Творці опитувань другої половини ХХ століття

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Творці опитувань другої половини ХХ століття

Творці опитувань другої половини ХХ століття

Творці опитувань другої половини ХХ століття

Передісторія осмислення суспільної думки і методи її вивчення

Якщо не ставитися скептично до самого терміна «передісторія», то осмислення феномена суспільної думки й розвиток методів його вивчення в США до середини 1930-х років можна розглядати саме як передісторію. Цей етап - залежно від того, як його визначати, - тривав не менш 150 років. Другий етап досліджень суспільної думки почався з вірного пророкування переможи Рузвельта на виборах 1936 р, умістив у собі химерно точні по тім часам прогнози результатів президентських виборів 1940-го й 1944 долі й завершився помилковим пророкуванням переможця виборчого марафону 1948 долі. Основне досягнення іншого етапу - становлення наукової, або вибіркової, технології опитувань, а його головні герої - батьки-засновники сучасної методології, культури вивчення суспільної думки: Джордж Геллап, Хедлі Кентрил, Арчибальд Кросслі Элмо Роупер.

У період Другої світової війни й у перші мирні роки у відповідь на макрополітичні й економічні виклики й завдяки тісному співробітництву названих аналітиків суспільної думки, прогресивних політиків, у тому числі - президента Рузвельта, далекоглядних журналістів і представників соціально мислячої бізнесу-еліти в країні почато оформлятися сильне суспільство полстеров, що об'єднало університетських учених й дослідників ринку. Всі це привело до поглиблення теоретичних розробок феноменології суспільної думки, активізації методичних пошуків в області планування й проведення опитувань, а також розширенню тематики й географії зондажів суспільної думки.

Третій етап почався з аналізу невдачі 1948 року й, мабуть, завершиться в доступному для огляду майбутньому становленням нової культури на основі Інтернету. Зокрема, відбуваються зміни у виборчих кампаніях, організатори яких змушені враховувати наявність онлайнових форм діалогу між електоратом і конкуруючими політичними структурами, а також й усередині самого електорату. Улітку 2004 долі дві третини (63%) американців використали Інтернет і біля третини - 31% (проти 16% в 2000 році) виходили в Мережу, щоб одержати інформацію про хід виборів. Протягом виборчої кампанії 2004 долі кожен десятий американський користувач Інтернету (9%) регулярно або іноді читав політичні онлайновые щоденники (блоги). В 2004 році популярний у тієї година сайт публікував нові дані про електоральні опитування в різних штатах. У жовтні того ж долі на ньому було зафіксовано 15 мільйонів відвідувань, а на одному з найбільш відомих ліберальних блогов - - 16,6 мільйонів. У день голосування, 2 листопаду 2004 долі, десятки мільйонів чоловік заходили на сайти, на яких публікувалися полуденні результати опитувань на виході (exit polls).

Оскільки народження й вся історія американських опитувань суспільного думки пов'язані з виборами, логічно допустити, що серйозні зміни в технології ведення боротьби за голоси виборців принциповим образом відіб'ються на методології, інструментарії зондування думок і техніку прогнозування підсумків голосувань.

Сьогодні у всьому зробленому за піввіку в області проведення опитувань історик виявить безліч тенденцій; назву лише дві їхні головні детермінанти: це наслідування професійним й етичним традиціям батьків-засновників вивчення суспільної думки й пошук нових прийомів збору інформації, що відповідають зростаючім вимогам суспільства до якості інформації й точності прогнозів електоральних кампаній, а також враховуючий прогрес у сфері розвитку комунікаційних технологій.

У другій половині ХХ століття досить плідно працювала досить численна група видатних дослідників суспільної думки (деякі з них продовжують працювати й донині), що почали свою діяльність у структурах, які очолювали батьки-засновники, або прямо натхненних їхніми першими опитуваннями й реакцією на них суспільства. Всіх їх можна сміло назвати піонерами цієї дослідницької області: багато в чому вони були новаторами, їхня діяльність вимагала не тільки високого рівня креативності, але й сміливості, рішучості в діях, готовності до ризику. По закінченні десятиліть може здаватися,то що вони пропонували було природним, простим, «приреченим на успіх». Але це не так: кожний діяв в умовах найвищої конкуренції й найчастіше в оточенні людей, що не розділяли їхніх ідей й устремлінь.

