Структура соціальної системи

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Структура соціальної системи

Структура соціальної системи

Структура соціальної системи

Соціальна система - це організоване ціле, частини якого перебувають у відносинах взаємозалежності в тому розумінні, що зміна в якійсь частині приводить до змін в інших частинах системи. Соціальна система, як система взаємодій, є в такий спосіб структурною й функціональною сукупністю.

Функція

Функція (лат. functio) означає дію, призначення або вплив, у математиці - змінну величину, значення якої залежить від значення іншої величини. У соціології під функцією розуміється виконання, здійснення, вплив або відомий наслідок соціальної дії в структурі, коли ця дія відбувається для досягнення або зміни певного положення соціальної системи. Інакше кажучи, у соціології поняття функції означає ті впливи, які частини соціальної системи роблять на неї з погляду збереження або бажаної зміни системи. Під функцією мається на увазі в такий спосіб дія, що має якусь мету або призначення.

Частини соціальної системи можуть робити на ціле також і такі впливи, які зовсім не підтримують систему й не сприяють її функціонуванню. Такі наслідки, до яких не прагнули і яких не бажали, називаються дісфункціями (disfunction). Те саме захід може бути як функціональним, так і дісфункціональним деякі заходи не мають обов'язково ні того, ні іншого впливу. Наприклад, новий закон для поліпшення соціальних умов явно має бажані й передбачувані наслідки; при цьому він є функціональним з погляду цілого. Але закон може одночасно залишати деякі групи поза своїми межами або зменшувати їхньої пільги, у цьому випадку результат є дісфункціональним.

Мертон (1968) визначав явні функції (manifest functions) і сховані (латентні) функції (latent functions), з яких перші - усвідомлені, а другі - несподівані, а іноді навіть і не усвідомлені.

Проект будівництва водойми, наприклад, з метою одержання гідроенергії є з погляду суспільства доцільною й усвідомленою дією, з яким зв'язані, однак, і такі «що заважають» сховані впливи, які в цілому не очікувалися або з якоїсь причини недостатньо враховувалися.

Явні функції Сховані функції Функції

Гідроенергетичне Підвищення загального будівництво водойм добробуту

Дісфункції Винищування природи Хвороби Соціальні проблеми Відчуження

Наприклад, проект гідроенергетичного будівництва водойми супроводжується різними далеко, що йдуть наслідками, з яких одні безпосередньо видні й усвідомлені вже на стадії проектування, а інші - не усвідомлені, а часто й не бажані.

Підвищення добробуту, пов'язане із забезпеченням суспільства електроенергією вже на стадії проекту й спеціально не дискутується; на основі цього критерію й починаються властиво будівельні роботи, незважаючи на те що й проектантам і будівельникам добре відомі впливи будівництва на водойми, зокрема, зміни в ландшафті, у плині вод, а також різної соціальної проблеми. Крім цього виникають і наслідку, які важко було передбачити. Втрата постійного місця проживання, розрив соціальних зв'язків, економічні проблеми й почуття безсилля проти бюрократії викликають дискомфорт, відчуження й навіть хворобу, що представляють собою сховані наслідки, які виявляться, можливо, тільки через багато років, по яких роблять досить негативний вплив і на психічне й па фізичний стан людини.

Розрізнення функцій і дісфункцій, а також явних і схованих функцій постійно повинне бути в поле зору дослідника. Варто додати, що виявлення схованих впливів вимагає звичайно довгострокового вивчення питання з охопленням значних проміжків часу.

Інтеграція

Під поняттям «інтеграція» мається на увазі сполучення частин соціальної системи таким чином, щоб система утворила єдине ціле. Мається на увазі уніфікація ціннісних структур або зразків поводження, існування загальних цілей або посилення єдності.

Наприклад, стосовно країн Європейського співтовариства можна з повною підставою говорити про інтеграцію, тому що головною метою є утворення сполучених штатів Європи.

Комплексність і багатоплановість наукових досліджень дозволяє бачити інтеграцію наук, що є протилежною тенденцією диференціації й спеціалізації наук.

Соціальна згуртованість (cohesiveness) означає внутрішню єдність частин цілого, добровільний соціальний зв'язок членів і досягнуту за допомогою цього зв'язку здатність протистояти зовнішнім впливам і тискам. Найбільш наочний приклад - соціальна згуртованість родини.

