Домой	Поиск	Войти	Контакты		Добавить в избранное
					Сделать стартовой

ГЛАВНАЯ

ИНФОБЛОК

НОВОСТИ

ВОЙТИ

КОНТАКТЫ

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА

МЕНЮ

Главная

Технология

Уголовное и уголовно-исполнительное право

Строительство и архитектура

Спорт и туризм

Социология и обществознание

Сельское лесное хозяйство и землепользование

Религия и мифология

Разное

Психология

Производство и технологии

Программирование компьютеры и кибернетика

Начертательная геометрия

Не сортированные

Оккультизм и уфология

Программирование и комп-ры

Экологическое право

Экология

Экономика

Экономико-математическое моделирование

Экономическая география

Финансовый менеджмент финансовая математика

Финансы деньги кредит

Соціальна робота як професія. Права і функціональні обов’язки соціального працівника

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Соціальна робота як професія. Права і функціональні обов’язки соціального працівника

Соціальна робота як професія. Права і функціональні обов’язки соціального працівника

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

„Соціальна робота як професія. Права і функціональні обов'язки соціального працівника.”

2006р.ЗМІСТ

Вступ 3
Розділ 1. Основні складові соціальної роботи 5

1.1Сутність соціальної роботи 5
1.2 Поняття соціального працівника 8

Розділ 2. Професійні якості, права та обов'язки соціального працівника 10

2.1 Соціальний працівник: специфіка професії 10
2.2 Обов'язки соціального працівника 13

Розділ 3 Повноваження та якості соціального працівника 18
Висновок 25
Список використаної літератури 26

Вступ
Професія соціального працівника сповідує принцип, за яким гідність та значимість є невід'ємними рисами кожної особи в суспільстві. Стосунки між індивідом і суспільством мають взаємодоповнювальне значення, і кожен індивід може зробити значний внесок у суспільство.

Професія «соціальна робота» має свою власну чітку базу знань, а також інтегрує знання споріднених дисциплін, таких як психологія, психіатрія, соціологія, економіка, суспільні науки та право. Ці знання постійно перевіряються на практиці. Разом із особливою системою цінностей взаємні стосунки між знаннями і практикою є вирішальною характерною рисою цієї професії. Це пояснює динамізм професії та стійкий стан зростання та зміни.

Соціальна робота часто обирає активну позицію і обстоює зміни в соціальних службах та соціальній політиці, що більш ефективно реагуватимуть на потреби вразливих груп у суспільстві.

Щороку виникають усе нові і масштабніші проекти як для впровадження нових підходів до розв'язання соціальних проблем з використанням теорій і методів соціальної роботи, так і для підготовки та перепідготовки соціальних працівників. Найбільшу активність виявляють у цьому процесі Міністерство праці та соціальної політики України, а також Державний комітет у справах сім'ї та молоді, значних зусиль по впровадженню нової спеціальності докладають Міністерство внутрішніх справ та Міністерство оборони України. Нажаль, потенційно найбільший, як свідчить світовий досвід, замовник на працівників соціальної роботи Міністерство охорони здоров'я ще тільки починає придивлятись до нової спеціальності. Іншим важливим кроком можна вважати розпочатий, хоч і не завершений, процес самоусвідомлення молодої української соціальної роботи, що поширюється в двох напрямах. З одному боку, це створення професійних об'єднань. До Української асоціації соціальних педагогів та соціальних працівників, яка працює вже майже 10 років і є членом міжнародних організацій, додаються Ліга соціальних працівників та Асоціація шкіл соціальної роботи.

Спеціалісти, що займаються соціальним захистом, соціальною допомогою, соціальною політикою, соціологією, прикладною психологією, лікарі і медичні сестри, вчителі і працівники пенітенціарних закладів з повним правом говорять про те, що займаються соціальною роботою як одним з аспектів своєї діяльності. І проти цього важко заперечувати. Алі соціальна робота саме й покликана знайти спільне в тому, що роблять представники перелічених досить далеких одна від одної професій, осмислити цю діяльність, створити загальні, універсальні концепції цієї діяльності і зробити її ефективнішою.

Основна мета даної роботи полягає у дослідженні соціальної роботи як професії, а також прав і функціональних обов'язків соціального працівника.

Розділ 1. Основні складові соціальної роботи
1.1 Сутність соціальної роботи
Соціальна робота постала з гуманітарних та демократичних ідеалів. Тому її цінності ґрунтуються на повазі до таких аспектів, як рівність, цінність і гідність усіх людей. Людські права і соціальна справедливість слугують мотивацією та підтвердженням дій соціальної роботи. Соціальна робота спрямована на викорінення бідності, надання свободи знедоленим та пригніченим людям з метою забезпечення соціального включення, що ми й спостерігаємо на сучасному етапі розвитку в Україні.

Останнє десятиліття двадцятого сторіччя ознаменувалося змінами, що вражають своїми масштабами, драматизмом, непередбаченістю й глибокими суперечностями: розпад СРСР та економічний розлад на його колишній території, поглиблення соціальної кризи у капіталістичних країнах і глобальне скорочення соціальних програм, зникнення формальних причин для подальшої гонки озброєнь і, процес стирання кордонів і водночас вибух крайнього націоналізму в різних куточках планети, руйнування ідеологічних догм. Все частіше відчувається порожнеча там, де поколіннями зберігалися усталені теорії та уявлення.

