Административное право

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Административное право

Административное право

Міністерство внутрішніх справ України

Запорізький юридичний інститут

Кафедра адміністративного права та адміністративної діяльності в ОВС

Контрольна робота

з адміністративного права

III варіант

Виконав:

Перевірив:

Запоріжжя – 1999

План

І. Взаємозв'язок форм і методів в діяльності органів державної

виконавчої влади. Стор. 3-14

ІІ. Практичне завдання. Стор. 15-16

Список використаної літератури. Стор. 17

Поняття метода як такого характеризується тим, що це певний прийом,

спосіб дії, характер волевиявлення. Метод же управління – це спосіб врливу

керуючого суб'єкта на поведінку об'єкта управління, яким може бути фізична

особа, група осіб або відповідні відносини. Виходячи з цього, під методами

будь-якої діяльності слід розуміти способи, прийоми, засоби, які

використовуються для досягнення поставленої мети і становлять зміст цієї

діяльності. Саме методи управління виражають змістовий бік керівного

впливу. Вони й є волею держави, конкретизованою відповідним органом у

рамках наданих йому юридично-владних повноважень. Тому методи державного

управління, як правило, фіксуються в адміністративно-правових актах, тобто

набувають певної форми. Саме методи управління, що використовуються

передусім органами державної виконавчої влади, адекватні змісту керівної

правової матерії, якою є регулятивні або правоохоронні, імперативні чи

дозвільні норми адміністративного права.

Виконавча влада впливає таким чином на суспільні відносини, зокрема

на основний їх вид – юридичні відносини, методами правового регулювання,

заборон, примусу, координації, контролю та ін. Ці юридичні інструменти

зорієнтовано на одну з головних якостей адміністративно-правових відносин:

вони впливають на характер і прояви вольової поведінки людей, інших

асоціацій. Діють же методи у правовому просторі, де в один вузол

“пов'язано” і дію загальнообов'язкових правил, заборон і дозволянь, і

економічні чинники, стимули та інтереси, і соціальні домагання, майнові і

трудові, і организаційні, побутові та інші соціальні зв'язки, що у цьому

просторі виникають і розвиваються.

Взаємозв'язок а також взаємодію методів і форм ми чітко можемо

дослідити. Указ Президента України від 21 липня 1994 р. “Про невідкладні

заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю”. Даний документ містить цілу

низку адміністративно-правових норм, які визначають найраціональніші методи

державного управління для використання в цій специфічній галузі. Насамперед

він містить норму, яка приписуе правоохоронним органам, вважати боротьбу зі

злочинами проти особи, злочинністю в економічній сфері, зокрема в кредитно-

фінансовій та банківській системах, у зовнішньоекономічній діяльності та

торгівлі, на транспорті, головними напрямами в діяльності.

У зв'язку з цим силовим структурам разом з іншими органами державної

виконавчої влади приписуеться “систематично здійснювати скоординовані

заходи, спрямовані на рішуче посилення боротьби з бандитизмом, корупцією,

іншими тяжкими злочинами.”

Їм пропонується звернути особливу увагу на “знешкодження

озброєних злочиних угрупувань, які мають міжрегіональний та міжнародний

характер, використовують вибухові речовини та пристрої, тероризують

населення.”

За наявності достовірної інформації про місця зборищ кримінальних

елементів МВС, СБУ, Національна гвардія одержали право “терміново проводити

спеціальні операції з затримання і перевірки підозрюваних осіб та вживати

до них заходи відповідно до законодавства України”. З профілактичною метою

правоохоронним органам дозволено “систематично здійснювати цільові

обстеження гуртожитків, готелів, вокзалів, портів, ринків, інших

місцезнаходжень осіб, що приїздять з іноземних держав, з метою виявлення

тих, що перебувають на території України з порушенням установленого

порядку, та вирішення питань щодо їх подальшого перебування в Україні”.

Узагальнення та наукове осмислення усього масиву відомих практиці методів

державного управління у неразривному зв'язку з формами управління

дозволяють визначити, що вони встановлюють правила поведінки у сфері

державного управління, тобто встановлюють обов'язкові для учасників

управлінських відносин нормативи, видають индивідуальні приписи на адресу

конкретних учасників управлінських відносин, вирішують в односторонньому

порядку питання, які виникають з ініціативи керованих об'єктів, здійснюють

нагляд і контроль за поведінкою учасників управлінських відносин,

застосовують стимулюючі засоби впливу на керовані об'єкти, застосовують

офіційні заходи примусового характеру з метою забеспечення належного

порядку у сфері державного управління.