Соціальна привабливість (attraction) - це тяжіння до іншої людини або групи. Соціальна привабливість виникає по різних спонукальних причинах, зокрема, через прихильність, соціальних контактів або прагнення одержати вигоду. Від внутрішньої привабливості групи залежить її соціальна згуртованість.

Те або інша держава може домагатися членства в Європейському співтоваристві для того, щоб щонайкраще забезпечити розвиток своєї економіки надалі. У такому випадку Європейське співтовариство має привабливість стосовно даної держави. По прийнятті в члени співтовариства держава повинне освоїти загальні цілі й практику співтовариства. Відбувається процес інтеграції. Можливо, що члени співтовариства будуть почувати соціальну єдність у такій мері, що можна буде говорити також про соціальну згуртованість співтовариства.

Група

Група являє собою систему, що складається з людей, які перебувають між собою у відносинах взаємодії й серед яких існують почуття єдності й взаємозалежний пость як результат деяких загальних дій. Іншими її критеріями є розмір, персональні властивості членів, місце, стійкість і т.д.

Відповідно до Петеру Р. Хофштеттеру (Peter R. Hofstatter, 1959), групу можна вважати у високому ступені інтегрованої: 1) коли вона має щодо більше внутрішніх контактів, чим зовнішніх, і 2) коли вона характеризується чіткою спеціалізацією ролей і чітким поділом завдань.

Юрба народу, у якій є якісь контакти між людьми, але немає спеціалізації ролей (наприклад, диференціації лідерства), називається масою. Відповідно якщо немає міжособистісних контактів, а тільки спеціалізація ролей, мова йде про бюрократію. Група розташована між цими крайніми випадками, і її можна визначити в такий спосіб: група є соціальною системою, у якій існують взаємні контакти між членами і якою властива чітка спеціалізація по ролях. Наприклад, подібним чином можна визначити таку групу, як родина.

І в повсякденній мові, і в соціологічній теорії поняття «групи» дуже неоднозначно. Особливо в повсякденній мові під «групою» розуміють різні соціальні утворення. Думаємо, що наведені вище визначення «групи» дають досить чіткі критерії саме «групи». Треба однак ураховувати, що детальне визначення якого-небудь поняття іноді обмежує його загальне вживання. Вище представлені визначення групи викладені в досить загальній формі.

1. Група, що служить як об'єкт порівняння або еталона при оцінці власного положення, «еталонна група».

2. Група, цінності й відносини, позиції й погляди якої засвоюються індивідом, тобто «група ідентифікації», або «якірна група».

3. Група, членом якої індивід прагне стати й з боку якої індивід бажає бути прийнятим, тобто «цільова група».

Членські й референтні групи значно впливають на поводження людини. Тому при вивченні поводження дослідник повинен ураховувати також керуюче значення різних групових зв'язків.

І дійсне й засноване на ідентифікації членство індивіда в якій-небудь групі одержує вираження в однаковості, конформізмі його поводження. Якщо індивід поводиться всупереч очікуванням групи, то інші члени групи намагаються коректувати його поводження, що відхиляється. Таким чином, тиск із боку групи підтримує однаковість поводження. Оскільки індивід є одночасно членом багатьох груп, він бере участь у діяльності однієї групи тільки якийсь «частиною» своєї особистості. При цьому значення різних груп для індивіда й вплив цих груп на нього неоднакові.

Як уже говорилося, значення груп винятково велике для кожної людини. У цих групах засвоюється основне подання про форми людського гуртожитку й про необхідність брати до уваги оточуючих людей. Узагальнено говорячи, за допомогою членства в яких групах індивідом засвоюються вимоги, пропоновані йому з боку більше широкої спільності або навіть усього суспільства, тобто в групах відбувається процес соціалізації, у результаті якого людина перетворюється в члена суспільства.

Природно, що соціологія найчастіше повинна розглядати індивіда і його положення й значення в різних соціальних зв'язках. Але мабуть, більше типовим підходом можна вважати напрямок соціологічного дослідження лише па груповий рівень, зокрема, па взаємини й поводження груп. При цьому необхідно звертати увагу на ті основні фактори, які регулюють ці відносини й поводження. Мети й засоби кожної групи можуть, зі своєї сторони, впливати на основні форми між групових відносин. У випадку наявності загальних цілей кількість використовуваних засобів регулює виникнення конкуренції або співробітництва. При можливості вибору з різних засобів співробітництво ймовірніше конкуренції. Відповідно при прагненні до різним цілям мала кількість засобів викликає взаємні протиріччя, а велика кількість засобів зміцнює взаємну незалежність.