У цей історичний відтинок часу особливого значення у політиці країн різного рівня розвитку і державного устрою набуває соціальна політика. З-поміж її традиційних складових значне місце відводиться соціальній роботі.

У межах кожної країни питання про зміст професії «соціальна робота» зазвичай узгоджене, але тривалий час не існувало універсального, визнаного на міжнародному рівні визначення фаху. Не було єдиного розуміння й того, що може бути включене у соціальну роботу, що, власне, є її об'єктом, хто є клієнтами, які її методи, хто такі соціальні працівники.

У червні 2002 року Міжнародна асоціація соціальних працівників та Міжнародна асоціація Шкіл соціальної роботи ухвалили міжнародне визначення соціальної роботи, яке, на думку його авторів, можна застосувати у будь-якому регіоні чи країні. Воно сформульоване так: «Професія „соціальний працівник” заохочує соціальні зміни, вирішення проблем у людських стосунках, просуває ідею наснаження та визволення людей з метою поліпшення їхнього життя. Використовуючи теорії людської поведінки та соціальних систем, соціальна робота виникає там, де має місце взаємодія людей з їхнім оточенням. Фундаментальними в соціальній роботі є принципи соціальної справедливості й дотримання людських прав».

Громадська думка дуже часто пов'язує із соціальною роботою уявлення, які не відповідають дійсності, проте є дуже поширеними. Це стосується, наприклад, питання щодо історії соціальної роботи. Існує думка, що соціальна робота - це просто сучасний варіант релігійної благодійності, яка своїм корінням сягає середніх віків.

Професійна соціальна робота була започаткована, коли деякі благодійні організації почали пошук нових моделей систематичної роботи зі своїми підопічними.

Сьогодні в Україні соціальна робота переживає бурхливий розвиток. Це пов'язано з двома протилежними тенденціями, що сформувались і досягли досить великої потужності на терені України за останніх десять-п'ятнадцять років. Одна з них є інстинктивною реакцією соціального організму країни на катастрофічне зубожіння українського народу під час переходу від тоталітарно-патерналістської моделі соціального захисту населення до ліберально-демократичної, а друга - визначається потребами оновлення українського суспільства на засадах загальнолюдських цінностей, що вимагає принципово нових підходів до соціальної політики держави у контексті її загальноєвропейської орієнтації.

Головною проблемою формування соціальної політики на сучасному етапі розвитку українського суспільства є переоцінка матеріального чинника. Безумовно, в країні з глибокою економічною кризою складно взагалі говорити про його переоцінку. Проте сподіватися на вирішення соціальних проблем тільки шляхом матеріальних дотацій також не раціонально. Сьогодні соціальна робота в Україні перебуває на тому етапі.

Основним законом України, який гарантує здійснення соціальної політики щодо захисту, допомоги та підтримки дітей, молоді, жінок, сім'ї, є Конституція України. Вона, зокрема, проголошує: людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Нині тривають пошуки власної моделі соціального захисту населення, формується мережа соціальних служб, які б відповідали сучасним уявленням про соціальні послуги. Теперішній уряд Юлії Тимошенко представив програму діяльності, головною метою якого є удосконалення системи соціального захисту населення є розв'язання проблеми бідності, підвищення якості соціальних послуг для наближення їх до європейського рівня та розширення кола надавачів таких послуг. Перевагу матимуть соціально незахищені громадяни похилого віку, малозабезпечені сім'ї, інваліди та сім'ї з дітьми.

Передбачається реформування системи соціального захисту через посилення цільової спрямованості соціальних програм, поглиблення адресності державної соціальної допомоги, удосконалення міжбюджетних відносин. У всіх регіонах буде запроваджуватися прогресивна технологія обслуговування малозабезпечених громадян -- надання всіх видів державної допомоги за однією заявою, формування єдиної бази даних і реєстру отримувачів всіх видів соціальної допомоги та пільг. Це сприятиме якісному і комплексному обслуговуванню громадян, забезпечить доступ малозабезпечених верств населення до соціальних послуг та уніфікацію підходу при визначенні права на призначення всіх видів соціальної допомоги.

Створюватимуться умови рівних можливостей для людей з особливими потребами.

Проводитимуться роботи, пов'язані із соціальною адаптацією бездомних громадян та осіб, звільнених з місць позбавлення волі, надаватиметься змога забезпечення їх реінтеграції в суспільство.

Володіючи достатньою інформацією про різні міністерства, відомства та установи, які повинні допомогти людині, соціальні працівники, як і соціальні педагоги, намагаються використати ці ресурси на користь клієнта. А результатом їхніх дій перш за має бути: все професійне уміння застосовувати різні загальні й окремі технології, серед яких: і соціальна діагностика, профілактика, адаптація, реабілітація, корекція, терапія, соціальна експертиза, і прогнозування, соціальне посередництво, і консультування, соціальне забезпечення, і страхування, опіка й опікунство. Головним у цьому, безперечно, є: вміння соціального працівника актуалізувати в людині інтерес до життя, підтримати в ній власні сили і бажання творити своє життя самостійно. В цьому і проявляється найвища гуманістична цінність соціально-педагогічної роботи і соціальної політики в цілому.

