рефераты рефераты
Домой
Домой
рефераты
Поиск
рефераты
Войти
рефераты
Контакты
рефераты Добавить в избранное
рефераты Сделать стартовой
рефераты рефераты рефераты рефераты
рефераты
БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА
рефераты
 
МЕНЮ
рефераты Соцiально-психологiчна робота в органах внутрiшнiх справ рефераты

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Соцiально-психологiчна робота в органах внутрiшнiх справ

Соцiально-психологiчна робота в органах внутрiшнiх справ

З М І С Т

Вступ

Розділ І. Соціальна політика України і соціальна робота

1.1. Сутність соціальної політики України на сучасному етапі і її зв'язок з соціальною роботою

1.2. Становлення соціальної роботи як науки і професійної діяльності

Розділ ІІ. Психолого-педагогічне забезпечення професійної соціальної роботи в органах внутрішніх справ

2.1. Теоретико-методологічні засади психолого-педагогічного забезпечення професійної соціальної роботи в ОВС

2.2. Діагностико-корекційна робота

2.3. Психологічне консультування

2.4. Виховна робота1

2.5. Попередження конфліктів в підрозділах органів внутрішніх справ

2.6. Роль спілкування у професійній діяльності працівників соціальних служб

Розділ ІІІ. Специфіка роботи служби психологічного забезпечення по добору та розстановці кадрів

3.1. Професійна орієнтація молоді

3.2. Особливості добору та розстановки кадрів в ОВС

3.3. Попередження плинності кадрів в органах внутрішніх справ

Розділ ІV. Кадрове забезпечення соціальних служб

4.1. Професійні вимоги до спеціалістів служби психологічного забезпечення в органах внутрішніх справ

4.2. Професійна підготовка спеціалістів соціальної роботи

Висновки

Література

ВСТУП

Соціальна робота набуває все більшого розповсюдження в Україні в найрізноманітніших сферах: освіті, охороні здоров'я, правоохоронних органах.

В 90-ті роки особливо посилюється увага до проблем соціальної роботи в органах внутрішніх справ. Зокрема, було визнано, що ефективність службової діяльності особового складу МВС в значній мірі залежить від рівня соціальної захищеності працівників органів внутрішніх справ, психологічного супроводження їх службової діяльності.

В 1997 році рішенням Колегії МВС України була затверджена Концепція психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ України, в якій відзначалося, що специфіка оперативно-службової діяльності така, що містить в собі постійний і підвищений фактор ризику. Напружене виконання завдань в умовах недостатньої, невизначеної інформації, дефіциту часу, високої відповідальності за результати праці ставить перед органами та підрозділами внутрішніх справ задачі, які можуть бути вирішені тільки при належній організації психологічного забезпечення.

Під системою психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності органів та підрозділів системи МВС України слід розуміти сукупну узгоджену діяльність спеціальних підрозділів психологічного забезпечення, науково-дослідних установ, навчальних закладів, практичних органів та внутрішніх військ МВС України, яка спрямована на підвищення ефективності їх оперативно-службової діяльності та боєздатності шляхом цілеспрямованого використання науково обгрунтованих форм, методів і засобів професійної психології.

Служба психологічного забезпечення покликана забезпечувати якісне вирішення оперативно-службових завдань і ефективне функціонування всієї системи ОВС; зводити до мінімуму шкоду від впливу на працівників небезпечних для життя і здоров'я психогенних факторів; сприяти збереженню людського потенціалу, підтримувати високий рівень професійної готовності та боєздатності працівників.

Як підкреслюється в Концепції, психологічне забезпечення має соціально-економічний характер за походженням, сутністю й показниками оцінки ефективності. Заходи психологічного забезпечення сприяють цілеспрямованому розкриттю і розвитку здібностей людини, зростанню її професіоналізму, працездатності, збереження здоров'я і життя працівників органів та підрозділів внутрішніх справ при виконанні ними оперативно-службових завдань.

Отже, очевидно, службу психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності органів та підрозділів внутрішніх справ України цілком правомірно можна розглядати як специфічний вид соціальної служби, основний суб'єкт реалізації завдань соціальної роботи в органах внутрішніх справ.

Запровадження в системі МВС спеціальної служби психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ дає підставу говорити про професійну соціальну роботу в органах внутрішніх справ, яка забезпечується фахівцями з відповідним рівнем професійної підготовки.

Разом з тим слід відмітити, що психологічне забезпечення є новою формою забезпечення службової діяльності в системі МВС України і, тому особливо гостро відчувається необхідність в подальшій фундаментальній розробці наукових основ професійної психології, педагогіки, нормативних документів, методичних і навчальних посібників і т.д.

Проведений нами аналіз основних функцій служби психологічного забезпечення свідчить про те, що їх успішна реалізація вимагає, перш за все, фундаментального психолого-педагогічного підгрунтя, тому саме ці аспекти проблеми професійної діяльності фахівців соціальної роботи в органах внутрішніх справ знайшли своє відображення у пропонованій монографії.

РОЗДІЛ І

СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ І СОЦІАЛЬНА РОБОТА

1.1 Сутність соціальної політики України на сучасному етапі і її зв'язок з соціальною роботою

В енциклопедичному соціологічному словнику запропоновано визначення терміну “соціальне” як сукупність тих чи інших властивостей і особливостей суспільних відносин [1].

Соціальна політика - це система управлінських, регулятивних, організаційних, саморегулятивних заходів, дій, цілеспрямованої діяльності суб'єктів, що сформувалися в суспільстві на певному історичному етапі його розвитку, здійснюється на основі певних принципів і засад та спрямована на забезпечення оптимального функціонування і розвитку соціального буття, зокрема, соціальних відносин, умов для її самовідтворення та самодостатності, всебічної самореалізації соціального потенціалу особистості, її сутнісних сил, соціальної безпеки людини, її соціального захисту.

Як відзначає В.Скуратівський та інші [2, с.5], “соціальна політика - це сукупність принципів, рішень, дій суспільних суб'єктів, що знаходять втілення в соціальних програмах і соціальній практиці з метою задоволення соціальних потреб та інтересів людини, соціальних спільностей і суспільства взагалі.

Метою соціальної політики держави є створення умов для розвитку та оптимального функціонування соціальних відносин, всебічного розкриття творчого соціального потенціалу людини, досягнення в суспільстві соціальної злагоди, стабільності, соціальної цілісності.

Особливо важливого значення набуває правильна соціальна політика держави в умовах реформування суспільних відносин перехідного періоду до створення соціальної держави і громадянського суспільства. Метою соціальної політики за сучасних умов є вирішення суперечностей суспільного розвитку [3].

До суб'єктів соціальної політики відносяться люди, держава, суспільство, соціальні спільності та інститути, політичні партії, громадські організації, колективи, різноманітні фонди і т.ін.

Основним суб'єктом соціальної політики є, безперечно, особистість. Отже, формування умов для утвердження самостійності людини, свободи вибору нею напрямків та форм самореалізації у сфері суспільного буття, життєдіяльності - важливе завдання соціальної політики.

Принцип пріоритетності соціальних інтересів особистості є одним з основних принципів реалізації соціальної політики.

Він передбачає підпорядкування всієї багатоманітності цілеспрямованої діяльності по освоєнню соціального простору, реалізації соціальних програм соціальним інтересам людини, створенню адекватних умов для самореалізації її соціального потенціалу, захисту соціальної суб'єктивності особистості, соціальної безпеки.

Забезпечення пріоритету соціальних інтересів людини можливе шляхом утвердження свободи особистості як неодмінної умови ефективної реалізації її соціального потенціалу, його найповнішого використання в конкретних умовах життєдіяльності суспільства.

Соціальна політика держави має активний характер.

На сьогоднішній день важливим напрямком здійснення активної соціальної політики є цілеспрямована діяльність по утвердженню соціальної стабільності суспільства, в основі якої лежить надійна соціальна безпека людини, її соціальна захищеність.

О. Іванова [4] відзначає, що сучасна ситуація в Україні характеризується як відсутністю офіційно проголошеної державної ідеології, з притаманними їй цінностями, так і відсутністю чіткого уявлення про пріоритети тих чи інших цінностей у суспільній свідомості. Очевидно, не буде помилкою стверджувати, що в Україні спостерігається соціальна аномія, коли старі норми та цінності дискредитовані, а нові ще не сформувалися.

Важливо, щоб у суспільстві були поступово сформовані такі базисні морально-етичні цінності, як елемент духовності, менталітету народу, які б адекватно відображали дух високої творчої самодіяльності, самореалізації ділового потенціалу людини. Без цього буде гаснути соціально-економічна ініціатива, активність населення, розширюватиметься і без того велике коло розчарованих, соціально пасивних, злиденних. Втративши надію знайти свою соціальну нішу в житті, ці верстви суспільства неминуче підриватимуть позитивну динамізацію суспільного життя, істотно збіднюючи ресурси соціальної мобільності.

Соціальна мобільність - це процес, пов'язаний із зміною індивідом свого місця в соціальній структурі суспільства. Це форма соціального відтворення, процес соціальних переміщень, перехід індивідів з одних соціальних класів, груп, верств до інших.

Процеси соціальної мобільності відображають соціальну диференціацію суспільства, його розшарування, соціальну неоднорідність його членів, їх соціальну нерівність.

В основі складних процесів, що обумовлюють функціонування соціальної мобільності суспільства, лежить природна та соціальна нерівність між людьми, яка має ієрархічний характер і проявляється у сфері соціального буття.

Організація, відтворення, підтримка упорядкування процесів, пов'язаних з формуванням і функціонуванням соціальної нерівності, є важливим завданням соціальної політики.

Соціальна нерівність - складне, суперечливе суспільне явище, яке може набувати як конструктивного, так і деструктивного характеру. На жаль, сьогодні в Україні соціальна ієрархія має в значній мірі деструктивний характер, адже вона сформувалась на ґрунті не природних, об'єктивних еволюційних процесів, в основі яких лежить статусна ієрархія (нерівність статусів), детермінована природною і соціальною нерівністю людей (зокрема, різними здібностями особистості, несхожістю людей в багатьох відношеннях), а стихійних, хаотичних, неприродних факторів деструктивної саморегуляції.

Таким чином, сьогодні в соціально-класовій структурі країни відчутно проявляються процеси соціальної диференціації та поляризації суспільства. Дуже повільним є процес зростання середнього класу, більш швидко зростає вищий і нижчий клас, що поглиблює соціальну поляризацію.

Серед інших негативних соціальних явищ, властивих нашому сьогоденню, можна також назвати безробіття, деіндустріалізацію економіки, деградацію освіти і охорони здоров'я, зменшення народжуваності й зростання смертності. Небувалого розмаху набула в країні злочинність, в тому числі й дитяча.

Звичайно, перехід від однієї соціально-економічної системи до іншої - процес складний і досить тривалий.

Як відзначає І.І.Мигович [5, с.30], подолання кризи українського суспільства, як і збереження та оновлення усього людства на рубежі віків і тисячоліть, потребує радикальних політичних, наукових, технологічних, культурних, моральних змін. Вони повинні ґрунтуватися на засадах соціальної справедливості і взаємодії, взаємовигідного міжнародного співробітництва, економічної і інтелектуальної свободи, подолання роз'єднаності, невпевненості, підозрілості, страху, досягнення законності і правопорядку, громадянської злагоди, віри у реальність прогресивних суспільних цілей. Соціальні науки здатні допомогти цьому як своїми фундаментальними дослідженнями, експертними аналізами, рекомендаціями, так і впливом на суспільну свідомість, теорію і практику управління соціальними процесами.

Успіх прогресивних соціально-економічних і політичних перетворень в Україні залежить, насамперед, від політичного вибору і творчої праці її людей. Тому першочергового значення за цих умов набуває відновлення соціальних здобутків, реалізація їх сутнісних сил та здібностей (фізичних, психологічних, інтелектуальних). Для цього необхідно, по-перше, проводити в країні єдину, комплексну і гуманістичну соціальну політику, науково обґрунтувати і забезпечити потребу держави у кваліфікованих працівниках, розробити і впровадити ефективну систему відновлення у широкому розумінні кадрового потенціалу усіх галузей народного господарства та регіонів з метою успішного функціонування вітчизняної економіки. По-друге, слід суворо дотримуватися на всіх рівнях державного управління стратегічного завдання - проведення в життя соціально-спрямованих економічних реформ.

Основними напрямками і пріоритетами соціальної політики держави на сучасному етапі суспільного розвитку є:

розширення, поглиблення суспільного поля для реалізації творчого соціального потенціалу людини;

досягнення соціальної злагоди в процесі суспільного розвитку;

утвердження в суспільстві соціальної справедливості;

формування в суспільстві нової соціальної культури;

створення умов для самовідтворення населення;

формування і розвиток соціально-ринкової економіки;

розвиток соціально-класових відносин;

регулювання розвитку соціально-етнічних, етнонаціональних відносин;

регулювання сімейно-шлюбних відносин;

регулювання процесів соціально-територіального розвитку;

створення умов для заохочення продуктивної трудової діяльності;

створення умов для забезпечення достатнього життєвого рівня кожної людини, її сім'ї;

розробка та створення гнучкої, динамічної системи оплати праці;

формування динамічної, гнучкої системи соціального захисту;

розробка і впровадження у практику цілісної концепції, нової моделі розвитку соціального страхування;

реформування системи пенсійного забезпечення;

регулювання ринку праці, здійснення політики зайнятості;

глибока структурна реформа державної житлової політики [2].

Соціальна політика держави реалізується в соціальній роботі.

Соціальна політика визначає методологічні засади, зміст, організаційні форми соціальної роботи. Отже, вони співвідносяться як ціле і частина, загальне і конкретно-особливе. Соціальну політику можна уявити як причинно зумовлену, ситуативну, динамічну діяльність держави та її інститутів по практичній організації соціальної безпеки людей, які прагнуть реалізувати свої потреби й інтереси в суспільстві. Ця діяльність спирається на силу законів і підзаконних актів, структури органів державного управління і покликана створити передумови для пристосування людини до мінливих у часі та просторі умов життєдіяльності. Реалізація соціальної політики безпосередньо зачіпає інтереси і потреби людей, позначається на їх долях, умовах життя, містить у собі не лише творчий, але й руйнівний потенціал. Непросто врахувати запити різних груп населення - соціальних, професійних, національних, статевовікових і т.д. Їх з'ясування і задоволення - складний і суперечливий процес. Чим глибше вивчені і осмислені життєві потреби різних груп населення, умови і можливості їх збагачення, тим точніше вони формуються в завданнях соціальної політики, а отже, і успішніше розв'язуються. Мова йде про знання найсуттєвіших проблем і оптимальне поєднання можливостей та способів їх вирішення. Враховуючи це, в соціальній політиці виділяють два взаємозумовлені, взаємодіючі аспекти: науково-пізнавальний і практично-організаційний. Перший виступає як результат аналізу і осмислення назрілих у суспільстві потреб, тенденцій розвитку соціальних процесів, як узагальнення і оцінка попереднього курсу соціальної політики держави. Він відображає рівень громадської думки, настрої, установки різних груп населення. Ґрунтовний аналітичний матеріал дає змогу органам державного управління виробити концепцію соціальної політики, сформулювати її головні завдання, напрями, етапи, критерії.

Практично-організаційний аспект соціальної політики є продовження першого, пов'язаний з безпосереднім здійсненням концептуальних положень, стратегічних завдань. Тут великого значення набуває різнобічна діяльність органів державного управління, системи соціальних служб, практична поточна робота з населенням. Її зміст становить всебічно зважена, науково обґрунтована, співзвучна інтересам народу соціальна політика. Ця робота великою мірою розпорядча, спрямована на оптимальне використання сил і засобів, поділ праці при розв'язанні поставлених завдань, стимулювання їх своєчасного і якісного виконання, здійснення необхідного контролю.

Організаційний рівень соціальної роботи, зокрема, передбачає:

глибше з'ясування конкретних соціальних проблем, всебічний аналіз і оцінку умов для їх розв'язання;

добір і розстановку необхідних для цього кадрів, створення чи заміну організаційних структур;

доведення завдань до виконавців, визначення їх функцій, повноважень, відповідальності, наявних ресурсів і коштів;

роз'яснення змісту, соціальної значимості якісного і своєчасного здійснення завдань, способів стимулювання праці виконавців;

координацію зусиль і дій структурних підрозділів, конкретних службових осіб, забезпечення цілеспрямованої і ефективної їх діяльності;

підведення підсумків поетапного і остаточного виконання завдань, оцінку діяльності виконавців, формулювання уроків і висновків для наступної діяльності.

Таке використання у соціальній політиці двох її аспектів досить умовне, бо не можна абсолютизувати якийсь її бік, тим більш протиставляти один одному. Перебільшення науково-пізнавального компоненту може призвести до вихолощування головного змісту соціальної політики, до декларативності, відриву від життєвих потреб людей. Надмірне ж акцентування лише на практично-організаційному аспекті справи повернулося б вузьким практицизмом, адмініструванням, підривом системності в соціальній роботі. Обидва компоненти соціальної політики мають розглядатися в нерозривній єдності, у взаємозв'язку, як внутрішньо спаяні частини цілісного явища.

Г.П. Медвєдєва виділяє кілька можливих підходів до визначення взаємозв'язку між соціальною роботою і соціальною політикою держави [6].

Перший і найбільш поширений підхід базується на тому, що соціальна робота розглядається як соціальний інститут, невід'ємна частина структури держави. В цьому зв'язку безпосередньо державі (або місцевим органам влади) надається право визначати напрямки діяльності структур системи соціального захисту у відповідності з напрямками державної чи регіональної соціальної політики. В такому випадку установи соціального захисту стають бюрократизованими виконавцями волі держави, яка у своїй політиці далеко не завжди керується інтересами слабозахищених верств населення.

