Сільське господарство США

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Сільське господарство США

Сільське господарство США

Міністерство освіти і науки України

Основною організаційною формою сільськогосподарського виробництва у США є ферма.

Ш Площа, яку займають ферми - 393471 тис.га

Ш Кількість ферм - 2073 тис.

Ш Середній розмір ділянки ферми - 190 га

Ш Частка ферм, що знаходяться у власності окремих родин - 57,7 %

В остані десятиліття роль маленьких ферм в сільськогосподарській сфері суттєвої роль не відіграє, цю функцію взяли на себе великі ферми, доля яких на ринку складає більше ніж 80%. До крупних ферм належать ті, обсяги реалізації яких понад 250 тис. дол/рік; середня площа сільгоспугідь крупної ферми - 1 тис. га (тобто приблизно в 10 разів менша, ніж "нашого" колгоспу). До середніх ферм належать господарства з обсягом реалізації у межах 40- 250 тис. дол/рік, у малих ферм обсяг реалізації до 40 тис. дол/рік.

Ш Кількість великих ферм, від їх загальної кількості - 5 %

Ш Кількість середніх ферм, від їх загалної кількості - 22 %

Ш Кількість маленьких ферм, від їх загальної кількості - 73 %

Завдяки щедрості природи і умілому використанню техніки, добрив і хімікатів, американський фермер практично не має собі рівних у виробництві рясної і дешевої продукції.

Розвиток сільського господарства США віддзеркалює так звану фермерську проблему, суть якої полягає в тому, що фермерські доходи продовжують відставати від доходів у несільськогосподарському секторі, незважаючи на такі конкретні факти: 1) після Другої світової війни продуктивність праці у сільському господарстві в 2,5-3 рази перевищувала продуктивність праці у промисловості; 2) 1920 р. кожний сільськогосподарський працівник забезпечував продовольством чотирьох громадян, 1947 р. - вже 14, а зараз - 96- 98 громадян; 3) головним засобом зменшення витрат виробництва у сільському господарстві вважають створення принципово нової агротехнічної бази при відносній стабілізації зайнятих.

На приорітетність аграрного сектора вказує ще той факт, що він відноситься до першої групи по забезпеченню енергоносіями, наряду з озброєнними силими.

Якщо виникає необхідність виділити додаткові засоби на сільське господарство в Конгресі негайно піднімається тема про загрозу національної безпеки країни и питання вирішується позитивно. "Критики аграрної політики Сполучених Штатів хочуть, щоб замість США продовольчі продукти вироблялись в нестабільних регіонах, на зразок країн третього світу. Чи хочуть рядові американці залежати від імпорту продовольства з країн третього світу?.. Дуже часто ці регіони політичної нестабільності, нездатні забезпечити належної безпеки продовольства, яка необхідна американцям. В кращому випадку турботу викликають іноземні методи виробництва, в гіршому - загроза біотероризма. " Тому не дивно, що всі питання підтримки сільського господарства, являються для США питаннями державного значення.

США розташована в усіх кліматичних поясах, що сприяє розвитку сільського господарства (див. Додаток В). Основними культурами є практично усі відомі види рослин (пшениця, кукурудза, фрукти, овочі, бавовна і т. д.), розвинуте також тваринництво, особливо птахівництво.

Землеробство і тваринництво займають приблизно однакове місце і є багатогалузевим. В землеробстві на перше місце треба поставити виробництво кормового зерна - кукурудзи, ячменю і сорго. Важлива роль належить кукурудзі. Її збір приблизно 200-240 млн т, тобто до 2/5 світового збору.

Як продовольче зерно вирощують пшеницю і рис. Збір пшениці сягає до 75 млн т, а рису - до 8 млн т. Загальний збір зерна в США досягає 360 млн т.

Серед олійних - соя, арахіс, соняшник і бавовник. Головна роль належить сої (3/5 світового збору) - культура, що перетворила США з найбільшого імпортера на найбільшого експортера олійних в світі.

В США культивують і цукрові буряки, і цукрову тростину. Взагалі, виробництво цукру тут - одне з найбільших в світі. Разом з тим, США є імпортером цукру з інших країн.

Серед технічних культур найбільше значення мають тютюн і бавовник. США є одним з провідних їх виробників. На частку США приходиться від 10 до 25% бавовни, пшениці, тютюну і рослинних олій.

США являються найбільшим виробником суниці садової (полуниці) у світі, а штат Каліфорнія - найбільшим виробником цієї ягоди в США. За оцінками експертів, вартість вирощуваної фермерами Каліфорнії суниці оцінюється в 1,2 млрд. дол. на рік. При цьому площа під цією культурою й її загальне виробництво продовжують зростати щорічно завдяки тенденції зростання споживання фруктів і ягід. Про це повідомив сайт FreshPlaza.

За інформацією сайту Freshplaza.com, виробництво чорниці у Чилі є найбільш динамічно зростаючим сегментом плодоовочевого бізнесу. Якщо в 1998 р. виручка від експорту лохини з Чилі складала 17 млн. дол. США, то в 2006 р. виручка експортерів цього товару досягла 199 млн. дол. США, що зробило лохину четвертим найважливішим продуктом сектора за розмірами експортної виручки. Більша виручка надходить тільки від традиційних культур: столовий виноград (910 млн. дол. США), яблука (423 млн. дол. США) та ківі (121 млн. дол. США).