У цей роботі коротко аналізуються життєві шляхи п'ятьох дослідників, чиї досягнення багато в чому визначили технологію вивчення суспільної думки в другій половині минулого століття. Їхніми результатами, найчастіше не знаючи імен винахідників, користуються тисячі постеров усього миру й, як показує аналіз шляхів розвитку опитної технології, будуть користуватися довго. У всякому разі, ще ряд десятиліть.

Пол Перрі першим у світовій практиці цілеспрямовано протягом багатьох років аналізував дані електоральних опитувань і розробляв процедури прогнозування загальнонаціональних виборів. Всі це робилося з ініціативи Геллапа, у найтіснішому співробітництві з їм і на базі величезного матеріалу геллаповського інституту. Методичними відкриттями Перрі користуються аналітики багатьох країн.

Джо Белден придумавши регіональні опитування, розробив їхню організаційну схему, показавши їхню важливість у системі діяльності інститутів демократії. Прикладу Белдена пішли багато хто; так в Америці зложилася потужна мережа регіональних служб вивчення думок населення, або поллов. Майбутнє поллов можна оцінювати з оптимізмом: у міру розвитку онлайновой культури регіональні опитування стануть ключовим елементом «електронної демократії».

Бад Роупер, син Элмо Роупера, багато чого зробив для збереження й поглиблення дослідницьких й етичних принципів вивчення суспільної думки, сформульованих батьками-засновниками.

Джозеф Ваксберг не був полстером, не аналізував висловлення людей, але давши математичне обґрунтування методики Митофскі-Ваксберга, однієї з найпоширеніших й ефективних при проведенні телефонних опитувань.

Уоррен Митофскі - творець exit poll, що одержавши визнання в багатьох країнах миру. Він допоміг освоїти ці технології аналітикам Росії й ряду пострадянських держав.

Всі вони вмерли вже в цьому, новому, столітті. Алі ж кожний з їх зберігав у пам'яті ті, що вкрай коштовно для розуміння минулого, бачення сьогодення й оцінки майбутнього досліджень суспільної думки.

В цей роботі розглянуті біографії людей, що жили й творили в тієї годину. Це досвід «оперативного» історико-біографічного дослідження, вона - про події по історичних мірках, а в ряді випадків і по повсякденних поданнях зовсім недавніх і про людей, яких з повною підставою можна назвати нашими сучасниками.

Історія далекозора, і її методологія виходить із того, що розглянута подія «відсунулося» і намітилися якісь крапки зору на цю подію й на діяльність його акторів. Алі є історія сучасності, від якої не потрібно всебічного аналізу об'єкта-предмета вивчення; така історія лише позначає платформу для майбутнього поглибленого аналізу. Оперативні історико-біографічні дослідження - це різновид історичного аналізу сучасності, з усіма властивими йому достоїнствами й недоліками, обмеженістю й помітною вузькістю висвітлення й трактувань. Вони потрібні, оскільки допомагають краще розуміти сьогодення, але для цього «сучасне» повинне розумітися не як замкнуте в часі соціокультурне простір, а як лінія, що з'єднує минуле й майбутнє. Саме в рамках подібної методології й будується дійсне оповідання.

Пол Перрі: архітектор електоральних прогнозів

Пол Перрі (Paul K. Perry, 1910-2005) забезпечивши про собі пам'ять як людина, що багато зробила для рішення комплексу методичних проблем, пов'язаних із прогнозуванням результатів виборів за підсумками опитувань суспільної думки.

Він народився у Філадельфії й ріс у Рочестере, штат Нью-Йорк. В 1933 році він закінчив Університет Тафтса (Tufts University) і в 1935 році переїхав у Принстон, де й проживши всі життя. Перрі почав працювати із Джорджем Геллапом (George Gallup, 1901-1984) в 1935 році, майже відразу після створення Американського інституту суспільної думки (American Institute for Public Opin-ion), більше відомого як Інститут Геллапа, або «Gallup Poll» (служба опитувань Геллапа). Ця робота тривала 45 років. Беручи доля в підготовці й проведенні серії опитувань, що дозволили в 1936 році пророчити переможу Рузвельта й задовго до дня голосування оцінити погрішність опитування «The Literary Digest», Перрі, по суті, був одним з деяких, хто сприяв становленню революційної для тієї години вибіркової технології опитувань суспільної думки.