Другий підхід заключається в тому, що органи і установи системи соціального захисту і окремі соціальні працівники приймають активну участь у формуванні соціальної політики. Це найбільш доцільний підхід, оскільки, працюючи безпосередньо з клієнтами, вони мають не теоретичне уявлення про проблеми, але зустрічаються з ними в практичній роботі. Отже, в цьому випадку соціальні працівники в своїй діяльності органічно поєднують інтереси окремих клієнтів і всього суспільства, що є перевагою. З етичної точки зору такий підхід є оптимальним, тому що дозволяє враховувати інтереси не тільки клієнтів різних соціальних служб, але й громадян, які не потребують соціальних послуг і випадають з поля зору соціальних служб.

Третій підхід заключається в представленні системі соціального захисту значної автономії і самостійності на основі того, що соціальні працівники, чия діяльність проходить в безпосередньому спілкуванні з населенням, дійсно знають, що і як потрібно робити. Але в цьому випадку соціальна робота може зайти в глухий кут, оскільки представлення автономії може привести до відриву від суспільних інтересів. Соціальна робота не може бути автономною в силу того, що вона існує не на власні кошти, а на кошти державного і місцевого бюджетів, і в цьому випадку логічно очікувати від місцевих і державних органів влади втручання з метою координації діяльності соціальних служб з основними напрямками розвитку суспільства.

Те ж саме можна сказати і про професійну діяльність окремого соціального працівника: він представляє установу соціального захисту і тому залежить від загальних установок даної служби, її цілей і завдань. Але в розв'язанні конкретної проблеми конкретного клієнта або у вирішенні проблем соціальної служби він в межах, визначених нормативними документами, самостійний, і єдиним критерієм його діяльності є в кінцевому рахунку благополуччя клієнта.

На думку Ш.Рамон [7], різниця між соціальною політикою і соціальною роботою полягає, перш за все, в ціннісних орієнтаціях. Наприклад, суттєвою ознакою соціальної роботи є такий спосіб допомоги людям, який не принижує їх. Тому значна увага звертається на характер взаємовідносин з клієнтами, індивідуальній роботі, причому не тільки її результатам, але й самому процесу. Соціальна політика має своїм об'єктом не стільки індивідів, скільки певні групи населення. Вона мало цікавиться процесом роботи, в центрі її уваги - результати. Соціальна робота переважно стосується так званих "маргіналів", найменш захищених громадян, а соціальна політика виступає захисником інтересів більшості членів суспільства.

Ш.Рамон вважає соціальну роботу наполовину соціальною наукою, наполовину мистецтвом, а соціальна політика ближча до "чистої" науки.

Нарешті, соціальна політика, на її думку, - це більше галузь наукової діяльності, ніж особлива професія, тоді як соціальна робота може вважатися галуззю науки і професією.

Між соціальною політикою і соціальною роботою, безперечно, існує зв'язок, причому не односторонній, а двосторонній.

Так, наприклад, багато соціальних проблем було спочатку виявлено соціальними працівниками в процесі практичної роботи, а пізніше вони отримали резонанс в соціальній політиці.

На сьогоднішній день захист прав клієнтів багато в чому залишається принципом, який не отримав достатньо глибокої теоретичної розробки на рівні соціальної політики.

Цікаве бачення взаємозв'язку соціальної політики і соціальної роботи пропонує інший англійський вчений Теодор Шанін [8], який небезпідставно вважає, що головним джерелом неоднозначності і суперечливості соціальної роботи як професії, є її безпосередня залежність від сучасної держави, її своєрідний симбіоз з останньою

Дійсно, багато соціальних працівників зайняті діяльністю в різних державних установах, мета яких не завжди співпадає з цінностями професії соціального працівника. Саме соціальні працівники висловлюють найбільш гострі критичні зауваження стосовно державної соціальної політики.

Позиція соціальних працівників як спеціалістів-професіоналів передбачає об'єктивність і безпристрасність, але в реальному житті вони не завжди цього можуть досягти. Виступаючи часто від імені держави, вони представляють центральну деперсоналізовану владу, але разом з тим нерідко беруть на себе функції виразників інтересів і захисників прав найменш соціально захищених громадян суспільства.

В останні десятиріччя на Заході сформувався інтелектуальний напрям, представники якого виступають з особливо різкою критикою сучасної держави. В соціальній роботі вони вбачають тільки прислугу експлуататорського ладу, який ніби-то поклав на неї функції контролю за "маргіналами", тобто роль соціального працівника ототожнюється з роллю поліцейського чи тюремного наглядача - служінню збереження пануючого ладу.

М. Фуко вважає, що останнє століття характеризується безпрецедентним посиленням державного апарату, перетворенням його в механізм контролю за поведінкою людей [9]. При даній інтерпретації соціальна робота перетворюється просто в "одне із щупалець гігантського спрута", який називається "державою".

Насправді ж все набагато складніше. Соціальні працівники ніколи не були тільки слухняними виконавцями волі держави. Їх профспілки часто брали на себе захист інтересів не тільки своїх членів, але і своїх клієнтів. До речі, ця особливість відрізняє їх від інших профспілкових організацій 10. Соціальні працівники дійсно часто виконують функції "м'якого контролю" за "маргінальними" верствами населення, але одночасно виступають і їх захисниками, іноді безпосередніми організаторами їх активної боротьби за свої права.

Слід відзначити, що системи соціального захисту у кожній країні формувались із врахуванням історичних умов. Тому, не дивлячись на подібність і одноманітність вирішуваних завдань, мають відмінності у підходах, методах і організаційному оформленні. Визначальним моментом при цьому виступає роль держави у вирішенні проблем соціального захисту населення. За цією ознакою розрізняють американську систему (з переважанням недержавних форм допомоги і підтримки населення) і європейську систему (з переважанням державних форм допомоги і підтримки населення). Кожна з них формувалась на основі особливостей історичного розвитку континентів, їх політичних, економічних і культурних характеристик.

На сьогоднішній день виділяють три найбільш поширені моделі соціальної політики і соціальної роботи: патерналістську, корпоративістську, етатистську.

Для патерналістської моделі характерне намагання досягти ефективності, використовуючи фонди на забезпечення найбільш потребуючих допомоги членів суспільства, які самі не можуть себе забезпечити. Вона відрізняється порівняно низьким рівнем участі держави у вирішенні соціальних проблем.

Корпоративістська модель характеризується законодавчо закріпленою співучастю держави і громад структур у вирішенні проблем індивіда, групи. Держава передає частину обов'язків із соціального захисту різним організаціям.

Етатистська модель передбачає державну систему соціального захисту і соціального забезпечення.

Контроль за реалізацією державної соціальної політики здійснюється місцевими органами влади, підзвітними центральному уряду.

Визначення своєї моделі розвитку, значне місце в якій повинні посісти система соціальних гарантій -- це масштабне і складне завдання України, яка як колишня соціалістична республіка мала розгалужену мережу соціальної підтримки та соціального захисту населення. Громадяни звикли до цієї системи, вона давала їм певні гарантії та впевненість у завтрашньому дні, породжувала відчуття стабільності життя, нехай і не зовсім улаштованого і забезпеченого. Нині ж, подібно до всіх постсоціалістичних країн, Україна здійснює соціальну політику в умовах жорсткого фінансового дефіциту та економічного спаду. Тому у реформуванні універсальної за своїм характером і патерналістської за змістом соціальної сфери радикальні перетворення поєднуються з подоланням труднощів кризової ситуації. Ключовим завданням реформування соціальної політики на сучасному етапі є відхід від «домінуючих до цього часу грошово-компенсаційних механізмів підтримки різних верств населення і створення дієздатної ліберальної моделі соціальної політики, яка б поступово звільняла державу від функцій розпорядника коштів з одночасним використанням позитивного досвіду, набутого впродовж попередніх років» [11].

Важливим кроком у формуванні власної стратегії соціального розвитку стала ухвалена у грудні 1993 р. Верховною Радою України Концепція соціального Забезпечення населення України. Згодом Верховна Рада України приймає ухвалу про розробку Концепції соціальної політики України (Постанова від 29 липня 1994 р.).

Удосконалення управління соціальною сферою потребувало формування та затвердження державних нормативно-правових документів. Першими із них стали затверджені Указом Президента України 18 жовтня 1997 р. Основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки, які визначили стан та тенденції соціального розвитку України, стратегічні цілі та пріоритетні напрями соціальної політики і, відповідно, соціальної роботи [12].

Незважаючи на недоліки цього документа, які дискутувалися серед спеціалістів, завдяки його ухвалі почало діяти комплексне державне управління соціальними процесами.

Професійна соціальна робота - один з основних способів реагування суспільства на нову соціальну ситуацію, її завдання, проблеми, можливості.

Унікальність соціальної роботи полягає в тому, що люди, які займаються нею, намагаються надати допомогу окремому конкретному індивідові шляхом об'єднання, а точніше, формування певної рівноваги всіх психосоціальних рівнів його існування.

Соціальний працівник, незалежно від виду його діяльності, повинен піклуватися про те, щоб принести благо своєму клієнтові та суспільству. Виконуючи свій професійний обов'язок, він виступає від імені суспільства, яке поклало на нього обов'язки по вирішенню певних задач - у загальному випадку ця задача може бути сформульована як "стабілізація і гармонізація відносин у суспільстві". У свою чергу, стабільність у суспільстві настає за відсутності в ньому джерел соціальної напруги, якими є ущемлені в своїх законних інтересах прошарки, групи населення та окремі індивіди.

В той же час для конкретного клієнта на перший план виступають, звичайно, не проблеми суспільства в цілому і не суспільні відносини, а його особисті проблеми та необхідність їх вирішення, і головне завдання соціального працівника вбачається саме у наданні їм від імені держави й суспільства допомоги у вирішенні своїх проблем, причому значимість вирішення цих проблем є об'єктивно-суб'єктивною.

Соціальний працівник, як спеціаліст, повинен в першу чергу допомогти клієнту визначити пріоритети проблем, які вирішуються, допомогти йому розібратися в розумній обґрунтованості виникаючих потреб і надати допомогу в задоволенні потреб саме такого характеру, а також прийняти міри для залучення клієнта у діяльність для надання самодопомоги. Система соціального захисту від імені держави визначає пріоритети та гарантує клієнту забезпечення основних життєво важливих потреб.

Виробляючи разом з клієнтом план спільних дій, соціальний працівник, який добре знає не тільки суть проблеми клієнта, його потреби, але й можливості системи соціального захисту для її вирішення, несе відповідальність за наслідки рішень, що приймаються.

Його відповідальність носить більш серйозний характер, ніж відповідальність клієнта: клієнт, як правило, турбується тільки про свої блага, соціальний працівник повинен враховувати наслідки прийнятого рішення не тільки для клієнта, але й для всього суспільства і, по можливості, згладжувати протиріччя, якщо такі виникають. Він - професіонал, і тому виступає з позицій можливого, доцільного, бажаного результату, в той час як клієнт може дозволити собі виступати з позицій бажаного, оскільки не володіє такими знаннями, які є у спеціаліста і не завжди добре уявляє собі, якими є можливості інституту соціальної роботи. Крім того, людині властиво бажати більшого, ніж це може бути доцільним. Саме ця обставина робить соціального працівника відповідальним за результати спільних з клієнтом рішень та дій в значно більшій мірі.

Однак, соціальний працівник не може бути "відповідальним за все". Так, наприклад, важко вимагати від соціального працівника повної особистої відповідальності за віддалені результати спільних з клієнтом дій та їх наслідки. Коли задача вирішена, зв'язок з клієнтом може бути втрачений; клієнт має право скористатися результатами спільної з соціальним працівником діяльності для вирішення своїх актуальних проблем. В залежності від характеру цих проблем, морального обличчя клієнта, результат може бути будь-яким - в цьому випадку відповідальність соціального працівника стає вельми відносною.

Як правило, соціальні працівники не відіграють вирішальної ролі в прийнятті стратегічних рішень політичними партіями, державними органами і службами, але вони по-своєму можуть впливати на смисл цих рішень.

Звичайно, соціальні працівники повинні підкорятися своєму керівництву, але при цьому не забувати, що їх найперший обов'язок - захист людини, забезпечення її безпеки, створення оптимальних умов для всебічного розкриття сутнісних сил людини, максимального прояву її творчого потенціалу.

Разом з цим було б неправильно стверджувати, що основна мета соціальної роботи - це тільки підтримка, захист особистості. Соціальна робота - один з найбільш складних інструментів соціального контролю. Цей інструмент дозволяє здійснювати соціальний контроль різними способами, починаючи з рекомендацій щодо примусового направлення людей в психіатричні лікарні, до психологічного впливу на людей з метою змінити їх погляди, переконання.

Дійсно, конфлікт між існуючими формами допомоги, турботи, піклування про людей і необхідністю контролю - складна дилема, яка виникає перед соціальними працівниками в будь-якому суспільстві. Вона тісно зв'язана ще з однією проблемою, а саме: яких пріоритетів повинні дотримуватися соціальні працівники - держави, конкретної соціальної служби, індивіда?

Більшість зарубіжних вчених [13], [14] вважають, що на першому місці для соціального працівника повинен бути захист інтересів і прав індивідів, через них - інтересів суспільства, нарешті, держави.

З цією думкою можна в основному погодитись, правда, слід відзначити про необхідність знаходити такі шляхи вирішення проблем, які б дозволили найбільш оптимально враховувати інтереси окремого індивіда, суспільства, держави.

1.2 Становлення соціальної роботи як науки і професійної діяльності

Коротко розглянемо суть соціальної роботи як професійної діяльності та науки в процесі її становлення.

Важко сказати точно, коли виникла соціальна робота як суспільне явище, специфічна сфера діяльності людей, галузь науки.

Ті чи інші форми соціальної роботи були відомі людству ще кілька століть тому. Вони в основному зводились до благодійності, надання допомоги хворим, бідним, безробітним, дітям-сиротам, засудженим тощо. Не буде перебільшенням стверджувати, що основні принципи соціальної роботи, які через багато віків послужили основою для формування наукової концепції соціальної роботи, були закладені ще в давніх цивілізаціях Єгипту, Китаю, Греції.

Науково-теоретичне осмислення форм соціальної допомоги було започатковане в ХІХ ст. на Заході та з самого початку набуло конкретної спрямованості стосовно різних рівнів практики соціальної роботи: на рівні індивіда, групи, сім'ї, суспільства.

Особливу роль в розвитку теорії соціальної роботи при дослідженні практики соціальної роботи на рівні індивіда відіграли теорії З. Фрейда, Б. Скіннера, Ж. Піаже.

Так, Фрейд проаналізував механізми функціонування соціальних інститутів, розглянув основні стимули людської діяльності, розвинув психоаналітичну концепцію особистості.

Скіннер розглядав проблеми, зв'язані з управлінням поведінкою людей. Він вважав, що важливо враховувати такі 3 фактори, як подію, яка викликає певну реакцію людини, саму реакцію і її наслідки.

Піаже зосередив свою увагу на проблемах соціалізації дитини.

Група як специфічний феномен теж активно досліджувалась вченими.

Курт Левін був одним з перших, хто почав вивчати малі групи, внутрігрупові відносини, роль лідера, психологічний клімат в групі. Він досліджував також механізми і способи вирішення конфліктів.

А. Зандер розробляв проблеми, зв'язані з груповою динамікою. Пізніше групова динаміка стає однією з методик терапевтичної допомоги.

Управлінські аспекти в теорії соціальної роботи вивчалися такими вченими, як М. Фолет, Ф. Селзнік, Р. Мертон.

Зокрема, М.Фолет в роботі “Динаміка управління” (1940р.), яка є однією з перших робіт в області управління, розглядала питання, зв'язані з науковою організацією робочого місця.

Ф. Селзнік виступає в 1956 р. з концепцією організаційного управління і розвитку, в основі якої лежить принцип кооперації і співробітництва.

Цікавими є дослідження Р.Мертона, який одним з перших почав досліджувати питання бюрократії як рівня та інституту влади. У своїй відомій праці “Соціальна теорія і соціальна структура” (1957) він також розглядає протиріччя, які виникають між “бажаним” і “законним” у людей, які перебувають на різних соціальних сходинках суспільства.

Не можна не згадати про дослідження М.Річмонд, яка розробила методи соціальної терапії. Її знаменита книга “Що таке соціальна терапія” протягом багатьох років користувалася значним попитом серед соціальних працівників.

В останні десятиріччя розвитку соціальної роботи як науки і професійної діяльності сприяли дослідження зарубіжних вчених, таких як: Б. Андерсон [15], А. Браун [16], Л. Гібс [17], М. Доел [18], Ф. Майєр [19], П. Павленок [20], О. Панов [21], А. Пінкус [14], М. Пейн [22], Ш. Рамон [13], Й. Фішер [23], Є.І. Холостова [24], Т. Шанін [8], С. Шардлоу [18] та ін.

Значний вклад у розвиток теорії соціальної роботи в Україні внесли: І. Грига, І. Звєрєва, А. Капська, Л. Коваль, І. Мигович, Н. Ничкало, В. Поліщук, В. Полтавець, В. Сидоров та інші.

Окремі аспекти проблеми соціально-виховної роботи в органах внутрішніх справ України досліджувались такими вітчизняними вченими, як: В. Андросюк, М. Ануфрієв, О. Бандурка, О. Беца, В. Вакулович, І. Голосніченко, Л. Казміренко, Д. Кобзін, Я. Кондратьєв, В. Кривуша, О. Мартиненко, Н. Матюхіна, А. Москаленко, В. Мєдвєдєв, О. Морозов, Т. Морозова, Г. Радов, В.М. Синьов, І. Рущенко, С. Сливка, В. Соболєв, А. Стародубцев, В. Щербина, Г. Юхновець, О. Ярмиш та ін.

Особливо важливе значення для нашого дослідження мають праці: Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ. Підручник // За заг.ред. І.П. Голосніченка, Я.Ю. Кондратьєва [25]. К., 1995; М.І. Ануфрієв Управлінські шляхи зміцнення дисциплін в органах внутрішніх справ (соціолого-правові аспекти): Автореф дис... канд.юрид.наук. Х.,1998 [26]; О.М. Бандурка Основи управління в органах внутрішніх справ України: теорія, досвід, шляхи удосконалення. Харків, 1996 [27]; Організація виховної та соціально-психологічної роботи в учбових закладах МВС України: Науково-практичн. Посібник/За заг.ред. проф. О.М. Бандурки. Харків, 1996 [28]; С.С. Сливка Професійна етика працівника міліції: теоретико-правовий аналіз: Автореф.дис... канд.юрид.наук. - К., 1994 [29]; В.І. Щербина Дисциплінарна відповідальність державних службовців органів внутрішніх справ: Автореф. дис... канд. юрид. наук. Харків, 1998 [30].