США характеризується великим поголів'ям (понад 100 млн голів великої рогатої худоби, з них 10 млн - молочні корови, 60 млн голів свиней, 6,2 млрд бройлерів), високою продуктивністю і міцною кормовою базою (комбікорми, сіяні трави, грубі пасовища).

Виробництво м'яса в США весь час зростає і перевищило вже 34 млн т на рік. Більше 2/5 його припадає на “біле м'ясо” - м'ясо птиці.

Рибальство є також розвиненою галуззю господарства США. Щорічний вилов риби - 5-6 млн т.

Стосовно харчування американців, у ньому найважливішу роль відіграють м'ясо та інші продукти тваринного походження (крім тваринного масла), риба, олія, цукор, овочі і фрукти, різні напої, переважно фруктові соки. Споживання хліба, борошна, круп та картоплі незначне.

Частка зайнятості трудових ресурсів в сільському господарстві незначна лише 2,9 % працюючих (див. Додаток Г). Головною причиною цього є те, що в сільському господарстві США широко використовують нові технології, як наслідок, зайнятість є мінімальною (2,8 млн осіб - 1,4 млн фермерів і 0,8 млн найманих робітників) і продовжує зменшуватись.

Серед інших особливостей розвитку сільського господарства у США можна виділити:

Ш широко розвинуту порайонну й товарну спеціалізацію фермерських господарств;

Ш друге, виважену політику фінансування впровадження біо- та інформаційної технологій в аграрний сектор (реалізується здебільшого за рахунок банківського кредитування);

Ш створення спеціальних високопродуктивних машин для обробітку різних культур, їхньої первинної переробки та зберігання, а також програм інтегрованого захисту рослин від хвороб, бур'янів та шкідників (наприклад, система Ай-Пі-Ем - "Інтегрейтед Пест Менеджмент");

Ш прискорений процес посилення виробничих зв'язків сільського господарства із суміжними галузями, які обслуговують і доводять його продукцію до споживачів, створення на цій основі системи агробізнесу, в якій панівне становище мають фермерські кооперативні об'єднання й концерни харчової та інших галузей обробної промисловості;

Ш відносне послаблення позицій США на світових ринках сільськогосподарських товарів.

Отже, можна зробити висновки про те, що сільське господарство Сполучених Штатів являє собою великий бізнес. Воно є багатогалузевим: важливу роль відіграють землеробство, і тваринництво. Основною організаційною формою сільськогосподарського виробництва у США є ферма.

2. Передумови розвитку галузі

США досить молода країна, порівняно з іншими. Її історія як незалежної дежрави налічує трохи більше 230 років. Але не дивлячись на це нині вона являється провідною країною світу.

Для того щоб повнісню розкрити питання огляд розвитку сільського господарства потрібно почати з того періоду, коли США була ще англійською колонією. В той час специфічно розвивалося сільське господарство в південних колоніях. Це пояснюється наявністю значної площі плодючих земель, теплим кліматом, що дозволяло вирощувати продукти, які користувалися значним попитом на світовому ринку. Пізніше придатні кліматичні умови призвели до становлення плантаційного господарства з використанням праці рабів-негрів. В кінці XVIII столітті приблизно 90-95% населення США займалися сільським господарством. Для молодої незалежної держави аграрне питання було надзвичайно важливим, тим більш, що в кінці XVIII століття - першій половині ХІХ століття границі США швидко розширювались. Один за одним виникали штати, котрі приймалися в союз федерації.

Розширення території супроводжувалось буйним ростом населення. Так, з 1790 по 1860 р. чисельність населення за цей період збільшилася з 3927 тис. до 31443 тис. чол.

Колонізація вільних земель стає найкрупнішим фактором розвитку американського капіталізму в сільському господарстві. Видатний Гомстед-акт, виданий президентом А. Лінкольном в 1862 р. давав право кожному громадянину США після сплати 10 дол. реєстраційного збору отримати 160 акрів землі, що ставали власністю після п'яти років проживання на ній, обробітку та забудови. Ті, хто бажав, могли отримати землю до 5-річного строку, заплативши до 1,25 дол. за 1 акр після 5-місячного проживання на гомстеді. За 1860-1900 рр. було роздано 1,4 млн. гомстедів. Площа оброблюваних земель збільшилася в 2,2 рази. У розпорядженні індійців залишилося менше 2% землі. Видання Гомстед-акту послугувало «приманкою» для переселенців, які по-перше отримували ділянку землі від федерального правління, а не від землевласника; по-друге, ця земля була вільною від абсолютної ренти, що суттєво знижувало собівартість сільськогосподарської продукції, стимулювало приватну ініціативу, сприяло зростанню продуктивності праці.

В цьому ж році був прийнятий закон, який посприяв розвитку сільськогосподарської освіти, згідно якого кожний навчальний заклад, що включав у свою програму сільськогосподарську або технічну освіту, отримував у своє розпорядження ділянку землі. До 1900 р. нараховувалося 64 коледжі, в яких викладалося сільське господарство, і тільки один коледж мав спеціальне сільськогосподарське призначення. Багато коледжів були складовими частинами університетів. Дослідні поля, де відбувалися основні наукові дослідження з рільництва, знаходилися в тісному зв'язку з коледжами.

Виключно важливе значення для розвитку сільського господарства мали залізні дороги. Завдяки ним в 40-50 рр. ХІХ ст. закріплюється галузева спеціалізація сільського господарства США, при цьому північні, центральні, а також північно-західні штати стають основними районами зернового господарства - “хлібною фабрикою” для всієї країни. Зміна напрямку потоків сільськогосподарських вантажів з півдня на північ різко збільшила експорт сільськогосподарської продукції в Європу.

