Розвиток страхування

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Розвиток страхування

Розвиток страхування

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ ІНЖЕНЕРНО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ

ФАКУЛЬТЕТ ПЕРЕПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ

К О Н Т Р О Л Ь Н А Р О Б О Т А

по дисципліні « СТРАХУВАННЯ »

Варіант № 2

Слухач: Сидоркевич Дмитро

Іванович

Спеціальність, група: ЗФ – 02 ( фінанси )

Керівник: Ткаченко Наталія

Володимирівна

Результат, дата:

Реєстраційний номер, дата:

м. Черкаси

2001 р.

З М І С Т

1. Види ризиків та їх оцінка

- 3

2. Проблеми та перспективи розвитку особистого страхування в Україні

- 7

3. Задача.

- 10

Література

- 12

1. Види ризиків та їх оцінка.

Передумовою виникнення страхових відносин є ризик, без якого не існує

страхування, бо безризику немає страхового інтересу. Зміст ризику і міра

його вірогідності визначають межі страхового захисту. За своїм змістом

ризик є подією з негативними, особливо невигідними економічними наслідками,

вони можуть виникнути в майбутньому в якийсь момент у невідомих масштабах.

Про ризик йдеться лише тоді, коли є відхилення між запланованими й

реальними (фактичними) результатами. Таке відхилення може бути або

позитивним, або негативним. Негативне відхилення буває при несприятливому

результаті. Позитивне відхилення виникає тоді, коли фактичний результат

виявляється більш вагомішим, ніж очікувалося. Можливість негативного

відхилення від запланованого фактичного результату, тобто небезпека

небажаного наслідку, називається ризиком. Ймовірність позитивного

відхилення при вихідних заданих параметрах на одну очікувану подію

визначається як шанс. У цьому розумінні можна розрізняти ризик збитку або

шанс на прибуток, де збиток виражається у негативному, а прибуток — у

позитивному відхиленні між плановими (очікуваними) й реальними (фактичними)

результатами. Саме багатогранність форм прояву ризику, частота й

шкідливість наслідків його прояву, неможливість абсолютного уникнення його

ймовірності викликають необхідність Організації страхування.

У страхуванні ризик визначається декількома основними поняттями.

Насамперед, ризик — це конкретне явище або сукупність явищ (подія чи

декілька подій), з виникненням яких відбуваються виплати з раніше

утвореного централізованого страхового фонду в натурально-речовій або

грошовій формі. Ризик пов’язаний з конкретним об’єктом, щодо якого

визначаються чинники ризику. Аналіз одержаної інформації в комплексі з

іншими заходами дозволяє суттєво знизити негативні наслідки здійснення

(реалізації) ризику. Ризик зумовлює ймовірність загибелі чи пошкодження (в

майновому страхуванні) об’єкта, прийнятого на страхування. Будь-яка

ймовірність може бути виражена дробовою величиною. Якщо ймовірність

дорівнює нулю, можна стверджувати про неможливість настання прогнозованої

події. При ймовірності, яка становить одиницю, 100 % гарантії того, що

подія відбудеться. Очевидно: чим менша ймовірність ризику, тим легше й

дешевше можна організувати страхування цього ризику. Висока ймовірність

ризику передбачає страховий захист з високою ціною, що утруднює його

проведення. У тій мірі, якою оцінено ймовірність настання можливої події,

може бути об’єктивно визначено розмір ризику. Страхування і розмір ризику

взаємопов’язані. Вирівнювання ризику, його розподіл складають сукупність

прийомів страхової організації, за допомогою яких на практиці організується

проведення страхування, вибір для цього технічних прийомів. Правильна

оцінка розміру ризику має велике значення в практиці роботи страховиків,

тому що визначає величину необхідного страхового фонду, а значить, і

можливості відшкодування збитків застрахованих як у звичайні, так і в

особливо несприятливі роки.

Аналіз ризиків дозволяє класифікувати їх на дві великі групи: страхові й

нестрахові (не включені в договір страхування). Сукупність страхових

ризиків складає обсяг страхової відповідальності за договором страхування,

який виражається за допомогою страхової суми договору. Ціна ризику в

грошовому виразі оцінюється тарифною ставкою, яка, звичайно, розраховується

на 100 грошових одиниць страхової суми або в процентах до її абсолютної

величини. Докладніше розрахунок тарифної ставки буде розглядатись пізніше.

