Пенсии в Украине

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Пенсии в Украине

Пенсии в Украине

ЗМІСТ

|І. Вступ |3 |

|ІІ. Основна частина | |

|Правова природа пенсій |4-9 |

|Види пенсій |10-40 |

|Призначення, нарахування і виплата пенсій | |

|ІІІ. Висновок |41-50 |

|Список використаних першоджерел та літератури |51-56 |

| |57-65 |

Нині діє єдина державна система пенсійного забезпечення, що залишилася нам

у спадшину від колишнього Союзу РСР. Вона сформована на принципах старої

бюджетно-розпорядчої моделі соціальної політики і не орієнтована на

труднощі перехідного періоду до ринкової економіки, складну демографічну

ситуацію в Україні.

Перехід до нової економічної моделі – ринкової економіки,

розвантаження Державного бюджету, за рахунок якого раніше виплачувалися

пенсії й допомоги, передбачає формування нової системи пенсійного

забезпечення.

Найважливішими чинниками розвитку пенсійного забезпечення є рівень

розвитку економіки, демографічні та інші соціальні проблеми. Всі ці фактори

діють у взаємній обумовленості, і розгляд їх дозволить визначити тенденції

розвитку пенсійного забезпечення і передумови формування нової системи, яка

відповідає цьому етапові розвитку нашої країни.

У юридичній літературі досить докладно розглянуто питання пенсійного

забезпечення, а зокрема поняття “пенсія” та її суттєві ознаки. Отже пенсія

це:

періодичні виплати, що проводяться за рахунок коштів соціального

страхування з метою матеріального забезпечення робітника, службовця чи його

сім’ї у зв’язку з завершенням повного великого циклу його трудової

діяльності або у зв’язку з остаточним чи тривалим вибуттям його з числа

повноцінних працівників[1];

матеріальне забезпечення громадян у старості, по інвалідності та в разі

втрати годувальника, а також за вислугу років у вигляді систематичних

грошових виплат[2];

регулярна (періодична) грошова виплата соціально-аліментарного призначення,

що провадиться особам похилого віку, інвалідам та іншим категоріям громадян

та їх сім’ям у випадках, передбачених законом із суспільних фондів

споживання у зв’язку з їх (або особи, на утриманні якої вони знаходяться)

минулою трудовою або іншою суспільно корисною діяльністю, яка припинена або

замінена більш легкою діяльністю з передбаченої законом поважної причини;

виплата, розмір котрої співвідноситься, як правило, з минулим заробітком.

Ця виплата є для непрацюючих пенсіонерів основним джерелом засобів до

існування[3];

щомісячні грошові виплати громадянам за рахунок держави для їхнього

матеріального забезпечення в старості, в разі інвалідності, втрати

годувальника, а також за вислугу років[4];

щомісячні виплати з фондів для непрацездатних, що призначаються в розмірах,

співвіднесених з минулим заробітком, особам, які впродовж установленого

строку займалися суспільно корисною діяльністю й досягли певного віку[5];

виплата, що провадиться державою у зв’язку з настанням певної обставини у

житті людини, – досягнення певного віку, інвалідності, смерті

годувальника[6];

державна виплата, яка провадиться з Пенсійного фонду з метою матеріального

забезпечення непрацездатних громадян у зв’язку з їх минулою трудовою чи

іншою суспільно корисною діяльністю у розмірах, як правило, співвіднесених

з минулим заробітком пенсіонера[7];

щомісячні грошові виплати, що надаються громадянам при досягненні певного

віку, настанні інвалідності, в разі втрати годувальника, а також у зв’язку

з тривалою професійною діяльністю[8].

В.А. Ачаркан визначає пенсію як “грошове забезпечення отримуване з

суспільних фондів споживання громадянами за наявності в них постійної чи

стійкої непрацездатності, або за віковою ознакою, у зв’язку з вислугою

років, або встановлюване через медичне обстеження (для визначення

інвалідності), пенсія призначається громадянам за їхню працю в минулому чи

іншу суспільно корисну діяльність і покликана служити для них постійним і

основним джерелом засобів до існування”[9].

Думку В.А. Ачаркана про те, що пенсійне забезпечення основане на

втраті громадянином працездатності, поділяє Я.М. Фогель, який стверджує, що

загальною передумовою виникнення пенсійних правовідносин є постійна чи

тривала непрацездатність, тобто певний побутовий стан організму людини[10].

Щодо такого розмаїття визначень вченими висловлені думки. Так,

Р.Іванова вважає, що відмінності з окремих ознак пенсії мають суто

термінологічний характер і тому на них зупинятися не слід[11]. І. Сирота,

навпаки, не даючи власного визначення, детально зупиняється на ознаках, які

пропонувались до включення у дефініцію пенсії, його міркування щодо

недоречності введення окремих з них до визначення поняття “пенсія” і

необхідності уточнити інші заслуговують на увагу[12].

Наведені вище поняття належали до трудових пенсій або до одного з її

видів – пенсії за віком, тобто по старості. Спочатку той чи інший дослідник

давав перелік характерних, на його думку, ознак і за допомогою їх модулював

саме визначення. Такий підхід, на мій погляд, є вірним.

Як відомо, чинне законодавство до трудових пенсій відносить наступні:

1. за віком;

2. по інвалідності;

3. в разі втрати годувальника;

4. за вислугу років.

Для них характерні такі риси:

пенсія—це платіж, що провадиться державою у грошовому вираженні. Існуюча

сьогодні практика видачі пенсії товарами чи послугами є вимушеною

тимчасовою акцією держави у перехідний період;

вказані платежі здійснюються регулярно, тобто періодично у встановлені

законом строки. Чинне законодавство передбачає щомісячну виплату пенсій;

кошти на виплату пенсій виділяються із спеціально створених для цього

джерел (страхових фондів, державного бюджету);

розмір щомісячної пенсії залежить від трудового стажу, заробітку, умов

праці. При проведенні пенсійної реформи розмір пенсії залежатиме від

тривалості страхового стажу і величини заробітку, з якого сплачуються

внески;

пенсія призначається лише тоді, коли настає передбачений законом страховий

випадок (досягнення певного віку, інвалідність, смерть годувальника);

участь громадян у створенні страхових фондів, з яких виплачується пенсія;

коло осіб, які мають право на пенсію, точно окреслене в законі і

розширеному тлумаченню не підлягає. До нього належать непрацездатні

громадяни, а також іноземці та особи без громадянства, котрі на законних

підставах проживають не території України. Умови, за яких виникає

суб’єктивне право на відповідний від обов’язкової суспільно корисної

діяльності шляхом надання матеріального забезпечення, яке може замінити

основні джерела засобів до існування;

порядок призначення та виплати пенсій регламентується нормативними актами

найвищої юридичної сили – законом. Відповідно до ст.92 Конституції України

виключно законами визначається основи соціального захисту, форми і види

пенсійного забезпечення.

Визначення поняття “трудова пенсія” повинно врахувати й ті зміни, що

відбуваються сьогодні у пенсійному законодавстві. Таким чином, трудова

пенсія – це залежно від тривалості трудового (страхового) стажу роботи і

величини заробітку, з якого сплачуються страхові внески, щомісячна грошова

виплата особі із спеціально створених для цього державою фондів за умов і в

порядку, передбачених законодавством.

У зв’язку з необхідністю розмежування джерел фінансування виплати

різних видів соціального забезпечення планується пенсії за вислугу років

трансформувати у дострокові пенсії, але за своєю суттю вони належатимуть до

трудових.

Найважливішою організаційною формою системи соціального захисту

населення є державне пенсійне страхування. Для цієї системи характерні:

1. “страховий” метод утворення коштів – нарахування на всіх

суб’єктів підприємницької діяльності та громадян, які працюють

на умовах трудового договору або контракту, страхових внесків і

внесення їх до Пенсійного фонду;

2. визначений контингент забезпечуваних працівників, деяких інших

громадян і членів їхніх сімей;

3. специфічні види матеріального забезпечення (пенсії, допомоги,

компенсації та інші соціальні послуги);

4. керування державними органами.

В Україні створену єдину систему пенсійного забезпечення. Вона

виявляється насамперед у тому, що виплата пенсій практично всім категоріям

пенсіонерів здійснюється за рахунок коштів Пенсійного фонду Україні і,

частково, дотацій з Державного бюджету, які виділяються на пенсійне

забезпечення. Єдина система передбачає централізоване правове регулювання,

що гарантує повсюдне на всій території країни рівні умови та норми,

однакові можливості здійснення громадянами України одного з найважливіших

соціальних прав.

Бюджет Пенсійного фонду України – основне джерело фінансування

пенсійного забезпечення громадян України, передбачений Законом України “

Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року і Законом України “Про

збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” від 26 червня 1997 року.

Цей бюджет складається зі страхових внесків суб’єктів підприємницької

діяльності і фізичних осіб. Розмір страхових внесків для платників

установлено окремо для підприємців, які використовують працю найманих

робітників, – 32% від об’єкта оподаткування, а для платників, що працюють

на умовах трудового договору (контракту) – 1% від об’єкта оподаткування.

Пенсійний фонд України не включається до Державного бюджету України.

Забороняється використання коштів Пенсійного фонду не за цільовим

призначенням. Під опікою Пенсійного фонду нині знаходиться біля 14,5 млн.

пенсіонерів[13]. Наприклад, в Дніпропетровській області 1 млн. 58 тис.

пенсіонерів. З них 831300 получають трудову пенсію, максимальний розмір

якої 59 гривень[14].

Громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, з

інвалідності, на випадок втрати годувальника та в інших випадках

передбачених Законом України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада

1991 року.

Іноземні громадяни та особи без громадянства, що проживають на

Україні, мають право на пенсію врівні з громадянами України на умовах

передбачених законодавством або міждержавними угодами. Пенсійне

забезпечення громадян України, які проживають за її межами учиняється за

угодами з іншими державами.

В випадках, коли угодами між Україною та іншими державами передбачені

інші правила, ніж ті, які містяться в Законі “Про пенсійне забезпечення”,

то застосовується правила встановлені цією угодою.

Пенсії бувають трудові і соціальні.

До трудових пенсій належать пенсії за віком, з інвалідності, у разі

втрати годувальника та за вислугу років.

Пенсією за віком прийнято називати таку пенсію, яка встановлюється з

досягненням певного віку та одночасною наявністю необхідного стажу роботи.

Вік, який дає право на пенсію за віком зазвичай зветься пенсійним. Термін

“пенсійний вік” у законодавстві не вживається. Натомість у кожному випадку

називається вік, із досягненням якого призначається пенсія за віком.

Введення цього терміна охоплює декілька віків. Пенсійний вік, як і

тривалість стажу, встановлюється законом. Право на пенсію за віком

нерозривно пов’язане з трудовою діяльністю людини. Досягнення пенсійного

віку служить підставою для припинення трудових відносин працівників із

роботодавцями, через що у держави виникає необхідність пенсійного

забезпечення громадян. Право на пенсію за віком мають: чоловіки – при

досягненні 60-ти років, які мають стаж роботи не менш 25 років та жінки –

при досягненні 55-ти років і наявності стажу роботи не менш 20 років.

Пенсія за віком відрізняється від інших видів пенсійного забезпечення,

приміром, від пенсії з інвалідності та за вислугу років. Вона відрізняється

від пенсії з інвалідності тим, що її призначення не залежить від фактичного

стану працездатності людини. Пенсію за віком не важко відрізнити і від

пенсії за вислугу років, хоч обидві ці пенсії встановлюються незалежно від

фактичного стану працездатності. Різниця полягає в тому, що для отримання

пенсії за віком є необхідним певний вік, а право на пенсію за вислугу років

зазвичай не передбачає досягнення будь-якого віку.

Пенсії за віком – головний вид матеріального забезпечення

непрацездатних громадян, що стосується життєво важливих інтересів мільйонів

вітчизняних пенсіонерів. У загальній чисельності пенсіонерів (близько 14

млн. осіб) 10 млн. пенсіонери за віком[15].

Пенсія за віком диференціюються за окремими підвидами залежно від умов

праці, тривалості трудового стажу, спеціальних (додаткових) юридичних

підстав і розміру цих пенсій. Всі ці обставини залежать від того, про

забезпечення яких категорій громадян ішла мова. З огляду на це законодавець

поділяє призначення пенсій за віком на три види: на загальних підставах,

пільгових і спеціальних юридичних умовах. Загальними правовими підставами

пенсійного забезпечення за віком є пенсійний вік і трудовий стаж

установленої тривалості. Саме цими двома умовами передбачено право на

забезпечення пенсією за віком.

Що ж до спеціальних юридичних підстав, то вони мають значення для

окремих категорій громадян: потерпілих від Чорнобильської катастрофи;

інвалідів, учасників війни і сімей загиблих воїнів; багатодітних матерів і

матерів інвалідів з дитинства; жінок, які працювали в текстильному

виробництві, механізаторами, а також на деяких видах робіт у сільському

господарстві; сліпих і хворих гіпофізарним нанізмом (ліліпутів); за певного

стажу роботи.

