання колекцій.

Критерій 6.3 Екологічні функції і корисності лісу повинні підтримуватися неушкодженими, поліпшуватися або відновлюватися. Це включає:

а) відновлення лісів та сприяння природним сукцесіям у лісах;

б) біологічне різноманіття на генетичному, видовому і екосистемному рівнях;

в) природні кругообіги, що впливають на продуктивність лісових екосистем.

Критерій 6.4 Репрезентативні зразки існуючих в межах ландшафту екосистем повинні зберігатися в їх природному стані з урахуванням масштабів та інтенсивності ведення лісового господарства, а також унікальності об'єктів, що потребують охорони. Такі ділянки повинні бути нанесені на карту.

Критерій 6.5 Слід підготувати в письмовому вигляді та прийняти до виконання керівні принципи щодо боротьби з ерозією, захисту водних ресурсів, мінімізації впливу на ліс під час лісозаготівель, будівництва доріг та інших механічних порушень, охороні вод.

Критерій 6.6 Системи ведення лісового господарства повинні забезпечити розвиток і сприяння безпечним для довкілля нехімічним методам боротьби із шкідниками та намагатися уникати використання хімічних пестицидів. Слід заборонити використання пестицидів типу 1А і 1В за класифікацією Всесвітньої організації охорони здоров'я та хЛНРорганічних пестицидів, стійких, токсичних пестицидів або пестицидів, чиї продукти розпаду лишаються біологічно активними і накопичуються в трофічному ланцюгу поза їх цільовим використанням, а також будь яких пестицидів, заборонених міжнародними угодами. При використанні хімічних препаратів з метою мінімізації погрози здоров'ю людей і довкіллю слід застосовувати відповідне обладнання та проводити відповідне навчання персоналу.

Критерій 6.7 Хімічні препарати, ємкості, рідкі і тверді неорганічні відходи, включаючи залишки палива та мастил, слід видаляти екологічно прийнятним способом за межі територій, де проводяться лісотехнічні заходи.

Критерій 6.8 Використання біологічних засобів боротьби повинно документуватися, бути скороченим до мінімуму, відстежуватися і контролюватися відповідно до національних законів та міжнародно визнаних наукових протоколів. Використання генетично модифікованих організмів повинно бути заборонено.

Критерій 6.9 Використання інтродуцентів повинно ретельно контролюватися й активно відстежуватися з метою уникнення несприятливих екологічних наслідків.

Критерій 6.10. Перетворення лісів на лісові плантації або їх використання, як нелісових територій, не повинно відбуватися за виключенням випадків, коли таке перетворення:

а) відбувається на дуже обмеженій частині лісогосподарської одиниці;

б) не відбувається на особливо цінних заповідних лісових територіях;

в) надаватиме чітку реальну надійну довготривалу додаткову вигоду з точки зору охорони лісів в межах лісогосподарської одиниці.

Підхід 7. План заходів щодо ведення лісового господарства. Вимагає складання плану в письмовій формі з чітко сформульованими довгостроковими цілями і задачами лісового господарства та способами їх досягнення, його виконання та вчасне уточнення, а також доведення до відома громадськості основних елементів плану.

Критерій 7.1 План заходів щодо ведення господарства і допоміжні документи повинні містити:

а) цілі ведення господарства;

6) опис лісових ресурсів, в яких планується господарювання, екологічних обмежень, характеру землекористування і землеволодіння, соціально-економічних умов, а також характер використання прилеглих територій;

в) опис системи управління лісовими ресурсами, заснованої на екологічних характеристиках даного лісу й інформації, отриманої в результаті інвентаризації ресурсів;

г) обґрунтування щорічного обсягу заготівлі лісових ресурсів і вибору видів, що підлягають заготівлі;

д) умови для моніторингу динаміки приросту деревини;

е) заходи екологічної безпеки, засновані на результатах проведеної оцінки впливу на навколишнє середовище;

ж) план виявлення й охорони рідкісних видів, видів, що перебувають під загрозою та зникаючих видів.

з) карти, що описують місце розташування лісових ресурсів, включаючи границі особливо охоронюваних територій, планованих лісогосподарських заходів і карти з інформацією про характер землеволодіння;

і) опис і обґрунтування використання відповідної заготівельної техніки й устаткування.

Критерій 7.2 План заходів щодо ведення господарства повинен регулярно переглядатися за результатами моніторингу чи по надходженню нової науково-технічної інформації, а також з урахуванням змін екологічних і соціально-економічних умов.

Критерій 7.3 Для успішного виконання плану ведення лісового господарства працівники підприємства повинні пройти відповідну підготовку, а їх діяльність має контролюватися належним чином.

Критерій 7.4 Поважаючи конфіденційність інформації, суб'єкт лісового

господарства повинен доводити до відома громадськості основні елементи плану заходів щодо ведення господарства, включаючи положення, перераховані в критерії 7.1.

