Обштукатурювання цегляних стін простою штукатуркою з послідуючим затиранням "вкругову" та "врозгін"

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Обштукатурювання цегляних стін простою штукатуркою з послідуючим затиранням "вкругову" та "врозгін"

Обштукатурювання цегляних стін простою штукатуркою з послідуючим затиранням "вкругову" та "врозгін"

Тема:

Обштукатурювання цегляних стін простою штукатуркою з послідуючим затиранням «вкругову» та «врозгін»

Зміст

Вступ

1. Призначення та види штукатурок

2. Підготовка поверхонь

2.1 Підготовка каменеподібних поверхонь

2.2 Підготовка дерев'яних поверхонь

2.3 Армування конструкцій

3. Вимоги до штукатурних розчинів

4. Склади штукатурних розчинів

5. Затирання штукатурки

6. Організація робочого місця

7. Охорона праці

8. Правила техніки безпеки

Перелік використаної літератури

Вступ

Незважаючи на розвиток індустріального опорядження, обштукатурення залишається одним із найпоширеніших видів опоряджувальних робіт, особливо у цегляному домобудівництві.

Обштукатурені приміщення більш гігієнічні, значно тепліші, менш звукопровідні. За допомогою штукатурки фасад і внутрішні приміщення будівлі можна прикрасити архітектурними деталями, виконати найрізноманітніші фактури поверхні.

Сьогодні, в жорстких умовах ринкових відносин велику увагу приділяють якості будівельної продукції (будинків і споруд різного призначення), що залежить від багатьох складових, але основними серед них були і залишаються якість та довговічність будівельних матеріалів.

Нині певна частина населення живе в небезпечному оточенні неміцних, недовговічних будинків і споруд. Сучасність і майбутнє потребують реконструкції старих будинків, надання їм оригінальності та виразності, застосування під час зведення будівель цікавих нестандартних вирішень як в оздобленні інтер'єрів, так і фасадів. Цього можна досягти, якщо запроваджувати в будівництво, зокрема в опорядження будинків, нові нетрадиційні матеріали і технології.

В Україні вже намітилися тенденції до заміни традиційних штукатурних розчинів, мокрих способів штукатурення більш прогресивними матеріалами і технологіями.

Тема цієї роботи направлена на визначення особливостей організації технологічного процесу виконання простого штукатурення використовуючи такі прийоми затирання поверхонь, як: «вкругову» та «врозгін». Це й обумовило актуальність вибору теми дипломної роботи.

Найголовним завданням являється вибір потрібних матеріалів та інструменту.

1. Призначення та види штукатурок

Штукатурні роботи -- це процес нанесення покриття на поверхні будівельних елементів. Таке покриття може бути виконане нанесенням на поверхню шарів штукатурного розчину (так звана мокра штукатурка) або обшиванням опоряджуваної поверхні штукатурними листами заводського виготовлення (суха штукатурка). Шар розчину (штукатурка) після затвердіння і наступного оброблення поліпшує захисні властивості конструкції (теплотехнічні, звукоізоляційні тощо), створює необхідні санітарно-гігієнічні та естетичні умови. Штукатурка захищає поверхні будівельних елементів від шкідливих атмосферних і техногенних впливів, високих температур і подовжує термін експлуатації будинків і споруд.

Залежно від призначення штукатурки класифікують на звичайні, декоративні та спеціальні.

Звичайні штукатурки виконують з єдиною метою -- вирівнювання поверхні будівельних елементів, які потім опоряджують шпалерами або фарбують різноманітними малярними сумішами. її, як правило, наносять на поверхні окремими шарами, що виконують певні функції.

За якістю виконання звичайна штукатурна буває простою, поліпшеною і високоякісною

Декоративні штукатурки призначені для надання поверхні закінченого кольорово-фактурного вигляду, що не потребує наступного фарбування поверхні чи її опорядження іншими матеріалами.

Спеціальні штукатурні покриття надають будівельним елементам, що обробляються, тих чи інших певних властивостей. Спеціальні штукатурки можуть бути гідро-, тепло-, звуко- та га-зоізоляційними, хімічно та біологічно стійкими, рентгено- і пожежозахисними.

Види штукатурок. Здебільшого штукатурка складається з трьох шарів: оббризку, грунту і накривки. Оббризк і грунт називають підготовчими шарами, а накривку - опоряджувальним.