За загальним правилом, право на пенсію за віком чоловіки набувають з

досягненням 60-ти, а жінки – 50-ти років. Такі вікові межі встановлено для

отримання пенсії тим, хто мав звичайні умови праці. Слід визначити, що в

разі втрати годувальника жінка має рівні права з чоловіком стосовно видів і

рівня соціального забезпечення. Для жінок у нашій країні передбачені певні

переваги. Це знаходить конкретне вираження у встановленні для них нижчого

пенсійного віку і зниження стажу роботи, необхідного для призначення пенсії

за віком і з інвалідності внаслідок загального захворювання. Пенсійне право

передбачає різницю в пенсійному віці для чоловіків і жінок здебільшого у 5

років. Така різниця характерна для всіх випадків диференціації віку за

ознакою статі, в тому числі і для призначення пенсії за віком на пільгових

умовах.

Друга загальна умова призначення пенсії за віком – це стаж роботи. Для

призначення повної трудової пенсії за віком є необхідним стаж роботи 20-25

років, відповідно для жінок і чоловіків. Чимало категорій працівників мають

право на пенсію на пільгових умовах. Під пільговим пенсіонуванням слід

розуміти можливість вийти на пенсію за віком або в молодшому віці за

загальної незмінної тривалості трудового стажу. Пільгове пенсіонування в

окремих випадках означає можливість отримувати пенсію в більшому розмірі.

На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від

місця останньої роботи.:

Працівники зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з

особливо шкідливими і особливо тяжкими умовами праці, – за списком №1

виробництва, робіт, професій, посад та показників, затвердженому Кабінетом

Міністрів України від 11 березня 1994 року, та результатам атестації

робочих місць:

чоловіки – по досягненні 50 років при наявності стажу роботи не менш 20

років, з них не менш 10 років на зазначених роботах;

жінки – по досягненні 45 років при наявності стажу роботи не менш 15 років,

з них не менш 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Робітникам, які мають не менш половини стажу роботи з особливо тяжкими

умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку

(60 та 55 років) на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і 1

рік 4 місяці – жінкам.

Працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими та

тяжкими умовами праці – за списком №2:

чоловіки – по досягненні 55 років з наявністю стажу роботи не менш 25

років, з них не менш 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки – при досягненні 50 років з наявністю стажу роботи не менш 20 років з

них не менш 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менш половини стажу роботи з шкідливими та

тяжкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із

зменшенням віку (60 та 55 років) на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої

роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.

Трактористи-машиністи, безпосередньо зайняті у виробництв

сільськогосподарської продукції в колгоспах та інших підприємствах

сільського господарства – чоловіки при досягненні 55-ти років і при

загальному стажі роботи не менш 25-ти років, з них не менш 20-ти років на

зазначених роботах.

Жінки, працюючі трактористами-машиністами, машиністами будівельних, та

вантажно-розвантажувальних машин, змонтованих на базі тракторів та

ескалаторів, – при досягненні 50-ти років і при загальному стажі роботи не

менш 20-ти років, з них не менш 15-ти років на зазначених роботах.

Жінки, які працюють доярками (операторами машинного доїння), свинарками в

колгоспах та інших підприємствах сільського господарства, – при досягненні

50-ти років і зі стажем зазначених робіт не менш 20-ти років при умовах

виповнення норм обслуговування.

Жінки, зайняті в продовж повного сезону на вирощуванні, збору та обробці

тютюну,– при досягненні 50-ти років і зі стажем зазначеної роботи не менш

20-ти років.

Робітниці текстильного виробництва, зайняті на станках і машинах, – за

списком виробництв і професій, затвердженому в порядку, визначеному

Кабінетом Міністрів України від 12 жовтня 1992 року, при досягненні 50-ти

років і при стажі зазначеної роботи не менш 20-ти років.

Жінки, працюючі в сільськогосподарському виробництві, та які виховали п’ять

чи більше дітей, незалежно від віку і трудового стажу, в порядку,

визначеному Кабінетом Міністрів України.

Водії міського пасажирського транспорту та вантажних машин, зайнятих в

технічному процесі важких та технічних виробництв:

чоловіки – при досягненні 55-ти років і при стажі роботи 25 років, також на

зазначених роботах не менш 12 років 6 місяців;

жінки – при досягненні 50-ти років і при стажі роботи 20 років, також на

зазначених роботах не менш 10 років.

В Законі України “Про статус і соціальний захист громадян, які

постраждали від Чорнобильської катастрофи” від 19 грудня 1991 року, з

значними змінами постановою Верховної Ради України від 6 червня 1996 року,

установлено коло громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи,

визначено їхній статус, категорії потерпілих і заходи соціального захисту.

Згідно з цим Законом пенсії за віком працюючим або тим хто проживає на

території радіоактивного забруднення, призначаються зі зменшенням

загальновстановленого пенсійного віку. При цьому величина знижки пенсійного

віку залежить від статусу й категорії громадян, які зазнали впливу

радіації, часу роботи чи проживання потерпілих на території радіоактивного

забруднення.

Право на пільгове пенсійне забезпечення за віком мають учасники та

інваліди війни, а також сім’ї загиблих воїнів. Воно виникає з настанням

таких умов:

досягнення віку (чоловіками – 55, жінками – 50 років);

стажу роботи (у чоловіків – 25, у жінок – 20 років) і наявності спеціальної

юридичної підстави – участі у бойових діях, а далі інвалідів війни –

поранення, контузії чи каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини чи

виконання інших обов’язків військової служби, або внаслідок захворювання,

пов’язаного з перебуванням на фронті чи виконанням іншого військового

обов’язку.

Право на пенсію на пенсію на пільгових умовах мають також батьки та

дружини військовослужбовців, які не взяли повторного шлюбу, загиблих на

фронті чи під час виконання іншого військового обов’язку, або померлих у

період військової служби: чоловіки з досягненням 55-річного віку і стажем

роботи не менш 25 років; жінки – з досягненням 50-річного віку і стажем

роботи не менш 20 років.

За особливими показниками, які характеризують стан здоров’я, пенсія за

віком на пільгових умовах призначається громадянам – хворим гіпофізарним

нанізмом (ліліпути) і диспропорційним карликам: чоловікам – із досягненням

45-річного віку і стажем роботи не менш 20 років, жінкам – із досягненням

40-річного віку і стажем роботи не менш 15 років.

За станом здоров’я на пільгових умовах призначається пенсія інвалідам

зору 1 групи – сліпим. Ці особи мають право на пенсію за віком: чоловіки –

з досягненням 50-річного віку і стажем роботи не менш 10 років.

Ще одним видом трудової пенсії є пенсія за вислугу років. Вона являє

собою щомісячні виплати з Пенсійного фонду та інших джерел фінансування, що

призначаються довічно в розмірі, співвіднесеному з минулим заробітком,

особам, які мають установлений законом спеціальний стаж.

Важливою умовою для призначення пенсії за вислугу років є певний стаж

роботи за спеціальністю. Однак умови призначення пенсії за вислугу років

неоднакові. В одних випадках вони призначаються незалежно від віку, в інших

– установлюється вік і стаж.

Коло осіб, які мають право на пенсію за вислугу років, визначено

законодавством. Це окремі категорії працівників, перелік яких установлено в

статтях 54 і 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, а також в інших

спеціальних нормативних актах. Законодавство вирізняє чотири категорії

громадян:

військовослужбовці, службовці та працівники органів внутрішніх справ;

працівники цивільної авіації та льотно-випробувального складу;

державні службовці, судді, працівники прокуратури і митних органів;

окремі категорії працівників та спеціалістів інших галузей народного

господарства.

Першій із зазначених категорій пенсії призначаються за наявності

певної вислуги років служби, зазвичай незалежно від віку, інколи – в

сукупності з віком та іншими обставинами; наприклад: хворобою, скороченням

штатів військових формувань.

Мінімальний розмір пенсії за вислугу років не визначено, але вони не

можуть бути нижче загальновстановленого мінімального розміру пенсії за

віком.

Порядок оформлення пенсії за вислугу років регламентується відомчими

наказами Міністерства оборони і Міністерства внутрішніх справ.

Заявки про призначення пенсій подаються військовослужбовцями у

районний військовий комісаріат за вибраним після звільнення з військової

служби місцем проживання. Пенсії працівникам органів внутрішніх справ

оформлюють кадрові служби обласних управлінь внутрішніх справ. Призначають

і нараховують пенсії відділи пенсійного забезпечення фінансово-економічних

управлінь Міністерства внутрішніх справ України.

У другій групі умовами призначення пенсії за вислугу років є наявність

певного стажу роботи за спеціальністю (вислуги років) і припинення до часу

звернення за пенсією роботи, яка дає право на пенсію за вислугу років.

Перелік посад льотного складу та інших працівників цивільної авіації,

порядок нарахування строків вислуги років для призначення ним пенсій

затверджено постановою Кабінетом Міністрів України від 21 липня 1992

року[16].

Характерною особливістю даної пенсії є диференціація вислуги років

залежно від статі того, хто звернувся за пенсією. Вона складає для

чоловіків 25, для жінок – 20 років. У строк вислуги зараховується робота на

посадах, які дають право на пенсію за вислугу років.

Ще одна категорія працівників , які мають право на пенсію за вислугу

років належать посадові особи та інші працівники державного апарату. Коло

цих осіб визначено спеціальними законодавчими актами.

Пенсія державним службовцям призначається з досягненням загального

трудового стажу для чоловіків – не менш 25, для жінок – не менш 20 років, в

тому числі стажу державної служби не менш 10 років.

Державний службовець, звільнений з державної служби у зв’язку з

засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового

становища, чи вчиненням корупційного діяння, позбавляється права на

отримання пенсії, передбаченої Законом України “Про державну службу”[17].

Умови для надання пенсії суддям тільки одна стаж роботи на посаді

судді не менше 20 років і вихід у відставку. Судді у відставці, які мають

стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором

пенсія чи щомісячне довічне утримання в розмірі 80% заробітної плати

працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи після

20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання

збільшується на 2% заробітку, але не більше 90% заробітку судді.

Судді, звільненому з посади через засудження за умисний злочин,

вчинений з використанням свого посадового становища, чи корупційне діяння,

пенсія призначається на загальних підставах[18].

Пенсія працівникам прокуратури призначаються диференційовано залежно

від займаної посади.

Працівникам, які обіймають прокурорські посади, пенсії призначаються з

досягненням 55-річного віку чоловіками і 50-річного – жінками, з вислугою

на цих посадах не менше 20-ти років, у розмірі 50% місячного заробітку. За

кожний рік вислуги понад 20 років пенсія збільшується на 2% цього

заробітку.

Слідчим працівникам і працівникам, які обіймають прокурорські посади,

не маючи вислуги 20 років, якщо їхній стаж служби в органах прокуратури

складає не менше 12 років, з досягненням чоловіками 60-річного віку із

загальним стажем роботи 25 років та більше, а жінкам – 55-річного віку із

загальним стажем роботи 20 років та більше, пенсії призначаються в розмірі,

пропорційному кількості повних років роботи на прокурорсько-слідчих посадах

із розрахунку: 50% місячного заробітку за 20 років вислуги. Загальний

розмір пенсії за вислугу років, нарахований за зазначеними правилами, не

може перевищувати 25% відповідного заробітку, а особам, які брали участь у

ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і віднесені до 1-ї категорії

– 85%, до 2-ї категорії – 80%[19].

Що ж до працівників митних органів, то вони також мають право на

пенсійне забезпечення за вислугу років за Законом України “про державну

службу” з досягненням певного віку і наявності вислуги: жінки — 50-річного

віку і 20 років вислуги; чоловіки — 55-річного віку і 25 років вислуги.

Найчисельніша група працівників, які користуються правом на пенсію за

вислуги років — це працівники, зайняті в різних галузях народного

господарства. Визначальними умовами пенсійного забезпечення кожної

категорії працівників, є професія, посада, тривалість трудового стажу,

галузь народного господарства та інші показники: список виробництв,

професій і посад працівників.

Існують такі списки професій і посад, робота в яких дає право на

пенсію за вислугу років:

окремих категорій працівників залізничного транспорту;

працівників плавскладів окремих видів суден морського, річкового флоту і

флоту рибної промисловості;

працівників підприємств лісної промисловості та лісового господарства;

працівників освіти, охорони здоров’я і соціального захисту;

заслужених майстрів спорту і майстрів спорту міжнародного класу;

артистів театрів та інших театрально-видовищних підприємств і колективів.

Кожний із цих списків містить конкретний і вичерпний перелік

найменувань професій і посад, робота в яких дає право на пенсію за вислугу

років.