Підхід 8. Моніторинг та оцінка. Вимагає ведення нагляду за: станом вилучення лісових ресурсів, їх приросту і відтворення; змінами фЛНРи і фауни; екологічними і соціальними наслідками лісозаготівель; продуктивністю і ефективністю заходів; Вимагає надання FSC документації для моніторингу лісопродукції та громадськості короткого звіту про результати моніторингу.

Критерій 8.1 Періодичність і характер моніторингу повинні залежати від масштабу та інтенсивності лісогосподарських заходів, а також від відносної складності та чутливості до порушень навколишнього середовища. Процедура моніторингу повинна бути обгрунтованою та відтворюваною в часі для отримання порівнюваних результатів і оцінки змін.

Критерій 8.2 Лісогосподарські заходи повинні передбачати наукові дослідження і збір інформації, необхідної для моніторингу принаймні наступних показників:

а) обсяг вилучення усіх видів лісових ресурсів;

б) темпи приросту, лісовідтворення, стан лісів;

в) склад і зміни фЛНРи і фауни, за якою ведеться спостереження;

г) екологічні і соціальні наслідки лісозаготівель і інших лісогосподарських заходів;

д) вартість, продуктивність і ефективність ведення лісового господарства.

Критерій 8.3 Суб'єкт лісогосподарської діяльності зобов'язаний надавати сертифікуючим і контролюючим організаціям документацію, що дозволяє відслідковувати рух будь-якої лісової продукції від місця її походження - процес відомий як ланцюжок “від виробника до споживача”.

Критерій 8.4 Результати моніторингу повинні використовуватися при виконанні плану господарських заходів, а також при його перегляді.

Критерій 8.5 Поважаючи конфіденційність інформації, господарюючий суб'єкт зобов'язаний надати громадськості короткий звіт про результати моніторингових робіт з визначених показників, включаючи показники, перераховані пункті 8.2.

Підхід 9. Збереження лісів великого природоохоронного значення. Вимагає проведення оцінок та консультацій по встановленню ознак лісів природоохоронного значення, заходів по збереженню та посиленню цих ознак, а також моніторингу таких лісів.

Критерій 9.1 Дослідження на предмет наявності ознак лісів, які мають високе природоохоронне значення повинні проводитися відповідно до масштабу й інтенсивності ведення лісового господарства.

Критерій 9.2 У рамках консультативної частини сертифікаційного процесу, особлива увага повинна приділятися відповідним ознакам цих лісів і можливості їхньої підтримки надалі.

Критерій 9.3 План лісогосподарських заходів повинен включати заходи щодо підтримки або поліпшення природоохоронних ознак таких лісів. Такі заходи варто планувати з особливою обережністю, ретельно, з огляду на можливі наслідки. Ці заходи повинні бути перераховані в короткому плані лісогосподарських заходів, доступному для громадськості.

Критерій 9.4 Для оцінки ефективності заходів, спрямованих на підтримку чи поліпшення ознак лісів, які мають високе природоохоронне значення повинен проводитися щорічний моніторинг.

Підхід 10. Лісові плантації. Передбачає вирощування плантацій, які покликані доповнювати систему господарювання і знижувати навантаження на лісові екосистеми та забезпечувати ряд соціальних і економічних вигод і сприяти задоволенню потреб у деревині.

Критерій 10.1. Лісогосподарські цілі щодо створення лісових плантацій, які включають також охорону і відтворення природних і напівприродних лісів, слід чітко визначати в планах ведення лісового господарства та дотримуватися їх виконання.

Критерій 10.2. Плани та схеми розміщення лісових плантацій мають забезпечувати захист, відновлення та охорону природних і напівприродних лісів і не повинно сприяти збільшенню навантаження на природні та напівприродні ліси. Відповідно до масштабу лісотехнічних заходів, при проектуванні лісових плантацій повинні бути передбачені "зелені коридори" для міграції видів, прирічкові зони, мозаїчність насаджень різного віку й обороту рубки. Розміри та розміщення ділянок лісових плантацій мають бути узгодженими із структурою лісових насаджень, що знаходяться в межах природного ландшафту.

Критерій 10.3. Для підвищення економічної, екологічної і соціальної стабільності в складі лісових плантацій краще застосовувати декілька видів. Таке різноманіття може включати розміри і просторовий розподіл господарських виділів лісових плантацій у межах ландшафту; чисельність і генетичний склад видів; вікову структуру.

Критерій 10.4. При виборі видів для створення лісових плантацій слід враховувати наскільки вони в цілому відповідають даному місцеві і як це відповідає цілям ведення лісового господарства. При проектуванні лісових плантацій і відновленні деградованих екосистем аборигенні види повинні мати перевагу перед видами - інтродуцентами для кращого збереження біотичного різноманіття. Інтродуценти можна використовувати лише тоді, коли їхні характеристики є вищі за такі в аборигенних видів, вони повинні знаходитися під ретельним контролем для своєчасного виявлення аномального відпаду, спалахів шкідливих комах або хвороб та інших негативних екологічних наслідків.