Про важливість соціальної роботи і увагу уряду до цих проблем свідчить відзначення на державному рівні Дня працівника соціальної сфери, який відзначається в Україні з 1999 року. Адже саме ці “добротворці” безпосередньо причетні до того, що сьогодні наша держава впевнено рухається курсом на запровадження євростандартів, які базуються на прогнозованих перспективах економічної та соціальної стабільності країни.

1.2 Поняття соціального працівника
Поняття "соціальний працівник" стало вживатися наприкінці XIX - на початку XX століття. Але як професія і академічна дисципліна соціальна робота отримала визнання лише після Другої світової війни. Згідно з ідеєю держави "загального добробуту" у США в 30-х роках і у Західній Європі в 40-х роках визнавалися права кожної людини на певний мінімум гідного існування, а держава перетворювалася на гаранта реалізації цього права. Потрібна була система індивідуальної допомоги людям, які з тих чи інших причин не вписувалися в сучасне суспільство, опинилися "за бортом". Урядові циркуляри і державні асигнування на соціальні потреби повинні були знайти конкретного адресата, бути тонко підігнаними під потреби конкретних людей, а іноді й радикально переглянуті відповідно до сучасних вимог. Цю функцію і взяли на себе соціальні працівники.

Сучасний соціальний працівник вбачає своє завдання в тому, щоб людина, якій він допомагає, у подальшому мала змогу обходитися без цієї допомоги, що і є показником професійного успіху. Процес, за допомогою якого цього досягають, називають по-різному: реабілітацією, нормалізацією, реадаптацією.

Головне завдання соціальної роботи полягає в тому, щоб повернути "клієнтові" здатність діяти самостійно за певних соціальних умов.

Ідея "професіоналізму", яка задає відповідну модель і стандарт поведінки, істотно вплинула і на організацію соціальної роботи в цілому - від низової до глобальної. Вона обумовила ідейну єдність, що характеризує професію як деяку спілку. Незважаючи на різноманітність сфер спеціалізації (різні категорії клієнтів, різні стилі роботи, різні теоретичні підходи), в соціальній роботі визначилася загальна специфіка, яка дозволяє вважати її професією, а не просто строкатим переліком функцій.

Характер діяльності вимагає від соціальних працівників знання широкого кола питань: організації системи соціального забезпечення взагалі, відповідного законодавства, елементів соціології та економіки, конкретних прийомів індивідуальної роботи з людьми. Тобто передбачається необхідність знань про людину у прикладній психології.

Разом з тим соціальній роботі притаманні певні особливості. Характер проблем, з якими вона стикається, не дозволяє запропонувати однозначні методи їх ефективного вирішення. Будь-які недоліки тут найбільш помітні. Тому прорахунки сім'ї, суспільства у багатьох країнах вважаються виною саме соціальних працівників. "Молодість" професії пояснює відсутність у неї міцних позицій в академічному та адміністративному світі. Спроби спеціалістів соціальної сфери розробити об'єктивно наукові способи вирішення людських проблем часто викликають недовіру у зв'язку з тим, що ця сфера розглядається перш за все як особиста і побутова.

Позиція соціальних працівників як спеціалістів-професіоналів передбачає об'єктивність і неупередженість, проте вони рідко залишаються байдужими, постійно стикаючись з потужним зарядом людських страждань.

Сьогодні більшість соціальних працівників, як і вчителі, лікарі, інші представники гуманітарних професій, працюють у державних та інших офіційних установах. Але при цьому (це особливість даної професії) не є виконавцями "наказу зверху", бюрократами, які турбуються лише про раціональність діяльності, про те, щоб при мінімальних затратах отримати максимальну віддачу для себе і для держави. Професіоналів соціальної роботи вирізняють особливий статус і знання, спираючись на які вони об'єктивно оцінюють ситуацію. Основою професійних знань соціальних працівників є дві функціональні концепції: по-перше, власне ідея професіоналізму, по-друге, ставлення до прав людини.

Розділ 2. Професійні якості, права та обов'язки соціального працівника
2.1 Соціальний працівник: специфіка професії
Як бачимо навіть із загальної характеристики соціальної роботи, вона є складним процесом, що вимагає міцних знань соціології, психології, педагогіки, медицини, правознавства, економіки, теорії управління та інших галузей, її ефективність значною мірою залежить від самого соціального працівника, його вмінь, досвіду, особистих якостей. Офіційне введення цієї професії в Україні (як і в колишньому СРСР у цілому) відбулося весною 1991 року. Ініціатором його виступив тимчасовий науково-дослідний колектив (ТНДК) "Школа-мікрорайон" у Донбасі. Цей колектив було створено для апробування нових підходів до виховної роботи за місцем проживання. У країні все більшої підтримки набуває концепція соціального виховання - педагогічно орієнтованої і доцільної системи подання допомоги особистості дитини в оптимальній реалізації здібностей і можливостей у суспільстві.

Здійснюється вона на всіх етапах, у різних сферах мікро середовища особистості, з повноцінним використанням потенціалу кожного суб'єкта виховного процесу, включаючи й саму дитину.