Страхова компанія має постійно слідкувати за зміною ризику в тих чи інших

галузях (сферах), вести відповідний статистичний облік, аналізувати й

обробляти інформацію. Спираючись на одержані висновки про можливу динаміку

ризиків, страховик робить його оцінку. Вона полягає в аналізі всіх

ризикових обставин, що характеризують показники ризику. Виділяють також

відповідні групи ризику.

Кожна група включає об’єкти страхування, яким властиві приблизно однакові

ознаки (гомогенна група).

Результати оцінки беруть за основу для прийняття тих чи інших рішень при

страхуванні, зокрема, дозволяють віднести об’єкт до першої групи, визначити

тарифну ставку, яка найбільше обгрунтовано відповідала б даному ризику.

Середня величина ризикових обставин виражає середній ризиковий тип групи,

що використовується як міра порівняння.

У міжнародній страховій практиці використовуються всілякі методи для оцінки

ризику. Найбільш поширені з них:

метод індивідуальних оцінок, метод середніх величин і метод процентів.

Метод індивідуальних оцінок застосовується лише тоді, коли ризик не можна

зіставити з середнім типом ризику. Страховик може зробити лише довільну

оцінку, що випливає з його професійної підготовки і досвіду та

суб’єктивного погляду. Метод середніх величин полягає в тому, що окремі

ризикові групи розмежовуються на декілька підгруп, щоб створити аналітичну

базу для визначення ризику за ризиковими ознаками. До них відносяться

балансова вартість об’єкта страхування, підсумкові виробничі потужності,

характер технологічного циклу тощо. При використанні методу процентів

береться до уваги, що він виражає собою сукупність скидок і надбавок

(накидок) до тієї аналітичної бази, яка зумовлена можливими позитивними й

негативними відхиленнями від середнього ризикового типу. Ці скидки або

надбавки виражаються в процентах (інколи в промілях) від середнього

ризикового типу.

У практиці діяльності страховика особливо важливо прогнозувати тарифну

політику на основі прогнозування тенденцій розвитку ризику. Загальний

прогноз може бути зведено до таких напрямків:

— ризикові обставини, пов’язані з освоєнням нових видів сировини, заміни

традиційних матеріалів новими (полімерними, композитними тощо);

— ризикові обставини, зумовлені новими виробничими умовами в промисловості:

введенням автоматизованих систем управління технологічними процесами,

промислових роботів, роботизованих комплексів тощо;

— ризикова ситуація, пов’язана із змінами в технології промислового

цивільного будівництва, зокрема з освоєнням збірних модульних конструкцій,

висотного блочного й крупнопанельного домобудування тощо;

— ризикові обставини, зумовлені впровадженням нових транспортних

систем, яким властива висока пропускна чи провізна здатність на різних

шляхах сполучення.

Для оцінки динаміки ризику в конкретній страховій сукупності особливе

значення мають наявність та аналіз достовірної інформації. Зауважимо: лише

розгалужена група об’єктів, що була в центрі спостереження, дозволяє з

достатнім ступенем достовірності констатувати можливість збитку.

Оцінюючи ризики настання збитків, доцільно розрізняти такі їх

види.ризики, які можливо застрахувати; ризики, які неможливо застрахувати;

допустимі й недопустимі ризики;

технічний ризик страховика.

Найбільш численну групу складають ризики, які можна застрахувати. У

зв’язку з цим зазначимо: страховий ризик може бути оцінено з погляду

ймовірності настання страхового збитку, щоб встановити, чи є даний ризик

страховим, необхідно застосувати такі критерії.

По-перше ризик, що включається в розмір відповідальності страхової

компанії, має бути з ймовірним характером високого рівня.

По-друге, ризик має виступати як випадковий. Це означає: об’єкту, щодо

якого виникають страхові правовідносини, властивий тимчасовий характер

зв’язку. Він не може підлягати небезпеці, яка попередньо вже відома

страховику чи власнику об’єкта страхування. При цьому обом сторонам

договору страхування конкретний момент настання страхового випадку й

можливий обсяг збитку як його наслідок наперед невідомі.