Критерій 10.5. Частка загальної території, на якій ведеться господарювання, має управлятися, відповідно до масштабу створення лісових плантацій та відповідно до регіональних стандартів, таким чином, щоб відновити на ній природний лісовий покрив.

Критерій 10.6. Повинні прийматися заходи для збереження або поліпшення структури ґрунтів, їхньої родючості і біологічної активності. Техніка, яка використовується, обсяги заготівель, будівництво й експлуатація доріг і волоків, а також вибір видів для створення лісових плантацій не повинні в довгостроковій перспективі призводити до деградації ґрунтів, до погіршення якості води або її кількісних показників, до істотної зміни русел водотоків.

Критерій 10.7. Слід вживати заходів для запобігання і мінімізації спалахів шкідників і хвороб, виникнення пожеж, інтродукції агресивних видів. Комплексний контроль чисельності комах-шкідників повинен передбачатися лісогосподарським планом. Перевага повинна віддаватися превентивним і біологічним методам боротьби, а не використанню синтетичних пестицидів і добрив. При створенні лісових плантацій повинне робитися все можливе, щоб уникнути використання добрив і синтетичних пестицидів, у тому числі і в розсадниках.

Критерій 10.8. На додаток до відповідних систем моніторингу, позначених у принципах 8, 6 і 4, моніторинг лісових плантацій повинен включати регулярну оцінку потенційних екологічних і соціальних наслідків цих заходів (наприклад, характер природного поновлення, вплив на стан водяних ресурсів і родючість ґрунтів, наявність вигод і добробуту місцевого населення) як на території, де проводяться лісотехнічні заходи, так і поза нею. Не допускається широкомасштабне використання тих видів, для яких не створювалося місцевих дослідних лісових плантацій і немає даних, що свідчать про те, що ці інтродуценти добре адаптуються до місцевих умов, не матимуть тенденції до неконтрольованого поширення і не зашкодять іншім екосистемам. При відводі земель під лісові плантації особлива увага повинна приділятися соціальним аспектам, особливо, коли це стосується дотримання прав місцевого населення на володіння, користування і доступ до ресурсів.

Критерій 10.9. Лісові плантації, закладені на площах, що вийшли з-під природних і напівприродних лісів після листопада 1994 року звичайно не підлягають сертифікації. Сертифікація може бути дозволена при умовах, коли до органу сертифікації представлено достатні підстави того, що власник або користувач не відповідає прямо чи непрямо за таке перетворення лісів.

В Україні можуть застосовується майже всі підходи, винятками є підхід 3, який регулює права корінних малочисельних народів, та підхід 10, який стосується плантаційного ведення лісового господарства (оскільки в Україні немає типових лісових плантацій). Хоча окремі критерії цих методологічних підходів можуть застосовуватися у певних випадках.

2.3 Використання методичних підходів на практиці
Ідея лісової сертифікації отримала широке поширення в останнє десятиліття. Інтерес до неї виник у зв'язку із збільшеним купівельним попитом на екологічно чисту продукцію. Основні міжнародні системи лісової сертифікації (система сертифікації Лісової опікунської ради, система ІSО 14001) в якості головного її умови висувають стійке управління лісами. На мій погляд, українське лісове законодавство в значній мірі спрямоване на дотримання критеріїв сталого управління лісами, і система добровільної лісової сертифікації, яка базується на вимогах лісогосподарських нормативних актів, також є інструментом оцінки відповідності ведення лісового господарства критеріям збереження та сталого управління лісами. [34]

Прийняття рішення за заявкою на сертифікацію включає реєстрацію заявки від лісокористувача, розгляд документів, доданих до заявки, вибір схеми сертифікації, визначення необхідних законодавчих, нормативних, правових актів, порядку здійснення інспекційного контролю, визначення організації-співвиконавців, прийняття рішення за заявкою, підготовку та укладання договору між заявником та органом сертифікації, створення комісії для проведення лісової сертифікації.

При проведенні сертифікації, методичні підходи розроблені в цій роботі допоможутьє в розробці та затвердженні її програми та проведенні робіт комісією відповідно до цієї програми. До даних робіт відносяться:

· документальний аналіз всіх матеріалів, що підтверджують правомірність призначення лісокористування і дотримання при цьому вимог законодавчих, нормативних правових актів;

· складання протоколів документального аналізу; вибір ділянок для натурного опосвідчення; ідентифікація об'єктів лісової сертифікації; натурне вибіркове огляд ділянок лісового фонду, намічених до рубання, або ділянок, на яких відпущена деревина або другорядні лісові ресурси;

· складання протоколів по натурному огляду ділянок;

· оцінка відповідності стану ділянок 1-5-річної давності, подібних за своїми лісотаксаційними і лісорослинним характеристиками з ділянкою, що сертифікується, вимагає подальших лісогосподарських заходів, що відносяться до обов'язкових вимог;

· аналіз стану виробництва лісокористувача, що включає оцінку стану забезпеченості нормативною базою, матеріально-технічними засобами, кваліфікованими робітниками і керівними кадрами;

· аналіз результатів робіт з оцінки виробництва (якщо це передбачено схемою сертифікації);

· аналіз протоколів, прийняття рішення про видачу (або відмову у видачі) сертифіката відповідності.