Один із найважливіших факторів капіталізації фермерського сільського господарства - перехід від екстенсивних методів ведення господарства до інтенсивних на основі широкого впровадження машинної техніки та використання мінеральних добрив.

Фермерський (північний) напрям колонізації та розвитку сільського господарства, починаючи з 20-х років ХІХ ст., зайняв провідне місце в сільськогосподарській промисловості США.

Плантаційне сільське господарство Півдня напередодні Громадянської війни представляло собою складну систему. З одного боку, праця рабів, повна власність плантаторів на засоби виробництва і на рабів, рутинна техніка, а з іншого - широке проявлення капіталістичних тенденцій: гонка за додатковою вартістю, висока товарність господарства, тісно пов'язаного з світовим ринком, багатогалузева система банківських, торгових та комерційних зв'язків. В кінці кінців стало визначним моментом у розрусі рабовласницького суспільства та перемозі прогресивного фермерського шляху розвитку капіталізму в сільському господарстві.

На початку ХХ століття в США налічувалося 5,8 млн. ферм, що утворилися в основному в результаті купівлі землі у держави та великих землевласників, оренди. З них 35% були орендовані, 23% - заставлені в банках і страхових компаніях, 42% перебували у руках власників. Відбувався процес концентрації земельної власності. Так, 1 млн. ферм функціонували, використовуючи 2/3 сільськогосподарських робітників, і давали 52% продукції. У 1910 році 1% фермерів володіли п'ятою частиною фермерських земель. Розміри великої ферми в середньому становили 1,5-2 тис. га, середньої - 55-80 га, невеликої - 1,5 га.

Сільське господарство США розвивалося на основі індустріалізації, що забезпечило його переваги в світовому сільськогосподарському виробництві. Високими були темпи зростання: валовий збір пшениці і кукурудзи зріс відповідно в 3,5 рази, бавовни - в 2 рази. В 1900-1914 рр. врожай пшениці збільшився на 70%, кукурудзи - на 27%, бавовни - на 58%.

Зерновий напрям був визначальним для сільського господарства. Серед технічних культур переважала бавовна. Важливе місце займало молочне і м'ясне тваринництво. Розвиток техніки сприяв механізації сільського господарства. В 1850 році у США виготовлялося 250 різних модифікацій залізних плугів. У 1860 р. на полях працювало 250 тис. молотарок, у 1911 р. - 17 тис. тракторів з паровими двигунами. Щорічні витрати на машини і обладнання для сільського господарства зросли за останню третину ХІХ ст. на 424,4 млн. дол. Будували польові залізниці, створювали систему елеваторів. Застосовували мінеральні добрива, обсяг яких збільшився за 1900-1914 рр. у 2,7 рази. Найману робочу силу використовувала половина американських ферм.

На Півдні розвиток сільського господарства відбувався повільніше через ліквідацію з дольщини (кропперства) і системи боргового рабства (пеонажу).

У кінці ХІХ - початку ХХ ст. вартість сільськогосподарської продукції швидко зростала. У 1890 році вона становила 2,5 млрд. дол., у 1900 році - 5, у 1914 р. - 10 млрд. дол.

Господарство заможного фермера мало товарний характер. США стало одним з головних експортерів збіжжя і м'яса на світовий ринок. З 1862-1901 рр. експорт пшениці збільшився майже у 5 разів, кукурудзи - 16, це призвело до європейської аграрної кризи 1875-1896 рр., коли ціни на пшеницю впали майже вдвічі. Завоювання зовнішнього ринку було зумовлено тим, що американський фермер обробляв землю, вільну від ренти, тоді як європейські селяни та фермери змушені бали платити значні рентні платежі. На початок ХХ століття колонізація земель завершилася. Ціни на землю зросли, США в конкурентній боротьбі втратили переваги і, як наслідок, американський експорт значно скоротився. Отже, аграрні відносини в США розвивалися в умовах панування фермерського господарства, що було тісно пов'язане з ринком. Це сприяло піднесенню продуктивності та інтенсивності праці, розвитку механізацій, агрокультури, використанню найманої сили.

Отже, у ХІХ - на початку ХХ століття розвиток сільського господарства в США відбувався двома шляхами: революційним (з переходом на індустріальну основу) та еволюційним, або поступовим переростанням господарств з феодальних у фермерські.

Сільське господарство США в 1929-33 рр. зазнало тяжких втрат. Близько 1 млн. фермерів збанкрутували. З того часу вони ставали орендарями на чужій землі або поповнювали ряди міських промислових робітників. Катастрофа в аграрному секторі США полягає в тому, що ціни на пшеницю, кукурудзу, бавовну знизилися більше, ніж в три рази. Економічна криза в США поглиблювалася і невпевненими діями уряду. Президент Г. К. Гувер, його адміністрація, керуючись старими догмами, вперто відмовлялися від будь-якого втручання в справи економіки, приватного бізнесу. Лише в 1931 р. почали застосовувати в США невпевнені спроби державного регулювання промисловістю, банками, транспортом, торговими підприємствами, рятуючи їх від банкрутства. Невмілі дії адміністрації Гувера спровокували соціальний вибух - масові страйки, “голодні” походи безробітних на Вашингтон.

