Улаштування захисних покриттів будівельних залізобетонних конструкцій

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Улаштування захисних покриттів будівельних залізобетонних конструкцій

Улаштування захисних покриттів будівельних залізобетонних конструкцій

Тема: Улаштування захисних покриттів будівельних залізобетонних конструкцій

Зміст

ВСТУП

1. Характеристика бетону і залізобетону

2. Причини та наслідки пошкодження будівельних залізобетонних конструкцій

3. Підготовка основи до ремонту

4. Матеріали для ремонту бетонних і залізобетонних будівельних конструкцій

5. Обробка стальної арматури та інших металевих закладених елементів конструкції

6. Відновлення локально пошкодженого бетону

7. Гідрофобізація будівельних залізобетонних конструкцій

8. Улаштування захисних покриттів будівельних залізобетонних конструкцій

9. Організація праці опоряджувальників

10. Нормування і система оплати праці опоряджувальників

11. Правила техніки безпеки під час виконання опоряджувальних робіт

Використана література

ВСТУП

Професія опоряджувальника досить почесна на будівництві. Висококваліфікований штукатур, наприклад, здатний, крім звичайної, виконувати кольорову декоративну штукатурку, архітектурні елементи оздоблення будівель і внутрішніх поверхонь, реставраційні роботи. Лицювальники облицьовують зовнішні і внутрішні поверхні штучними або природними плитками, виконують мозаїчні, лінолеумні та інші роботи.

Штукатурні та облицювальні роботи виконують у будинках, збудованих із штучного чи природного каменю (цегли, керамічних або бетонних каменів, черепашника тощо), з великих панелей, бетонних чи керамічних блоків. Після опорядження будівлі та їхні приміщення набувають завершеного вигляду, в них створюються потрібні санітарно-гігієнічні і естетичні умови для життя і праці людей.

У загальному обсязі будівництва опоряджувальні роботи займають значну частину. Тому зниження їхньої вартості і трудомісткості має важливе значення для інтенсифікації будівництва і можливе лише за умов максимального застосування в роботі сучасних опоряджувальних машин і механізмів, нових матеріалів і форм організації праці.

Великопанельне і великоблокове будівництво зменшує обсяг опоряджувальних робіт безпосередньо на будівельному майданчику. Значну частину цих робіт виконують на заводах. Застосовуючи тут механізацію і автоматизацію, можна досягти значного зниження трудомісткості опоряджувальних операцій. Підвищенню продуктивності праці, поліпшенню якості і зниженню собівартості будівельних робіт сприяють також нові форми та методи наукової організації праці (НОП): створення комплексних механізованих бригад, застосування нових пристроїв, уміле використання технологічних карт, карт трудових процесів тощо. Підвищення якості виконуваних робіт залежить від кваліфікації, ініціативи кожного робітника, сумлінного ставлення до своїх обов'язків, правильної організації праці в бригаді.

Нині на будівельних майданчиках працюють тисячі опоряджувальників, багато з них закінчили професійно-технічні училища. Для успішного виконання завдань кожен будівельник, зайнятий на опоряджувальних роботах, має добре опанувати технологію їх виконання, будову і роботу застосовуваних машин і механізмів, передові методи організації праці.

1. Характеристика бетону і залізобетону

Бетоном називають штучний камінь, що формується в процесі , затверднення суміші в'яжучої речовини, води, заповнювачів і, за потреби, спеціальних добавок. Розчинову суміш із цих складових називають бетонною.

У будівництві найпоширеніші бетони, виготовлені на основі мінеральних в'яжучих речовин -- цементів. Цемент отримують спіканням за температури 1000 -- 1200 °С суміші вапняку та глини, внаслідок чого отримують клінкер -- зерна темно-сірого кольору. Клінкер охолоджують, мелють у спеціальних кульових млинах із додаванням до нього гіпсу, до 15 % різних добавок і отримують цемент.

У будівництві найчастіше застосовують портландцементе і шлакопортландцементи різних видів.

Портландцемент (ПЦ) -- це гідравлічна в'яжуча речовина, яка твердне у воді і на повітрі. Його властивості -- початок і кінець тужавлення, марка, водопотреба, швидкість наростання міцності, морозостійкість визначаються хіміко-мінералогічним складом цементу і м'якістю його помелу.

Шлакопортландцемент (ШПЦ) -- гідравлічна в'яжуча речовина, що утворилася внаслідок сумісного помелу портландцементного клінкеру, гіпсового каменю (до 3,5 %) і гранульованого доменного шлаку в кількості 30 -- 60 % маси клінкеру. ШПЦ характеризується швидким наростанням міцності за підвищеної температури, посиленим реагуванням на передчасне висихання, підвищеною стійкістю проти корозії в агресивних мінералізованих середовищах порівняно з ПЦ.

Бетони, виготовлені на ШПЦ, витримують жорсткіші режими теплової обробки порівняно з бетонами на інших цементах. Цементи і вода після замішування утворюють розчинову суміш, яка відіграє роль клеючої речовини. В ній відбувається складна хімічна реакція, внаслідок чого розчинова суміш через певний час переходить із пластичного стану в затверділий і перетворюється на міцний цементний камінь. Цементний камінь твердне і набуває міцності як у природних умовах за плюсових температур, так і у воді.

Температура істотно впливає на перебіг хімічних реакцій, що відбуваються в бетоні: з підвищенням температури вони прискорюються, зі зниженням -- сповільнюються.

Призначення наповнювачів у бетонах різне: для підвищення міцності, зменшення зношення, регулювання маси бетону тощо. Вони бувають природними і штучними. Залежно від виду наповнювача бетони поділяють на важкі і легкі. Вид та якість наповнювачів для важких і легких бетонів добирають за вимогами державних стандартів.

Грубими наповнювачами важких бетонів є природні щебінь, гравій і щебінь з гравію, тонкими -- велико-, середньо- і дрібнозсрнисті природні піски.

Пористими неорганічними наповнювачами для легких бетонів слугують керамзит і його різновиди, аглопорит, шлакова пемля, гранульований шлак, спучені перліт і вермикуліт, а також напонювачі з ніздрюватих гірських порід.

Грубі наповнювачі випускають у вигляді округлого гравію і щебеню неправильної форми. Пористі піски отримують подрібненням ніздрюватих гравію і щебеню або випалюванням їх у агрегатах.

У спеціальних бетонах (піно-, газобетонах) функцію наповнювача виконує повітря.

Добавки застосовують для модифікування властивостей бечтонних сумішей і бетону, зниження витрат цементу, трудових і енергетичних затрат; вони мають відповідати вимогам державних стдартів і технічних умов.

