Зміна суспільства і її тлумачення

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Зміна суспільства і її тлумачення

Зміна суспільства і її тлумачення

Зміна суспільства і її тлумачення

У суспільстві постійно відбуваються зміни, як соціальні, так і культурні. Соціальна зміна означає процес, у ході якого спостерігаються значні зміни структури й діяльності якоїсь соціальної системи. У результаті виникають нові групи, а отже, і новий тип взаємодії.

Поняття «соціальна зміна» не збігається з поняттями «соціальний розвиток» і «прогрес», тому що в ці останні входить оцінний компонент, у той час як у понятті «соціальна зміна» його немає. Соціальна зміна породжує соціологічні проблеми, пов'язані з необхідністю адаптації.

Теорія відставання культури

Вільям Ф. Огберн (William Ogbui-n, 1886-1959) довів, що першорядним стимулятором соціально-культурної зміни в індустріальних країнах є техніка. Техніка, на його думку, розвивається за своїми законами. Вона, начебто незалежна, змінна величина, постійні варіації якої в ході технічного прогресу породжують напругу й тривалі процеси пристосування в інших секторах суспільства. Однак у цілому в суспільстві існує гіпотетичний стан рівноваги, що визначається в кожний момент по відповідному цьому моменті стану техніки.

Тому що технічний розвиток постійно й швидко йде вперед, може трапитися так, що процес, що більше займає тривалий час, адаптації в інших областях не досягає відповідного рівня до цього моменту. Тому можна говорити про «відставання культури» у порівнянні з технікою. Наприклад, правила й норми вуличного руху входять у практику, як правило, набагато пізніше, ніж виникає нова обстановка руху, обумовлена новим рівнем техніки.

Винятково цікаве співвідношення моралі, етики й технічного прогресу. Наприклад, навряд чи можна «обвинувачувати» Жоліо й Марію Кюрі, що відкрили радіоактивність, у створенні на основі цього відкриття атомної бомби («батьком» якої, як відомо, уважається Р. Оппенгеймер). Без великої натяжки можна припустити, що навряд чи ці вчені зупинили б свої експерименти, якби навіть могли передбачати, до яких трагічних наслідків приведе їхнє відкриття в майбутньому. Наукову думку, технічний прогрес зупинити неможливо, і справа етики й моралі, тобто «культури» взагалі, використовувати технічні досягнення позитивно.

Теорія «культурного відставання», запропонована В. Огберном, показує, що культурні цінності й норми міняються незрівнянно повільніше, ніж відбувається технічний прогрес. Однак і техніка не існує поза суспільством як щось зовсім не залежне від нього або варте над ним (порівн. ідею «технократії»). Процес адаптації між суспільством і технікою - двосторонній.

Істотні соціальні зміни як у техніку, так і в культурі - ментальній сфері - приводять до зміни типу суспільства в цілому.

Від суспільства традиційного до суспільства, керованому ззовні

Існує кілька класифікацій суспільства, заснованих на різних критеріях. Наприклад, дихотомія Э. Дюркгейма пропонує вважати суспільством «механічну й органічну солідарність»; Ф. Тенис увів у соціологію поняття «Gemeinschaft» (гемейншафт) і «Gesellschaft» (гезельшафт), на яких стоїть протиставлення суспільств.

Досліджуючи вплив різних релігій на суспільство, і особливе значення протестантської етики для розвитку капіталізму, М. Вебер (М. Weber) підкреслював, що поява індустріальних суспільств із надр аграрних з'явилося насамперед результатом зміни моральних норм і актуалізації таких достоїнств, як старанність, почуття боргу, працьовитість і моральна чистота. Реформатор Мартін Лютер (1483-1546) і його послідовник Жан Кальвін (1509-1564) (по ім'ю якого назване один з релігійних напрямків - кальвінізм), підкреслювали ці риси як достоїнства, що гарантують економічний і суспільний успіх на землі й вічність після смерті.

На цих дослідженнях базується й дефініція Давида Рисмана (1953) (David Riesman), що включає в себе також і аналіз виробництва як матеріальної бази суспільства. Його теорія містить два найважливіших аспекти: специфіка виробництва в рамках різних культур і демографічний фактор.