“Новий курс” Рузвельта у сільському господарстві був спрямований на припинення процесу розорення дрібних фермерів. Крім того, планувалося підвищити ціни на сільськогосподарську продукцію, скоротивши виробництво та площі посівів. За тимчасові збитки фермери США одержували від держави відповідну компенсацію. За допомогою цих субсидій вони, закупивши новітні сільськогосподарські машини, на значно менших площах вирощували такі самі врожай зернових, бавовни, як і в докризовий період.

***

Створення законодавчої бази для розвитку сільського господарства посідає важливе місце в економічній політиці США, і саме тому тут раніше, ніж в інших країнах світу, проявився суттєвий вплив держави на аграрну сферу діяльності.

У 1980 році сільськогосподарське законодавство вийшло на перше місце, оскільки йому приділялося найбільше уваги з боку держави. Нові обставини, що склалися як у самій країні, так і на світовій арені, привели до того, що необхідно було переглянути деякі попередні принципи підходу до вирішення проблем сільського господарства і забезпечення продовольчої безпеки. Ці проблеми стали одними з найважливіших для Конгресу, що й знайшло своє відображення в законах, прийнятих у той період.

До 80-х років все сільськогосподарське законодавство орієнтувалося на підтримку сімейного фермерства. Закон 1985 року «Про продовольчу безпеку США» започаткував юридичні засади нового етапу розвитку сільського господарства. Він підтвердив підхід до сільського господарства як до особливої галузі економіки, яка має стратегічне значення для США, а також узятий країною курс на збереження широкого субсидіювання сільського господарства за рахунок бюджету.

Цей нормативний акт легалізував нові погляди в підході до розвитку сільського господарства. На відміну від попередньої політичної лінії, закріпленої в законодавстві, в ньому визначилися такі два напрямки: 1) стабілізація комерційного сільського господарства країни, що означає орієнтацію держави на розвиток великих господарств, і 2) забезпечення належного рівня в сільських районах, що, з огляду на збереження соціальної стабільності в сільській місцевості, а також введення нового механізму державного субсидіювання сільського господарства, передбачає підтримку середнього фермера.

Закон 1990 року «Про охорону сільськогосподарського забезпечення продовольчими товарами» поєднав зусилля фермерів і суспільства для вирішення важливих завдань у сільському господарстві. Подальшого розвитку набули програми регулювання обсягів виробництва сільськогосподарських культур. Витрати на сільське господарство почали розглядатися як довгострокові інвестиції для стабільного розвитку сільського господарства США.

Закон 1996 року «Про удосконалення та реформування сільського господарства» надав фермерам більшої свободи в плануванні обсягів сільськогосподарського виробництва.

Вищезазначений Закон включає нову програму підтримки аграрного ринку та субсидіювання виробництва головних сільськогосподарських продуктів. Ця програма має назву «продовольчі товари для світу». Вона спрямована на надання підтримки уряду і неурядовим організаціям країн, що розвиваються (країни СНД, Східної та Центральної Європи), при переробці та продажу дешевих товарів з США, підтримку вільного підприємництва і буде діяти до 2002 року.

Роблячи висновки потрібно зазначити, що не дивлячись на те, що США молода країна, вона має досить довгу і тернисту історію свого розвитку, зокрема розвитку сільського господарства. Але це не завадило їй стати провідною країною світу.

3. Функціонування території розміщення

Сучасна географія сільського господарства в США складалася поступово в процесі колонізації території і змін у структурі самої галузі. Продовжує вона змінюватися і тепер. При цьому головним фактором районування стала не ринкова орієнтація, а орієнтація на найбільш сприятливі кліматичні умови з наступним транспортуванням продукції (див. Додаток Д).

«Пшеничний пояс» -- це відомі американські степи-прерії, які простягаються у меридіональному напрямку від Техасу на півдні до кордону з Канадою на півночі вздовж 100-го меридіану західної довготи. В південній частині «пшеничного поясу» вирощують озиму, в північній -- яру пшеницю. Головними штатами його є Канзас і Північна Дакота. Рис вирощують на півдні в долині Міссісіпі та в Каліфорнії.

Збір картоплі порівняно незначний, оскільки, як і хліба, її споживають у країні мало. Збір та різноманіття овочів і фруктів у країні чи не найбільші у світі, їх споживають ба-гато, протягом усього року у свіжому вигляді. Значна їх частина іде на переробку особливо на виготовлення соків. Колись овочі й фрукти вирощували на кожній фермі, тепер тільки в спеціалізованих районах. Це узбережжя Великих озер, Приатлантична низовина, Флорида та Каліфорнія. Овочі й фрукти для власного споживання, як і інші продовольчі товари, фермери купують у магазинах. В 2006 р. в Північній Америці врожай картоплі зріс на 5% - збільшившись на 1,1 млн. тонн внаслідок збільшення врожаю в США на 3% і в Канаді на 15%. Незважаючи на збільшення пропозиції, ціни на картоплю збільшилися в 2006 р. внаслідок збільшення споживання і розширення експорту(див. Додаток Е).

З технічних культур традиційними стали тютюн і бавовник. Тютюн вирощують по обидва боки Аппалачських гір у штатах Північна Кароліна і Кентуккі. Переважає світлий і слабкий тютюн, який призначається для виготовлення сигарет. «Бавовницький пояс» -- колись суцільна смуга Півдня від Атлантичного океану до Техасу -- тепер перемістився в західному напрямку і перетворився на декілька розірваних ареалів у долині Міссісіпі, штатах Техас, Нью-Мексико, Аризона і Каліфорнія.

