Вiдбір i пiдготовка собак до пошуку вибухових речовин та зброї в умовах Одеського Кiнологiчного центру ДМСУ

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Вiдбір i пiдготовка собак до пошуку вибухових речовин та зброї в умовах Одеського Кiнологiчного центру ДМСУ

Вiдбір i пiдготовка собак до пошуку вибухових речовин та зброї в умовах Одеського Кiнологiчного центру ДМСУ

Технологія відбору i підготовки собак до пошуку вибухових речовин та зброї в умовах Одеського Кiнологiчного центру ДМСУ

Зміст

Вступ

1.Технологія відбору та підготовки собак до пошуку вибухових речовин і зброї (огляд літератури)

1.1 Історія службового собаківництва

1.2 Стандарти породи німецької вівчарки

1.3 Історія та основи дресирувальних процесів

2. Матеріали, методики і аналіз технології відбору та підготовки службових собак

2.1 Особливості утримання собак при використанні у пошуковій службі в умовах кінологічного центру

2.1.1 Відбір службових собак цуценячого та підрощеного віку для пошуку вибухових речовин та зброї

2.1.2 Відбір дорослих собак до пошуку вибухових речовин і зброї за робочими якостями

2.1.3 Технологія підготовки службових собак до пошуку вибухових речовин та зброї

2.1.4 Порівняння різних методів дресирування службових собак

3. Економічна ефективність проведених досліджень1

4. Заходи з охорони праці й техніки безпеки

5. Заходи з охорони природи

Висновки та пропозиції

Список літератури

Вступ

Людина дуже давно оцiнила природнi якостi собаки: гострий нюх, тонкий слух, хороший зiр, швидкий бiг, фiзичну силу, спритність, і головне податливiсть до дресирування. Собаки не тільки демонструють свою любов, вiрнiсть, вiдданiсть, але i служать людям: працюють рятувальниками, сторожами, поводирями слiпих, в безводних пустелях знаходять воду, в горах - цiннi мінерали, охороняють кордони, пасуть стада, виступають на циркових аренах, приносять величезнi доходи улаштовувачам собачих перегонiв і продюсерам кiнофiльмiв, в яких грають головні ролі. Але найголовніше, що собаки рятують багато і багато життiв, знаходячи приховані вибуховi пристрої, захованi наркотики i зброю, шукають і знаходять злочинців.

Актуальнiсть теми обумовлена тим, що кримiногенна обстановка в нашій країнi залишається складною. Змiнюється мотивацiя тяжких злочинiв, поширюється бандитизм, тероризм, економiчна злочиннiсть. Очевидно, що небезпека злочинностi та екстремiзму загрожує суспiльству та інтересам безпеки Украни.

Все бiльш поширеним засобом в скоєннi злочину проти особи та власностi стає вибухiвка. Свiтовий досвiд свiдчить про особливу небезпеку терористичних замахiв та шантажу в мiсцях громадського користування: вокзали, школи, лiкарнi, магазини, транспорт, стадіони.

Кiлькiсть злочинiв, що мають наслiдком загибель людей у свiтi, внаслiдок використання вибухових пристроїв та вогнепальної зброї, невнинно зростати. Спостерiгається незаконне надходження з-за кордону вибухових речовин та зброї, що в основному доставляється автомобiльним транспортом.

Службового собаку, спецiально пiдготовленого для пошуку вибухових речовин, можна вважати як дуже цiнний, надчутливий прилад. Проте, під вищевказаним необхiдно розумiти те, що собака може працювати ефективно, з повною вiддачею, тiльки при вiдповiдному доглядi, правильному утриманнi.

Слiд пам'ятати про те, що собака не технiчний засiб, машина, а жива iстота з фiзiологiчними та емоцiональними потребами. Для того, щоб собака працював з максимальною вiддачею, вiн повинен отримувати життєво нсобхiдний збалансований корм, вiдпочинок, догляд та тренування.

Використання службових собак спецiального призначення, пiд час оперативного пошуку замаскованої вибухiвки, в короткий термiн часу при загрозi вибуху, є високоефективним методом, а також заходом у забезпеченнi безпеки людей та збереженнi об'єктiв замаху.

Таким чином, розвиток даного напрямку в кiнологiї має нагальну потребу.

Мета i задачi. Метою роботи є вивчення технології вiдбору i пiдготовки собак до пошуку вибухових речовин та зброї в умовах Одеського Кiнологiчного центру ДМСУ Для цього необхiдно було вирiшити такi задачi :

1. Вивчити тактику пiдготовки і використання собак у пошуковiй службi;

2. Вивчити особливостi утримання собак у пошуковiй службi;

3. Вивчити ефективнiсть рiзних методiв дресирування у пошуковiй службi.

4. Доцiльнiсть вiдбору дорослих собак на пошук вибухових речовин та зброї в порiвняннi з цуценятами та пiдрощеними собаками.

1. Технологія відбору та підготовки собак до пошуку вибухових речовин і зброї (огляд літератури)

1.1 Історія службового собаківництва

21 січня 1788 року Бонапарт Наполеон писав одному зі своїх командуючих у Єгипті: «В Олександрії повинна бути безліч собак, які здатні нести добру службу на ваших заставах». Таким чином, перше згадування про службових собак прийнято відносити до 1788 року (Ф.С.Арасляков, 1987).

Уперше службові собаки стали застосовувати поліцейські підрозділи бельгійського міста Брюгге. На митниці службові собаки з'явилися в 1908-1909 роках. Перші митні собаки аж ніяк не займалися пошуком наркотичних і вибухових речовин, а допомагали затримувати контрабандистів, що намагалися уникнути арешту. Оскільки справа відбувалася в Німеччині, зрозуміло - це були німецькі вівчарки. Традиційно в якості пошуків застосовують німецьких і бельгійських вівчарок. (В.Н.Зубко, 1991).

Вітчизняна кінологія зароджувалася на базі псових полювань - національного спорту і розваги військових Росії. Становленню кінології, як самостійної прикладної науки, значною мірою сприяв високий рівень зоотехнічних знань наших собаківників, тому що багато хто з них займався конярством, а саме в цій галузі тваринництва і дотепер є найбільший досвід селекційної роботи з породами (В.О.Кампанщиков, 2003).