Оббризк - це перший шар штукатурки завтовшки 3-5 мм для кам'яних і 5-9 мм для дерев'яних поверхонь. Цей шар накидають рідким розчином (рухомість 10-12 см).

Грунт виконують густим і пісним розчином (рухомість 7-8 см). Товщина його на кам'яних поверхнях становить 4-5 мм, на дерев'яних 5-7 мм.

Накривку роблять рідким розчином (рухомість 9-10 см) з більшим вмістом в'яжучого матеріалу і дрібнозернистим наповнювачем. Товщина накривного шару становить не більше ніж 2 мм.

Просту штукатурку („під сокіл") застосовують для штукатурення у підвалах, складах, тимчисових будівлях, а також у підсобних приміщеннях громадських та промислових будинків. Проста штукатурка складається з двох шарів (А) і повинна бути завтовшки не біль-ше ніж 12 мм. Після нанесення на поверхню її розрівнюють соколом (В) і затирають теркою (Г).

2. Підготовка поверхонь

2.1 Підготовка каменеподібних поверхонь

Щоб штукатурний розчин міцно приставав до поверхні, вона повинна бути шорсткою, чистою, без пилу і масних плям.

Природної шорсткості поверхні не досить для міцного зчеплення її з розчином, тому на поверхнях під час їх підготовки створюють штучну шорсткість.

Цегляні поверхні стін, виконані у пустошовку, перед штукатуренням обмітають від пилу і змочують водою. Цегляні поверхні з швами, заповненими розчином, а також бетонні поверхні насікають троянкою (Б), зубилом (В) чи бучардою, утворюючи на них похилені борозни завглибшки 3-5 мм на відстані 5-8 см одна від одної (Г). Для прискорення роботи застосовують електро-відбійний молоток (А), у патрон якого вставляють троянку. Насікати поверхні треба тільки в захисних окулярах, користуючись справним інструментом.

Після насікання поверхню очищають від пилу і змочують водою, щоб під час штукатурення вода з розчину не так швидко всмоктувалась у поверхню. Кам'яні поверхні очищають від різних плям металевими щітками, а напливи з затверділого розчину та камені, що виступають, зрубують зубилами. Очищати поверхню від пилу можна віничками, щітками або за допомогою стисненого повітря, що подається в приміщення по шлангах від компресора. Змочують і промивають поверхні водою, набризкуючи її щітками або з шлангів, приєднаних до водопровідної сітки. Штукатурити починають через 1-2 год після змочування поверхні.

2.2 Підготовка дерев'яних поверхонь

Для кращого зчеплення дерев'яної поверхні з штукатурним шаром її оббивають дранкою, очеретом чи вербовими лозинами. До початку роботи дранку сортують за розмірами та якістю. З кривих і тонких драниць підбивають перший шар дранки, а з пряміших - другий. Перший шар дранки називається простильним, а другий - вихідним. Дранку прибивають хрест-навхрест (Б) під кутом 45° щодо підлоги чи стіни (при підбиванні стель). Щоб дранка не жолобилась при намоканні, між кінцями драниць слід залишати простір завширшки 2-3 мм.

Відстань між окремими драницями повинна бути такою: для горизонтальних поверхонь - не більше 45 мм, для вертикальних - не більше 55 мм. Прибивають дранку штукатурними цвяхами завдовжки 30-40 мм. Цвяхи забивають штукатурним молотком (А) через одне-два перехрещення драниць. Між поверхнею і дранкою утворюється простір, в який запливає розчин і міцно зчіплюється з ними.

При застосуванні очерету його також сортують, нарізають шматки однакового розміру і шаром підбивають до поверхні, закріплюючи вертикально або похило розміщеними тонкими рейками, драницями (В) або дротом.

Для тепло- і звукоізоляції поверхні оббивають повстю, рогожею або картоном, а для гідроізоляції - толлю або рубероідом. До прибивання дранки ці матеріали закріплюють на по-веохні цвяхами, які загинають.

