Зарубіжний досвід підготовки соціальних педагогів

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Зарубіжний досвід підготовки соціальних педагогів

Зарубіжний досвід підготовки соціальних педагогів

35

ЗМІСТ

Вступ

Розділ Й. Соціальна робота як професія. Права й функціональні обов'язки соціального працівника

1.1. Сутність соціальної роботи та поняття соціального працівника

1.2. Професійні якості, права та обов'язки соціального працівника

1.3. Повноваження та якості соціального працівника

Розділ ЙЙ. Зарубіжний досвід підготовки соціальних педагогів

2.1. Підготовка соціальних педагогів в країнах ближнього зарубіжжя (на прикладі Росії)

2.2. Практика підготовки соціальних працівників у ФРН

2.3. Cучасні тенденції розвитку соціальної педагогіки в західному світі

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність. Професія соціального працівника сповідує принцип, за яким гідність та значимість є невід'ємними рисами кожної особи в суспільстві. Стосунки між індивідом і суспільством мають взаємодоповнювальне значення, і кожен індивід може зробити значний внесок у суспільство. Професія «соціальна робота» має свою власну чітку базу знань, а також інтегрує знання споріднених дисциплін, таких як психологія, психіатрія, соціологія, економіка, суспільні науки та право. Ці знання постійно перевіряються на практиці. Разом з особливою системою цінностей взаємні стосунки між знаннями і практикою є вирішальною характерною рисою цієї професії. Це пояснює динамізм професії та стійкий стан зростання та зміни. Соціальна робота часто обирає активну позицію і обстоює зміни в соціальних службах та соціальній політиці, що більш ефективно реагуватимуть на потреби вразливих груп у суспільстві. Щороку виникають усе нові і масштабніші проекти як для впровадження нових підходів до розв'язання соціальних проблем з використанням теорій і методів соціальної роботи, так і для підготовки та перепідготовки соціальних працівників.

Спеціалісти, що займаються соціальним захистом, соціальною допомогою, соціальною політикою, соціологією, прикладною психологією, лікарі і медичні сестри, вчителі і працівники пенітенціарних закладів з повним правом говорять про те, що займаються соціальною роботою як одним з аспектів своєї діяльності. І проти цього важко заперечувати. Але соціальна робота саме й покликана знайти спільне в тому, що роблять представники перелічених досить далеких одна від одної професій, осмислити цю діяльність, створити загальні, універсальні концепції цієї діяльності і зробити її ефективнішою.

Об`єкт дослідження - підготовка соціальних педагогів.

Предмет дослідження - зарубіжний досвід підготовки педагогів за кордоном.

Мета дослідженя - дослідження зарубіжного досвіду підготовки соціальних педагогів, їхніх прав і функціональних обов`язків.

Гіпотеза дослідження. освітні компоненти соціалізації мають тенденцію до уніфікації в різних країнах від політичних знань, цінностей, до навчання співпраці. Значення цих складових дуже відрізняється у різних країнах, як і рівень охоплення молоді цим навчанням.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати наукову літературу з питань підготовки соціальних педагогів за кордоном.

2. Вивчити особливості роботи соціальних працівників зарубежем.

3. На основі опрацьованої літератури зробити узагальнюючий аналіз зарубіжного досвіду підготовки соціальних педагогів.

РОЗДІЛ Й. Соціальна робота як професія. Права і функціональні обов'язки соціального працівника.

1.1 Сутність соціальної роботи та поняття соціального працівника.

Соціальна робота постала з гуманітарних та демократичних ідеалів. Тому її цінності ґрунтуються на повазі до таких аспектів, як рівність, цінність і гідність усіх людей. Людські права і соціальна справедливість слугують мотивацією та підтвердженням дій соціальної роботи. Соціальна робота спрямована на викорінення бідності, надання свободи знедоленим та пригніченим людям з метою забезпечення соціального включення, що ми й спостерігаємо на сучасному етапі розвитку в Україні. Останнє десятиліття двадцятого сторіччя ознаменувалося змінами, що вражають своїми масштабами, драматизмом, непередбаченістю й глибокими суперечностями: розпад СРСР та економічний розлад на його колишній території, поглиблення соціальної кризи у капіталістичних країнах і глобальне скорочення соціальних програм, зникнення формальних причин для подальшої гонки озброєнь і, процес стирання кордонів і водночас вибух крайнього націоналізму в різних куточках планети, руйнування ідеологічних догм. Все частіше відчувається порожнеча там, де поколіннями зберігалися усталені теорії та уявлення.У цей історичний відтинок часу особливого значення у політиці країн різного рівня розвитку і державного устрою набуває соціальна політика. З-поміж її традиційних складових значне місце відводиться соціальній роботі. [2;115]

У межах кожної країни питання про зміст професії «соціальна робота» зазвичай узгоджене, але тривалий час не існувало універсального, визнаного на міжнародному рівні визначення фаху. Не було єдиного розуміння й того, що може бути включене у соціальну роботу, що, власне, є її об'єктом, хто є клієнтами, які її методи, хто такі соціальні працівники. У червні 2002 року Міжнародна асоціація соціальних працівників та Міжнародна асоціація Шкіл соціальної роботи ухвалили міжнародне визначення соціальної роботи, яке, на думку його авторів, можна застосувати у будь-якому регіоні чи країні. Воно сформульоване так: «Професія „соціальний працівник” заохочує соціальні зміни, вирішення проблем у людських стосунках, просуває ідею наснаження та визволення людей з метою поліпшення їхнього життя. Використовуючи теорії людської поведінки та соціальних систем, соціальна робота виникає там, де має місце взаємодія людей з їхнім оточенням. Фундаментальними в соціальній роботі є принципи соціальної справедливості й дотримання людських прав».

Громадська думка дуже часто пов'язує із соціальною роботою уявлення, які не відповідають дійсності, проте є дуже поширеними. Це стосується, наприклад, питання щодо історії соціальної роботи. Існує думка, що соціальна робота - це просто сучасний варіант релігійної благодійності, яка своїм корінням сягає середніх віків. Професійна соціальна робота була започаткована, коли деякі благодійні організації почали пошук нових моделей систематичної роботи зі своїми підопічними.

Поняття "соціальний працівник" стало вживатися наприкінці XIX - на початку XX століття. Але як професія і академічна дисципліна соціальна робота отримала визнання лише після Другої світової війни. Згідно з ідеєю держави "загального добробуту" у США в 30-х роках і у Західній Європі в 40-х роках визнавалися права кожної людини на певний мінімум гідного існування, а держава перетворювалася на гаранта реалізації цього права. Потрібна була система індивідуальної допомоги людям, які з тих чи інших причин не вписувалися в сучасне суспільство, опинилися "за бортом". Урядові циркуляри і державні асигнування на соціальні потреби повинні були знайти конкретного адресата, бути тонко підігнаними під потреби конкретних людей, а іноді й радикально переглянуті відповідно до сучасних вимог. Цю функцію і взяли на себе соціальні працівники.

Сучасний соціальний працівник вбачає своє завдання в тому, щоб людина, якій він допомагає, у подальшому мала змогу обходитися без цієї допомоги, що і є показником професійного успіху. Процес, за допомогою якого цього досягають, називають по-різному: реабілітацією, нормалізацією, реадаптацією.

Головне завдання соціальної роботи полягає в тому, щоб повернути "клієнтові" здатність діяти самостійно за певних соціальних умов. Ідея "професіоналізму", яка задає відповідну модель і стандарт поведінки, істотно вплинула і на організацію соціальної роботи в цілому - від низової до глобальної. Вона обумовила ідейну єдність, що характеризує професію як деяку спілку. Незважаючи на різноманітність сфер спеціалізації (різні категорії клієнтів, різні стилі роботи, різні теоретичні підходи), в соціальній роботі визначилася загальна специфіка, яка дозволяє вважати її професією, а не просто строкатим переліком функцій. [6;28]

Характер діяльності вимагає від соціальних працівників знання широкого кола питань: організації системи соціального забезпечення взагалі, відповідного законодавства, елементів соціології та економіки, конкретних прийомів індивідуальної роботи з людьми. Тобто передбачається необхідність знань про людину у прикладній психології.

Разом з тим соціальній роботі притаманні певні особливості. Характер проблем, з якими вона стикається, не дозволяє запропонувати однозначні методи їх ефективного вирішення. Будь-які недоліки тут найбільш помітні. Тому прорахунки сім'ї, суспільства у багатьох країнах вважаються виною саме соціальних працівників. "Молодість" професії пояснює відсутність у неї міцних позицій в академічному та адміністративному світі. Спроби спеціалістів соціальної сфери розробити об'єктивно наукові способи вирішення людських проблем часто викликають недовіру у зв'язку з тим, що ця сфера розглядається перш за все як особиста і побутова.