Разом з тим відзначимо, що психолого-педагогічні основи професійної соціальної роботи в органах внутрішніх справ, основним суб'єктом якої вважаємо службу психологічного забезпечення службово-опертивної діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ, вченими поки що не вивчались, що, очевидно, зв'язано з тим, що сама служба функціонує в Україні тільки з 1997 року.

На жаль, не зважаючи на певні здобутки в дослідженні проблеми соціальної роботи як в цілому, так і окремих її аспектів, на сьогоднішній день доводиться констатувати той факт, що поки що не існує загальноприйнятих норм побудови і викладу соціальної роботи. Це зумовлено тим, що на сьогоднішній день характер соціальної роботи, її побудова, основні поняття розглядаються по-різному як представниками різних теоретичних шкіл, так і практиками.

Немає однозначності серед вчених у виділенні об'єкта соціальної роботи.

В зв'язку з багатоплановістю об'єкта, в ньому можна виділити ряд різних напрямків:

Індивідуальні, сімейні, організаційні проблеми (соціальна ізоляція, бідність, одинокість).

Соціально-економічні проблеми: охорона середовища, екологічні катастрофи та їх наслідки.

Соціально-економічні проблеми: різке зниження доходів населення, зниження рівня медичної допомоги, недоліки в культурно-освітній сфері.

Проблеми соціальної стратифікації: соціальне розшарування, нерівність в суспільстві, що приводить до поділу на “нижчі” і “вищі” класи, економічної експлуатації.

Проблеми поведіночного функціонування індивідів, груп, спільнот: аспекти девіантної поведінки, соціальних відхилень, наркоманії, алкоголізму.

Проблеми комунікації, інформаційного забезпечення, проблеми нормативних оцінок і пізнавальних здібностей.

Проблеми структури влади. Від них, їх дій, програм залежить рівень соціальної напруги і стабільності в суспільстві, а від їх режиму - тотальності, демократії чи авторитарності - залежить соціальна активність населення.

Це далеко не повний перелік проблем, зв'язаних з визначенням об'єкту соціальної роботи.

На думку російських вчених Л.Г.Гуслякової і Є.І.Холостової [31], об'єктом досліджень соціальної роботи є процес зв'язків, взаємодій, взаємовпливів механізмів, способів і засобів регуляції поведінки соціальних груп та індивідів, що сприяє реалізації їх життєвих сил і соціальної суб'єктності, а також характер поєднання і узгодження життєвих сил індивіда і групи і засобів забезпечення їх реалізації в різних соціальних ситуаціях.

Предметом соціальної роботи як самостійної соціальної науки є закономірності сприяння становленню і реалізації життєдіяльності людини в нових соціально-економічних умовах, а також вдосконалення механізмів узгодження життєвих сил людини і засобів забезпечення їх здійснення.

Розглядаючи соціальну роботу як професійну діяльність, слід відзначити, що сам термін “діяльність” у науковій літературі тлумачиться по-різному.

Л.П.Буєва [32] розглядає діяльність як спосіб існування і розвитку суспільства і людини, всестороннього процесу перетворення нею природної і соціальної реальності, включаючи і саму людину, у відповідності з її потребами, цілями, завданнями.

В дослідженнях М.С.Кагана [33] розглядається перетворююча, ціннісно-орієнтаційна і комунікативна діяльність.

Автор виділяє три основні елементи діяльності: суб'єкт, який спрямовує свою активність на об'єкти або інші суб'єкти; об'єкт, на який спрямована ця активність; сама активність, яка виражається в установленні суб'єктом комунікативної взаємодії з іншими.

Б.Г.Ананьєв [34] виділяє в діяльності багаторівневість: цілісна діяльність, як історично сформована система програм, операцій і засобів виробництва матеріальних і духовних цінностей суспільства; діяльність окремого акту, дії, яка включає ціль, мотиви, способи досягнення і т.д.

Різноманітність підходів до розгляду поняття діяльності і тлумачення самого терміну зумовлює появу багатьох підстав для класифікації різних форм і типів діяльності. Зокрема, в основу класифікації часто береться об'єкт діяльності. Виходячи з цього, можна говорити про медичну, правову, виробничу діяльність і, очевидно, соціальну діяльність, метою якої є оптимізація здійснення суб'єктної роботи людей у всіх сферах життя суспільства в процесі спільного задоволення потреб підтримки життєзабезпечення і діяльнісного існування особистості.

У соціальній діяльності, тобто, соціальній роботі можна виділити ряд конкретних видів діяльності соціального працівника: психологічну, педагогічну, управлінську і т.ін. Той чи інший вид діяльності переважає в залежності від основних функцій спеціаліста соціальної роботи.

Ш.Рамон і Т.Шанін [7] визначають соціальну роботу як організацію особистісної служби допомоги людям. Вона заснована на альтруїзмі і спрямована на те, щоб полегшити людям життя, особливо в умовах сімейної, особистісної, професійної кризи, і, по можливості, кардинально вирішити їх проблеми.

Крім цього, соціальна робота є важливою ланкою між людьми, які потребують допомоги і державним апаратом, а також законодавством.

До основних цілей соціальної роботи вищезгадані вчені відносять:

а) зростання рівня самостійності клієнтів, їх здатності контролювати своє життя і більш ефективно вирішувати проблеми, які виникають;

б) створення умов, в яких клієнти можуть в максимальній мірі проявити свої можливості і отримати все, що їм належить, згідно законодавства;

в) адаптація або реадаптація людей в суспільстві;

г) створення умов, за яких людина, не дивлячись на фізичні вади, душевний зрив, життєву кризу, зможе жити, зберігаючи почуття власної гідності і повагу до себе з боку оточуючих її людей.

Дещо відмінні, проте загалом досить схожі цілі соціальної роботи визначають автори А.Пінкус, А.Мінахан [14]. На думку вищезгаданих авторів, цілі соціальної роботи: 1) вдосконалювати здібності кожної людини самостійно вирішувати свої проблеми і справлятися зі своїми труднощами; 2) допомагати людям звертатися за допомогою у різні інстанції, використовувати як офіційні, так і неофіційні джерела; 3) сприяти підвищенню ефективності цих джерел; 4) надавати допомогу у розвитку і вдосконаленні соціальної політики в державі.

Іншими підставами можуть служити соціально-психологічні властивості клієнтів соціальної роботи: молодь, групи соціального ризику, особи, схильні до суїциду. У всіх випадках буде мати місце конкретизація цілей соціальної роботи.

Функції соціальної роботи випливають з її цілей. Серед найважливіших з них можна назвати: допомагати людям у розвитку їх здібностей самостійно вирішувати свої проблеми; допомагати людям в установленні ініціативних зв'язків між ними і різними системами допомоги; сприяти покращенню взаєморозуміння, вдосконаленню і установленню нових взаємовідносин між людьми в рамках різних систем допомоги людям; вносити свій вклад у розвиток і вдосконалення соціальної політики; сприяти розподілу матеріальних ресурсів і допомоги; виступати в ролі агентів соціального контролю.

Важливим є питання про цінності практичної соціальної роботи. Шуламіт Рамон у книзі "Beyond Community Care" [35] перераховує п'ять основних цінностей - засад професійної соціальної роботи.

Уповноваження. Йдеться про необхідність працювати з людьми - клієнтами соціальних служб, так, щоб вони змогли відновити і використовувати свої особисті громадські й людські здатності. Людям потрібно дати змогу використовувати свої можливості. Уповноваження вимагає розподілу влади та її відриву від традиційних впливових груп.

Насамперед - людина. У кожної людини є право одержувати підтримку від суспільства в скрутних обставинах не тільки тому, що це може принести вигоду, а в ім'я розвитку людських можливостей і для збагачення нематеріального боку нашого життя, загального для всіх нас.

Повага до особистості. Повага до особистості має багато форм. В різних соціальних культурних групах існує багато різноманітних засобів демонстрації поваги. Треба враховувати, що вважається поважним поводженням у групах, що вирізняються від нашої власної групи.

Добре обслуговування має відповідати вимогам кожного члена співтовариства та його почуттю власної гідності.

Право на самовизначення. Під цим розуміють право кожного розв'язувати свої проблеми, виходячи зі своєї спроможності приймати розумні рішення. Це право включає право помилятися.

Право на залежність. Люди за своєю природою взаємозалежні; кожний із нас має право на взаємну залежність і підтримку в разі потреби. Взаємозалежність - позитивний і цілком нормальний стан. Зростання незалежності не заперечує цієї цінності, оскільки воно припускає, що жоден індивід не може бути цілком самодостатнім, і самодостатність - не ідеал.

На думку багатьох вчених [13], [15], [23], головними цінностями соціальної роботи з них є такі:

Основною турботою суспільства є індивід.

Між індивідом і суспільством існує взаємозв'язок.

Індивіди несуть взаємну відповідальність один перед одним.

Існують людські потреби, які є загальними для всіх, проте кожна людина суттєво відрізняється від інших і має свої специфічні потреби.

Істотною ознакою демократичного суспільства є повна реалізація особистісного потенціалу кожної людини і передбачення її соціальної відповідальності за активну участь в житті суспільства.

Суспільство несе відповідальність за надання індивіду допомоги у подоланні перешкод на шляху до його самореалізації.

Якщо уважно проаналізувати цінності, то стане очевидним, що базових або первинних цінностей не так вже й багато. З них можна дедуктивним шляхом логічно вивести інші відносні цінності.

Очевидно, до первинних цінностей соціальної роботи можна віднести такі:

а) суспільство зобов'язане забезпечити всім людям доступ до джерел послуг, до можливостей забезпечення їх потреб для вирішення їх життєвих завдань, доступу до засобів позбавлення від важких стресів, реалізації їх очікувань і ціннісних орієнтацій;

б) при наданні допомоги індивіду суспільство повинно поважати гідність та індивідуальність кожного.

Деякі з цінностей, такі, наприклад, як заклик до соціального працівника поважати клієнта, сприяти його самовизначенню, зберігати конфіденційність, об'єктивне ставлення, проявляти чесність у взаємовідносинах і т.ін., тісно зв'язані з первинними цінностями соціальної роботи. Більше того, вони сприяють досягненню цілей, які базуються на первинних цінностях, тому їх можна назвати інструментальними цінностями. Вони визначають шляхи взаємодії соціальних працівників один з одним для вдосконалення своєї професійної діяльності в напрямку актуалізації основних цінностей.

Аналіз сучасного рівня і стану соціальної роботи дозволяє зробити висновки, що вона має, принаймні, п'ять аспектів:

Географічний - вся діяльність здійснюється в рамках певних меж: країни, регіону, установи і т.п.

Політичний - оскільки кожна країна має свою політичну систему, яка визначає умови здійснення практичної діяльності, незалежно від того, є вона ліберальною, демократичною і т.п.

Соціально-економічний - оскільки основні запити людини зводяться, насамперед, до отримання належних умов життя, доступу до трудової діяльності, послуг системи охорони здоров'я, соціального забезпечення, освіти. Суспільна згода і злагода в будь-якій країні в значній мірі залежить від справедливого розподілу наявних ресурсів.

Культурний - не дивлячись на різні традиції, переконання, погляди, культура окремих осіб, сімей, спільнот, груп повинні поважатися.

5. Духовний - в будь-якому суспільстві існує своя система цінностей. Важливо розуміти і приймати до уваги духовний світ, цінності, ідеали, етику тих, з ким працюють спеціалісти соціальної роботи.

Основний зміст соціальної роботи, на думку багатьох вчених [36], [37], [38], [39] включає чотири аспекти:

надання допомоги окремій людині чи групі осіб, які опинились у важкій життєвій ситуації, шляхом підтримки, консультування, реабілітації, патронажу і використання інших видів соціальних послуг;

актуалізацію потенціалу самодопомоги осіб, які опинились у складних життєвих умовах;

цілеспрямовану превентивну діяльність у соціальній сфері;

4) активний вплив на формування і реалізацію соціально економічної політики на всіх рівнях з метою забезпечення соціально здорової сфери життєдіяльності людини.

Для реалізації цих завдань формується система заходів по соціальному захисту, підтримці і допомозі населенню, яка включає розширені сфери соціального обслуговування, розвиток соціальних послуг і організацію соціально-психологічних служб.

Соціально-психологічні служби забезпечують:

організацію соціального захисту населення;

соціально-економічну підтримку населення;

соціально-правову підтримку населення;

медико-соціальну роботу з населенням;

соціальну реабілітацію дітей з обмеженими можливостями;

соціальну реабілітацію дорослих з обмеженими можливостями;

трудову терапію осіб з обмеженими можливостями;

психосоціальну роботу з населенням;

медико-соціальну допомогу людям похилого віку та інвалідам в умовах стаціонарних закладів соціального обслуговування;

соціальну роботу з асоціальними сім'ями і дітьми з девіантною поведінкою;

соціально-педагогічну роботу з сім'ями і дітьми;

соціальну реабілітацію осіб без визначеного місця проживання і занять;

соціальну роботу з людьми похилого віку.

На сьогоднішній день можна говорити про функціонування таких соціальних служб:

служба соціальної допомоги населенню, одним із завдань якої є виявлення сімей (багатодітних, неповних, студентських, неблагополучних, в яких є інваліди, одинокі люди), груп соціального ризику і сприяння їм в отриманні матеріальної, медичної, юридичної, психолого-педагогічної, соціально-побутової та іншої необхідної допомоги. Виявлення у дорослих і дітей соціальних, особистісних труднощів; допомога в їх подоланні шляхом підтримки, захисту, корекції і реабілітації; залучення в необхідних випадках до роботи психологів, юристів, педагогів, медиків та інших;

служба соціальної реабілітації, метою якої є надання соціальної допомоги особам, що потрапили у важку життєву ситуацію, повернулися з місць позбавлення волі, закритих навчально-виховних, медичних закладів;

служби надання різних видів допомоги сім'ї: сімейні консультації, служби знайомств, різні види сімейної самоосвіти, сексологічні кабінети, педіатричні консультації, психолого-педагогічні консультації;

служба соціально-побутової допомоги, основна мета якої розширення послуг для людей похилого віку, інвалідів, одиноких; сприяння будівництву для даної категорії людей спеціального житла; розвиток і вдосконалення системи забезпечення інвалідів протезно-ортопедичною допомогою, покращення побутових умов;

служба сімейного дозвілля, метою якої є стимулювання сімейного туризму, сімейних екскурсій, організованого відпочинку сімей, створення центрів сімейного дозвілля, сімейних клубів, клубів молодих багатодітних сімей;

служба соціальної профілактики девіантної поведінки, метою якої є робота з попередження злочинності, алкоголізму, наркоманії, суїцидів та інших негативних явищ серед неповнолітніх і молоді; сприяння створенню і функціонуванню в навчальних закладах системи профілактики соціальної дезадаптації неповнолітніх;

психологічна служба в системі освіти, метою якої є створення найбільш сприятливих умов для всебічного гармонійного розвитку особистості кожного учня, попередження виникнення відхилень у формуванні особистості;

служба психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ України.

Найважливішими інституційними ознаками будь-якої соціальної служби, на думку російських вчених Є.Комарова і А.Войтенка [40], є: 1. Правовий статус або правове закріплення діяльності закладів соціального захисту шляхом типових положень, регламентів. 2. Організаційна структура закладів соціального захисту, яка може бути типовою, оригінальною, в якій відображається специфіка умов, певні особливості. 3. Практичне виконання певних функцій соціального захисту, допомоги, підтримки, виходячи з правового статусу і організаційної структури.

Таким чином, в інституційній основі сфокусовані три важливі складові: правовий статус, організаційна структура, функції.

Основним документом, на основі якого здійснюється діяльність спеціалістів соціальної служби, є Положення, розроблене на основі діючого законодавства.

Воно включає, як правило, такі пункти:

Загальні положення. В цьому розділі визначається статус соціальної служби, джерела її фінансування.

Завдання. Тут висвітлюються основні завдання, зумовлені специфікою діяльності служби.

Основні напрямки діяльності.

4. Форми роботи.

На сьогоднішній день вже розроблено ряд Положень для різних служб. Звичайно, ці Положення відрізняються багато в чому, враховуючи специфіку діяльності соціальних закладів того чи іншого типу, проте в кожному з них знаходять своє відображення вищезгадані чотири розділи.

В 90-ті роки посилилася увага до проблем соціальної роботи в органах внутрішніх справ. Зокрема, було визнано, що ефективність службової діяльності особового складу МВС в значній мірі залежить від рівня правової і соціальної захищеності працівників міліції та їх сімей, психологічного супроводження їх службової діяльності.

Як відзначає Н.П.Матюхіна [41], працівники органів внутрішніх справ, згідно з Конституцією, покликані гарантувати збереження життя і особистої безпеки громадян, цілісність їх майна, надавати певні послуги певним групам населення, тобто, фактично, виконувати ряд функцій соціальних працівників.

В той же час працівники ОВС, як представники особливої професії самі потребують захисту та допомоги. Стан працівників органів внутрішніх справ як клієнтів соціальної роботи суттєво відрізняється від становища представників інших професій, що пов'язано з професійними завданнями, які вони вирішують і особливостями умов виконання службових обов'язків: ситуації професійного ризику, агресивність середовища, психічні та фізичні перевантаження тощо. Об'єктом соціальної роботи в органах внутрішніх справ є не тільки, власне, працівники. Це також члени їх сімей, найбільш близьке оточення, стосунки, що складаються у позаслужбовий час, але наслідки яких прямо або опосередковано позначаються на результатах службової діяльності.