По-третє, випадковість прояву даного ризику доцільно співвідносити з

масою однорідних об’єктів. З цією метою організується відповідне

статистичне спостереження, аналіз даних якого дозволяє встановити

відповідну прогнозну страхову премію. Крім того, статистична інформація

дозволяє зробити висновок про закономірність прояву ризику стосовно

сукупності однорідних об’єктів.

По-четверте, настання страхового випадку, яке виражається в

реалізації ризику, не повинно залежати від волевиявлення страховика або

інших зацікавлених осіб. Недоцільно приймати на страхування ризики,

пов’язані з намірами страхувальника (спекулятивні ризики).

По-п’яте, момент настання страхового випадку не можна визначити ні за

часом, ні в просторі.

По-шосте, страхова подія не може мати розмірів катастрофічного лиха,

тобто охоплювати масу об’єктів у рамках величезної страхової сукупності,

спричиняючи масові збитки.

По-сьоме, шкідливі наслідки реалізації ризику необхідно об’єктивно

виміряти й оцінити. Масштаби несприятливих наслідків мають бути досить

значними й зачіпати інтереси страхувальника (його страхові інтереси).

Залежно від джерела небезпеки виділяються ризики, зумовлені проявом

стихійних сил природи й діяльності людини (суспільства). За обсягом

відповідальності страховика ризики підрозділяються на індивідуальні й

універсальні.

Особливу увагу складають специфічні ризики: аномальні й катастрофічні.

До сукупності аномальних включаються ті ризики і тоді, коли неможливо

величину їх віднести до тієї чи іншої групи страхової відповідальності.

Аномальні ризики бувають нижче і вище нормального.

Катастрофічні ризики складають значну групу, що охоплює велику

сукупність застрахованих об’єктів або страхувальників, нерідко спричиняючи

збитки в значних розмірах. До числа їх належать землетруси, урагани, цунамі

та інші прояви стихійних сил природи. До причин катастрофічних ризиків може

відноситись і перетворювальна діяльність людини в процесі створення

матеріальних благ (наприклад, аварія на атомній станції чи хімічному

об’єкті). Катастрофічні ризики можуть бути застраховані на особливих умовах

договору між страховими партнерами.

У роботі страховика винятково важливе значення має визначення

об’єктивного й суб’єктивного ризиків.

Об’єктивні ризики відображають шкідливу діє неконтрольованих сил

природи чи інших випадковостей на застраховані об’єкти і не залежать від

волі та дій людини. Суб’єктивні ризики базуються на ігноруванні або

відкиданні об’єктивного підходу до дійсності, і пов’язані з недостатнім

пізнанням довкілля в об’єктивній реальності. Тому вони залежать від дій та

свідомості людей.

У загальному розмежуванні ризиків виділяють декілька груп: політичні,

екологічні, транспортні й спеціальні.

Політичні (репресивні) ризики пов’язані з не передбачуваними діями,

заходами чи акціями законодавчих або виконавчих органів влади іноземних

держав щодо конкретної суверенної держави, підприємців або просто приватних

осіб цієї держави. Політичні ризики можуть через систему всіляких допущень

чи особливих умов договору страхування включатись в обсяг відповідальності

страховика.

Екологічні ризики пов’язані із забрудненням довкілля і зумовлені

перетворювальною діяльністю людини у виробництві. Екологічні ризики, як

правило, не включають до обсягу відповідальності страхової організації.

Однак певні страхові інтереси, зумовлені екологічними ризиками, привели до

створення самостійного виду страхування, що відповідає цим інтересам.

Транспортні ризики підрозділяються на ризики каско і карго. Транспортні

ризики каско стосуються страхування повітряних, морських і річкових суден,

автомобілів та рухомого залізничного складу під час пересування, стоянки

(простою) і ремонту. Транспортні ризики карго належать до страхування

вантажів, що перевозяться всіма видами транспортних засобів.