Позиція соціальних працівників як спеціалістів-професіоналів передбачає об'єктивність і неупередженість, проте вони рідко залишаються байдужими, постійно стикаючись з потужним зарядом людських страждань. [8;187]

Сьогодні більшість соціальних працівників, як і вчителі, лікарі, інші представники гуманітарних професій, працюють у державних та інших офіційних установах. Але при цьому (це особливість даної професії) не є виконавцями "наказу зверху", бюрократами, які турбуються лише про раціональність діяльності, про те, щоб при мінімальних затратах отримати максимальну віддачу для себе і для держави. Професіоналів соціальної роботи вирізняють особливий статус і знання, спираючись на які вони об'єктивно оцінюють ситуацію. Основою професійних знань соціальних працівників є дві функціональні концепції: по-перше, власне ідея професіоналізму, по-друге, ставлення до прав людини.

1.2 Професійні якості, права та обов'язки соціального працівника

Як бачимо навіть із загальної характеристики соціальної роботи, вона є складним процесом, що вимагає міцних знань соціології, психології, педагогіки, медицини, правознавства, економіки, теорії управління та інших галузей, її ефективність значною мірою залежить від самого соціального працівника, його вмінь, досвіду, особистих якостей.

Нині конче потрібне виховання вільної, творчої та відповідальної особи, здатної витримати конкуренцію, утвердитися і свідомо, активно діяти в динамічному, суперечливому суспільстві. Відоме на Заході під різними назвами (соціальне, громадянське, гігієнічне, моральне та ін.), воно має за мету сприяти власному благополуччю дитини, органічною частиною якого є турбота про благополуччя інших людей. Тобто це альтруїстичне виховання за своїм спрямуванням. Його першочергове завдання - сформувати у дітей сукупність найважливіших бажань, які відповідають тим соціальним цінностям, що мають стати їхніми особистими цінностями Необхідність такого виховання очевидна і в нашій країні. Його дієвим механізмом може стати соціальна робота серед батьків та дітей.

Політичний, економічний і культурний розвиток країни останніх років актуалізував проблеми соціального захист найрізноманітніших верств населення. Саме життя прогнозує зростання масштабів соціальної роботи, яку здійснюють професіонали та ентузіасти (за кордоном називаються парапрофесіонали, волонтери). Щоб попередити девальвацію нової спеціальності, поставити надійний заслін на шляху до неї людей некомпетентних, а то й випадкових, що мають різного роду протипоказання -- особистого, морального, медичного характеру, необхідно формувати систему повноцінної підготовки кадрів  нового типу для сфери соціального захисту населення. [9;160]

Спеціаліст соціальної роботи наділений різноманітними посадови ми обов'язками. Основні з них такі:

*володіти основами пенсійної справи, соціального захисту сімей з дітьми, інвалідів, одиноких та інших соціальне незахищених громадян;

*виявляти на підприємствах, в мікрорайонах, селах сім'ї окремих осіб, які потребують соціально-медичну, юридичну, психолого - педагогічну, матеріальну іншу допомогу, охорону морального, фізичного і психічного здоров'я;

*встановлювати причини виникаючих у них труднощів, конфліктних ситуацій, в т.ч. за місцем роботи, навчання і т.д., допомагати їм у розв`язанні існуючих проблем, працевлаштуванні, соціальному захисті;

*сприяти інтеграції діяльності різних державних і громадських організацій та установ по наданню необхідної соціально-економічної допомоги населенню;

*проводити психолого-педагогічні та юридичні консультації з питань сім`ї і шлюбу, виховну роботу серед дітей, схильних до правопорушень;

*надавати допомогу в укладанні угод про надомну працю батькам що мають неповнолітніх дітей, інвалідам, пенсіонерам;

*виявляти і надавати підтримку дітям та дорослим, яким потрібна опіка і піклування, влаштування в лікувальні й учбово-виховні заклади, матеріальна, соціально-побутова та інша допомога;

*організовувати громадський захист неповнолітніх правопорушників при необхідності - брати в ньому особисту участь;

*сприяти створенню і діяльності центрів соціальної служби для молоді, допомоги сім'ї (всиновлення, опікунство, піклування), юнацьких, підліткових, дитячих об'єднань, асоціацій, клубів за інтересами;

*допомагати організації і виховній діяльності інтернатів, притулків для інвалідів, людей похилого віку, бездомним та ін.;

*брати участь в роботі по соціальній адаптації і реабілітації осіб, які повернулися з спеціальних навчально-виховних установ і місць позбавлення волі, розв'язанні інших гострих соціальних проблем.

Різноманітні професійні вимоги до спеціаліста з соціальної роботи випливають з таких його головних функцій: діагностична, прогностична, правозахисна, організаційна, профілактична, соціально-медична, соціально-педагогічна, технологічна, соціально-побутова і комунікативна.

Коротко пояснимо суть кожної. Перша функція соціального працівника полягає у вивченні особливостей сім'ї, групи людей, ступеню й спрямованості впливу на них мікросередовища і постановці відповідного "соціального діагнозу". З його врахуванням прогнозується розвиток подій, процесів, моделі соціальної поведінки. В разі потреби використовуються закони і правові акти з метою надання допомоги і підтримки людей, їхнього захисту. Соціальний працівник сприяє організації соціальних служб на підприємствах і за місцем проживання, залучає до їх роботи громадськість, спрямовує їхню діяльність до надання різних видів допомоги і соціальних послуг населенню. Велику увагу він приділяє попередженню і профілактиці негативних явищ, приводячи в дію різні механізми (юридичні, психологічні, медичні, педагогічні та ін.), організуючи відповідну допомогу особам, що її вкрай потребують.

Безпосередня соціально-медична функція працівника соціальних служб полягає в організації роботи з профілактики здоров'я, засвоєнні навичок першої медичної допомоги, підготовці молоді до сімейного життя, в розвитку трудотерапії та ін. Багатопланова його соціально-педагогічна функція: виявляти інтереси й потреби людей у різних видах діяльності (культурно-освітній, спортивно-оздоровчій, науково-технічній) і залучати до роботи з ними відповідні установи, творчі спілки, асоціації та ін. Суть психологічної функції - застосування різних видів консультування і корекції міжособистих стосунків, сприяння соціальній адаптації індивіда, допомога в соціальній реабілітації всім нужденним. Чільне місце в діяльності соціального працівника займає соціально-побутова функція, що полягає у наданні необхідної допомоги й підтримки різним категоріям населення (інвалідам, перестарілим, новоствореним сім'ям і т.д.) в поліпшенні їх житлових умов, облаштуванні, веденні домашнього господарства тощо. Нарешті, комунікативна функція передбачає встановлення контактів з клієнтами, організацію обміну інформацією, формування єдиної стратегії взаємодії сприймання і розуміння іншої людини. [7;96]

Вже із стислої характеристики функцій видно, якими різними видами діяльності доводиться займатися соціальному працівникові. При розв'язанні соціальних проблем він має бути і соціологом, і педагогом, і лікарем, і правознавцем. Можна виділити такі три головні підходи, до яких він часто вдається. Виховний - виконання ролі вчителя, консультанта, експерта.

Соціальний працівник дає поради, навчає вмінню, моделюванню і демонстрації правильної поведінки, встановлює зворотний зв'язок, застосовує рольові ігри як метод навчання. Наступний підхід зводиться до ролі помічника, прихильника або посередника в подоланні апатії чи дезорганізації особи, коли їй це зробити самій важко. Діяльність соціального працівника за такого підходу спрямована на пояснення поведінки, обговорення альтернативних варіантів, з'ясування ситуацій, підбадьорювання і мобілізацію внутрішніх ресурсів клієнта. Адвокативний підхід застосовується тоді, коли треба юридичне захистити громадянина чи групу людей (подання об'єктивної інформації, співпраця з адвокатом, допомога клієнтові в усвідомленні прав і обов'язків, добір документально обгрунтованих звинувачень і т.д.).

Соціальний працівник відіграє активну роль в плануванні, узгодженні дій різних систем соціальної допомоги населенню. Він справляє безпосередній вплив на особу чи групу людей. Це не стільки виховний, словесний, як діяльний процес, створення умов для розвитку особи чи системи, просування до наміченої мети з допомогою відповідних засобів і методів. Цей процес - взаємодія (інтеракція), тобто вплив на свідомість клієнта соціального працівника та інших факторів, його прихильне і правильне сприймання і відповідне реагування, ставлення до суб'єктів впливу, тобто зворотна дія, координування, коригування взаємних зусиль.