Значно ускладнює ситуацію щодо стану особового складу органів внутрішніх справ загальна криза нашого суспільства: зростають плинність кадрів, кількість звільнень за негативними мотивами, руйнується професійне ядро; на службу в органи внутрішніх справ залучається молоде покоління, яке досить часто не підготоване до значних морально-психічних навантажень. Загострюється питання захисту особистого життя, здоров'я, довголіття працівників органів внутрішніх справ, викликають серйозне занепокоєння випадки загибелі при виконанні службових обов'язків, поранень, наявність стресових ситуацій, що потребують втручання з боку кваліфікованих фахівців. Все це у своїй сукупності актуалізує проблему розвитку соціальної роботи, її професіоналізації.

Від якості організації цієї діяльності значною мірою залежить вирішення соціальних проблем працівників органів внутрішніх справ, їх соціальне самопочуття, соціальна захищеність, що у свою чергу впливає на виконання ними головних завдань органів внутрішніх справ: охорона правопорядку та боротьба зі злочинністю.

Названі обставини зумовлюють виділення у соціальній роботі в органах внутрішніх справ двох головних рівнів: зовнішнього та внутрішнього. Зовнішній зорієнтований на роботу з різними категоріями та групами населення, а внутрішній - на роботу із особовим складом. Кожен з них вирішує свої власні завдання, але, разом з тим, вони тісно взаємопов'язані між собою і взаємодоповнюють один одного.

Головні завдання соціальної роботи з окремими групами населення полягають у профілактиці злочинності, алкоголізму, наркоманії, ресоціалізації осіб, що повернулися з місць позбавлення волі; роботі з неповнолітніми, які знаходяться на обліку у міліції; наданні соціального і правового захисту особам, що потерпіли внаслідок протиправних дій злочинців, стихійного лиха, нещасних випадків; захисті жінок, дітей, людей похилого віку, які страждають від сімейних конфліктів, та вирішенні деяких інших завдань.

Підкреслимо, що наше дослідження торкається в основному питань соціальної роботи з особовим складом органів внутрішніх справ, яка на сьогоднішній день реалізується основним чином в діяльності служби психологічного забезпечення.

Слід відзначити, що питання соціального захисту працівників правоохоронних органів знайшли своє відображення у відповідних законодавчих актах, наказах, інструкціях.

Зокрема, в Законі України "Про міліцію" (стаття 22) йдеться про пільги працівникам правоохоронних органів при розподілі житла, встановленні квартирних телефонів, вирішенні інших питань соціально-побутового забезпечення. Стаття 23 передбачає відшкодування шкоди у разі загибелі або каліцтва працівника міліції. Наприклад, у разі загибелі працівника міліції при виконанні службових обов'язків сім'ї загиблого виплачується одноразова допомога у розмірі десятирічного грошового утримання загиблого за останньою посадою, яку він займав, і призначається пенсія в зв'язку з втратою годувальника в розмірі місячного посадового окладу.

Указ Президії Верховної Ради Української РСР "Про посилення правового захисту працівників правоохоронних органів" (із змінами і доповненнями) передбачає різні міри покарання осіб за образу, злісну непокору вимогам працівників правоохоронних органів.

Важливе значення у вдосконаленні соціальної роботи в органах внутрішніх справ має розроблена Комплексна програма вдосконалення роботи з кадрами та підвищення авторитету міліції (Наказ МВС України №61 від 28 січня 1999 року), реалізація завдань якої запланована на 2000 - 2004 роки.

Програмою, зокрема, передбачено: здійснити заходи щодо виявлення сімей працівників внутрішніх справ, військовослужбовців внутрішніх військ, у яких склалися конфліктні відносини та посилити контроль з метою недопущення надзвичайних подій, підтримки нормальних сімейних стосунків, надання допомоги у вирішенні побутових проблем; вивчити причини самогубств серед працівників внутрішніх справ, стан виконання вимог МВС України з проблем попередження суїцидів.

Планується також підготувати програми: з питань психо-соціальних чинників ризику для життя і здоров'я, психологічної готовності до дій в екстремальних ситуаціях, безпечних технологій у конкретних видах службової діяльності; сприяння соціальній адаптації співробітників органів внутрішніх справ, які звільнені на пенсію; профілактики професійної деформації та девіантної поведінки серед працівників внутрішніх справ, військовослужбовців внутрішніх військ.

Проте найбільші надії в реалізації завдань соціальної роботи в ОВС пов'язані із створенням служби психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ. В 1997 році рішенням Колегії МВС України [42] була затверджена Концепція психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ України, в якій відзначалося, що специфіка оперативно-службової діяльності така, що містить в собі постійний і підвищений фактор ризику. Напружене виконання завдань в умовах недостатньої, невизначеної інформації, дефіциту часу, високої відповідальності за результати праці ставить перед органами та підрозділами внутрішніх справ задачі, які можуть бути вирішені тільки при належній організації психологічного забезпечення.

Під системою психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності органів та підрозділів системи МВС України слід розуміти сукупну узгоджену діяльність спеціальних підрозділів психологічного забезпечення, науково-дослідних установ, навчальних закладів, практичних органів та внутрішніх військ МВС України, яка спрямована на підвищення ефективності їх оперативно-службової діяльності та боєздатності шляхом цілеспрямованого використання науково обґрунтованих форм, методів і засобів професійної психології.

Служба психологічного забезпечення покликана забезпечувати якісне вирішення оперативно-службових завдань і ефективне функціонування всієї системи ОВС; зводити до мінімуму шкоду від впливу на працівників небезпечних для життя і здоров'я психогенних факторів; сприяти збереженню людського потенціалу, підтримувати високий рівень професійної готовності та боєздатності працівників.

Як підкреслюється в Концепції [42], психологічне забезпечення має соціально-економічний характер за походженням, сутністю й показниками оцінки ефективності. Заходи психологічного забезпечення сприяють цілеспрямованому розкриттю і розвитку здібностей людини, зростанню її професіоналізму, працездатності, збереження здоров'я і життя працівників органів та підрозділів внутрішніх справ при виконанні ними оперативно-службових завдань.

Отже, очевидно, службу психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності органів та підрозділів внутрішніх справ України цілком правомірно можна розглядати як специфічний вид соціальної служби, основний суб'єкт реалізації завдань соціальної роботи в органах внутрішніх справ.

В основу системи психологічного забезпечення покладено такі принципи: науковості, комплексності, правомірності, об'єктивності, гуманізму, діяльнісного підходу.

В червні 1997 року вступило в дію Положення “Про службу психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності органів та підрозділів внутрішніх справ України” [43] і почали створюватися регіональні служби, що дає підставу говорити про започаткування професійної соціальної роботи в ОВС. Під керівництвом автора і з його безпосередньою участю відбувався відбір кандидатів для роботи в службі психологічного забезпечення в органах внутрішніх справ Закарпатської області та організація діяльності служби.

Згідно з Положенням, основними завданнями служби психологічного забезпечення є:

професійний психологічний відбір на службу до органів внутрішніх справ України;

психологічне супроводження проходження служби працівниками;

психологічна підготовка працівників до оперативно - службової діяльності;

психологічне супроводження оперативно - службової діяльності.

Функції служби психологічного забезпечення:

Комплексне планування заходів психологічного забезпечення оперативно службової діяльності органів внутрішніх справ.

Вивчення потреб служби психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності, органів внутрішніх справ у науково - методичному супроводженні, формування замовлень на його розробку відповідним навчальним закладам та науковим установам.

Здійснення соціально-психологічного вивчення кандидатів на службу в органах внутрішніх справ чи на здобуття спеціальної освіти в навчальних закладах МВС України.

Здійснення професійної психодіагностики кандидатів.

Прийняття рішення щодо професійно-психологічної придатності кан-дидата на службу (навчання), внесення на розгляд керівництва пропозицій з раціонального розподілу працівників (випускників навчальних закладів) на посади за спеціальністю.

Організаційно-методичне забезпечення професійно-психологічної підготовки працівників органів внутрішніх справ.

Організація заходів щодо формування у працівників психологічної готовності до професійної діяльності в екстремальних ситуаціях, відповідального ставлення до дотримання правил безпеки у службовій діяльності, передбачливості.

Сприяння підвищенню рівня соціально-психологічної культури працівників та психологічної компетентності керівників.

Участь у підборі наставників та надання їм рекомендацій щодо оптимального адаптування молодих працівників до умов служби відповідно до їх індивідуальних особливостей, психологічне супроводження цього процесу, надання за необхідності індивідуальної психокорекційної допомоги, аналіз та узагальнення результатів адаптації до умов служби, розробка пропозицій та рекомендацій.

Підготовка експертних висновків щодо атестування працівників, визначення можливостей їх кваліфікаційного зростання, формування резерву на висунення згідно з кваліфікаційними характеристиками посади.

Сприяння оптимізації соціально-психологічного клімату в органах внутрішніх справ, психологічна допомога керівництву в процесі розробки та виконання управлінських рішень, спрямованих на підвищення ефективності службової діяльності і зміцнення дисципліни.

Визначення психологічних причин конфліктних ситуацій та емоційних зривів, що мали місце у працівників органів внутрішніх справ, запобігання цим проявам, допомога керівництву органу в здійсненні професійного виховання особового складу, надання індивідуальної консультативної допомоги працівникам у сфері їх службових взаємовідносин.

Проведення первинної психопрофілактики відхилень у поведінці працівників органів внутрішніх справ, своєчасне виявлення ознак девіантної поведінки, вивчення актуальної ситуації, проведення психокорекції і, за необхідності, направлення працівників до центру психіатричної допомоги для здійснення вторинної психопрофілактики.

Участь у службових розслідуваннях надзвичайних подій, а також порушень дисципліни та законності працівниками органів внутрішніх справ.

Надання психологічної допомоги працівникам органів внутрішніх справ після їх перебування в екстремальних ситуаціях, пов'язаних з виконанням оперативно-службових завдань, застосуванням вогнепальної зброї і спецзасобів, отриманням значних психогенних навантажень, зниженням працездатності тощо.

Вивчення психологічної сумісності працівників та їх готовності до спільної професійної діяльності у складі спеціальних загонів, груп, нарядів, екіпажів, тощо. Надання рекомендацій щодо комплектування цих загонів, груп, нарядів, екіпажів.

Аналіз психологічних особливостей правопорушників (злочинців) та надання рекомендацій для планування і проведення оперативно - розшукових заходів та слідчих дій.

Психологічна підтримка переговорів зі злочинцями шляхом надання консультативної допомоги працівникам оперативних служб або безпосереднього її проведення.

Психологічний аналіз причин і умов морально-психологічного і фізичного травматизму чи загибелі працівників ОВС під час виконання службових обов'язків та підготовка методичних рекомендацій щодо їх попередження.

Надання консультативної та практичної допомоги працівникам органів внутрішніх справ у питанні взаємодії з різними прошарками населення, представниками засобів масової інформації.

Виявлення за допомогою психологічних та соціологічних методів соціальних проблем об'єктивного та суб'єктивного характеру, що виникають в органах внутрішніх справ.

Оцінка ефективності заходів психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності органів внутрішніх справ.

Вище наведені завдання і функції служби психологічного забезпечення, фактично, охоплюють майже всі завдання соціально-виховної роботи в ОВС, отже, цілком правомірно вважати на сьогоднішній день службу психологічного забезпечення основним суб'єктом соціальної роботи в ОВС, в діяльності якої реалізуються завдання соціальної роботи.

Будь-яка діяльність, в тому числі і соціальна робота в ОВС, має свою структуру, кожний елемент якої є необхідним, органічно зв'язаним з іншими, виконує особливі функції.

Схематично це можна подати в такому вигляді:

Рис. 1.2.1.

Суб'єктом соціальної роботи в цілому є, як відомо, держава, яка здійснює соціальну політику. Це всі організації, люди, які забезпечують соціальну роботу, управляють нею.

Головним суб'єктом професійної соціальної роботи в ОВС, як підкреслювалось вище, вважаємо службу психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності органів і підрозділів, її працівників. Найчастіше їх називають психологами, хоч, на нашу думку, правильнішою була б назва "соціальний працівник" або "спеціаліст соціальної роботи" в ОВС.

Об'єктом соціальної роботи в органах внутрішніх справ є всі працівники ОВС і, в першу чергу, ті, які потрапили у складну життєву (професійну) ситуацію.

Функції професійної соціальної роботи в ОВС, виходячи з функцій служби психологічного забезпечення, наведених у Положенні про службу психологічного забезпечення, можуть бути визначені як інформаційна, діагностична, корекційна, прогностична, профілактична, педагогічна та інші.

Зміст професійної соціальної роботи безпосередньо випливає із функцій. Спеціаліст служби психологічного забезпечення починає свою діяльність із збору інформації про об'єкт, на основі якої ставиться діагноз, розробляється в разі необхідності відповідна корекційна програма, або визначається вид практичної допомоги.

Засобами соціальної роботи виступають всі ті предмети, інструменти, дії, за допомогою яких досягається мета діяльності.

Соціальна робота обов'язково включає такий компонент, як управління (оцінка стану об'єкту, планування, прийняття рішення, координація, організація і матеріально-технічне забезпечення та ін.).

І, нарешті, мета соціальної роботи, яка зв'язує в єдину систему всі її компоненти (об'єкт, зміст, засоби, управління, функції, суб'єкт) - це бажаний для людини стан предмета її діяльності. Іншими словами, метою соціальної роботи в ОВС є найповніше задоволення особистісно-професійних проблем особового складу ОВС, що, в свою чергу, сприяє подальшому особистісно-професійному розвитку працівників, підвищенню продуктивності їх праці.

Проаналізувавши всі передбачені Положенням завдання і функції працівників служби психологічного забезпечення ОВС і практичну діяльність спеціалістів по їх реалізації, маємо підставу зробити висновок, що вони відображають такі три основні напрямки соціальної роботи в ОВС, як: діагностично-корекційна, консультативна, виховна робота, які вимагають ґрунтовного психолого-педагогічного забезпечення.

Узагальнення результатів опитування працівників служб психологічного забезпечення дало змогу виявити певне співвідношення між цими видами робіт у діяльності служби психологічного забезпечення ОВС:

а б в г

а - діагностична робота;

б - консультативна;

в - виховна;

г - інші види робіт.

Рис.1.2.2.

Разом з тим було виявлено, що ефективному забезпеченню професійної соціальної роботи (діагностико-корекційної, консультативної, виховної) перешкоджає відсутність необхідних психолого-педагогічних знань з соціальної, вікової, педагогічної психології, загальної і соціальної педагогіки у фахівців соціальної роботи ОВС. На час створення служби психологічного забезпечення в органах внутрішніх справ Закарпатської області тільки один з працівників мав спеціальну психологічну освіту, близько 30 % працівників взагалі не прослухали відповідні курси з психології і педагогіки, навчаючись у вищих навчальних закладах. Переважна більшість з них були зовсім не знайомі з основами психодіагностики.

В зв'язку з цим, з перших днів діяльності служби психологічного забезпечення розпочалася робота, спрямована на підвищення рівня психолого-педагогічної підготовки працівників служби.

Відмітимо, що певне значення в забезпеченні соціальної роботи в ОВС має також психотерапевтична робота, проте, оскільки вона більше зв'язана з медициною, ніж з психологією і педагогікою, це питання розглядається нами тільки в плані порівняння консультативної і психотерапевтичної роботи. Не зважаючи на те, що окремі психолого-педагогічні елементи психотерапевтичної роботи мають місце в процесі забезпечення діагностико-корекційної і виховної роботи, результати нашого дослідження дають підставу стверджувати, що на сьогоднішній день успішна реалізація завдань психотерапевтичної роботи в ОВС силами служби психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності є проблематичною.

Слід підкреслити, що соціальна робота в органах внутрішніх справ, яка реалізується в діяльності служби психологічного забезпечення, базується на чітко визначеному правовому підґрунті.

Служба психологічного забезпечення у своїй діяльності керується Конституцією України, різними законами, указами, розпорядженнями Президента України, постановами Верховної Ради України, директивами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, нормативними актами МВС України.

Якщо проаналізувати завдання і функції служби психологічного забезпечення МВС, то правомірним буде висновок про те, що вони базуються перш за все на конституційних правах і свободах людини і громадянина [44].

Серед інших правових документів, які регулюють діяльність служби психологічного забезпечення органів внутрішніх справ, слід назвати Закон України "Про зайнятість населення" від 21 листопада 1997 р., Закон України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в країні", 1992 р., Закон України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям", червень 2000 р., Указ Президії Верховної Ради України “Про посилення правового захисту працівників правоохоронних органів”[45], Закон України про “Оперативно-розшукову діяльність”[46], Закон України “Про міліцію”[47], Наказ МВС України № 61 від 29.01.1999 р. “Про комплексну програму вдосконалення роботи з кадрами та підвищення авторитету міліції”[48], Лист МВС України № 6/2 - 820 від 9.04.1997 р. “Типові функціональні обов'язки психолога органу (підрозділу) внутрішніх справ [49], розпорядження МВС України № 13 від 11.02.1994 р. “Про організацію роботи по психологічному відбору кандидатів до навчальних закладів МВС України”[50], лист МВС України № 956 / кв. від 21.02.1997 р. “Про профілактику самогубств”[51], додаток до наказу МВС України № 552 від 6.12.1997 р. “Інструкція про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України”[52] та ін.

Не можна не згадати і про міжнародні нормативно-законодавчі акти, зокрема, такі: “Загальна декларація прав людини (1948 р.), “Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації відносно жінок (1979 р.), “Конвенція проти тортур та інших жорстоких, принижуючих гідність видів покарань (1984 р.), “Міжнародна конвенція про захист прав всіх трудящих-мігрантів і членів їх сімей (1990 р.), “Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966), “Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966 р.), Декларація про права інвалідів” та ін., які теж мають певне значення в соціальній роботі.

Підсумовуючи все сказане, підкреслимо, що соціальна робота, в якому б аспекті вона не розглядалася, якою б соціально-психологічною службою не забезпечувалася, завжди представляє собою відкриту систему [53], яка тісно переплітається з іншими системами.

Професійна соціальна робота в органах внутрішніх справ теж не є закритою системою. Вона зв'язана з політикою, економікою, правом, культурою, екологією і т.д., що наочно можна представити таким чином:

Право Економіка Політика

Культура Етика

Екологія Охорона Естетика

Рис. 1.2.3.