В 1942 році Перрі перейшов у створений Геллапом у березні 1940 долі Інститут вивчення аудиторії (Audience Research Institute, ARI), що займався дослідженням кіноглядачів. До приходу туди Перрі цими дослідженнями керував Девид Огілві (David Ogilvy, 1911-1999), у роки війни служив в англійській розвідці й пізніше стала видатним рекламістом. У більш ніж 60-літньої давнини випуску журналу «Time» я знайшов невелику замітку про дослідження ARI; у ній говоритися про ті, що під керівництвом Огілви до лету 1941 долі було проведено 194 опитування, « що зруйнували багато ілюзій». Зважаючи на все, Перрі продовжив ці дослідження. На основі тестування переваг глядачів він одним з перших у киноіндустрії почав розробляти методи, що дозволяють прогнозувати інтерес аудиторії до фільмів і фінансові перспективи їхнього прокату. Цей тип маркетингових досліджень, що використають вибіркову опитну технологію, цікавий тім, що дозволяє визначити якість, вірогідність вимірів. Адже після виходу фільму в прокат точність пророкування обсягу аудиторії і якість оцінки фінансової успішності картини легко перевіряються. Пізніше, згадуючи роботові ARI в 1940-х роках і маючи на увазі зроблене Огілві й Перрі, Геллап говорив: «...це були найкращі дослідження, які я коли-небудь, бачив або в яких брав участь».

«Зроблено в ARI» стало синонімом якісного маркетингового тестування картини. В 1948 році Геллап пророчив переможу республіканця Томаса Дьюи, але президентом був обраний Гаррі Трумен. Ця подія мало породило сумніву в багатьох щодо перспектив вибіркових опитувань суспільної думки. Це змусило Геллапа проаналізувати весь ланцюжок дій, що ведуть до побудови електорального прогнозу. І хоча, на думку Геллапа, а також Кроссли й Роупера-старшого, що також помилково пророкували переможу Дьюй, головна причина помилки полягала в передчасному припиненні зондажів електоральних установок, необхідно було проаналізувати й модернізувати всю схему проведення опитувань. У цих умовах Геллап вирішив скористатися досвідом Перрі у вивченні й прогнозуванні киноаудіторії й поклав на нього відповідальність за побудову вибірки й розробку прогнозу електоральних досліджень. Наближалися вибори 1950 долі в конгрес. Перрі почав підготовку до проведення електоральних опитувань. Щоб не пропустити зміни в установках виборців напередодні дня голосування, він розробив оригінальну схему погоджених опитувань на випадково відібраних виборчих дільницях. В одній частині з них інтерв'ю проводилися в перший тиждень жовтня, в іншій - у п'ятницю напередодні тижня виборів. Отримані дані передавалися по телеграфі в Принстон, де через зіставлення з матеріалами першого опитування виявлялися тренди, що відбувалися. Перрі був також одним з розроблювачів питань для побудови шкали Likely Voters Index, що дозволяє пророчити ймовірність участі респондента в голосуванні.

Підсумки виборів у конгрес були приголомшуючими, особливо на тлі ще пам'ятного всім фіаско-1948. Згідно із прогнозом демократична партія винна була набрати 51% голосів виборців, республіканці - 49%. Помилка склала менш одного відсотка. По підрахунках Перрі виходило, що демократи будуть мати в конгресі на 28 місць більше, ніж їхні опоненти; прогноз повністю виправдався.

В 1950-х роках Перрі, залишаючись віце-президентом Інституту вивчення аудиторії, очолив статистичний відділ «Gallup Poll». В 1958 році він перемінив Геллапа на пості президента The Gallup Organi-zation і залишався в цій посаді до відходу у відставку в 1979 році.

Протягом багатьох років Перрі провівши цілеспрямовані методичні дослідження з метою вдосконалювання процедури побудови електорального прогнозу. Зокрема: а) тестувалися різні формулювання питань для визначення електоральних переваг; б) перевірялися різні схеми виявлення стійкості установок щодо кандидатів; в) розроблялися методи співвіднесення підсумків вивчення електоральних установок, отриманих на качану виборчих кампаній і напередодні дня голосування; г) систематично проводилися постелекторальні зондажі для визначення валідності різних шкал виміру електоральних переваг.

Перрі був відповідальним за проведення електоральних опитувань і побудова прогнозів у всіх загальнонаціональних виборах з 1950-го по 1976 рік. В 14 моніторингах виборчих кампаній, що контролювалися їм, середня погрішність була 1,5 відсотка. Всі президентські прогнози були «на вірній стороні», і середня погрішність прогнозу виборів за 1956-1976 р. склала 1,3% (табл. 1).