Джерелами впевненості соціального працівника у праві справляти такий вплив є його знання та досвід, поінформованість, узаконені повноваження, статус і репутація, харизматичні дані, особиста привабливість, благородство та інші риси. Вони набуваються у процесі навчання, самовиховання, життєвої практики. Фундаментальне значення мають знання і досвід, на них ґрунтується вміння впливати на інших людей. Багато важать, зокрема, здібності, навички інтерв'ювання, тактовного надання підтримки, встановлення зворотного зв'язку, послідовність і наполегливість, терпеливість і витримка, самоконтроль, щира зацікавленість, спрямовані на досягнення перемін у поведінці та стосунках між соціальним працівником і клієнтом.

Знання потрібні для забезпечення диференційованого підходу до людей, вивчення і розуміння інтересів і потреб особи на різних етапах життєвого шляху, кризових станів, наслідків фізичних і психічних розладів.

Знання і досвід важливі для спеціалізації соціального працівника, наприклад, в наданні допомоги бідним і безпритульним, роботі з дітьми без батьків, у профілактиці правопорушень і т.д. Така спеціалізація вимагає знань відповідних теорій і концепцій, опори на емпіричні дослідження, вміння проаналізувати конкретну ситуацію, розробити програму дій, вибрати ефективні методи, врахувати існуючі закони і т.д.

Особлива сфера діяльності соціального працівника - орієнтація в проблемах моделювання і прогнозування наступного розвитку і функціонування соціальних систем: сім`ї, груп, спільностей. Тут потрібні знання структур і процесів, що справляють вплив на процедуру прийняття рішень, використання владних повноважень, а комунікативні функції, рольові позиції, їх можна буде здобути у відповідних навчальних курсах (з соціології, соціального управління). а також під час практики, передусім виробничої. [5;24]

І, звичайно, фахівець високої кваліфікації повинен володіти знаннями джерел і систем забезпечення соціальними послугами за місцем проживання людей (лікарень, шкіл, державних органів, приватних підприємств), знати умови, напрями, специфіку діяльності цих систем, способи виходу на них, думку і ставлення до них клієнтв, їхні можливості, регламентуючі засади і т.д., щоб вільно орієнтуватися і компетентно з ними співпрацювати.

1.3 Повноваження та якості соціального працівника

Що таке узаконені повноваження соціального працівника? Це його призначення на посаду, певні права, обов'язки, а також авторитет, особлива повага до нього з боку клієнтів. Статус є відображенням того становища, яке він займає в суспільстві. Репутація ж складується у процесі взаємодії з оточуючим середовищем. З соціальним працівником спілкується багато різних людей - колег, клієнтів, керівників. Про нього судять за рівнем знань, компетентністю, досвідом, доброзичливістю, чуйністю, чесністю, комунікабельністю, обов'язковістю і багатьма іншими рисами. Якщо статус великою мірою залежить від політики держави, правового становища, то репутацію створює собі кожен сам особистими якостями і ставленням до справи.

Деякі соціальні працівники привабливі для оточуючих завдяки власній лагідності, чарівності, щедрості і навіть харизматичних особливостей (вмінням полонити, захоплювати своєю одержимістю, ентузіазмом і вірою).

Такі фахівці привертають до себе людей, надихають їх, настроюють на активну взаємодію. І хоча особиста привабливість не залежить від службового становища, вона підсилює потенційні можливості позитивного впливу на клієнтів. Харизматичні ж риси як вияв рідкої обдарованості людини талантами від природи розвиваються інтенсивною працею, сприяють висуненню працівника на вищі позиції в сфері соціальної роботи.

Сприймання людьми навколишнього світу, а також їх поведінка певною мірою залежать від рівня інформованості. Мова йде про широкий кругозір соціального працівника, який не обмежується суто професійними обов'язками. Обізнаність в багатьох сферах суспільного життя сприяє приверненню й довіри до нього з боку клієнтів, підкріплення у них впевненості в тому, що вони отримають всебічну допомогу.

Таким чином, соціальний працівник повинен:

*мати добру професійну підготовку, знання з різних галузей правознавства, соціології, психології, педагогіки, фізіології, демографії і статистики, інформатики, економіки і управління;

*володіти високою загальною культурою, розумітися в літературі, музиці, живопису та інших видах мистецтва;

*бути добре поінформованим про сучасні політичні, економічні, соціальні процеси в суспільстві, мати широку обізнаність про різні соціальні групи населення;

*вміти передбачати наслідки своїх дій, не йти сліпо за клієнтом, а проводити в життя свою продуману й послідовну лінію;

*володіти певною соціальною пристосованістю, враховувати різноманітність контингенту, що потребує допомоги, вміло контакту вати і привертати до себе "важких" підлітків, сиріт, інвалідів, без робітних. одиноких, людей похилого віку, перебуваючих на реабілітації і т.д. [13;112]

Широке поле діяльності чекає майбутніх соціальних працівників. Це передусім робота в державних соціальних закладах (службах зайнятості, у справах неповнолітніх, інтернатних установах, спеціалізованих школах та ін.). Фахівці цього профілю потрібні в трудових колективах (на підприємствах державної власності, приватних, змішаного типу), у громадських організаціях, благодійних фондах. Бо до них, разом з релігійними об'єднаннями, переходитиме все більше функцій соціального захисту і підтримки різних груп населення. Так, у 2005 р. в Україні було 549 позабюджетних фондів, з них 164 загальнодержавні, а решта - благодійні, їх мережа зростатиме, а відповідно - і потреба в спеціалістах. Добре підготовлені фахівці з соціальної роботи зможуть зайнятися приватною практикою. Декому після здобуття певного досвіду захочеться перейти на педагогічну чи наукову роботу. А комусь довірять працювати в органах державної влади, що здійснюють управління соціальною сферою. Кожен, при бажанні, зможе знайти справу по душі, відповідно до своїх знань, здібностей і нахилів.

Головне для майбутніх спеціалістів з соціальної роботи - мислити системно, діалектичне, не втрачати цілого за частковим, бачити завжди клієнта з усіх боків, а не симптоми чи окремі ознаки його занедужання і втрати опори в сім'ї, на роботі, в побуті, у суспільстві. Теоретичні дисципліни допоможуть поєднати частини в ціле, дотримуючись принципу діалектичної єдності в підході до людини і суспільства. Соціальний і науковий прогрес коригуватиме зміст і методику навчання в університеті, формуватиме спеціаліста цього профілю, критерії оцінки знань і навичок, найбільш раціональні шляхи і методи їх засвоєння.

Навчальний процес, як вже неодноразово підкреслювали, - процес двосторонній. Це не тільки і не стільки діяльність викладача, скільки наполеглива, цілеспрямована праця студента. Кінцева мета, потрібні результати навчання можуть бути досягнуті лише внаслідок засвоєння усього учбового матеріалу. Враховуючи ж глибоку насиченість кожного заняття новою інформацією, принципи інтеграції і комплексності, а також необхідність тісного зв'язку навчання з практикою, цілком очевидно, що студент повинен не лише відвідувати лекції, але й активно працювати на всіх заняттях.

Тільки так можна не. лише ознайомитися з навчальним матеріалом, переказати його, але й надовго засвоїти його, зуміти практично застосувати набуті знання, тобто сформувати в собі необхідні навички, переконання, вміння. Ось тоді й буде досягнуто мету навчання, що максимально наближує студента до умов майбутньої професійної діяльності.

Основні положення для цієї діяльності, як вказувалося:

*систематичність, послідовність, активність, цілеспрямованість. Вони відомі давно, важливі скрізь і завжди, та в наш бурхливий, переломний час і стосовно вашої майбутньої діяльності мають особливе значення. З врахуванням цього треба і розпочинати оволодіння обраною спеціальністю.

* мати професійний такт, бути відкритим і співучасливим до чужих труднощів, викликати симпатії і довіру в оточуючих, дотримуватися професійної таємниці, делікатності в усіх питаннях, що зачіпають інтимні сторони життя людини;

*виховувати в собі емоційну усталеність, бути готовим до психічних перевантажень, уникати однобічності, невротичних відхилень у власних оцінках та вчинках, незважаючи на можливі не вдачі (недовіру, образу, відмови тощо), сумлінно виконувати свій обов'язок, зберігати витримку, залишатися доброзичливим і чуйним до клієнта;

*вміти приймати рішення в несподіваних, навіть екстремальних, ситуаціях, чітко формулювати свої думки, грамотно і дохідливе їх викладати, критично оцінювати свою діяльність, уникати зверхності, зарозумілості;

*ділитися своїми знаннями, досвідом з колегами, молодими соціальними працівниками, популяризувати свою професію підтримувати високі стандарти своєї поведінки.