За умов нашого недавнього минулого система шкільної освіти та виховання була орієнтована на підготовку слухняних виконавців, об'єктів зовнішнього впливу. Нині конче потрібне виховання вільної, творчої та відповідальної особи, здатної витримати конкуренцію, утвердитися і свідомо, активно діяти в динамічному, суперечливому суспільстві. Відоме на Заході під різними назвами (соціальне, громадянське, гігієнічне, моральне та ін.), воно має за мету сприяти власному благополуччю дитини, органічною частиною якого є турбота про благополуччя інших людей. Тобто це альтруїстичне виховання за своїм спрямуванням. Його першочергове завдання - сформувати у дітей сукупність найважливіших бажань, які відповідають тим соціальним цінностям, що мають стати їхніми особистими цінностями Необхідність такого виховання очевидна і в нашій країні. Його дієвим механізмом може стати соціальна робота серед батьків та дітей.

Поступово під нову професію готується законодавча база. У ст. 15 Закону "Про освіту", наприклад, проголошено необхідність створення в школах України служб соціально-педагогічного патронажу (від фр. patronage - заступництво, піклування). Повсюдно організуються центри соціальної служби для молоді, які мають власну нормативну основу; для них розгортається підготовка фахівців з соціальної педагогіки і роботи. Політичний, економічний і культурний розвиток країни останніх років актуалізував проблеми соціального захист найрізноманітніших верств населення. Саме життя прогнозує зростання масштабів соціальної роботи, яку здійснюють професіонали та ентузіасти (за кордоном називаються парапрофесіонали, волонтери). Щоб попередити девальвацію нової спеціальності, поставити надійний заслін на шляху до неї людей некомпетентних, а то й випадкових, що мають різного роду протипоказання -- особистого, морального, медичного характеру, необхідно формувати систему повноцінної підготовки кадрів нового типу для сфери соціального захисту населення.

2.2 Обов'язки соціального працівника
Спеціаліст соціальної роботи наділений різноманітними посадови ми обов'язками. Основні з них такі:

· володіти основами пенсійної справи, соціального захисту сімей з дітьми, інвалідів, одиноких та інших соціальне незахищених громадян;

· виявляти на підприємствах, в мікрорайонах, селах сім'ї окремих осіб, які потребують соціально-медичну, юридичну, психолого - педагогічну, матеріальну іншу допомогу, охорону морального, фізичного і психічного здоров'я;

· встановлювати причини виникаючих у них труднощів, конфліктних ситуацій, в т.ч. за місцем роботи, навчання і т.д., допомагати їм у розв`язанні існуючих проблем, працевлаштуванні, соціальному захисті;

· сприяти інтеграції діяльності різних державних і громадських організацій та установ по наданню необхідної соціально-економічної допомоги населенню;

· проводити психолого-педагогічні та юридичні консультації з питань сім`ї і шлюбу, виховну роботу серед дітей, схильних до правопорушень;

· надавати допомогу в укладанні угод про надомну працю батькам що мають неповнолітніх дітей, інвалідам, пенсіонерам;

· виявляти і надавати підтримку дітям та дорослим, яким потрібна опіка і піклування, влаштування в лікувальні й учбово-виховні заклади, матеріальна, соціально-побутова та інша допомога;

· організовувати громадський захист неповнолітніх правопорушників при необхідності - брати в ньому особисту участь;

· сприяти створенню і діяльності центрів соціальної служби для молоді, допомоги сім'ї (всиновлення, опікунство, піклування), юнацьких, підліткових, дитячих об'єднань, асоціацій, клубів за інтересами;

· допомагати організації і виховній діяльності інтернатів, притулків для інвалідів, людей похилого віку, бездомним та ін.;

· брати участь в роботі по соціальній адаптації і реабілітації осіб, які повернулися з спеціальних навчально-виховних установ і місць позбавлення волі, розв'язанні інших гострих соціальних проблем.

Різноманітні професійні вимоги до спеціаліста з соціальної роботи випливають з таких його головних функцій: діагностична, прогностична, правозахисна, організаційна, профілактична, соціально-медична, соціально-педагогічна, технологічна, соціально-побутова і комунікативна.

Коротко пояснимо суть кожної. Перша функція соціального працівника полягає у вивченні особливостей сім'ї, групи людей, ступеню й спрямованості впливу на них мікросередовища і постановці відповідного "соціального діагнозу". З його врахуванням прогнозується розвиток подій, процесів, моделі соціальної поведінки. В разі потреби використовуються закони і правові акти з метою надання допомоги і підтримки людей, їхнього захисту. Соціальний працівник сприяє організації соціальних служб на підприємствах і за місцем проживання, залучає до їх роботи громадськість, спрямовує їхню діяльність до надання різних видів допомоги і соціальних послуг населенню. Велику увагу він приділяє попередженню і профілактиці негативних явищ, приводячи в дію різні механізми (юридичні, психологічні, медичні, педагогічні та ін.), організуючи відповідну допомогу особам, що її вкрай потребують.