Добавки регулюють властивості бетонів або надають їм спеціальних властивостей, а саме:

- змінюють реологічні властивості бетонних сумішей -- фікатори (збільшують рухливість або знижують жорсткість), зв'язуючі (запобігають розшаруванню), водоутримувальні (зменшують водовідокремлення);

- регулюють швидкість тужавлення бетонних сумішей і тверднення бетонів;

- збільшують або зменшують пористість бетонної суміші і бетону (повітровбирні, газо-, піновидільні, ущільнювальні);

- надають бетону спеціальних властивостей (зменшують змочування -- гідрофобізувальні, змінюють електропровідність, підвищують здатність до протирадіаційного захисту, бактерицидні властивості, фарбують, підвищують жаростійкість, посилюють захисні властивості бетону щодо сталі -- інгібітори корозії сталі).

Важливою технічною характеристикою бетону є його здатність витримувати значні навантаження на стиск, проте його опір на розтяг незначний: він може руйнуватися навіть за прикладання невеликих зусиль. Міцність бетону на розтяг у 10-12 разів менша за міцність на стиск.

Для підсилення опору на розтяг у конструкції, що працюють на вигин і розтяг, закладають сталеву арматуру (краще періодичного профілю), що сприймає зусилля розтягу. Такий бетон з арматурою будь-якого профілю називають залізобетоном. Залізобетон має добрий опір і на вигин, і на розтяг.

Нині широко застосовують попередньо розтягнену арматуру. Суть процесу полягає в тому, щоб за допомогою розтягненої з певним зусиллям арматури стиснути бетон у тій його частині, яка при навантаженні розтягуватиметься. Під дією розтягувальних сил на попередньо стиснений елемент у ньому з'являються зусилля не розтягу, а лише зменшуються напруження стиску. При цьому опірність виникненню тріщин зростає в кілька разів.

Залежно від сфери застосування в будівництві бетонам надають різних властивостей:

- у разі використання у звичайних залізобетонних конструкціях -- міцності згідно з розрахунком;

- для споруд, які експлуатуватимуться на відкритому повітрі, -- морозостійкості;

- для гідротехнічних споруд -- щільності, водонепроникності, морозостійкості, за малої усадки і незначного тепловиділення при твердненні;

- для стін житлових приміщень і перекриттів -- низьких І об'ємної маси і теплопровідності, розрахункової міцності;

- для підлог -- підвищеного опору стиранню;

- для спеціальних споруд -- хімічної стійкості, вогнестійкості, непроникності для рідин, газів, радіоактивного випромінювання тощо.

Як будівельні матеріали бетон і залізобетон мають значні переваги перед іншими. Внаслідок зручного укладання бетонної суміші та певних її властивостей цим матеріалам можна надавати різних форм і виготовляти з них вироби найрізноманітнішого призначення: блоки для фундаментів, стін підвалів і будинку; елементи колон; ригелі, балки, стінові панелі, панелі перекриттів і покриттів та багато інших. Тому нині залізобетон є одним із найважливіших будівельних матеріалів і жодна споруда не зводиться без його застосування.

2. Причини та наслідки пошкодження будівельних залізобетонних конструкцій

Споруда є довговічною, якщо вона зберігає свою експлуатаційну придатність упродовж розрахункового терміну служби, що встановлюється проектом.

Бетон, виготовлений на портландцементі, потенційно має практично необмежений термін служби, якщо на заваді не стануть помилки, допущені під час проектування, низька якість матеріалів бетону або його виробництва (якщо це мало місце) та умови експлуатації споруди (хімічний і фізичний вплив навколишнього середовища). Наслідками цього можуть бути: розшарування бетону, глибока карбонізація, що спричинює тріщиноутворення, корозію металу арматури і структурне руйнування бетону. Це може призвести до втрати міцності та експлуатаційної придатності залізобетонної конструкції і споруди загалом.

Ось чому поряд з оптимальними проектними вирішеннями і методами спорудження конструкцій потрібно шукати також найраціональніші прийоми і методи їх ремонту та відновлення, захисту від негативних впливів ззовні. Саме ці питання вирішують різні системи будівельних матеріалів Ceresit для відновлення і захисту залізобетонних конструкцій.

Розглянемо детальніше чинники, що призводять до руйнування залізобетону. Встановлено, що головним чинником, який спричинює корозію залізобетону, є карбонізація бетону.

Карбонізація -- це процес, що відбувається в бетоні, виготовленому на основі портландцементу, під впливом на нього карбонатної кислоти, що утворюється внаслідок перебігу хімічної реакції миж вуглекислим газом повітря і водою в порах бетону.

У процесі гідратації цементу в бетоні утворюється гідрогоид кальцію Са(ОН)г, за надлишку якого встановлюється високий рі вень рН, близько 12,5. Зазвичай величина рН води в порах бетону коливається в межах 10,5- 11,5. Це означає, що бетон із портландцементу створює навколо арматури високолужне середовище, яке захищає метал від корозії.

Гідроксид кальцію під впливом вуглекислого газу перетворюється на карбонат кальцію, при цьому відбувається хімічна реакція нейтралізації лужних компонентів бетону:

Са(ОН)2 + Н2О + СО2 = СаСОз + 2Н2О.

Карбонат кальцію погано розчиняється у воді і, накопичуючись у порах бетону, герметично закупорює їх, унаслідок чого з часом величина рН зменшується до 9 і нижче, що спричинює корозію сталі.

Рис. 2.1. Зруйнована ділянка конструкції, що потребує ремонту

Отже, товщина шару бетону, що зазнав карбонізації, є важливим чинником для захисту арматури: чим глибше проникла карбонізація, тим більша небезпека кородування сталі. Якщо бетон карбонізується по всій товщині захисного шару арматури, то інертність сталі порушується і процес кородування прискорюється.

На швидкість карбонізації впливає також якість бетону. Пошкодження захисного шару, вкраплення наповнювача без зв'язника, порожнини, недостатня герметизація тощо прискорюють процес карбонізації.

Рис. 2.2. Основні причини пошкодження залізобетону

Глибина карбонізації низькоміцного водопроникного бетону може досягати 25 мм менш ніж за 10 років. Високоякісний щільний бетон, навпаки, піддається карбонізації дуже повільно (5 -- 10 мм після експлуатації упродовж 50 років).

Потенційною причиною корозії арматури може бути також наявність у бетоні хлоридів, які порушують інертність сталі.

Внаслідок корозії сталі збільшується об'єм, що призводить до виникнення внутрішнього тиску в конструкції і перших тріщин, які зі часом прискорюють корозію і вплив інших чинників вивітрювання, а також спричинюють руйнування і відшаровування поверхневого) шару над арматурою (рис. 2.1.).