Спеціальні ризики передбачають страхування перевезення особливо цінних

вантажів (грошової готівки, виробів з коштовних металів та каміння, творів

мистецтва тощо). Зміст спеціальних ризиків зазначається в особливих умовах

договору страхування і може включатися до обсягу страхової

відповідальності.

Як відомо, головне завдання діяльності страховика полягає в тому, щоб

мати необхідні кошти в страховому фонді на протязі дії договору

страхування. Кошти мають бути достатніми для відшкодування збитку в разі

виникнення страхового випадку (реалізації ризику).

На момент укладення договору страхування його об’єкт є в певному

стані, це визначається спеціалістами страхової організації залежно від

деяких ознак, що суттєво впливають на стан об’єкта страхування. Вони

спостерігаються і реєструються страховиком. Фактори, якими визначається

реєстрація ризику для даної ризикової сукупності, називаються ризиковими

обставинами. Вони властиві даному об’єкту страхування і мають розглядатись

як компоненти або ознаки ризику. Будь-який ризик можна розглядати як

сукупність ризикових обставин. У свою чергу, серед них виділяються

об’єктивні і суб’єктивні складові. Об’єктивні ризикові обставини

відображають об’єктивний підхід до дійсності і не залежать від

волевиявлення людей. Суб’єктивні ризикові обставини якраз пов’язані з ним.

При укладенні договору страхування страховик зобов’язаний страхувати

як об’єктивні, так і суб’єктивні ризикові обставини. В деяких випадках при

укладенні договорів страхування можливий підбір страховиком ризикових

обставин. У сукупності і в єдності та взаємодії всі ризикові обставини

визначають стан, що називається ситуацією ризику. Вона характеризує

природний стан об’єкта страхування й реальність, в якій цей об’єкт

знаходиться.

Ризикові обставини є умовами дії (реалізації) ризику. На основі

аналізу ризикових обставин розраховується страхова премія, виплачувана в

страховий фонд. Спеціалісти страхової організації мають підбирати й вивчати

необхідну інформацію, яка характеризує суттєві ризикові обставини та їхню

динаміку. В результаті цього аналізу аргументуються висновки, що

враховуються через систему скидок та надбавок (накидок) у процентах або

сталих фінансових умах до обчисленої страхової премії для базової

сукупності відповідних ризикових обставин.

Вивчення ризикових обставин дозволяє прогнозувати можливість настання

очікуваної події в майбутньому. Але лише одна чи декілька ризикових

обставин викликають реалізацію ризику, тобто зумовлюють настання страхового

випадку. Він може настати щодо одного чи багатьох об’єктів в межах певної

страхової сукупності. Страховий випадок стосовно багатьох об’єктів

страхування зумовлює кумуляції ризику, тобто може викликати катастрофічний

ризик.

У практичній діяльності страхових спеціалістів доцільно розрізняти

страховий випадок і страхову подію. Під страховою подією слід розуміти

потенційно можливе завдання збитку об’єкта страхування. Страховий випадок

означає реалізовану гіпотетичну можливість заподіяння збитку об’єкта

страхування. Наслідки страхового випадку виражаються в частковому

пошкодженні або повному знищенні об’єкта страхування (тут не йдеться про

страхування людей). Не належать до страхових випадків події, котрі, хоча й

викликали збиток, не суперечать нормальному технологічному циклу в процесі

виробництва. Тому під час занесення в договір умов страхування необхідно

чітко формулювати події, які включають до обсягу відповідальностей

страховика. Наприклад, здійснюючи страхування від простоїв транспортних

засобів чи устаткування, необхідно точно вказувати, від яких конкретних

простоїв буде наставати страхова відповідальність. Крім того, умови

договору страхування при цьому мають враховувати матеріальну шкоду,

зумовлену простоями як реалізацією ризику.

2. Проблеми та перспективи розвитку особистого страхування в Україні.

В Україні станом на 1 січня 1995 року до Державного реєстру внесено

655 організацій. Із них на здійснення особистого страхування отримали

ліцензії: 581 — на страхування життя; 597 — на страхування від нещасних

випадків; 424 — на медичне страхування.

