Україна і світ туризму

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Україна і світ туризму

Україна і світ туризму

Україна і світ туризму

У ХХ столітті відбулася справжня туристська революція. Спарвжній вибух туризму у світі спричинили три глобальні чинники: зростання купівельної спроможності, і зокрема дискреційного доходу у сім'ях численного середнього класу; зростання кількості вільного часу завдяки регулюванню з боку соціального законодавства на користь робітників; широке розповсюдження приватного автотранспорту та поява дешевих авіаперевезень.

Туризм поширився на нові, раніше не досяжні райони. Його вплив на життя окремих територій, а іноді й цілих країн став надзвичайно великим. У сучасному світі він став потужною індустрією, величезним комплексом, в якому пов'язані економічна і соціальна сфери.

В Україні за часи незалежності спостерігаються постійні реорганізації відомства, що забезпечує державне регулювання туристською діяльністю. Ще за часів СРСР ( у грудні 1988 р. ) було ліквідовано Головінтурист України і протягом 1989-1993 років органу управління галуззю взагалі не було, бо Асоціація по іноземному туризму (1989-1991) та акціонерна компанія «Укрінтур» (1991-1993), що діяли в цей період, були суто комерційними структурами і не мали важелів державного регулювання.

Тільки з 1993 року почав повноцінно працювати орган центральної виконавчої влади в галузі туризму - Державний комітет України по туризму, вищий інституційний орган системи управління вітчизняною туристською сферою, безпосередньо підпорядкований Кабінету Міністрів України. Завдяки його роботі відбулися певні зрушення щодо упорядкування діяльності в сфері організації туризму. Зокрема, значною мірою виведено з «тіні» діяльність туристських фірм, посилено боротьбу з шахрайством при організації подорожей за кордон, розширено асортимент та якість послуг. Водночас мали місце справедливі нарікання на неналежне виконання чи невиконання взагалі завдань, що були поставлені перед Держкомтуризмом.

Утім, його ліквідацію у 1999 р. та утворення єдиного Державного комітету молодіжної політики, спорту та туризму на базі трьох державних комітетів не можна було розцінювати однозначно схвально. Подальша практика довела хибність такої політики: повністю дотаційні молодіжна та фізкультурно-спортивна сфери відсунули туристичну галузь на третій план. Це відбувалося як на центральному, так і на регіональному рівні. Сумарні показники туристської галузі у 1999-2000 рр. були найгіршими за всі роки незалежності (навіть порівняно з 1998 р., у якому туристська галузь зазнала значних втрат від фінансової кризи). І це зайвий раз свідчить про те, що істотне зростання матеріальної та соціокультурної віддачі від туризму можливе лише у тому разі, коли існує уповноважений урядовий орган, який займається виключно спеціалізованими питаннями розвитку туристської сфери. Наслідком усвідомлення проблем, що виникли в українській туристській галузі, стала реорганізація у листопаді 2001 року цього комітету і створення Державного департаменту туризму. І нарешті, у квітні 2002 року Указом Президента України була створена Державна туристична адміністрація України. За короткий час її існування було чимало зроблено.

Ця подія засвідчила активізацію політики держави щодо підтримки розвитку туризму, створення нових механізмів просування якісного національного туристського продукту. У 2002 році прийнято Державну програму розвитку туризму на 2002-2010 роки, основною метою якої є посилення позицій України на міжнародному туристському ринку, привернення уваги світової спільноти до українського туристського продукту, залучення більшої кількості як іноземних, так і внутрішніх туристів до подорожей нашою країною, збільшення надходжень до державного бюджету. На основі цього програмного документа прийнято і ряд регіональних програм розвитку окремих туристичних центрів.

За 2003-2005 роки прийняті зміни у національному законодавстві щодо регулювання діяльності туристських підприємств та організацій, готельного бізнесу, інвестиційної діяльності. Зокрема, у жовтні 2004 року за рекомендацією Європейської туристської комісії прийнято рішення щодо залучення іноземних інвестицій у розвиток отельної індустрії України, зокрема, на встановлення гірськолижного витягу у Карпатському регіоні. Скасовано дискримінаційний готельний збір, надано можливість для інвестування шляхом концесійної діяльності при будівництві та експлуатації туристських об'єктів, встановлення рівних цін на послуги, що надаються як українцям, так і іноземцям.