Інспекційний контроль складається з збору та аналізу інформації про сертифікованих деревині, що відпускається на пні, і другорядних лісових ресурсах; розробки та затвердження програми цього контролю; створення комісії для його проведення; документального аналізу і натурного огляду, вироблених аналогічно основних робіт по лісовій сертифікація-перевірки дотримання умов ліцензії на право застосування знака відповідності; оформлення результатів контролю і прийняття рішення щодо збереження, припинення або скасування дії виданого сертифіката та ліцензії на застосування знака відповідності, розробки переліку коригуючих заходів та строків їх реалізації (у разі необхідності), повторної перевірки об'єктів сертифікації; прийняття рішення про поновлення дії сертифікату та ліцензії на застосування знака відповідності або його скасування та анулювання ліцензії.

Лісова сертифікація:

застосовується при сертифікації деревини, що відпускається на корені при проведенні рубок головного і проміжного користування, і другорядних лісових ресурсів на ділянках лісового фонду, переданих у довгострокове користування;

приурочена до ділянок лісового фонду, переданих у довгострокове користування у випадках, якщо з представленої лісокористувачем інформації не може зробити висновок про можливість виконання ним лісогосподарських вимог, або за бажанням лісокористувача;

використовується при сертифікації партій деревини, що відпускається на корені, на ділянках лісового фонду, переданих у короткострокове користування в порядку: рубок головного користування на лісових аукціонах, рубок проміжного користування після проведення лісових аукціонів і без їх проведення, інших рубок (ця схема діє також при сертифікації другорядних лісових ресурсів);

застосовується при сертифікації деревини, що відпускається на корені, на ділянках лісового фонду, переданих у короткострокове користування, у разі необхідності огляду кожної ділянки у зв'язку з великою різноманітністю таксаційних показників, способів рубок і технологій: для рубок головного користування після аукціону, для рубок проміжного та інших рубок після аукціону або без його проведення (дана схема поширюється також на сертифікацію другорядних лісових ресурсів);

використовується у випадках подання заявником декларації про відповідність для деревини, що відпускається на корені, під час проведення рубок проміжного користування та інших рубок (після аукціонів або без них), а також для другорядних лісових ресурсів на ділянках лісового фонду, щодо яких проводиться або не проводиться лісовий аукціон. За цією схемою проводять також сертифікацію деревини, що відпускається на корені в порядку рубок проміжного користування, інших рубок, другорядних лісових ресурсів у разі, якщо заявником є лісгосп.

При натурному огляді місць суцільних рубок головного користування та інших рубок експерти оглядають кордонні лісосіки і 50-метрових смуг, суміжних з ними; визначають кількість заготовленої деревини, раціональність оброблення та витрачання деревини на будівництво доріг, тимчасових і допоміжних споруд; враховують невивезеної і аварійну деревину, заготовлену і стрелеванную у заборонений час, неокоренную, залишену на літній період, недоруб, збереження насінників, насінних куртин, смуг і дерев, що не підлягають рубці, завислих примірників, завищених пнів, збереження номерів, клейм на деревах і пнях, підросту, молодняків і лісових культур; ступінь очищення місць рубок, збереження лісових грунтів, вирубаних або пошкоджених дерев, не дозволених до рубки; за інших рубках експертом також оцінюється правомірність їх призначення [34].

Натурний огляд місць вибіркових рубок крім перерахованих вище робіт передбачає врахування призначених у рубку, але невирубленних дерев, збереження дерев від пошкоджень, кількості знищених або пошкоджених граничних, квартальних і лісосічних стовпів, оцінку своєчасності проведення, інтенсивності та повторюваності рубок.

При натурному огляді деревини, що відпускається на корені в процесі рубок проміжного користування та інших рубок, експерти перевіряють правильність призначення насаджень в рубки догляду, їх відведення, оформлення; відбору дерев на вирощування і в рубку, їх обліку, вибору і дотримання технології рубок догляду, встановлених параметрів технологічної мережі дільниці; враховують вирубані, знищені при рубці і пошкоджені дерева з числа надісланих на вирощування; перевіряють збереження підросту та інших ярусів рослинності, наявність і параметри негативних впливів на грунт та інші компоненти біогеоценозів, якість очищення місць рубок, наявність та стан постійних пробних площ; оцінюють своєчасність проведення та інтенсивність рубок; враховують кількість знищених або пошкоджених граничних, квартальних і лісосічних стовпів.

При натурному обстеженні місць заготівлі другорядних лісових ресурсів оглядаються кордону лісосік і 50-метрових смуг, суміжних з ними, кількість заготовлених другорядних лісових ресурсів (до їх вивезення в місцях тимчасового складування, зазначених у лісорубних квитках, за актами проміжного огляду).