2.3 Армування конструкцій

У місцях потовщеного штукатурного шару (віконні і дверні укоси, галтелі, карнизи) чи на стиках дерев'яної і кам'яної поверхонь набивають металеву сітку (А) або цвяхи, на які намотують дріт. Якщо в деяких місцях на плоских горизонтальних поверхнях товщина штукатурного шару має бути більше ніж 2 см, а на вертикальних - більше ніж 3 см, то їх також обтягують сіткою або роблять плетіння з дроту.

Сітку прибивають до поверхні цвяхами, забиваючи їх, якщо можна, безпосередньо у повехню, шви кам'яної кладки або в заздалегідь закладені дерев'яні пробки. Щоб сітка міцно трималася, цвяхи забивають до половини їх довжини, а решту цвяха загинають, притискуючи ним сітку. Ширина сітки для оббивання стику дерев'яної і кам'яної поверхонь має бути не менше ніж 10 см. Канали, в яких прокладені електричні або телефонні кабелі, стояки центрального опалення чи водопроводу, до штукатурення закривають штучними плитами або затягують сіткою (Б). Ширина сітки має бути на 10-15 см більшою від ширини каналу.

Перед штукатуренням металеві балки, що виступають, до встановлення на місце також повинні бути обмотані сіткою (В) або дротом (Г).

3. Вимоги до штукатурних розчинів

Розчини бувають прості й складні. Якщо у складі розчину є лише один в'яжучий матеріал, його називають простим (цементний, гіпсовий), а якщо два і більше - складним (цементно-вапняний, вапняно-гіпсовий тощо).

Розчин повинен бути пластичним, мати потрібну рухомість (густину) і водоутримувальну здатність.

Пластичним називається розчин, який легко розрівнюється на поверхні штукатурним інструментом, не утворюючи щілин. Він добре прилипає до поверхні і зчіплюється з нею.

Пластичність розчину залежить від співвідношення в ньому в'яжучого матеріалу, для економії якого в розчин іноді додають такі пластифікатори, як глина, БС тощо. Якщо розчин має недостатню кількість в'яжучого матеріалу, його називають пісним, а при надмірній - жирним.

Щоб визначити пластичність (жирність) розчину, його досить пригладити кель-мою. Розчин буде пластичним тоді, якщо під кельмою утвориться гладенька, без щілин смуга. З цією ж метою можна занурити у розчин і витягнути звичайну дерев'яну рейку. Якщо розчин прилипне до неї, то він достатньо пластичний (А).

Рухомість (густота) розчину залежить від кількості води в ньому: чим більше води, тим він рухоміший, і навпаки. Рухомість розчину вимірюють у сантиметрах за глибиною занурення в нього стандартного металевого конуса (Б) масою 300 г, який має поділки від 1 до 15 см. Для визначення рухомості розчину конус встановлюють так, щоб його вершина доторкалась до поверхні розчину (В), й відпускають конус. На скільки сантиметрів він зануриться у розчин, така й буде рухомість (Г). Рухомість розчинів для штукатурних робіт повинна становити: для першого підготовчого шару (оббризку) - 10-12 см; другого підготовчого шару (грунту) -7-8 см; для опоряджувального шару (накривки)-9-10 см.

Властивість розчину утримувати в собі воду під час зберігання, транспортування і нанесення його на пористу поверхню називається водоутримувальною здатністю. Високу водоутримувальну здатність мають пластичні розчини.

За міцністю розчини поділяють на такі марки: 4,10,25,50,75,100.

4. Склади штукатурних розчинів

Склад розчину записують цифровим співвідношенням масових або об'ємних його частин, наприклад: цементний розчин 1: 3; цементно--вапняний розчин 1:1:5. Це означає, що для приготування цементного розчину слід брати одну частину цементу і три частини піску, а для приготування цементно-вапняного розчину-по одній частині цементу й вапняного тіста і п'ять частин піску.

Розчин готують механізованим способом у розчинозмішувачах. При невеликих обсягах робіт або в разі застосування розчинів з добавкою гіпсу їх готують у дерев'яних (А) або металевих (Б) ящиках.

Для штукатурення кам'яних поверхонь у сухих приміщеннях зостосовують вапняні розчини.

Залежно від якості вапна і призначення розчину добирають його склад, який становить: для оббризку-1:2; 1:2,5; 1:3; грунту-1:2,5; 1:3; 1:4; для накривки-1:1,5; 1:2; 1:2,5.