Пенсії за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров’я та

соціального захисту призначається в розмірах, установлених для загального

стажу роботи (25 років у чоловіків і 20 у жінок). Пенсія нараховується з

заробітку, отриманого перед припиненням роботи, який дає право на пенсію за

вислугу років. Для нарахування пенсії береться до уваги ставка чи оклад,

передбачений щодо стажевої групи, який передує вищій ставці заробітної

плати. Враховуються також різноманітні доплати й надбавки до заробітної

плати.

Правом на пенсію за вислугу років заслуженим майстрам спорту і

майстрам спорту міжнародного класу користуються спортсмени, які мають

особливі заслуги перед фізкультурним рухом, за наявності загального стажу

роботи для чоловіків і жінок не менше 20 років і перебування у складі

збірних команд України не менше 6 років незалежно від віку[20].

До загального трудового стажу зараховується перебування зазначених

спортсменів у складі збірних команд України та інші види трудової

діяльності передбачені ст.56 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

Категорії артистів театрів, які мають право на пенсію за вислугу

років, передбачено в переліку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів

України від 12 жовтня 1992 року[21]. Пенсії за вислугу років призначаються:

артистам балету, артистам – виконавцям танцювальних номерів, артистам

цирків за наявності стажу творчої роботи на сцені не менше 20 років;

артистам-вокалістам, артистам, які грають на духових інструментах,

жонглерам та артистам оригінального жанру в цирках і конкретних

організаціях зі стажем творчої роботи на сцені не менше 25 років;

артистам хору театрів опери та балету, концертмейстерам вокально-

драматичної частини зі стажем творчої роботи на сцені не менше 30 років.

Рівночасно слід урахувати, що пенсія за вислугу років призначається за

умови полишення роботи, яка дає право на даний вид пенсії.

Інший вид трудової пенсії – це пенсія з інвалідності. Вона є одним із

видів соціального захисту непрацездатних. Її можна визначити як щомісячні

грошові виплати з Пенсійного фонду, призначувані в разі встановлення

медичним органом однієї з трьох груп інвалідності, які тягнуть повну або

часткову втрату працездатності внаслідок трудового каліцтва, професійного

чи загального захворювання, з інших причин.

Слово “інвалідність” (від лат. іnvalidus – безсилий, слабкий) означає

нездатність людини працювати за своєю професією чи взагалі внаслідок

захворювання або вродженого дефекту розвитку[22].

Інвалідність у юридичній літературі визначається як посвідчення

медичним органом стану здоров’я, за якого громадянин унаслідок хронічного

захворювання чи анатомічних дефектів, котрі спричиняють стійке, попри

лікування, порушення функцій організму, змушений припинити професійну працю

чи, може працювати в разі значних змін звичайних умов праці[23].

Згідно з Законом “Про основи соціальної захищеності інвалідів України”

від 21.03.91, інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму,

обумовленим захворюванням, наслідків травм чи уроджених дефектів, що

приводять до обмеження життєдіяльності, до необхідності соціальної допомоги

й захисту.

Встановлення інвалідності проводять МСЕК, функції яких регламентуються

спеціальною інструкцією “Про встановлення груп інвалідності”, затвердженою

Міністерством охорони здоров’я України та узгодженою з Федерацією

профспілок України 28 грудня 1991 року.

Залежно від ступеня втрати працездатності інвалідність диференціюється

на три групи: I, ІІ та ІІІ.

Підставою для встановлення І-ї групи інвалідності є різко виражене

обмеження життєдіяльності, обумовлене захворюванням, наслідком травм,

уродженими дефектами, що призвело до різко вираженої соціальної

дезадаптації, неможливості навчатися, спілкуватися, контролювати свою

поведінку, рухатися, самостійно себе обслуговувати, брати участь у трудовій

діяльності, якщо зазначене порушення викликає необхідність постійної

сторонньої допомоги.

ІІ група інвалідності встановлюється особам, які не потребують

постійної сторонньої допомоги, але мають надто виражені порушення функцій

організму, що утруднюють можливість навчатися, рухатися, брати участь у

трудовій діяльності, або коли окремі види праці можуть бути доступними

тільки у спеціально створених умовах.

Особам з обмеженням життєдіяльності внаслідок порушення функцій

організму, обумовлених хронічними захворюваннями, наслідком травм,

уродженими дефектами, що призводять до значного зниження працездатності,

встановлюється ІІІ група інвалідності. Вона дає підставу для переведення

працівника за станом здоров’я на легшу чи меншу за обсягом роботу, на

роботу, яка потребує нижчої кваліфікації.

Пенсія з інвалідності військовослужбовцям та працівникам міліції

призначається за весь час інвалідності, встановлений МСЕК, а інвалідам –

чоловікам, яким більше 60 років, і жінкам, яким більше 55 років, – довічно.

Повторний огляд цих інвалідів проводиться лише за їхньою заявою.

У деяких випадках для призначення пенсії з інвалідності юридичне

значення має час настання інвалідності, визначуваний у рішенні МСЕК про

встановлення інвалідності.

Законодавством передбачено також строки встановлення групи

інвалідності. Вони встановлюється залежно від стану здоров’я, віку

інвалідів. Оскільки інвалідність настає внаслідок будь-якого захворювання,

то може настати й одужання. Тому залежно від порушень функцій організму з

метою нагляду за ефективністю лікування проводиться періодичний огляд

інвалідності через 1-3 роки.

Жінкам і чоловікам, які досягли відповідно 55- і 60-річного віку,

громадянам, які страждають на певні захворювання чи мають анатомічні

дефекти й деформації, а також деяким категоріям інвалідів на випадок

стійких, необоротних морфологічних змін і порушень функцій організму

інвалідність установлюється безстроково.

Законодавство про пенсійне забезпечення вирізняє два види пенсії з

інвалідності залежно від причин інвалідності:

пенсії з інвалідності внаслідок трудового каліцтва чи професійного

захворювання;

пенсії з інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі не

пов’язаного з роботою, інвалідності з дитинства).

Пенсія з інвалідності внаслідок трудового каліцтва чи професійного

захворювання призначаються незалежно від стажу роботи. Правом на таку

пенсію користуються особи, що підлягають обов’язковому державному

соціальному страхуванню, тобто які працюють у порядку трудових відносин на

всіх виробництвах незалежно від виду власності та організаційно-правових

форм підприємств і організацій. При цьому не має значення, на постійній,

сезонній чи тимчасовій роботі отримано трудове каліцтво чи професійне

захворювання, на основній роботі чи на роботі за сумісництвом.

Особи, які стали інвалідами через каліцтвом чи захворювання, отримане

в період роботи не за трудовим, а за цивільно-правовим договором (підряду,

доручення, комісії), пенсіями за нормами трудового каліцтва не

забезпечуються. Їм може бути призначена пенсія з інвалідності внаслідок

загального захворювання за наявності необхідного стажу роботи.

У разі ушкодження здоров’я громадянина, який не підлягає державному

соціальному страхуванню, організація чи громадянин, відповідальні за

заподіяну шкоду, зобов’язані компенсувати потерпілому витрати, пов’язані з

відновленням його здоров’я, а також шкоду, викликану втратою чи зменшенням

його працездатності, у розмірі, нарахованому стосовно до заробітної плати

відповідної категорії працівників, якщо інше не передбачено законом[24].

Законодавство широко тлумачить поняття “трудове каліцтво”, відносячи

сюди не лише каліцтво, отримане під час виконання трудових функцій, а й

інші випадки.

Інвалідність внаслідок трудового каліцтва визначається тоді, коли

нещасний випадок стався за обставин і умов, перелічених у ст.26 Закону

України “Про пенсійне забезпечення”:

під час виконання трудових обов’язків (у тому числі у відрядженні), а також

вчинення будь-яких дій в інтересах підприємства чи організації, хоч би й

без спеціального доручення;

дорогою на роботу чи з роботи;

на території підприємства, організації чи в іншому місці роботи впродовж

робочого часу (включно з установленими перервами), протягом часу,

необхідного для впорядкування знаряддя виробництва, одягу тощо перед

початком чи по закінченні роботи;

поблизу підприємства, організації чи іншого місця роботи впродовж робочого

часу (включно з установленими перервами), якщо перебування там не

суперечило Правилам внутрішнього трудового розпорядку;

під час виконання державних чи громадських обов’язків;

під час виконання дій з урятування людського життя, з охорони державної,

колективної та індивідуальної власності, а також з охорони правопорядку.

Окрім перелічених нещасних випадків, що їх відносять до трудового

каліцтва, Закон України “Про пенсійне забезпечення” охоплює нещасні випадки

під час проходження виробничого навчання, практики чи практичних занять, –

незалежно від тривалості перебування в навчальному закладі, на курсах, в

аспірантурі чи клінічній ординатурі.

Інвалідність внаслідок трудового каліцтва встановлюється на підставі

акта про нещасний випадок, складеного за місцем роботи, або рішення суду

про факт травмування на виробництві.

Під професійним захворюванням розуміється таке захворювання

працівника, причиною якого є шкідливий вплив умов праці, притаманних даній

професії.

Професійне захворювання як причина інвалідності встановлюється МСЕК на

підставі Списку професійних захворювань і відповідно до висновку

спеціалізованої медичної установи про наявність професійного захворювання.

Список професійних захворювань та інструкцію з його застосування

затверджено Міністерством охорони здоров’я, Міністерством соціального

захисту населення і Міністерством праці України 2 лютого 1995 року.

Визначення захворювання професійним не завжди означає, що воно

пов’язане з порушенням працездатності. Поняття про працездатність

вирішується в кожному окремому випадку залежно від ступеня вираженості,

характеру й перебігу патологічного процесу, а також противопоказань до

продовження роботи у попередній професії. У списку немає жодних вимог щодо

стажу роботи в умовах впливу шкідливості виробництва. У кожному окремому

випадку медична експертиза повинна вирішувати питання про те, чи достатній

стаж роботи для того, щоби викликати розвиток даного захворювання, тобто

обгрунтовувати зв’язок захворювання з професією.

За правовим значенням для пенсійного забезпечення професійне

захворювання не відрізняється від трудового каліцтва.

Інвалідність внаслідок загального захворювання встановлюється в усіх

випадках, коли настання інвалідності не обумовлене іншими причинами. Для

призначення пенсії з інвалідності внаслідок загального захворювання

необхідний стаж. Він невеликий, оскільки використовується для пенсії з

інвалідності, а не для пенсії за віком. Тут основна умова призначення

пенсії – інвалідність. Стаж залежить від віку інваліда.

Можуть бути випадки, коли громадянин отримує пенсію з інвалідності

внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання, а потім його

переводять на пенсію з інвалідності внаслідок загального захворювання. Для

такої пенсії вимагається стаж роботи. Цей стаж визначається за віком до

часу початкового встановлення інвалідності.

Пенсії з інвалідності внаслідок загального захворювання, трудового

каліцтва чи професійного захворювання призначається незалежно від того,

коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи

після припинення роботи. Інвалідам – чоловікам і жінкам, яким відповідно 60

і 55 років, пенсія з інвалідності призначається довічно.

Законодавством установлено особливі умови відновлення виплати пенсії у

перервах інвалідності. Так, якщо інвалід не з’явився до МСЕК на переогляд у

призначений для цього строк, то виплата йому пенсії припиняється, а в разі

визнання його знову інвалідом відновлюється від дня припинення, але не

більше ніж на один місяць. Якщо строк перегляду пропущено з поважної

причини, виплата пенсії проводиться від дня припинення виплати до дня

переогляду, але не більше ніж за 3 роки, якщо МСЕК визнає його за цей

період інвалідом.

Розміри пенсії з інвалідності встановлюється в однаковому процентному

відношенні до заробітку і залежить від ступеня втрати працездатності й

заробітку. Крім того, на розмір пенсії впливають і деякі інші обставини –

умови праці, сімейний стан, потреба в постійному сторонньому нагляді. Так,

пенсії інвалідам I групи призначаються в розмірі 70% заробітку; II – 60% і

III – 40%. Заробіток нараховується за правилами, встановленими для пенсії

за віком.

Якщо інваліди мають трудовий стаж, необхідний для призначення пенсії

за віком, у тому числі на пільгових умовах, то пенсія з інвалідності

призначається в розмірі пенсії за віком.

Чинним законодавством установлено мінімальні й максимальні розміри

пенсій з інвалідності та умови праці. Так мінімальний розмір пенсії

встановлюється на рівні соціальної пенсії за відповідною групою

інвалідності. Цей розмір пенсії періодично підвищується. Максимальна пенсія

не може перевищувати трьох, а для працівників, зайнятих на роботах з

особливо шкідливими й тяжкими умовами праці (за списком №1), а також на

підземних і відкритих гірничих роботах, – чотирьох мінімальних пенсій за

віком.