Міністерством освіти і науки України разом з Держтурадміністрацією України та Асоціацією навчальних закладів України туристичного і готельного профілю вперше в Україні було ініційовано і введено окремий напрям підготовки фахівців - «Туризм» та розроблений і зареєстрований у Мін'юсті галузевий стандарт вищої освіти за цим напрямом. Відтепер запроваджено підготовку за трьома спеціальностями, до Класифікатора професій введена 31 професійна група для галузі туризму і готельного господарства, чого раніше не було.

Сьгодні підготовкою кадрів для туризму і готельного господарства в Україні займається близько 130 навчальних закладів.

Багато це чи мало? До речі, у Китаї їх налічується 845. Справа не у кількості закладів, а в якості навчання, у тому, що пропонують ці навчальні заклади. Поки що певна кількість навчальних закладів, що готують фахівців туризму, не мають необхідної для цього матеріально-технічної бази, навчально-виробничих лабораторій, підручників і посібників, а головне - викладачів-професіоналів.

Дуже повільно розвивається галузева наука. І це в той час, коли за кордоном регулярно проходять наукові конференції з питань туризмології. Проблем, які потребують вирішення, чимало.

І от новий черговий поворот реорганізації: у квітні 2005 року утворено Міністерство культури і туризму, на яке покладено завдання з реалізації державної політики в сфері туризму. У цілому це є позитивним явищем.

Але ні в кого не викликає сумніву твердження, що для сталого розвитку туристської галузі потрібна стабільність, наукова прогнозованість, передбачуваність. А коли за останні 15 років орган державного управління цією сферою зазнав не менше дев'яти реорганізацій, то про які іноземні інвестиції у галузь може йти мова? Зарубіжні туристські оператори стурбовані ситуацією щодо політики держави і уряду стосовно туризму: чи приділятиметься туризму належна увага та підтримка?

З огляду на вищезазначене, потрібно, щоб новий орган виконавчої влади в галузі туризму був сильною внутрішньою структурою в системі міністерства, який би з боку держави справляв вагомий вплив на регулювання цієї індустрії. Для цього він повинен мати окремий бюджет у структурі Міністерства культури і туризму, відповідні повноваження, власну колегію, до складу якої ввійдуть справжні професіонали.

Слід зазначити, що саме туризм в Україні відіграв свою роль, хоча і не повною мірою, у стабілізації української економіки. Починаючи з 2001 року основні показники галузі стрімко зростають. Так, протягом останніх років щорічний приріст кількості туристів, які відвідали Україну, становив 15-20 відсотків. У цей же період обсяг споживання туристських послуг з року в рік збільшувався і у 2004 році досяг майже 35 млрд грн..

Сьогодні на постійній основі в Україні у галузі туризму працюють понад 200 тис. осіб і близько 1 млн осіб сезонно, що свідчить про нагальну необхідність збільшення кількості робочих місць у цій сфері. Для порівняння: в індустрії туризму у Німеччині зайнято 2,3 млн осіб ( 10% загальної зайнятості), що еквівалентно кількості робочих місць у машинобудуванні, металургійній галузі та торгівлі; в Іспанії - 1,4 млн осіб ( 9,1 % загальної зайнятості).

Керуючись програмними завданнями, визначеними Президентом України В. Ющенком щодо боротьби з бідністю, зокрема проектом створення 5 млн додаткових робочих місць, треба підкреслити, що саме туризм має великі можливості стосовно збільшення зайнятості населення, активізації підприємництва, зростання обсягу виробництва товарів та послуг. Але для цього потрібна державна підтримка, визнання пріоритетності галузі не на словах, а на ділі, у тому числі й у питаннях щодо побудови її управлінської вертикалі.