Аналізуючи цей документ можна дійти висновку, як держава за допомогою

методів вирішує завдання в конкретній сфері управлінської діяльності. З

нього також видно, що методи визначають якісний бік управління. Тому

вдосконалювати управління, підвищувати його ефективність, - насамперед,

означає удосконалювати й підвищувати ефективність його методів. Методи

державного управління численні та різноманітні. Пояснюється це

багатоманітністю функцій усієї системи суб'єктів державного управління,

призначенням і змістом діяльності державно-управлінських, а також підлеглих

їм структур. Проте хоч якими б різноманітними в конкретних ситуаціях вони

не були, існують особливості, характерні для всієї системи методів

державного управління, які зводяться до того, що методи, як і будь-який

зміст, мають свою форму, своє зовнішнє вираження. Для методів державного

управління засобом зовнішнього вираження є форми державного управління.

Основними й найзагальнішими методами державного управління є методи

переконання, заохочення і примусу. Правильне застосування саме методів

переконання, заохочення й примусу в процесі здійснення державного

управління забезпечує найбільшу ефективність управлінської діяльності, її

максимальну ефективність, раціональне функціонування всіх адміністративно-

правових інститутів, непохилість правових устоїв у галузі управління.

Правильне розуміння принципу розумного поєднання цих методів забезпечує

досягнення максимально корисних результатів у процесі здійснення державного

управління. При цьому поєднання методів переконання, заохочення й примусу

повинно бути гармонійним в будь-якому нормативному документі.

Перебільшення ролі того чи іншого методу керівництва неухильно

призводить до соціальних дисонансів, до порушення норм законності.

Переконання й заохочення як всеохоплюючі методи становлять основу

функціонування апарату державного управління. Якщо звернутися до

правоохоронної діяльності, то виявиться, що органи державної виконавчої

влади найчастіше використовують у адміністративно-правових актах правове

пропагандування, пояснення сутності законів, правової політики держави,

проведення профілактичних заходів щодо недопущення антигромадських проявів,

заохочення громадян, які активно виявили себе в боротьбі з правопорушниками

а також забезпечення поширення позитивного досвіду в боротьбі з

правопорушеннями. Останнім часом у правовій науці більше уваги приділяється

такому методу, як заохочення правомірної поведінки громадян.

Передбачається, що з побудовою правової економічно розвиненої і стабільної

держави, він пошириться і в діяльності органів державної виконавчої влади.

З вищевикладеного слідує, що державна виконавча влада не може

реалізовуватися сама по собі. Вона має бути представлена в певних діях, які

сприймаються як такі, що містять державно-владні накази керуючого впливу.

Такі дії являють собою чітко виражені в реальній дійсності вольові

положення держави, дії, що йдуть від конкретних суб'єктів, які відбивають

інтереси держави, дії, які реально відчувають численні державні та

громадянські структури, а також фізичні особи. Якщо зостосувати цей підхід

до такої категорії, як виконавча влада, то цілком справедливим буде

висновок, що вона міститься і знаходить вияв у державному управлінні, а

суб'єктами, в чиїх діях вона представлена, будуть органи державної

виконавчої влади, які, в свою чергу, поширюють її вплив за допомогою інших

виконавчо-розпорядчих органів.

Так зміст державно-управлінської діяльності набуває потрібної форми і

піддається чіткому сприйняттю. Отже, у найзагальнішому вигляді під формою

управлінської діяльності слід розуміти той чи інший спосіб зовнішнього

вираження змісту цієї діядьності.

Кожен суб'єкт державного управління наділений відповідною

компетенцією, яка, як правило, дає йому можливість вибирати у конкретних

ситуаціях той чи інший варіант поведінки, варіанти конкретних дій, тобто

відбити зміст управлінської діяльності в тій формі, яка, на його думку,

найбільш ефективна і найбільшою мірою відповідає державним інтересам.

Конкретними прикладами форм управлінської діяльності можуть слугувати такі

їх дії, як видання акту управління, прийняття рішення, вирішення скарги,

проведення наради. Призначення ревізії, видача дозволу, реєстрація

підприємства, здійснення контролю, заборона чого-небудь тощо.

Аналіз використовуваних у державному управлінні форм свідчить, що їх

сукупність - це своєрідне системне утворення, компоненти якого тісно

взаємодіють один з одним, проти не є взаємозамінними.