Умови, норми й порядок виплати пенсії з інвалідності

військовослужбовцям і працівникам органів внутрішніх справ регулюються

Законом України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців і осіб

начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ”. Цей Закон

поширюється і на військовослужбовців строкової служби, а також на

працівників органів внутрішніх справ і членів їхніх сімей.

Пенсії з інвалідності призначаються військовослужбовцям, особам

начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які стали

інвалідами, якщо інвалідність настала в період проходження ними служби, або

не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби, або якщо інвалідність

настала пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва

чи захворювання, отриманого в період проходження служби.

Залежно від причин інвалідності інваліди поділяються на дві категорії:

інвалідів війни та решти інвалідів із загалу військовослужбовців, осіб

начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

До першої категорії належать особи, які стали інвалідами внаслідок

поранення, контузії чи каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини,

ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконання інших

обов’язків військової служби.

До другої категорії належать інваліди через каліцтво, отримане

внаслідок нещасного випадку, не пов’язаного з виконанням обов’язків

військової служби, чи внаслідок захворювання, пов’язаного з проходженням

служби.

Пенсія з інвалідності не залежить від тривалості військової служби чи

служби в органах внутрішніх справ, одначе призначається і виплачується

після звільнення зі служби.

Відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян,

які постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи”, пенсії з

інвалідності призначаються громадянам, інвалідність яких настала через

каліцтво чи хворобу, отримані внаслідок Чорнобильської катастрофи. Пенсії

призначаються в підвищених розмірах. У всіх випадках розмір державної

пенсії особам, віднесеним до 1-ї категорії, не може бути нижчим за: для I

групи інвалідності – 10 мінімальних пенсій за віком, для II – 8, для III –

6. Дітям-інвалідам сплачується 3 мінімальні пенсії за віком.

Пенсії з інвалідності громадянам, які стали інвалідами у зв’язку з

виконанням громадського обов’язку призначаються особам, які стали

інвалідами у випадках: рятування людського життя, охорони державної,

колективної, індивідуальної власності й правопорядку. Розмір пенсії з

інвалідності визначається за загальними правилами залежно від групи

інвалідності: інвалідам I групи – 70%, II – 60%, III – 40% заробітку.

Мінімальний і максимальний розміри пенсії встановлюються на однаковому

рівні з іншими пенсіями з інвалідності.

Пенсія з інвалідності учням, студентам, аспірантам, ординаторам

призначаються учням, студентам вищих навчальних закладів, слухачам

факультетів і курсів підвищення кваліфікації, аспірантам, докторантам і

клінічним ординаторам незалежно від того, працювали вони чи ні до вступу на

навчання як у разі настання інвалідності від загального захворювання, так і

в разі трудового каліцтва чи професійного захворювання. Пенсії з

інвалідності призначаються й тоді, коли інвалідність настала через трудове

каліцтво, професійне захворювання або під час проходження виробничого

навчання, практики чи практичних занять. Дане правило стосується також

учнів середніх загальноосвітніх шкіл і професійних училищ.

Розміри пенсії з інвалідності призначаються учням за загальними

правилами й нормами.

Пенсії з інвалідності за неповного стажу роботи призначаються тим

працівникам, у яких відсутній необхідний для призначення пенсії з

інвалідності стаж роботи. В цьому разі розмір пенсії визначається

пропорційно стажеві роботи, але не менше від соціальної пенсії,

встановленої за відповідною групою інвалідності. Якщо інвалід, якому

призначено пенсію з інвалідності за неповного стажу роботи, продовжує

працювати, то після двох років роботи він може вимагати перерахування

пенсії на підставі трудового стажу, який є на момент перерахування. Із

призначенням пенсій за неповного стажу роботи не застосовується пільгові

умови віку і стажу.

Наступний вид трудової пенсії – це пенсія на випадок втрати

годувальника.

Поняття “пенсія на випадок утрати годувальника” пов’язується з

необхідністю забезпечення непрацездатних членів сім’ї, які знаходяться на

утриманні померлого.

Під пенсією на випадок утрати годувальника розуміється щомісячні

виплати з Пенсійного фонду, призначені у зв’язку з утратою годувальника

непрацездатним членам його сім’ї, які знаходяться на його утриманні, у

розмірах, співвіднесених із заробітком годувальника.

Головна особливість пенсії на випадок утрати годувальника полягає в

тому, що пенсійне забезпечення членів сім’ї у багатьох має довільний

характер від права на пенсію іншої особи, яка є годувальником. Смерть

позбавляє сім’ю померлого доходів від його професійної діяльності. У цьому

разі держава, виявляючи гуманність, надає допомогу сім’ї, яка через смерть

годувальника втратила кошти для існування. Право на пенсію на випадок

утрати годувальника мають усі сім’ї, чиї годувальники належали до категорії

осіб, які підлягають державному соціальному страхуванню. У разі випадків

закон пред’являє певні вимоги до тривалості трудової діяльності, навчання,

служби в армії чи в органах внутрішніх справ годувальника. На пенсійне

забезпечення членів сім’ї впливає причина смерті годувальника, а іноді і

час її. До членів сім’ї, які звертаються за пенсією, закон також пред’являє

певні умови, характерні для даного виду пенсії. Наприклад, особа, яка

звернулася за пенсією, повинна входити до складу сім’ї годувальника, бути

непрацездатною та на утриманні.

Пенсії призначаються за втрати годувальника. Під терміном “утрата

годувальника” розуміється смерть, безвісна відсутність чи пропажа

громадянина безвісти, посвідчені в установленому порядку загсом, судом чи

іншими органами.

Заява про реєстрацію смерті повинна бути зроблена протягом 3 діб, але

не пізніше 5 діб від дня настання смерті чи знайдення трупа, або отримання

висновку судово-медичної експертизи чи прокурора. Місцем реєстрації смерті

є останнє місце проживання померлого, а в разі оголошення судом померлим –

місце проживання заявника[25].

Безвісна відсутність—це посвідчений відповідно до закону факт тривалої

відсутності громадянина в місці його проживання. Громадянин може бути

визнаний безвісно відсутнім, якщо протягом одного року в місці його

постійного проживання немає свідчень про те, де він перебуває. Визнання

громадянина безвісна відсутнім проводиться в судовому порядку і регулюється

нормами Цивільно-процесуального кодексу України. Не можуть бути визнані

безвісна відсутніми громадяни, які переховуються від суду чи слідства, якщо

пошук їх триває.

Громадянин може бути в судовому порядку оголошений померлим, якщо в

місці його постійного проживання немає свідчень про місце його перебування

протягом 3-х років, а якщо він пропав безвісті за обставин, які загрожують

смертю чи дають підставу передбачити його загибель від певного нещасного

випадку, – протягом 6 місяців. Військовослужбовець чи інший громадянин,

який пропав безвісті у зв’язку з воєнними діями, може бути в судовому

порядку оголошений померлим не раніше ніж через два роки від дня закінчення

воєнних дій.

Виплата пенсії сім’ї припиняється, якщо громадянин, який вважався

безвісно відсутнім чи оголошений померлим, з’явився чи виявлено його

місцеперебування.

Для призначення пенсії на випадок утрати годувальника важливе значення

має склад членів сім’ї. До членів сім’ї, яким може бути призначена пенсія,

належать діти, в тому числі всиновлені, пасинки й падчерки, брати, сестри,

онуки, подружжя, батьки, усиновлювачі, вітчим, мачуха, дід, баба померлого.

Всі ці члени сім’ї згадуються в Законі України “Про пенсійне забезпечення”

і в нормативних актах, які регулюють пенсійне забезпечення сімей

військовослужбовців і працівників органів внутрішніх справ.

Частіше суб’єктом правовідносин визначається сім’я в цілому, а не

окремі її члени, оскільки розмір пенсії встановлюються з розрахунку на всю

сім’ю, хоча до цього право на пенсію визначається щодо кожного її члена. Це

випливає з положень Закону України “Про пенсійне забезпечення”, у ст.48

якого зазначено: “На всіх членів сім’ї, які мають право на пенсію,

призначається одна загальна пенсія”.

Право на пенсію в дітей виникає у зв’язку зі смертю кожного з батьків.

Якщо дитина народилася після смерті чоловіка, одруженого з матерю

новонародженого, померлий може бути записаний його батьком за умови, що від

дня смерті до дня народження проминуло не більше 10 місяців.

З позбавленням батька чи матері або їх обох батьківських прав діти не

втрачають право на пенсію в разі їхньої смерті. Усиновленим пенсія

призначається на рівні з рідними дітьми, але слід мати на увазі, що вони не

набувають права на отримання пенсії у зв’язку зі смертю своїх батьків.

Однак якщо вони таке право мали до усиновлення, воно зберігається за ними і

після нього. Усиновлений, який отримав пенсію у зв’язку зі смертю батька чи

матері чи який має право на неї, в разі смерті усиновлювача має право

вибрати пенсію на випадок смерті одного з батьків чи усиновлювача.

Пасинок і падчерка, якщо вони не отримували аліментів від батьків,

користуються правом на пенсію в разі смерті вітчима чи мачухи на рівні з

рідними дітьми.

Дітям призначається пенсія незалежно від того, чи були вони на

утриманні померлого. Правовий зміст поняття “непрацездатність” є

специфічним для даного виду пенсії. Він ширший ніж для пенсії з

інвалідності, і водночас не завжди однаковий для різних категорій громадян,

які мають право на пенсію в разі втрати годувальника. Коло непрацездатних

членів сім’ї визначене законодавством. Непрацездатними визначаються члени

сім’ї:

діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18-річного віку і старші цього

віку, якщо вони стали інвалідами до виповнення їм 18 років. Діти

користуються правом на пенсію в разі втрати годувальника до досягнення 18-

річного віку, в разі навчання в навчальних закладах – до їх закінчення, але

не більше, ніж до досягнення 23-річного віку;

батько, мати, дружина чи чоловік, якщо вони є інвалідами чи досягли

пенсійного віку, група інвалідності до уваги не береться;

до непрацездатних членів сім’ї належить один із батьків чи один із

подружжя, якщо він зайнятий доглядом за дітьми, братами, сестрами та

онуками померлого годувальника, які не досягли 8-річного віку, і не

працюють;

дід і баба – за відсутності осіб, які за законом зобов’язані їх утримувати.

Братам, сестрам і онукам пенсія в разі втрати годувальника

призначається лише тоді, коли в них немає працездатних батьків. Пенсія

призначається як рідним братам і сестрам померлого, так і неповнорідним

братам і сестрам. Звідним братам і сестрам, навіть якщо вони були на

утриманні померлого брата чи сестри, пенсія не призначається.

Батьки мають право на пенсію, якщо вони досягли пенсійного віку або є

інвалідами. Непрацездатні батьки, які перебували на утриманні померлого

годувальника, мають право на пенсію незалежно від наявності в них інших

неповнолітніх працездатних дітей чи можливості отримання від них засобів до

існування. Причому батьки мають право на пенсію незалежно від того, коли

вони стали непрацездатними: до чи після смерті годувальника. Батькам, які

не перебували на утриманні померлого, пенсія встановлюється за умови втрати

ними джерел засобів до існування.

Вітчиму й мачусі може бути призначена пенсія, якщо вони перебували на

утриманні померлого пасинка чи падчерки не менше 5 років.

Право на пенсію має один із подружжя. Воно зберігається й після взяття

пенсіонером нового шлюбу.

Член сім’ї може бути визнаний утриманцем у двох випадках: якщо він

перебуває на повному утриманні годувальника чи якщо він не перебував на

повному утриманні годувальника, але отримував від нього допомогу, яка була

постійним і основним джерелом засобів до існування.

Залежно від конкретних обставин утриманцем може бути визнано особа,

яка перебуває на утриманні нетривалий час чи перестає отримувати допомогу

незадовго до смерті годувальника.

Пенсія членам сім’ї померлого годувальника внаслідок загального

захворювання призначається якщо годувальник до дня смерті мав стаж, який

був би необхідним йому для встановлення пенсії з інвалідності.

Особливі правила для призначення пенсії встановлено для сімей громадян

України – переселенців з інших держав, які не працюють в Україні. Якщо

сім’я такого громадянина отримувала в іншій державі пенсію в разі втрати

годувальника, пенсія призначається за умови, що годувальник за віком до дня

припинення роботи мав відповідний стаж роботи, необхідний для призначення

пенсії з інвалідності.

Сім’я, яка має право на пенсію може, звернутися за призначенням її

будь-коли після смерті чи встановлення безвісно відсутнього годувальника

без обмеження будь-яким строком. Розміри пенсій сімей залежать від низки

обставин: середньомісячного заробітку, кількості непрацездатних членів

сім’ї, які мають право на пенсію. В окремих випадках на розмір пенсії

впливає і тривалість загального стажу праці.