Це положення має важливе концептуальне і методологічне значення для пізнання, практичної організації, управління соціальною роботою в ОВС, дає розуміння того, що успішна реалізація завдань професійної соціальної роботи в діяльності служби психологічного забезпечення ОВС в значній мірі залежить й від можливостей інших соціальних систем (економічної, політичної і т.д.).

РОЗДІЛ 2

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ В ОВС

2.1. Теоретико-методологічні засади психолого-педагогічного забезпечення професійної соціальної роботи в ОВС

Соціальна робота пов'язана з багатьма науками. Особливо це стосується філософії, соціології, антропології, правознавства, психології, педагогіки.

Її понятійно-категоріальний апарат вбирає в себе як поняття, вироблені в процесі виникнення і розвитку даної науки, так і поняття інших наукових дисциплін, надаючи їм певної своєрідності, специфіки у відповідності із змістом свого предмета і об'єкта.

Що стосується соціальної роботи в органах внутрішніх справ, то аналіз основних завдань і функціональних обов'язків працівників служби психологічного забезпечення, які наведені в Положенні "Про службу психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності органів та підрозділів внутрішніх справ України", показує, що успішна реалізація більшості з них передбачає перш за все ґрунтовні знання з психології і педагогіки. Про це ж свідчать результати узагальнення досвіду роботи служб психологічного забезпечення в органах внутрішніх справ. Без відповідного рівня психолого-педагогічної підготовки фахівців цих служб неможливим є: здійснення соціально-психологічного вивчення кандидатів на службу в органах внутрішніх справ чи на здобуття спеціальної освіти в навчальних закладах МВС України; здійснення професійної психодіагностики кандидатів; прийняття рішення щодо професійно-психологічної придатності кан-дидата на службу (навчання), внесення на розгляд керівництва пропозицій з раціонального розподілу працівників (випускників навчальних закладів) на посади за спеціальністю; організація заходів щодо формування у працівників психологічної готовності до професійної діяльності в екстремальних ситуаціях, відповідального ставлення до дотримання правил безпеки у службовій діяльності, передбачливості; сприяння оптимізації соціально-психологічного клімату в органах внутрішніх справ, психологічна допомога керівництву в процесі розробки та виконання управлінських рішень, спрямованих на підвищення ефективності службової діяльності і зміцнення дисципліни; проведення первинної психопрофілактики відхилень у поведінці працівників органів внутрішніх справ, своєчасне виявлення ознак девіантної поведінки, вивчення актуальної ситуації, проведення психокорекції і, за не-обхідності, направлення працівників до центру психіатричної допомоги для здійснення вторинної психопрофілактики; вивчення психологічної сумісності працівників та їх готовності до спільної професійної діяльності у складі спеціальних загонів, груп, нарядів, екіпажів, тощо, надання рекомендацій щодо комплектування цих загонів, груп, нарядів, екіпажів.

Психологія, як відомо, - це наука про закономірності, механізми і факти психічного життя людей.

На відміну від психології об'єктом соціальної роботи як науки є соціальні відносини, соціальна діяльність. Її закономірності більш універсальні.

Разом з тим психологічний компонент має настільки важливе значення в житті людини, її діяльності, свідомості, що недооцінювати це не можна в реалізації завдань соціальної роботи.

Психологія привносить у розвиток теоретичних основ соціальної роботи свої специфічні особливості. Так, виявлення і пізнання психологічних закономірностей соціальної роботи, вивчення їх проявів у всіляких умовах, дозволяє формувати і розвивати цілісне уявлення про категорії і поняття, принципи і методи, способи і організаційні форми психологічного забезпечення діяльності соціальних працівників, а також засвоювати правила і практичні рекомендації, які з цього випливають. Психологія як навчальна дисципліна надає фахівцям соціальної роботи ефективні інтегративні засоби і прийоми вирішення найскладніших психологічних проблем, формує в них уміння безпомилково діяти в екстремальних ситуаціях. А це значить, що психологічна наука не тільки виконує теоретичну, пізнавальну функцію, але і має прикладне значення, формує професіоналізм у соціальних працівників різного профілю.

Очевидно, цілком правомірно виділити як основні теоретичну і методологічну функції психології в соціальній роботі.

Теоретична функція психології в соціальній роботі полягає в установленні стійких зв'язків між цілями, завданнями, змістом, шляхами і засобами вирішення завдань соціальної роботи, з одного боку, та індивідуально-колективними психологічними явищами, закономірностями, з другого боку.

Методологічна функція виражається в її використанні для дослідження соціально-педагогічних процесів, конструювання методів соціалізації особистості в умовах життєдіяльності, які постійно змінюються.

Можна погодитися в цьому плані з думкою П.Д.Павленка, який конкретизував функції психології в соціальній роботі (діагностична, пояснююча, проектування, прогностична) [53].

Пояснююча функція психології в соціальній роботі полягає в тому, що на її основі виявляється внутрішня сутність процесів соціалізації особистості. Ці знання дозволяють вибирати стратегію і тактику соціальної роботи.

З допомогою психології розкриваються суттєві характеристики вирішення соціально-педагогічних завдань, виявляються шляхи активізації самодіяльності людей в процесі соціального захисту.

Діагностична функція психології органічно включається в соціальну роботу по двох позиціях - діагностика особистості та її соціальних якостей, діагностика груп та їх розвитку. В процесі діагностики особистості людей як суб'єктів і об'єктів соціальної роботи має значення їх власна активність.

Психологічна процедура проектування соціальної роботи включає способи опису соціально-психологічних ситуацій, виявлення зв'язаних з ними проблем змісту, методів і форм організації соціальної роботи.

Значимість психологічних прийомів проектування визначається тим, наскільки психологія інтегрована з педагогікою, соціологією, правом, медициною та іншими дисциплінами, які використовуються в соціальній роботі.

Прогностична функція полягає у визначенні перспективних особистісних утворень, опираючись на які можна вирішити завдання соціального розвитку особистості, досягти рівня соціальної самодопомоги.

Соціальна робота виграє від того, що систематично ведеться прогностична психологічна робота, яка сприяє підвищенню ефективності соціальної реабілітації.

Провідною метою соціально-психологічної і педагогічної роботи є забезпечення належного рівня соціалізації особистості, тобто засвоєння людиною системи знань, норм і цінностей, які дозволяють їй діяти як повноправному члену суспільства.

Психологічні компоненти соціалізації включають етнопсихологічні, соціопсихологічні, групові та індивідуальні характеристики. Всі вони мають певний вплив на соціальне сприймання змісту і процесу соціалізації особистості.

Включення в соціальну діяльність поступово формує ідеали особистості, її соціальне мислення. В процесі соціально забарвленої діяльності формуються соціально-психологічні знання і досвід практичного спілкування. Органічною частиною психологічної моделі соціалізації особистості виступає формування соціальних почуттів, настроїв, спрямованості особистості.

Процес соціалізації вимагає високої власної активності людини. На її основі формуються здібності саморегуляції, які впливають на всі аспекти особистості (мотиви, інтереси, спрямованість, включеність в суспільну життєдіяльність, соціальне довір'я, відповідальність та ін.).

Як відомо, ефективність соціальної роботи забезпечується рядом факторів: економічними, матеріальною базою, управлінням, психологічними, педагогічними. Звичайно, всі вони є дуже важливими, тісно взаємопов'язаними. Проте на сьогоднішній день чи не найважливішими є, на нашу думку, саме психолого-педагогічні фактори, тобто психолого-педагогічне забезпечення соціальної роботи, адже економічні можливості належного забезпечення соціальної роботи сьогодні в Україні далеко не найкращі, недосконалою є і правова база.

Діапазон застосування психології в соціальній роботі широкий. В реальній практиці знання основних її положень необхідні кожному, хто присвятив себе цій роботі або навчанню цієї гуманістичної професії. Це пояснюється тим, що, як і будь-яка професійна діяльність, спрямована на допомогу людині або групі людей, соціальна робота будується не тільки на знанні індивідуально-психологічних особливостей своїх клієнтів, але і на розумінні соціально-психологічних закономірностей людської взаємодії.

Як відомо, необхідність соціального захисту і підтримки виникає насамперед стосовно людини, яка потрапила в життєво складні обставини, або яка має значні труднощі в зв'язку з хворобою, інвалідністю, втратою роботи, з вихованням дітей, або через наслідки складних психо-травмуючих ситуацій і т.д. При цьому одним з найважливіших принципів соціальної роботи є не тільки надання соціально-економічної, соціально-педагогічної, соціально-правової допомоги і підтримки, але і мобілізація внутрішніх ресурсів людини для вирішення власних проблем і набуття соціальної активності.

Звідси випливає, що для успішної професійної діяльності соціального працівника важливим є знання індивідуально-психологічних, статево-вікових, етнічних особливостей людей різного віку, статі, національності, уяви про причини, що детермінують різні девіації і шляхи їх профілактики, наявність правильного уявлення про патопсихологічні особливості людей з нервово-психічними відхиленнями і про можливі методи роботи з ними. Поряд з цим для соціального працівника найбільш важливими є спеціальні знання, що необхідні йому для організації власного мислення і уміння розібратися в ситуації, що включає осмислення звичайних життєвих задач, а також задач специфічних, котрі постають перед людьми в міру появи в них соціальних проблем. Крім того, у досягненні професіоналізму для соціального працівника важливими є знання про себе, свої схильності і переваги, забобони і мотиви, сильні і слабкі сторони своєї особистості. Це є необхідною умовою встановлення і підтримки плідних відносин при наданні допомоги клієнту. Професійний соціальний працівник -- це людина, яка постійно спостерігає за собою збоку, оцінює себе, переглядає свою практику.

Характерною професійною рисою соціального працівника є стійкі навички й уміння міжособистісної взаємодії. Соціального працівника відрізняють: уміння вислухати інших з розумінням і цілеспрямованістю, уміння створювати і розвивати відносини, що сприяють успішній професійній діяльності, уміння спостерігати і інтерпретувати вербальну і невербальну поведінку, застосовувати знання на основі теорії особистості, а також діагностичні методи, уміння забезпечувати і налагоджувати відносини між конфліктуючими індивідами, групами і інші.

Необхідні знання, навички, уміння і професійно важливі якості соціального працівника формуються в навчанні, побудованому на широкому використанні можливостей різних галузей психологічної науки: загальної психології, психології розвитку особистості, вікової психології, психології родини і шлюбу, конфліктології і інших.

Кожна конкретна галузь психологічної науки на відміну від інших має свою специфічну сферу застосування в соціальній роботі, в той же час, у своїй сукупності складає теоретичну основу підготовки фахівців для різних видів соціальної роботи і форми її реалізації.

В інтересах розвитку практики вивчення індивідуально-психологічних особливостей клієнтів, прогнозування їх поведінки і діяльності використовується загальна психологія. Вона займає особливе місце серед інших галузей психології і не є такою галуззю психологічної науки, яка могла б бути поставлена в один ряд з віковою, педагогічною, порівняльною і т.д. Загальна психологія -- це фундаментальна основа розвитку всіх галузей і розділів психологічної науки. Вона досліджує найважливіші закономірності психічної діяльності дорослої нормальної людини. Її змістом є також основні принципи, методи вивчення психічних явищ, система понять, узагальнена на основі досліджень, проведених у різних галузях психології.

Вікова психологія вивчає онтогенез різних психологічних процесів і психологічних якостей особистості людини, яка розвивається, дозволяє зрозуміти вікові особливості психічних процесів, вікові можливості засвоєння знань, фактори розвитку особистості і т.д. Вона відкриває перед соціальним працівником можливості вирішення життєво важливих проблем людей у широкому діапазоні їх віку.

До числа значимих навчальних дисциплін у навчанні соціальній роботі з повною підставою можна віднести і диференціальну психологію, що займається питаннями вивчення психологічних розходжень як між індивідами, так і між групами людей, причини і наслідки цих розходжень. Висновки, отримані диференціальною психологією, мають важливе значення для вирішення багатьох практичних задач соціальної роботи (відбір і навчання персоналу, діагностика і прогностика розвитку окремих властивостей, схильностей, здібностей клієнтів і ін.). Важливим розділом диференціальної психології є психологія статевих розходжень, яка вивчає розходження між індивідами, зумовлені або опосередковані їх статевою приналежністю. Психологія статевих розходжень має важливе практичне значення для професійного відбору і профорієнтації, для вирішення багатьох інших задач соціальної служби. Особливо це стосується служби в правоохоронних органах, де, як відомо, кількість жінок обмежена.

Без знання і врахування вікових та індивідуально-психологічних властивостей людей неможлива ефективна соціальна робота з ними. Це стосується, зокрема, особливостей відчуттів, сприймання, пам'яті, мислення, мовлення, уяви, уваги, емоційно-вольової сфери, властивостей темпераменту, характеру, здібностей. Цілком очевидно, що соціальна робота з дітьми дуже сильно відрізняється за змістом, метою, методами і засобами від, наприклад, соціальної роботи з людьми похилого віку. Соціальна робота зв'язана з типологією особистості, у відповідності з цим будується її стратегія і тактика. Наприклад, меланхоліки вимагають зовсім іншого індивідуального підходу, ніж сангвініки. Особливий підхід потрібен стосовно людей афективних чи з яскраво вираженими акцентуаціями характеру (сензитиви, гіпертими, астеніки, педанти та ін.).

Отже, диференціація соціальної роботи базується на стратифікаційно-психологічних ознаках, оскільки вона враховує особливості дітей і дорослих, працівників розумової і фізичної праці, високоосвічених і малокультурних людей, представників різних етнічних груп.

Необхідним елементом психологічного знання в соціальній роботі виступає також психологія талановитих людей. Забезпечення соціальної роботи в таких випадках вимагає врахування їх здібностей, створення найбільш сприятливих умов для їх розвитку, вдосконалення, реалізації.

Особливе місце в соціальній роботі займає група ризику, дезадаптовані особистості, девіанти, які відрізняються специфічними психологічними характеристиками.

Відзначимо, що соціальна робота з групою ризику в правоохоронних органах не є традиційною стосовно груп ризику, оскільки в групу ризику в правоохоронних органах входять працівники особливих підрозділів, яким часто доводиться працювати в екстремальних умовах.

Заслуговують уваги й люди передпенсійного віку. Неврахування особливостей психології цієї категорії населення нерідко викликає напругу, конфлікти в колективі. Особливо це стосується працівників ОВС, які стають пенсіонерами в порівняно молодому віці і не завжди психологічно готові до прийняття свого нового статусу.

Особливе місце в соціальній роботі займає соціальна психологія, як галузь психологічної науки.

Соціальна психологія дозволяє вивчити психічні явища, які виникають у процесі взаємодії людей у різних організованих і неорганізованих (формальних і неформальних) соціальних групах. У структуру соціальної психології входять наступні 3 групи проблем:

1. Соціально-психологічні явища у великих групах (у макро середовищі). Сюди відносяться проблеми масової комунікації, механізми і ефективність впливу засобів масової комунікації на різні спільності людей, закономірності поширення суспільних настроїв, обрядів, звичаїв і т.д.

2. Соціально-психологічні явища в малих групах (у мікро середовищі). Вони включають проблеми психологічної сумісності в замкнутих групах, міжособистісних відносин, лідерства і інші.

3. Соціально-психологічні прояви особистості людини (соціальна психологія особистості). Тут розглядають, наскільки особистість відповідає соціальним очікуванням у великих і малих групах, як вона сприймає вплив малих груп, яка залежність самооцінки особистості від оцінки її групою, в яку входить особистість, і т.д. До проблем соціальної психології особистості відносяться проблеми, пов'язані з вивченням спрямованості клієнта, його самооцінки, самопочуття і самоповаги, стійкості його щодо сугестивності, питання, пов'язані з вивченням його соціальних установок, їх динаміки, перспектив розвитку.

Зазначені три групи проблем соціальної психології не можуть, зрозуміло, бути протиставлені одна одній. Їх варто розглядати в єдності особистості (клієнта) і соціуму, сукупності відносин, що визначають сутність особистості.

У свою чергу, важливе місце в соціальній психології займає психологія родини і шлюбу. Будучи міждисциплінарним напрямком у психології, вона вивчає проблеми родини і шлюбу; включає дослідження в області соціології, економіки, етнографії, юриспруденції, демографії і інших. Дослідження родини і шлюбу включають: вивчення факторів, що впливають на якість шлюбу, цикл розвитку і ролеву структуру родини, розподіл влади між членами родини, міжподружнє спілкування, установки на шлюб і родину, детермінанти вибору шлюбного партнера, психологічні особливості батьків і їх дітей, ефективність різних зразків виховання і т.д.

Дані, якими оперує психологія родини і шлюбу, є підставою для формування різного роду психологічних програм соціального захисту і підтримки населення.

Необхідним елементом системи психологічного знання в соціальній роботі є теорія психології спілкування. Соціальне навчання, органічно включене в соціальну роботу, допомагає оволодіти навичками спілкування, яке розвиває і виховує особистість. Це, в свою чергу, сприяє створенню сприятливих взаємовідносин.

Важливе значення у вирішенні завдань соціальної роботи має теорія соціального конфлікту, як індивідуально-особистісного, так і індивідуально-групового і міжгрупового. Відповідний соціально-психологічний аналіз конфлікту забезпечує дієвість соціальної роботи, підвищує ефективність трудової (навчальної) діяльності.

Можна назвати ще багато проблем професійної соціальної роботи, які вимагають відповідного психологічного підґрунтя. Це, зокрема, стосується і психології соціальної діяльності. Соціальна діяльність представляє собою вивчення і перетворення соціуму і особистості.

В структурі соціальної діяльності присутні психологічно чітко забарвлені елементи - мотивація, психологічний аналіз, управління.

Психологічне забезпечення соціальної роботи безпосередньо стосується управління нею. Психологізація соціального управління підвищує ефективність виховного і розвиваючого впливу соціуму.