Форми управлінської діяльності визначаються помітною самостійністю й

универсальністю щодо конкретних галузей і сфер державного управління. Між

ними немає жорсткої залежності і взаємообумовленості. Через це одні й ті

самі форми успішно застосовуються в різних галузях і сферах. Це дає змогу

виконавчо-розпорядчим органам через застосування усього масиву відомих форм

та відповідних методів реалізовувати свої повноваження і в економіці, і в

адміністративно-політичній діяльності, а також успішно розв'язувати питання

внутрішнього організаційного характеру. Водночас застосування органами

державної виконавчої влади тієї чи іншої форми багато в чому визначається

його компетенцією, характеристиками об'єктами управління, управлінською

метою, прагненням отримати той чи інший конкретний результат. У такій

ситуації принципово важливими виявляються уміння вільно орієнтуватись у

всій різноманітності форм, здатність здійснити обгрунтований вибір найбільш

ефективних серед них, а за необхідності поєднувати вже відомі, або знайти

нові форми.

Аналіз ступеня адміністративно-правової регламентації, порядку

використання управлінських форм, тобто того, наскільки жорстко, детально

держава регламентує застосування тієї чи іншої форми, показує, що вона

неоднакова для різних форм. Максимально регламентовані форми, що пов'язані

з реалізацією правозастосовних, правоустановчих функцій виконавчої влади.

Саме вони викликають найістотніші юридичні наслідки і іх регламентація має

важливе значення з позицій забезпечення режиму законності в державному

управлінні. Значно менше регламентовані форми, що не спричиняють прямих

юридичних наслідків. Тут виконавчим органам надається широка можливість

самостійного вибору управлінських форм та методів застосування. Однією з

найпоширеніших форм державного управління є встановлення норм права, яка

включає до себе видання нормативних актів управління, адміністративну

правотворчість. Основним призначенням цієї форми управлінської діяльності є

виконання наказів, а також інших державно-владних приписів, для реалізації

яких потрібні додаткові положення нормативного характеру. Встановлення норм

права підзаконного характеру в процесі виконавчо-розпорядчої діяльності

практично виражається у виданні органами виконавчої влади нормативних

актів. Цим шляхом забезпечується для них можливість активно впливати у

рамках вимог законів на підвідомчі сфери за допомогою відповідних методів

державного управління. В таких нормативно-правових актах часто містяться

обмеження і заборони, обумовлені специфікою среди управління. Вони формують

основи взаємодії різних суб'єктів управління, здійснюють правоохоронні

функції управлінського характеру, передбачають юридичні гарантії

забезпечення законності і дисципліни в управлінні. Так, Кабінет Міністрів

постановою № 576 від 12 жовтня 1992 р. затвердив нормативний документ –

Положення про дозвільну систему, яким установив цілий ряд норм, що

регламентують порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, охорони,

транспортування вогнепальної зброї, боєприпасів, радіоактивних,

наркотичних, отруйних речовин.

Нормотворчу діяльність органів державної виконавчої влади можна

вважати опосередкованою на відміну від безпосереднього встановлення норм

права, яке здійснюють органи законодавчої влади. Ця опосередкованість

визначається підзаконністю нормативних актів органів управління, що

видаються на основі й на виконання законів.

Основною формою управлінської діяльності де можна конкретно втілювати

методи управління є застосування норм права. Сюди слід віднести видання

нормативних актів управління, індивідуальних актів управління, актів з

застосування норм права, адміністративне розпорядництво. Саме за допомогою

юридичних актів індивідуального характеру закони та інші правові норми

застосовуються до конкретних обставин управлінського життя. Таки акти

містять точно визначені і персоніфіцировані юридично владні приписи.

Прикладами таких актів є накази про призначення на посаду, про звільнення з

посади, надання відпустки, допомоги, пільг, зарахування до резерву на

висунення, документи про утворення управлінських структур, постанови про

вирішення справ про адміністративні правопорушення, про розгляд скарг

громадян тощо. Кількість і масштабність актів застосування норм права не

піддається жодному переліку. По суті, вся динаміка державного управління

охоплюється цією формою діяльності виконавчо-розпорядчих органів.