Так відбувається руйнування залізобетонних конструкцій. Рис. 2.2. ілюструє основні причини пошкодження залізобетону.

3. Підготовка основи до ремонту

Весь пошкоджений бетон, а також бетон у місцях, де він зазнав корозії, де шар придатного бетону тонший за шар карбонізованого, видаляють уручну або за допомогою пневматичного інструменту. Щоб оголити арматуру (у разі стрижнів великого діаметра), потрібно видалити весь бетон навколо стрижня (рис. 3.1).

Ефективним є метод видалення пошкодженого бетону й очищення арматури за допомогою струменя води під тиском (тиск у соплі становить 20 - 65 МПа).

Після обробки струменем води бетон і сталі залишаються чистими і вологими На сталі швидко утворюється дуже тонка плівка оксиду заліза, однак, як засвідчує досвід, вона захищає сталь і не шкодить їй. Ще однією важливою перевагою очищення за допомогою напірного струменя води є відсутність вібрації і шуму та значно вища швидкість роботи, ніж у разі використання ручного і пневматичного інструменту.

Рис. 3.1. Підготовка основи:

1-ділянка, з якої видалено бетон; 2-оголена арматура

Якщо арматура в бетоні не дужо пошкоджена, тобто дефекти відсутні або корозія металу менша за 0,25 діаметра стрижня, приступають де підготовки основи до ремонту.

Рис. 3.2. Видалення виходів арматури:

а-- панель до ремонту; б-- панель після ремонту; 1 --дефект (відшарування бетону);

2 -- арматурний стрижень; 3 -- Z-подібний вигин; 4 -- заглиблення для арматури

Перед відновленням основу (за потреби) очищають від речовин, які знижують адгезію, таких як жир, масло, оліфа, мастика та ін. Продукти корозії видаляють за допомогою стисненого повітря або струменя піску. Безпосередньо перед ремонтом вологість бетону має бути не більш як 4 %, температура поверхні -- вищою за точку роси щонайменше на 3 °С.

Іноді на стінових панелях із ніздрюватих бетонів спостерігаються такі дефекти, як виходи арматури за площину панелі та корозія стрижнів арматурних каркасів або сіток на глибину понад 0,25 діаметра.

Рис. 3.3. Оброблена ділянка залізобетону:

1 -- бетон після очищення; 2 -- очищена арматура

Для усунення такого дефекту, як вихід арматури за площину панелей виконують такі операції: спочатку в бетоні роблять заглиблення, потім ретельно очищають арматуру від іржі, обдувають її і бетон стисненим повітрям та усувають дефект арматури натяганням її спеціальним пристроєм до створення Z-подібного вигину в площині панелі або втискуванням її в попередньо підготовлене заглиблення. Після цього приступають до обробки бетону й арматури спеціальними препаратами.

Стрижні, що зазнали корозії, вирізають і замінюють на нові подібного діаметра внапусток зі старими. Напусток нових стрижнів має бути не менше 30 діаметрів.

Приклад усунення виходів арматури за площину бетону панелі наведено на рис. 3.2.

Попередня ретельна підготовка основи бетону й арматури забезпечує успіх ремонту залізобетонної конструкції (рис. 3.3.).

4. Матеріали для ремонту бетонних і залізобетонних будівельних конструкцій

Для ремонту бетонних і залізобетонних конструкцій використовують: грубозернисту ремонтно-відновлювальну суміш Ceresit CD 22, дрібнозернисту ремонтно-відновлювальну суміш Ceresit CD 23, полімерцементу шпаклівку Ceresit CD 24, епоксидну ґрунтовку Ceresit CD 31, епоксидну ін'єкційну композицію Ceresit CD 32, цементну суміш Ceresit CX 1, суміші для анкерування Ceresit CX 5 та Ceresit СХ15.

Ceresit CD 22 -- грубозерниста ремонтно-відновлювальна суміш, призначена для відновлення локальних пошкоджень залізобетонних і бетонних будівельних конструкцій. Застосовують як штукатурку для вирівнювання поверхонь і виправлення їх дефектін завтовшки 5-30 cm. Ceresit CD 22 не можна застосовувати для ремонту цементно-вапняних, цементно-піщаних, гіпсових та інших штукатурок, а також як штукатурку по основах із цегли, каменю, легкого бетону тощо.

Суміш Ceresit CD22 має такі властивості: зручна і проста в застосуванні; швидко твердне; високоміцна; тріщиностійка; гідрофобна; стійка до впливу солей.

Ceresit CD 22 постачають у мішках по 25 кг.

Ceresit CD 23 -- дрібнозерниста ремонтно-відновлювальна суміш, призначена для влаштування адгезійних шарів при ремонті і відновленні залізобетонних і бетонних будівельних конструкцій товщиною і 3 -- 5 мм. Застосовують як штукатурку і шпаклівку при вирівнюванні бетонних і залізобетонних поверхонь шаром завтовшки 3-10 мм Ceresit CD 23 не можна використовувати для ремонту цементно вапняних, цементно-піщаних, гіпсових та інших штукатурок, а також як штукатурку по основах із цегли, каменю, легкого бетону тощо.

Суміш Ceresit CD 23 має такі властивості: зручна і проста в застосуванні; швидко твердне; високоміцна; тріщиностійка; гідрофобна; виявляє високу адгезію до основ із бетону і залізобетону; стійкі до впливу солей.

Ceresit CD 23 постачають у мішках по 25 кг.

Ceresit CD 24 -- полімерцементна шпаклівка, призначена для ремонту і підготовки залізобетонних, бетонних основ, які підлягають помірним механічним навантаженням, під опорядження. Ефективна при ремонті тріщин, раковин, западин та інших дефектів на поверхні залізобетонних і бетонних основ шаром завтовшки до 5 мм. Ceresit CD 24 не можна застосовувати для вирівнювання і ремонту основ із легкого бетону та основ, які піддаються значним механічним впливам.

Шпаклівка Ceresit CD24 має такі властивості: тріщиностійка; швидко твердне; високоміцна; гідрофобна; стійка до впливу солей; виявляє високу адгезію до основ; зручна і проста в застосуванні; екологічно чиста.

Ceresit CD 24 постачають у мішках по 25 кг.

Усі матеріали групи CD на основі цементів (CD 22, CD 23, CD 24) армовані мікроволокном.

Технічні характеристики матеріалів Ceresit групи CD на цементній основі (CD 22, CD 23, CD 24) наведено в табл.1.