Перше письмове згадування про службове застосування собак в Україні можна знайти в книзі В.Р.Файтельберга-Бланка та В.В.Шектаченко (1999), в 30-ті роки 19-го століття, в листі міністра фінансів до начальника Одеської митниці: «зимою, коли земля покриється снігом, контрабандисти надягають черевики з дерев'яними підошвами й каблуками під носками, щоб не можна було довідатися слідів їх. Для цього потрібно, щоб у стражників, з 5-ти у одного був собака, що слідами відкриє, куди пішов контрабандист. У всякому разі, собаки можуть бути корисні».

Службове собаківництво в Росії й Україні розвивалося паралельно. Керівництво карного розшуку міста Києва в 1904 році придбало чотири пошукових собаки, і в цьому ж році міністерство оборони, закупило в Німеччині трьох службових собак, підготовлених для санітарно - пошукової служби. В 1908 р було створено Російське суспільство заохочення застосування собак у поліцейській і сторожовій службах, у той же період стали виникати розплідники собак службового призначення. Під час першої світової війни (1914-1918 рр..) службові собаки застосовувалися як санітари, зв'язківцями й т.д. У період Громадянської війни службове собаківництво занепало й тільки завдяки самовідданості російських і українських аматорів кінологів було збережено племінне поголів'я собак. В 1923 р. були відкриті Центральні курси інструкторів для підготовки прикордонників, а роком пізніше «Досвідчений розплідник військових і спортивних собак РККА» - на базі цих курсів у наслідку була організована розплідник «Червона Зірка». У цьому розпліднику вперше почали готовити собак на пошук мін, а під час Великої Вітчизняної війни - собак підривників танків.

Мінно-пошукові собаки широко використовувалися в багатьох арміях. Перші польові іспити собак мінно-пошукової служби в Радянській Армії були проведені в грудні 1942 року. І вже в тому ж грудні собаки-міношукачі одержали бойове хрещення під Сталінградом.

Проведені військові іспити показали безвідмовну роботу собак-міношукачів і їхня здатність знаходити замасковані самим складним чином міни. З літа 1943 року собаки мінно-пошукової служби одержали широке визнання у військах, і восени того ж року на фронт були відправлені кілька окремих батальйонів і рот із собаками-міношукачами; 37-м окремим батальйоном собак-міношукачів і підривників танків командував А.Мазовер, згодом ведучий радянський кінолог. Хрестоматійними стали дані про те, що міно-пошукові собаки, що використовувалися в Радянській Армії, знайшли за роки війни більш 4 мільйонів зарядів. Вони розмінували сотні сіл, селищ, міст, у тому числі Харків, Київ, Варшаву, Відень. Наприкінці 60-х початку 70-х років XX ст. у багатьох країнах гостро встала проблема боротьби з наркотиками. І тут собачий ніс виявився просто незамінним. Собаки стали широко застосовуватися в митній

службі для виявлення наркотичних засобів, у поліції - для обшуку наркопритонів. Тепер спектр завдань, що постає перед митною кінологією, дуже широкий: наркотики, вибухові речовини, зброя, боєприпаси, валюта, інші види контрабанди (Ф. Й.Полищук, 2003).

Підрозділи по боротьбі з тероризмом використовують собак для виявлення вибухівки і зброї. І в цьому випадку собаки працюють набагато ефективніше технічних детекторів. У багатьох країнах були створені спеціальні школи по підготовці таких собак.

У період так званої "перебудови", у зв'язку з лібералізацією прикордонного режиму, паралічем виконавчої влади, що сприяла наростаючій криміналізації суспільства, а також у зв'язку з загостренням обстановки в республіках Закавказзя і Середньої Азії, відбувся здвиг шляхів транзиту наркотичних речовин на територію СРСР. У цій ситуації була прийнята постанова Ради Міністрів СРСР від 04.11.87 р. "Про створення кінологічної служби в митних установах". Незабаром вийшло розпорядження Головного Управління Держмитслужби при Раді Міністрів СРСР №11-38/3812 від 17.10.88 р. "Про першочергові заходи для організації кінологічної служби". Цим розпорядженням передбачалося створення ряду кінологічних центрів, у тому числі й в Одесі.

У зв'язку з інтеграцією України у світове співтовариство, лібералізацією режиму перетинання кордону, усе більше значення стали набирати проблеми боротьби з контрабандою наркотиків, зброї, вибухових і сильнодіючих речовин. З метою забезпечення ефективної діяльності митної системи України в цій сфері, наказом ДМСУ №139 від 01.07.92 р. була створена кінологічна служба, головним завданням якої було організація застосування спеціально підготовлених на пошук наркотиків службових собак на потенційно небезпечних напрямках. Цим же наказом було регламентоване будівництво кінологічного центру в м. Одесі

У 1993 році, при створенні кінологічного центру Одеської митниці, передбачалося, що центр буде обслуговувати Одеську митницю і митниці Чорноморського регіону, а надалі буде реорганізований у спеціалізовану організацію центрального підпорядкування, як це прийнято у всіх цивілізованих країнах. Проте на практиці, кінологічному центру Одеської, а потім Чорноморської регіональної митниці довелося, протягом семи років (з 1993 - по 2000 рр..) організовувати підготовку і перепідготовку всіх кінологічних команд ДМСУ. Наказом №44 від 14.02.94 р. кінологічному центру був привласнений статус відділу служби по боротьбі з контрабандою і порушеннями митних правил. Наказом Голови ДМСУ № 691 від 01.12.2000 р. на базі Кінологічного центру Чорноморської регіональної митниці був створений Кінологічний центр ДМСУ. Тим самим завершився черговий етап становлення митної кінології в Україні.

1.2 Стандарт породи німецької вівчарки

У даному розділі буде зроблено огляд стандартів порід німецької та бельгійської вівчарок, як порід, що найбільш використовуються у службовому собаківництві.

Німецька вівчарка

ЗАГАЛЬНЕ ВРАЖЕННЯ. Німецька вівчарка - це собака середнього росту, злегка розтягнутий, сильний і з хорошою мускулатурою, кістяк сухий, загальна тілобудова міцна. Важливі співвідношення величин: висота в загривку складає у псів 60-65 см, у сук - 55-60 см. Довжина корпусу перевершує висоту в загривку приблизно на 10-17% (Л.В.Архангельская, 1995).

ТЕМПЕРАМЕНТ. Німецька вівчарка повинна бути згідно уявленню про темперамент урівноваженою, з міцними нервами, упевненою в собі, абсолютно щирою і повністю (за винятком збудженого стану), собакою при цьому уважним і керованим. Вона повинна володіти мужністю, бойовим інстинктом і твердістю, щоб бути здатною служити собакою-компаньйоном, охоронцем, захисником, службовим і караульним собакою (Е.Бергман, 1986; Н.П.Бехтерев, 1975).