Всі свої інструментальні знахідки Перрі ретельно описував у статтях, що публікувалися в «Public Opinion Quarterly». Він прагнув до того, щоб його методичний досвід максимально широко й ефективно використався іншими аналітиками суспільної думки. Важко сказати, яке число полстеров, що пізніше стали відомими в цьому професійному цеху, починали свою роботові під керівництвом Перрі.

Перший - Роберт Курсен (Robert Denton Coursen, 1921-2002). Після служби на флоті в Другові світову війну він в 1947 році одержавши ступінь бакалавра по математиці в одному з найстарших американських університетів - Університеті Ратджерса (Rutgers University), штат Нью-Джерсі, і в 1949 році почав працювати в Геллаповском інституті суспільної думки. Курсен допомагав Перрі аналізувати заподій невірного прогнозу 1948 долі й разом з їм удосконалював технологію вибірки й процедури побудови електоральних прогнозів. В 1956 році він почав працювати в «Minnesota Poll» - однієї з перших у країні регіональних служб вивчення суспільної думки, а в 1964 році - очолив цю організацію. Курсеном було багато чого зроблене у всіх напрямках удосконалювання технології виміру суспільної думки.

Другий - Ірвинг Креспі (Irving Crespi, 1926-2004), здійснив значний внесок у теорію, методологію й практику аналізу суспільної думки й досліджень ринку, автор великої кількості книг, що обирався президентом двох асоціацій дослідників суспільної думки: американської й всесвітньої. В 1955 році Креспі одержавши докторський ступінь по соціології й в 1956 році був прийнятий в Інститут Геллапа, де його наставником ставши Перрі.

Перрі й Креспі розробили регресійний метод оцінки показника участі виборців у виборах. Залежною величиною була процентна частка виборців, які будуть брати доля в голосуванні, а незалежними - інтерес виборців до виборів і дані про голосування в останній виборчій кампанії.

Через тридцять років підсумки багаторічного вивчення установок і поводження виборців Креспі узагальнив у своїй відомій книзі по джерелах погрішностей у пределекторальних опитуваннях [18]. Зокрема, у цій роботі подань досвід Перрі.

В 1983 році заслуги Перрі в області електорального прогнозування були відзначені вищою нагородою Американської асоціації дослідників суспільної думки (American Association of Public Opinion Research, AAPOR).

Джо Белден - батько регіональних опитувань

Становлення Перрі, Курсена й Креспі як аналітиків суспільної думки відбувалося в організації Геллапа й при прямих контактах з нім. Джозеф - частіше Джо - Белден (Joseph «Joe» Belden, 1915-2005) починав свій дослідницький шлях самостійно, але, за його словами, будучи натхненним досвідом Геллапа. У відомому змісті в особистій долі Белдена відбилися багато чого з того, що властиво опитуванням суспільної думки як області журналістики.

Белден народився в техаському містечку Голка-Пас (Eagle Pass) у родині збіднілої мексиканської аристократії. Раннє дитинство він провів у Мексиці й лише в дев'ять років почав учити англійську мову. Закінчивши в Голка-Пас школу, він вступив в Університет Техаса (University of Texas), вибравши Школу журналістики (School of Journalism).

Опитування привернули увагу Белдена в 1935-1937 роках, особливо в ході виборчої кампанії 1936 долі. Спочатку він скептично ставився до тверджень про те, що підсумки виборів можуть бути визначені по півтори тисячам інтерв'ю. «Я добро пам'ятаю, - говорив Белден у своєму інтерв'ю Франкович, - що не міг повірити в те, що людина по імені Геллап здатний це зробити... згадуючи ядро опитувань, думаєш в основному про Геллапа, але й про Роупере й Кроссли теж» [22, p. 4]. Дивно, що двадцятилітній студент, журналіст, що живе далеко від центрів вивчення суспільної думки, уже в найперших вибіркових опитуваннях розпізнав їх внутрішній, нерозривний зв'язок з журналістикою. У ході інтерв'ю це було чітко сформульоване: «Засоби масової інформації тісно пов'язані з опитуваннями, принаймні, у цій країні»

В 1937 році Белден проводити опитування в студентському кампусе, через рік - загальамериканські зондажі думок студентів; свої опитування він представляв як новий напрямок журналістики. Белден згадував: «Геллап культивував (fostered) цю ідею.