Таблиця .1. Основні технічні характеристики матеріалів Ceresit групи CD

Ceresit CD 31 -- епоксидна ґрунтовка, призначена для захисту металевої арматури і закладених деталей при відновленні будівельних конструкцій. Застосовують для з'єднання збірних будівельних елементів із залізобетону і бетону, для склеювання бетонних і сталевих виробів. Можна використовувати для влаштування захисного покриття, стійкого до впливу агресивного середовища і значних механічних навантажень на підлогах. Ceresit CD31 не можна застосовувати як захисне покриття зовні будинку. Під впливом ультрафіолетового випромінювання матеріал інтенсивно старіє.

Ґрунтовка Ceresit CD31 має такі властивості: не містить органічних розчинників; стійка до впливу агресивних середовищ; токсикотропна; не містить фенолу.

Ceresit CD 31 містить ізоформдіамінові й епоксидні смоли, що можуть спричинити алергічну реакцію, тому потрібно бути дуже обережним під час роботи з цим матеріалом, захищати очі й шкіру.

Ceresit CD 31 постачають у металевих контейнерах із двома компонентами загальною масою 1 кг.

Ceresit CD 32 -- епоксидна ін'єкційна композиція, призначенії для заповнення тріщин у цементно-вапняних, цементно-піщаних, гіпсових та інших штукатурках, а також для відновлення монолітності підлоги. Можна використовувати для влаштування адгезійного шару в підлогах перед укладанням епоксидних покриттів. Ceresit. CD 32 не можна застосовувати для заповнення «активних» тріщин і влаштування деформаційних швів.

Композиція Ceresit CD 32 має такі властивості: двокомпонентна; не містить органічних розчинників; виявляє високу адгезію дії основ; високоміцна; тягуча маса; екологічно чиста.

Ceresit CD 32, як і Ceresit CD 31, небезпечна, може спричинювати алергічну реакцію, тому під час роботи з нею потрібно берегти шкіру й очі.

Постачають у металевих контейнерах із двома компонентами зп гальною масою 1 кг.

Основні технічні характеристики матеріалів Ceresit CD 31 (Cerеsit CD 32)

Основа - епоксидна смола густої консистенції

Щільність - 1,4 кг/дм3

Співвідношення компонентів A: By розчиновій суміші - 81 : 19

Термін придатності розчинової суміші за температури - 20 °С40 хв

Температура основи при застосуванні розчинової суміші від - +10 до +20 °С

Температура експлуатації від -30 до +80 °С

Тривалість висихання

Адгезія

до бетону

до металу

Досягнення міцності несівною конструкцією

Витрата суміші

3 - 6 год

3,0 МПа

8,0 МПа

через 3 год

0,3 - 0,5 кг/мг

5. Обробка стальної арматури та інших металевих закладених елементів конструкції

Нанесення антикорозійного покриття. Щойно зачищена арматура дуже швидко знову піддається впливу корозії. Тому вже через 2 -- 3 год після її очищення і видалення пилу з усієї поверхні на метал слід наносити шар епоксидного антикорозійного матеріалу Ceresit CD 31. Робочий матеріал Ceresit CD 31 отримують змішуванням компонентів А і В у співвідношенні 81 : 19 з інтенсивним перемішуванням за допомогою низькообертового дриля до отримання однорідної маси без грудочок. Суміш наносять щіткою. Якщо арматура відкрита з усіх боків, шар наносять лише на арматуру, якщо ж арматура відкрита лише частково, препаратом потрібно також обробити ділянку бетону завширшки 2 см, прилеглу до арматури.

Рис. 5.1. Нанесення антикорозійного покриття:

1 -- шар епоксидного антикорозійного матеріалу Ceresit CD 31; 2 -- присипання кварцовим піском

Рис. 5.2. Нанесення адгезійного

Шару

Ділянку переходу від сталі до бетону слід вкривати особливо ретельно і без порожнин. Товщина антикорозійного шару має бути не менш як 250 мм. Після того як перший шар злегка затужавіє (близько 2 год після нанесення за температури +20 °С), наносять другий шар, який приблизно через 20 хв присипають кварцовим піском фракцією зерен 0,2 - 0,7 мм для забезпечення адгезії наступних шарів до арматури, закладених деталей та інших поверхонь (рис. 5.1.).

Нанесення адгезійного шару. Після затверднення антикорозійного покриття по бетонній поверхні влаштовують адгезійний шар Ceresit CD 23 (рис. 5.2.).

6. Відновлення локально пошкодженого бетону

Для ліквідації локальних пошкоджень залізобетонних і бетонних конструкцій (зашпаровування відколів, раковин, вивільненої від бетону зони навколо арматури), а також як штукатурку для вирівнювання поверхонь конструкцій і виправлення їхніх дефектів шаром завтовшки від 5 до 30 мм використовують грубозернисту ремонтно-відновлювальну суміш Ceresit CD 22 (рис. 6.1). Для цього суху суміш змішують з чистою водою (температурою 15 - 20 °С) з розрахунку 3,75 л води на 25 кг сухої суміші і перемішують до отримання однорідної маси без грудочок. Розчинову суміш витримують упродовж 3 хв і перемішують знову. Використати розчинову суміш треба протягом 45 хв. Приготовлену масу наносять на пошкоджені місця за допомогою металевого шпателя або терки.

Рис. 6.1. Ремонт локальних пошкоджень бетону

Після тужавлення розчину Ceresit CD 22 на відновлювані поверх ні наносять останній шар із дрібнозернистої ремонтної суміші Cеresit CD 23 (рис. 6.2, а). Для цього спочатку готують розчинову суміш ретельним змішуванням сухої суміші з водою (із розрахунку 3,2 - 3,5 л води на 25 кг сухої суміші). Через 3 хв розчинову суміш знову перемішують. Бетонну основу зволожують і отриманою масою за допомогою шпателя заповнюють усі дрібні відколи бетону. Матеріалом CD 23 можна створювати не лише гладенькі відремонтовані поверхні. Коли поверхню бетонної конструкції поліпшують невеликими ділянками, розчиновій суміші Ceresit CD 23 за допомогою різних інструментів можна надати фактури, подібної до фактури бетону. Якщо ж ці роботи виконують на великих поверхнях, хоча й на окремих ділянках, для отримання рівномірної суцільної поверхні її вкривають тонким вирівнювальним шаром шпаклівки, для чого використовують матеріал Ceresit CD 24 (див. рис. 6.2, б). Шпаклівку наносять на зволожену основу шаром завтовшки 0,5 -- 5 мм. Після затверднення матеріалу Ceresit CD 24 на нього наносять (за сухої погоди) захисний шар, призначений також для затримання процесу подальшої карбонізації (див. рис. 6.2, в).