Пенсія призначається на кожного непрацездатного члена сім’ї в розмірі

30% заробітку померлого годувальника.

Якщо заробіток померлого був незначним, то законодавець гарантує

пенсію в разі втрати годувальника в розмірі не менше соціальної пенсії,

встановленої для відповідної категорії непрацездатних.

Круглим сиротам, а також дітям померлої одинокої матері пенсія на

кожну дитину встановлюється в розмірі не менше подвійної соціальної пенсії.

Умови призначення пенсії в разі втрати годувальника залежать від того,

за яким нормативним актом встановлюється пенсія, до якої категорії сімей

належав померлий годувальник. Так, правове регулювання пенсійного

забезпечення сімей військовослужбовців здійснюється Законом України “Про

пенсійне забезпечення військовослужбовців і осіб начальницького складу

органів внутрішніх справ” від 9 квітня 1992 року.

Сім’ям військовослужбовців строкової служби пенсії призначаються за

загальними правилами і нормами, передбаченими Законом України “Про пенсійне

забезпечення” від 5 листопада 1991 року.

Умови призначення пенсії сім’ям за Законом України “Про статус і

соціальний захист громадян, які постраждали в результаті Чорнобильської

катастрофи” від 28 лютого 1991 року безпосередньо залежать від аварії на

Чорнобильської АЕС.

До кола сімей, які мають право на пенсію в разі втрати годувальника за

законодавством про вислугу років, належать сім’ї, які забезпечуються

пенсіями за окремими нормативними актами, а саме: члени сімей суддів,

прокурорсько-слідчих працівників, державних службовців, посадових осіб

митних органів і народних депутатів України.

Відповідно до Закону “Про статус суддів” у разі загибелі судді, у тому

числі у відставці, внаслідок службових обов’язків, непрацездатним членам

сім’ї, які перебувають на його утриманні, щомісячно виплачується

компенсація в розмірі різниці між частиною заробітку загиблого, яка була

його частиною, і призначеної пенсії в разі втрати годувальника без

урахування одночасної допомоги.

У Законі “Про прокуратуру” дещо інший порядок пенсійного забезпечення

сімей, які втратили годувальника: в разі загибелі прокурорсько-слідчого

працівника під час виконання службових обов’язків сім’ї чи утриманцям

загиблого призначається пенсія у зв’язку з утратою годувальника в розмірі

місячного посадового окладу.

Решті членів сім’ї, в тому числі сім’ям державних службовців,

посадових осіб митних органів, народних депутатів України, пенсії в разі

втрати годувальника призначаються в порядку, встановленим загальним

пенсійним законодавством України. Пенсії нараховуються за єдиними нормами у

процентному відношенні до заробітку годувальника. Право в сімей на дану

пенсію виникає також, якщо померлий годувальник сам отримував пенсію за

вислугу років чи з інвалідності. Пенсія зазвичай виплачується повністю

незалежно від наявності інших джерел засобів до існування, у тому числі

заробітку чи інших доходів.

Другий вид державної пенсії – це соціальна пенсія. Інститут соціальних

пенсій вперше введено в законодавство про соціальне забезпечення з 1 січня

1991 року Законом Союзу РСР “Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР”.

Закон України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року також

застосовує цей інститут, удосконаливши його і зменшивши вік, із досягненням

якого призначаються соціальні пенсії, до загального пенсійного віку.

Соціальними пенсіями користується незначна кількість осіб. Так,

наприклад трудові пенсії одержує більше 95% пенсіонерів, соціальні – менше

5%.

Соціальну пенсію можна визначити як щомісячні виплати з Пенсійного

фонду, призначені непрацюючим, непрацездатним громадянам, які не мають

права на трудову пенсію.

Правовий режим надання соціальної пенсії вирізняється за суб’єктивною

ознакою залежно від категорії одержувачів пенсії, а також за причиною

відсутності права на трудову пенсію. До осіб, які мають право на соціальну

пенсію, належать інваліди I та II груп, у тому числі інваліди з дитинства,

а також інваліди III групи; особи, які не досягли 18-річного віку чи старші

за цей вік, якщо вони стали інвалідами до виповнення їм 18 років, у разі

втрати годувальника, діти – інваліди у віці до 16 років.

На відміну від трудових пенсій, розмір яких визначається стажем,

заробітком, умовами праці, соціальні пенсії враховують лише соціальну

незахищеність громадян. Розмір цих пенсій диференційований: від 30 до 200%

мінімальної пенсії за віком. Соціальні пенсії в розмірі 30% мінімальної

пенсії за віком призначаються чоловікам і жінкам, які досягли відповідно 60-

і 55-річного віку, але не мають права на трудову пенсію без поважних

причин. Особи, які досягли пенсійного віку, а також інваліди III групи, які

не мають права на трудову пенсію з поважних причин, мають право на

соціальну пенсію в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком.

Соціальні пенсії в розмірі 100% мінімальної пенсії за віком

призначаються інвалідам II групи, дітям-інвалідам у віці до 16 років і

дітям, які не досягли 18-річного віку чи старші за цей вік, якщо вони стали

інвалідами до виповнення їм 18 років, у разі втрати годувальника. В такому

ж розмірі призначається соціальна пенсія одному з батьків, незалежно від

віку, якщо він чи вона зайняті доглядом за дітьми, які не досягли 8-річного

віку, і не працює.

Інвалідам І групи, матерям-героїням, яким присвоєно звання “Мати-

героїня”, соціальні пенсії призначаються в розмірі 200% мінімальної пенсії

за віком. Якщо в матері-героїні, зайнятої доглядом за дітьми, недостатньо

стажу роботи для призначення пенсії за віком у повному розмірі, то

призначається пенсія за неповного стажу роботи. У тих випадках, коли мати-

героїня взагалі не працювала чи не має пенсійного віку, встановленого для

багатодітних матерів (50 років), вона може отримувати соціальну пенсію.

За своєю природою соціальні пенсії займають проміжне місце між

трудовими пенсіями та допомогами. Враховуючи це, вчених та практичних

працівників можна поділити на: прихильників соціальних пенсій та їх

противників. Сьогодні в окремих законопроектах пропонується перевести

соціальні пенсії в систему соціальної допомоги і регулювати в рамках

законодавства про соціальну допомогу.

Крім трудових і соціальних пенсій, чинне законодавство встановлює і

додаткові пенсії (ст.9 Закону “Про пенсійне забезпечення”). В даний час у

межах реформування пенсійного забезпечення передбачається паралельно з

трудовими пенсіями в рамках загальнообов’язкового державного пенсійного

страхування і державного пенсійного забезпечення запровадити на новій

підставі додаткові пенсії в системі недержавного пенсійного страхування

через інститут недержавних пенсійних фондів.

З урахуванням цього додаткова пенсія – це форма соціального захисту

громадян, яка полягає у добровільному чи обов’язковому перерахуванні

обумовлених договором внесків до недержавних пенсійних фондів з наступною

щомісячною виплатою особі поряд з основною окремої пенсії при досягненні

нею відповідного віку.

Основними ознаками таких пенсій є:

виплачуються з недержавних фондів, що формуються в основному самими

фізичними особами за місцем їх роботи чи підприємствами, на яких вони

працюють;

є цивілізованим засобом підтримування звичного рівня життя після залишення

роботи;

порядок збирання коштів, призначення та виплати пенсій регламентується не

тільки законом, а й нормативними актами недержавних фондів та договорами.

Після виникнення права на пенсію особа може-будь коли звернутися за її

призначенням. Пенсія за віком і з інвалідності призначається незалежно від

того, припинено роботу до часу звернення за пенсією чи вона триває. Пенсія

за вислугу років призначається із залишенням роботи, яка дає право на таку

пенсію. Звернення за пенсією, за загальним правилом, викликає

обов’язковість відповідного власника чи уповноваженого ним органу

підготувати необхідні для пенсії документи, розглянути їх і подати для

призначення пенсії чи відмовити в цьому. Звернення знаходить конкретне

вираження в подачі відповідної письмової заяви, де зазначається прізвище,

ім’я, по батькові заявника, його адреса та вид пенсії, яку він просить

призначити. Заява подається працівником або членом сім’ї (в разі втрати

годувальника) власникові підприємства чи уповноваженому ним органу за

місцем останньої роботи. Непрацюючі особи подають заяву про призначення

пенсії безпосередньо в районне або міське управління соціальної допомоги

населення за місцем проживання.

Порядок підготовлення та оформлення документів для призначення пенсії

визначено наказом міністра соціального захисту населення України від 4

березня 1992 року. Він передбачає перелік документів, необхідних для

призначення пенсії. До таких документів належать:

заява про призначення пенсії;

документ, який засвідчує тривалість трудового стажу. Це трудова книжка або

довідка з місця роботи;

довідка про заробіток за період трудової діяльності, з якого нараховується

розмір пенсії;

копії свідоцтв про народження дітей;

свідоцтво органу загсу про смерть годувальника та інші необхідні документи.

Основним документом, який підтверджує наявність трудового стажу і його

тривалість, є трудова книжка. В необхідних випадках стаж роботи може бути

підтверджений іншими документами. Оформлення документів для призначення

пенсії працівникам підприємства, здійснюване власником чи уповноваженим ним

органом, звичайно завершується наданням пенсії чи мотивованим відмовленням.

Районне або міське управління соціального захисту населення, яке прийняло

подання або заяву та документи, складає у двох примірниках розписку. В ній

перелічуються прийняті документи і зазначається дата прийняття подання чи

заяви. Перший примірник розписки видається представникові власника чи

уповноваженому ним органу, а другий зберігається в управлінні соціального

захисту населення разом із поданими документами. Днем звернення за пенсією

вважається день прийняття подання чи заяви з усіма необхідними документами.

Причому день звернення за пенсією визначається не день подачі заяви за

місцем роботи, а день прийняття документів районним або міським управлінням

соціального захисту населення. Точне, встановлення дня звернення за пенсією

важливе, оскільки з цього дня призначається пенсія, якщо особа не має права

на отримання пенсії з більш раннього строку відповідно до ст.83 Закону

України “Про пенсійне забезпечення”. Всі пенсії, передбачені цим Законом, а

також пенсії військовослужбовцям строкової служби, особам, які постраждали

внаслідок Чорнобильської катастрофи, пенсії за вислугу років призначається

районними або міськими управліннями соціального захисту населення.

Документи про призначення пенсій мають розглядати цими органами не пізніше

10 років від дня їх надходження. Повідомлення про відмову в призначенні

пенсії з поясненням причин відмови і порядку оскарження рішень надсилається

власникові підприємства чи заявникові не пізніше 5 днів після винесення

відповідного рішення. Нормативними актами в інтересах громадян передбачено

можливість перерахування призначення пенсії, переведення з одного виду на

інший. Перерахування проводиться від дня подачі пенсіонером відповідної

заяви з усіма необхідними документами. Переведення з однієї пенсії на іншу

розглядається як призначення пенсії за новою підставою і проводиться за

рішенням органу соціального захисту населення. Рішення цього органу з

пенсійних питань можуть бути оскаржені в адміністративному порядку. Скарга

може бути подана до районної або міської ради, райдержадміністрації чи

районного або міського суду. Скарги з пенсійних питань мають розглядатися в

порядку і в строки, встановлені Законом[26], тобто в місячний термін. Є й

скорочені соціальні строки розгляду заяв громадян, передбачені нормами

пенсійного законодавства.

Трудові пенсії нараховуються з середньомісячного заробітку. Якщо з

якихось причин пенсія не може бути нарахована з заробітку, вона

встановлюється в мінімальному розмірі. Під середньомісячним заробітком

прийнято розуміти середній розмір заробітної плати працівників, який

відображає регулярні, систематичні виплати і є типовим, нормальним,

характерним для даного працівника. Пенсійне законодавство встановлює два

основні способи нарахування середнього заробітку для визначення розміру

пенсії: за 24 останні календарні місяці роботи поспіль перед звернення за

пенсією чи за будь-які 60 календарних місяців роботи поспіль упродовж усієї

трудової діяльності перед зверненням за пенсією незалежно від перерв на

роботі. Середньомісячний заробіток за названі періоди визначається діленням

загальної суми заробітку за 24 чи 60 місяців роботи відповідно на 24 і 60.

Якщо заявник пропрацював менше 24 місяців, середньомісячний заробіток

визначається діленням загальної суми заробітку за місяць на кількість цих

місяців. Для призначення пенсії працівникам, зайнятим на сезонних роботах,

середньомісячний заробіток визначається діленням за 2 чи 5 повних сезонів

на 24 і 60. У склад заробітку, з якого нараховується пенсія, вносяться всі

види винагород, що на них нараховуються страхові внески, крім виплат

одночасного характеру[27].