Розбудова туризму в Україні - це клопітка робота, яку можна успішно здійснювати тільки спільними зусиллями міністерств і відомств, що причетні до цієї індустрії. Як підкреслюється у Гаазькій декларації по туризму (1989 р.), потрібно, щоб « туризм складав частину комплексного плану розвитку країни поряд з іншими пріоритетними секторами: сільським господарством, промисловістю, охороною здоров'я, соціальним забезпеченням, освітою і т. ін.».

Тому вважаємо за доцільне, щоб Кабінет Міністрів України консолідував зусилля міністерств і відомств, їхні фінансові та матеріально технічні можливості зі створення інфраструктури туризму, а Верховна Рада України забезпечила законодавчу базу.

На нашу думку, перед новим органом виконавчої влади в галузі туризму стоять гострі проблемні питання, які спільно з іншими відомствами треба наполегливо й професійно вирішувати в уряді.

Серед них:

1. невизначеність з перспективами розбудови курортної сфери на державному рівні. Відсутність генеральних планів забудови у більшості курортних та рекреаційних територій значно ускладнює роботу з потенційними інвесторами. Вочевидь, потрібно розробити Державну програму розвитку курортів;

2. відпрацювати механізм створення сприятливих умов для залучення інвестицій, спрямованих насамперед на будівництво нових та реконструкцію діючих об'єктів туристської та курортно-рекреаційної сфер, сприяти спрощенню процедури узгодження інвестиційних проектів;

3. прийняти комплексне рішення відносно виділення земельних ділянок під будівництво готелів та інших об'єктів туристичної інфраструктури;

4. реалізувати комплекс заходів для розвитку масового внутрішнього туризму, насамперед соціального туризму, як чинника підвищення якості життя громадян України;

5. розбудувати туристську інфраструктуру за напрямками національної мережі міжнародних транспортних коридорів та систему безпеки туристів;

6. розширювати діяльність в Україні міжнародних готельних мереж, підтримувати ділові ініціативи, спрямовані на створення у країні готельних мереж економ-класу;

7. активізувати процедуру подальшого спрощення візового режиму для туристів з країн Європейського Союзу та інших економічно розвинутих країн;

8. сприяти розвитку дитячого, молодіжного, сільського туризму в Україні;

9. задіяти та ефективно й раціонально використовувати пам'ятки культурної спадщини для розвитку туризму.

На XV Генеральній асамблеї ВТО, що відбулася у жовтні 2003 року в Пекіні, було прийняте рішення про проведення у листопаді 2004 року в м. Києві п'ятого Міжнародного форуму ВТО для парламентарів і представників місцевих органів влади на тему «Ефективне законодавство, державна політика і самоврядування: ключові інструменти забезпечення глобального успіху туризму». На жаль, цей форум не відбувся у визначені строки. На нашу думку, сьогодні потрібно повернутися до цього питання на рівні Верховної Ради України, узгодити з ВТО дату проведення цього заходу.

Необхідно не втратити професійні кадри, які працювали в Державній туристичній адміністрації України і мають великий досвід управлінської роботи. Окрім цього, важливо зберегти структурні підрозділи по туризму на місцях - в АР Крим, областях, містах, районах, тобто там, де вони були вже створені за часів існування Держтурадміністрації. Новому органу влади в галузі туризму треба закріпити й продовжити роботу з метою створення місцевих підрозділів по туризму в перспективних районах України, що володіють значним туристсько-рекреаційним потенціалом.

У сучасному світі туризм щодалі, то більше виходить за межі своїх традиційних визначень, відкриваючи все нові й нові грані. Зараз він уже не тільки сектор економіки чи хобі, а спосіб життя цивілізованого людства, альтернативно практична форма пізнання світу, що має соціально культурологічне підґрунтя, отже дається легко, без зусиль, як щось первісне і самозрозуміле.

Туризм - це і спосіб реалізації екзистенціального буття людини, тобто такого, що руйнує межі рутинної буденності і засвідчує, на що здатна людина поза необхідністю заробляти гроші, опиняючись в умовах свободи та самореалізації.