Рис. 6.2. Етапи вирівнювання і захисту поверхні:

a -- влаштування рівномірної фактури поверхні за допомогою дрібнозернистої ремонтної суміші;

б -- високоякісна підготовка основи; в -- улаштування захисного покриття для зупинення процесу карбонізації

7. Гідрофобізація будівельних залізобетонних конструкцій

Ефективним видом захисту бетону від зволоження водою і водними розчинами є гідрофобізація його поверхні. Матеріали, які використовують для гідрофобізацп, називають гідрофобізаторами. Як такі використовують різні поліорганосилоксани: рідини (поліметилгідридсилокеани), алкілсиліконати лужних металів, смоли (поліметилфеніл- і поліметилсилокеани), а також композиції на їх основі та еластомери.

У процесі гідрофобізаціі утворюється тонка плівка, в якій силоксановий зв'язок силіцій -- кисень спрямований до поверхні цементного каменю бетону, а органічний радикал -- у протилежний бік. Така орієнтація і забезпечує водовідштовхування.

Гідрофобізацію застосовують тоді, коли треба запобігти руху вологи або агресивної розчинової суміші, капілярному підсмоктуванню їх і накопиченню солей у тілі бетону. З часом під впливом ультрафіолетового випромінювання ефект незмочуваності знижується, але шари, розміщені нижче від поверхні бетону, ще тривалий час оберігають бетон від змочування, обледеніння, пошкодження від заморожування і впливу агресивного середовища.

У пористі основи гідрофобізувальні композиції проникають на глибину 1-5 мм й утворюють бар'єрний шар, який захищає конструкцію від впливу води та агресивних агентів середовища. Здебільшого ці композиції не закривають тріщин, тому гідрофобізація конструкцій, в яких під дією зовнішніх навантажень тріщини розкриваються і закриваються («дихають»), може бути недоцільною. Крім того, з часом гідрофобізувальні композиції вимиваються водою, тому періодично (через 2 -- 4 роки) потрібно поновлювати водовідштовхувальні властивості матеріалу. Недоцільно проводити гідрофобізацію конструкцій, поверхня яких у процесі експлуатації може стиратися внаслідок механічних впливів (наприклад, коліс автомобілів).

Гідрофобізацію будівельних матеріалів поділяють на поверхневу та об'ємну. За поверхневої гідрофобізації матеріал гідрофобізатора на конструкцію наносять за допомогою валика, квача або розприскуванням, за об'ємної -- гідрофобізатор ін'єктують у тіло конструкції або додають у розчинову цементно-піщану суміш гідрофобізувальні добавки.

Деякі гідрофобізувальні композиції наносять тільки на суху поверхню, інші -- на вологу («мокре на мокре»).

Заходи, яких вживають для захисту бетону, передбачаються не лише під час робіт із відновлення бетону, а й насамперед як профілактичні.

Результатом застосування гідрофобізувальних композицій є:

- захист від впливу агресивних компонентів навколишнього середовища;

- зниження водопоглинання пористими матеріалами в 15-25 разів;

- поліпшення зовнішнього вигляду будівельних конструкцій;

- запобігання виникненню цвілі;

- захист транспортних споруд від впливу протиожеледних солей;

- подовження терміну експлуатації конструкцій, будинків і споруд.

Вибір просочення або шару, який наносять, визначається станом бетону і необхідними захисними заходами. У будь-якому разі потрібно, щоб поверхня була чистою, сухою, міцною і не містила крихких часточок або забруднень. За потреби її очищають за допомогою металевих щіток, стисненого повітря або іншими засобами.

Щоб захистити бетон хоча б від проникнення дощу або активних компонентів атмосфери, рекомендують невидиме просочення з використанням рідкого матеріалу Ceresit CT 11. Після його рясного нанесення жоден конденсат не зможе проникнути навіть у найдрібніші тріщини. Матеріал СТ 11 запобігає забрудненню і вивітрюванню і не впливає на дифузію водяної пари.

Гідрофобізувальна рідина Ceresit CT 11 призначена для гідрофобізації сильнолужних свіжовиготовлених мінеральних основ, а також для:

- захисту бетонних поверхонь, стін із вапнякових блоків, цементно-піщаних і цементно-вапняних штукатурок та інших нещільних мінеральних основ від впливу атмосферних опадів;

- запобігання утворенню на поверхні грибка, висолів, моху;

- надання поверхні гідрофобних (водовідштовхувальних) властивостей;

- захисту фасадів від заливних дощів і агресивного впливу навколишнього середовища;

- забезпечення водонепроникності тріщин завширшки не більш як 0,2 мм у будівельних елементах.

Ceresit CT 11 не рекомендується застосовувати для гідрофобізації підлог і захисту будівельних конструкцій від постійного впливу вологи під тиском.

Цей матеріал має такі властивості: високу проникність; підвищує теплоізоляційні та забезпечує гідрозахисні властивості огороджувальних конструкцій; стійкий до ультрафіолетового випромінювання; екологічно чистий.

Гідрофобізувальну рідину постачають у каністрах по 6, 11, 30 л.

Перед застосуванням рідини Ceresit СТ 11 основу ретельно очищають від речовин, які перешкоджають адгезії. Неміцні, крихкі ділянки поверхні видаляють механічно і зашпаровують розчиновими сумішами Ceresit; марку суміші підбирають залежно від стану і призначення конструкції. Ceresit СТ 11 перед використанням потрібно добре збовтати, на поверхню наносити м'якою щіткою до повного насичення. На слабковбирні основи другий шар СТ 11 наносять через 1-2 год.

Гідрофобізують поверхні матеріалами Ceresit за температури від +5 до +35 °С і відносної вологості повітря нижчої за 80 %.

Якщо потрібно запобігти не лише проникненню опадів і конденсату, а й сповільнити карбонізацію бетону без нанесення на нього покриття, бетон рекомендовано гідроізолювати за допомогою ґрунтовки Ceresit СТ 14. У цьому разі на ньому може спостерігатися легкий шовковистий глянс за відсутності видимого товстого шару покриття.

Універсальна глибокопроникна ґрунтовка Ceresit CT14 призначена для обробки гігроскопічних (вбирних) основ перед нанесенням опоряджувальних, гідроізоляційних покриттів і влаштуванням підлог. Використовують для просочування мінеральних основ, створення прозорої гідроізоляційної плівки на бетонних плитах і плитах із бетону з оголеним наповнювачем, підвищення поверхневої міцності бетону, штукатурки і покриттів підлог на цементній основі, ущільнення поверхні в затиральних швах. Можливе застосування ґрунтовки на стінах і підлогах за внутрішніх і зовнішніх робіт.