США - другий у світі виробник яблук. Передбачуваний урожай нинішнього року - 4,2 млн. тонн. Торік всього 6 штатів виробили майже всю товарну продукцію садівників. Основна база по вирощуванню яблук - штат Вашингтон на Тихоокеанському узбережжі. Однак у зазначений період майже подвоївся показник використання врожаю яблук у штатах Мічиган і Нью-Йорк. Площа яблучних плантацій у США - близько 150 тис. га.

Тваринництво має чудову кормову базу. Це кормове зерно, сіяні і природні пасовища. Переважає м'ясний напрям. М'ясо є важливим елементом харчування американців. Його значне виробництво орієнтовано на задоволення внутрішніх потреб, М'ясо не експортується, його трохи навіть завозять з інших країн.

Тваринництво. Молочні зони формуються навколо великих метрополітенів. На Північному Сході і в Приозер'ї вони зливаються. Західне Приозер'я, особливо штат Вісконсін, є основним постачальником масла і твердих сирів. Вирощування свиней -- спеціалізація «кукурудзяного поясу».

Частка молочного стада порівняно невелика. Найбільше молока і молочних продуктів виробляють у Приозер'ї і на Північному Сході.

Найбільша концентрація великої рогатої худоби м'ясного напрямку має місце на Великих рівнинах -- штати Техас, Оклахома, Канзас і Небраска. Тут її утримують на спеціалізованих ранчо і фермах, які стали відгодівельними підприємствами промислового типу -- «фабриками м'яса». Поголів'я великої рогатої худоби становить близько 100 млн голів, свиней - 55. Бройлерне господарство характерне для південних схилівАппалачів і плато Озарк (штати Арканзас, Міссісіпі, Алабама і Джорджія). Бройлерів щорічне вирощують до 5,5 млрд штук.

США - одна з найбільших риболовних країн світу. Промисел ведеться в морях Атлантичного і Тихого океанів.

***

США - велика країна. Адміністративно вона поділяється на 50 штатів, кожен з яких робить по-своєму великий внесок в розвиток сільського господарства країни (див. Додаток Е). Тому буде доцільно розглянути спеціалізації сільського господарства кожного штату окремо.

Айдахо -- важливий сільськогосподарський штат. Вирощують: картоплю (приблизно 1/3 від загальної кількості вирощенної в США), пшеницю, ячмінь, боби, чечевицю, цукрові буряки. Тварини: рогата худоба і молочне тваринництво.

Айова - є провідним сільськогосподарським штатом. Вирощують: кукурудзу, сою, овес. Тварини: свині, рогата худоба і молочне тваринництво.

Алабама - вирощують сою, бавовну; розвинене також тваринництво.

Аляска - займаються рибальством, вирощують північних оленів.

Аризона - у долинах рік вирощують бавовну, пшеницю, фруктові дерева (апельсини, грейпфрути), а також сорго, ячмінь, овочі. Тварини (м'ясо-вовняний напрям): вирощують домашню худобу, особливо овець.

Арканзас - аграрний штат. Головна с/г культура - бавовна (4-е місце в США), також вирощують: сою, рис, кукурудзу, овес, картоплю, овочі. Тварини: велике поголів'я рогатої худоби

Вайомінг - на штучно зрошуваних територіях вирощують зернові, цукрові буряки, картоплю; екстенсивне тваринництво.

Вашингтон - вирощування пшениці, ячменю, хмелю, картоплі, яблук й інших фруктів. Наявне: тваринництво і рибальство.

Вермонт - молочне тваринництво, вирощування овочів та фруктів (яблука, кленовий сироп).

Вірджинія - вирощування тютюну, кукурудзи, яблука, арахіс. Наявне: тваринництво і рибальство.

Вісконсин - молочне тваринництво (найбільший у США постачальник молока); вирощування кукурудзи, овочів, садівництво.

Гаваї - вирощуються ананаси, цукрова тростина, кава.

Делавер - інтенсивне овочівництво, садівництво, птахівництво.

Джорджія - вирощування бавовни, сої, тютюну, маїсу, арахісу. Добре розвинене тваринництво і птахівництво.

Західна Вірджинія - вирощують яблука, кукурудзу, займаються садівництвом. Тварини(м'ясо-молочний напрям): рогата худоба, птахи, молочна худоба.

Ілліномйс - інтенсивне вирощування кукурудзи, сої, пшениці. Тварини: свині.

Індіана - вирощування кукурудзи, сорґо, овочі, садівництво; інтенсивне свинарство.

Каліфорнія - вирощування плодів (суниця), овочів.

Канзас - вирощування пшениці, кукурудзи; розведення худоби.

Кентумккі - вирощування тютюну, сої, кукурудзи, злакові; тваринництво.

Колорадо - вирощування (штучне зрошування) пшениці, кукурудзи, цукрових буряків; вівчарство;

Коннемктикут - овочівництво та садівництво, вирощування тютюну; розведення молочної худоби та свійських птахів.

Луїзіана - вирощування рису, бавовни, цукрової тростини, сої; ловлять рибу й молюсків.

Массачусетс - вирощування журавлини, овочів та фруктів, тютюну; тваринництво; рибальство: вилов молюсків та омарів.

Мен - вирощування картоплі, кормових трав, садової продукції; птахівництво; рибальство: лобстери.