Для нарахування трудових пенсій приймається заробіток, який не

перевищує 10-кратного розміру мінімальної заробітної плати. Заробіток у

частині, яка не перевищує 4-кратного розміру мінімальної заробітної плати,

враховується для призначення пенсії повністю. Кожна наступна частина

заробітку враховується для призначення в такому розмірі: в межах 5-го

мінімуму заробітної плати – 85%, 6-го – 70%, 7-го – 55%, 8-го – 40%, 9-го –

25% і 10-го мінімуму заробітку – 15%. Пенсії за віком нараховуються за

нормою 55% заробітку за стажу роботи в чоловіків 25 років і жінок – 20; з

інвалідності І групи – 70%; ІІ – 60% і ІІІ – 40% заробітку, а в разі втрати

годувальника – 30% заробітку померлого годувальника на кожного

непрацездатного члена сім’ї. Через 2 роки пенсію можна перерахувати за

умови, що за ці 2 роки середній заробіток вищий, ніж той, з якого раніше

було нарахована пенсія. Якщо пенсіонер бажає повернутися на раніше

отримувану пенсію, проводиться не переведення з однієї пенсії на іншу, а

відновлення раніше призначеної пенсії. Нарахування пенсії працівникам

деяких категорій і професій має свої особливості. Ця особливість полягає у

правилах визначення заробітку для нарахування пенсій. Чинне пенсійне

законодавство на цю особливість зважає, і на них поширюється загальний

порядок нарахування пенсій. Під час нарахування пенсій громадянам України,

які працюють в установах за кордоном чи в міжнародних організаціях, за

основу береться заробітна плата, яку вони отримували перед від’їздом, або

за їхнім вибором заробіток, визначений для громадян України – переселенців

із інших держав. Порядок виплати пенсій викладено в статтях 84, 92 Закону

України “Про пенсійне забезпечення” і відомчих нормативних актах. Після

призначення пенсії всі документи надходять спеціалістові з виплати, який на

їх підставі відкриває особливі рахунки пенсіонерів. Є два способи виплати

пенсій за місцем проживання пенсіонерів: через відділення зв’язку та ощадні

банки. Пенсії належить виплачувати щомісяця наперед[28].

Громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не

призначаються. Пенсії призначені в Україні до виїзду на постійне проживання

за кордон, виплачуються за 6 місяців перед виїздом за кордон. суми пенсій

тим, хто виїхав до інших країн, переводяться щоквартально. Пенсійним фондом

України починаючи з дати припинення їх виплати в Україні. суми пенсій, що

належать пенсіонерові та неодержані через його смерть, не включаються до

спадщини і виплачуються тільки непрацездатним членам сім’ї, які перебували

на його утриманні та належать до загалу забезпечуваних пенсією в разі

втрати годувальника. Виплачується, якщо за нею звернулися не пізніше 6

місяців після смерті пенсіонера.

З пенсії може бути утримано не більше 50% її розміру: на утримання

членів сім’ї, на відшкодування збитків від розкрадання майна підприємств і

організацій, на компенсацію збитків, завданих каліцтвом чи іншим

ушкодженням здоров’я, а також у зв’язку зі смертю годувальника, на

повернення завищених сум заробітної плати у передбачених законодавством

випадках. За всіма іншими випадками стягнень може бути утримано не більше

20% пенсій. Не можна утримувати з пенсії недоїмки за податками, зборами та

іншими видами заборгованості.

Перехід до ринкових відносин, висока ступінь диференціації доходів

громадян потребують докорінної перебудови системи пенсійного забезпечення

шляхом впровадження, поряд із системою загальнообов’язкового державного

пенсійного страхування, інституту додаткового пенсійного страхування як

перспективної форми соціального самозахисту громадян похилого віку. Цей

інститут передбачається в Указі Президента України від 18 жовтня 1997 року

“Про основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки”[29] як один із

видів майбутньої трирівневої системи пенсій: трудова, соціальна та

додаткова, яка забезпечуватиметься за допомогою недержавного пенсійного

страхування. В світовій практиці його здійснюють недержавні пенсійні фонди

та страхові організації.

У новій структурі відносин між державою, роботодавцем та працівником

система недержавного пенсійного забезпечення буде вирішувати наступні

завдання: підвищення соціальної захищеності громадян шляхом створення і

функціонування ефективних соціально-фінансових інститутів, які дозволять

акумулювати кошти громадян, підприємств, нарощувати їх шляхом інвестування

і спрямовувати на виплату додаткових до державних пенсій; цільове

використання коштів в інтересах громадян, включаючи право на успадкування;

вирішення проблеми пільгових пенсій працівникам певних професійних

категорій шляхом їх переведення у сферу недержавного пенсійного

забезпечення і створення професійних пенсійних систем як важливої ланки

соціального та економічного партнерства держави, роботодавця працівника;

акумуляція в інститутах недержавного пенсійного забезпечення значних

фінансових ресурсів, створення ефективних організаційно-правових форм

взаємодії різних державних і недержавних інститутів з метою максимального

використання інвестиційних ресурсів недержавного пенсійного забезпечення,

що сприятиме покращанню інвестиційного клімату в Україні.

В країнах Південної Європи (Італія, Іспанія, Греція, Португалія)

історично рівень державного пенсійного забезпечення був досить високим,

тому стимулів для розвитку індивідуального або фінансового роботодавцем

пенсійного забезпечення там мало. А в Нідерландах та Великобританії, де з

державним пенсійним забезпеченням склалась протилежна ситуація, недержавне

пенсійне страхування та підприємницькі спонсорські пенсійні програми, які

підтримуються державою шляхом адміністративних і податкових пільг, набули

широкого використання[30].

Впровадження недержавного пенсійного страхування в Україні пов’язане з

певними труднощами. У нас відсутні історичні корені застосування цього

інституту, нестабільність економічних відносин, недовірливе ставлення

населення до реформ в державі. Тому, на шляху до недержавного соціального

страхування необхідне буде подолати значний психологічний бар’єр громадян.

Також і недостатнє і наукове вивчення даного інституту, відсутня правова

база.

Проект Закону “Про недержавні пенсійні фонди” визначає недержавний

пенсійний фонд як юридичну особу, створену роботодавцем, яка має право

провадження діяльності з недержавного пенсійного забезпечення.

Недержавні пенсійні фонди можуть бути відкриті (доступні для усіх

суб’єктів) або закриті (корпоративні), при чому, останні – як добровільні,

так і обов’язкові. Професійні пенсійні системи (пенсійні системи, які

формуються за ознакою належності їх суб’єктів до певної професійної групи)

можуть реалізовуватись лише через корпоративні пенсійні фонди, які

створюватимуться роботодавцем або групою роботодавців з метою додаткового

пенсійного забезпечення громадян, які перебували у трудових відносинах з

цим роботодавцем за певною професійною ознакою[31].

С.Сивак вважає, що кардинальним вирішенням проблеми пільгових пенсій є

їх переведення в систему недержавних пенсійних фондів, які утворюватимуться

за професійною ознакою. Це, по-перше, посилить відповідальність роботодавця

за створення безпечних умов праці, які б запобігали передчасній професійній

непрацездатності працівників і , відповідно, виникненню у них права на

пільгове пенсійне забезпечення за його рахунок, і по-друге, звільнить

державний Пенсійний фонд від виплат за пільговим пенсійним забезпеченням,

що позитивно вплине на рівень забезпечення всіх пенсіонерів, а також

дозволить економічно обгрунтувати тарифи страхових внесків окремо для

кожної професійної пенсійної системи. Правовою підставою проведення такої

реформи є закріплений законодавцем принцип повної відповідальності власника

за створення безпечних та нешкідливих умов праці[32].

Найбільш проблемним, мабуть, буде пільгове пенсійне забезпечення в тих

сферах, де шкідливі та небезпечні рівні професійних ризиків залежать від

майбутнього технічного удосконалення і роботодавець об’єктивно не може

повністю їх усунути. Можливо відповідальність за пільгове пенсійне

забезпечення таких професійних категорій слід передбачити в межах державної

пенсійної системи.

Відносини в системі недержавного пенсійного забезпечення мають бути

договірними, що передбачає добровільну участь і рівність прав суб’єктів цих

відносин. Водночас на корпоративні пенсійні фонди покладатиметься обов’язок

виплачувати пільгові пенсії у зв’язку з особливими умовами праці, що

передбачає поєднання як добровільної, так і обов’язкової участі

роботодавця. Всупереч цьому проект Закону “Про недержавні пенсійні фонди”

не встановлює чітких критеріїв розмежування названих двох форм.

Обов’язковість професійного пенсійного страхування повинна передбачатися не

в рамках цілої економіки, а лише в певних галузях для працівників окремих

професій.

Створення недержавних пенсійних фондів потребуватиме певних правових

гарантій їх надійності, тобто спроможності відповідати за своїми

зобов’язаннями перед учасниками та забезпечувати повну реалізацію пенсійних

прав громадян. Першою такою гарантією має стати закріплення на

законодавчому рівні правової природи фонду як некомерційної організації.

Метою його інвестиційної діяльності має бути не збагачення засновників, а

реалізація статутних цілей фонду, тобто фінансування пенсійного

забезпечення громадян.

Певною гарантією стало б і нормативно-правове регулювання умов та

порядку створення недержавних пенсійних фондів: державна реєстрація як

самих фондів, так і пенсійних схем, які ними використовуватимуться, а також

ліцензування цього виду діяльності. Процедура реєстрації та ліцензування

забезпечить реалізацію функцій державного контролю за створенням та

діяльністю фондів, що зменшить можливість правопорушень в системі. Слушні й

пропозиції економістів щодо необхідності законодавчого закріплення системи

економічних нормативів: розміру статутного фонду, норми страхового

резервування коштів, мінімального відсотка вкладення активів у державні

цінні папери[33].

Однією з гарантій є законодавче закріплення відповідальності

засновників недержавних пенсійних фондів перед його учасниками у випадку

банкрутства чи ліквідації фонду. На думку С.Сиваша найбільш прийнятою

формою б повна солідарна відповідальність засновників. При чому ліквідація

недержавних пенсійних фондів можлива лише за умови повного розрахунку з

учасниками або при наявності правонаступника за зобов’язаннями фонду перед

майбутніми пенсіонерами. Звичайно, що роль держави в системі недержавного

пенсійного забезпечення має полягати лише у законодавчому врегулюванні умов

та порядку створення цих фондів та контролі за їх діяльністю. Фінансових

зобов’язань в сфері недержавного пенсійного забезпечення держава покладати

на себе не зобов’язана.

У зв’язку з тим, що основним видом трудових пенсій є пенсія за віком,

пропоную розглянути наступні проблемні питання стасовно них.

Доцільно на законодавчому рівні закріпити вартісну величину

прожиткового мінімуму і керуватись саме цим одним нормативом як при виплаті

соціальних допомог, пенсій, так і при встановлені мінімальної заробітної

плати. В усякому разі це внесе ясність як у соціальне законодавство, так і

у практику його застосування.

Закріпити це можна, наприклад в Законі “Про пенсійне забезпечення” від

5 листопада 1991 року.

У частині 3 приамбулі цього Закону написано, що закон гарантує

соціальну захищєность пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні,

орієнтированому на прожитковий мінімум. Закон гарантує, але ж на практиці

мінімальна пенсія значно нижче ніж прожитковий мінімум. І, що означає

“орієнтированому”, треба чітко вказати: “не менш ніж прожитковий мінімум”.

Далі ідеться, що пенсії підлягають регулярному переогляду, але не вказано в

який строк. Наприклад, цей строк може складати один рік. Тоді це буде

звучати так:

“Закон гарантує соціальну захищеность пенсіонерів шляхом встановлення

пенсій на рівні, не менш ніж прожитковий мінімум, а також регулярного

переогляду їх розмірів раз на один рік узв’язку з підвищенням розміра

мінімального прожиткового мінімуму”.

В процесі реформування пенсійної системи дискусійним виявилось питання

про можливість підвищення пенсійного віку громадян.

Так, наприклад, С.Сивак вважає, що пенсійний вік повинен враховуватися

з настанням старості людини, яка за медичними показниками настає у 65-

річному віці, тоді як загальний пенсійний вік в Україні становить 60 років

для чоловіків і 55 років для жінок[34].

А втім, середня тривалість життя в Україні скорочується. За даними

статистики, вона складає 62 роки для чоловіків і 73 роки для жінок, а

частина зовсім не доживає до 60 і 55 років відповідно. Отже зростання

кількості пенсіонерів за віком не відбудеться, навпаки, кількість їх

зменшується. Люди пенсійного віку складають приблизно 1/5 від загальної

чисельності населення України. Той факт, що населення помітно старішає є

характерним для всіх розвинених держав. Це свідчить про зниження

народжуваності у країні.