Цей перелік вимог, звичайно, далеко не повний. Вони конкретніше викладені в професіограмі, посадових інструкціях та інших документах, що регулюють виконання службових обов'язків. Підкреслимо, нарешті, такі далеко не банальні істини, як відданість своїй справі, чесність, правдивість, загострене сприймання людського горя, жертовність, благородство. Соціальний працівник повинен чітко відрізняти заяви і дії, зроблені ним як приватною особою, так і представником соціальної роботи як професії. [12;83]

Сукупність особистісних якостей втілюється у стилі поведінки соціального працівника і системі стосунків, які він формує. Деякі з них вільно почуваються в конфліктних ситуаціях, інші віддають перевагу співробітництву і взаємодопомозі колег. Одні вміють спілкуватися з балакучими клієнтами, другі швидше "знаходять мову" із небагатослівними й мовчазними. Одні більш чутливі до дітей, інші - до людей похилого віку. Деякі витримують і агресивне ставлення, а дехто сприймає боляче найменшу недовіру до себе. Подібні приклади можна довго продовжувати. Та вони лише підтвердять одне: велику роль індивідуальних якостей соціального працівника у його професійній діяльності. Серед них виділимо насамперед такі: гуманістична спрямованість, особиста і соціальна відповідальність, загострене відчуття до бра і справедливості, власна гідність і повага гідності іншої людини, терпеливість, ввічливість, порядність, емпатичність, готовність зрозуміти клієнта і прийти йому на допомогу, стриманість, адекватність самооцінки, щирість, щедрість, соціальна адаптованість.

Ці та інші риси можна поділити на три групи:

1. психологічні характеристики, що є складовою частиною придатності до соціальної роботи;

2. психолого-педагогічні якості, орієнтовані на вдосконалення соціального працівника як особистості;

3. методичні навички і зусилля, спрямовані на створення особистого іміджу (привабливості).

До першої групи якостей включаються вимоги, що висуваються у професійній діяльності і психічних процесах. Це сприймання пам'яті, уява, мислення, психічні стани (втомлюваність, апатія, стреси, тривожність, депресії), увага як стан свідомості, емоційні характеристики (стриманість, індиферентність) і вольові (наполегливість, послідовність, імпульсивність). Деякі з цих вимог є безумовними. Вони входять до структури задатків. Інші на  перший погляд відіграють другорядну роль. За їхньої нерозвиненості або відсутності негативні наслідки про являться не одразу в професійній діяльності, але за несприятливих умов вони практично неминучі (в складних ситуаціях, коли потрібна мобілізація всіх внутрішніх ресурсів, при розв'язанні складних, не стандартних завдань і т.д.).

У практичній роботі з людьми психологічні вимоги ґрунтуються на зібраності, уважності, розумінні іншого, терпінні, самоволодінні та ін. При виборі професії, оцінці кадрів доцільно орієнтуватися не на окремі властивості психіки, а на характеристику особистості як цілісного утворення, на її системну якість, соціальну спрямованість. У формуванні такого стану суттєву роль відіграють як природні дані, так і бажання вчитися, установки, ціннісні орієнтації, вольові зусилля людини, яка обрала професії соціального працівника.

До другої групи якостей відносяться самоконтроль, самокритичність, самооцінка своїх вчинків, фізична тренованість, само навіюваність, вміння керувати своїми емоціями. Вони також доступні завдяки самовихованню.

У третю групу якостей включають комунікативність, емпатичність (вловлювання настроїв людей, з'ясування їх установок, очікувань, співпереживання їхнім нуждам), візуальність (зовнішня привабливість особи), красномовність та ін., їх також можна розвинути власними зусиллями - з допомогою фахових віщань, методичної літератури, тренувань та іншими способами.

Принципове значення при цьому має професійне самовизначення. У зарубіжній і вітчизняній психології є багато "конструкцій", покликаних допомогти людині правильно обрати професію (теорії Т. Парсонса, Д. Сюпера, та ін.).

Синтезуючи їх, можна сказати, що процес професійного само визнання не короткочасний, а тривалий, він відбувається під впливом багатьох факторів (об'єктивних і суб'єктивних), індивідуально своєрідний і не повторний.

Провідну роль у цьому процесі відіграють інтереси і зусилля особи. Він проходить декілька етапів (пошуку, зростання, зміцнення, стабілізації, спаду), має якісні характеристики (зміст, широта, глибина, усталеність). В реалізації професійних планів чимало залежить від здібностей. Вони мають індивідуальну міру вияву (успішність, якісна своєрідність виконання діяльності, ступінь реалізації наміченого). При самовизначенні особи до вибору професії одне з головних завдань - оцінка загальних здібностей і прогнозування їх розвитку, визначення сформованості інтересу, бажання і готовності реалізувати життєві плани. [6;28]

Отже, соціальна робота вимагає усвідомленого вибору, ґрунтовної підготовки і постійного вдосконалення спеціалістів у цій галузі. Професія ця не лише суспільне вагома, високо гуманна, але й цікава. Обравши її за покликом душі, людина зможе сповна розвинути й реалізувати свій творчий потенціал, буде постійно збагачуватися духовно, відчувати радість пізнання, спілкування, пошуків, самоутверджувати себе і допомагати гідно жити співвітчизникам.

Таким чином, соціальний працівник - це спеціаліст в особливій, специфічній сфері діяльності. Об'єктом застосування його трудових зусиль є складний організм людини, а наслідком-благополуччя, само почуття, соціальне здоров'я індивіда, груп людей, суспільства в цілому. Поряд з нормальним фізичним станом воно - величезний, неперехідний здобуток, найбільша громадська і державна цінність. Це підкреслює і підносить значення соціальної науки, політики й практики. А безпосередніми їх носіями є соціальні працівники - основна ланка кадрового корпусу соціальних служб.

РОЗДІЛ ЙЙ. Зарубіжний досвід підготовки соціальних педагогів.

2.1. Підготовка соціальних педагогів в країнах ближнього зарубіжжя (на прикладі Росії).

Досвід новітньої історії розвитку соціальної роботи в Російській Федерації узагальнено у дослідженнях російських учених [5-8;13-14]. Наукові публікації С. Григор'єва, А. Панової, Є. Холостової, І. Зимньої, Ю. Березкіна, В. Сидорова, А. Пригожина присвячені питанням становлення соціальної освіти, розкриттю змісту та головних функцій професійної діяльності соціальних працівників, створенню моделей їх підготовки, дослідженням навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах. У працях українських дослідників (Л. Коваль, А. Капської, В. Поліщук, Т. Семигіної, І. Григи, І. Звєрєвої, С. Хлєбіка та ін.) проаналізовано систему теоретичної та практичної підготовки соціальних педагогів/соціальних працівників за кордоном, зокрема й у Росії. Позитивні надбання, творчі здобутки, апробовані спірні концептуальні чи методичні аспекти підготовки спеціалістів у кожній країні треба досліджувати найбільш детально. Проте останніми роками вітчизняні науковці (безперечно, обґрунтовано) акцентують на аналізові досвіду розвинутих європейських держав (Франції, Німеччини. Великої Британії та ін.), США. Вважаємо, що схожість суспільної проблематики, спільні риси у побудові системи освіти України та держав пострадянського простору, зокрема й Російської Федерації, отже, і пошук шляхів реформування, вирішення нагальних питань детермінують важливість та необхідність спеціальних досліджень.

З огляду на значущість досліджень у галузі порівняльної педагогіки як порівняно „молодої” самостійної науки в Україні, необхідність творчого осмислення досвіду країн пострадянського простору в налагодженні професійної підготовки фахівців окремих напрямів ми ставили за мету проналізувати теоретичні засади становлення й розвитку різнорівневої системи підготовки соціальних працівників/соціальних педагогів на теренах Російської Федерації. Соціальна робота як професія наявна в Російській Федерації з 1991 року, коли в Кваліфікаційний довідник посад керівників, спеціалістів і службовців Міністерства праці СРСР були внесені доповнення. У них характеризували п'ять нових професій: соціальний працівник, педагог- організатор, соціальний педагог, завідувач відділенням соціальної допомоги вдома одиноким непрацездатним громадянам і спеціаліст із соціальної роботи [8, с. 117]. Останнє десятиліття в Російській Федерації стало періодом значного переосмислення підходів до змісту й організації соціальної освіти як явища сучасної освітньої системи, визначення критеріїв її якості, пошуку ефективних освітніх технологій [13, с. 297]. Чітко диференціюються поняття „професійна соціальна освіта” і „загальна соціальна освіта” в контексті масової просвітницької соціальної роботи серед населення. Виникнення нових професій, розгортання масштабної підготовки фахівців, орієнтованихна соціальну роботу, залучення досвіду зарубіжних країн привели до того, що під „соціальною освітою” тепер розуміють підготовку і перепідготовку фахівців у галузі соціальних наук, для установ соціальної сфери й управління; соціальне виховання спеціалістів у суміжних галузях, а також соціальну просвіту. Як результат розглядають формування певних ментальних установок, систем соціокультурних принципів, смисложиттєвих орієнтирів, соціальних ідеалів, які становлять фундамент соціальної культури нації, суспільного інтелекту, способу життя того чи іншого етносу.