Дітище Белдена - «The Student Opinion Surveys of America» - було системою студентських референдумів, що базувалися на наукових принципах формування вибірки. Опитування планувалися й організовувалися так, щоб вивчати думку студентів країни; особисті інтерв'ю проводилися в кампусах, було опитано не більше 60 чоловік. Роботові інтерв'юерів-добровольців (як правило, це були студенти-журналісти) контролювали редактори більше 80 студентських газет. Вибірка представляла думки майже півтора мільйона студентів, і її обсяг варіювався від 2 до 3,5 тисяч. Якість вибірки контролювалося на основі даних статистики: ураховувалися не тільки вік і кількість років навчання в університеті, але, при необхідності, і дані про батьківщину, релігійну приналежність й інші показники. Зібрана інформація відправлялася поштою в університет і там оброблялася. Звіти висилалися редакторам, і щоп'ятниці газети публікували підсумки зондажів.

В 1939 році Белден завершивши утворення, одержавши спеціальність журналіста; через рік він відкрив фірму по вивченню ринку «Belden Associates», першу в цій індустрії на Півдні й Південно-Заході країни, і тоді ж організував першу в Америці систему вивчення думок населення окремого штату - «Texas Poll».

У своїх спогадах Белден відзначив дуже важливий для історії момент: «Коли я вирішив проводити опитування студентів, я написавши Геллапу й запитав його: “Як ви проводите опитування?”». Відповідь була отримана від Геллапа і його співробітника Джона Малоуни (John «Jack» F. Maloney, ? - 1997). Вони надіслали невідомому їм студентові інструкцію на двох сторінках. Зі слів Малоуни Белден додає: «Спочатку обговорили, чи варто розповідати мені про проведення опитувань, адже я міг статі їхнім конкурентом... і вирішили допомогти колезі». Цей маленький епізод допомагає зрозуміти механізми швидкого поширення в США новій технології вивчення думок.

Власники й редактори найбільших газет штату знали про опитування журналу «Fortune», про зондажі Кроссли для синдикату Херста й діяльності Геллапа, що фінансувалася багатьма провідними газетами країни, алі не розуміли, чим опитування населення штату можуть бути їм корисні. Белден згадував, що фінансист газети «Dallas News», підписуючи контракт, сказавши: «Сто двадцять п'ять доларів на місяць! Що діється у світі?». Проте, спочатку «The Dallas Morning News», а потім інші газети Техаса підтримали ідею Белдена, і в 1940 році він організував «Texas Poll». Незабаром «Texas Poll» ставши еталоном для створення регіональних структур по вивченню суспільної думки й інтересів місцевої читацької аудиторії.

Початок виявився не простимо, але успішним. У тім році в Техасі були губернаторські вибори, на яких губернатор-демократ Уилберт О'даньел (Wilbert Lee O'Daniel, 1890-1969), що займав цей пост із 1938 долі, боровся за переобрання; він не був популярний, і в його переможу мало хто вірив. На початок виборчої кампанії йому протистояв інший видний політичний діяч від демократичної партії, Эрнест Томпсон (Ernest Othmer Thompson, 1892-1966). За кілька днів до первинних виборів Белден провів опитування й прийшов до висновку, що переможе О'даньел. Белден розумів, що провідні політики штату й видавці газет не повірять його прогнозу, тому він завірив отримані результати в нотаріуса й пред'явив їх лише після виборів. Помилка склала три десятих відсотки; це був кращий з його електоральних прогнозів. Після цього випадку газети стали купувати результати його опитувань.

У некролозі, що опублікувала газета, що висвітлює доля іспаномовних американців у Другій світовій війні, відзначається, що в 1942 році Белден започаткувавши свій бізнес вступає у військово-морські сили країни. Біля двох років він провів у зоні Панамського каналу, а в 1944 році був переведень у Вашингтона, де очолив Керування ВМФ по суспільних зв'язках (Navy's Department of Public Affairs) і провівши дослідження серед військовослужбовців. Потім Белден повернувся в Техас і продовжив практику проведення регіональних опитувань. Наприкінці сорокових він почав освоювати нову «територію» - дослідження ринку за замовленням ЗМІ. В 1947 році він заснував компанію в Мехіко й, використовуючи опитування, розробив першу в Мексиці систему побудови рейтингів радіо й телевізійних програм.