Експерти враховують такі порушення: заготівлю другорядних лісових ресурсів за межами допустимих для цієї мети площ; рубку та пошкодження насінників і дерев, не дозволених до рубки, як на допустимій ділянці, так і за її межами; знищення або пошкодження граничних, квартальних, лісосічних та інших стовпчиків, захаращеність кордонів, просік і прилеглих до лісосік 50-метрових смуг; залишення не вивезеними після закінчення встановленого терміну другорядних лісових ресурсів; самовільне (до процедури сертифікації) вивезення їх, відвантаження та переробку, а також вивезення їх у не вказане в лісорубному квитку (ордері) місце; знищення підросту і молодняків, викликане недотриманням встановленого порядку заготівлі другорядних лісових ресурсів; пошкодження або знищення лісових культур; незадовільну або несвоєчасну очистку місць заготівлі другорядних лісових ресурсів; проведення заготівлі та трелювання їх способами, в результаті яких в гірських умовах виникає ерозія грунтів.

На підставі камеральних та польових робіт сертифікуючих організації складають висновок і протоколи перевірки на відповідність, які видаються заявнику.

Одна з головних умов проведення сертифікаційних робіт - наявність достатньо повної та оновленої, з урахуванням сучасної нормативної бази з ведення лісового господарства та здійснення лісокористування (перш за все, документів, що регламентують рубки головного і проміжного користування). У всіх нормативних документах з ведення рубок головного користування містяться відомості про лісівничі вимоги і технології лісосічних робіт, методи очищення місць рубок, заходи з відновлення лісу та протипожежні вимоги до проведення лісосічних робіт. При перевірці кожного об'єкта сертифікації враховують спосіб рубки, схеми розміщення лісовозних доріг, волоків, навантажувальних пунктів, складів, площа, на якій має бути збережений підріст і другий ярус господарсько цінних порід, ступінь їх збереження, заходи щодо запобігання ерозійних процесів. Всі ці відомості про конкретній лісосіці містяться в технологічній карті, яка, відповідно до правил, складається лісозаготівельниками. Тому при перевірці конкретного лісокористувача способом натурної експертизи необхідно перш за все проаналізувати технологію рубки, зафіксовану в технологічній карті, а потім звірити з фактичним станом лісосіки [34].

Лісова сертифікація має здійснюватися з урахуванням раціональної деталізації робіт, залучення до їх виконання компетентних фахівців, обгрунтованого вибору ділянок, які перевіряються, доцільною тривалості виїздів. Це дозволить визначити, відповідальну поставленим завданням, структуру витрат на сертифікаційні заходи.

Відповідно до вимог нормативно-законодавчих актів та переліком робіт з лісової сертифікації до складу експертної комісії включаються експерти-аудитори. Лісгосп, в якому проводиться сертифікація, представляє для ознайомлення комісії необхідну технічну документацію з лісокористування та ведення лісового господарства. За побажанням заявника, адміністративних і місцевих органів влади, екологічних неурядових організацій та інших можливих учасників лісової сертифікації в експертну комісію можуть входити їх представники.

2.4 Економічна оцінка методичних підходів до впровадження схем сертифікації в лісовому комплексі України
Об'єктом економічної оцінки даної роботи є методичні підходи впровадження схем сертифікації в лісовому комплексі України. Однак, в економічному відношенні оцінити такі підходи важко, тому що ці підходи позбавлені матеріально-речового змісту і прямо не піддаються обчисленню, а нормативи трудових і фінансових витрат на лісову сертифікацію відсутні. Проте, економічна цінність методичних підходів безпосередньо співвідноситься з просуванням сертифікованої лісопродукції на світові ринки збуту. Ринкова орієнтованість є чи не найважливішою характеристикою цього оцінювання, і забезпечує можливість отримання низки конкурентних переваг підприємств, які виходять на ринок сертифікованої лісопродукції. Сприяє цьому престижність сертифікованого ринку лісопродукції, визнаних у світі торгових марок (логотипів), а також чутливість ринку до появи нових марок [35].

Аналіз сертифікованого ринку лісопродукції вказує на його серйозні конкурентні переваги, а саме:

· підвищується прибутковість зовнішньоекономічної діяльності лісогосподарських підприємств - покупці готові платити дещо більшу ціну;

· розширюється доступ на екологічно чутливі ринки збуту;

· встановлюються прямі та довгострокові партнерські стосунки, які передбачають усунення зайвої ланки посередників.

Окрім цього, сертифікація є ефективним заходом боротьби з незаконними (самовільними) рубками, оскільки уся одержана з сертифікованих лісів деревина відповідним чином маркується й супроводжується документами, які унеможливлюють підміну]. Таким чином, споживач, купуючи товари, виготовлені з такої деревини, впевнений в її екологічно чистому походженні. Лісова сертифікація стає свого роду перепусткою до елітарного клубу компаній, які об'єднані спільною ідеологією розвитку екологічно чистого виробництва та соціально-етичного маркетингу.