З 1991 року ведеться підготовка фахівців нової спеціальності 03.12 „Соціальна робота” у вищих та середніх спеціальних навчальних закладах. „Державна система соціальної допомоги сім'ї та дитинству” - основний програмний документ, розроблений Тимчасовим науково-дослідним колективом Міністерства освіти і Державного комітету у справах сім'ї й демографічної політики, на базі якого розпочалася підготовка соціальних працівників. Цей колектив розробив навчальні плани із шести спеціалізацій, понад 100 навчальних програм з різних дисциплін. Особливе значення у підготовці фахівців вищої кваліфікації мали затверджені як Державний освітній стандарт вищої професійної освіти вимоги до обов'язкового мінімуму змісту і рівня підготовки бакалавра, спеціаліста та магістра за напрямом 521100 „Соціальна робота”.

Стандарти першого покоління були затверджені впродовж 1993-1994 років і відіграли важливу роль у становленні й розвитку системи підготовки фахівців у галузі соціальної роботи. Документ містив значну кількість важливих навчальних дисциплін, розрахованих на напружений п'ятилітній термін навчання, передбачав поєднання загальної професійної підготовки зі спеціальною у вигляді конкретних спеціалізацій, значні обсяги практичної підготовки майбутнього фахівця. Однак розвиток соціальної сфери, активна робота учених із розробки трудограм, психограм і професіограм спеціалістів системи соціального обслуговування населення, служби зайнятості, правоохоронних органів, установ системи охорони здоров'я та набутий досвід підготовки фахівців потребували більш диференційованого підходу до змісту й методики цього виду вищої професійної освіти. Слід було провести „інвентаризацію” змістово-дидактичних ліній стандарту за всіма блоками; фундаменталізацію змісту і, відповідно, відбір навчальних предметів; визначити чіткі концентри навчання відповідно до освітньо-кваліфікаційних рівнів; удосконалити зміст та структуру підсумкової державної атестації студентів [5, с. 57-59]. Друге покоління державних освітніх стандартів вищої професійної підготовки спеціалістів соціальної роботи затверджено 10 березня 2000 року. Всі вищі навчальні заклади Російської Федерації працюють відповідно до його вимог з 1 вересня цього ж року.

У нових стандартах закріплена ідея трирівневої професійної підготовки фахівців, курс на фундаменталізацію змісту і поєднання теоретичної та практичної підготовки майбутніх фахівців, принципи відбору загально- професійних та спеціальних дисциплін, вимоги до змісту предметів спеціалізації тощо. У структуру обов'язкової професійної підготовки бакалавра, спеціаліста і магістра введено розділ „Національно-регіональний (вузівський) компонент”, який виділено у всіх циклах дисциплін; введено комплекс нових предметів, зокрема, „Антропологія”, „Соціальна політика”, „Гендерологія”, „Проблеми соціальної роботи з молоддю”; до 30 тижнів збільшено термін практичної підготовки.

Серед найвідоміших освітніх центрів підготовки соціальних працівників у російській Федерації - Московський державний соціальний університет, Алтайський, Санкт-Петербурзький, Ростовський, Орловський, Тамбовський державні університети, Інститут молоді, Казанський, Курський та Північний державні медичні університети, Державна академія сфери побуту та послуг.

Аналіз статистичних даних розширення сітки навчальних закладів з підготовки спеціалістів цього напряму засвідчив, що, по-перше, зростає їх кількість (від 8 у 1990/91 н.р. до 70 у 1994/95 н.р. і 140 у 2004/05 н.р., з яких - 80 - вищі заклади освіти); по-друге, до підготовки соціальних працівників виявляють інтерес не лише багатопрофільні навчальні заклади університетського типу, а й відомчі вищі навчальні заклади різних міністерств; по-третє, фахівців готують не тільки університети і педагогічні вищі навчальні заклади, а й медичні, технічні й технологічні освітні заклади; по-четверте, почала формуватися система перепідготовки кадрів (у 2000 році її вели 18 вищих навчальних закладів країни).

На підставі цього можна стверджувати, що в Російській Федерації є декілька рівнів підготовки соціальних працівників:

* курсова чи допрофесійна підготовка на курсах, у школах, ліцеях. Випускники із загальною середньою освітою поповнюють ряди соціальних працівників відділів з обслуговування хворих, людей похилого віку, одиноких. Вони мають право вступу до середніх спеціальних чи вищих навчальних закладів певного профілю;

* навчання в середніх спеціальних навчальних закладах, успішне закінчення яких дає змогу працювати бригадирами відділень з обслуговування хворих, одиноких, людей похилого віку та соціальними педагогами;

* навчання в університетах, академіях, галузевих вищих навчальних закладах (педагогічних, медичних тощо) на денному, вечірньому чи заочному відділеннях (термін навчання - від 3 до 6 років), на спеціальних факультетах, де є змога здобути другу вищу освіту впродовж 1-3 років [6, с. 311].

Що стосується вищої професійної освіти, то у ній виділяють три освітньо-кваліфікаційні рівні: підготовка бакалаврів (4 роки), спеціалістів (5 років), магістрів (6 років). Спеціалізація випускників, здебільшого, відповідає профільній спрямованості вищого навчального закладу, найбільша частина з яких готує спеціалістів-організаторів, управлінські кадри із соціальної роботи з населенням, у службах зайнятості, в галузі медико-соціальної допомоги громадянам. На сучасному етапі у Російській Федерації формується багатоступенева, багаторівнева система підготовки і перепідготовки соціальних працівників [7, с. 379]. Ця система стикається з певними проблемами. Перша група труднощів характерна для закладів вищої освіти у цілому (репродуктивність навчання, його низька практична зорієнтованість, немає тісних міжпредметних зв'язків, застаріла система оцінювання знань студентів тощо), друга пов'язана з тим, що немає історичного досвіду підготовки соціальних працівників у вищих навчальних закладаї Російської Федерації.

Підготовка фахівців однієї з найбільш трудомістких і багатофункціональних професій не може відразу сформуватися й функціонувати як цілісна система, особливо в соціально-політичних та економічних обставинах сучасної Росії. Це складна багатоаспектна діяльність, спроектована у часі, що реалізується у декілька етапів та на різних рівнях. Перший рівень - орієнтувально-дослідницький (ознайомлення із суб'єктами, умовами, засобами і напрямами майбутньої професійної діяльності, її прогнозування); другий передбачає власне навчальну діяльність (поєднання її теоретичних і практичних аспектів, взаємодія студентів з навчально-методично-адміністративним складом навчального закладу, контроль та атестація), на третьому рівні відбувається саморозвиток, самоудосконалення фахівця [13, с. 309].

Професіоналізм як провідна складова соціальної роботи формується на основі особистісних та професійних рис, ціннісних орієнтацій, інтересів. Розвитку цих рис у студента, входженню в реальну модель майбутньої діяльності у вищому навчальному закладі сприяє розвиток особистого інтересу до обраної професії, формування професійно-мотиваційних установок на діяльність у певній галузі, а також професійно-особистісної „Я- концепції”. Час навчання у вищому навчальному закладі слід використати для визначення вектора професійних цілей, професійного самовизначення й адаптації [14, с. 253].

Головні принципи підготовки соціальних працівників у системі вищої професійної освіти Російської Федерації: широка гуманітарна та загальнокультурна підготовка студентів; активне використання в навчальних планах і програмах усього спектра даних соціології, психології, культурології, економіки, інших наук, зарубіжного досвіду; систематичний розвиток у студентів навичок аналізу й оцінення соціальних процесів та суспільних проблем; залучення на всіх етапах навчання у практичну професійну діяльність; організація навчального процесу з використанням традиційних та інноваційних технологій навчання [13, с. 320.]