Цілі соціальної діяльності мають складний характер, основою їх найчастіше є створення сприятливих психологічних умов для самодіяльності особистості в процесі соціального захисту. Наприклад, проводячи діагностику освітнього, професійного, культурного рівня молодих працівників ОВС - кандидатів на керівні посади, соціально-психологічна служба формує у них впевненість в тому, що вони зможуть успішно справитися з новими професійними обов'язками.

Це ж саме стосується працівників, які за віком чи станом здоров'я змушені відмовитися від служби в ОВС. У них слід формувати впевненість у можливості перепідготовки і успішного включення в інший вид діяльності.

В соціальній роботі широко використовуються найрізноманітніші психологічні методи. Вони спрямовані на вирішення завдань соціалізації, вдосконалення соціуму.

Психологічні методи, які застосовуються в соціальній роботі, поділяються на індивідуальні та групові.

Істотні результати в соціальній роботі дають методи психодіагностики, з допомогою яких вирішуються численні завдання вивчення особистості, групи, колективу.

В практиці соціальної роботи широко використовується психологічна консультація, за результатами якої будується відповідна індивідуальна і групова робота.

Використовуються методи психологічної адаптації, які допомагають включати реципієнтів в соціальну діяльність так, що вони чіткіше усвідомлюють соціальну ситуацію, розвивають адекватну самооцінку, пристосовуються до умов життєдіяльності, які нерідко змінюються.

Останніми роками досить типовими методами соціальної роботи стали соціально-психологічний тренінг і аутотренінг.

Чітко виражений психологічний характер носять методи корекції поведінки, мотивації, спілкування, самооцінки: реципієнт усвідомлює недоліки в структурі власної особистості, виробляє нові моделі поведінки, вправляється у їх застосуванні з наступним узагальненням і переносом соціально-психологічних утворень в нові умови своєї життєдіяльності.

Методи психотерапії зорієнтовані на психологічні перетворення в структурі цілісної особистості.

Соціальна робота спрямована на надання допомоги людині в її сім'ї, групі, соціальному середовищі, в корекції її міжособистісних відносин і статусу в групі. Отже, безперечно, психологічні технології методики по праву займають важливе місце в професійній діяльності соціального працівника.

Все розмаїття психологічних технологій, які активно розроблялися в ХХ ст., застосовується, як вважає Є.І.Холостова, в залежності від основного підходу до людини і суспільства, якого дотримується спеціаліст соціальної роботи [24].

Наприклад, гуманістичні психосоціальні технології опираються на ідеї, які розвиваються в гуманістичній психології (К.Роджерс, А.Маслоу), екзистенціональному підході (В.Франкл) і гештальттрадиціях (Ф.Перлс). Іноді цей напрямок називають екзистенціонально-гуманістичним.

Їх основні положення виходять із розуміння людини як цілісної особистості, яка перебуває у зв'язку із своїм оточенням. Важливим моментом, який об'єднує ці підходи в єдиний напрямок, є декларація віри в людину як вищу істоту, здатну сприймати і будувати світ, приймати рішення і формувати життєві стратегії, змінюватися при наявності певних умов.

Основна суть гуманістичної психології К.Роджерса - орієнтований на особистість підхід, в якому особистість є контролюючою ланкою для прийняття рішень. В основі концепції - людина, її головне призначення - жити і діяти.

Нам особливо імпонує переконаність К.Роджерса в тому, що серцевина кожної людини - конструктивна і, якщо в особистості є достойний вибір, вона завжди вибере позитивний шлях розвитку. Правда, окремим індивідам необхідно в цьому допомогти.

Вся психологічна теорія особистості К.Роджерса пронизана ідеєю - кожна людина володіє власною внутрішньою активністю, бажанням росту, прогресу, більш повної реалізації своїх внутрішніх потенційних можливостей. Ці ідеї втілені в моделі "особистісного росту", яка базується на прагненні людини до підвищення своєї самоцінності.

Досить близькі теорії К.Роджерса ідеї іншого відомого вченого А.Маслоу [54]. Основою його концепції є прагнення особистості до самоактуалізації. Він описує ряд можливих характеристик розвиненої особистості: самоактуалізація - переживання, зв'язане з вибором із багатьох альтернатив оптимального шляху, який веде до особистісного росту; актуалізуватися - означає перетворення в реальну, а не потенційну особистість, здатну довіряти собі, бути відповідальною за свої дії; самоактуалізуватися - уміти виявити, "зняти" свій "психологічний захист", розвинути свої здібності.

А.Маслоу вважав, що за допомогою найчастіше звертаються люди з нереалізованою потребою в самоактуалізації.

Екзистенційна психологія дає можливість в процесі консультування навчити людей планувати і розвивати відносини з іншими людьми, які б забезпечували їм певний рівень існування.

В.Франкл важливим прагненням особистості вважає знаходження сенсу свого існування. Якщо особистість не може реалізувати це стремління, то вона відчуває фрустрацію або екзистенційний вакуум. Кожна людина несе відповідальність за реалізацію свого унікального сенсу життя. В концепції особистості В.Франкла домінує положення про те, що для людини має більше значення не те, що з нею трапилось, а те, як вона до цього ставиться.

Соціально-психологічну роботу з людьми автор назвав логотерапією (терапія смислова), розуміючи її і як спосіб аналізу ситуацій, і як метод консультування.

Основне завдання логотерапії - допомогти людині знайти смисл і мету життя, зрозуміти, як вона вибудовує свій світ. Логотерапія прагне допомогти особистості в пошуках смислу життя, в подоланні сумнівів, відчаю.

До сучасних психологічних теорій гуманістичного спрямування відноситься і гештальт-психологія. Засновником цього напрямку вважається Ф.Перлс, на думку якого, "гештальт" - цілісна особистість, яка в той же час складається із багатьох частин, що робить її неповторною. Багатоваріантність світу роз'єднує ці частинки, перешкоджає їх об'єднанню.

Життєва ситуація, як вважають гештальт-психологи, - це теж своєрідний "гештальт", тому втрачає смисл фрагментарна робота з окремими частинками особистості.

Гуманістичне начало в гештальт-психології зв'язане з констатацією положення про те, що зміни в особистості відбуваються тільки тоді, коли вона стає сама собою, а не тоді, коли вона намагається бути кимсь. Ні від прохань, ні від вимог інших людей активних внутрішніх змін, як правило, немає.

Слід відзначити, що гуманістичні теорії, які застосовуються в психології, мають одну спільну рису - відсутність строгої наперед заданої схеми розуміння клієнта, групи, суспільства, причин, які породжують проблеми, та їх витоків. Таким чином, немає необхідності давати клієнту поради стосовно вирішення проблем, які нерідко базуються на суб'єктивних уявленнях спеціаліста і не завжди адекватні реальності. Гуманістичний напрямок декларує недирективний шлях взаємодії з клієнтом в соціальній практиці.

В соціальній практиці знайшли застосування і соціально-психологічні теорії, зокрема, засновані на явищах комунікації.

Одним з найважливіших завдань як психології, так і соціальної практики є опора на механізми, які регулюють поведінку людей як учасників соціальних процесів і які передбачають наявність між ними вербальних і невербальних контактів, передачу, сприймання і інтерпретацію інформації. В комунікативних теоріях на перше місце висуваються аспекти відносин та інтерпретацій. Будь-яка комунікативна теорія підкреслює, що цілеспрямований характер інтеракції базується на знакових системах; сприйманні інтеракції партнерами; взаємовпливу тих, які спілкуються. Це необхідні характеристики акту комунікації.

Іншим компонентом комунікативних теорій є положення про те, що джерелом інформації виступає особа або група осіб, яка кодує інформацію в певну знакову систему (комунікатор). В комунікативну мережу входить і отримувач інформації (реципієнт), який дешифрує її у відповідності зі своїми індивідуальними властивостями. Значні розбіжності в запасі і характері інформації тих, які спілкуються є нерідко причиною різних непорозумінь, образ, конфліктів. В таких ситуаціях вони ніби розмовляють "на різних мовах". Іноді це трапляється і в процесі спілкування соціального працівника чи психолога і клієнта.

Процес сприймання інформації досить складний в психологічному плані. Розглянемо це на конкретному прикладі.

Перед тим, як психолог (комунікатор К1) вимовить якесь слово, наприклад, «книга», у його мозку, конкретніше, у правій півкулі з'являється аналог А1 (він може уявити собі книгу великого формату, з твердою обкладинкою, велику за обсягом, нову).

Після цього А1 переводиться лівою півкулею в знакову інформацію З1 - конкретні слова. Досліджуваний (комунікатор К2), отримуючи від К1 словесну знакову інформацію З2, лівою півкулею, трансформує її в аналог А2, який формується у правій півкулі. К2 по-своєму може уявляти собі книгу (наприклад, маленьку, тоненьку, стару, пом'яту, з вирваними сторінками і т.ін.).

Таким чином, на основі одної знакової інформації аналоги у співрозмовників (К1 і К2) можуть бути сформовані зовсім різні.

В ефективній комунікації перетворення аналога в знак називається прямою процедурою ПІ, перетворення знаку в аналог називається зворотною процедурою ЗП2.

Ефективним спілкування може бути тільки тоді, коли пряма і зворотна процедури забезпечують точну передачу аналога.

Для ефективного спілкування психолог (К1) повинен при передачі інформації настроїтися на аналогове сприймання досліджуваного (К2). Іншими словами, необхідно передавати інформацію, використовуючи ту модальність, у якій готовий сприймати її клієнт без особливих зусиль.

Характер і результати взаємодії людей в значній мірі залежать від того, як вони відображають, інтерпретують інформацію, оцінюють можливості один одного. Отже, особливості комунікативних процесів проявляються у встановленні контактів між людьми. Розрізняють симетричні та домінуючі відносини.

Перший вид відносин характерний для рівних партнерів, взаємно зацікавлених спілкуванням. Відносини домінування передбачають переважання у спілкуванні одного партнера, що часто ставить інших (іншого) у позицію залежності, іноді навіть приниження. Прикладом такого спілкування може бути тип "керівник - підлеглий".

Будь-яка теорія, яка розглядає процес комунікації, виходить із положення про те, що людина - особа комунікативна. Навіть якщо партнери по спілкуванню мовчать - це все ж є комунікацією, бо вони можуть кожний по-своєму оцінювати мовчанку співрозмовника.

Соціально-психологічні теорії мають величезне значення в практиці соціальної роботи, тому що в багатьох проблемних випадках у клієнтів соціальних служб є порушення у спілкуванні.

Спілкування (внутріособистісне, міжособистісне, міжгрупове) відбувається за своїми специфічними законами, які вивчаються загальною і соціальною психологією.

Соціальний працівник часто діє саме як соціальний психолог. Він намагається зрозуміти людину, яка звернулася до нього, допомагає їй зрозуміти її власне становище, її взаємовідносини з іншими людьми. Він виступає активною стороною, яка організує, підтримує і розвиває контакти.

Соціальний працівник будь-якої соціальної служби діє також як практичний психолог, оскільки зміст і методи його діяльності спрямовані на вирішення практичних проблем життєдіяльності його клієнтів, забезпечення успіху у сфері виживання, перевиховання і т.п.

Разом з тим соціальний працівник в значній мірі є і соціальним педагогом. Саме педагогічні методи використовуються ним у виховній роботі: бесіда, переконання, формування умінь і навичок тощо.

Педагогіка в соціальній роботі визначає зміст діяльнісного компоненту соціальної роботи, тому що інформаційні завдання, питання формування знань про суспільство, відносини в групі, проблеми захищеності, розвиток готовності особистості до самодопомоги вирішуються в основному педагогічними методами. В зв'язку з цим педагогічні основи соціальної роботи повинні включати елементи педагогічної теорії про зміст, принципи, методи, шляхи і засоби соціальної роботи.

Педагогіка разом з психологією в структурі соціальної роботи виконує пояснюючі, прогностичні та інші функції.

Соціальна педагогіка - особливий розділ педагогічного знання, який вивчає вплив соціального середовища на виховання і формування особистості. Процес соціального виховання не вичерпується тільки дитячим віком, він проходить, з відповідними змінами, на протязі всього життя людини. Крім того, він здійснюється як інститутами, спеціально призначеними для цього (сім'я, школа і т.д.), так і такими інститутами, для яких він не являється основною функцією (трудові, військові колективи, церква і т.д.) [55].

Соціальна педагогіка не тільки визначає теоретичні основи соціального виховання, але й здійснює практику створення системи міроприємств і установ по оптимізації виховання особистості з врахуванням конкретних умов соціальної сфери.

Предмет соціальної педагогіки - виховання людини в соціумі, формування самостійно діючої, морально гармонійної особистості, яка відповідає за вибір свого життєвого шляху, творчу реалізацію своїх здібностей, цілеспрямованості і відносин в сферах взаємодії. Вона призначена надавати виховну і освітню допомогу соціальному становленню людини.

Треба звернути увагу на те, що, хоч області діяльності і предмет взаємодії соціальної роботи і соціальної педагогіки близькі і навіть іноді перетинаються, це окремі, не співпадаючі одна з одною області діяльності, сфери знання і професійної підготовки. Але соціальний працівник повинен мати серйозні знання з основ соціальної педагогіки і вміти здійснити соціально-педагогічний вплив.

В соціальній роботі об'єктивно застосовується багато педагогічних принципів, які, знаходячись в органічному зв'язку, все ж можуть бути розділені на дидактичні і виховні принципи.

Соціальна робота може бути представлена як навчальний процес, в ході якого люди вивчають культуру, оволодівають навичками соціальної поведінки, включаються в матеріальні і суспільні відносини. Науково обґрунтована соціальна робота сприяє цілеспрямованості соціального формування особистості і колективу. В процесі соціального навчання спеціалісти соціальної роботи, працюючи з клієнтами, дотримуються принципу систематичності і послідовності у формуванні знань, умінь та навичок. Соціальне навчання ефективне тільки в умовах диференціації та індивідуалізації навчально-трудової діяльності. Наведені дидактичні принципи мають виховне значення. Разом з тим можна виділити і специфічні виховні принципи. Довір'я до людей в єдності з перевіркою і контролем, які здійснюються тактовно, є вираженням принципу гуманізму в соціальній роботі. Спеціалісти соціальної роботи завжди намагаються опиратися на те позитивне, що є в кожній людині, дотримуючись оптимістичної гіпотези. Слід відзначити також принцип колективізму, оскільки багато важливих соціальних завдань вирішуються в процесі колективної діяльності.

Важливим педагогічним елементом соціальної роботи є формування гуманістичних цінностей, які визначають світогляд людини, готової до співробітництва, людини, яка уміє приймати і надавати допомогу. Соціальна педагогіка дає спрямованість соціальній активності особистості. При цьому соціальна робота орієнтується на свідомість людей. Глибокі і досить гнучкі соціальні знання дозволяють орієнтуватися в дійсності, співвідносити з нею власні потреби і здібності.

Необхідним педагогічним елементом соціальної роботи є формування соціальних дій, умінь і навичок, при цьому людина оволодіває прийомом самодопомоги. Особистісно-діяльнісний підхід у соціально-педагогічній роботі передбачає формування соціальних почуттів, які сприяють навчанню, праці, спілкуванню.

В кінцевому результаті соціальна робота повинна підготувати особистість до самовиховання, дати їй засоби, з допомогою яких можна досягти більш продуктивної соціальної поведінки, включитися в систему безперервної освіти.

Педагогічний зміст соціальної роботи визначається також корекцією поведінки і перевихованням людей. Корекція - це необхідний елемент будь-якої діяльності, тому що неможливо ні в навчанні, ні в праці, ні в спілкуванні відразу досягти соціально значимого результату. Що стосується перевиховання, то в ньому відчуває потребу незначна кількість членів здорового колективу. Формування здорового працездатного колективу теж є важливим педагогічним аспектом соціальної роботи. Таким шляхом досягається співпадання формального і реального лідерства, що знижує вірогідність конфліктів, посилюється взаємодопомога в групі.

Оскільки особистість людини являється дуже складним утворенням, а її взаємодія з соціальним середовищем опосередковується багатьма зв'язками, процес трансформації цієї особистості або її соціальної ситуації, як правило, потребує прийому цілого комплексу методик і технологій, включаючи педагогічні, психологічні, соціальні, соціально-медичні, економічні, правові і т.д. Виділення соціально-педагогічних методів і технік являється в певній мірі умовним, тому що в реальній дійсності вони переплітаються з іншими. Крім того, враховуючи направленість впливу перш за все на психіку індивідів, соціально-педагогічні технології невідривні від психологічних технологій або загальних технологій соціальної роботи, таких як адаптація, реабілітація, соціальний нагляд і контроль і т.п.

Під соціально-педагогічними технологіями ми розуміємо способи створення умов для позитивного саморозвитку, соціальної адаптації і соціального захисту клієнта шляхом виховного впливу на його особистість і поведінку.

Соціальна педагогіка має в своєму розпорядженні цілий комплекс методів, які дозволяють соціальному працівнику створити умови для позитивного саморозвитку клієнта, його соціальної адаптації і захисту, тобто досягнути цілей і задач соціальної роботи.

Ефективність методів соціальної роботи в значній мірі визначається їх педагогічними характеристиками.

Найбільше значення мають методи формування свідомості, індивідуальної і групової в їх взаємозв'язку. Соціальна свідомість особистості визначає мотивацію навчально-трудової, суспільної діяльності людей в складі груп. В їх основі лежать такі прийоми, як демонстрація особистої і групової значимості вирішення трудових завдань. При формуванні мотивів діяльності ефективними є приклади свідомого ставлення до праці і творчості.

Успіх будь-якої діяльності визначається знанням змісту і способів діяльності. В зв'язку з цим велике значення мають методи формування образу дії в сферах життя, які мають соціальне забарвлення.

При проектуванні системи соціальної роботи слід враховувати можливості соціального навчання. Його педагогічна суть полягає в особистісно-діяльнісній актуалізації елементів культури, які належать соціуму, в оволодінні ними в процесі спілкування, навчання, праці.

Педагогічні аспекти соціальної роботи реалізуються і при застосуванні методу формування соціальної перспективи. В бесідах, шляхом індивідуальних інструктажів розкриваються ті надбання, які люди отримують, оволодівши новими якостями особистості, технологічними прийомами, виробничими знаннями.