Варто підкреслити, що зв'язку впливу в соціальних відносинах рідко так прості, як вище описувалося. Реальні ситуації різних соціальних взаємодій набагато більше різноманітні, вони є результатом одночасного впливу безлічі різних факторів.

Організація

Однозначне визначити поняття «організації» складно, тому що воно досить багатоаспектне й дуже вживаємо у всіляких ситуаціях. Поняття «організація» містить у собі два тридцятилітні - диференціація, «розчленовування», і об'єднання й координація одночасно. У класичній теорії керування поняття організації сполучене з поділом праці. При цьому поділ праці характеризується як форма координації виробництва; трудящі повинні знати, чим займаються їхні колеги, і погоджувати свою діяльність із їхньою роботою. На основі вищесказаного організацію можна визначити як соціальну систему, у якій суб'єкти, що усвідомлюють свою приналежність до даної системи, діють для досягнення загальної мети.

Організації є результатом цільового раціонального мислення й регульованого співробітництва. Їм властиві наступні ознаки:

- вони утворені усвідомлено й цілеспрямовано для досягнення певної мети або призначення;

- у них існує продумано створений і загальнообов'язковий порядок або структура;

- з їхньою допомогою активність членів організації й використовувані ними засоби повинні забезпечити досягнення мети.

Організація в деякому змісті слова - інструмент для досягнення мети. Цікаво при цьому, що певна мета, переслідувана організацією, не обов'язково збігається із цілями людей, що беруть участь у її діяльності. Тому організація змушена створювати різні системи стимулювання й нагородження, за допомогою яких вона утягує індивідів у дію для досягнення загальної мети.

Диференціація завдань і пов'язана з нею координація впливають на структуру й форму організації. Ніж більше розвинена спеціалізація, тим багатобічне й складніше будуть адміністративні функції організації, її планування, координація, мотивування й т.д., тим ліпше буде структура організації. По своїй структурі організації найчастіше схожі на піраміду, у якій завдання диференційовані на декількох рівнях.

Крім горизонтального поділу праці, в організації завжди є також координація, керівництво й різні спеціалізації але вертикальній лінії.

Основоположник соціологічного дослідження організації М. Вебер (1947) розглядав її як систему влади й розробляв теоретичні основи керування, оптимальні для організації як такий. На його думку, вимогам спеціалізованої й багатогранної організації щонайкраще відповідає бюрократична система.

Переваги бюрократії проявляються найбільше яскраво тоді, коли їй (бюрократії) під час виконання службових обов'язків у можливо більшій мері вдається виключити всі особисті, ірраціональні й емоційні елементи. Відповідно до цього бюрократії властиві: - раціональність; - надійність;

- економічність і ефективність; - безособовість;

- спеціальні й рутинні завдання; - нейтральність; - иерархичность; - законність правил дії; - централізація влади.

Бюрократична система керування раціональна й сприяє досягненню цілей організації. Її можна назвати «офіційною організацією».

Згідно Амітаї Етціоні (Amitai Etzioni, 1977), офіційна організація містить у собі поділ завдань і влади, а також установлені роботодавцем правила поведінки членів організації.

Поряд з офіційною організацією в кожній організації утвориться також неофіційна організація, що ґрунтується на взаєминах і особистому виборі членів спільності і яка характеризується соціальною самостійністю. Неофіційна організація впливає на офіційну й прагне змінювати існуючі в останньої відносини по своєму бажанню. Організацію можна вважати тим більше ефективної, чим позитивне відгук, одержуваний офіційною стороною від неофіційної.

Найбільша увага офіційній і неофіційній організаціям приділяється в наукових дослідженнях, присвячених різним проблемам, аспектам трудової діяльності людей.

Суспільство

Суспільство є самою великою групою, до якої належить індивід. Під «суспільством» розуміється соціальна система, що само заповнює осередок, що складається з людей різного віку й статі й утворить економічні, політичні й культурні сукупності. Можна говорити про українське суспільство, західне суспільство й т.д.