Особливістю підготовки соціальних працівників у вищих навчальних закладах Російської Федерації є широкий спектр спеціалізацій, які розділяють за предметом (об'єктом) діяльності та за галузевою ознакою. З третього року навчання студенти мають змогу опановувати предмети з таких спеціалізацій: „організація соціального захисту населення”; „соціально-економічна підтримка населення”, „соціально-правова підтримка населення”, „медико-соціальна робота з населенням”, „соціальна реабілітація дітей з обмеженими можливостями”, „соціальна реабілітація дорослих з обмеженими можливостями”, „трудова терапія людей з обмеженими можливостями”, „психосоціальна робота з населенням”, „соціально-педагогічна робота з сім'єю і дітьми”, „соціальна робота з асоціальними сім'ями і дітьми з девіантною поведінкою”, „медико-соціальна допомога людям похилого віку і інвалідам в умовах стаціонарних закладів соціального обслуговування”, „соціальна реабілітація осіб без певного місця проживання і занять”, „соціальна робота з людьми похилого віку”, які належать до першої групи спеціалізацій. За галузевою ознакою виділяють соціальну роботу в закладах охорони здоров'я, у закладах освіти, службі зайнятості, в службі міграції, у пенітенціарних закладах, соціальну роботу на виробництві та з військовослужбовцями [13, с. 315-317].

Серед актуальних проблем сучасної підготовки фахівців у галузі соціальної роботи - необхідність налагодження тіснішого взаємозв'язку навчального процесу з майбутньою професійною діяльністю; ефективного поєднання універсальної (загальної) та спеціальної професійної підготовки, зокрема й спеціалістів достатньо вузьких спеціалізацій; розширення „географії” підготовки (з 89 суб'єктів федерації вищу освіту соціального працівника можна здобувати лише у 40); оновлення наявних й створення нових навчальних програм та підручників; конституювання соціальної роботи як нової дисципліни; оформлення юридичного статусу соціальних працівників [6, с. 314]. Особливо слід акцентувати на розвитку системи перепідготовки спеціалістів соціальних служб, з яких близько 80% не мають спеціальної освіти. Важливими напрямами реформування є й здобуття другої вищої освіти безробітними сьогодні інженерами, технологами, агрономами, вчителями, лікарями, працівниками МВС, працівниками дошкільних установ [7, с. 380].

Аналіз теоретичних напрацювань учених Російської Федерації, реальні практичні кроки у розбудові системи вищої професійної освіти соціальних працівників дають змогу стверджувати, що на сучасному етапі в Російській Федерації склалася різнорівнева система підготовки соціальних працівників/соціальних педагогів. Її функціонування та розвиток забезпечують прогресивні наукові дослідження, розробка відповідного навчально-методичного забезпечення, наявність стандартів вищої професійної освіти в галузі соціальної роботи другого покоління, існування достатньо широкої мережі навчальних закладів різного рівня з підготовки соціальних працівників широкого кола спеціалізацій. Детального вивчення (можливо, і з метою подальшої апробації в Україні) потребують науково-методичне забезпечення навчального процесу у вищих навчальних закладах,теоретичні підходи у розробці державних освітніх стандартів вищої освіти соціальних працівників, організація дистанційної освіти та перепідготовки кадрів тощо.

2.2.Практика підготовки соціальних працівників у ФРН.

Зарубіжний досвід соціальної роботи представляє для нас, безсумнівно, значний теоретичний і практичний інтерес. Але при цьому ми повинні бути свідомі необхідності розробки власних концептуальних ідей як технологій здійснення соціальної і соціально-педагогічної роботи з врахуванням особливостей історичного розвитку і сучасного стану соціальної ситуації в нашій країні, так і власної моделі підготовки відповідних професійних кадрів. Цілком очевидно, що недоцільно заново відкривати „соціальний велосипед”, коли у світовій практиці уже існують апробовані методики і технології соціальної і соціально-педагогічної роботи і підготовки відповідних фахівців. Проблема полягає у вивченні і виваженій адаптації кращих надбань зарубіжних країн з обов'язковим врахуванням особливостей нашої країни. [10;116]

В Україні не до кінця є вирішеним як в теоретичному так і на законодавчому рівнях питання сутності. соціальної роботи і соціальної педагогіки, розмежування можливих сфер їх професійної діяльності, категорій клієнтів, специфіки послуг, особливостей підготовки фахівців та їх післядипломного навчання. У зв'язку з цим вважаємо за доцільне зауважити, що в різних країнах і навіть в рамках однієї і тієї ж країни можна зустріти різні підходи. У німецькомовних країнах більш поширеним є вживання терміну “соціальна педагогіка”, ніж “соціальна робота”. Проте міжнародним стандартам в більшій мірі відповідає вживання словосполучення “соціальна робота”, що пов'язане в свою чергу, з англо-американським терміном “social work”.

Поділ усієї сфери діяльності соціальних служб на соціально-педагогічну і соціальну роботу сьогодні у переважній більшості країн вважається застарілим і неправомірним.

Розглянемо вирішення цього питання на прикладі ФРН. На сьогоднішній день у цій країні домінуючою є думка про те, що як з точки зору професійної діяльності, так і з теоретичної недоцільно говорити про розмежування між соціальною роботою та соціальною педагогікою. Вони часто використовуються як синоніми: на письмі, як правило, допускається паралельне позначення - соціальна робота/соціальна педагогіка або використовується термін “соціальна робота” - як поняття що об'єднує ці сфери діяльності. Під соціальною роботою мають на увазі всю сукупність різних видів діяльності у сфері соціальних служб та соціальних професій. У цій країні виходять з міркування, що і безпритульні, і діти, і молодь, яка живе у бідності, потребують не лише педагогічної, але й матеріальної підтримки, і навпаки, молоді безробітні або наркомани потребують лише матеріальної допомоги, а не педагогічного впливу.

Традиційні уявлення про соціальну роботу і соціальну педагогіку, що сформувались у процесі їх історичного розвитку, виходили із наявності власних сфер діяльності і застосування, перебуваючи між собою у відносинах конкуренції, що вже не відповідає сучасному трактуванню. Сьогодні у ФРН на ринку праці роботодавці не розділяють сфери діяльності соціальних педагогів і соціальних працівників. Скоріше вимагаються додаткові спеціальні знання, наприклад, додаткова освіта у галузі терапії або музики, групової роботи та установка на підвищення кваліфікації, а також навички і здібності до самопожертви і взаємодії, комунікабельність, талант організатора, почуття відповідальності, гнучкість і т.п. Високим є попит на здатність до концептуальної роботи, готовність до участі в зміні та оновленні, роботи з волонтерами, а також з працівниками міських управлінь та управлінь громади, соціальних служб. [11;74]

Соціальні працівники і соціальні педагоги не лише займаються вирішенням одних і тих самих проблем, але й “їх завдання знаходяться в одній суспільній площині” (Mollenhauer, 1966). Про це свідчить успішне функціонування у Німеччині численних сфер соціальної діяльності з соціально-педагогічною спеціалізацією. Такими сферами є:

- дошкільна освіта (обслуговування, виховання та освіта в яслах, дитячих садках, класах для підготовки дітей до школи);

- робота з молоддю (виховання, організація вільного часу в молодіжних освітніх закладах та молодіжних клубах);

- виховання в дитячих притулках (виховання, формування сімейних груп, ідентифікація і підготовка до самостійного життя, організація житлових комун);

- розробка форм, змісту і методів освіти дорослих (робота з волонтерами, формування навичок управління і самодопомоги, освіта і підвищення кваліфікації, соціальна робота на підприємствах, сімейна освіта). Із вступом в силу закону про допомогу дітям і молоді до сфери діяльності соціальної роботи додалась соціально-педагогічна допомога сім'ї (консультації, допомога у вирішенні повсякденних питань в індивідуальній формі, підтримка сімей, а також шкільна соціальна робота (поряд з навчанням - організація соціально-педагогічної допомоги в школі).

У багатьох країнах Європи, в тому числі і у Німеччині, в структуру соціальної роботи введені організатори вільного часу. Ці спеціалісти іменуються аніматорами. Термін цікавий тим, що він відбиває специфіку роботи такого керівника (фр. "animer" значить надихнути, спонукати до якоїсь діяльності). Аніматор намагається створити умови для цікавої діяльності, спонукає людину нею займатися. Він сприймається як член групи, який бере участь у її житті, а не знаходиться поза або поруч із нею, відповідальний за соціальне і культурне вдосконалення групи. Діяльність аніматора може бути різнобічною або мати визначену спеціальну спрямованість. Сучасний організатор вільного часу намагається завжди бути з клієнтами, добре їх знати і жити їхніми інтересами. Часто, сам будучи особистістю, він створює і для інших умови стати такими. Особливо це важливо для дітей. Дитина уважно спостерігає за організатором і намагається наслідувати його. Будь-яка діяльність, що організовується, не є самоціллю. Це лише засоби для створення середовища, у якому кожна людина могла б успішно розвиватися. У такому випадку центр до організації вільного часу сам по собі як заклад перетворюється в життєвий і привабливий осередок. Правильно організоване соціальне середовище дуже впливає на підвищення загального рівня розвитку особистості. Аніматор створює сприятливі умови для її вдосконалення і більш легкої інтеграції в суспільстві.