Наведені дані свідчать, що для страхувальників, які займаються

особистим страхуванням, найпривабливішим є страхування життя, а найменш

привабливим — медичне страхування.

За останні роки на ринку особистого страхування України зросла питома

вага ризикових короткострокових видів страхування, що передбачають

відповідальність за наслідки нещасних випадків. Зростання питомої ваги

короткострокових договорів має більше негативних наслідків, ніж позитивних.

Короткострокові угоди не дають можливості страховику акумулювати грошові

засоби з метою довгострокового їх інвестування та отримання прибутку від

інвестиційної діяльності, який можна було б використати на здешевлення

послуг із страхового захисту та на здійснення повнішого захисту інтересів

громадян. Отже, це невигідно, з огляду на довгостроковий період ні

страховику, ні страхувальнику. Невигідно і з погляду інтересів держави ні в

страховій, ні в інвестиційній, ні в податковій політиці. Переважна

більшість договорів особистого страхування була укладена в колективній

формі за рахунок підприємств. Це пояснюється, з одного боку, вкрай низькими

індивідуальними доходами переважної більшості громадян України, через що й

попит для них на страхові послуги не є першочерговим, а також — недовірою

пересічних громадян до страхового захисту як гаранту їхнього добробуту. З

другого боку, з погляду інтересів страхувальника-підприємства укладати такі

договори було вигідно, оскільки: а) в такий спосіб вони стимулювали своїх

працівників за допомогою страхових виплат; б) заощаджували кошти в розмірі

нарахувань на фонд оплати праці; в) вирішувалась певною мірою проблема

переведення безготівкових грошових засобів у готівку (внески сплачують за

безготівковими рахунками, а виплати отримують готівкою).

Позитивними тенденціями розвитку особистого страхування в Україні є:

— збільшення обсягів страхових резервів на один договір;

— вирівнювання темпів зростання страхових премій та страхових резервів;

— збільшення рівня страхових виплат як свідчення зростання повноти

виконання своїх зобов’язань перед страхувальником;

— пожвавлення конкуренції між страховими компаніями, які здійснюють

особисте страхування, про що свідчить зменшення питомої ваги п’яти

найбільших страхових компаній у загальному обсязі зібраних в Україні премій

зі страхування життя з 77% в 1993 до 57% в 1996 році.

В основі особистого страхування, як і страхування майна, також лежить

замкнутий перерозподіл страхових платежів між учасниками особистого

страхування через спеціальний страховий фонд. Разом з тим, очевидні й

розбіжності між ними, тому що об’єктами страхових відносин в особистому

страхуванні є працездатність, здоров’я, життя людей тобто воно пов’язане

із специфічною стороною виробництва - відтворенням робочої сили. Але цей

найважливіший чинник виробництва неможливо безпосередньо виразити у

ціновому виразі, що й визначає особливості особистого страхування.

На відміну від страхування майна особисте страхування не забезпечує

відшкодування матеріальних збитків, а дозволяє одержати грошову допомогу

застрахованим громадянам або їхнім сім’ям.

Така допомога надається в разі смерті застрахованого члена сім’ї чи

втрати ним здоров’я або працездатності. Специфічною формою особистого

страхування є страхування на дожиття, змістом якого є нагромадження

визначеної страхової суми до кінця дії договору страхування. Таке

страхування сприяє зміцненню матеріального добробуту населення, дає

можливість створювати грошові джерела для додаткового страхового захисту

вже досягнутого рівня життя.

Враховуючи специфіку об’єктів особистого страхування, інакше слід

оцінювати таку характерну ознаку страхування, як надзвичайність виникнення

певних подій. Зрозуміло, не можна передбачити настання таких подій, як

нещасний випадок, смерть, втрату працездатності, які мають надзвичайний

характер. Але факт дожиття застрахованого до певної дати залежно від його

віку, стану здоров’я, способу життя тощо можна прогнозувати з певною мірою

страхового ризику.

Необхідність особистого страхування зумовлена ризиковим характером

процесу відтворення робочої сили в умовах зростаючої насиченості

виробництва складними техніко-технологічними системами, в умовах погіршення

довкілля. Все актуальнішою в розвинутих країнах, та й в Україні, стає

проблема матеріального забезпечення людей похилого віку, питома вага котрих

у загальній чисельності населення неухильно зростає.