Ceresit CT 14 не рекомендується використовувати в закритих невентильованих приміщеннях, наносити його на щільні глазуровані поверхні або на

основи, що не вбирають вологу.

Ґрунтовка Ceresit CT 14 має такі властивості: зміцнює основи; збільшує адгезію покриттів до основи; зменшує водопоглинання; містить органічні розчинники; готова до застосування.

Ceresit CT 14 наносять на основу за допомогою щітки, валика або квача. При виконанні зовнішніх робіт на великих площах для цього використовують розприскувачі. Найефективнішим є застосування матеріалу за температури +20 °С і відносної вологості повітря 60 %. В інших умовах тривалість його висихання може змінюватися.

Ґрунтовку Ceresit CT 14 постачають у каністрах по 1, 5 і 25 л.

Основні технічні характеристики гідрофобізаторів Ceresit CT 11 і Ceresit CT 14 наведено в табл. 2.

Таблиця 2.1. Основні технічні характеристики матеріалів Ceresit CT 11 і CT 14

Способи захисту залізобетонних конструкцій наведено на рис. 7.1.

8. Улаштування захисних покриттів будівельних залізобетонних конструкцій

Для захисту бетону і залізобетонних конструкцій, що зазнають впливу різних рідин і агресивних середовищ, широко застосовують лакофарбові покриття: епоксидні, акрилові, силікатні, силіконові тощо.

Ці покриття мають низку переваг: високу стійкість до зволоження, стійкість до агресивного атмосферного середовища, високу адгезію до металевих і неметалевих основ, високу стійкість до зношення та ін.

У практиці захисту залізобетону від іржі найефективнішими є покриття з епоксидних матеріалів.

Епоксидні композиції -- це розчинові суміші епоксидних смол, органічних розчинників, суспензій, барвників, отвердників тощо. Епоксидні покриття на бетоні стійкі практично в усіх сильно агресивних середовищах. Оптимальна товщина покриття на бетоні -- 100 - 250 мкм, орієнтовний термін експлуатації -- понад 5 років.

Епоксидну композицію Ceresit CF 34 застосовують:

- для декоративного захисту стін і підлог складських приміщень, виробничих складів, гаражів, терас, балконів, критих галерей та ін.;

- для влаштування покриттів на підлогах промислових підприємств, що зазнають впливу помірних механічних навантажень;

- для гідроізолювання бетонних резервуарів у комплексі з Ceresit CR 65;

- для декоративного захисту поверхонь з литого асфальту, що експлуатується за слабких механічних навантажень.

Композиція Ceresit CF 34 має такі властивості: водостійка; хімічно стійка; стійка до стирання; морозостійка; екологічно чиста.

Застосовують Ceresit CF 34 усередині і зовні будинків і споруд, що експлуатуються як за звичайних умов, так і за умов постійної вологості. Матеріали, виготовлені на основі епоксидних смол, мають високу стійкість до вологи, хімічного впливу, іржі, стирання, морозостійкі, виявляють діелектричні властивості, характеризуються невеликою усадкою.

Ceresit CF 34 наносять на чисту, суху (вологістю не більш як 4 %) і міцну (не менш як 20 МПа) основу. Основу готують згідно зі СНиП 3.04.01-87 і ДВН В.2.6-22-2001. Насамперед її потрібно очистити від речовин, які погіршують адгезію, і надати поверхні шорсткості.

Композицію Ceresit CF 34 готують так: компоненти А і В змішують у співвідношенні 2 : 3,5 (за масою) за допомогою електродриля зі спеціальною насадкою до отримання однорідної маси. Перед основним нанесенням Ceresit CF 34 основу ґрунтують цим самим матеріалом, розбавленим водою у співвідношенні близько 1: 5, що визначається водопоглинанням основи: чим вище водопоглинання, тим більше додають води. Ґрунтовку наносять за допомогою квача з короткою щетиною. Наступний шар покриття наносять валиком або квачем.

Основні технічні характеристики епоксидної композиції Ceresit CF 34

Склад

Співвідношення компонентів A: By суміші

Готовність до технічного пересування по поверхні

Готовність до експлуатації

Термін придатності композиції

Витрата, кг/м2

двокомпонентна (компоненти А і В)

2,0:3,5

через 24 год

через 5 діб

90 хв

0,5

Для захисту бетону досить часто використовують силіційорганічні фарбувальні композиції, серед них акрилові, силікатні та силіконові покриття.

Акрилову фарбу Ceresit CF 33 застосовують з метою підвищення стійкості основ конструкцій до механічних впливів, полегшення очищення і догляду за ними та їх кольорового оформлення. Відмінними особливостями матеріалів на основі акрилових смол є висока адгезія до металевих і неметалевих матеріалів, тріщиностійкість, паропроникність, стійкість до стирання. Проте вона непридатна для влаштування покриттів підлог, які експлуатуються в умовах впливу хімічно агресивного середовища і тривалого впливу вологи.

Застосовують Ceresit CF 33 для фарбування підлог на балконах, у складських приміщеннях, офісах, вітальнях тощо.

Фарба для підлоги Ceresit CF 33 має такі властивості: високостійка проти зношення; не містить органічних розчинників; атмосферостійка; придатна для зовнішніх і внутрішніх робіт; технологічна; швидко висихає.

Основні технічні характеристики епоксидної композиції Ceresit CF 33

Склад

Щільність, кг/дм3

Температура застосування, °С

Температура експлуатації, °С

Готовність до експлуатації

Коефіцієнт опору дифузії водяної пари

Витрата, л/м2

пігментована і модифікована ди сперсія акрилового співполімеру

1,23

від +5 до +35 °С

від -30 до +60

через 24 год

близько 700

0,25

Перед улаштуванням захисного покриття з фарби Ceresit CF 33 на бетонній основі її попередньо очищають від усіх речовин, які перешкоджають адгезії, й обробляють за допомогою піскоструминного апарата. Потім на поверхню наносять універсальну глибокопроникну ґрунтовку Ceresit CT 14 квачем, а на великі площі -- розприскувачем. Ретельно перемішану фарбу Ceresit CF 33 наносять на бетон після висихання ґрунтовки (через 12 год) квачем, валиком або розприскувачем у два шари з урахуванням тривалості висихання (24 год). При цьому потрібно стежити за рівномірністю нанесення фарби. Через 2 -- 3 доби покриття витримує граничні навантаження.

9. Організація праці опоряджувальників

Організація праці опоряджувальників має забезпечувати ефективне використання робочого часу, засобів механізації і матеріальних ресурсів із метою підвищення продуктивності праці, скорочення термінів будівництва, поліпшення його якості. Це досягається дотриманням вимог наукової організації праці (НОП), яка передбачає здійснення комплексу організаційно-технічних і соціально-економічних заходів.