В 1948 році опитування Белдена фінансувалися 25 газетами, які публікували його результати. На тієї годину «Texas Poll» зробив десять прогнозів різних електоральних кампаній, що проходили в штаті; середня помилка прогнозу становила 3,2 відсотки

Ще один маловідомий факт. Традиційно статистику помилок в електоральних прогнозах починають із 1948 долі. У своєму інтерв'ю Белден згадав випадок, що відбувся двома роками раніше. У губернаторських виборах у Техасі в 1946 році взял участь Хомер Рейни (Homer Price Rainey, 1896-1985), звільнений в 1944 році з поста президента Університету Техаса в Остине (Austin) за ліберальні погляди.. Йому протистояла група консерваторів на чолі з Боуфордом Джестером (Beauford Halbert Jester, 1883-1949). На первинних виборах переміг Рейни, алі це було наслідком підвищеної активності ліберальної частини виборців. На наступному етапі консерватори провели величезну роботу, майже всі сенатори штату написали своїм виборцям особисті листи в підтримку Джестера. Боротьба була вкрай гострої, розрив між кандидатами - дуже малим. Прогноз Белдена в кількісному відношенні був не поганим, але - «не на тій стороні». Переміг Джестер.

По ходу інтерв'ю жінка Белдена коментували події сорокалітньої давнини: «Ти тоді сказав, що помилковий прогноз (misprediction) - твій винахід, більше ніхто не може на нього претендувати»; «Я перший організував опитування населення штату й зробив перший невірний електоральний прогноз» .

В 1991 році, через піввіку після створення «Texas Poll», Белден одержавши вищу нагороду Американської асоціації дослідників суспільної думки - AAPOR Award. У нагородному документі говоритися, що «Texas Poll» «ставши зразком для багатьох опитних служб у штатах і регіонах» [43, р. 473]. Відзначалося також, що маркетингові дослідження Белдена в Мексиці, а також вивчення їм радіо- і телевізійної аудиторії цієї країни роблять його першопрохідником проведення опитувань серед іспаномовного населення не тільки в США, але й в інших країнах.

Джозеф Ваксберг - теоретик сучасного телефонного опитування

Джозеф Ваксберг (Joseph Waksberg, 1915-2006), часто - Джо (Joe), народився в невеликому стародавнім польському містечку Киелце (Kielce), звідки його батьківщина емігрувала в Америку в 1921 році.

Закінчивши школу з високими показниками, він пішов вчитися у Міський коледж (City College) Міського університету Нью-Йорка (City University of New York), у якому жителі цього міста малі право вчитися безкоштовно. Про статистику він тоді не мав ніякого уявлення, і як спеціалізацію обрав математику. В 1936 році, після закінчення коледжу, він почав вивчати додаткові розділи математики на вечірніх курсах університету. Це були часи Депресії, робочих місць було мало, але після відмінно зданого загальнонаціонального іспиту Ваксберг одержав запрошення на роботу у Вашингтон, в урядові структури. Кілька років він був математиком у військово-морському міністерстві (the Navy Department), а в 1940 році, коли його тема закрилася, йому запропонували місце в Бюро перепису населення (Census Bureau). На той час Ваксберг був знаком лише з основами теорії ймовірностей і математичної статистики. Він самостійно вивчив більше складні розділи цих дисциплін і блискуче здав загальнонаціональний іспит. Через шість десятиліть, згадуючи тієї година, Ваксберг помітив, що, за словами Лесли Киша (Leslie Kish, 1910-2000), у нього був вищий у країні бал; при цьому Ваксберг додав: «Я не впевнений, що він правий, але я не хочу суперечити Лесли й спростовувати його» Цікаво, що життєві шляхи Ваксберга й Киша починалися багато в чому однаково, батьківщина останнього емігрувала з містечка Попрад (Poprad), зараз це - Словаччина, обоє закінчили коледж у Нью-Йоркові як математики, приблизно в один час прийшли на роботу в Бюро перепису населення, багато десятиліть досліджували одне коло проблем, і обоє дожили до 90 років. Киш визнан класиком в області статистики й експертом найвищого класу по проведенню опитувань.