Спосіб приготування вапняного розчину. У посудині розбавляють водою вапно до утворення вапняного молока. Потрібну кількість піску насипають в ящик, добавляють вапняного молока і добре перемішують (В).

Для штукатурення дерев'яних поверхонь і витягування внутрішніх карнизів застосовують вапняно-гіпсові розчини. їх готують на основі вапняного розчину, додають до нього окремо розведений у воді гіпс. Вапняно-гіпсовий розчин готують у такій кількості, щоб його можна було використати за 15-20 хв. До вапняного розчину додається гіпс у таких межах: для штукатурення стін-20-50%, для стель-30-70% об'єму розчину.

Для штукатурення бетонних поверхонь і поверхонь у приміщеннях з підвищеною вологістю застосовують цементні або цементно-вапняні розчини. Склад розчинів добирають залежно від марки цементу, якості вапна та умов експлуатації штукатурки.

Склад цементних розчинів становить: для оббризку-1:2; 1:2,5; грунту-1:3; 1:4; для на-кривки-1:2; 1:2,5.

Спосіб приготування цементного розчину. Потрібну кількість піску і цементу насипають в ящик і перемішують у сухому стані (гарцюють). У перегарцьовану суміш ллють воду до потрібної рухомості і перемішують. Склад цементно-вапняних розчинів становить: для оббриз-ку-1:1:4,5; 1:1:5; грунту-1:1:6; 1:1:7-9; для накривки-1:1:4,5; 1:1:5.

Спосіб приготування цементно-вапняного розчину. В ящик насипають потрібну кількість піску і цементу, суміш гарцюють. Виливають у неї окремо приготовлене вапняне молоко і добре перемішують.

5. Затирання штукатурки

Після розрівнювання поверхню потрібно затерти за допомогою терки. Затирають дерев'яною теркою (що складається з полотна розміром 12 х 19 см і знімної ручки), полотно якої може бути оббито фетровими чи повстяними прокладками, або терками з фторопласту, пінопласту.

Затирають штукатурку послідовно вкругову та врозгін

Вкругову затирають рухом терки проти ходу годинникової стрілки. При цьому ребром терки зрізують горбики, а полотно переміщує розчин по поверхні, заповнюючи ним заглиблення й одночасно ущільнюючи її.

Виконавши затирання 1...1,5 м2 вкругову, відразу затирають її врозгін -- прямолінійним рухом-помахом, знизу вгору і зверху вниз. Загладжують гладилками, що мають форму напівтерків. Застосовують дерев'яні, оббиті листовою гумою, металеві та пластмасові гладилки.

Загладжують відразу після розрівнювання звичайними напівтерками у двох напрямках: на стінах спочатку у вертикальному напрямку, а потім у горизонтальному; на стелі -- спочатку поперек напрямку світлових променів, а потім у напрямку світлових променів якщо загладжують гладилками, оббитими листовою гумою, то отримують дрібнопіщану фактуру, найбільш придатну для клейового фарбування. Якщо загладжують металевими гладилками, то поверхня стає неначе залізненою і найбільше підходить під масляне фарбування.

Металевими напівтерками і гладилками виконують також безпіскову вапняно-гіпсову накривку. Безпіскову накривку поверхні застосовують при підготовці під фарбування залізобетонних конструкцій. її наносять на добре вирівняний підготовчий шар штукатурки або бетонну поверхню за два рази. Загальна товщина накривного шару має бути не більше ніж 2 мм.

Склад вапняно-гіпсового розчину залежить від якості вапняного тіста та вологості поверхні, на яку його наносять. Чим більша вологість поверхні, тим менше гіпсу має входити до складу розчину. Здебільшого застосовують розчини складу 1: 2 або 1: З (1 частина гіпсу і 2 -- 3 частини вапняного тіста).

Розчин приготовляють малими порціями в дерев'яному або металевому ящику невеликого розміру. Перед змішуванням гіпс пересівають крізь дрібне сито, а розведене водою вапняне тісто (молоко) -- проціджують. Готуючи розчин, в ящик наливають вапняне молоко і поступово додають до нього потрібну кількість гіпсу. Після перемішування суміші має утворитися сметаноподі-бна паста. Приготовлений розчин треба використати протягом 15...20 хв.