Найважливіша вимога НОП -- поділ і кооперування праці. Кількісний і професійно-кваліфікаційний склад бригади має відповідати виду, трудомісткості й термінам виконання робіт із дотриманням стабільного складу виконавців.

В умовах ринкової економіки найефективніші збільшені комплексні бригади, які сумішують кілька професій.

Під час виконання опоряджувальних робіт застосовують ланкову або бригадну систему організації праці. За ланковою системою ланки спеціалізуються на певному виді опоряджувальних робіт згідно з планом-завданням. Бригадну систему застосовують частіше, при цьому бригада та її складові ланки мають спільний план-завдання.

Бригади бувають спеціалізовані та комплексні. Спеціалізовані бригади складаються з робітників однієї професії, які виконують один вид опоряджувальних робіт (штукатурні, малярні тощо). Праця у таких бригадах поділяється за складністю робіт відповідно до розрядів робітників.

Комплексні бригади виконують кілька видів робіт, пов'язаних з опорядженням будинку, і складаються з робітників кількох професій (штукатурів, плиточників, малярів). У таких бригадах існує суміщення професій.

Ефективною формою організації виробництва і праці при виконанні опоряджувальних робіт (штукатурних, малярних тощо) є застосування спеціалізованих екіпажів. їх формують за професійною ознакою, застосовують прогресивну технологію виконання робіт та комплексну механізацію, використовують штукатурні й малярні станції. Екіпажна форма організації передбачає застосування потоково-розчленованого методу для проведення опоряджувальних робіт. Комплекс робіт поділяють на окремі процеси, які виконують спеціалізовані ланки.

До складу бригади можуть входити робітники (машиністи), які обслуговують окремі машини, що забезпечить загальну зацікавленість у створенні кінцевої продукції. При цьому машиніста зараховують до складу будівельної організації або залишають у складі управління механізації.

Продуктивність праці робітника залежить від правильної організації його робочого місця. Робочим місцем називають частину виробничої площі, призначену для виконання певного обсягу трудових дій одним або кількома працівниками.

Робочі місця можуть бути стаціонарними і пересувними. На будівництві при виконанні опоряджувальних робіт майже немає стаціонарних робочих місць, адже робітник разом із пристроями і матеріалами під час виконання роботи пересувається з однієї ділянки приміщення на іншу.

На робочому місці опоряджувальника мають бути обладнання, матеріали і знаряддя праці, потрібні для виконання опорядження, їх розміщують так, щоб під час роботи не доводилося робити зайвих рухів. Ручний інструмент, який беруть правою рукою, має лежати справа, а той, що беруть лівою рукою, -- зліва. Якщо для роботи потрібен столик, то його встановлюють так, щоб з цього місця можна було виконати якнайбільший обсяг роботи.

Велике значення для організації робіт має своєчасна підготовка матеріалів і поточне забезпечення ними опоряджувальників. Тому в спеціально відведених приміщеннях заздалегідь сортують плитки, розкроюють лінолеум, приготовляють розчини і мастики. Підготовлені матеріали в процесі роботи ритмічно подають на робочі місця.

Під час виконання робіт обов'язково слід дотримуватися всіх правил техніки безпеки і виробничої санітарії. Робочі місця опоряджувальників обладнують засобами зв'язку, а також пристроями, які забезпечують нормальні гігієнічні умови (освітлення, захист від протягів тощо).

10. Нормування і система оплати праці опоряджувальників

У будівництві діють єдині норми і розцінки (ЕНиР), відомчі норми і розцінки (ВНиР) та місцеві норми і розцінки. Норми розробляють і періодично видають спеціальними збірниками. Норми на опоряджувальні роботи вміщено в збірнику Е8. Для вимірювання кількості витраченої праці передбачені такі норми: часу, виробітку, трудомісткості.

Нормою часу (Нч) називають кількість робочого часу, яка надається робітникові відповідної професії і кваліфікації за умови повного використання засобів виробництва, правильно організованої праці для виконання одиниці продукції (1 м2 штукатурення, 1 м2 облицювання тощо).

При визначенні норми часу враховують не тільки час, витрачений на виконання основної роботи, а й час, потрібний для перемішування будівельних розчинів, підготовку й чищення інструментів і механізмів, їх переміщення, а також на підготовку робочого місця. Норма часу (норма витрати праці) виражається у людино-годинах. Наприклад, норма часу, за який штукатур 3-го розряду наносить грунт на 100 м2 стіни вручну при простому штукатуренні, становить 20 люд.-год. Це означає, що штукатур 3-го розряду має нанести ґрунт на 100 м2 поверхні вручну за 20 год.

Нормою виробітку (Нв) називають кількість готової продукції, яку має виробити за одиницю часу (1 год) робітник відповідної кваліфікації або ланка.

Норма виробітку тісно пов'язана з нормою часу. Чим більше продукції виробляє робітник за одиницю часу, тим меншою буде норма часу, і навпаки. Залежність між ними обернено пропорційна і подається формулою Нч=1/Нв.

Знаючи норму часу, легко визначити виробіток робітника за 1 год. Для нашого прикладу на 100 м2 нанесення ґрунту Нч = 20 люд.-год, звідки норма виробітку становитиме Нв=100/Нч= 100/20 = 5м2, а змінна норма виробітку на одного робітника

5-8 = 40 м2.

Щоб визначити трудомісткість певного виду робіт, потрібно обсяг цих робіт помножити на норму часу. Наприклад, трудомісткість наклеювання облицювальної плитки (100 х 100 мм) на поверхню основи при товщині шва 3 мм обчислюють так: 1,6 люд.-год * 100 м2 = 160 люд.-год, де 1,6 люд.-год -- норма часу наклеювання плитки.

Якщо технічно обґрунтовані норми дають змогу визначити кількість якісно витраченої праці, то за допомогою тарифної системи оцінюють її якість, диференціюючи розміри заробітної плати залежно від кваліфікації (майстерності) працівника і складності роботи.