Педагогічний характер мають і методи включення особистості в колективну діяльність. Їх виховна і освітня суть в сучасних умовах найбільше проявляється в демократизмі організації соціальної роботи. Виховний вплив соціальної роботи багато в чому визначається методами включення в діяльність, яка постійно ускладнюється. Підвищення освітнього рівня, кваліфікації, участь в самоуправлінні - це ті сходинки, проходячи які, людина піднімається на нові рівні самоствердження і самовираження.

Цінними педагогічними властивостями володіють методи, які забезпечують успіх в навчально-трудовій, громадській, спортивній, художній та інших видах діяльності. Успіх в соціально-цінній діяльності сам по собі возвеличує особистість. Нерідко при цьому вимагаються спеціальні прийоми його забезпечення: наукова організація праці, врахування індивідуальних особливостей, ефективна, психологічно обґрунтована допомога.

В будь-якій діяльності людина співвідносить процес і результати з ідеалом, сформованим в тісному взаємозв'язку з соціальними відносинами. Цій меті служать методи схвалення і осуду результатів навчання, праці, спілкування. Педагогічний ефект цих методів тим вищий, чим глибше людина усвідомлює оцінку. При цьому суттєвий вплив має авторитет керівника, групи. Об'єктивна оцінка, адекватно сприйнята людиною допомагає їй намітити нові цілі її самовдосконалення.

Необхідною частиною педагогічної підсистеми соціальної роботи є методи закріплення позитивного досвіду навчальної, трудової, громадської активності людини.

В розвитку особистості суттєву роль відіграє її активність. Продуктивність активності визначається багатьма умовами, важливішими з яких є досягнутий рівень розвитку і характер діяльності. Навчально-трудові завдання, громадські доручення, форми спілкування повинні відповідати розвитку особистості - її потребам, інтересам, інтелекту. Якщо ця умова порушена, діяльність стає недоступною, а включення в таку діяльність наносить тільки шкоду розвитку особистості в цілому.

Діяльність, в яку включаються люди, має розвиваючий і виховуючий вплив за умови її оптимальної доступності. Вона повинна бути цікавою, що викликає позитивні емоції і позитивне ставлення до групи, в якій ця діяльність здійснюється. Зрозуміло, що розвиток особистості проходить успішніше, якщо людина усвідомлює розвиваючий вплив діяльності.

Соціальне навчання сприяє розвитку особистості за умови інтелектуального багатства оточення, доброзичливого ставлення до людини. Люди повинні вміти адекватно сприймати чужі успіхи, бачити в них можливості для власного розвитку і досягнення успіху.

Найкращі умови розвитку особистості створюються при спілкуванні в колективі. В цьому плані колектив можна вважати засобом соціального розвитку особистості. Спілкуючись, люди збагачують один одного інтелектуально, ідеал розвитку особистості стає багатостороннім, більш гармонійним, а приклади його досягнення більш наочні.

В колективі розвиток особистості проходить більш ефективно також завдяки організованому наставництву. В ролі наставника може виступати будь-який член колективу, який володіє більш високою професійною підготовкою, багатшим соціальним досвідом, високорозвинутою культурою, авторитетом.

Відзначимо, що проблеми наставництва, включення особистості в колективну діяльність, формування соціальних дій, умінь, навичок та багато інших є дуже актуальними в діяльності служби психологічного забезпечення в органах внутрішніх справ.

Отже, тісний зв'язок соціальної роботи в цілому і в ОВС зокрема з психологією і педагогікою є цілком очевидним.

Слід відзначити, що сьогодні у відповідності з потребами практики соціальної роботи, активно розвивається в натрах психологічної науки поряд з іншими її галузями і психологія соціальної роботи [56]. Її науковий потенціал використовується в процесі безпосереднього соціального захисту і підтримки різних категорій населення.

Психологія соціальної роботи -- це галузь психологічної науки, що вивчає закономірності формування і розвитку психологічної діяльності індивіда (клієнта) або групи (родини), які опинилися в життєво скрутних обставинах і потребують соціального захисту, підтримки ззовні. Вона вивчає закономірності розвитку взаємин клієнта (соціальної групи) з фахівцем різного профілю, який сприяє вирішенню соціальних проблем. Вона розглядає психологічні аспекти відновлення (реабілітації) соціально значущих якостей клієнта (групи) під впливом позитивних факторів соціального середовища і повернення клієнта до активної життєдіяльності.

До числа основних проблем психології соціальної роботи відносяться питання психічного здоров'я окремої людини, психологічного здоров'я родини; проблеми їх адаптації до різних змін на тій або іншій стадії життєдіяльності; психологічні труднощі виховання дітей і підлітків; основи взаємин батьків і дітей; психологічні умови запобігання міжособистісних і міжгрупових конфліктів; питання психологічної допомоги різним категоріям населення, психологічний відбір, професійна орієнтація і психологічна підготовка фахівців сфери соціальної роботи.

Різноманіття проблем, що відносяться до сфери уваги психології соціальної роботи, зумовлює складність її структури, основними елементами якої є психологія клієнта, психологія родини, що виявляються в життєво важких для них ситуаціях, психологія фахівця, який вступає з ними в спілкування для надання підтримки.

Що стосується професійної соціальної роботи в органах внутрішніх справ і її психолого-педагогічного забезпечення, то розглянемо це шляхом аналізу змісту, форм і методів діагностико-корекційної, консультативної і виховної роботи в наступній главі.

2.2 Діагностико-корекційна робота

Психодіагностика посідає чільне місце в діяльності соціальних працівників служби психологічного забезпечення ОВС. Фактично, більшість функцій служби психологічного забезпечення безпосередньо або опосередковано зв'язані з психодіагностичною роботою: здійснення соціально-психологічного вивчення кандидатів на службу в органах внутрішніх справ; участь у підборі наставників; атестація працівників; сприяння підвищенню рівня соціально-психологічної культури працівників; сприяння оптимізації соціально-психологічного клімату в органах внутрішніх справ; проведення первинної психопрофілактики відхилень у поведінці працівників органів внутрішніх справ, своєчасне виявлення ознак девіантної поведінки; вивчення психологічної сумісності працівників і т.п.

Забезпечуючи діагностико-корекційну роботу фахівець соціальної роботи ОВС виконує безпосередні функції психолога.

Зупинимося на аналізі деяких особливостей психодіагностики в органах внутрішніх справ.

Перш за все відзначимо. що психологічна діагностика виділилася з психології і почала активно формуватися на рубежі ХХ століття, виходячи з вимог практики [57].

Слово діагноз - грецького походження. Воно означає “розпізнавати”. Отже, діагностика - це постановка діагнозу. Завдання психодіагностики полягає в тому, щоб дати достовірну інформацію про різні сторони людської психіки, виявити можливі відхилення в психічному розвиткові, шляхи їх усунення, корекції.

Як відзначає Ю.З.Гільбух [58], в окремих випадках об'єктом психологічного діагнозу можуть бути індивіди з неординарними здібностями. В таких випадках мова йде не про корекцію, а про прискорений подальший розвиток.

Ю.З. Гільбух виділяє психодіагностику часткову, яка охоплює тільки окремі риси психічної індивідуальності (темперамент, характер, здібності) або ж окремі вчинки, психічні стани, а також цілісну. Цілісний діагноз, як правило, виникає як результат синтезу багатьох часткових. Хоч іноді буває і навпаки: часткове пізнається через цілісне. Існує оперативний (короткочасний) діагноз і довготривалий. Цілісна психодіагностика дає довготривалі результати.

Слід підкреслити, що психодіагностика в системі психологічної служби МВС має свої особливості, принципові відмінності, які, на жаль, сьогодні в багатьох випадках не враховуються.

У практиці роботи окремих психологів проявляється тенденція до ігнорування диференціації, яка має місце в завданнях психолога-дослідника (науковця) і психолога-практика.

Звичайно, психолог в певній мірі повинен бути дослідником. Але при цьому він не повинен забувати, що дослідження проводиться ним не ради самого дослідження, отримання цікавих результатів щодо психологічного розвитку індивіда, а ради того, щоб дати певні практичні рекомендації, вибрати ефективні засоби впливу, створити оптимальні умови для формування особистості.

Постановка психологічного діагнозу, як правило, - це вибір психологом однієї з кількох робочих гіпотез стосовно причин виникнення тих чи інших відхилень в психічному розвитку і поведінці індивіда. Всі гіпотези перевірити досить важко, тому слід починати з тих, які здаються найбільш вірогідними [59].

Психодіагностика включає строго формалізовані методики і малоформалізовані методики.

До перших відносяться тести, опитувальники, методики проективної техніки і психофізіологічні методики. Для них характерна певна регламентація, об'єктивізація процедури дослідження (точне дотримання інструкції, невтручання), стандартизація (єдині критерії обробки і представлення результатів діагностичних експериментів), надійність.

Ці методики дають можливість зібрати діагностичну інформацію у відносно короткі терміни в тому вигляді, який дає можливість порівнювати індивідів кількісно і якісно.

До малоформалізованих методик слід віднести спостереження, бесіди, інтерв'ю, аналіз результатів діяльності.

Ці методики, як відзначає К.М.Гуревич [60], дають цінну інформацію про людину, особливо тоді, коли предметом вивчення виступають такі психічні процеси і явища, які мало піддаються об'єктивізації (наприклад, слабо усвідомлювані суб'єктивні переживання), або ж є дуже динамічними, швидко змінюються (наприклад, настрій).

Слід підкреслити, що ці методики вимагають багато часу, високого рівня професійної підготовки.

Отже, як відзначалося вище, до строго формалізованих методик відносяться, насамперед, тести.

Тест - це психодіагностичний метод, який являє собою спеціально складене завдання (або ряд завдань), які пропонуються індивіду з метою виявлення у нього наявності або відсутності певних властивостей, здатності виконати ту чи іншу роботу.

Сучасна психодіагностика користується такими основними видами тестів, як тест інтелекту, тести досягнень, тести креативності.

Тести інтелекту застосовуються для виявлення розумових здібностей індивіда. Це - в основному, задачі на логічні відношення, судження за аналогією, узагальнення, словесну або конструктивно-технічну кмітливість.

Тести досягнень розраховані на виявлення рівня конкретних знань, орієнтації в тому чи іншому виді діяльності, наявності певних умінь і навичок.

Тести креативності використовуються для дослідження ступеня розвитку в індивіда творчих здібностей, здатності висловлювати нові оригінальні ідеї, швидко орієнтуватися в проблемних ситуаціях і розв'язувати проблемні задачі.

Тести можуть бути індивідуальними і груповими, усними і письмовими, бланковими, предметними, апаратурними і комп'ютерними, вербальними і невербальними.

Індивідуальні тести - це такий вид методик, коли взаємодія експериментатора з досліджуваним відбувається один на один.

Це дає можливість експериментатору спостерігати за мимовільними реакціями, мімікою, станом досліджуваного і отримати таким чином додаткову інформацію.

На жаль, індивідуальне тестування вимагає багато часу і далеко не завжди працівники служби психологічного забезпечення мають можливість використовувати його.

Більш економічним є групове тестування. Проте в цих випадках набагато менші можливості для встановлення взаєморозуміння з досліджуваним. До того ж, при груповому тестуванні важче виявити випадкові стани досліджуваного, які можуть негативно вплинути на результати тестування (хворобливість, тривожність, втомленість. пригніченість).

Отже, у тих випадках, коли результати тестування є надто важливими для досліджуваного, бажано все-таки проводити індивідуальне тестування.

Індивідуальні тести можуть проводитися і усно, і письмово, групові - письмово.

Бланкові тести представлені у вигляді окремих бланків, де подана інструкція для виконання завдання, можливо, запропоновані зразки.

В предметних тестах матеріал тестових завдань представлений у вигляді реальних предметів (деталей, конструкцій, геометричних фігур).

Апаратурні тести - це тип методик, які вимагають використання спеціальних технічних засобів для вивчення реакцій, особливостей сприймання, мислення, пам'яті.

На жаль, ці тести, як і комп'ютерні, поки що недостатньо використовуються в службі психологічного забезпечення ОВС через недостатню їх технічну оснащеність.

Вербальні і невербальні тести розрізняються за характером матеріалу. У вербальних тестах основним змістом роботи досліджуваних є операції з поняттями, мислительні дії, які здійснюються у словесно-логічній формі.

У невербальних тестах матеріал представлений у наочній формі (картинки, схеми, графіки).

Опитувальники - це група психодіагностичних методик, в якій завдання представлені у вигляді питань і тверджень.

У них не можуть бути правильні чи неправильні відповіді. Вони тільки виражають ставлення людини до тих чи інших положень, висловлювань, її згоду чи незгоду з даним твердженням.

Опитувальники можуть бути закритого і відкритого типу.

В перших - запропоновані варіанти можливих відповідей. Досліджуваний повинен тільки вибрати ту відповідь, яку вважає правильною.

В других - сформульовані запитання, але відповідь повинен дати досліджуваний цілком самостійно.

Опитувальники закритого типу легші для обробки, відкритого - дають іноді дуже цікаву, можливо, навіть неочікувану інформацію.

Працівники служби психологічного забезпечення МВС у своїй роботі повинні оптимально поєднувати опитувальники закритого і відкритого типу.

Методики проективної техніки використовуються переважно в тих випадках, коли необхідно оцінити особистість в цілому, а не виявляти її окремі якості. Суттєвою ознакою цього виду методик є використання в них невизначених стимулів, які досліджуваний повинен сам доповнити, інтерпретувати.

В цій групі методик відповіді на завдання теж не можуть бути правильними або неправильними. Мета проективних методик відносно “замаскована”, тому досліджуваному важко вгадати, які відповіді є найбільш доцільними в тому чи іншому випадку.

В практиці роботи служби психологічного забезпечення повинні використовуватися і так звані психофізіологічні методики.

Вони діагностують природні особливості людини, зумовлені основними властивостями її нервової системи.

Індивідуальні відмінності, зумовлені властивостями нервової системи, не визначають змісту психічного. Вони позбавлені оціночного підходу до індивіда, адже не можна категорично стверджувати, які властивості нервової системи кращі, а які гірші. В одних життєвих обставинах краще проявляють себе люди з одними властивостями нервової системи, а в інших - з іншими (наприклад, десь потрібна блискавична реакція, а десь якраз не слід поспішати). Ці методики індивідуальні. Вони мають чітке теоретичне обґрунтування: психофізіологічну концепцію індивідуальних відмінностей, властивостей нервової системи та їх проявів.

Психодіагностику, як правило, пов'язують з тестуванням і деякі практичні психологи впевнені, що основа їх діяльності - це тестування. Такої думки дотримується і значна кількість працівників служби психологічного забезпечення ОВС, як свідчать дані нашого дослідження.

Між тим, використання тестів не є абсолютно необхідною умовою психологічного діагнозу, а самі тестові методики далеко не завжди виконують діагностичні функції [61].

І.В. Дубровіна підкреслює, що недосвідчені практичні психологи можуть захопитися тестуванням, оскільки вважають, що саме таким шляхом, співставляючи отримані дані з “ключем”, найлегше поставити об'єктивний діагноз.

Відзначимо, що, на жаль, таке положення є дуже характерним для служби психологічного забезпечення в органах внутрішніх справ. Більше того, - це офіційна точка зору керівництва, яка націлює спеціалістів служби психологічного забезпечення в основному на роботу з тестовими методиками.

Але це хибні уявлення, бо не можна сподіватися, що стандартизована процедура дасть змогу повно і точно пізнати індивідуальність людини.

Класичні тестові методики не створені для вивчення конкретної живої людини, яка перебуває в тих чи інших реальних умовах.

К.М. Гуревич взагалі наголошує, що тест не можна вважати точним інструментом вимірювання психічних явищ, хоч певну оцінку деяких сторін психіки він дає.

Незважаючи на те, що тести як метод психодіагностики були запропоновані більш ніж століття тому (Гальтон, Біне та ін.), ставлення до них з боку вчених-теоретиків і практичних працівників продовжує залишатися неоднозначним. Безперечно, тести дають певну інформацію про окремі сторони психічної діяльності (пам'ять, увагу, мислення, уяву, темперамент тощо), але занадто захоплюватись тестами не слід. Ставитись до результатів тестування треба досить обережно. Дані, отримані з допомогою одного тесту, доцільно перевірити, застосувавши інший тест. Наприклад, при тестуванні працівник виявив властивості переважно меланхолічного типу темпераменту, який не сприяв би успішній його діяльності у відповідному підрозділі. Проте спеціаліст служби психологічного забезпечення, спостерігаючи за поведінкою цього працівника в різних ситуаціях, зробив висновок, що результати тестування, можливо, не відповідають дійсності. В таких випадках необхідно запропонувати інший тест на визначення темпераменту, як додаткові використати тести на визначення типу нервової системи, рівня тривожності і т.п. Якщо виявиться, що в індивіда досить чітко виражені риси сильного типу нервової системи, низький рівень тривожності, то результати першого тестування, згідно з якими індивід відноситься до меланхолічного типу темпераменту, очевидно, справді невірні.

Дані, отримані з допомогою тестування, слід перевірити даними використання інших методів психологічного дослідження.

Для постановки правильного діагнозу психологу не досить використати набір тестових методик, як нами вже підкреслювалось раніше. Він повинен виявити джерела, фактори, механізми найбільш суттєвих впливів на формування особистості, прослідкувати причинно-наслідкові зв'язки подій дитинства з особливостями психічного розвитку особистості, врахувати специфіку змісту необхідних умов в кожному віковому періоді.

Як правило, наявний стан психічного розвитку індивіда може бути правильно оцінений тільки в світлі всієї попередньої історії його розвитку.

Історію розвитку особистості часто називають психологічним анамнезом. Як відомо, анамнез - поняття медичне, яке у вузькому значенні слова означає історію розвитку хвороби. В широкому - включає і дані про сім'ю хворого, умови його життя і т.п.

Відповідно, психологічний анамнез - це історія індивідуального психічного розвитку особистості [62].