Таким чином, об’єктивно посилюється потреба у відшкодуванні втрат у

доходах людей у зв’язку з наслідками страхових випадків, тобто йдеться про

страховий ризик і захист власності та матеріального благополуччя громадян.

Ця потреба викликає необхідність суспільного страхового захисту і

матеріалізується в суспільних фондах споживання. В складі їх усе значнішу

частку, особливо в країнах з розвинутими ринковими відносинами, складають

фонди соціального страхування і пенсійні фонди, які становлять зміст

соціального страхування.

Зазначимо, що держава не бере на себе повністю задоволення

відповідних соціальних потреб людей лише за рахунок суспільних фондів

споживання. Тому необхідне доповнення суспільного страхового захисту певною

часткою грошових доходів самих трудящих: або за рахунок сімейних

заощаджень, або за допомогою особистого страхування як колективної форми

страхового захисту.

Можна вважати: особисте страхування спрямовано на доповнення соціального

страхування. Між ними як формами прояву економічної категорії страхування є

взаємозв’язок.

Виконуючи аналогічне суспільне призначення, соціальне й особисте

страхування мають певні особливості страхового захисту населення. Пенсії та

інші виплати, пільги із соціального страхування й пенсійного забезпечення

спрямовані насамперед на те, щоб задовольняти мінімально можливий рівень

соціальних потреб населення. Соціальне страхування проводиться в

обов’язковому порядку і регламентується Постановою Кабінету Міністрів

України від 2 червня 1993 року № 398 "Питання соціального страхування".

Особисте страхування вважається добровільним. Разом з тим, прийнята

постанова правління Фонду соціального страхування України від 16 березня

1994 р. № 25 "Про затвердження порядку та умов добровільного соціального

страхування громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою

на особистій власності та виключно їхній праці, і адвокатів" до

добровільного відносить й деякі види соціального страхування.

Взаємозв’язок соціального й особистого страхування зумовлює певні

особливості в управлінні страховими операціями, що викликається різними

сферами перерозподілу страхових платежів. Соціальне страхування й пенсійне

забезпечення беруть участь у перерозподілі фінансових ресурсів підприємств

та організацій і відповідно управляються спеціалізованими державними

органами.

Особисте страхування пов’язано з перерозподілом індивідуальних грошових

доходів і проводиться в сучасних умовах як державними, так і недержавними

страховими організаціями. Обслуговування застрахованих проводиться за

місцем їхньої роботи чи проживання.

3. Задача: Страхова організація уклала із перестраховиком договір

ексцедентного перестрахування. Загальна сума прийнятих страховиком ризиків

становить 2870 грн. од., що мають оцінку 480, 560, 980, 350 та 500 грн. од.

Ексцедент страховика визначений в сумі 520 грн. од. Визначити частку участі

перестраховика в цілому й окремо по ризиках. Зробити висновок.

Перестрахування — це система відносин, згідно з якою страховик,

приймаючи на страхування ризики, з врахуванням своїх фінансових можливостей

частину відповідальності передає на погоджених умовах іншим страховим

організаціям. Цим переслідується мета створення якомога збалансованішого

портфеля страхування, забезпечення фінансової стійкості й рентабельності

страхових організацій.

В основі перестрахування лежить договір, за яким одна сторона —

цедент передає повністю або частково страховий ризик (групу страхових

ризиків певного виду) іншій стороні — перестраховану. Цей, у свою чергу,

бере зобов’язання відшкодувати цеденту відповідну частину виплаченого

страхового відшкодування.

Таким чином, у договорі перестрахування діють дві сторони: страхове

товариство, яке приймає ризик на свою відповідальність як перестраховик, і

страхове товариство, що передає ризик (перестрахувальний ризик).

Сама операція, пов’язана з передачею ризику, називається цедируванням

ризику, або перестрахувальною цесією. В цьому зв’язку страховика, котрий

передає ризик, називають цедентом, а перестраховика, який його приймає, —

цесіонарієм.