У Німеччині декілька років діє єдина державна молодіжна програма, у рамках якої працюють служби соціального захисту дитинства і молоді. Одна з них - Консультаційна служба для підлітків і молоді створена в 1978 p. у Дюссельдорфі, Геттінгені і Мюнхені. Фінансується вона державою і муніципалітетом. Так, консультаційна служба Дюссельдорфа на 70% фінансується земельним урядом Північної Рейн-Вестфалії і на 15% муніципалітетом міста.

Приміщення служби містить кімнату відпочинку, кімнату бесід, молодіжний бар. Основні напрямки діяльності - психологічна допомога дітям і підліткам, батькам і вчителям у кризових ситуаціях, посередництво між роботодавцями і підлітками (наприклад, спільні походи з підлітками до адміністрації підприємства), всебічна допомога підліткам і молодим людям, що живуть поза сім'єю. Ведеться робота із ресоціалізації -- педагоги центру турбуються про підсудних, засуджених і звільнених, після звільнення супроводжують їх з ув'язнення, встановлюють контакти з правоохоронними органами. [16;110]

Все більше уваги в Німеччині приділяється соціально-педагогічній діяльності в мікрорайоні, яка включає цілий комплекс соціально-педагогічних закладів. При цьому специфіка мікрорайону істотно визначає основний напрямок соціально-педагогічних зусиль (так, наприклад, у робочих кварталах акцент робиться на превентивну й освітню діяльність та консультаційно-терапевтичну в районах новобудов і т.д.). Старі квартали, де нерідко відсутні необхідні умови для нормального розвитку дітей і молоді, є потенційним осередком девіантної поведінки. Соціальний педагог робить ставку на роботу не з одиничним випадком, тобто клієнтом, що потребує його консультації, поради або допомоги, а цілими групами молоді, звичайно гомогенними з погляду соціально-економічних характеристик, яким потрібна дієва, радикальна допомога. Така допомога неминуче передбачає, окрім належної професійної підготовки соціального педагога і певні права, реальні можливості і, насамперед, власну чітку соціальну позицію. Аналіз соціальних причин безпритульності і педагогічної занедбаності є необхідною передумовою в цій роботі.

Багато аспектів соціально-педагогічної діяльності усе більше проникають і в загальноосвітні школи Німеччини. У ряді шкіл працюють штатні соціальні педагоги; вони є членами спеціальних рад із профорієнтації учнів, організації їхнього дозвілля, відпочинку, врегулювання конфліктів, налагодження контактів із батьками і т.д. Зростає кількість соціальних педагогів, зайнятих у системі так званої компенсаторної освіти і виховання, у школах із продовженим днем, інтернатах, дошкільних закладах.

Як бачимо із наведеного вище аналізу зарубіжного досвіду соціальна і соціально-педагогічна робота представляє собою особистісну службу допомоги людям і направлена на вирішення всієї сукупності проблем в контексті “особистості і навколишнього середовища”, де в епіцентрі завжди повинна стояти людина і зусилля соціальних працівників/педагогів повинні бути спрямовані на вирішення її проблем. Поряд із допомогою людині в періоди особистісного і соціального неблагополуччя соціально-педагогічна допомога передбачає захист її прав, інтересів, людської гідності і права на гідне життя.

Соціальний працівник/педагог працює з людьми різного віку незалежно від їх соціального стану, релігійних переконань, етнічної приналежності. Клієнтом соціального педагога може бути як окрема людина, так і сім'я, група, об'єднання, організація. Надаючи соціально-педагогічну допомогу клієнтам, соціальний педагог працює як в умовах інституційного середовища, так і в умовах відкритого сімейно-побутового мікро середовища та його оточення.

Соціальний працівник/педагог має справу як з окремою людиною, групою людей, так і з соціальним оточенням, в якому вони проживають. У процесі соціальної допомоги він повинен сприяти обом сторонам, які вступили у взаємодію - як клієнту так і установі.

Новими сферами соціальної роботи стала соціальна робота за місцем проживання, в тому числі і в сільській місцевості, на підприємствах, в геріатричних центрах, з біженцями, переселенцями, іноземними громадянами, на вулицях, в групах самодопомоги та ін. [6;37]

За нашим глибоким переконанням, діяльність соціального працівника/ соціального педагога повинна бути адресована людям в різних соціумах і в різних сферах діяльності: соціально-педагогічній, правозахисній, просвітницькій, дозвільнєвій, організаційно-методичній, управлінській, дослідницькій, агітаційно-пропагандистській.

2.3Cучасні тенденції розвитку соціальної педагогіки в західному світі.

В більшості країн поняття соціальної педагогіки включає в себе роботу не тільки з дітьми, що мають психологічні проблеми, а з молоддю взагалі.

Існує багато теорій та стратегій соціальної педагогіки але найбільш популярною є та, що має 3 напрямки:

1) emancipatory approach - підхід звільнення, що має на меті соціальну роботу, яка мусить не тільки виховувати і підтримувати молодь, але також намагатись змінити (модернізувати) і саме суспільство;

2) room-oriented approach - просторовий підхід, що забезпечує підліткам достатньо простору для соціалізації, тобто формування навичок існування в суспільстві.

3) self-oriented approach - підхід орієнтований на саму особистість, мета якого підтримувати молодь в подоланні труднощів через виявлення їх прихованих або заблокованих можливостей та компетенцій.

Підхід емансипації або звільнення був головним напрямком соціальної роботи в минулому і базувався на чіткій компетенції суспільства - люди звільнять себе для суспільства, оскільки мусять знайти своє місце в ньому.

Діяти так, щоб намагатись змінити суспільство, - було завданням тих хто вже став дорослим. Соціальна педагогіка не бачила сенсу зважити на вимогу змінити суспільство та інтегрувати це в процес навчання. Представники емансипаційної педагогіки мусили підтримати молодь як можна раніше в стані тої соціальної залежності в яку вони потрапили. Вже в перші дні життя, згідно з цією точкою зору діти знаходяться в стані конфлікту з принципами сучасного суспільного життя. Ці конфлікти зазвичай мають соціальні причини, але діти та молодь асимілюються по різному. [10;56]

Таким чином соціальна педагогіка, починає з конфліктів та протиріч які молодь бачить в суспільстві. Вона намагається пов'язати перспективи індивідуальної емансипації (педагогічної сторони) із соціальною емансипацією (політичною стороною).

Таким чином зміну соціальних факторів, що спричиняють конфлікти необхідно долучити до процесу виховання, щоб допомогти молоді позбутись певних проблем. Ідея полягає в тому, що робота над проблемами індивідуума призводить до політичного узгодження.

Відповідно, соціальна педагогіка має переглянути ефект соціалізації критично. Мета соціальної педагогіки - умисне подолання конфліктів в межах соціального емансипаційного процесу.

В сучасній формі професія соціального педагога є продуктом періоду, що розпочався одразу після другої світової війни, коли сімейні негаразди, бездомність, відчуження стали викликом суспільству, в якому термінова поява цієї професії в більшості країн стала відповіддю на ці проблеми. Але вона має історичне коріння, що сягає початку 19 ст. Більше двох століть Європа зіткається із соціально-педагогічними проблемами. Без цього, чи навряд, ця професія виникла б в сучасній формі. Інтенсивна діяльність в цій сфері протягом 20 століття означала, що вже існували певні групи, діючи таким чином, що сприяли розвитку нової професії. У 50-х роках, коли з'явилась професія соціального педагога, її вивчення вже було визнано, як важливий предмет, на педагогічних факультетах багатьох європейських країн, на протилежність іншим соціальним професіям, яким було відмовлено в такому привілейованому місці. Ця наука розвивалась паралельно з іншими традиційними професіональними дисциплінами: правознавством, медициною, технологією. Перші приклади соціальної педагогічної допомоги, поза сім'єю та школою були попередниками дитячих садків на базі церковних громад.

Працюючих в цій професії називали освітянами бідних. Вони працювали не тільки в спеціальних школах та інституціях але й в бідних міських районах та представляли собою комбінацію вчителя та громадського працівника.