ГОЛОВА. Голова клиноподібна, величина голови відповідна (довжина приблизно 40% висоти в загривку), не може бути грубою або надмірно легкою, загальне враження - суха, між вухами помірно широка. Лоб при огляді спереду і збоку трохи опуклий, без лобової борозенки або з дуже слабкою її виразністю. Співвідношення черепа до морди складає 50% до 50%. Ширина черепа приблизно відповідає його довжині. Череп (при огляді зверху), що рівномірно звужується від вух до мочки носа, з помітним, але не різко вираженим переходом від лоба до морди переходить в клиноподібну морду. Верхня і нижня щелепи сильно розвинені. Спинка носа пряма, прогинання або горбовина не бажані. Губи сухі, щільно прилеглі, темного кольору.

МОЧКА НОСА. Повинна бути чорною.

ОЧІ. Середнього розміру, мигдалеподібні, трохи криво поставлені і не опуклі. Колір очей повинен бути якомога темніший. Світлі, пронизливі очі небажані, оскільки вони порушують вираз собаки.

ВУХА. У німецької вівчарки стоячі вуха середнього розміру, вони тримаються вертикально і однаково спрямований (не розвішені в сторони), володіють гострими кінцями і поставлені раковиною вперед. Надломлені і висячі вуха небажані. В русі або в стані спокою закладені назад вуха не є недоліком.

ШИЯ. Шия повинна бути сильною, з хорошою мускулатурою і без підвісу на горлі. Кут до корпусу (горизонталі) складає приблизно 45 градусів.

КОРПУС. Верхня лінія проходить від підстави шиї через добре виражений загривок і над спиною, що злегка спадає по відношенню до горизонталі, до трохи спадаючого крупу практично безперервно. Спина міцна, сильна, з хорошою мускулатурою. Круп повинен бути довгим і таким, що злегка спадає (приблизно 23 град, до горизонталі) і рівно переходити в підставу хвоста. Груди повинні бути помірно широким, грудна кістка якомога довша і виражена. Глибина грудей повинна складати приблизно 45-48% висоти в загривку. Ребра повинні бути помірно склеписті, бочкоподібні груди так само небажані, як і плоскі ребра. Хвіст дістає, принаймні, до скакального суглоба, проте не довше за середину плесна. На нижній стороні шерсть трохи довша. Хвіст тримається м'яко звисаючим вигином, при цьому в збудженні і в русі тримається більш піднятим, проте не вище за горизонталь. Оперативна коректура заборонена.

КІНЦІВКИ. Передні кінцівки: при огляді з будь-якого боку прямі, при огляді спереду абсолютно паралельні. Лопатки і плечі рівної довжини і завдяки могутній мускулатурі щільно прилягають до корпусу. Кути плечелопаткових зчленовувань складають в ідеальному випадку 90 градусів, допускається 110 градусів. Лікті ні в стійці, ні в русі не можуть бути ні вивернутими, ні зближеними. Передпліччя при погляді з будь-якого боку прямі і абсолютно паралельні один до одного, сухі і з міцною мускулатурою. П'ястки складають приблизно 1/3 довжини передпліччя і утворюють з ним кут приблизно в 20-22 град. Як дуже криво (більше 22 град.), так і п'ястка (менше 20 град.), що прямовисно стоїть, роблять негативний вплив на продуктивні якості, особливо, на витривалість.

Лапи округлі, добре зібрані і склеписті, подушечки жорсткі, але не крихкі. Кігті міцні і темного кольору. Задні кінцівки: постава задніх кінцівок злегка відставлена, при цьому при погляді ззаду вони паралельні один одному. Стегна і гомілки приблизно однакової довжини і утворюють кут приблизно в 120 град., стегна могутні і з хорошою мускулатурою. Скакальні суглоби відмінно виражені і міцні, плесно стоїть вертикально під скакальним суглобом. Лапи зібрані, злегка склеписті, подушечки жорсткі, темного кольору, кігті міцні, склеписті і також темного кольору.

РУХ. Німецька вівчарка - рисак. Кінцівки повинні бути узгоджені один з одним по довжині і кутам таким чином, що вона може без істотної зміни лінії верху пересувати задні кінцівки на довжину корпусу і так само виносити передні кінцівки. Будь-яка схильність до зменшення кутів задніх кінцівок знижує фортецю і витривалість і, отже, продуктивність. При правильних пропорціях корпусу і кутах виникають розмашисті, такі, що йдуть паралельно поверхні рухи, що справляють враження легкого руху вперед. При нахиленій вперед голові і злегка підведеному хвості під час рівномірної і спокійної рисі від кінчиків вух через загривок і спину до кінчика хвоста створюється лінія спини, що м'яко розгойдується і безперервна.

ШКІРА. Шкіра прилягає вільно, не утворюючи при цьому складок.

ШЕРСТЬ. Якість шерсті: нормальною шерстю для німецької вівчарки є шерсть з під кошлатому. Покривне волосся повинно бути якомога щільніше, пряме жорстке і щільно прилеглим. На голові, включаючи внутрішню частину вух, на передній стороні кінцівок, на лапах і пальцях - коротка, на шиї - трохи довше і густіше. На задній стороні кінцівок шерсть подовжується до п'ястки або до скакального суглоба, на задній стороні стегон утворює помірні штани.

ЗАБАРВЛЕННЯ. Чорне з червоно-коричневими, коричневими, жовтими до світло-сірих відмітинами. Чорне і сіре однотонне, у сірих - з темнішим нальотом. З чорним плащем і маскою. Непомітні маленькі білі відмітини на грудях, а також дуже світлі внутрішні сторони допустимі, але не бажані. Мочка носа у всіх забарвлень повинна бути чорною. Відсутність маски, світлі до пронизливості очі, а також світлі до білого відмітини на грудях і внутрішніх сторонах, світлі кігті і червоний кінчик хвоста слід оцінювати як слабкість пігменту. Підшерстку властивий легкий сірий тон. Біле забарвлення недопустиме.

РІСТ / ЖИВА МАСА. Висота в холці - 55-65 см, жива маса - 22-40 кг

1.3 Історія та основи дресирувальних процесів

У ХІХ-ому, початку ХХ-го століття в усім світі панувала німецька школа дресирування (механічне дресирування). Суть способу полягає в застосуванні механічного (болючого) впливу, що примушує тварину зробити потрібну дію. Безумовним підкріпленням у цьому випадку є біль (П.А.Заводчиков, 1973).