Можлива й передача ризику, прийнятого даним перестраховиком від

цедента, повністю або частково іншому страховому товариству. Наступна

передача перестрахувального ризику називається ретроцесією, а страхова

компанія, яка передає ризик у перестрахування третьому учаснику, —

ретроцедентом. У свою чергу, страхове товариство, що приймає

ретроцедируваний ризик, — ретроцесіонарієм.

Договір перестрахування має декілька специфічних ознак, що випливають

з особливостей угоди перестрахування. Однією з них є принцип відшкодування,

згідно з яким перестрахувальник зобов’язаний виплатити цеденту

відшкодування пропорційно частці участі, але лише в тому разі, якщо цедент

виплатив належне відшкодування застрахованому.

Принцип доброї волі виражається в тому, що страхувальник зобов’язаний

повідомляти страховику до укладання договору страхування і на протязі

всього строку його дії про всі суттєві обставини ризику, які стосуються

об’єктів страхування, а також ступеня загрози цим об’єктам з боку стихійних

лих.

Аналогічні обставини випливають з операцій перестрахування. Цедент

зобов’язаний надати перестраховику повну й достовірну інформацію про

цедируваний ризик. Ця обставина має особливе значення для підтримання

довгострокового співробітництва перестраховика з цедентом.

Елементами договору перестрахування є ризик, страховий платіж,

страхове відшкодування тощо.

Об’єктом перестрахувальних операцій є майнова ситуація в даному

страховому товаристві, котре виступає в ролі цедента. Перестраховик не має

ніяких прав чи обов’язків, що випливають з укладених цедентом договорів

страхування. Разом з тим, застрахований не має нічого спільного з

операціями перестрахування, підписаними цедентом щодо передачі ризиків.

Страховик не зобов’язаний повідомляти страхувальника про свій намір

передати взяті ризики повністю або частково в перестрахування.

Основною функцією перестрахування є вторинний розподіл ризику,

завдяки чому відбувається кількісне й якісне вирівнювання портфеля.

Укладаючи договір ексцедентного перестрахування партнери визначають

розмір максимальної власної участі страховика в покритті деяких груп

ризику. Для цього аналізують статистичні дані й роблять актуарні

розрахунки. Максимум власної участі страховика і називається ексцедентом.

Перевищення страхових сум за встановлений рівень (ліміт) власної

участі страховика в покритті ризику передається в перестрахування одному

або декільком перестраховикам. Таке перевищення страхових сум ризику,

переданих у перестрахування, називається надбанням ексцедента.

Договір ексцедентного перестрахування визначає максимальний рівень у

кожній групі ризиків, які перестраховик зобов’язаний прийняти для покриття.

Максимум участі перестраховика в покритті ризику називається кратністю

власної участі цедента.

При укладанні договору ексцедентного перестрахування вилучаються будь-які

ризики, страхова сума яких менша або дорівнює встановленому для даного

портфеля обсягу власної участі страховика. І навпаки, ризики, страхова сума

яких перевищує власну участь страховика, вважаються перестрахованими.

Відсоток перестрахування буде тим більший, чим вища страхова сума для

даного ризику.

Таким чином частка участі перестраховика в цілому й окремо по

ризиках складає : (2870 – 520 ) / 2870 х 100% = 81,9 % ;

(2870 – 480 ) / 2870 х 100% = 83,3 % ;

(2870 – 560 ) / 2870 х 100% = 80,5 % ;

(2870 – 980 ) / 2870 х 100% = 65,85 % ;

(2870 – 350 ) / 2870 х 100% = 87,8 % ;

(2870 – 500 ) / 2870 х 100% = 82,6 % .

Література:

1. Рейтман Л.И. «Страховое дело» 1982 р., 142 с. ;

2. Осадець «Страхование»;

3. Александров «Комерческое страхование» ;

4. Александрова «Страхование» ;

5. Ефимов «Деловая практика страхового брокера » ;

6. Базидевич В.Д., Базидевич К.С. «Страхова справа» - К.: Товариство

“Знання”, КОО, 1997.-216 с. ;

7. Заруба О.Д. «Страхова справа» : підручник – К.: Товариство “Знання”,

КОО, 1998. - 321 с.