Меріленд - вирощування фруктів і овочів; птахівництво: домашня птиця; рибальство: ловля форелі.

Міннесмота - вирощування збіжжя, сої, цукрового буряка, зернові; тваринництво (м'ясо-молочний напрям).

Міссісіпі - вирощують бавовну, рис, сою, кукурудзу; тваринництво; птахівництво: курчата; лісівництво і рибальство (молюски).

Міссурі - важливий землеробський район Великих Рівнин. Вирощують кукурудзу, сою, пшеницю; тваринництво.

Мічиґан - вирощування збіжжя, кормових трав, фруктових дерев; молочне тваринництво.

Монтана - вирощування пшениці (на зрошуваних землях), ячменю; тваринництво: вівчарство.

Небраска - Великі Рівнини - терен хліборобства; вирощування: кукурудзи, пшениці, ячменю; тваринництво.

Невада - вирощування (штучне зрошення) бавовни, пшениці; вівчарство.

Нью-Гемпшир - вирошують овочі, фрукти, займаються садівництвом: молочне тваринництво; птахівництво.

Нью-Джерсі - інтенсивне рільництво (фрукти і овочі); молочне тваринництво; рибальство (молюски).

Нью-Йорк - молочне тваринництво, птахівництво, рибальство; вирощування овочів та фруктів.

Нью-Мексико - рільництво (пшениця, кукурудза, бавовна, овочі); тваринництво.

Огайо - інтенсивне вирощування кукурудзи, сої (регіон Корн-Сой-Белт, Кукурудзяно-соєва смуга), кормових трав; розведення великої рогатої худоби і свиней.

Оклахома - у преріях вирощують збіжжя, бавовну, зернові, арахіс, м'ясний напрям тваринництва.

Ореґон - землеробство у долині Віламет, а саме пшеницю; тваринництво.

Південна Дакота - екстенсивне розведення худоби та вирощування пшениці.

Південна Кароліна - вирощування бавовни, тютюну, сої, садівництво; тваринництво, лісівництво та рибальство.

Північна Дакота - екстенсивне вирощування пшениці та ячменю; тваринництво (розведення худоби); виробляють сільськогосподарське устаткування.

Північна Кароліна - вирощування тютюну (1 місце в країні), кукурудзи, сої; тваринництво; птахівництво.

Род-Айленд - вирощування овочів і фруктів; молочне тваринництво і рибальство.

Теннессі - вирощування кукурудзи, сої, бавовни; тваринництво.

Техас - 1 місце у США за кількістю великої рогатої худоби й овець, збирання бавовни та сорґо.

Флорида - вирощуються цитрусові, баштанні, овочі; рибальство (устриці).

Юта - вирощування (штучне зрошування) пшениці, цукрових буряків; тваринництво.

Як висновок потрібно зазначити, що США має добре розвинуте, багатогалузеве сільське господарство, яке майже повністю забезпечує населення країни, а частину продукції навість експортує на світовий ринок. Територія країни раціонально поділена і пристосована для розвитку сільського господарства, головним фактором районування стала орієнтація на найбільш сприятливі кліматичні умови.

4. Колишні проблеми (екологічні)

4.1 Модернізація сільського господарства

Модернізація сільського господарства сприяє модернізації багатьох інших галузей економіки. При цьому позитивні наслідки модернізації сільського господарства і харчової промисловості відчувають передусім найнезаможніші верстви населення. Разом із тим достатня і навіть надмірна кількість продовольства може призвести і до зниження рівня здоров'я людей. Мерион Нестле -- колишній високопоставлений чиновник Адміністрації США, авторка книги ''Продовольча політика'' -- вважає, що бурхливий розвиток харчової індустрії не скрізь і не завжди йде на користь населенню. На її думку, передова харчова індустрія розвинутих країн дала змогу знищити голод, однак разом з тим призвела і до зростання у світі числа ожирілих і нездорових людей. Нестле наголошує, що головною метою велетнів цієї індустрії, як і будь-якої іншої, є не виробництво продовольства, а одержання прибутку. Отож вони йдуть на все, аби виробляти якомога більше якомога дешевших продуктів. Це, у свою чергу, спричинює засилля нездорової їжі, що украй негативно позначається на здоров'ї споживачів. Харчові велетні формують смак населення. Приміром, газовані напої набагато менш корисні для дітей, аніж соки або молоко. Однак компанії Coca-Cola і Pepsi активно просувають свою продукцію у школах США, продаючи її за зниженими цінами. Вони платять школам за право розміщувати на їхній території логотипи та автомати з продажу своїх напоїв. Аналогічна ситуація склалася у Сполучених Штатах і з виробниками печива, чіпсів, солоних горішків тощо.

Унаслідок усього цього, за даними Організації з Економічного Співробітництва і Розвитку, у 2001 році 26% американців мали зайву вагу (проти 22,4% у 1990 році). Згідно з висновками Національного Центру із запобігання хронічних хвороб і збереження здоров'я США, 300 тисяч мешканців США щорічно помирають через недуги, викликані ожирінням. У 1999 році 14% підлітків і 13% дітей у цій країні мали надлишкову вагу (у 1970 році товстих дітей і підлітків було втроє менше). У 2000 році на лікування людей з надлишковою вагою було витрачено $117 млрд.