Поліцейська школа дресирування використовувала свій метод, відмінний від німецького механічного. Для поліцейської школи дресирування характерне застосування механічних, але не болючих стимулів, як заохочення застосовується похвала і ласка. Практикувалася також даванка корму, але не в ході дресирування, а після його закінчення, для створення сприятливого фону. Основний упор робився на придбання собакою звички діяти відповідним чином. (І.І.Ковриженко, 1963).

У цьому методі уживаються елементи обох шкіл, німецької і «дуровської» - смакозаохочувальної, як називав її сам Дуров: механічне (але не болюче), що примушує вплив і позитивне підкріплення. Російський цирковий дресирувальник Володимир Дуров винайшов зовсім новий метод дресирування, що дозволив йому досягти справді казкових результатів. За В.Дуровим техніка всякого дресирування зводиться до трьох основних вихідних моментів:

1) Тварину так чи інакше змушують зробити потрібний рух.

2) Роблять так, щоб цей рух доставляв би тварині задоволення.

3) Одночасно дають потрібний сигнал.

Якщо це вдається проробити кілька разів в одній і тій самій формі, то у тварини утвориться асоціація по суміжності (сполучний рефлекс). Його спосіб відрізняється тим, що він не застосовував болі, а намагаюся викликати необхідні рухи яким завгодно прийомом, тільки не болем, звідси і нагорода інша, у нагороду він годував і пестив тварин (В.Н.Зубко, 1977).

При здійсненні твариною потрібної дії Дуров заохочував її ласощами, ласкою або вигуком «браво». Це підкріплення він називав смакоозаохоченням. Головне - це уміння відчути час і момент застосування заохочення. Пропущений момент псує усе раніше здобуте. Насправді великий російський дресирувальник В.Дуров відкрив зовсім нову форму навчання тварин, яка отримала назву «оперантне (інструментальне) навчання» (Л.І.Крушинський, 1952; Е.А.Асратян, 1970; Е.В.Котенкова, А.В.Суров, 1991).

Історично склалося так, що в СРСР і на пострадянському просторі дресирувальні процеси розглядалися тільки з погляду фізіології вищої нервової діяльності (ВНД). Фізіологія ВНД - це наука про будівлю й організацію структур (починаючи з рівня клітини), що входять до складу нервової системи, і їхньому функціонуванні (Ф.Й.Поліщук, 2003; О.Менинг, 1982).

Поведінка тварини контролюється його психікою. Досить складні форми поводження, властивим собакам, стають можливими завдяки вищій нервовій діяльності (ВНД).

Вища нервова діяльність (А.С.Дмитриев, 1974):

- поведінка тварин обумовлена функціонуванням вищих відділів головного мозку;

- нейрофізіологічна основа поведінки, що представляє собою сукупність уроджених (інстинктивних) і придбаних (умовно-рефлекторних) механізмів діяльності центральної нервової системи, що забезпечують ефективне пристосування до навколишнього середовища. Уроджене поведінка виявляється у виді безумовних рефлексів і інстинктивних дій, на основі яких будується придбана поведінка (Н.Тиберген, 1985).

Безумовні рефлекси є генетично заданими і жорстко підігнаними під відповідні даному виду екологічні умови (П.Г.Воронін, 1952).

Під впливом раннього індивідуального досвіду уроджені рефлекси перетерплюють значні зміни і для остаточного формування (дозрівання) уроджених поведінкових актів необхідно навчання, що передбачає корекцію інстинктивного поводження в конкретних умовах навколишнього середовища. Іншими словами відбувається адаптація до зовнішнього середовища за допомогою утворюваних в результаті навчання умовних рефлексів.

Умовний рефлекс - це відповідна реакція організму на зовнішні подразники. Завдяки умовним рефлексам забезпечується первинна орієнтація тварини по ознаках навколишнього середовища ще на самому початку будь-якого поведінкового акту. Принциповою особливістю умовного рефлексу є його сигнальний характер - упередження виникненню безумовно рефлекторного впливу.

Розрізняють два види умовних рефлексів: класичні, котрі утворюються при зближенні в часі індиферентного подразника з наступною дією подразника, що викликає безумовний рефлекс (підкріплення), і інструментальні (оперантні) умовні рефлекси, при виробленні яких підкріплення дається тільки після якої-небудь рухової реакції.

Умовно-рефлекторне поведінка формується в процесі навчання і може відбуватися у формах імпринтирування, утворення класичних умовних рефлексів, інструментальних умовних рефлексів, домінанти, звикання, наслідування й осязання. У формуванні придбаного поводження значну роль грають процеси аналізу і синтезу подразників пам'яті, механізми формування моделей сьогодення і майбутнього, конструювання програми поводження і контролю досягнутого результату, мотиваційні стани, а також апарат емоцій. Вивченням ВНД займається ряд наук: нейрофізіологія, фізіологія ВНД, етологія, зоопсихологія, генетика поводження і т.д. (Мазовер А. П., 1957).

Родоначальником інструментальної форми навчання вважається Э.Торндайк, який ще наприкінці минулого століття назвав таку форму навчання «методом проб, помилок і випадкового успіху». Однак, більш відомий американський учений, викладач Гарвардського університету Беррес Фредерик Скіннер, який вніс основний вклад у вивчення закономірностей утворення інструментальних рефлексів. Запропоноване ним визначення оперантного навчання й оперантного умовного рефлексу зараз найбільше поширені при характеристиці інструментальної форми навчання. Може бути не дуже систематично, але популярно і талановито оперантний метод навчання й оперантний метод дресирування викладений у роботах американського психолога і дресирувальника Карен Прапор (А.І.Орлов, 1978).

Замість кількаразового застосування сполучень, характерного для вироблення класичних умовних рефлексів, Скіннер розробив методику вільного оперантного поводження, при якій тварині дозволяють робити різні дії, потрібні з яких підкріплюють.

Характерна риса цієї поведінки - його спрямованість на задоволення якої-небудь потреби собаки. Собака використовує його як інструмент (звідси назва: «інструментальне») для досягнення тієї мети, до якої вона на цей момент прагне (насичення, спарювання, угамування спраги і т.д.). Причому, досягти мети собака намагається шляхом проб і помилок, зрозуміло, з урахуванням накопиченого досвіду. Різні обставини і ситуації, у які попадають тварини,

змушують їх робити ті або інші дії, пристосовуючись або активно пручаючись зовнішньому світові. Дії, у свою чергу, приводять до яких-небудь результатів або наслідків, від яких залежить, чи будуть вони надалі повторювати ці дії або уникати їх. Таким чином інструментальний умовний рефлекс будується на активній, цілеспрямованій діяльності тварини в основі якої лежить внутрішня потреба. Послідовність подій і результат їх у даному випадку залежать не тільки від зовнішньої сигналізації, але і від поведінки самої тварини. При утворенні інструментальних умовних рефлексів зв'язок утворюється між поведінкою і результатом (задоволенням потреби), у той час коли при утворенні класичного умовного рефлексу зв'язок утворюється між умовним і безумовним подразником. Тому навчання у формі утворення інструментальних умовних рефлексів має велике значення в дресируванні, тому що в даному випадку поведінка, яка формується дресирувальником, стає біологічно доцільним длясамої тварини (В.Б.Малик, 1986).