Чітке визначення цього поняття досить важко і його вживання дуже різноманітно.

По Рене Кенигу (Rene Konig, 1958), під суспільством можна розуміти: 1) різний тип способу життя; 2) утворені народами єдності або 3) засновані на договорах економічні й ідейні об'єднання; 4) цілісне суспільство, тобто широке соціальне утворення, сукупність різних соціальних одиниць. Крім цього, поняття «суспільство» уживається: 5) при описі певної історичної форми соціального життя, напр. «буржуазне суспільство» і 6) як синонім «соціальний», «соціум», коли мова йде про взаємини індивідів і заснованих на цих відносинах структурах і соціальних процесах.

Робертсон (1977) визначає суспільство як групу індивідів, які живуть на одній території, перебувають у відносинах взаємовпливу й мають загальну культуру. Це визначення містить деякі істотні риси поняття «суспільство» («культура» і «територія»), які треба однак розуміти в широкому змісті.

Рудхард Столлберг (Rudhard Stollberg, 1983) уважає основним завданням соціології вивчення суспільства. Предмети соціології - соціальні явища й процеси. При цьому суспільство розуміється як сукупність соціальних відносин і як всі прояви людського життя аж до дозвілля й житлових умов, а також як соціальні групи й взаємини індивідів. Таким чином, «суспільство» є дуже широким поняттям, яке можна визначити як систему або сукупність соціальних явищ.

Можна вважати, що соціальні відносини проявляються й реалізуються в людській діяльності. Тому одним предметом соціології є дослідження цієї діяльності. Другий предмет соціології - соціальна структура суспільства, його розподіл на соціальні групи, класи, професійні групи й т.д. Тобто па абстрактному рівні суспільство - це структура й функція.

Щепаньскі (1970) уживає поняття «громадське життя», під яким він розуміє всі явища, обумовлені взаємодією індивідів і спільностей, що перебувають на певній обмеженій території. Основними факторами громадського життя він уважає біологічні, територіальні, демографічні, економічні й культурні фактори.

Культура

Первісне значення слова «культура» (лат. culture) - оброблення. Звичайно під культурою розуміється все те, що не саме по собі виникає із природи, а зроблено людиною. Згідно Ерику Алману (Erik Ahiman, 1913), культура являє собою систему зростаючих ціннісних утворень і станів, створених свідомою діяльністю людини в суспільстві й які передаються від покоління до покоління.

Культура становить, таким чином, таку частину навколишнього середовища, відповідності якої не є в диких тварин. Передумови виникнення культури - людські потреби й вимоги соціального життя. Культуру як соціологічне поняття можна визначити, наприклад, по Едварду Б. Тайлору (Edward В. Tyior, 1913), як багатогранне ціле, що містить у собі знання, вірування, моральні погляди, закони, традиції й інші навички й звичаї, засвоєні людиною як членом суспільства.

Прийнято розрізняти світову культуру й культуру якої-небудь меншої спільності. Кожною спільністю створені моделі, норми й цінності, які управляють поводженням її членів. Ці моделі, норми й цінності накладають відбиток па кожну спільність. Метафорично говорячи, цей відбиток і називається існуючої в суспільстві культурою. Так, Вилхо А. Койранен (Vilho A. Koiranen, 1966), вивчаючи життя (фінських іммігрантів у Швеції, визначав їх, фінську, культуру, що як переходить із покоління в покоління сукупність людського поводження, мови, звичаїв і цінностей, що існує в даній обмеженій фінській спільності, символи й значення якої відомі членам цієї спільності.

Далі, культуру прийнято розділяти па духовну й матеріальну. Однак ці поняття не можна розглядати як протилежні явища; матеріальні предмети як продумані створення є продуктами тієї ж культури, що й поводження або керуючі поводженням моделі, норми й цінності. Отже, культура - це стан або ступінь матеріального й духовного розвитку, досягнутого протягом тривалого часу.

Можна говорити про «наростаючої» культурі, коли виникає більше нових елементів, чим зникає старих. Ріст або «акумуляція» культури відбувається за рахунок конкретних відкриттів і винаходів (у широкому змісті слова), а також за рахунок дифузії (diffusion), розширення культурних рис із однієї території на іншу, з відповідною адаптацією до нових умов.