Можна також користуватися гіпсовим розчином. У цьому разі пересіяний гіпс у ящику змішують з попередньо приготовленою 2...3%-ю клейовою водою. Тваринний клей, з якого приготовляється клейова вода, як і вапно, сприяє уповільненню терміну твердіння безпіскової накривки.

Одержаний розчин кельмою накладають на сталеву гладилку, намазують на поверхню шаром 0,5...0,8 мм завтовшки. Нане сении шар відразу розрівнюють і згладжують тією самою глади-лкою, тримаючи її під кутом 10... 15° до поверхні. Через 20...30 хв наносять другий шар безпіскової накривки і остаточно його обробляють гладилкою, а потім щіткою, змоченою у воді. При цьому опоряджена поверхня має набрати вигляду дзеркального блиску. У разі перерви в роботі край розчинового шару треба зрізати під гострим кутом до поверхні, щоб уникнути напливів при подальшому нанесенні розчину.

Стикування ділянок накривки:

1 -- розчин; 2 -- стик

6. Організація робочого місця

Робочим місцем називають частину виробничої площі, призначену для виконання певного обсягу трудових дій одним або кількома працівниками.

Робочі місця можуть бути стаціонарними і пересувними. На будівництві при виконанні опоряджувальних робіт майже немає стаціонарних робочих місць, адже робітник разом із пристроями і матеріалами під час виконання роботи пересувається з однієї ділянки приміщення на іншу.

На робочому місці опоряджувальника мають бути обладнання, матеріали і знаряддя праці, потрібні для виконання опорядження, їх розміщують так, щоб під час роботи не доводилося робити зайвих рухів. Ручний інструмент, який беруть правою рукою, має лежати справа, а той, що беруть лівою рукою, -- зліва. Якщо для роботи потрібен столик, то його встановлюють так, щоб з цього місця можна було виконати якнайбільший обсяг роботи.

Велике значення для організації робіт має своєчасна підготовка матеріалів і поточне забезпечення ними опоряджувальнигав. Тому в спеціально відведених приміщеннях заздалегідь сортують плитки, розкроюють лінолеум, приготовляють розчини і мастики. Підготовлені матеріали в процесі роботи ритмічно подають на робочі місця.

Під час виконання робіт обов'язково слід дотримуватися всіх правил техніки безпеки і виробничої санітарії. Робочі місця опоряджувальників обладнують засобами зв'язку, а також пристроями, які забезпечують нормальні гігієнічні умови (освітлення, захист від протягів тощо).

7. Охорона праці

У сучасних ринкових умовах на виробництві дедалі більше впроваджуються передові технології, нові матеріали, машини, механізми, автоматизовані лінії. Полегшуючи працю, підвищуючи її продуктивність, вони водночас несуть у собі небезпеку для життя та здоров'я працівників -- ось чому питанням охорони праці в нашій країні приділяється першочергова увага. 14 жовтня 1992 р. Верховна Рада України ухвалила Закон «Про охорону праці». Він має вагоме соціально-економічне значення, оскільки торкається життєвих інтересів громадян України і насамперед молоді, адже під час виробничої практики щорічно травмується чимало учнів професійно-технічних навчальних закладів.

Охорона праці -- це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. Система правових норм, які регулюють охорону праці, передбачається будівельними нормами і правилами «Техника безопасности в строительст-ве» (СНиП ІП-4-80), а також державними стандартами.

Головною метою охорони праці є створення на кожному робочому місці безпечних умов праці, умов безпечної експлуатації обладнання, зменшення або повна нейтралізація дії шкідливих і небезпечних виробничих чинників на організм людини у процесі праці.

Кожна будівельна організація щороку складає плани заходів щодо охорони праці, а також колективний договір, згідно з яким працівники мають право на:

- здорові й безпечні умови праці;

- відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого

- дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки;

- матеріальне забезпечення як соціальне страхування через

- старість, хворобу, у разі втрати працездатності, а також безробіття;

- об'єднання у професійні спілки;

- розв'язання колективних трудових конфліктів.

- За загальний стан охорони праці на будівництві об'єкта відповідають начальник і головний інженер тресту або управління. Охорона праці на будівництві охоплює:

- умови праці;

- правила техніки безпеки на будівельному майданчику;

- правила техніки безпеки під час безпосереднього виконання певних будівельних робіт;

- протипожежні заходи на будівництві;

- гігієну праці й виробничої санітарії;

- першу допомогу у разі нещасних випадків;

- охорону праці учнів на будівельних об'єктах.