Безпосередня соціально-медична функція працівника соціальних служб полягає в організації роботи з профілактики здоров'я, засвоєнні навичок першої медичної допомоги, підготовці молоді до сімейного життя, в розвитку трудотерапії та ін. Багатопланова його соціально-педагогічна функція: виявляти інтереси й потреби людей у різних видах діяльності (культурно-освітній, спортивно-оздоровчій, науково-технічній) і залучати до роботи з ними відповідні установи, творчі спілки, асоціації та ін. Суть психологічної функції - застосування різних видів консультування і корекції міжособистих стосунків, сприяння соціальній адаптації індивіда, допомога в соціальній реабілітації всім нужденним. Чільне місце в діяльності соціального працівника займає соціально-побутова функція, що полягає у наданні необхідної допомоги й підтримки різним категоріям населення (інвалідам, перестарілим, новоствореним сім'ям і т.д.) в поліпшенні їх житлових умов, облаштуванні, веденні домашнього господарства тощо. Нарешті, комунікативна функція передбачає встановлення контактів з клієнтами, організацію обміну інформацією, формування єдиної стратегії взаємодії сприймання і розуміння іншої людини.

Вже із стислої характеристики функцій видно, якими різними видами діяльності доводиться займатися соціальному працівникові. При розв'язанні соціальних проблем він має бути і соціологом, і педагогом, і лікарем, і правознавцем. Можна виділити такі три головні підходи, до яких він часто вдається. Виховний - виконання ролі вчителя, консультанта, експерта.

Соціальний працівник дає поради, навчає вмінню, моделюванню і демонстрації правильної поведінки, встановлює зворотний зв'язок, застосовує рольові ігри як метод навчання. Наступний підхід зводиться до ролі помічника, прихильника або посередника в подоланні апатії чи дезорганізації особи, коли їй це зробити самій важко. Діяльність соціального працівника за такого підходу спрямована на пояснення поведінки, обговорення альтернативних варіантів, з'ясування ситуацій, підбадьорювання і мобілізацію внутрішніх ресурсів клієнта. Адвокативний підхід застосовується тоді, коли треба юридичне захистити громадянина чи групу людей (подання об'єктивної інформації, співпраця з адвокатом, допомога клієнтові в усвідомленні прав і обов'язків, добір документально обгрунтованих звинувачень і т.д.).

Соціальний працівник відіграє активну роль в плануванні, узгодженні дій різних систем соціальної допомоги населенню. Він справляє безпосередній вплив на особу чи групу людей. Це не стільки виховний, словесний, як діяльний процес, створення умов для розвитку особи чи системи, просування до наміченої мети з допомогою відповідних засобів і методів. Цей процес - взаємодія (інтеракція), тобто вплив на свідомість клієнта соціального працівника та інших факторів, його прихильне і правильне сприймання і відповідне реагування, ставлення до суб'єктів впливу, тобто зворотна дія, координування, коригування взаємних зусиль.

Джерелами впевненості соціального працівника у праві справляти такий вплив є його знання та досвід, поінформованість, узаконені повноваження, статус і репутація, харизматичні дані, особиста привабливість, благородство та інші риси. Вони набуваються у процесі навчання, самовиховання, життєвої практики. Фундаментальне значення мають знання і досвід, на них ґрунтується вміння впливати на інших людей. Багато важать, зокрема, здібності, навички інтерв'ювання, тактовного надання підтримки, встановлення зворотного зв'язку, послідовність і наполегливість, терпеливість і витримка, самоконтроль, щира зацікавленість, спрямовані на досягнення перемін у поведінці та стосунках між соціальним працівником і клієнтом.

Знання потрібні для забезпечення диференційованого підходу до людей, вивчення і розуміння інтересів і потреб особи на різних етапах життєвого шляху, кризових станів, наслідків фізичних і психічних розладів.

Знання і досвід важливі для спеціалізації соціального працівника, наприклад, в наданні допомоги бідним і безпритульним, роботі з дітьми без батьків, у профілактиці правопорушень і т.д. Така спеціалізація вимагає знань відповідних теорій і концепцій, опори на емпіричні дослідження, вміння проаналізувати конкретну ситуацію, розробити програму дій, вибрати ефективні методи, врахувати існуючі закони і т.д.

Ці знання, вміння і досвід вкрай важливі в управлінні діяльністю соціальних служб, доборі кадрів для них і застосуванні новітніх технологій, про що буде конкретно йти мова у спеціальному розділі курсу.

Особлива сфера діяльності соціального працівника - орієнтація в проблемах моделювання і прогнозування наступного розвитку і функціонування соціальних систем: сім`ї, груп, спільностей. Тут потрібні знання структур і процесів, що справляють вплив на процедуру прийняття рішень, використання владних повноважень, а комунікативні функції, рольові позиції, їх можна буде здобути у відповідних навчальних курсах (з соціології, соціального управління). а також під час практики, передусім виробничої.

І, звичайно, фахівець високої кваліфікації повинен володіти знаннями джерел і систем забезпечення соціальними послугами за місцем проживання людей (лікарень, шкіл, державних органів, приватних підприємств), знати умови, напрями, специфіку діяльності цих систем, способи виходу на них, думку і ставлення до них клієнтв, їхні можливості, регламентуючі засади і т.д., щоб вільно орієнтуватися і компетентно з ними співпрацювати.