Ріст культури проявляється більш явно в матеріальній сфері, чим у духовній. Ріст кількості знань, пов'язаний зі зростанням культури, сутужніше піддається «вирахуванню», чим кількість якихось матеріальних об'єктів. Очевидно, що різні соціальні, територіальні й демографічні фактори можуть сприяти або заважати росту культури.

Культурні риси й моделі поширюються с. різною швидкістю; найбільше швидко поширюються матеріальні риси, потім зовнішнє поводження й найбільше повільно - цінності.

Ріст культури шляхом винаходів або дифузії обумовлює звичайно також і якісна зміна культури. Соціальний попит сприяє винахідницькій діяльності: необхідно знайти нові рішення проблем. Соціальний престиж, зі своєї сторони, стимулює застосування винаходів у суспільстві. Наприклад, розробка й введення в експлуатацію машин, які полегшують і інтенсифікують роботу, змінили вирішальним образом також соціальне поводження людини й соціальну структуру суспільства. Узагальнено говорячи, зміна технології викликає зміни в деяких соціальних інститутах і звичаях. Сама ж технологія означає, по Джонові Гелбрейту (John Galbraith, 1968), систематичне застосування наукових або інших упорядкованих знань у практичних цілях.

Можна припустити, що культура змінюється при зміні її об'єктивного стану, соціальної структури суспільства або технології. Зміна культури відбувається звичайно повільніше, ніж соціальні зміни, під якими маються на увазі насамперед зміни в структурі й функціонуванні соціальної системи. Це відбувається тому, що елементи культури інтегровані у внутрішні потреби більшості членів групи, причому й самих особистостях піддаються змінам (Sanford, 1966). Між індивідом і культурою відбувається взаємовплив, внаслідок чого продукт культури містить елементи й від загальної культури й від особистості індивіда. Зате соціальна система й суспільство містять у собі деякі відмінні від культури фактори, і тому вони можуть змінюватися незалежно друг від друга. Звичайно все-таки вони певним чином взаємозалежні.

Змінам культури можуть сприяти певні суспільні акції. Наприклад, можливо досягти якихось перетворень за допомогою законодавства. Навіть впливові особи, що перебувають у ключових позиціях, можуть впливати на культурний процес, як позитивно, так і негативно. Також тиск мас (напр. профспілкових об'єднань) і популярність питання грають щодо цього важливу роль.

Значення накрапувати контактів у зміні культури вивчалося вже в 1850-х роках. Соціальна антропологія пізніше приділяла особливу увагу впливу культури «білих» на культуру індіанців і негрів. Таке явище було названо акультурацією (acculturation), одностайне визначення якої було досягнуто на початку 1930-х років.

Акультурація - це процес взаємовпливу культур, у якому одна соціальна система сприймає властивості якої-небудь іншої соціальної системи (Herskovits, 1951). Згідно Алфреду Креберу (Alfred Kroeber, 1948), аккультурация містить у собі ті зміни, які обумовлені впливом однієї культури на іншу, у результаті чого формується якась «однаковість» обох культур. На практиці акультурація означає повільну асиміляцію культури меншості з головною або пануючою культурою.

Для чіткого розрізнення понять слід зазначити, що, на думку дослідників, акультурація є тільки одною стороною зміни культури, а асиміляція - іноді одною фазою, але найчастіше результатом акультурації. Дослідники підкреслюють, що в процесі акультурації накрапувати розходження як на індивідуальному, так і на груповому рівнях зменшуються, створюючи при цьому передумови для асиміляції.

Далі, необхідно відрізняти акультурацію від дифузії, що стосується лише елементів і частин культури, тоді як акультурація ставиться до культур у цілому. На відміну від дифузії акультурація є всеосяжним процесом.

Результатом акультурації як процесу може бути сприйняття нових культурних елементів, повна асиміляція або, навпаки, захист і ідеалізація власної оригінальної культури (паtivism).

Література

1.Агєєв В.С. Міжгрупова взаємодія: соціально-психологічні проблеми. - К., 2000

2.Беккер Г. Босков А. Сучасна соціологічна теорія. - К., 2000

3.Качан М.С. Мир спілкування. - К., 1988

4.Шибутані Т. Соціальна психологія. - К., 2003