Досягши досить високого рівня розвитку, сільське господарство, як правило, починає використовувати генетично модифіковані рослини. Вони гарантують вищі врожаї і є стійкішими до погодних умов і шкідників, не вимагають застосування пестицидів. Однак наслідки широкого вживання генетично модифікованих продуктів ще невідомі. І не можна виключати імовірності того, що ці наслідки виявляться у майбутньому дуже поганими.

4.2 Найбідніші у США - фермери, бо продуктивно працюють

"Перед тим, як увійти до американського свинарника, працівник має роздягтися, прийняти душ, змінити білизну, одяг і взуття. Цього вимагають нові технології, що призвели у США до надвиробництва продуктів харчування і наближення демографічної катастрофи".

На Оклахомщині - посуха. За ситуації, яка склалася у сільському господарстві США, - явище ледве не позитивне...

1996 року Конгрес США прийняв історичний, як тоді здавалося, акт про сільське господарство. Сама назва Freedom to Farm Act (Акт про свободу фермам) говорила про те, що довгоочікувана революція у житті американських фермерів повинна нарешті відбутися.

Досі, незважаючи на збільшення державних субсидій, дрібні фермери розорялися, а середні убожіли. Наприклад, дохід на душу населення у сільських районах сільськогосподарського штату Небраска коливався від 4 до 6 тисяч доларів на рік, у той час як у середньому в країні він був у 3-4 рази вищим, а в шикарному Манхетені становив майже 70 тис. доларів на рік.

Згідно із законом, прийнятим Конгресом і підписаним президентом Клінтоном, субсидії повинні були поступово скорочуватися, а жорстке регулювання згори зменшуватися. При цьому максимально заохочувався експорт.

Тепер, через чотири роки, можна впевнено сказати (і це визнали всі сторони), що новий закон з тріском провалився. Торік державні субсидії у сільське господарство США досягли рекордної позначки - 23 млрд доларів (це більше, ніж усі видатки на державну початкову і середню освіту).

Великі сільгосподаські підприємства продовжують витісняти дрібні ферми, хутори зникають, а різниця між доходами у сільській та міській місцевостях продовжує збільшуватися. Не дивно, що молодь активно іде із сільських районів до міст, у місцевих школах майже не залишилося учнів (у деяких їх не більше 10), а середній вік американського фермера досягнув 54 років, і це вже дозволяє говорити про демографічну катастрофу на селі.

Найсерйозніша проблема американського фермера - це зростання продуктивності його праці. Приклад: середня американська свиноматка народжувала 1969 року 6,7 поросят, торік ця цифра збільшилася до 16 (а деякі господарі одержують по 22 поросяти від однієї свині).

Населення США збільшується набагато повільніше, ніж виробництво сільськогосподарської продукції. А головне, що країни третього світу, які мають дефіцит продуктів харчування, не можуть купити залишок американських продуктів через свою неплатоспроможність. У підсумку Америка не знає, що їй робити з надлишками яловичини, свинини, зерна і молока.

А тим часом кількість зайнятих у сільському господарстві швидко зменшується (якщо 1900 року їх було 42% населення країни, то 1999 року - 1,5%).

Але це тільки початок. Деякі експерти прогнозують, що справді важкі часи настануть, коли на ферми прийдуть біотехнології. Вже сьогодні використання нових технологій на фермах Айови призвело до збільшення урожайності пшениці у 2,2 разу.

Середня американська свиноферма відгодовує 120 тисяч свиней на рік. На це витрачається близько 5 млн доларів (трохи більше 40 доларів на одну свиню). Перед тим, як увійти до свинарника, кожний працівник має роздягнутися, прийняти душ, вимити голову шампунем, змінити білизну, одяг, шкарпетки і взуття. Все це робиться для того, аби, не дай Боже, не занести зовнішній бруд або інфекцію чистим свиням.

Кожна свиня проходить ультразвукове дослідження з метою встановлення факту вагітності. Якщо фермер незадоволений результатами купленої породи, він може змінити постачальника.

На птахофабриках цифри теж вражають. Середній господар вирощує 240 тисяч курей на рік (весь світ знайомий з так званими "ніжками Буша"), заробляючи на цьому 12 тисяч доларів. Якщо цю цифру поділити на кількість робочих годин, то виходить, що оплата його праці нижча за мінімальний поріг, встановлений законом, - кваліфікований фермер не дотягує до школяра, що роздає рекламні листівки на міській вулиці.

Фермерам, навіть якщо вони зберігають виробництво, не залишається нічого іншого, як ставати субпідрядниками великих агрокомпаній і передавати їм всі турботи з продажу, техобслуговування, бухгалтерії і планування.

Таким чином, незалежний фермер лишається незалежним тільки на папері, а насправді є найманим робітником, але з підвищеною відповідальністю і зниженою зарплатою.

2000 року департамент сільського господарства США очікує рекордно високий врожай і рекордно низькі ціни (на зернові - найнижчі з 1986 року, на бавовну - з 1974, на сою - з 1972).

Як поліпшити ситуацію, не знає ніхто. Численні фахівці вважають, що ринок має врегулювати сам себе. Адже пішли з бізнесу сотні тисяч сімейних ресторанів, книгарень, автозаправок, і нічого страшного не трапилося. То чому держава повинна піклуватися про виживання сімейних ферм?

Можна сказати, що фахівці готові дати наукову відповідь на будь-яке запитання зі сфери сільського господарства. Але одне запитання залишається без відповіді - що робити з людьми?