Найчастіше домогтися бажаної поведінки можна простою зміною дресирувальних прийомів, доти, поки один з них не виявиться ефективним, але найбільш перспективним є аналіз поведінки і його причин за допомогою теорії функціональних систем, до якої ми будемо звертатися в тих випадках, коли захочемо розібратися в причинах тієї або іншої поведінки собаки.

З огляду на сучасні поняття про поведінку, можна сказати, що дресирування це формування поведінки. Склад поведінкового репертуару, створюваного в процесі дресирування, визначається метою використання собаки: собака-компаньйон, собака-поводир, вівчарський собака, мисливський собака, собака для занять спортом, собака для виступу в цирку, собака для охорони і захисту, для пошуку вибухових або наркотичних речовин та інше. Приймаючи до уваги визначальну роль людини в дресирувальному процесі, варто підкреслити, що дресирування це вид діяльності людини по формуванню у тварин необхідної поведінки в господарській або з іншою метою. Зміст дресирування не вичерпується формуванням умінь і навичок. Під час дресирування відбувається взаємне становлення рольових функцій людини і собаки в здійсненні спільної діяльності, у собаки формуються норми співробітництва з людиною, тому що норми взаємодії з представником чужого виду навряд чи представлені вичерпно в генотипі собаки. І необхідно підкреслити, що формування зоосоціальних взаємин людини і собаки є найважливішим при дресируванні, тому що саме в цьому середовищі здійснюється співробітництво. Відбувається реалізація знань, умінь і навичок собаки при досягненні спільної мети. Здається, що ефективність дії собаки залежить саме від рівня взаємин з людиною (М.І.Сахаров, 1963).

Як усяка діяльність людини, дресирування має свої теоретичні і практичні підстави (теорія і техніка дресирування), що повинні реалізовуватись в методах, способах і методиці дресирування.

З огляду на вищенаведене, предметом теорії дресирування повинне бути поведінка і навчання тварин, а саме закони, причини, механізми й умови формування поведінки, придбання індивідуального досвіду: знань, умінь і навичок. Тобто теорія дресирування повинна розглядати дані цілого комплексу наук (етології, зоопсихології, теорії функціональних систем і т.д.) і різнихпсихологічних і зоопсихологічних шкіл, не обмежуючи себе рамками «фізіологічних основ».

Потреб у такої високорозвиненої тварини, як собака, багато. Є потреби вітальні ( тобто безпосередньо, зв'язані з підтримкою життя ), є зоосоціальні, є інформаційні і т.д. Одна з них завжди ведуча (найбільш сильна). Її прийнято називати мотивацією. Мотивація це домінуюча потреба. До кожної потреби додається спадкова генетична програма її задоволення, те що ми і називаємо інстинктивною поведінкою.

Генетично спадкові програми задоволення потреб є тим мінімумом, з яким народжується собака. У процесі життєдіяльності інстинктивна поведінка змінюється - модифікується відповідно до конкретних умов навколишнього середовища, у рамках якої відбувається задоволення потреб. У такий спосіб відбувається нагромадження досвіду - навчання.

При нагромадженні досвіду інстинктивної поведінки тварини активно застосовують свої інтелектуальні можливості, що найбільш яскраво виявляється в нестандартних (не передбачених генетично) ситуаціях задоволення потреб.

Інформація про рішення задачі по задоволенню потреби (умови, способи і дії) зберігаються в пам'яті і використовуються тваринами в міру необхідності для побудови поводження у виді знань, умінь і навичок. Знання можуть існувати у виді інформації (наприклад, знання про який-небудь об'єкт) або у виді алгоритму якої-небудь дії. Обидва види знання активно використовуються в структурі поведінкового акта. Якщо сформований поведінковий акт виявився ефективним, він повторюється в поведінковому репертуарі і здобуває властивості уміння. Якщо в силу яких-небудь причин для задоволення даної потреби найбільш підходить лише одне з умінь, воно, повторюючись частіше інших (тобто тренується), здобуває властивості навичок.

Таким чином, навчанням є внутрішній безперервний процес пізнання навколишнього світу, тобто частиною поведінки і відбувається без участі людини.

Психіка тваринного організму влаштована таким чином, що мотивація викликає в емоційній сфері негативну емоцію (занепокоєння). А занепокоєння, у свою чергу викликає прагнення до дії, спрямованої на задоволення мотивації (зняття занепокоєння).

Таким чином, послідовність протікання оперантної поведінки така: спочатку виникає мотивація, що ініціює діяльність, яка продовжується доти, поки не буде задоволена мотивація.

Основне завдання дресирувальника полягає в тому, щоб скористатися існуючою мотивацією (або створити нову) і поставити собаку в такі умови, коли для задоволення мотивації їй потрібно буде зробити необхідні дресирувальникові дії, а потім закріпити їх багаторазовим, своєчасним підкріпленням (В.І.Бочаров, 1955).

Таким чином, сучасне дресирування засноване на активній цілеспрямованій діяльності тварини, а сам дресирувальний процес складається з наступних етапів:

1. створення у тварини визначеної мотивації;

2. використання оперантного поводження, тобто поводження здійснюваного без будь - яких зовнішніх стимулів і спрямованого на задоволення створеної мотивації, для вибору необхідного дресирувальникові поведінкового акту;

3. закріплення отриманого поведінкового акту за допомогою багаторазового своєчасного задоволення створеної мотивації (тобто підкріплення) і в результаті формування навички - дії, що характеризується високою відтворюваністю і незначним контролем з боку вищих нервових центрів;

4. уведення стимульного контролю, тобто вироблення стійкого зв'язку між яким-небудь подразником (найчастіше командою) і виконанням навички, у результаті чого подразник стає стимулом, що санкціонує, а навичка здобуваючи стимул, що санкціонує, починає функціонувати в якості оперантного (інструментального рефлексу);

5. уведення рамкового контролю - найчастіше у виді розширення переліку аферентацій навколишніх обставин, що дозволяють пускову аферентацію (генералізація навички).