Керівниками наукового відділу Бюро перепису були видатні фахівці в області статистики Моріс Хансен (Morris Hansen, 1910-1990) і Вільям Хурвиц (William Hurwitz, 1908-1969). Під їхнім керівництвом й у руслі загальної методології, що розвивалася ними, досліджувалися теоретичні питання вибіркового аналізу й розроблялися методи оцінки статистичних і нестатистичних погрішностей. Хансену й Хурвицу вдалося довести неадекватність математико-статистичної теорії вибіркових методів, що застосовувалися в першій третині минулого століття, і створити сильну команду фахівців, що успішно розробляла математичні моделі статистичних обстежень й ефективно, що координувала роботи, по статистичних проектах державної значимості. Ваксберг був одним з таких аналітиків. Їм була запропонована безліч прийомів по вдосконалюванню планування й проведення вибіркових опитувань. Він був однієї із ключових фігур в обґрунтуванні методології двох моніторингів, на результатах яких базується ряд найважливіших державних програм й у даних яких уже багато десятиліть зацікавлені політики найвищого рівня й дослідники різних соціально-економічних процесів. Проект «Дослідження сучасного стану населення» (Current Population Survey) існує понад напівстоліття й включає щомісячне обстеження 50000 родин. Головна позначка - визначення зайнятості населення й розвиток трудових ресурсів. Другий проект, «Дослідження американських домоволодінь» (American Housing Survey), подає найбагатшу інформацію про житлові умови американців. Загальнонаціональна вибірка включає 55000 жител різного типу, від багатокімнатних багатомільйонних будинків, у яких проживає одна родина, до будинків на колесах. Ваксберг розробляв і керував методологічною програмою перепису населення США 1970 року. Проробивши в Бюро перепису 33 року, Ваксберг в 1973 році пішов у відставку з посади заступника директори по статистичних методах, дослідженням і стандартам і за пропозицією Хансена перейшов у статистичну дослідницьку фірму «Westat», де проробив 26 років. Ця коротка розповідь про діяльності Ваксберга має одну мету - загалом показати, якого рівня фахівцем він був й якого масштабу завдання доводилося йому вирішувати. Розглянемо ту сторону його діяльності, що насамперед може цікавити соціологів, що проводять телефонні опитування, і особливо - полстеров. Все почалося з того, що в 1967 році Митофскі, що проробив кілька років у Бюро перепису під керівництвом Ваксберга, був запрошен телевізійною компанією «Си-Би-Эс» (CBS), щоб очолити спеціальний підрозділ по проведенню електоральних опитувань. Перші опитування для «Си-Би-Эс» робив Луїс Харрис (Louis Harris, рід. 1921); однак керівництво компанії не влаштовували його методи вибірки й аналізу, тому при організації нової служби вони віддали переваги фахівцеві в області математики й статистики. У другій половині 1960-х років основна частина опитувань проводилася методом особистих інтерв'ю; але збільшення числа особистих телефонів й, що ще важливіше, поява автоматичного зв'язку підсилило інтерес полстеров до телефонних опитувань, що виникли в Америці ще в 1920-х роках. Однак виявилися технологічні труднощі, що підвищували вартість опитувань й їхня трудомісткість. У телефонних книгах багато номерів були застарілими й тому недійсними, до того ж значне число особистих телефонів не було відбито в довідниках. Альтернативою було генерування всіх можливих телефонних номерів у країні або в штаті за допомогою комп'ютера й потім проведення випадкового відбору. Використання цього методу, найчастіше позначуваного абревіатурою RDD (random digit dialing), ускладнювалося тім, що лише 20% у такий спосіб сгенерированных номерів належали батьківщинам, а 80% - були бізнесами-телефонами або взагалі не існували. Таким чином, щоб знайти один діючий домашній телефон, у середньому доводилося набирати п'ять номерів. Ще одні труднощі: при наборі відсутнього номера інтерв'юер чули в трубці звичайний гудок, тому він думав, що це діючий телефон, і міг багаторазово намагатися додзвонитися по ньому. Телефонні номери в США складаються з десяти цифр: перші три - «географічні», по можна визначити штат або навіть частина штату; наступні три цифри (префікс) указують на компанію, що обслуговує конкретну зону усередині штату; у містах звичайно існує кілька префіксів, у сільській місцевості - досить одного; останні чотири (сафикс) - власні номери телефону. У пошуках рішення вартої перед ним проблеми