Розділ 3 Повноваження та якості соціального працівника
Що таке узаконені повноваження соціального працівника? Це його призначення на посаду, певні права, обов'язки, а також авторитет, особлива повага до нього з боку клієнтів. Статус є відображенням того становища, яке він займає в суспільстві. Репутація ж складується у процесі взаємодії з оточуючим середовищем. !з соціальним працівником спілкується багато різних людей - колег, клієнтів, керівників. Про нього судять за рівнем знань, компетентністю, досвідом, доброзичливістю, чуйністю, чесністю, комунікабельністю, обов'язковістю і багатьма іншими рисами. Якщо статус великою мірою залежить від політики держави, правового становища, то репутацію створює собі кожен сам особистими якостями і ставленням до справи.

Деякі соціальні працівники привабливі для оточуючих завдяки власній лагідності, чарівності, щедрості і навіть харизматичних особливостей (вмінням полонити, захоплювати своєю одержимістю, ентузіазмом і вірою).

Такі фахівці привертають до себе людей, надихають їх, настроюють на активну взаємодію. І хоча особиста привабливість не залежить від службового становища, вона підсилює потенційні можливості позитивного впливу на клієнтів. Харизматичні ж риси як вияв рідкої обдарованості людини талантами від природи розвиваються інтенсивною працею, сприяють висуненню

працівника на вищі позиції в сфері соціальної роботи.

Сприймання людьми навколишнього світу, а також їх поведінка певною мірою залежать від рівня інформованості. Мова йде про широкий кругозір соціального працівника, який не обмежується суто професійними обов'язками. Обізнаність в багатьох сферах суспільного життя сприяє приверненню й довіри до нього з боку клієнтів, підкріплення у них впевненості в тому, що вони отримають всебічну допомогу.

Таким чином, соціальний працівник повинен:

· мати добру професійну підготовку, знання з різних галузей правознавства, соціології, психології, педагогіки, фізіології, демографії і статистики, інформатики, економіки і управління;

· володіти високою загальною культурою, розумітися в літературі, музиці, живопису та інших видах мистецтва;

· бути добре поінформованим про сучасні політичні, економічні, соціальні процеси в суспільстві, мати широку обізнаність про різні соціальні групи населення;

· вміти передбачати наслідки своїх дій, не йти сліпо за клієнтом, а проводити в життя свою продуману й послідовну лінію;

· володіти певною соціальною пристосованістю, враховувати різноманітність контингенту, що потребує допомоги, вміло контакту вати і привертати до себе "важких" підлітків, сиріт, інвалідів, без робітних. одиноких, людей похилого віку, перебуваючих на реабілітації і т.д.;

Широке поле діяльності чекає майбутніх соціальних працівників. Це передусім робота в державних соціальних закладах (службах зайнятості, у справах неповнолітніх, інтернатних установах, спеціалізованих школах та ін.). Фахівці цього профілю потрібні в трудових колективах (на підприємствах державної власності, приватних, змішаного типу), у громадських організаціях, благодійних фондах. Бо до них, разом з релігійними об'єднаннями, переходитиме все більше функцій соціального захисту і підтримки різних груп населення. Так, у 2005 р. з Україні було 549 позабюджетних фондів, з них 164 загальнодержавні, а решта - благодійні, їх мережа зростатиме, а відповідно - і потреба в спеціалістах. Добре підготовлені фахівці з соціальної роботи зможуть зайнятися приватною практикою. Декому після здобуття певного досвіду захочеться перейти на педагогічну чи наукову роботу. А комусь довірять працювати в органах державної влади, що здійснюють управління соціальною сферою. Кожен, при бажанні, зможе знайти справу по душі, відповідно до своїх знань, здібностей і нахилів.

Головне для майбутніх спеціалістів з соціальної роботи - мислити системно, діалектичне, не втрачати цілого за частковим, бачити завжди клієнта з усіх боків, а не симптоми чи окремі ознаки його занедужання і втрати опори в сім'ї, на роботі, в побуті, у суспільстві.. Теоретичні дисципліни допоможуть поєднати частини в ціле, дотримуючись принципу діалектичної єдності в підході до людини і суспільства. Соціальний і науковий прогрес коригуватиме зміст і методику навчання в університеті, формуватиме спеціаліста цього профілю, критерії оцінки знань і навичок, найбільш раціональні шляхи і методи їх засвоєння.

Навчальний процес, як вже неодноразово підкреслювали, - процес двосторонній. Це не тільки і не стільки діяльність викладача, скільки наполеглива, цілеспрямована праця студента. Кінцева мета, потрібні результати навчання можуть бути досягнуті лише внаслідок засвоєння усього учбового матеріалу. Враховуючи ж глибоку насиченість кожного заняття новою інформацією, принципи інтеграції і комплексності, а також необхідність тісного зв'язку навчання з практикою, цілком очевидно, що студент повинен не лише відвідувати лекції, але й активно працювати на всіх заняттях.

Тільки так можна не. лише ознайомитися з навчальним матеріалом, переказати його, але й надовго засвоїти його, зуміти практично застосувати набуті знання, тобто сформувати в собі необхідні навички, переконання, вміння. Ось тоді й буде досягнуто мету навчання, що максимально наближує студента до умов майбутньої професійної діяльності.