4.3 Екологічні проблеми сільського господарства

Сільське господарство створює велику дію на природне середовище, чим будь-яка інша галузь народного господарства. Причина цього в тому, що сільське господарство вимагає величезних площ. В результаті міняються ландшафти цілих континентів.

Сільськогосподарські ландшафти опинилися нестійкі, що привело до ряду локальних і регіональних екологічних катастроф. Так неправильна меліорація стала причиною засолення грунтів і втрати більшої частини оброблюваних земель междуречья, глибоке відкриття привело до запорошених бурь.

Найсильніше на природне середовище впливає землеробство. Його чинники дії такі:

· зведення природної рослинності на сільгоспугіддя, відкриття земель;

· обробка (спушення) грунту, особливо із застосуванням відвального плуга;

· застосування мінеральних добрив і ядохимікатов;

· меліорація земель.

І найсильніше дія на самі грунти:

· руйнування грунтових екосистем;

· втрата гумуса;

· руйнування структури і ущільнення грунту;

· водяна і вітрова ерозія грунтів;

Тваринництво впливає на природу менше. Його чинники дії такі:

· перевипасання -т.е. випас худоби в кількостях пасовищ, що перевищують здібності, до відновлення;

· неперероблені відходи тваринницьких комплексів.

До загальних порушень, що викликаються сільськогосподарською діяльністю можна віднести:

· забруднення поверхневих вод (річок, озер, Морея) і деградація водних екосистем при евтрофікації; забруднення грунтових вод;

· зведення лісів і деградація лісових екосистем (збезлісення);

· порушення водного режиму на значних територіях (при осушенні або зрошуванні);

· запустинювання в результаті комплексного порушення грунтів і рослинного покриву;

· знищення природних місць проживань багатьох видів живих організмів і як наслідок вимирання і зникнення рідкісних і інших видів.

У другій половині ХХ століття стала актуальна ще одна проблема: зменшення в продукції рослинництва змісту вітамінів і мікроелементів і накопичення в продукції як рослинництва, так і тваринництва шкідливих речовин (нітратів, пестицидів, гормонів, антибіотиків і тому подібне). Причина деградація грунтів, що веде до зниження рівня мікроелементів і інтенсифікація виробництва, особливо в тваринництві.

2. Голіков А.П., Черномаз П.О., Козакова Н.А. Словник-довідник суспільно-географічних термінів. - Харків, 2001. - 48с.

3. Гребцов В.Г., Паникина Л.Б. Советсткая энциклопедия:Словарь. - М.: Дом книги.,1990.

4. Джинчарадзе В. З. Экономическая история США. Учебное пособие. - М.: «Высшая школа», 1973. - 159 с.

5. Ковалевський В.В., Михайлюк О.О., Семенов В. Ф. Розміщення продуктивних сил. - К.: Товариство “Знання”, 1998.

6. Колесова В.П., Осьмовой М.Н. Мировая экономика. Экономика зарубежных стран. - М.: ПРОГРЕСС, 2000 г. - 435 с.

7. Колтунов В.А., Скалецька Л.Ф. Продовольча сировина: Підручник. - К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т.,2005.

8. Кузика С. П. Соціально-економічна географія світу. - Тернопіль, 1999. - 254 с.

9. Липец Ю. Г. География мирового хозяйства: Учеб. Пособие для студентов. - М.: ВЛАДОС, 2001. - 400 с.

10. Радионова И.А., Бунакова Т.М. Экономическая география: Учебно - справочное пособие. - 6-е изд. - М.: Московский лицей.,2003.

11. Радионова И. А. Экономическая география: Учебно-справочное пособие. - 6-е изд. - М.: Московский лицей, 2003. - 496 с.

12. Саблук П.Т. Формування та функціонування ринку агропромислової продукції (практичний посібник). - К.: IAE, 2000.

13. Стеченко Д. М. Розміщення продуктивних сил та регіоналістика; Навчальний посібник - 2-ге видання , - К.: Вікар, 2002.

14. Філіпченко А. С., Вергун В. А., Бураківськи І. В. та ін. Економіка зарубіжних країн. Підручник - К.: Либідь, 2005. - 416 с.

15. Хвесик М. А., Горбач Л. М., Пастушенко П.П. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка. Навчальний посібник - К.: Кондор, 2005.

16. Шаблій О. І., Гопак М. І., Заставецький Б. І., Масаляк П.О. Соціцально-економічна географія. - Л.: Свит, 1995.

17. Шаблій О.І., Писаренко С.М., Качан Е.П. Економічна і соціальна географія світу: Навч. посібник / За ред. Кузика С.П. - Львів: Світ, 2002.

18. Эстолл Р. География США. - М.: «Прогресс», 1999. - 427 с.

19. Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни: Підручник. - К.: Либідь, 2000. - 416 с.

20. Коротких А.А. Соевая индустрия США // США, Канада. - 2007. - С.112 - 120

21. Кучер М. Зернове господарство США: Реалії і тенденції// Зерно і хліб. К., 2002. - №1 (25). 1 (25). - 2002. - С. 30-31

22. Протопопов И.В. Информационный образ аграрного сектора США // США, Канада. - 2007. - С.98 - 110

23. Сич З.Д. про виробництво і споживання овочів у США // Економіка АПК. - 2005. - № 5. С.155 - 158

24. www.lol.org.uaukrsearch.php

25. www.nbuv.gov.ua

26. www.5ka.ru

27. www.kontrakty.com.ua

28. www.nbuv.gov.ua