Тобто дресирування як навчання підкоряється існуючим законам навчання. І дресируванням навчання стає тільки в результаті активної участі в ньому людини. Людина як дресирувальник контролює зовнішні умови процесу навчання, визначає мету і задачі навчання і відповідно до цього організовує процес їхнього здійснення, вибираючи відповідні методи і способи впливу на тварину, причому з деякими з них тварини ніколи не зустрічалася б у природному середовищі існування. Тобто дресирування це насамперед діяльність людини (Г.І.Дуліна, 1986).

У процесі дресирування формуються і знання, і уміння, і навички. Навик при своєму формуванні обов'язково проходить стадію поведінкового акта. І так чи інакше, свідомо або несвідомо, але дресирувальник конструює поведінковий акт, створюючи потребу, контролюючи обставинну і пускову аферентації, створює у собаки акцептор результату дії і забезпечує підкріплення потрібної, з його погляду, дії.

2. Матеріали, методики й аналіз технології відбору й підготовки службових собак

Дослідження проводились в умовах Одеського Кінологічного центру ДМСУ під час постійної роботи. За методичну основу досліджень був прийнятий діалектичний метод пізнання. У процесі досліджень застосовували широко розповсюджені методи: статистичний, розрахунковий, абстрактно-логічний, аналітичний, проте головний був порівняльний метод на основі постановки дослідів по групам пар-аналогів.

У світовій практиці по відбору службових собак для спеціального дресирування існує три тенденції: відбір службових собак цуценячого віку до 6 місяців, підрощених собак віком до 8 місяців та дорослих собак віком 3 років. Всі ці тенденції мають свої позитивні й негативні сторони.

Матеріалом досліджень слугували 8 собак різних порід, що проходили курс спеціальної підготовки до пошукової служби в умовах даного кінологічного центру та належать фахівцям-кінологам - два собаки цуценячого віку, дві - підрощені, та чотири дорослих собаки:

1. Кобель за кличкою ЯНУШ РИЧ ХАУС, породи німецька вівчарка; мати BORUSSIY IZ OLOVI, батько PRIYOR VON CRISINEN BRUNNEN, у віці 3 місяця;

2. Кобель за кличкою АНГЕЛ МАВР, породи німецька вівчарка, мати АВРОРА ГОТТ МИТ УНС, батько ВОЛЬФ ИЗ ЦИТАДЕЛИ, віком 5 місяців;

3. Сука за кличкою ФАЕР МОЗАЇК ТАЙГРЕТ, породи німецька вівчарка, мати ZHEOZE TAIGRET, батько IRVING GREEN HUNTER HILL, віком 6 місяців;

4. Кобель за кличкою РЕКС ГОЛД БАТЕРФЛЯЙ, породи німецька вівчарка, мати ДОРІС БЕЛЬФОРТ, батько РІО ВЕЛЕС РЕВЕЛІН, віком 7 місяців;

5. Кобель за кличкою DEN VON URBAN HAUS, породи німецька вівчарка, мати TERRI VON URBAN HAUS, батько OSLO VOM RESTSTRAUCH, віком 11 місяців.

6. Кобель за кличкою BIGALOW BELGABON, породи німецька вівчарка, мати BONA VOTRE SANTE, батько UNINENGO DES ET DES AUTRES, віком 7 років.

7. Сука за кличкою ANTALAS KOKO CHANEL, породи німецька вівчарка, мати STEINVEYZ TASTE OF CHOCOLATE, батько STENVEYZ GET POPULAR, віком 1 рік 3 місяці.

8. Кобель за кличкою БАК, породи західноєвропейська вівчарка, родовід відсутній, віком 2 роки 8 місяців.

Ця група собак, різна за статтю та віком, використовувалась з метою виявлення їх придатності та подальшого використання до пошуку вибухових речовин та зброї.

Загальна схема досліджень наведена у таблиці 1, з якої видно, що робота

виконувалась у 3 етапи. На І етапі досліджень вивчали особливості відбору собак до пошукової служби цуценячого та підрощеного віку (перша група), на II етапі досліджень вивчали особливості відбору собак до пошукової служби дорослого віку (друга група), на III етапі - ефективність різних методів дресирування та годування (різниця між групами полягала у різному віці та поведінки, проте всі групи одержували рекомендований догляд з необхідного віку та відповідний навчальний процес) за загальноприйнятими у собаківництві методиками.

Розглянемо послідовно кожний етап, наведений у нижчевикладеній таблиці.

Таблиця 1. Загальна схема досліджень

2.1 Особливості утримання собак при використанні у пошуковій службі в умовах кінологічного центру

Умови розміщення собак чинять значний вплив на збереження їх здоров'я і працездатності. Собаки багато часу проводять на місці свого утримання, де відпочивають, відновлюють свою енергію, витрачену на службі. Позбавлені свободи пересування собаки, знаходячись в несприятливих умовах утримання, легко піддаються різним захворюванням, і навпаки, правильно організоване утримання собаки позитивно сприяє на стан її здоров'я і ефективно запобігає простудним, шкіряним і іншим захворювання. (В.Г.Сикерин, В.Н.Погорєлов, Н.Е.Шаолобот, 1999) Тому вольєр, де розміщується собака, повинен відповідати певним зоогігієнічним вимогам: температура, відносно вологості, освітленості, і газового складу повітря, які приведені в таблиці 2.

Таблиця 2. Зоогігієнічні вимоги до утримання дорослих службових собак

Територія кінологічного центру побудована на ділянці, що природно захищена від холодного вітру, яка не затоплюється дощовими і талими водами. Територія, обладнана освітленням і огороджена суцільним цегляним парканом висотою 2,5 метри, з метою запобігання проникнення на територію інших тварин і сторонніх людей, які можуть виявитися небажаними подразниками для собак, а також носіями інфекційних захворювань.

Вольєр служить для захисту від шкідливих метеорологічних чинників (дощу, снігу, вітру, високих і низьких температур) і відповідає наступним мінімальним вимогам:

- у ньому зручно працювати людині;

- у вольєрі є будка;

- вольєр має захист від атмосферних опадів.

Підлога, побудована з невеликою теплопровідністю, водонепроникна і міцна, з нахилом від бічних стін (перегородок) вигулу до центру і у бік фасаду.