Прогрес, що відбувся в XVIII столітті, у науці, особливо в природознавстві, і викликане цим поліпшення охорони здоров'я, харчування й житлових умов понизили смертність. За цим, через якийсь час, пішов спад народжуваності. У результаті взаємодії цих демографічних факторів утвориться такий феномен, як «сила населення». Якщо «силу населення» зобразити графічно, то можна чітко виділити три рівні. Перший рівень характеризує висока народжуваність і висока смертність. На третьому рівні обоє фактора низки. Середній рівень відбиває нестабільний період змін.

Графік сили населення, що показує динаміку приросту населення, дав Д. Рисману привід розрізняти три типи соціального рівня розвитку:

1.Традиційне суспільство, у якому поводженням індивідів управляють традиційні цінності. 2. Суспільство, кероване зсередини, у якому поводженням індивідів управляють особисті цінності. 3. Суспільство, кероване ззовні, - у якому індивід оцінює й направляє свою діяльність із оцінкою, що виходить від «сторонніх», наприклад колег, друзів, сусідів, або орієнтуючись на загальноприйняту думку.

Традиційне суспільство - це насамперед суспільство аграрне, у якому професія, як правило, переходить від батька до сина й у якому поводженням управляють традиції. Те або інше рішення може задовольняти або не задовольняти індивіда, але він практично не має вибору: він повинен надходити так, як запропоновано традицією.

Суспільство, кероване зсередини, актуалізує індивідуальність, самостійні рішення, власну точку зору. Таке поводження характерно особливо для періоду активного економічного життя, для стадії індустріалізації, при підвищенні соціальної мобільності. Перехідний період відрізняється відсутністю твердих норм, і тому «керований зсередини» людина повинен шукати опору в собі самому й у тих цінностях і нормах, які були засвоєні їм у процесі соціалізації.

Суспільство, кероване ззовні, характеризується тертиарними (лат. тертиус - третій) промислами, під чим маються на увазі маркетинг і послуги. Виробництво й у цьому випадку, природно, займає важливе місце, але суспільні проблеми виникають, швидше за все, через труднощі збуту й навіть надвиробництва. У період економічного росту й у виробництві й сфері послуг з'являються нові професії й нові групи працівників. Слідом за цим формуються нові громадські організації, профспілки, асоціації та ін. Суспільству необхідна швидка адаптація до знову виникаючих ситуацій.

Для більше успішної адаптації людина змушена перекваліфікуватися й взагалі навчатися тим механізмам, які допомагають пристосовуватися до мінливих ситуацій. Опора тільки на традиції або ідеали, засвоєні в соціалізації, уже не гарантує успіху, для його досягнення індивід повинен ураховувати зовнішні обставини й пристосовуватися до них. Корегуючи своє поводження, індивід повинен звертати увагу на думку членських і референтних груп, до яких він належить. При цьому він заново привласнює колективне поводження, одержуючи ззовні його норми й моделі.

Професію тепер вибирають не тільки за традицією або за власним бажанням, але й за допомогою інституціональної професійної орієнтації. Наприклад, у школах є спеціальний предмет «Професійна орієнтація», і навіть у самому маленькому містечку існує спеціальна установа, що значить «біржа праці», де працюють фахівці, що допомагають людям одержати нову кваліфікацію й знайти своє місце «у робітнику ладу».

Типологія Д. Рисмана дає подання про перехід суспільства з досить статичного аграрного рівня до індустріального й, нарешті, до постіндустріального, котрий характеризують прискорювані зміни. Викладені в типології стадії розвитку виявляють істотні риси цих змін.

Постіндустріальне суспільство

Американський соціолог Даніель Белл (1974) (Daniel Bell) увів у вживання поняття «постіндустріальне суспільство», що (поняття) позначає, що суспільство перейшло на стадію тертиарних промислів і що в сфері послуг зайнято не менш 50% працюючого населення. США досягли цього в 1960 році.