Зрештою в Європі рухи «спасіння» дітей та молоді встановлені філантропами, теологами, церквою та доброчинними організаціями мали глибокий міжнародний вплив, що відчувається і зараз. З часом в Європі соціальні педагоги все більш і більш працюють з дорослими, але не втрачають відданості дітям та підліткам. Їх можна побачити в підготовчих центрах для дорослих, лікарнях, в'язницях, притулках, будинках для літніх, але частіше в сімейних центрах, центрах дозвілля, клубах для молоді, вуличних театрах, гуртожитках та подібних організаціях. Вони наполегливо працюють в галузі сімейної та шкільної опіки. Можна було б зауважити, що педагогічна мова не є відповідною, щоб описати роботу з людьми які не є дітьми. [14;214]

Деякі вчені Європи запропонували окремий підхід до цієї проблеми, який назвали соціальна зацікавленість. Вивчення цієї галузі передбачає процес керування, що включає в себе і дітей, і дорослих. Але не можна не зауважити, що соціальна педагогіка в провідних країнах Європи має і певні національні специфічні риси.

Так наприклад в Данії соціальні педагоги утворюють незалежну професію з характерними рисами навчання, кваліфікацією та дисципліною. Їхня професія суттєво відрізняється та дистанціюється від соціальної роботи і навчання, хоча, зазвичай, вона співпрацює з ними. Це загальна західноєвропейська модель.

Німеччина є винятком, який вбачає в її історії розвиток відносно великого числа соціальних професій часто з недосконалою диференціацією. Заплутані зміни, які мають місце в цьому секторі, зробили класифікацію складною. Наприклад, опис завдань в німецькому професійному статуті налічує 74 терміни під заголовком Соціальна педагогіка та 116 під заголовком Соціальна робота.

Хоча соціальні педагоги В Німеччині, можливо, сильніші, ніж в будь-якому іншому місці, інші професійні групи, гарантуючи деякі з їхніх основних функцій, продовжують процвітати, головним з-поміж них є педагог, підготовлений для роботи на дому та в школі, і який майже не береться за роботу в спеціальних школах. Менш кваліфікованими, але численнішими в цьому плані, є вихователі. Соціальні педагоги, підготовлені на університетському рівні, працюють ширше і часто прагнуть займати відповідальніші посади. Характерною рисою є їхні тісні робочі відносини з соціальними працівниками, з якими зараз вони мають багато спільного в підготовці. В професійній вищій школі (заснованій в 1968 році як тип університету спеціалізації в професійному навчанні) обидві групи зазвичай перші два роки з 4-річного курсу вивчають однакові дисципліни. В традиційних університетах поділена природа їхнього навчання є навіть більш очевидною.

У Франції слово «соціальний» має представницький характер. Педагоги є агентами суспільства, яких найняли центральний та місцевий уряд або добровільні громади. Соціальні педагоги тут мають повноваження працювати як з групами та громадами так і з окремими особистостями.

У Франції соціальний освітянин з певною базою навичок працює в різноманітних програмах, установах та інституціях з різними групами клієнтів, використовуючи методику соціальної педагогіки різних напрямків та історичних періодів. Багато з них базує свою роботу на концепції, що має назву «життєвий простір». Що стосується Великої Британії, то соціальні працівники були б здивовані, якщо б їм довелось виконувати таку велику кількість різноманітних функцій.

Вузька спеціалізація в цій галузі науки є специфічною рисою підготовки спеціалістів у цій країні. [11;78]

В цілому на сучасному етапі соціальна педагогіка дотримується концепції, що охоплює весь процес соціалізації особистості, який має на меті підготовити дитину до дорослого життя. Він представляє собою надбання соціальної компетенції, моральне керування, захист незалежності особистості, формування її здатності саморегулювання та вміння приєднатись до соціального, політичного та культурного життя дорослого суспільства.

Європейський досвід соціальної педагогіки свідчить, який динамічний процес появи коаліцій, спілок, перевизначення завдань та ролей, формування нової особистості відбувається останнім часом і є водночас здобутком, як самої професії, так і людей яким вона слугує. Переваги цього процесу очевидні. Можна з впевненістю сказати, що він має глобальний характер, про що свідчать численні міжнародні конференції, що сприяють науково-пошуковій діяльності в цій сфері та виникненню нових технологій та напрямків соціальної педагогіки.

ВИСНОВОК

Для успішності процесів становлення і розвитку соціальної роботи і соціальної педагогіки в Україні величезне значення має вивчення, осмислення і адаптація досвду, нагромадженого зарубіжними країнами, особливо країнами Західної Європи, США і Великою Британією.

Виходячи із аналізу зарубіжного досвіду можна стверджувати, що соціальний працівник/ соціальний педагог може і повинен працювати в різноманітних установах, які за відомчою приналежністю можна класифікувати на установи освіти, охорони здоров'я, соціального захисту населення, комітетів у справах сім'ї і молоді, установи, що відносяться до системи органів внутрішніх справ і юстиції та ін.

У сфері практичної діяльності перед соціальними працівниками і соціальними педагогами у багатьох країнах стоять одні і ті ж завдання:

- підтримувати, підбадьорювати і стимулювати людей на розвиток їх власних сил, конструктивну діяльність, на використання наявних у них власних резервів;

- пропонувати допомогу, організовувати її, встановлювати різноманітні необхідні для цього зв'язки і контакти;

- супроводжувати людей протягом певного життєвого періоду, проявляти особисту участь, організовувати контроль за ситуацією з метою захисту клієнта;

- представляти інтереси клієнтів, які потребують допомоги, якщо останні не можуть це зробити самостійно;

- звертати увагу на можливі негативні наслідки і вносити пропозиції щодо їх попередження, пом'якшення чи ліквідації;

- викликати співчуття та активізувати людей для надання допомоги тим, хто її потребує;

- здійснювати вплив на органи влади й управління з метою поліпшення якості обслуговування і соціального захисту;

- інформувати інстанції на всіх рівнях про фактори, які негативно впливають або можуть вплинути на життєдіяльність певних груп населення.

За нашим глибоким переконанням, діяльність соціального працівника і соціального педагога повинна бути зорієнтована на роботу з усіма категоріями населення, дітьми, дорослими, їх сім'ями, людьми похилого віку; вона повинна бути направлена на активізацію соціокультурних і соціально-педагогічних функцій суспільства, сім'ї, громади та особи. Соціальний працівник/педагог покликаний створювати систему соціальної допомоги розвитку і саморозвитку особистості, створювати умови найбільшого сприяння психологічному комфорту. З метою досягнення мети - допомогти людині - повинні об'єднуватися зусилля соціальних педагогів, соціальних працівників, усіх фахівців соціальної і соціально-педагогічної сфер.

Проте на завершення вважаємо за необхідне зауважити, що необхідно вкрай обережно підходити до використання зарубіжного досвіду, тому що і теорія і практика соціальної і соціально-педагогічної діяльності у будь якій країні обумовлюється культурно-історичними традиціями, соціально-економічними і політичними умовами.

Список використаних джерел

1. Гапоненко О. Соціальна робота та роль соціально орієнтованих неурядових організацій // Соціальна політика і соціальна робота №4, 2005р. - с.22-25

2. Городяненко В.Г. Соціологія. Київ: Видавничий центр "Академія",  2002, 560 с.

3. Дворецька Г.В. Соціологія праці. Київ: КНЕУ, 2001, 244 с.

4. Основи социальной работы /Отв. Ред. П.Д.Павленок. - М., 2000. - С.28.

5. Павловський М.А. Стратегія розвитку суспільства: Україна і світ (економіка, політологія, соціологія). Київ: Техніка, 2001, 312 с.

6. Социальная работа /Под ред. В.И.Курбатова. - Ростов-на-Дону, 1999. - 230с.

7. Соціальна робота в Україні: Навч. посіб./ І.Д.Звєрєва, О.В.Безпалько, С.Я.Марченко та ін.; За заг. ред.: І.Д.Звєрєвої, Г.М.Лактіонової. - К.: Наук. світ, 2003. - 233 с.

8. Соціальна робота: В 3 ч. / Н. Б. Бондаренко, І. М. Грига, Н. В. Кабаченко та ін.К., 2004. Ч. 1.

9. Соціальна робота: технологічний аспект / За заг. ред А. Й. Капсьької. К.,2004.

10. Тетерский С.В. Введение в социальную работу. - М., 2000. - 257с.

11. Теория социальной работы / Под ред. Е. И. Холостовой. М., 2001.

12. Фирсов М. В., Студенова Е. Г. Теория социальной работы. М., 2000.

13. Холостова Е.И. Генезис социальной работы в России. - М., 1995. - 220с.

14. Холостова Е.И. Социальная работа. Теоретико-методологические аспекты // Социальная работа. - 1994. - Вып. 6.- С.21.