Нині вартість впровадження сертифікації коливається від 0,02 до 1,7 долара США за 1 га, тимчасом як в Україні вона складає орієнтовно 0,3 долара США [36]. Вказане збільшення витрат здатне підвищити середньо-реалізаційну ціну кубічного метра деревини не більше ніж на 1%, тоді як премія за сертифіковану продукцію на зовнішніх ринках може коливатися в межах від 2 до 30% звичайної ціни. Крім того, наявність сертифікату підвищує довіру до лісової політики держави, створює позитивний імідж підприємствам, тобто йдеться знову ж таки про довіру споживачів до роботи підприємств. В окремих випадках йдеться і про вищу ціну на продукцію.

На мою думку, розроблення методичних підходів та впровадження лісової сертифікація покликане стати складним і "тонким" інструментом пошуку суспільного оптимуму граничних екологічних витрат і доходів як відповідь на провали ринку в лісовому секторі економіки. Через процедури консультування та узгодження позицій різних суспільних груп вона має забезпечити пошук економічного, екологічного та соціального балансу інтересів лісокористувачів і усіх інших зацікавлених сторін. Ринкова орієнтованість цього інструменту має полягати в отриманні низки конкурентних переваг (вища ціна продукції, вихід на нові ринки збуту, тривалий та партнерський характер співпраці між покупцями і продавцями продукції, підвищення інвестиційної привабливості лісогосподарських підприємств тощо) як компенсаторний механізм понесення додаткових витрат або недоотримання доходу. Принаймні, мова повинна йти про компенсацію трансакційних витрат, тобто тих витрат, які пов'язані з відстежуванням і підтвердженням виконання обов'язків сторін.

З просуванням на європейські ринки, українські продавці лісопродукції все частіше стикаються з необхідністю наявності сертифіката. Деякі країни Європи, зокрема, Великобританія, країни Бенилюксу, Німеччина перейшли, або в ближчий час перейдуть, до споживання винятково сертифікованої продукції. Це послужить, з одного боку, прикладом для інших розвинених країн імпортерів лісопродукції, а з іншого - могутнім стимулом до сертифікації лісів у країнах, що продають деревину. Усвідомлюючи це, багато експортерів, орієнтованих на англійський ринок (Швеція, Фінляндія, Польща, Латвія, Росія) активно займаються сертифікацією своїх лісів. Україна займає на цих ринках дуже скромне, але вагоме місце, причому в основному в ролі продавця, тому гостро постає питання впровадження національної схеми сертифікації лісів [12].

Отже, як ми бачимо головною економічною метою впровадження екологічної сертифікації лісів є вихід вітчизняної лісопродукції на світові екологічно чутливі ринки, та підвищення ціни на дану продукцію, що відповідно забезпечить економічне збагачення самого підприємства. Підписання довгострокових контрактів значно стабілізує економічний стан підприємства і збільшить довіру до нього зі сторони споживачів.

Висновок
Таким чином, Україна нині знаходиться лише на початковому етапі реалізації програми лісової сертифікації. Належить прийняти стратегічні рішення щодо співробітництва з міжнародними схемами сертифікації та організувати національні органи, які б забезпечили кваліфікований науково-методичний супровід сертифікації лісів у рамках наявного законодавчого й нормативного поля з урахуванням рекомендацій лісової науки та практичного досвіду. Подальший розвиток лісової сертифікації залежить від кон'юнктури лісового ринку, його екологізації, результату конкурентної та гармонізаційної взаємодії провідних рамкових сертифікаційних схем тощо. Добровільність сертифікаційного аудиту надає лісовласникам право вільного вибору напрямку дій.

На етапі виходу України із системної кризи переформування системи цінностей у суспільстві, започаткування узгодження нормативно-правового поля до сучасних міжнародних вимог, питання екологізації ще не набули пріоритету порівняно з соціально-економічними проблемами.

Тому лісова сертифікація ще не сприймається як перспективна інституція не лише широким загалом, але й багатьма фахівцями. Це гальмує рух України до світової спільноти.

Виходячи з політичного вибору Україною напрямку розвитку до ЄС, запровадження екологічних принципів пан-європейського процесу у лісову галузь, прагнення до суверенітету та розбудови власних інституцій в умовах зародження демократичного суспільства, ринкової економіки, елементів сталого розвитку більш доцільним є вибір PEFC-схеми як рамкової інституції щодо сертифікації лісів. Ідеологія PEFC визначає базові орієнтири сталого лісокористування в межах національної лісової політики та з врахуванням специфіки соціально-економічного розвитку держави. PEFC-схема сприяє інтеграції національних схем сертифікації лісів у міжнародне співтовариство, є більш гнучкою, ніж FSC, схемою і більш прийнятною для України у перехідний період її соціально-економічного розвитку та формування власних інституцій. Враховуючи міжнародний досвід, доцільно вивчити можливість розробки уніфікованої схеми (FSC+PEFC).