Постіндустріальне суспільство здатне робити як аграрні, так і промислові продукти, набагато перевищуючи власні потреби. Це - період надвиробництва, якому властиво максимальний розвиток маркетингу й послуг і до якого навіть прикладемо термін «суспільство сервісного господарства».

На підставі досліджень Д. Белла його послідовниками складена таблиця, що представляє суспільно-економічні фази й рівень розвитку. Перед індустріальна фаза тут відповідає згаданому раніше аграрному суспільству.

Видно, що постіндустріальну фазу характеризують, крім послуг, спрямованість у майбутнє, міжособистісна комунікація, більша роль наукових досліджень, так само як і теоретичних знань і освіта.

Через використання принципово нової технології постіндустріальне суспільство стали називати також і «інформаційним суспільством», у якому «розумова технологія», інформація, і обробка знань займають все більше й більше місце. Підвищення ролі знань підвищило й престиж освіта в суспільстві. Уже до постіндустріальної стадії говорилося про «суспільство освіта», пізніше цей термін придбав новий відтінок - «освіта»

Інформаційне суспільство

На тлі основного поняття «суспільство знань» існує ідея, що знання можна робити, переміщати, продавати й купувати як будь-який інший продукт. Ця думка була висловлена в 1962 році американським економістом Фритсом Меклапом (Fritz Machiup). 10 років через неї розвила японська дослідницька група, керована Ионейи Масудой (Yoneji Masuda). У цьому дослідженні викладається ідея про те, що пріоритет виробництва інформаційних цінностей над виробництвом матеріальних є пусковою силою розвитку й формування сучасного суспільства.

Заснована на мікропроцесорах обчислювальна техніка прискорила становлення інформаційного суспільства. Під обчислювальною технікою маються на увазі технічне встаткування, системи й методи, за допомогою яких здобувається, обробляється й зберігається інформація. Причому передача інформації можлива як з однієї обчислювальної машини в іншу, так і «споживачам», тобто всім, нужденним у цій інформації (Т.Аласойни, 1990) (T.AIasoini). Обчислювальна техніка відкрила нові можливості для інтеграції різних дій і швидких виробничих рішень. Експлуатацію обчислювальної техніки можна вважати центральною рушійною силою й «силою змін» у сучасному суспільстві. Визнано, що поява інформаційної обчислювальної техніки, заснованої на мікропроцесорах, по суті справи, позначає другу індустріальну революцію, тому що ніколи раніше машина не вирішувала «розумових завдань».

Поняття «інформаційне суспільство» часто критикувалося, особливо за ототожнення інформації зі знаннями. На думку Ілкки Ніїнилуто (1984) (Ilkka Niiniluoto), замість інформаційного суспільства варто було б говорити про «суспільство автоматики й зв'язку». Пертті Хеманус (1984) (Pertti Hemanus) також висловлює побажання, щоб поняття «знання» розглядалося б як більше глибоке й диференціювалося б від поняття «інформація», тому що знання й інформація виникають із двох різних традицій теорії. Залишаючи трохи осторонь цю критику, ми можемо задовольнитися в нашім викладі поняттями «інформаційне суспільство» або «суспільство знання».

Споживачів обчислювальної техніки й працюючих у сфері знань стає усе більше й більше, і при цьому кожний зіштовхується з необхідністю освоєння нової технології, нового, удосконаленого інформаційного встаткування. Росте не тільки економічне значення інформаційного сектора, але і його соціальне й політичне значення - але мері того, як інформація здобуває ключові позиції в різних сферах суспільства. Термін «інформаційне суспільство» не гіпербола, оскільки роль знання як вирішального фактора розвиненого суспільства стає усе більше очевидною.

Інновативність (від інновація - нововведення) сучасної технології - серцевина всякого розвитку. Обсяг пам'яті комп'ютерів, здатність поєднувати «файли», ресурси, швидкість дій і контроль за ними допускають можливість створення інформаційних мереж, банків даних і масового виробництва інформації. Подібна нова інфраструктура характеризує сучасне суспільство й стає його символом. Глобальність і значущість комп'ютеризації й нової технології ще й у тім, що вони створюють підстави для нової гармонії між людиною й природою й контролю за станом природи. Це стосується, зокрема, контролю над промисловими викидами, а також нових методик по боротьбі із забрудненням навколишнього середовища в цілому. Інформаційне суспільство - це частково відповідь на численні проблеми індустріального суспільства.