Серед малоформалізованих методик, які можуть використовуватися працівником служби психологічного забезпечення ОВС у професійній діяльності, слід відзначити, насамперед, спостереження.

З його допомогою можна зібрати багатий фактичний матеріал безпосередньо з життя і діяльності людини. Це метод, при якому цілеспрямовано і планомірно сприймаються і фіксуються різноманітні прояви психічної діяльності людей.

Підкреслимо, що фіксація фактів є обов'язковою для досягнення більшої достовірності інформації. Записи можуть бути суцільними і вибірковими.

В умовах діяльності служби психологічного забезпечення важко вести суцільні записи, оскільки тут немає такої можливості. Тому здебільшого практикуються вибіркові записи. Можна запропонувати таку найпростішу таблицю для фіксації результатів спостереження:

Таблиця 2.2.1.

Прізвище досліджуваного

Ситуація, в якій

проходило спостереження

Опис фактів поведінки

Аналіз

Висновки

Спостереження може бути суцільним і вибірковим, короткочасним і довготривалим, безпосереднім і опосередкованим.

Спостереження, якщо воно здійснюється на високому професійному рівні, може дати надзвичайно цінну інформацію спеціалісту служби психологічного забезпечення. Це може бути загальна інформація про зовнішні і внутрішні стійкі особливості індивіда, яка накопичується протягом тривалого періоду часу і впливає на формування загального підходу до індивіда. Інформація може стосуватися тільки готовності індивіда до спілкування. Нарешті, інформація про реальний стан індивіда, його можливості, настрій в даний конкретний момент, в процесі взаємодії з ним. Таку інформацію як необхідну умову ефективного спілкування можна отримати на основі аналізу спеціальних сигналів, які виконують інформативні і регулятивні функції.

Сигналом може бути зовнішній вигляд людини, міміка, жести, поза, погляд.

Людина може жестикулювати як мимовільно, так і довільно.

Як вважає О.О.Бодальов, жести, які спостерігаються у індивіда на протязі тривалого періоду часу, дають іноді підставу для висновку про наявність тієї чи іншої властивості [63].

Особливе значення для визначення істинного емоційного стану під час спілкування має мимовільна жестикуляція. Багато вчених, досліджуючи жести, прийшли до висновку, що існує кореляція між різними мимовільними жестами і певними емоційними станами, думками людей [64],[65].

Так, у людей, які перебувають у стані емоційної напруги і конфлікту, можна часто спостерігати різні рухи, більшість яких полягає у потиранні чола, носа, підборіддя, вух, чуба і т.п. Рухи, які свідчать про тривожність, проявляються у посиленій міміці рота, покусуванні губ, відкидання з чола волосся, яке ніби заважає. Це можуть також бути маніпуляція з ґудзиками, розкручування і закручування авторучки і т.п.

Жест “рука підпирає щоку” означає роздуми про щось.

Якщо підборіддя опирається на долоню, вказівний палець біля щоки, а інші - нижче рота - це класичний жест негативної оцінки партнера чи інформації, яка йде від нього.

Нахил мимоволі голови набік може означати певну зацікавленість.

Цікавий жест, який часто спостерігається в процесі спілкування, - захоплення носа в долоню. Він може свідчити про зосередженість, напружене обдумування чогось, іноді доповнюється закриванням очей, але може виражати й несподіваний легкий переляк, стурбованість.

Про нервовість, тривожність, підозрілість, недовір'я співрозмовника можуть свідчити міцно стиснуті руки.

Іноді людина під час спілкування мимовільно прикриває рукою рота. причому частіше це робиться лівою рукою і свідчить про настороженість, недовір'я, небажання щирості, відвертості контактів.

Досить цікаві положення стосовно інформації про партнера по спілкуванню (частково використані нами) обґрунтували американські вчені Р.Бендлер і Дж.Гріндер [66]. Вони поділили людей на 3 групи: візуалісти, аудіалісти, кінестетики, які по-різному сприймають інформацію і яких можна розпізнати при уважному спостереженні за деякими конкретними ознаками.

Так, на думку вищезгаданих дослідників, візуаліст розмовляє швидко і голосно, часто робить паузи, ніби змальовуючи "з картини" ту інформацію, яку збирається вербалізувати. Тримається прямо, плечі розправлені, надає перевагу досить солідній відстані від партнера по спілкуванню. Оцінює все критично, у самого дещо завищена самооцінка.

Аудіаліст - малорухливий, жестикуляція практично відсутня, для самоконтролю використовує не відчуття, а розум, логіку, не любить контакту очей, мовлення однотонне, ніби на одній ноті. Під час розмови найчастіше дивиться не в очі співбесіднику, а уважно вивчає його чоло. Рідко вживає займенник "я". Не любить брати на себе відповідальність.

Кінестетик дуже рухливий. При спілкуванні весь подається вперед, дистанція до партнера дуже близька, любить торкатися партнера руками. Часто вживає займенник "я". Всю інформацію пропускає через себе, через свої почуття.

Візуаліст - особа, яка мислить образами. Для неї важливо уявити собі що-небудь, блискавично "намалювати" в мозку образ, картину. Тільки після цього вона по-справжньому зможе сприйняти інформацію, висловити свою думку.

Аудіаліст обов'язково повинен почути якусь інформацію, логічно обробити її, осмислити.

У кінестетика при сприйманні інформації в першу чергу активізується сфера почуттів. Він повинен не тільки почути, але й відчути, пережити, пропустити через себе інформацію.

Отже, у багатьох випадках повного взаєморозуміння не можна досягти тому, що не враховуються індивідуальні особливості сприймання інформації різними людьми або, за словами Р.Бендлера та Дж.Гріндера, тип модальності.

Врахування психологом емоційних станів досліджуваних при спілкуванні з ними з метою отримання певної інформації про особистість теж має неабияке значення.

Емоції в момент спілкування можуть бути найрізноманітніші, а емоційний стан суттєво впливає на поведінку, на рішення, які приймаються, про що свідчать дослідження багатьох вчених [67], [68]. Емоційний стан може вплинути і на ставлення до психолога, іноді не дозволяючи об'єктивно сприймати як його самого, так і ту інформацію, яка йде від нього.

Коротко розглянемо деякі емоційні стани, які часто спостерігаються при спілкуванні психолога в процесі проведення психодіагностики. Насамперед, це страх, який може бути різної інтенсивності: від легкого переляку до жаху. Емоція страху більш-менш чітко проявляється у зовнішньому вигляді і не викликає значних труднощів у діагностуванні.

Коли людина відчуває страх, в її рухах проявляється скутість, порушується їх координація. Спостерігається тремтіння (пальців рук, ніг, іноді, всього тіла). З'являється піт на чолі, над верхньою і під нижньою губою, що можна легко помітити.

Як правило, при страхові ширше відкриваються очі, розширюються зіниці. Мають місце зміни в голосі і мовленні. Сила звуку знижується, іноді людина переходить на шепіт, а тембр підвищується. Темп мовлення стає повільним, збільшуються паузи між складами, словами, фразами. При сильному страхові в мовленні іноді допускаються стилістичні, граматичні помилки, не характерні для даного індивіда в нормальному стані. Збільшується дистанція між співбесідниками.

З людиною, яка перебуває у подібному емоційному стані, досягти взаєморозуміння важко. Вона може в такому стані виражати згоду, стверджувати те, що від неї вимагають, але це короткочасні прояви "взаєморозуміння", якого, по суті, немає. В подібних випадках результати психодіагностичних досліджень навряд чи можна вважати достовірними.

Гнів також може бути різної інтенсивності: від найелементарнішої емоційної негативної реакції (злегка насупитись) до проявів обурення. Емоції гніву досить легко діагностуються. Вся поза людини напружена, пальці рук стиснуті, голос сильний з інтонаціями загроз. У мовленні можуть з'явитися досить грубі, навіть нецензурні слова, звороти. Людина переходить не тільки на підвищений тон, але зривається на крик.

Гнів найчастіше може виникнути у процесі спілкування і викликається якоюсь необережністю, нетактовністю психолога у спілкуванні. Тому слід бути уважним до досліджуваного під час комунікації, щоб мати змогу своєчасно виправити помилку. Якщо ж людина з якоїсь причини перебуває в емоційному стані гніву ще до початку спілкування, то краще утриматися від контактів, доки вона заспокоїться і зможе спокійно слухати і адекватно сприймати інформацію.

Досить легко по зовнішньому вигляду людини можна визначати емоції суму, горя. У таких випадках рухи стають сповільненими, млявими, голос тихий, невиразний, мовлення може перериватися тривалими паузами, глибокими зітханнями. На питання досліджуваний відповідає неохоче, може настільки заглибитися в себе, що не чує звертання. Плечі опущені, погляд сумний.

Бесіда з людиною, яка перебуває в подібному емоційному стані, не буде ефективною. Зміст всього сказаного буде проходити поза її свідомістю. Найкраще у таких випадках підбадьорити, заспокоїти людину, а ділове спілкування перенести на більш сприятливий для цього час.

Емоційні стани страху, гніву, відрази, суму виражають негативні реакції індивіда, ускладнюють процес спілкування і суттєво впливають на результати психодіагностичного дослідження. В подібних випадках психологу слід бути уважним, щоб правильно діагностувати природу тої чи іншої емоційної реакції, стану, виявити їх справжні причини.

Радість - це в своїй основі реакція на щось позитивне. Здавалося б, перебуваючи в цьому стані, людина легше йде на контакт. Дійсно, людина, переповнена радістю, мимовільно зменшує дистанцію спілкування, ніби подається назустріч співрозмовнику. Але разом з тим сильна радість, виявляється, теж перешкоджає ефективному спілкуванню. Людина не може глибоко осмислювати інформацію, адекватно реагувати на неї, бо вона вся в полоні своїх почуттів. Причому, якщо людина радісно збуджена, темп мовлення стає швидким, окремі склади слів "проковтуються", що не дозволяє правильно зрозуміти її.

Інформацію про досліджуваного можна отримати, спостерігаючи не тільки за його поведінкою, але й за його зовнішнім виглядом. Наприклад, фізичні вади, різні диспропорції, відповідність або невідповідність фізичного розвитку віковим нормам.

Цікавими можуть виявитися дані про наявність вираженої схильності до маскулінізації або фемінізації. Бувають випадки, коли чоловік за своїм зовнішнім виглядом, манерами поведінки нагадує швидше жінку, і навпаки.

Обличчя може бути приємним, неприємним, ніжним, грубим, більш або менш виразним, іноді смішним, навіть кумедним. Слід звернути увагу на особливі прикмети (шрами, родимі плями і т.п.).

Одяг людини (дорогий, екстравагантний, акуратний, дешевий, сильно поношений, не відповідає розміру, сезону і т.п.) теж є джерелом додаткової інформації в процесі спостереження.

Спостереження дає певну інформацію і про тип нервової системи, темперамент, оскільки врівноваженість, неврівноваженість, рухливість, інертність, сила нервових процесів проявляються у зовнішньому вигляді, рухах, міміці, діях людини.

Дуже важливо відмітити наявність або відсутність у людини невротичних проявів: гра будь-чим (одягом, ґудзиком, ручкою), неспокійний погляд, шмигання носом, гримаси, кусає нігті, червоніє, блідне, пітніє, поправляє волосся, тремтіння рук, запинки у розмові, розсіяність, тривожність, істеричний сміх, швидка втомлюваність, нерішучість і т.п.

Наукове психологічне спостереження відрізняється від звичайного життєвого тим, що воно проводиться за певною програмою, планом, відзначається цілеспрямованістю, об'єктивністю. Це дає змогу тому, хто досліджує, відповідним чином спрямувати свої спостереження, звернути увагу на ті факти, які характеризують досліджувану властивість, відокремити в них істотне від неістотного, головне від другорядного, зафіксувати основні факти і зробити на основі їх аналізу належні висновки.

Фактами, які доводиться при цьому спостерігати, є рухи, дії, висловлювання, пози, вирази обличчя. Мета спостереження полягає в тому, щоб розкрити ті психологічні зв'язки і відношення, що виявляються у цих фактах, з'ясувати ті цілі, думки, почуття, наміри, якими люди керуються у своїх діях.

Вивчення психіки методом спостереження поєднано з рядом труднощів, які породжуються тим, що зв'язок між психічними властивостями індивіда і їх зовнішніми проявами не простий, а складний. Він часто буває і суперечливий. Суперечність породжується складністю тієї життєвої ситуації, яка визначає дії, вчинки індивіда, і ставленням до неї самого індивіда. Для переборення цих труднощів і правильного розкриття психічних властивостей індивіда, що виявляються в діяльності, необхідно не обмежуватись поодинокими їх проявами, а вивчати якомога повніше, всебічніше, ширше факти, що характеризують ці властивості.

Величезне значення при цьому має психологічна культура спостережливості. Уміння спостерігати і правильно інтерпретувати факти обов'язкове для психолога - спеціаліста соціальної роботи в органах внутрішніх справ.

При плануванні спостереження спеціалісту доцільно з'ясувати для себе такі моменти: на які питання має дати відповідь спостереження (мета, завдання); об'єкт спостереження, предмет, ситуація; умови проведення спостереження (час і способи проведення спостереження); існування норм, критеріїв, за якими слід оцінювати явища, які спостерігаються (проблема валідності); проблема об'єктивності при спостереженні; можливість повторного спостереження; вибір способу фіксації результатів спостереження; вибір способу обробки та аналізу результатів спостереження та ін.

В ідеальному випадку, який дає найдостовірніші дані, психолог не обмежується можливостями проведення прямого спостереження, безпосереднім і єдиним учасником якого є він сам, а вдається до опосередкованого спостереження, тобто пропонує зібрати певну інформацію про ті чи інші особливості особистості іншим спостерігачам. Дані, отримані різними спостерігачами, повинні бути перевірені на об'єктивність, надійність, валідність.

Найпростіший шлях визначення об'єктивності спостереження - співставлення результатів спостерігачів і визначення відповідності у процентному відношенні.

Слід підкреслити, що можливості застосування методу спостереження все ж досить обмежені. По-перше, використовуючи цей метод, психолог не може втручатися у природний хід подій, повторити ситуацію. По-друге, іноді дуже довго доводиться очікувати ситуацію, в якій могли б проявитися саме ті властивості досліджуваного, які цікавлять психологічну службу. По-третє, інформація, отримана в процесі спостереження, важко піддається кількісній обробці.

Ці недоліки в значній мірі можуть бути нейтралізовані в експерименті.

Розрізняють експеримент лабораторний і природний. Використання лабораторного експерименту в роботі служби психологічного забезпечення ОВС є на сьогоднішній день досить проблематичним, оскільки його проведення вимагає відповідної технічної оснащеності.

Природний експеримент полягає у створенні спеціальних ситуацій, які не порушують загального ходу подій, але дають змогу тим чи іншим характерним властивостям досліджуваного проявитися повно і чітко.

Дуже важливим при цьому є те, що ні сам досліджуваний, ні інші навіть не підозрюють, що відбувається цілеспрямоване вивчення особистості, тому результати експерименту відзначаються великою достовірністю.

Ефективним методом вивчення особистості є бесіда, яка дає можливість отримати різносторонню інформацію про особистість індивіда в процесі безпосереднього спілкування з ним. В бесіді можуть бути виявлені особливості характеру індивіда, складові спря-мованості його особистості, мотиви його поведінки, деякі фак-ти біографії, його ставлення до них. Бесіда повинна бути за-вжди добре підготовленою. В одних випадках вона проводиться за строго визначеним планом, де передбачені основні запитання, їх послідовність, що дає змогу точно зафіксувати і обробити отримані дані. В деяких випадках бесіда проходить в більш вільній формі, але це ускладнює становище експери-ментатора, створює труднощі при обробці даних, хоч самі дані можуть бути навіть більш цікавими, ніж у першому ви-падку. Найкраще проводити бесіду не в присутності інших (хоч і такий варіант можливий, а іноді навіть доцільний), в спокійній, невимушеній обстановці, атмосфері доброзичливості, взаємної поваги і довір'я.

Ефективність бесіди зростає, якщо при її проведенні до-тримуватись певних правил. Зокрема, починати бесіду з тема-тики, яка не є неприємною для індивіда, щоб він охоче включився в спілкування. Психолог повинен бути уважним в процесі бесіди, ставити не прямі запитання, які іноді можуть викликати ніяковість, а опосередковані. Краще поставити ряд дрібніших запитань, ніж одне велике. Треба домогтися того, щоб запитання викликало бажання обговорити дану проблему, дати розгорнуту відповідь, а не тільки відповіді «так» або «ні». Для більшої достовірності деякі питання можна повтори-ти в трохи іншій формі. Взагалі ж всі питання, які ставлять-ся, повинні бути чіткими, лаконічними, зрозумілими. Не слід зловживати часом проведення бесіди.

Певне значення у психодіагностичній роботі служби психологічного забезпечення ОВС має біографічний метод. Це метод синтетичного опису людини як особистості та суб'єкта діяльності, який дозволяє досить ґрунтовно вивчити життєвий шлях індивіда.

Розробка теоретичних основ біографічного методу почалася на початку XX ст. Перше комплексне біографічне дослідження, яке охопило всі вікові етапи і сфери життя лю-дини, здійснила Шарлота Бюллер.

Спочатку біографічний метод обмежувався ретроспективним описом минулих етапів життя людини, пізніше почав включа-ти аналіз актуальних можливих подій майбутнього.

Джерелом біографічної інформації виступає сам індивід, події середовища та його реакція на них.

Дані про життя індивіда можна отримати в усному і письмовому вигляді, у формі відповідей на анкети, спеціальні опитувальники. Велике значення має аналіз різних офіційних та особистих документів.

Біографічний метод включає різноманітні конкретні методики. Наприклад, досліджуваному пропо-нується схематично зобразити своє минуле, сьогоднішнє і майбутнє, а також зв'язок між ними у вигляді кіл різного діаметру (квадратів).

РЕКЛАМА

рефераты НОВОСТИ рефераты
Изменения
Прошла модернизация движка, изменение дизайна и переезд на новый более качественный сервер


рефераты СЧЕТЧИК рефераты

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА
рефераты © 2010 рефераты