Рекомендації

Застосування розроблених в даній роботі методичних підходів до впровадження сертифікації лісів допоможе підвищити вартість продукції, шляхом її сертифікації, ця перевага стає все більш явним приорітетом, оскільки головні експортери все більше потребують саме в сертифікованій сировині.

Впровадження сертифікації в лісогосподарський комплекс України дозволить вітчизняній продукції вийти на екологічно чутливі ринки (США, країни Євросоюзу, Великобританія, Японія).

Підприємства лісового господарства, та лісопереробні, провівши сертифікацію відповідно наведених методичних підходів мають можливість поліпшити імідж підприємства на місцевому та регіональному рівнях, що призведе до підвищення інвестиційної привабливості даного підприємства і лісозаготівельного бізнесу в цілому.

Для підприємств що знаходяться на стадії реорганізації, проведення сертифікація допоможе підвищити вартість бізнесу (це особливо актуально при підготовці до продажу бізнесу або злиття).

Також ця робота може бути рекомендована для використання органами які проводять сертифікацію лісогосподарських підприємств, як допоміжні пояснення до специфіки сертифікації в лісогосподарському комплексі України.

І не слід забувати про те що виконання критерій представлених в методичних підходах допоможе збудувати стабільні взаємовигідні відносини з місцевим населенням.

Перелік посилань

1. Синякевич І.М. Інструменти екополітики: теорія і практика. - Львів: ЗУКЦ, 2003. - 188 с.

2. Синякевич І. Економічні інструменти екополітики: теорія і практика // Економіка України. - 1999, № 10. - С.78-83.

3. FSC. 2002. FSC Web Pages. http://www.fscoax.org.

4. PEFC. 2001. PEFC Web Pages. http://www.PEFC.org.

5. Ведмідь М.М., Букша І.Ф., Лавров В.В. Стан та перспективи сертифікації лісів в Україні // Наук. вісник НАУ: Лісівництво. - К.: НАУ, 2002, вип.54. - С.15-22.

6. Кирилюк С., Попков М., Полякова Л. Перспектива сертифікації лісів України // Лісовий і мисливський журнал. - 2001, №3. - С.10-12.

7. Кравець П.В., Лакида П.І. Критерії та індикатори сталого управління лісами // Наук. вісник УкрДЛТУ: Концепція Екологічної Конституції Землі - правова основа стратегії сталого розвитку. - Львів: УкрДЛТУ. - 2002, вип.12.7 - С.146-158.

8. Критерії та індикатори сталого розвитку лісової галузі України. Методичні рекомендації з питань ведення та управління лісовим господарством/ За редакцією академіка УААН Фурдичка О.І. - К.: Нора-прінт, 2003. - 138 с.

9. Кравець П.В., Лакида П.І., Швиденко А.З. Парадигма стійкого розвитку і біосферної ролі лісів України // Наук. вісник НАУ: Лісівництво. - К.: НАУ, 1999, вип.17. - С.80-87.

10. Ткач В.П., Лавров В.В., Букша І.Ф. Проблеми та напрямки переходу лісової галузі України на засади сталого розвитку // Лісівництво і агролісомеліорація. - 2002, вип.102. - С.3-9.

11. Патлай І.М., Ткач В.П., Усцький І.М., Букша І.Ф. Лісові екосистеми України в контексті її сталого розвитку // Проблеми сталого розвитку України. - К.: БМТ, 1998. - С.268-280.

12. Лавров В.В., Букша І.Ф., Бондарук Г.В. Національна схема лісової сертифікації // Лісовий та мисливський журнал. - К., 2002, №5-6. - С.8-9

13. Basis for Certification Schemes and their Implementation/ PEFC Normative Documents. http://www.PEFC.org/internet/resources/5_1177_451_file.1043. pdf.

14. Синякевич І. Лісовий сектор України. Як вижити в умовах ринкової економіки // Деревообробник: Всеукраїнська галузева газета. №3 (3), 4-17 травня 2000 р. - Львів. - С.1-3.

15. Principles for Sustainable Management of Global Forest. Global Forestry Coordination and Cooperation Project, 1992. - 33 p.

16. Тымрак Я. Сертификация леса в Республике Чехия // Матер. семинара: Сертификация леса в Европе сегодня. - М.: Молот, 2000. - С.1-10.

17. Лесной кодекс Российской Федерации. Принят Государственной Думой 22 января 1997 года. http://www.forest.ru/rus/legislation/laws/code.html.

18. Синякевич І.М. Екологізація розвитку: об'єктивність, необхідність, методи, пріоритети // Економіка України. - 2004, № 1. - С.57-63.

19. Лавров В.В., Пастернак В.П. Проблеми та напрямки переходу лісової галузі України до сталого розвитку на основі лісівничо-екологічних принципів господарювання // Лісова типологія в умовах сталого розвитку лісового господарства України: Матеріали Восьмих Погребняківських читань. - Харків, 3-5 жовтня 2002. - С.109-113.