Туризм - це і спроба людства прийти до якогось спільного знаменника. Саме туризм демонструє, що може суспільство дати одній людині, якщо вона турист. Це найкращі готелі, засоби комунікації, культурні цінності та ін.

Така оцінка туризму постала з досвіду тих країн, які досягли багато чого у його практичному соціальному розвитку.

Активний розвиток туризму актуалізував проблему підготовки туристичних кадрів. Як відомо, спочатку це були дворічні курси. Але сама дійсність змусила піднести освіту фахівців на вищий рівень.

Сьогодні в Україні майже кожен ВНЗ готує таких спеціалістів. Але тільки близько 10 % реалізовують себе в туристській сфері. За такого відбору туризм не повинен мати жодних проблем - дуже перспективна й неосвоєна галузь, необмежений лекторат (Мюре: кожна людина - потенційний турист), підвищений попит на туристичні подорожі тощо.

Але практика доводить, все ж таки у туристській галузі України існує багато проблем, і серед них такі, які найдосвідченіші практики та затяті ентузіасти поки що не в змозі розв'язати.

Однією з таких закономірностей туризму, передумовою його розвитку є наявність середнього класу. Чи присутній він в Україні? За соціологічними опитуваннями значна частина українців вважає себе представниками середнього класу. Але, напевне, ця самооцінка - рефлексія реальності чи спосіб не комплексувати у цій реальності… Ймовірніше - останнє.

Інша закономірність: туризм - ознака заможного суспільства. У системі людських мотиваційних запитів туризм перебуває у сфері розваг, адже є потреби: спочатку - наїстись і одягтись, потім - власне житло і лише після цього - туризм. Чи багато можуть українців на сьогодні задовольнити свої потреби?

Хто з практиків туризму віднайде засоби перекодувати українця на інший ланцюжок мотиваційних запитів? Однозначно - жоден. Ця проблема може бути розв'язана тільки на рівні держави. А держава, як відомо, - поняття абстрактне. Її уособлюють ті представники, які керують державою. Які туристичні запити цих людей? Звісна річ, вони користуються туристичними послугами. Але послугами якого туризму - внутрішнього чи зовнішнього? При цьому варто пам'ятати, що уподобання української еліти належать виїзному туризму. Ця обставина не сприяє нашому туризму, не працює на нього, а навпаки - є його антирекламою.

А як навідують нас закордонні гості? Що ми їм пропонуємо? Іноземний турист їде в Україну, але чи усім він задоволений? Найчастіше йому пропонують «рай у курені» за світовими і навіть вищими цінами. За своєю ментальністю інтурист - людина цивілізованого світу. Він знає, що і скільки коштує. Він може погодитись на «чайові», але не на фіктивне співвідношення «ціна-якість».

Сучасному фахівцю сфери туризм знання цих теоретичних закономірностей украй необхідне. Володіючи такими знаннями, навіть не в змозі усунути певні об'єктивні причини, практик туристської галузі принаймні на крок їх випереджатиме.

Бо ми не можемо сподіватися на той час, доки українці наїдяться, одягнуться, придбають власні житло і авто. Так само, як не можемо очікувати, доки українська еліта переорієнтується на екологічно чисті Карпати чи на озеро Світязь.

Сучасний фахівець сфери туризму мусить працювати у тих умовах, що надала йому історична реальність. Через цю сферу він забезпечує своє соціальне існування, реалізовуючи у даному процесі власний творчий потенціал. Але, працюючи і творячи, він на різних рівнях перетворює, удосконалює свою сферу і, врешті, досягає успіху, доносячи потенційному клієнту стару, як світ, істину, що сенс буття людини не вичерпується її призначенням працювати, що майбутнє людства - це, попри все, уікендна організація його життєдіяльності. Адже навіть Бог, створивши світ, дозволив собі відпочинок. Перепрацьоване, стомлене і «невиспане» людство погано справляється з сучасними процесами управління, припускається помилок, ціна яких - досить висока.