Особливість адміністративно-правових норм і методів дійсно спостерігається

у співвідношенні. Кожна юридична форма управління передбачає використання

кількох методів. Так, юридичні акти управління можуть приписувати

застосування методів правової регламентації та єдиноначальства, економічних

і адміністративних, переконання і примусу. З іншого боку, кожний конкретний

метод може застосовуватися у кількох формах управління. Говорячи про те,

навіщо методи застосовуються у формах, слід сказати, що цьому передує

зангальний, спонукальний мотив – потреба в юридичному впливі на існуючі в

сфері державного управління відносини. Тому юридичний ефект – безпосередня

мета юридичного акта. Говорячи про юридичний ефект правових актів

державного управління, завжди мають на увазі вплив на відповідні відносини

у вигляді встановлення правових норм чи у вигляді встановлення конкретних

правовідносин. Адміністративно-правові форми і методи мають свої внутрішні

проблеми. Проблема методів діалектична. Це означає, що між даними методами

немає і не може бути антогоністичних суперечностей. З цих причин

застосовувані методи не можуть бути неадміністративними, незалежно від

вкладеного в них змісту.

Інша проблема методів в тому, що сьогодні пропонують ідею повністю

відмовитися в державному управлінні від методів адміністративного характеру

на користь економічних важелів впливу на суспільні відносини.

Третя проблема методів у її класифікації. Стосовно форм державного

управління то тут проблема збігається також з класифікацією. Найбільш

поширеними є дві кваліфікації: по-перше, за значенням наслідків, які

виникають у результаті використання тієї чи іншої форми; по друге, за

ступенем правової регламентації процесу їх застосування.

Таким чином резюмуючи цю роботу доцільним буде сказати, що виконавча

влада функціонує у певних формах і за допомогою відповідних методів, а

діяльність органів виконавчої влади завдяки цьому виступає як регулятор

суспільних відносин. Це дозволяє органам державної виконавчої влади активно

впливати на суспільне життя, ефективно вирішувати питання господарського,

адміністративно-політичного, соціально-культурного будівництва.

Дайте оцінку ситуації та прийміть вірне рішення.

Виходячи з умов завдання ситуацію яка склалася можна розглянути у двох

основних напрямках:

1. неповнолітній Комин взяв у свого батька пневматичну гвинтівку або

викрав її;

2. його батько сам дозволив взяти свому синові пневматичну гвинтівку;

Якщо розглядати першу ситуацію, то з'ясується таке: батько Комина

повинен був прийняти всі необхідні заходи щодо зберігання цієї пневматичної

гвинтівки. Відповідно з цим, якщо б ці правила були виконані то й Комин би

не мав можливості взяти її або викрасти.

Згідно інструкції “Про порядок виготовлення, придбання, зберігання,

обліку, перевезення і використання вогнепальної зброї, боєприпасів до неї

та вибухових матеріалів” затвердженої наказом МВС України від 25 березня

1993 р. № 164 із змінами внесеними згідно з Наказом МВС України від 22

травня 1995 р. № 255 та від 10 червня 1995 р. № 372 “вогнепальна зброя, яка

належить окремим особам, повинна зберігатися в місцях постійного проживання

власників в міцних, з надійними замками дерев'яних шафах або металевих

ящиках, спеціально виготовлених для зберігання зброї, в розібраному,

розряженому стані, із спущеними курками, окремо від бойових припасів. До

зброї не повинні мати доступ сторонні особи, і особливо, діти.”

Про це говорить абз. 1 п. 12.12 інструкції. Відносно цієї ситуації

слід сказати про те, що батько Комина буде підлягати притягненню до

адміністратиної відповідальності за ч. 1 ст. 190 КпАП лиш у тому випадку

коли на дії передбачені в диспозиції не буде відповідного дозволу органів

внутрішніх справ, і коли калібр гвинтівки буде вище 4,5 мм, а швидкість

польоту кулі вище 100 метрів у секунду.

Відносно другої ситуації то ми будемо притягувати батька Комина до

відповідальності за ст. 184 ч. 3 КпАП.

Чи вбачається в діях неповнолітнього Комина склад адміністративного

правопорушення?

Ні не вбачається, згідно зі ст. 12 КпАП.

Список використаної літератури

1. Закон України “Про митницю”. – ВВТ № 4. – 91 р.

2. Кодекс України про адміністративні правопорушення. – К. 1998р.

3. Адміністративне право / під ред. Ю. П. Питяк, В. В. Зуй – К.1996р.

4. Адміністративне право України. / під ред. Л. Коваль. – К. 1994 р.

5. Адміністративне право. / під ред. Г. Я. Павловського. – К. 1986 р.