Митофскі виявив, що телефонні компанії не роздають телефонні номери випадково, а групують їх у блоки. Так, якщо для будь-якого префікса можливі 10000 сафиксов, наприклад від 571-0000 до 571-9999, те можуть лунати телефонні номери з останніми цифрами від 3000 до 6000, а інші - не використатися. При необхідності компанія може розширити зону зміни сафикса. Відштовхуючись від цієї інформації, Митофскі запропонував двох-східчасту систему використання RDD. Спочатку усередині відібраної сотні сафиксов, наприклад, від 571-5500 до 571-5599, дзвонили по випадковому номері, щоб визначити, чи є в цій сотні дійсно працюючі номери телефонів, що належати домогосподарствам. Якщо виявилося, що обраний випадковим образом номер телефону був саме таким, то тоді випадковим образом генерували ще три-п'ять телефонних номерів у цьому інтервалі змін сафикса, і в тих родинах, яким вони належали, проводили опитування. У дійсності не всі були настільки гладко: деякі телефонні компанії включали в одну групу особисті й бізнес-телефони, або генерованого телефону в реальності не існувало; але, проте, метод Митофскі принципово знижував вартість телефонного опитування й знімав помітне психологічне навантаження з інтерв'юерів. В 1970 році Митофскі описавши свою процедуру RDD у спеціальному звіті й, видимо, тоді ж звернувся до Ваксбергу, який став у 1967 році консультантом «Сі-Бі-Ес», із проханням дати її математичне обґрунтування. В інтерв'ю 2000 году Ваксберг відзначив, що якось Митофскі попросивши його допомогти йому із проблемою телефонного інтерв'ювання для «Си-Би-Эс»: «Він хотів, щоб був досліджений метод, створений їм інтуїтивно. Здавалося, що метод був успішним, і він просив знайти математичне обґрунтування. Я виявив, що ця процедура була одночасно незміщеної й ефективною. Мій внесок полягав лише в тім, щоб запропонувати математична підстава методу й показати, при яких умовах він буде працювати, а при яких ні». Важко сказати чому, але свій доказ Ваксберг зробив лише в 1976 році й опублікував його через два роки [47]. Хоча в цій публікації було зазначено, що схема, що аналізувалася, відбору телефонів для проведення інтерв'ю була запропонована й використалася Митофскі, протягом ряду років вона називалася «методом Ваксберга». У статті 1983 долі [46, р. 576] Ваксберг писав, що випробовує незручність, коли читає про «метод Ваксберга»: він лише довів незмінність цієї процедури RDD і виявив умови її ефективності, і повторивши, що вихідна ідея належить Митофскі. Вибіркові схеми й прийоми аналізу, що використалися полстерами до 1960-х років, були створені й апробовані дослідниками ринку на початку століття, і тому їхнє застосування, у всякому разі, як тоді здавалося, не вимагало спеціального математичного обґрунтування. Алі до кінця 1960-х прийоми, що ускладнилися, формування вибірки й розуміння аналітиками й замовниками опитувань високої ціни погрішності у вимірі суспільної думки викликали необхідність у математичному фундуванні технології телефонного опитування, запропонованої Митофскі. То був «заклик часу» і Ваксберг виявився тим чоловіком, що в потрібний момент виявився в потрібнім місці. Таке в історії нерідко трапляється. Наступ Інтернету й поява нових правил голосування (The Help America Vote Act), прийнятих в 2002 році й широких змінах, що передбачають, у процедурі голосування, використання спеціальних машин для підрахунку голосів, можливість голосувати до дня проведення виборів ставлять перед полстерами завдання принципової модифікації всіх форм опитувань, у тому числі exit poll. Ці завдання прийде вирішувати аналітикам нових поколінь, які продовжують справу батьків-засновників і полстеров, що додали особливі риси опитної технології другої половини ХХ століття. Важко передбачати зараз, які відповіді на соціально-політичні й технологічні виклики будуть сформульовані в найближчі роки. Алі ясно одне: для того, щоб бути ефективними, вони повинні опиратися на традиції й одночасно бути принципово інноваційними.

Література

1. Докторов Б.З. Батьки-засновники. Історія вивчення суспільної думки. -К.:, 2006.

2. Докторов Б.З. Першопрохідники миру думок: від Геллапа до Грушина. -К.:, 2005.

3. Докторов Б.З. Опитні технології: до 200-річчю опитувань суспільної думки в США // Соціологічний журнал. 2005. № 2.

4. Тернер Дж. Структура социологической теории. -М.,1985

5. Ядов В.А. Социологические исследования: методология, програмна, методы.- М.,1990