Сектор інформації буде розширюватися як за рахунок розвитку встаткування й інструментів, так і за рахунок удосконалення матеріалів для передачі інформації. Це різні засоби телекомунікації, комп'ютери й інші пристрої й механізми, засновані на електроніці, телевізійні, радіо - і звукові прилади, вимірювальні установки, друковані й множні машини, а також кабелі, інтегральні схеми, папір і інші матеріали для печатки й т.д.

Наступні фактори будуть мати особливо велике значення в майбутньому:

1. Мехатроніка.

2. Інновації в системі інформації.

3. Нові промислові матеріали.

4. Біотехніка.

5. Нова енергія.

Мехатроніка означає сполучення механіки й електроніки. Це припускає розвиток і експлуатацію інформаційної техніки й устаткування, зокрема використання роботів.

Нові промислові матеріали (силікон, тонка кераміка, титан і ін.) завойовують усе більше значне місце, тим часом як старі матеріали, такі як сталь, втрачають своє колишнє значення.

Прогрес біотехніки повинен зіграти істотну роль у розвитку харчової й хімічної промисловості.

Під новою енергією мають на увазі в першу чергу сонячну енергію, біохімікати, акумулятори й батареї різного типу.

Нововведення в сфері інформації неоціненно важливі в нових ситуаціях, тому що вони можуть бути прикладені практично до всьому й займають усе більше центральну позицію. З іншого боку, слід зазначити, що в сучасних умовах будь-які зв'язки й взаємозалежності загострюються й прогрес у якійсь одній області негайно впливає на інші області й, таким чином, на сукупність у цілому. Наприклад, якщо в області енергетичних рішень і в інформаційному секторі відбувається нове зрушення, воно відбивається й на секторі основної сировини, і на виробничому процесі.

Розвиток інформаційного суспільства можна розглядати й більш вузько - як внутрішню зміну властиво сектора інформації і як взаємну залежність його частин. Розвиток устаткування й приладів інформації безпосередньо впливає на інші частини інформаційного сектора й на їхню діяльність. Наприклад, без винаходу світлового кабелю неможливо було б здійснювати операції на комп'ютерах і телефонах з такою швидкістю й у таких обсягах, у яких вони сьогодні відбуваються.

Інформаційне встаткування поширюється практично в усі галузі науки, промисловості й виробництва, і їхнє економічне значення постійно зростає. Втім, як і соціальне й політичне значення, у міру того як інформація починає займати ключову позицію як двигун і стимулятор суспільної зміни.

Постмодерністське суспільство

Відомий більше як дослідник організацій, А. Етціоні (A. Etzioni) представив у своїй роботі «The Active Society» (активний соціум) в 1968 році теорію про зміну суспільства й про наслідки цієї зміни. На його думку, «активний соціум» утворить ідеальне суспільство, що управляє самим собою, тобто - само керуємо суспільство. Таке суспільство - цілеспрямоване, упевнене в собі, воно усвідомить свої обмеження, але знає також і можливості своєї еволюції й свою силу. А. Етціоні дав модель ідеального суспільства, якого в реальності ще не могло бути в момент створення цієї теорії.

«Активний соціум» - це постмодерністське суспільство в тім відношенні, що він відрізняється від модерного й перевершує його декількома найважливішими параметрами: більша політична активність і більші інвестиції в політичну діяльність; пріоритет знань, освіта й наукових досліджень. У прийнятті рішень, у керуванні й у здійсненні контролю над діяльністю суспільства все більшого значення набувають інформаційні системи. Щодо цього поняття «постмодерністське суспільство» зближається з поняттям «інформаційне суспільство». При цьому в інформаційному суспільстві на першому плані обробка й передача знань, а в постмодерністському суспільстві акцентуються застосування й тлумачення знань. Необхідно підкреслити, що мова йде про одне й те саме суспільстві, у якому акцентуються різні сторони й аспекти. Поняття «постмодерністське суспільство» використовувалося в соціології як синонім постіндустріального суспільства. Звичайно під цим останнім мають на увазі суспільство, що складається з різних часток, що міняються культур, тобто в будь-яких меншостей, у молоді, навіть у різних житлових районів міста може бути своя субкультура. Тому постіндустріальне суспільство важко представити як єдине, стабільне суспільство. Мова йде про суспільство нового типу, що сміло приймає нові рішення, критикує все старе й дає можливість реалізуватися різним ролям.