Контроль за виконанням правил техніки безпеки і здійсненням організаційно-технічних і санітарно-гігієнічних заходів щодо запобігання випадкам травматизму і професійним захворюванням покладено на осіб, призначених адміністрацією будівництва з-поміж інженерно-технічного персоналу, а також громадських інспекторів. Ці працівники контролюють виконання наказів, інструкцій, розпоряджень з питань техніки безпеки, проводять інструктажі робітників, беруть участь у періодичних випробуваннях машин, механізмів, приладів, риштувань, а також працюють у комісіях, що розслідують причини аварій і випадки травматизму на будівельному майданчику.

У професійно-технічних навчальних закладах за загальний стан охорони праці навчального закладу відповідає директор, за безпосередню роботу щодо заходів з питань безпеки праці учнів, пожежної безпеки та гігієни праці -- заступник директора з навчально-виробничого процесу. За охорону праці в навчальних майстернях відповідає старший майстер та майстри виробничого навчання.

Державний нагляд за станом охорони праці в будівельних організаціях здійснюють: Державний комітет України з нагляду за охороною праці; органи державного пожежного нагляду Управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України і органи санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я. Вищий нагляд за дотриманням законодавства про охорону пращ здійснює Генеральний прокурор України.

8. Правила техніки безпеки

1.Суворе дотримання правил техніки безпеки запобігає травматизму під час робіт.

2.Перед початком виконання робіт штукатура інструктують про безпечні способи виконання виробничого завдання.

3. Перед початком виконання робіт оглядає робоче місце, підбирає необхідні матеріали, перевіряє справність інструментів, інвентарю, пристроїв, оглядає спецодяг.

4.Насічку поверхні під облицювання за допомогою ручних машин або інструментів виконуйте у захисних окулярах зі спеціальним склом, яке не б'ється, і в рукавицях.

5.Рукоятки інструментів повинні мати надійне кріплення і бути без вибоїн і відколів.

6.Довжина ручок скарпелів, молотків та інших ударних інструментів повинна бути не менше 150 мм.

7.На заточувальному верстаті необхідно працювати (гострити інструменти та кромки перерублених плиток тощо) тільки в захисних окулярах.

8.Працюючи з кислотою, знежирюючи поверхні, призначені для облицювання, треба бути обережним, використовувати соляну кислоту неміцної концентрації (3%-ву). Розбавляючи, тільки кислоту можна вливати у воду, а не навпаки; це запобігає розбризкуванню кислоти і виникненню опіків при роботі з нею.

9.Ганчірки, намочені кислотою, не можна брати незахищеними руками. З метою запобігання опіків ганчірки намотуйте на кінець дерев'яного стержня.

10.Під час приготування та використання розчинної суміші забороняється їсти, пити, палити. Не вдихати пил! Суміші містять у своєму складі цемент, за умов сполучення якого з водою відбувається лужна реакція. У разі потрапляння розчиненої суміші в очі, їх слід промити водою, а за необхідності звернутися до лікаря за допомогою.

11. Рубання і підтесування плиток виконують у захисних окулярах зі спеціальним склом, яке не б'ється. Підтесування і рубання плиток на колінах виконувати забороняється!

12. Працюючи у недостатньо освітлених приміщеннях (санвузлах, сходових клітках), тимчасове освітлення повинно мати напругу не вище 42 В.

13. На висотних роботах користуються підмостками і драбинами. Забороняється застосовувати замість них випадкові опори.

14. Після закінчення роботи слід очистити інструменти, прибрати будівельне сміття (в тому числі тару і упаковку від плитки). Додержання них вимог запобігає появі випадків травматизму при вимощуванні плиткових поверхонь.

Перелік використаної літератури

1. Добровольський Г.М. Штукатурні роботи.

2. Штукатурні і облицювальні роботи: Підруч. для учнів проф.-техн. навч. закладів освіти.-- К.: Техніка, 1997.-- 304 а: іл,-Бібліогр.: с 296.

3. Остапченко Т.Є. Технологія опоряджувальних робіт: Підручник. - К.: Вища освіта, 2003. - 384 с.: іл.