Основні положення для цієї діяльності, як вказувалося:

· систематичність, послідовність, активність, цілеспрямованість. Вони відомі давно, важливі скрізь і завжди, та в наш бурхливий, переломний час і стосовно вашої майбутньої діяльності мають особливе значення. З врахуванням цього треба і розпочинати оволодіння обраною спеціальністю.

· мати професійний такт, бути відкритим і співучасливим до чужих труднощів, викликати симпатії і довіру в оточуючих, дотримуватися професійної таємниці, делікатності в усіх питаннях, що зачіпають інтимні сторони життя людини;

· виховувати в собі емоційну усталеність, бути готовим до психічних перевантажень, уникати однобічності, невротичних відхилень у власних оцінках та вчинках, незважаючи на можливі не вдачі (недовіру, образу, відмови тощо), сумлінно виконувати свій обов'язок, зберігати витримку, залишатися доброзичливим і чуйним до клієнта;

· вміти приймати рішення в несподіваних, навіть екстремальних, ситуаціях, чітко формулювати свої думки, грамотно і дохідливе їх викладати, критично оцінювати свою діяльність, уникати зверхності, зарозумілості;

· ділитися своїми знаннями, досвідом з колегами, молодими соціальними працівниками, популяризувати свою професію, підтримувати високі стандарти своєї поведінки,

Цей перелік вимог, звичайно, далеко не повний. Вони конкретніше викладені в професіограмі, посадових інструкціях та інших документах, що регулюють виконання службових обов'язків. Підкреслимо, нарешті, такі далеко не банальні істини, як відданість своїй справі, чесність, правдивість, загострене сприймання людського горя, жертовність, благородство. Соціальний працівник повинен чітко відрізняти заяви і дії, зроблені ним як приватною особою, так і представником соціальної роботи як професії.

Сукупність особистісних якостей втілюється у стилі поведінки соціального працівника і системі стосунків, які він формує. Деякі з них вільно почуваються в конфліктних ситуаціях, інші віддають перевагу співробітництву і взаємодопомозі колег. Одні вміють спілкуватися з балакучими клієнтами, другі швидше "знаходять мову" із небагатослівними й мовчазними. Одні більш чутливі до дітей, інші-до людей похилого віку. Деякі витримують і агресивне ставлення, а дехто сприймає боляче найменшу недовіру до себе. Подібні приклади можна довго продовжувати. Та вони лише підтвердять одне: велику роль індивідуальних якостей соціального працівника у його професійній діяльності. Серед них виділимо насамперед такі: гуманістична спрямованість, особиста і соціальна відповідальність, загострене відчуття до бра і справедливості, власна гідність і повага гідності іншої людини, терпеливість, ввічливість, порядність, емпатичність, готовність зрозуміти клієнта і прийти йому на допомогу, стриманість, адекватність самооцінки, щирість, щедрість, соціальна адаптованість.

Ці та інші риси можна поділити на три групи:

1. психологічні характеристики, що є складовою частиною придатності де соціальної роботи;

2. психолого-педагогічні якості, орієнтовані на вдосконалення соціального працівника як особистості;

3. методичні навички і зусилля, спрямовані на створення особистого іміджу (привабливості).

До першої групи якостей включаються вимоги, що висуваються у професійній діяльності і психічних процесах. Це сприймання пам'яті, уява, мислення, психічні стани (втомлюваність, апатія, стреси, тривожність, депресії), увага як стан свідомості, емоційні характеристики (стриманість, індиферентність) і вольові (наполегливість, послідовність, імпульсивність). Деякі з цих вимог є безумовними. Вони входять до структури задатків. Інші на перший погляд відіграють другорядну роль. За їхньої нерозвиненості або відсутності негативні наслідки про являться не одразу в професійній діяльності, але за несприятливих умов вони практично неминучі (в складних ситуаціях, коли потрібна мобілізація всіх внутрішніх ресурсів, при розв'язанні складних, не стандартних завдань і т.д.).

У практичній роботі з людьми психологічні вимоги ґрунтуються на зібраності, уважності, розумінні іншого, терпінні, самоволодінні та ін. При виборі професії, оцінці кадрів доцільно орієнтуватися не на окремі властивості психіки, а на характеристику особистості як цілісного утворення, на її системну якість, соціальну спрямованість. У формуванні такого стану суттєву роль відіграють як природні дані, так і бажання вчитися, установки, ціннісні орієнтації, вольові зусилля людини, яка обрала професії соціального працівника.

До другої групи якостей відносяться самоконтроль, самокритичність, самооцінка своїх вчинків, фізична тренованість, само навіюваність, вміння керувати своїми емоціями. Вони також доступні завдяки самовихованню.

У третю групу якостей включають комунікативність, емпатичність (вловлювання настроїв людей, з'ясування їх установок, очікувань, співпереживання їхнім нуждам), візуальність (зовнішня привабливість особи), красномовність та ін., їх також можна розвинути власними зусиллями - з допомогою фахових віщань, методичної літератури, тренувань та іншими способами.

Принципове значення при цьому має професійне самовизначення. У зарубіжній і вітчизняній психології є багато "конструкцій", покликаних допомогти людині правильно обрати професію (теорії Т. Парсонса, Д. Сюпера,та ін.).