Огорожі-стіни. Одна сторона вольєра ґратчаста, що забезпечує собаці огляд. Категорично не допускається як огорожі використання сітки, оскільки собаки можуть зіпсувати зуби, намагаючись її прокусити, також собаки можуть «вибити» лапами плетену сітку. Всі металеві елементи повинні бути якісно приварені, зачищені. Для огорожі інших стін використовували обшивальні дошки. Фронтальна сторона вольєра обладнана дверима і годівницею.

Двері відкриваються назовні і добре закриваються зовні і зсередини надійним замком. Рекомендується наявність на дверях проушин для навісних замків.

Годівниця служить для подання у вольєр корму і води. Годівниця розміщена на висоті 200-300 мм від підлоги, має поворотний механізм і засув для фіксації в закритому положенні.

Дах. Для даху використовувалась черепиця. При виготовленні даху не допускалися застосування цвяхів.

На території вольєра встановлена зимнік, для того, щоб собака міг сховатися від вітру, холоду, спеки і просто відпочити.

Стіни. Для стін, підлоги і стелі використовували натуральне сухе дерево хвойних порід із-за унікальних властивостей, що забезпечують оптимальний мікроклімат. При необхідності і в особливо холодних районах стінки зимників роблять подвійними, простір між ними заповнюється різними теплоізолюючими матеріалами.

Прибирання. Вольєр, а також прилегла територія утримується постійно в чистоті. Біля зимника не повинно бути нічого зайвого. Вольєри і територія навколо них підмітається не рідше двох разів на день - під час ранішнього і вечірнього прибирання. Екскременти забираються лопатою або спеціальним совком, і зсипаються в спеціальний ящик, що спорожняється у міру наповнення. Об'їдені собаками кістки також не валяться у вольєрах. У теплу пору року, не рідше одного разу в декаду, приміщення службових собак промивають водою.

Уздовж фасадної і тильної сторони павільйону влаштовані канавки невеликих розмірів для стоку дощових і талих вод, а також для змиву нечистот и прибиранні вигулів. Канави мають необхідний ухил для стікання (зливу) вод і нечистот в систему централізованої каналізації.

Різні способи годівлі собак в умовах кінологічного центру

Основою здоров'я, довголіття та гарної фізичної форми собак є її повноцінна збалансована годівля. Тип раціону повинен відповідати потребам організму і відрізнятись в залежності від стадії життєвого циклу (період росту, росла собака, період старіння) і особливостей фізіологічного стану відсутності фізичної активності, підвищення навантаження, вагітності та інше).

Годівля сухим кормом. У сухого корму є ряд переваг - його склад балансований згідно вікових та фізіологічних особливостей собаки. На годівлю витрачають всього декілька хвилин на день. Корм не псується тривалий час, його легко та практично брати з собою в дорогу.

Необхідно знати, що всі сухі корми поділяються на три категорії - супер-преміум класу, преміум-класу та економ-класу. Різниця між ними не лише в ціні, а й в його складі - а звідси і в якості.

Корми економ-класу виготовляють з сировини не високої якості - в основному із субпродуктів з додаванням низькосортних злакових та сої. При годівлі кормом цього класу в організмі собак виникає дефіцит різних вітамінів і амінокислот, що може призвести до порушення обміну речовин, розладам травлення, алергії та іншим проблемам зі здоров'ям. Поживність та засвоюваність таких кормів невисока, тому розхід його більший, ніж у кормів преміям та супер-преміум класів. Енергетична цінність - біля 250-300 ккал/100г корму. До кормів економ-класу відносяться наступні: Baron (Фінляндія), Chappi (Росія), Purina Dog Show (США), Трапеза (Росія) та інші.

При виготовленні кормів преміум-класу використовують продукти більш високої якості. Основним джерелом білку є м'ясні продукти. За рахунок кращої засвоюваності вони дають менше неперетравлених відходів, ніж корми економ-класу. Енергетична цінність - приблизно 300-350 ккал/100г корму. Сюди відносять такі корми, як Bewi-Dog (Германія), Chicopee (Канада), Dr. Alder's (Германія), Frolik (Росія), Нарру Dog (Германія), Pedigree (Росія), Рго Рас(США).

Корми супер-преміум класу більше за всіх відповідають всім вимогам - ідеально збалансований склад, висока поживна та біологічна цінність, висока засвоюваність організмом. При виготовленні даної категорії кормів використовуються компоненти найвищої якості - м'ясо курчат, ягнят, яйця, якісні злакові. Склад цих кормів відповідає стадії життя, величині фізичних навантажень, масу тіла, стан здоров'я. Енергетична цінність 350-450 ккал/100г корму. Більшість фірм, які займаються виготовленням кормів цієї категорії мають свої джерела сировини (поля, ферми, тощо). До найбільш поширених кормів супер-преміум класу відносяться: Hill's (США), Royal Canin (Франція), Nutro (США), Euranuba (США), Eagle Pack (США), Purina Proplan (США), Diamond (США), Genesis (Канада) та інші.

Годувати собаку треба тим кормом, який підходить для її віку і фізіологічного стану.

Годівля натуральним кормом. У цього варіанті годівлі є ряд переваг і недоліків. Основною і безумовною перевагою є повноцінність поживних речовин, які містяться лише в натуральних продуктах. Недолік цього способу, що він досить трудомісткий і займає багато часу; складно точно збалансувати раціон.

В раціон собаки обов'язково повинні входити наступні продукти:

М'ясо. Основний продукт для годівлі собак, джерело високоцінного білку. В раціоні собаки, яку утримують на натуральних кормах, він повинен складати не менше 30% від загального об'єму корму. М'ясо підходить майже будь-яке: конина, нежирна баранина, але найкраще яловичина.

Свинина не підходить. М'ясо повинно обов'язково бути свіжим, краще нарізати його шматочками, фарш давати не рекомендується, через те, що він гірше засвоюється. Для годівлі дорослої собаки також можна використовувати м'ясні субпродукти у провареному вигляді - шлунок, серце, печінка, вим'я, легені.

Кістки. Не є кормом для собаки, але можуть бути використані для приготування бульйонів. Починаючи з 2-х місяців цуценяті можна давати велику сахарну кістку - розгризаючи її, він тренує щелепну мускулатуру, очищує зуби від нальоту. Ні в якому разі не треба давати собаці трубчасті кістки - їх гострі осколки можуть серйозно травмувати кишечник. Варені кістки можуть стати причиною запору.