Тому з погляду на це, я пропоную зовсім відмінити такий юридичний

факт, як настання пенсійного віку. При визначенні права особи на трудову

пенсію і використовувати його як підставу, що дає право на соціальну

пенсію. А як основний юридичний факт, що обумовлюватиме право особи на

трудову пенсію, використовувати лише страховий стаж. Це період, протягом

якого громадянин підлягає обов’язковому пенсійному страхуванню за рахунок

сплати страхових внесків самих громадян, їх роботодавців або бюджету.

Держава встановлює мінімально необхідний страховий стаж для

призначення трудової пенсії, наприклад він може становити 35 років, як що

людина в середньому починає працювати з 18 років, то на пенсію вона може

вийти в 53 роки. А набувши законодавчо встановлений та мінімально

необхідний страховий стаж, громадянин самостійно вирішуватиме питання:

продовжувати йому працювати, чи звертатись за пенсією. Адже вік припинення

трудової діяльності є індивідуальним і не завжди пов’язаний із законодавчо

встановленим пенсійним віком, як підставою виникнення права на пенсію.

Як що людина звертається за пенсією, то вона втрачає право на працю, а

якщо продовжує працювати, то не має права звернутися за пенсією.

Але страховий стаж не єдиний юридичний факт, який є підставою для

отримання пенсії за віком. Таким юридичним фактом може бути, наприклад,

грошова сума на спеціальному рахунку працівника. Вона може бути вказана в

Законі “Про пенсійне забезпечення” і складати, наприклад, не менше 15100

гривень. Поясню чому: якщо в середньому людина буде виходити на пенсію десь

біля 53 років, а середня тривалість життя складає 70 років, тоді в

середньому людина після виходу на пенсію живе 17 років. Якщо мінімальна

пенсія складатиме наприклад 74 гривні, то їй потрібно буде 15096 гривень на

сплату пенсії. Тоді кожного місяця працівник повинен класти на свій

пенсійний рахунок біля 36 гривень. Ця сума може бути переглядена узв’язку з

підвищенням мінімальної пенсії. Якщо пенсіонер проживе більше ніж 70 років,

тоді пенсію йому буде сплачуватися за рахунок коштів бюджету.

Ще одне зауваження: платежі в Фонд соціального страхування повинні

вноситися до соціального рахунку працівника, і якщо кошти на цьому рахунку

не використані людиною, вони можуть бути зараховані, за заявою працівника,

на його пенсійний рахунок та, навпаки, якщо працівник витрачає усі кошти з

свого соціального рахунку, то на цей рахунок може бути переведена частина

коштів з пенсійного рахунку.

Вся ця система повинна бути комп’ютирізирувана і складати єдину

систему. Цьому покладено початок: вже зараз більшість людей отримала

ідентифікаційний номер.

Персоніфікований облік – це збирання і зберігання встановлених

законодавством даних про фізичних осіб, що необхідні для визначення права

на виплати з Пенсійного фонду, також їх розмірів за обов’язковим державним

пенсійним страхуванням.

Що до правового регулювання страхового стажу, то весь страховий період

можна поділити на внесковий та невнесковий. Внесковий період – це період,

під час якого стягуються страхові внески з працівників і роботодавців. За

окрему категорію працівників внески сплачуватимуться з державного бюджету.

Невнесковий період буде складатися з таких періодів, коли особа не

працювала з поважних причин. Тобто кошти на рахунок не відраховуються, але

до страхового стажу цей період зараховується. Це час перебування жінки у

відпусці по догляду за дитиною до трьох років, а при наявності медичного

висновку – до шести років; час навчання у професійних вищих навчальних

закладах з денною формою навчання.

Вимагає вирішення і проблема фінансової бази пенсійного забезпечення.

Вона особлива гостра в сучасних перехідних умовах. Бо вже зараз на 1000

чоловік працездатного віку 409 осіб пенсійного віку і 378 дітей, тобто 787

утриманців[35].

Внаслідок важного економічного становища в державі, дефіциту бюджету в

цілому і порушення балансу Пенсійного фонду невчасно провадиться виплата

пенсій непрацездатним.

З метою покращення цієї ситуації та стабілізації фінансової дисципліни

платників внесків уряд здійснив ряд заходів. Так, Інструкція про порядок

обчислиння і сплати підприємствами, установами, організаціями та

громадянами страхових внесків до Пенсійного фонду Украіни, а також обліку

надходження і витрачення його коштів[36] передбачає фінансову санкцію-пеню

в розмірі співідношеному до річній ставці Національного банку України.

Якщо ставка Національного банку України складає 70 відсотків річних,

тоді ставка для опреділиння розміру пенсії складатиме (70(120)/100 = 84%.

Пеня за один день складатиме – 84% / 360 = 0,233 = 0,23% суми

заборгованності за кожний день прострочення сплати страхових внесків,

враховуючи день сплати платниками цих внесків.

Сьогодні назріло питання проти лежного характеру: про відповідальність

Пенсійного фонду за розрахунки з пенсіонерами.

Виходячи зі змісту ст.151 Цивільного кодексу України, обов’язок

Пенсійного фонду виплачувати пенсію непрацездатним громадянам у разі

настання соціальних ризиків є грошовим зобов’язанням. Одним із засобів

забезпечення належного виконання грошових зобов’язань є неустойка або пеня.

А тому, у випадку несвоєчасної виплати пенсії, тобто неналежного виконання

зобов’язання, слід застосовувати неустойку. Це означає, що при проведенні

розрахунку з пенсіонерами (кредиторами у даному випадку) відділення

Пенсійного фонду повинна виплатити всі належні до оплати грошові суми та за

кожний день прострочки виконання зобов’язання додатково оплатити фіксований

процент від суми невиплаченого грошового зобов’язання, тобто в данному

пенсії. За основу вартісної величини межи можна використати той же

відсоток, встановлений Інструкцією про порядок обчислення і сплати

підприємствами, установами, організаціями та громадянами страхових внесків

до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його

коштів. Впровадження такого розрахунку встановить взаємовідповідальність

особи та держави у сфері пенсійного забезпечення, як це і повинно бути у

правовій державі.

В цій системі пенсійного забезпечення відпадає необхідність такого

поняття як максимальна пенсія, тобто: яку пенсію працівник заробив, таку і

отримуватиме.

СПИСОК

використаних першоджерел та літератури

Конституція України – Закон України від 28 червня 1996 р. // Відомості

Верховної Ради України (ВВР). – 1996. — №30. – С.141.

Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права / Прийнятий

Генеральною Асамблеєю ООН 19 грудня 1996 р. // Права людини, міжнародні

договори України, декларації, документи. – К.,1992. – С.25-31.

Цивільний кодекс України / Затв. Законом Української РСР від 18 июля 1963

року // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1963. – №30. – С.493.

Кодекс про шлюб та сім’ю України / Затв. Законом Української РСР від 20

липня 1996 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1996. – №26. – С.204 (зі

змінами та доповненнями) // ВВР. – 1992. – №36. – С.528 і Законом України

від 30.01.96 №11/96-ВР // Урядовий кур’єр. – 1996. – 22 лютого.

Кодекс законів про працю України / Затв. Законом Української РСР від 10

грудня 1971 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1971. – №50. – С.375 (зі

змінами та доповненнями на 15.02.97).

Про державні пенсії – Закон СРСР від 15 липня 1956 р. (в редакції 1975 р.)

// Відомості ВР СРСР. – 1975. – №1. – С.8.

Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР – Закон СРСР від 15 травня 1990

р. // Відомості з’їзду народних депутатів СРСР і ВР СРСР. – 1990. – №45. –

С.416.

Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу

в народному господарстві – Закон України від 17 жовтня 1990 р. // ВВР. –

1990. – №45. – С.602 (зі змінами та доповненнями на 30.04.93) // ВВР. –

1993. – №26. – С.281.

Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в результаті

Чорнобильської катастрофи – Закон України від 28 лютого 1991 р. // ВВР. –

1991. – №16. – С.200 (в редакції Закону №2001-ХІІ від 19.12.91) // ВВР. –

1992. – №13. – С.178 (зі змінами та доповненнями на 06.06.96) // Урядовий

кур’єр. – 1996. – 20 червня.

Про основи соціальної захищеності інвалідів України – Закон України від 21

березня 1991 р. // ВВР. – 1991. –№21. – С.252 (зі змінами, внесеними

Законами України №200/94-ВР від 13.10.94 // ВВР. – 1994. – №45. – С.404;

№204/93-ВР від 14.10.94 // ВВР. – 1994. – №45. – С.406).

Про правонаступництво України – Закон України від 12 вересня 1991 р. //

ВВР. – 1991. – №46. – С.617.

Про пенсійне забезпечення – Закон України від 5 листопада 1991 р. // ВВР. –

1992. – №3. – С.10 (зі змінами, внесеними Законами України №2356-ХІІ від

15.05.92 // ВВР. – 1992. – №32. – С.459; №2128-ХІІ від 22.04.93 // ВВР. –

1993. – №22. – С.227; №3284-ХІІ від 17.06.93 // ВВР. – 1993. – №29. –

С.303; №3948-ХІІ від 04.02.94 //ВВР. – 1994. – №24. – С.179 та Декретами КМ

№7-92 від 09.12.92 // ВВР. – 1993. – №5. – С.34). Постанова ВР від 06.12.91

// ВВР. – 1992. – №3. – С.11.

Про прокуратуру – Закон України від 5 листопада 1991 р. // ВВР. – 1991. –

№53. – С.793 (зі змінами та доповненнями, внесеними Законами України №3130-

ХІІ від 22.04.93 // ВВР. – 1993. – №22. – С.229; №3662-ХІІ від 26.11.93 //

ВВР. – 1993. – №50. – С.474; №103/95-ВР від 21.03.95; №358/95-ВР від

05.10.95).

Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей –

Закон України від 20 грудня 1991 р. // ВВР. – 1992. – №15. – С.190 (зі

змінами, внесеними Законом України №64/97 від 12.02.97) // Урядовий кур’єр.

– 1997. 27 лютого.

Про міліцію – Закон України від 20 грудня 1991 р. (зі змінами та

доповненнями на 22.04.93) // ВВР УРСР. – 1991. – №4. – С.20; 1992. – №36. –

С.526; 1993. – №11. – С.83; 1993. – №22. – С.234.

Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і

рядового складу органів внутрішніх справ – Закон України від 9 квітня 1992

р. // ВВР. – 1992. – №29. – С.399 (зі змінами та доповненнями) // ВВР. –

1994. – №24. – С.178; 1995. – №16. – С.111; 1996. – №12. – С.17; №17. –

С.73.

Про статус народного депутата України – Закон України від 17 листопада 1992

р. // ВВР. – 1992. – №3. – С.17 (зі змінами, внесеними Законами України

№123/94-ВР від 26.07.94 // ВВР. – 1994. – №3. – С.315; №181/94-ВР від

23.09.94 // ВВР. – 1994. – №40. – С.363; №276/95-ВР від 07.07.95; №358/95-

ВР від 05.10.95).

Про тимчасове припинення індексації грошових доходів населення – Декрет КМ

України від 9 грудня 1992 р. // ВВР. – 1993. – №1. – С.7.

Про статус суддів – Закон України №2862-ХІІ від 15 грудня 1992 р. // ВВР. –

1993. – №8. – С.56 (зі змінами, внесеними Законами України №3913 від

02.02.94 // ВВР. – 1994. – №22. – С.142; №4015-ХІІ від 24.02.94 // ВВР. –

№26. – С.203; №3558/95-ВР від 05.10.95). Постанова ВР №4016-ХІІ від

24.02.94 // ВВР. – 1994. – №26. – С.214.

Про порядок введення в дію Закону України “Про внесення змін та доповнень в

Закон України “Про пенсійне забезпечення” – постанова Верховної Ради

України від 17 червня 1993 р. // ВВР. – 1993. – №29. – С.304; №44. – С.243.

Про державну службу – Закон України №3723-ХІІ від 16 грудня 1993 р. // ВВР.

– 1993. – №52. – С.490; 1995. – №34. – С.268.

Про внесення змін та доповнень у деякі законодавчі акти України – Закон

України від 13 липня 1995 р. // ВВР. – 1995. – №36. – С.233.

Про внесення змін та доповнень у постанову Верховної Ради України від 17

червня 1993 р. – постанова Верховної Ради України від 7 лютого 1996 р. //

ВВР. – 1996. – №8. – С.37.

Про державний бюджет України на 1999 рік – Закон України від 31 грудня 1998

р. // Орієнтир. – 1999. – №4. – С.1-8.

Про величину вартості межі малозабезпеченності – постанова Верховної Ради

України від 25 березня 1996 р. // ВВР. – 1996. – №14. – С.67.

Про бюджет Пенсійного фонду на 1999 рік / Постанова Кабінету Міністрів

України від 28 жовтня 1998 р. // Орієнтир. – 1998. – №45. – С.3-4.

Положення про Фонд соціального страхування України / Затв. Постановою

Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1998 р. // Офіційний Вісник

України. – 1998. – №35. – С.13-17.