Синтезуючи їх, можна сказати, що процес професійного самовизнання не короткочасний, а тривалий, він відбувається під впливом багатьох факторів (об'єктивних і суб'єктивних), індивідуально своєрідний і не повторний.

Провідну роль у цьому процесі відіграють інтереси і зусилля особи. Він проходить декілька етапів (пошуку, зростання, зміцнення, стабілізації, спаду), має якісні характеристики (зміст, широта, глибина, усталеність). В реалізації професійних планів чимало залежить від здібностей. Вони мають індивідуальну міру вияву (успішність, якісна своєрідність виконання діяльності, ступінь реалізації наміченого). При самовизначенні особи до вибору професії одне з головних завдань - оцінка загальних здібностей і прогнозування їх розвитку, визначення сформованості інтересу, бажання і готовності реалізувати життєві плани.

Отже, соціальна робота вимагає усвідомленого вибору, ґрунтовної підготовки і постійного вдосконалення спеціалістів у цій галузі. Професія ця не лише суспільне вагома, високо гуманна, але й цікава. Обравши її за покликом душі, людина зможе сповна розвинути й реалізувати свій творчий потенціал, буде постійно збагачуватися духовно, відчувати радість пізнання, спілкування, пошуків, самоутверджувати себе і допомагати гідно жити співвітчизникам.

Таким чином, соціальний працівник - це спеціаліст в особливій, специфічній сфері діяльності. Об'єктом застосування його трудових зусиль є складний організм людини, а наслідком-благополуччя, само почуття, соціальне здоров'я індивіда, груп людей, суспільства в цілому. Поряд з нормальним фізичним станом воно - величезний, неперехідний здобуток, найбільша громадська і державна цінність. Це підкреслює і підносить значення соціальної науки, політики й практики. А безпосередніми їх носіями є соціальні працівники - основна ланка кадрового корпусу соціальних служб.

Висновок
Система соціального захисту на Україні у сучасних умовах постійно потребує до себе уваги з боку держави та суспільства. Зміни в Україні у останні роки призвели до сильного погіршення умов життя населення, тому потреба у ефективній роботі системи соціального захисту постає перед нами як ніколи . Але ефективна робота установ соціального захисту неможлива без висококваліфікованих працівників які досконало володіють усіма необхідними професійними навичками та вміннями. Один із най важливих напрямків роботи у цій сфері є підготовчий, навчальний етап, етап професійної орієнтації та професійного відбору кадрів для соціальних служб .

Фундаментальні науки виграють значну роль у підготовці фахівця з соціальної роботи. Наприклад, якщо соціальний робітник не знається на психології, йому буде дуже важко спілкуватися з людиною, якої він зобов'язаний допомогти. Але ж як можна допомагати людині, якщо не знаєш, як до неї підступитися. До кожної людини є особливий індивідуальний підхід. Якщо особа не знає його, вона не спроможна допомагати іншим, а тому і бути соціальним робітником також не може.

Якщо людина займається милосердям, необхідно щоб вона знала медичну науку. Соціальний робітник повинен вміти надавати першу допомогу. Соціальний працівник, як і кожна інша людина, громадянин своєї держави, зобов'язаний знати історію свого народу і, звісно, розумітися на основах соціальної історії.

Філософія тісно пов'язана з соціальною роботою. Соціальний працівник у своїй діяльності має справу з людиною, взаєминами між особистістю і колективом, між соціальними групами. Уся його діяльність спрямована на удосконалення людських відносин, на проведення в життя ідеалів гуманізму.

Список використаної літератури
2 Гапоненко О. Соціальна робота та роль соціально орієнтованих неурядових організацій // Соціальна політика і соціальна робота №4, 2005р. - с.22-25

3 Городяненко В.Г. Соціологія. Київ: Видавничий центр "Академія", 2002, 560 с.

4 Дворецька Г.В. Соціологія праці. Київ: КНЕУ, 2001, 244 с.

5 Кузь В.Г., Руденко Ю.Д., Сергійчук З.О. Основи національного виховання. -Умань, 1993.- 650с..

6 Основи социальной работы /Отв. Ред. П.Д.Павленок. - М., 2000. - С.28.

7 Павловський М.А. Стратегія розвитку суспільства: Україна і світ (економіка, політологія, соціологія). Київ: Техніка, 2001, 312 с.

8 Социальная работа /Под ред. В.И.Курбатова. - Ростов-на-Дону, 1999. - 230с.

9 Соціальна робота в Україні: Навч. посіб./ І.Д.Звєрєва, О.В.Безпалько, С.Я.Марченко та ін.; За заг. ред.: І.Д.Звєрєвої, Г.М.Лактіонової. - К.: Наук. світ, 2003. - 233 с.

10 Тетерский С.В. Введение в социальную работу. - М., 2000. - 257с.

11 Холостова Е.И. Генезис социальной работы в России. - М., 1995. - 220с..

12 Холостова Е.И. Социальная работа. Теоретико-методологические аспекты // Социальная работа. - 1994. - Вып. 6.- С.21.

	НОВОСТИ

Изменения

Прошла модернизация движка, изменение дизайна и переезд на новый более качественный сервер

	СЧЕТЧИК

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА
	© 2010