Постмодерністські суспільства усе більше використовують знання, обчислювальну техніку й банки даних для підтримки взаємних відносин і одержують через інформаційні системи дані для тестування й інтерпретації дійсності. За допомогою цієї інформації вони також контролюють свої власні зміни. А. Етціоні відзначає, що важливо не тільки самі інновації, але й спосіб і дохідливість їхніх інтерпретацій. Факти без тлумачень по своїй соціальній або політичній користі обмежені. Наприклад, нова ефективна технологія викликає тільки незначний інтерес або навіть неприйняття, якщо вона суперечить релігії або якій-небудь іншій цінності суспільства. Від тих, хто впроваджує нову технологію, потрібні оцінка й роз'яснення її переваг. На темпи й результати науково-дослідних робіт впливає прагматика: у першу чергу підтримується те, що дає практичний результат, відповідаючи потребам суспільства.

Прийнято вважати, що якість інформації залежить від того, до якого ступеня відділений друг від друга суспільні послуги тестування дійсності (наприклад, науково-дослідні інститути й статистичні установи, які збирають об'єктивну інформацію але різні галузі) і інститути інтерпретації знань (засобу масової інформації, політичні партії й ін.). Це існувало не завжди, так, наприклад, у первісному суспільстві ці функції були зв'язані один з одним: глава плем'я подавав інформацію й тлумачив її (часто досить довільно). Більше «свіжий» приклад: поняття «продажна преса» указує саме на те, що така преса не відділена й залежна від тих інстанцій і інститутів, які можуть робити на неї тиск. Спеціалізація, що проникнула в усі сфери суспільства, привела до виділення професійних політиків, що приймають рішення, але взаємодія їх з фахівцями залишається необхідним для «грамотності» політичних рішень. У цілому інформація, отримана в науково-дослідних інститутах, буде мати все більше й більше значення. Одна з найважливіших передумов функціонування активного суспільства - це плюралізм у виробництві інформації. Інформація сприймається як будь-який предмет споживання, використання й контролювання якого прерогатива суспільства в цілому. Наприклад, великі файли комп'ютерів різних організацій містять стратегічно важливу інформацію, і суспільство так чи інакше змушене здійснювати контроль над ними.

Як уже ясно із усього сказаного, вище, освіта має особливе місце в постмодерністському суспільстві. Багатосторонність і складність суспільства й соціальних відносин, нові вимоги трудового життя й керування новою технологією - це фактори, які вимагають підвищення рівня освіти. Значення вищої освіти й професійної спеціалізованої освіти росте паралельно із процесом модернізації суспільства. Одночасне освіта вважається усе більше істотним фактором при визначенні статусу індивіда. Багато хто говорить навіть про «суспільство вміння». Це поняття підкреслює значення спеціалізації й професіоналізму в сучасному суспільстві. Звичайне підвищення освітнього рівня приносить і підвищення соціального статусу, хоча це не завжди відбивається на розмірі заробітної плати. Не тільки молодь і працездатне населення, але й пенсіонери стали все в більшій мері навчатися, поповнювати свої знання у різних науках. У Фінляндії, наприклад, використовується такий термін, як «університет третього віку».

Література

1.Агєєв В.С. Міжгрупова взаємодія: соціально-психологічні проблеми. - К., 2000

2.Беккер Г. Босков А. Сучасна соціологічна теорія. - К., 2000

3.Качан М.С. Мир спілкування. - К., 1988

4.Шибутані Т. Соціальна психологія. - К., 2003