Про заходи щодо поетапного впровадження у Пенсійному фонді автоматизованого

персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов’язкового

страхування / Постанова Кабінету України // Социальний захист. – 1998. –

№5. – С.20-21.

Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про

трудову діяльність і соціальний захист громадян України та Республіки

Біларусь, які працюють за межами своїх держав – Закон України від 26 квітня

1996 р. // ВВР. – 1996. – №26. – С.112; Про ратифікацію Угоди між Урядом

України та Урядом Республіки Вірменія про трудову діяльність і соціальний

захист громадян України та Республіки вірменія, які працюють за межами

своїх держав від 26 квітня 1996 р. // ВВР. – 1996. – №26. – С.113.

Про внесення змін у Закон України “Про пенсійне забезпечення” – постанова

Верховної Ради України від 4 червня 1997 р. // Урядовий кур’єр. – 1997. –

1997. – 25 жовтня.

Правила исчисления непрерывного трудового стажа рабочих и служащих при

назначении по государственному социальному страхованию / Утв.

постановлением СМ СССР от 13. 04.73 // СП СССР. – 1973. – №10. – С.51.

Про соціальний захист населення в умовах лібералізації цін – Указ

Президента України від 27 грудня 1991 р. // Урядовий кур’єр. – 1992. – 1

січня.

Інструкція Міністерства охорони здоров’я України від 28.12.91 “Про

встановлення груп інвалідності” // Соціальне забезпечення в Україні: Зб.

законодавчих актів та офіційних документів. – Вип.2. – К., 1992. – С.60-64.

Про створення Пенсійного фонду України – постанова КМ України №39 від 28

січня 1992 р. // ЗП України. – 1992. – №2. – С.47.

Положення про медико-соціальну експертизу і Положення про індивідуальну

програму реабілітації та адаптації інвалідів – постанова КМ України №83 від

23 лютого 1992 р. // ЗП України. – 1992. – №3. – С.68.

Про затвердження нормативних актів з питань призначення пенсій працівникам

авіації та льотно-випробувального складу – постанова КМ України №418 від 21

липня 1992 р. // ЗП України. – 1992. – №9. – С.209.

Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і

грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам,

військовослужбовцям надстрокової служби за контрактом, особам

начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх

сімей – постанова КМ України №393 від 17 липня 1992 р. // ЗП Украіни. –

1992. – №7. – С.182.

Про затвердження нормативних актів з питань пенсійного забезпечення –

постанова КМ України №583 від 12 жовтня 1992 р. // ЗП України. – 1992. –

№11. – С.271.

Перелік посад артистів театрально-концертних та інших видовищних закладів,

підприємств і колективів, які мають право на пенсію за вислугу років

незалежно від віку / Затв. постановою КМ України №583 від 12.10.92 // ЗП

України. – 1992. – №11. – С.271.

Перелік видів оплати праці та інших виплат, на які не нараховуються

страхові внески і які не враховуються при визначенні середньомісячного

заробітку для обчислення пенсій / Затв. постановою КМ України №583 від

12.10.92 // ЗП України. – 1992. – №11. – С.271.

Список сезоних робіт, зайнятість протягом повного сезону зараховується до

стажу для призначення пенсій за рік роботи / Затв. постановою КМ України

№583 від 12.10.92 // ЗП України. – 1992. – С.271.

Список текстильних виробництв і професій, робота на яких дає робітницям

право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі зазначеної

роботи не менше 20 років / Затв. постановою КМ України №583 від 12.10.92 //

ЗП України. – №11. – С.271.

Порядок призначення і виплати пенсій за вислугу років заслуженим майстрам

спорту, майстрам спорту міжнародного класу – членам збірних команд України

/ Затв. постановою КМ України №583 від 12.10.92 // ЗП України. – №11. –

С.271.

Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров’я та соціального

захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років /

Затв. постановою КМ України №909 від 4.11.93 // ЗП України. – 1994. – №4. –

С.70.

Про затвердження списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і

показників, що дають право на пенсію за віком на пільгових умовах –

постанова КМ України №162 від 11 березня 1994 р. // Інформ. бюл. М-ва праці

України “Людина і праця” – 1994 – №6.

Порядок організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати

працездатності / Затв. постановою КМ України №202 від 4.04.94 // ЗП

України. – 1994. – №8. – С.190.

Питання Пенсійного фонду України – постанова КМ України від 4 липня 1994 р.

// ЗП України. – 1994. – №9. – С.229.

Про затвердження Списку професійних захворювань та Інструкції щодо його

застосування – наказ М-ва охорони здоров’я України, М-ва праці України

№23/26/9 від 2 лютого 1995 р. // Бюл. Законодавства і юрид. Практики

України. – 1996. – №4. – С.281.

Про невідкладні заходи щодо погашення заборгованості з виплати пенсій /

Указ Президента України від 31 серпня 1998 р. // Офіційний Вісник України.

– 1998. – №35. – С.1.

Про внесення змін до порядку сплати платниками заборгованості за внесками

до Пенсійного фонду України – постанова Верховної Ради України від 14

травня 1998 р. // Закон і бізнес. – 1998. – №24. – С.15.

Про інформацію Кабінету Міністрів України про погашення заборгованності по

заробітній платі, пенсіях, стипендіях на підприємствах в установах та

організаціях усіх форм власності – постанова Верховної Ради України від

20.05.98 // ВВР України. – 1998. – №27-28. – С.187.

Про інформацію Кабінету Міністрів України про погашення заборгованості по

заробітній платі, пенсіях, стипендіях та відновлення і повернення

заощаджень громадян – постанова Верховної Ради України від 11 лютого 1998

р. – ВВР України. – 1998. – №26. – С.170.

Ачаркан В.А. Государственные пенсии. – М.: Юрид. лит., 1967.

Андреев В.С. Право социального обеспечения в СССР: Учеб. пособие. – М.:

Юрид. лит., 1987.

Гущин И.В. Право членов колхоза на пенсию. – М.: Юрид. лит., 1972.

Зайкин А.Д. Правоотношения по пенсионному обеспечению. – М.: Изд-во МГУ,

1974.

Котляр А.И., Боченков С.Г. Справочник по пенсиям военнослужащих. 2-е изд.,

перераб. и доп. – М.: Воениздат, 1998.

Советское трудовое право / Под ред. Н.Г. Александрова и Д.М. Генкина. – М.,

1946.

Советское трудовое право / Под ред. Н.Г. Александрова. – М.: Юриздат, 1949.

Сирота І.М. Право пенсійного забезпечення в Україні: Курс лекцій. – К.,

1998.

Советское право социального обеспечения / Доброхотова Е.Н., Филипова М.В.,

Янтураева М.А. – СПб, 1992.

Буянова М.О., Кондратьева З.Л., Кобзева С.И. Право социального обеспечения:

Учеб. пособие. – М., 1997.

Фогель Я.М. Право на пенсии и его гарантии. – М.: Юрид. лит., 1982.

Иванова Р.И. правоотношения по социальному обеспечению в СССР. – М., 1986.

Міщенко В.І., Гордієнко В.В. Недержавні пенсійні фонди в системі

реформування пенсійної системи України // Фінанси України. – 1997. – №12. –

С.32.

Сивак С. Організаційно правові основи недержавного пенсійного забезпечення

// Право України. – 1999. – №1. – С.119-121.

Опыт реализации пенсионной программы предприятия // Пенсия. – 1997. – №9. –

С.51-53.

Майданик Р. Правовые аспекты создания и деятельности негосударственных

пенсионных фондов в Украине // Бизнес. – 1998. – №43. – С.18-26.

Сташків Б. Пенсія як об’єкт правовідносин в соціальному забезпеченні //

Право України. – 1998. – №11. – С.89-93.

Сташків Б. Загальна характеристика юридичних фактів у пенсійному

забезпеченні // Право України. – 1998. – №1. – С.115-119.

Сивак С. Конституційні гарантії права на пенсійне забезпечення і пенсійна

реформа // Право України. – 1997. – №12. – С.70-74.

Юридичний словник – К., 1974. – 671.

-----------------------

[1] Советское трудовое право. /Под ред. Н.Г. Александрова и Д.М. Генкина.

– М., 1946. – С. 364.

[2] Советское трудовое право. /Под ред. Н.Г. Александрова и Д.М. Генкина. –

М., 1949. – С. 339.

[3] Зайкин А.Д. Правоотношения по пенсионному обеспечению. – М., 1974. – С.

122-123.

[4] Юридичний словник. – К., 1974. – С. 497-498.

[5] Андреев В.С. Право социального обеспечения в СССР: учеб. пособие. – М.,

1987. – С. 31.

[6] Захаров М.Л., Тучкова Э.Г. Азбука социального обеспечения. – М., 1987.

– С. 105.

[7] Советское право социального обеспечения. /Доброхотова Е.Н., Филиппова

Н.В., Янтураева М.А. – СПб, 1992. – С. 11.

[8] Буянова М.О., Кондратьева З.Л., Кобзева С.И. Право социального

обеспечения: Учеб. Пособие.—М.,1997.—С.13.

[9] Ачаркан В.А. Государственные пенсии.—М.; Юрид. Лит., 1967.—С. 68.

[10] Фогель Я.М. Право на пенсию и его гарантии.—М.: Юрид. Лит., 1982.

[11] Иванова Р.И. правоотношения по социальному обеспечению в СССР.—М,

1986.—С.131.

[12] Сирота І.М. Право пенсійного забезпечення в Україні: Курс лекцій.—К.,

1998.—С.105-109.

[13] Урядовий кур’єр. – 1997. – 22 травня.

[14] Никопольские известия.—1998.—24 декабря.

[15] Урядовий кур’єр. – 1997.—22 травня.

[16] Про затвердження нормативних актів з питань призначення пенсій за

вислугу років працівникам авіації та льотно-випробувального складу –

постанова Кабінету Міністрів України від 21 липня 1992 р.// ЗП

України.—1992.– №9.

[17] Про державну службу – Закон України №3723 – від 16 грудня 1993р. //

ВВР. – 1993. – №52.

[18] Про статус суддів – Закон України від 15 грудня 1992р. // ВВР. – 1993.

– №8 (зі змінами, внесеними Законами України від 02.02.94., від 24.02.94.,

05.10.95).

[19] Про прокуратуру – Закон України від 5 листопада 1991р.

[20] Порядок призначення і виплата пенсій за вислугу років заслуженим

майстрам спорту, майстрам спорту міжнародного класу членам збірних команд

України / Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.92. // ЗП

України. – №11.

[21] Перелік посад артистів театрально-концертних та інших видовищних

закладів, підприємств і колективів, які мають право на пенсію за вислугу

років незалежно від віку / Затв. постановою Кабінету Міністрів України від

12.10.92.// ЗП України. – 1992. – №11.

[22] Словарь иностранных слов. 7-е издание, перераб. – М.: Русский язык,

1979.

[23] Юридичний словник-довідник / За ред. Ю.С.Шемшученка. – К.: Феміна,

1996.

[24] Цивільний кодекс України / Затв. Законом Української РСР від 18.07.63.

// Відомості Верховної Ради УССР. – 1963. – №30.

[25] Кодекс про шлюб та сім’ю України від 20 липня 1969р.

[26] Про звернення громадян – Закон України від 2 жовтня 1996р. // Урядовий

кур’єр – 1996. – 17 жовтня.

[27] Перелік видів оплати праці та інших виплат, на які не нараховуються

страхові внески і які не враховуються при визначенні середньомісячного

заробітку для обчислення пенсій / Затв. Постановою Кабінету Міністрів

України від 12.10.92.// ЗП України. – 1992. – №11. – С.271.

[28] Про підвищення розмірів пенсії, призначених до 1 березня 1996 р. та

порядок обчислення пенсій, що призначаються після 1 березня 1996 року –

постанова Кабінету Міністрів України від 19 березня 1996 р. // ЗП України.

– 1996ю – №10. – С.308.

[29] Урядовий кур’єр. – 1997. – №202-203. – 30 жовтня.

[30] Мищенко В.І., Гордієнко В.В. Недержавні пенсійні фонди в системі

реформування пенсійної системи України // Фінанси України. – 1997. – №12. –

С.38.

[31] Сивак С. Організаційно-правові основи недержавного пенсійного

забезпечення // Право України. – 1999. – №1. – С.119-121.

[32] Про охорону праці – Закон України // Відомості Верховної Ради України.

– 1992. – №49.

[33] Опыт реализации пенсионной программы предприятия // Пенсия. – 1997. –

№9. – С.51-53.

[34] Сивак С. Конституційні гарантії права на пенсійне забезпечення і

пенсійна реформа.// Право України. – 1977. – №12. – С.70-74.

[35] Соціальний захист. – 1998. – №1. – С.40-43.

[36] Бизнес. – 1997. – №47. – С.34-37.