Основними елементами тарифної системи є: тарифно-кваліфікаційний довідник -- основа всієї тарифної системи. У ньому всі види робіт у виробництві розподілено за розрядами залежно від їхньої складності, з характеристикою робіт, що є основою тарифікації і визначення кваліфікації працівників при порівняльному оцінюванні виконаних робіт. Тарифно-кваліфікаційний довідник робіт і професій робітників, зайнятих у будівництві й ремонтно-будівельних роботах, установлює, до якого розряду за складністю належать окремі види будівельних робіт, а також вимоги, що ставляться до робітника-будівельника для присвоєння йому кваліфікаційного розряду. Для більшості професій будівельних працівників передбачається шість розрядів кваліфікації;

тарифна сітка -- це шкала, що встановлює співвідношення в оплаті праці робітників різної кваліфікації (розрядів) з метою більш високої оплати праці кваліфікованих будівельників порівняно з менш кваліфікованими і некваліфікованими;

тарифний коефіцієнт -- співвідношення (число), що показує, у скільки разів ставка відповідного розряду вища від ставки 1-го розряду:

Тарифний розряд робітника 1 2 3 4 6 6

Тарифний коефіцієнт 1,0 1,12 1,27 1,42 1,61 1,8

Як бачимо, будівельник 6-го розряду в 1,797 (~ 1,8) раза кваліфікованіший за будівельника 1-го розряду і, отже, його заробітна плата відповідно вища.

Тарифні ставки визначають розмір оплати праці за одиницю часу: за годину (годинні ставки), за день (денні ставки), за місяць (місячна ставка).

У будівництві застосовують дві основні форми заробітної плати: відрядну і погодинну, що поєднується з різноманітними преміями.

Найпоширенішою формою є відрядна оплата праці, за якої заробіток будівельника безпосередньо залежить від фактично виконаного обсягу робіт і установлених відрядних розцінок за одиницю якісної продукції. За цією системою оплачується праця близько 90 % будівельників.

Основна форма оплати праці -- пряма відрядна оплата, коли кожна одиниця виробленої продукції оплачується за однією розцінкою незалежно від ступеня виконання норм виробітку і термінів закінчення роботи.

Ефективнішою, ніж пряма відрядна, є відрядно-преміальна (акордна) оплата праці, при якій праця оплачується за весь комплекс робіт, а не за окремі його види.

Оплата здійснюється за акордною розцінкою в одиницях кінцевої продукції (наприклад, 1 поверх, 1 квартира, весь будинок).

За відрядно-преміальної системи, крім оплати за прямими відрядними розцінками, робітників преміюють за виконання акордного завдання у визначений термін або достроково. Розмір премії встановлюють від 0,5 до 3 % відрядного заробітку за нарядом за кожний відсоток скорочення нормативного часу. Якщо завдання у визначений термін не виконано, то премію не виплачують.

Погодинна форма оплати праці, тобто оплата за фактично відпрацьований час за тарифною ставкою, що відповідає розряду робітника, не встановлює залежності між виробітком і заробітком будівельника і, отже, мало стимулює підвищення продуктивності праці. Цю форму оплати праці застосовують тоді, коли робота не піддасться обліку і нормуванню або відрядна оплата не відповідає потребам виробництва і може вплинути на зниження якості робіт. Погодинно-преміальну систему вводять за якісне і своєчасне виконання завдань будівельниками за умови дотримання певних умов, передбачених положенням. Розмір премії становить до 40 % тарифної ставки. Робітників преміюють із фонду матеріального стимулювання за результатами роботи за рік. Основним документом, що визначає заробітну плату робітників, є наряд-завдання, в якому зазначаються роботи, що треба виконати, розцінки і норми часу, планована заробітна плата, враховуючи премію.

11. Правила техніки безпеки під час виконання опоряджувальних робіт

До опоряджувальних робіт, які складаються як із «мокрих», так і «сухих» процесів, допускаються особи, які досягли вісімнадцяти років і пройшли:

- професійну підготовку;

- попередній медичний огляд відповідно до вимог Міністерства охорони здоров'я України;

- вступний інструктаж з безпеки праці, виробничої санітарії, пожежної та електробезпеки.

При підготовці поверхонь та матеріалів до опорядження велику увагу слід приділяти дотриманню безпечних методів роботи з електроінструментом (корпус має бути заземленим, електропровід справним).

Працювати з ручним інструментом (зубилом, троянкою, бучардою тощо) при насіканні кам'яних поверхонь, розрізуванні та натягуванні металевої сітки потрібно в рукавицях, щоб не поранити руки. Працюючи будь-яким ударним інструментом, слід обов'язково одягати окуляри.

Очищати поверхні кислотами опоряджувальник повинен у захисних окулярах і міцних прогумованих чи брезентових рукавицях. Соляну кислоту дозволяється зберігати на робочому місці тільки розведеною у посуді з кришкою, яка щільно закривається. Треба пам'ятати, що соляна кислота може спричинити серйозні опіки.

Такі самі вимоги ставляться до зберігання хлорного вапна, що застосовується як протиморозний компонент штукатурного розчину. Готувати хлоровану воду та гасити вапно можна лише на відкритому повітрі або в приміщенні з примусовою вентиляцією.

Розпаковуючи та дозуючи сухі будівельні суміші, а також приготовляючи розчинові суміші, слід уникати пиління та розсипання їх і працювати у респіраторах.

Під час безпосереднього виконання штукатурних робіт ручний інструмент має бути справним. Дерев'яні ручки штукатурної лопатки, ковша і сокола добре обробляють, прошліфовують і міцно з'єднують з інструментом. Ручки терок і напівтерків улаштовують так, щоб у них вільно проходила рука штукатура в рукавичці. Ручка інструмента має бути без гострих кутів і кромок. Категорично забороняється брати руками розчини, в складі яких є вапно і цемент.

Потрібно остерігатися потрапляння вапняного розчину або вапна в очі. Якщо це сталося, то слід негайно промити очі розчином борної кислоти (1 чайна ложка на 1 склянку кип'яченої води) і звернутися до лікаря.

При механізованому нанесенні на поверхню звичайного розчину за допомогою форсунки і при торкретуванні поверхонь опоряджувальник має працювати в гумових чоботах, захисних окулярах і рукавицях.

Усі машини та механізми, що працюють під тиском, перед початком роботи перевіряють на тиск у півтора раза більшим від робочого.

Робоче місце оператора штукатурного агрегату обладнують світловим або звуковим зв'язком з робочим місцем штукатурів. Очищають форсунку лише після зупинення агрегату.

Працюючи на риштуваннях і помостах, слід дотримуватися правил техніки безпеки під час роботи на висоті.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Добровольский Г.М. Штукатурні і облицювальні роботи: Підручник для учнів проф.- техн. навч. закладів освіти.-К.: Техніка, 1997.-304с.: іл.

2. Карапузов Є.К., Соха В.Г., Остапченко Т.Є. Матеріали і технології в сучасному будівництві: Підручник. - К.: Вища освіта, 2005. - 495с.: іл.

3. Остапченко Т.Є. Технологія опоряджувальних робіт: Підручник. - К.: Вища освіта, 2003. - 384с.:іл.