20. Ткач В.П., Лавров В.В., Букша І.Ф. Лісова сертифікація в Україні: проблеми та науково-організаційні основи реалізації // Наук. вісник НАУ/ Редкол.: Д.О. Мельничук (відп. ред. ) та ін. - К.: НАУ. - 1997. Лісівництво. - 2002, вип.54. - С.36-43.

21. Кравець П.В. Практичні аспекти лісової сертифікації в Україні за схемою Лісової наглядової ради // Наук. вісник НАУ: Лісівництво. - К.: НАУ, 2003, вип.61. - С.246-261.

22. Лавров В.В., Пастернак В.П. Проблеми еколого-економічної оцінки лісових ресурсів, управління ними та лісокористування у контексті концепції сталого розвитку // Теорія і методи оцінювання, оптимізації використання та відтворення земельних ресурсів: Матеріали між нар. наук. конф. у 2 частинах. Київ, 11-14 листопада 2002 р. / НАНУ РВПС України. Ч.1. - С. 202-206.

23. Стратегічний план розвитку лісового сектору України/ Українсько-шведський проект/ Заключний звіт. - 2000. - 126 с.

24. FSC Principles and Criteria. Document 1.2 Revised February 2000. - 6 p.

25. Экология и экономика природопользования: Учебник для вузов/ Гирусов Э.В. и др. / Под ред. проф. Э.В. Гирусова. - М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998. - 455 с.

26. Экономика окружающей среды и природных ресурсов. Вводный курс: Учебное пособие/ Под ред.А. А. Голуба, Г.В. Сафонова. - М.: ГУ ВШЭ, 2003. - 268 с.

27. Ковалишин В.Р. Економічне стимулювання розвитку екологічної сертифікації лісів України: Автореф. дис. … канд. екон. наук: 08.08.01/ НЛУУ. - Львів, 2006. - 20 с.

28. Синякевич І.М. Екологічна сертифікація лісів України: проблеми і перспективи // Наук. вісник НАУ: Зб. наук. праць. - К.: Вид-во НАУ. - 2002, вип.54. - С.33-36.

29. Ежегодный обзор рынка лесных товаров 1997-1998 годы // Бюллетень по лесоматериалам. - Нью-Йорк и Женева: ЕЭК ООН/ФАО. - 1998, т. LI, №3. - 97 с.

30. Canada-Wide ISO 14001 and SFM Certification Status. Detailed Report. http://www.certificationcanada.org/_documents/status_reports/ISO_SFM_Canada-Wide_Forest_Certification_Staus_Report_details. pdf.

31. Nussbaum R., Simula M. Forest Certification: A Review of Impacts and Assessment Frameworks. - London: TFD Certification Paper, 2004. - 77 pp.

32. Кравець П.В., Лакида П.І. Європейський контекст шляхів розвитку лісової сертифікації в Україні // Наук. вісник НАУ: Зб. наук. праць. - К.: Вид-во НАУ. - 2002, вип.54. - С.22-33.

33. Upton C., Bass S. The Forest Certification Handbook. - London: Earthscan, 1995. - 213 pp.

34. И.Г. Русова, Определение стоимости работ по лесной сертификации. - http://www.forest.ru/rus/sustainable_forestry/certification/stoim.html

35. Экологический менеджмент // Н.В. Пахомова, А. Эндерс, К. Рихтер. - СПб.: Питер, 2003. - 544 с.

36. Forest Certification in Latvia - System Description. http://www.PEFC.org/internet/resources/5_1185_396_file.216. doc.

Анотація

В даній роботі розроблено методичні підходи до впровадження схем сертифікації в лісовому комплексі України. При розробленні методичних підходів було встановлено критерії, яким в процесі сертифікації, має відповідати об'єкт лісової сертифікації.

Робота може бути рекомендована для використання органами які проводять сертифікацію лісогосподарських підприємств, як допоміжні пояснення до специфіки сертифікації в лісогосподарському комплексі України.

Аннотация

В данной работе разработаны методические подходы к внедрению схем сертификации в лесном комплексе Украины. При разработке методических подходов было установлены критерии, которым в процессе сертификации, должен соответствовать объект лесной сертификации.

Работа может быть рекомендована для использования органами проводящих сертификацию лесохозяйственных предприятий, как вспомогательные пояснения к специфике сертификации в лесохозяйственном комплексе Украины.

Annotation

In this paper, the methodological approaches to the implementation of certification schemes in forestry sector of Ukraine. When developing teaching approaches was established criteria, which in the process of certification, must meet the obgect of forest certification.

The paper can be recommended for use by conducting certification of forest companies, as additional explanation on the specifics of certification in forestry sector of Ukraine.

	НОВОСТИ

Изменения

Прошла модернизация движка, изменение дизайна и переезд на новый более качественный сервер

	СЧЕТЧИК

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА
	© 2010