Риба. Цінне джерело білку та мінеральних речовин. Морську рибу дають у сирому вигляді. Перед дачею її собаці, рибу почистити від луски, нутрощів, кісток і порізати на шматочки (для цуценят), дорослим собакам можна давати цілу і з кістками. Рибу можна давати один-два рази на тиждень замість м'яса. При цьому порція риби повинна бути у півтора-два рази більша за м'ясну, так як поживна цінність риби менша ніж у м'яса. Річкову рибу можна давати лише у вареному вигляді (більшість прісноводних риб є переносниками глистів). Але з рибою слід бути дуже обережними, тому що деякі види морських та річкових риб містять ферменти, які руйнують вітамін В1

Яйця. Високоцінний, поживний продукт, але сирий білок погано засвоюється, і до того ж містить речовину, яка руйнує вітамін Н. Тому краще за все давати варені яйця або лише сирий жовток (змішаний з іншими продуктами). Не рекомендується давати яйця частіше 1-2 разів на тиждень.

Молочні продукти. Сир, просто кваша, кефір та інші корисні собакам будь-якого віку. На першому місті - сир, як основне джерело добре засвоює мого кальцію і високоцінного білку. Цуценяті до року слід давати кальцинований сир, який легко приготувати самостійно. Для цього в літр закипаючого молока слід додати дві столові ложки хлористого кальцію. Сир що звернувся, процідити і дати цуценяті теплим. Цільне молоко з раціону собак краще виключити - воно не засвоюється організмом і може викликати розлад шлунку.

Крупи. Густі каші на основі рису, гречки, геркулесу в невеликих кількостях повинні також входити в склад раціону дорослої собаки.

Хліб. Давати собаці в невеликій кількості у вигляді сухариків із житній чи сірого хлібу.

Овочі. Моркву, гарбуз, капусту, кабачки та інші овочі корисно давати мілко нарізаними або тертими, додаючи невелику кількість рослинної олії чи сметани. Петрушка, салат, кріп, зелена цибуля містять велику кількість вітамінів і є чудовим доповненням раціону.

Фрукти. Частіше за все даються в невеликих кількостях у вигляді ласощів.

При годівлі натуральним кормом в раціон собаки обов'язково повинні входити мінеральні і вітамінні добавки.

Продукти, які не рекомендується згодовувати собакам. Локшина, здобний хліб, картопля (майже не засвоюється організмом), бобові (горох, квасоля), солодощі, солені, копчені і мариновані продукти, ковбасні вироби, трубчасті кістки. Не можна додавати в їжу прянощі (лаврове листя, перець та інше). При переводі з одного типу годівлі на інший, робити це треба поступово, і протягом одного-двох тижнів, так як різкий перехід може викликати розлад травлення.

Комбінований тип годівлі. Більшість власників собак застосовують комбінований тип годівлі, поєднуючи натуральні продукти з готовими кормами, хоча виробники готових кормів і вважають це недопустимим. При такому варіанті годівлі можливо, наприклад, вранці давати собаці натуральний корм, а ввечері - сухий. В цьому випадку порція сухого корму (і, відповідно, натурального) зменшується до половини добової норми. Комбінований тип годівлі доцільний при досить високій якості сухих кормів.

Вживання кормів, які не відповідають класу «Супер Преміум», а саме «Преміум», «Економ» і т.д., може привести до хворобливого стану службових собак (запаленню підшлункової залози, розладу кишково-шлункового тракту, авітамінозу, порушенню обміну речовин, алергії), а відповідно втраті або зниженню інтересу до тренувального процесу, зниженню робочих якостей, що неодмінно позначиться на систематичному застосуванні в службових цілях. Відповідно, у місцях змісту службових собак (вол'єрних комплексах) необхідно врахувати будівлю харчоблока для готування натуральної їжі, тому що застосування змішаного типу харчування більш переважно для стану здоров'я собак.

2.1.1. Відбір службових собак цуценячого та підрощеного віку для і пошуку вибухових речовин та зброї

Хронологічно процес відбору службових собак цуценячого віку можна розділити на три стадії: вибір цуценят у віці до 3-х місяців, відбір за результатами соціалізації й по здатності до навчання у віці 6-8 місяців (закінчення імпринтінгових процесів ) і остаточний відбір за результатами навчання. Оскільки в цей період неможливо визначити, чи зможе собака виконати поставлені перед нею тестові завдання, які складаються з декількох вправ. Це пов'язане з тим, що цей період собака повністю формується психічно так і фізіологічно. Ранній відбір спрямований у першу чергу на визначення: здатності до соціалізації, відносини до новизни обстановки, сили нервової діяльності.

Силу нервової діяльності цуценят, що досягли 6-8 тижнів рекомендується перевіряти за допомогою спеціальних тестів. (Д.Мак-Фарленц, 1988).

Тест 1. Поява сторонньої людини.

Тест 2. Опуститься перед цуценям навпочіпки, потім різко підніміться і знову присядьте.

Тест 3. Кілька разів голосно лясніть у долоні над головою цуценят.

Тест 4. Киньте в безпосередній близькості від цуценя зв'язку ключів.

Тест 5. Помахайте газетою над головою цуценяти.

Успішно склавшими випробування вважаються ті цуценята, які не виявили ознак страху й нервозності, не демонстрували позу підлеглості, рух від джерела погрози, істеричне облаювання, невпевненість, апатію, флегматичність.

Для визначення придатності цуценят до того або іншого виду служби, а також прогнозування результатів його соціалізації застосовуються тести Кэмпбела, відпрацьовані на більш ніж 10 тисячах собак різних порід. Тести проводяться по досягненні цуценям віку 2-3 місяців у незнайомому цуценяті тихому місці, де ніщо не відволікає увагу цуценя. Цуценя не можна підбадьорювати або пестити, з ним не можна розмовляти.

Тест складається з 5 пунктів.

1. Соціальне притягання.

Поставте цуценя на підлогу, відійдіть на кілька кроків у напрямку протилежному тому, яким ви прийшли. Присядьте або встаньте на коліні й поплескайте в долоні, залучаючи його увагу.

Можливі наступні типи поводження:

А - цуценя підбігає відразу, стрибає на тестуючого, грає, лиже й покусує руки; хвіст піднятий нагору.

В - цуценя підбігає відразу й починає дряпати тестуючого лабетами, хвіст піднятий нагору.

С - цуценя підбігає відразу, але хвіст похилений

Д - цуценя підбігає, але не відразу, а після деякого коливання, вид в його розгублений.

Е - цуценя не підбігає зовсім.

2. Готовність прямувати за людиною.

Встаньте поруч із цуценям, потім нормальним кроком почніть віддалятися від нього.

Можливі наступні варіанти поводження: