Правоохоронні органи

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Правоохоронні органи

Правоохоронні органи

З м і с т .

Вступ

2

Розділ I

Поняття та види правоохоронних

органів України

6

Розділ I I

Державний захист працівників суду

та правоохоронних органів

28

Висновки

32

Література

Вступ.

Поява на карті світу нової держави - України - підсумок

багатовікової боротьби її народу , який з покоління в поколі-

ння мужньо і жертовно добивався величної мети – свободи ,

самостійності , незалежності . Він же народ України , 1 грудня

1991 року вперше за свою історію виступив самостійним суб’-

єктом створення власної суверенної держави , бо саме народ ,

безпосередньо сам , а не через представників прямо і вільно

висловив свою волю з питання про волю України шляхом проведення

Всеукраїнського референдуму . Перше всенародне голосування на Україні ,

поза всяким сумнівом , втілює характеристики , сукупність яких дає

вагомі підстави оцінити його , як історичний еталон реального прояву і

вирішення верховенства народу над рештою суб’єктів , як державних ,

так

і не державних , у розв язанні доленосної проблеми - відродження

української державності.

Зазначене разом з тим категорично виключає думку про

те , що інші суб’єкти не є учасниками процесу створення

незалежної держави. Навпаки , - і це слід підкреслити - воля народу

України співпала з передуючими її волевиявленнями рішеннями

Верховної Ради , її президії , інших державних і недержавних структур

. Величезне значення мало прийняття Верховною Радою таких

історичних актів , як Декларація про державний суверенітет

України ( 16 липня 1990 року ) і постанова Верховної Ради “ Про

проголошення незалежної України ” ( 24 червня 1990 року ) , ухвала Акта

проголошення незалежності України ( 24 серпня 1991 року ). У жовтні

1991 року Верховна Рада прийняла спеціальну постанову “ Про

проведення Всеукраїнського референдуму з питання про проголошення

незалежності України ” якою затвердила текст бюлетня для таємного

голосування . Принципово істотним

стало положення про включення до бюлетня тексту Акта проголошення

незалежності України.

“ Повна самостійність та незалежність

є послідовним, логічним завершенням

запитів національного розвитку та само-

визначення будь- якої народності , що

займає певну територію і має достатні

задатки та енергію розвитку. ”

М.С. Грушевський.

1 грудня 1991 року народ України на референдумі одно-стайно

висловив свою суверенну волю побудувати незалежну державу . Цифрові

результати референдуму загальновідомі . У голосуванні взяли участь

31891742 громадянина , або 84,18 % від загальної кількості включених

до списків . З них неза-лежності Україні сказали “ так ” 28804071

або 90,32 % . Таким

чином волевиявлення народу , що проводилося , як засвідчили

спостерігачі багатьох країн світу , вільно і гласно , демо-кратично і

без усяких порушень , підтвердило Акт прого-лошення незалежності

України .

Загальні риси нової української державності було окреслено

ще в Декларації про державний суверенітет України, прийнятий

Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 року . Державний

суверенітет – важлива ознака , окреслена ще в Декларації про

державний суверенітет держави , верховентства державної влади всередині

країни та її незалежність у зовнішньополітичній сфері .

Можна без перебільшення сказати , що народ відіграв головну

і визначальну роль у розв’язанні фундаментальної проблеми , якою

займалося багато державних і недержавних структур , - проблеми

створення нової України . Поза всена-родним виявленням зусилля інших

суб’єктів на шляхах побу-дови справді суверенної держави ,

безперечно були б усклад-ненні . Вкажемо , зокрема , що загалом

іноземні держави офі-ційно визнали незалежність України тільки після

референдуму .

Викладене підводить до висновку , що має не лише теоретичне

значення , а й одночасно орієнтований на форму-лювання і розвиток

відповідної практики державно - правового будівництва . Він полягає у

визначенні необхідності подаль-шого забезбечення примату народу

України у вирішенні всіх центральних питань державного і

громадського життя як на сучасному етапі , так і на перспективу .

Гарантувати і забезпечувати на практиці істинність народного

суверенітету тепер уже у принципово інших умовах - умовах

відродженної народом державності - одне з глобальних завдань ,

розв’язання якого обов’язкове для демократичного розвитку молодої

держави і суспільства , досягнення нової якості життя людей .

Народний суверенітет – повновладдя народу , тобто наявність засобів і

механізмів , що забезпечують реальну участь населення в управлінні

справами держави і суспільства ; визнання народу єдиним джерелом

влади .

Національний суверенітет – повновладдя нації , її політична

свобода , право і реальна можливість визначати характер свого

національного життя , аж до відокремлення та утворення самостійної

держави .

Всі три види суверенітету , без наявності яких не може бути

справжньої демократичної держави , дістали своє закріплення в

Декларації про державний суверенітет України .

Вінцем багатовікових державотворчих пошуків українського народу

стало прийняття Верховною Радою Української РСР 24 серпня 1991 року

Акта проголошення незалежності України .

У цьому історичному документі закріплювалися неза-лежність

України і створення самостійної української держави , яка дістала

офіційну назву “ Україна ”. Проголошувалися неподільність та

недоторканість території України , а також те , що віднині на цій

території мають чинність виключно Конституція і закони України .

Згідно з чинним на той час законодавством питання про

реалізацію права народу України на самовизначення виходило за межі

компетенції Верховної Ради УРСР і мало вирішуватися включно

всеукраїнським референдумом . Тому того самого дня , 24 серпня 1991

року крім Акта проголошення незалежності України , було прийнято

постанову Верховної Ради УРСР “ Про проголошення незалежності

України ”.

Після проголошення результатів референдуму , коли “ так ” Акту

проголошення незалежності України сказали 90,32 % громадян , почалася

хвиля дипломатичного визнання України як незалежної держави .

Заснована в 1991 році нова українська держава мала свою

конституцію , роль якоі виконувала колишня Конституція УРСР 1978

року радикально доповнена і змінена у світлі нових реалій

державного будівництва .

Проте така Конституція України , створена на зовсім іншій

політико - правовій основі , навіть після всіх численних змін і

доповнень могла бути лише тимчасовим Основним Законом держави .

Тому в Україні активно йшов процес підготовки нової Конституції

України .

28 червня 1996 року о 9 годині 30 хвилин було прийнято

Основний Закон України . Від тоді 28 червня оголошено державним

святом - Днем Конституції України .

Після прийняття Конституції України її текст ще кілька днів

проходив мовно – термінологічну експертизу , і після чого був

офіційно оприлюднений . Але набула чинності Конституція України вже

з 28 червня 1996 року .

З прийняттям нової Конституції України процес юридичного

оформлення української державності можна вважати в основному

завершеним , хоча ряд важливих питань ще потребують свого вирішення .

Розділ I

Поняття та види правоохоронних органів України .

Механізм держави – це система органів і установ , посередництвом

яких здійснюється виконання внутрішніх і зовнішніх функцій держави .

Як правило це - представницькі установи або законодавча влада ,

виконавчо - розпорядчі органи, неурядові інстанції та судові інстанції

, органи громадського порядку та державної безпеки , збройні сили .

У механізмі нашої держави особливе місце посідають органи

держави спеціального призначення ( контрольні та правоохоронні органи

, місця позбавлення волі , збройні сили тощо ). Їх можна розглядати

як окрему ланку механізму держави , вже звичного поділу на

законодавчу , виконавчу , судову влади . Прихильниками чітких юридичних

конструкцій здебільшого вважають ці органи належними до сфери

виконавчої або в осному до виконавчої і частково до судової влади

.

Серед органів спеціального призначення юридична наука приділяє

особливу увагу так званим правоохороним органам . Звичайно у

дослівному розумінні “ правоохоронну діяльність ” ( забезпечення

законності та охорона правопорядку в суспільстві , боротьба з

правопорушниками , охорона законних прав та інтересів громадян ,

юридичних осіб , суспільства і держави в цілому ) мають вести

буквально всі - громадяни , юридичні особи , органи законодавчої ,

виконавчої і судової влади тощо . Але для переважної більшості

суб’єктів суспільних відносин подібна діяльність не є основною .

Отже правоохоронними органами слід вважати державні органи ,

основною ( спеціальною ) функцією яких є забез-печення законності та

охорона правопорядку , боротьба з правопорушеннями , охорона законних

прав та інтересів громадян , юридичних осіб , суспільства і держави

в цілому .

Характерними рисами правоохоронних органів є :

а) здійснення ними зазначених вище функцій , які в сукупності

називають правоохоронною функцією ;

б) наявність у них для виконання зазначених функцій відповідних

державно - владних повноважень , зокрема можли-вості видавати правові

акти ( в основному індивідуального характеру ) , обов’язкові для

виконання тими , кому вони адресовані ;

в) можливість безпосередньо застосовувати різні заходи примусу (

затримання особи , арешт , позбавлення волі тощо ) ;

г) перебування їх діяльності під особливим державним контролем і

наглядом , здійснення лише на основі закону й у встановленому ними

порядку .

Традиційно до числа правоохоронних органів відносять суд ,

прокуратуру , органи юстиції , внутрішніх справ , державної безпеки

тощо . Досить часто суди як органи правосуддя згадуються в

нормативних документах окремо ( у слово-сполученнях типу “ судові і

правоохоронні органи ” ) .

До системи правоохоронних органів прилягають деякі інші

державні установи і громадські організації , які відповідно до

законодавства поділенні значними повноваженнями у сфері

правоохоронної діяльності , хоча в цілому їхні функції не зводяться

до останньої , а також не забезпечуюються можливістю застосування

державного примусу . Серед таких установ і організацій слід

звернути особливу увагу на органи юстиції та адвокатуру .

Прокуратура України .

Назва “ прокуратура ” походить від латинського procuro -

піклуюсь , забезпечую , запобігаю , що вже дає повне уявлення про її

завдання .

Прокуратура України становить єдину систему , на яку

покладаються :

- підтримання державного обвинувачення в суді ;

- представництво інтересів громадянина або держави в суді у

випадках , визначених законом ;

- нагляд за додержанням законів органами , які проводять опе-

ративно - розшукову діяльність , дізнання , досудове слідство ;

- нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень .

Вищий нагляд за додержанням і правильним засто-суванням законів

Кабінету Міністрів України , міністерствами , державними комітетами ,

відомствами , іншими органами даржавного і господарського управління

та контролю , Урядом Автономної Республіки Крим , місцевими радами

народних депутатів , їх виконавчими і розпорядчими органами , військо-

вими частинами , політичними партіями , громадськими органі-заціями ,

масовими рухами , підприємствами , установами і організаціями ,

незалежно від форм власності , підпорядкова-нності та приналежності ,

посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором

України і підпорядко-вуваними йому прокурорами .

Діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне

утвердження верховенства закону , зміцнення правопорядку і має своїм

завданням захист від неправомірних посягань :

1) закріплених Конституцією України незалежності республіки,

суспільного та державного ладу , політичної та економічної

системи , прав національних груп і

територіальних утворень

2) гарантованих Конституцією , іншими законами України та міжнародними

правовими актами соціально - економічних , політичних , особистих

прав і свобод людини та громадянина ;

3) основ демократичного устрою державної влади , правового статусу

місцевих Рад народних депутатів , органів терито-ріального

громадського самоврядування .

Основними функціями прокуратури є :

1) нагляд за додержанням законів усіма органами , під-приєствами ,

установами , організаціями , посадовими особами та громадянами ;

2) нагляд за додержанням законів органами , які ведуть боротьбу із

злочинністю та іншими правопорушеннями і розслідують діяння що

містять ознаки злочину ;

3) розслідування діянь , що містять ознаки злочину ;

4) підтримання державного обвинувачення , участь у роз-гляді в судах

кримінальних , цивільних справ та справ про адміністративні

правопорушення і господарських спорів у арбітражних судах ;

5) нагляд за виконанням законів у місцях тримання , затри-маних ,

попереднього ув’язнення , при виконанні покарань та застосування

інших заходів примусового характеру , які призначаються судом ;

6) нагляд за додержанням законів органами військового управ-ління ,

військовими об’єднаннями , з’єднаннями , частинами , підрозділами ,

установами і військовими навчальними закла-дами та посадовими

особами Збройних Сил , Прикордонних військ , Національної гвардії ,

Управління державної охорони, Служби безпеки України та інших

військових формувань , дислокованих на території України .

Прокуратура бере участь у розробленні органами дер-жавної

влади заходів запобігання злочинам та іншим право-порушенням , у

роботі по вдосконавленню та розясненню за-конодавства . На

прокуратуру не можуть покладатися функції , не передбаченні

законами України .

Систему органів прокуратури становлять: Генеральна

прокуратура України , прокуратури Автономної Республіки Крим ,

областей , міст Києва і Севастополя , міські , районні , а також

військові прокуратури .

Генеральну прокуратуру України очолює Генеральний прокурор

України , який спрямовує роботу всіх органів прокуратури і здійснює

контроль за їхньою діяльністю .

Органи внутрішніх справ .

Систему органів внутрішніх справ України складають Міністерство

внутрішніх справ України , та його головні управління , управління

і відділи в Автономній Республіці Крим , областях , районах ,

містах , а також підрозділи міліції , пожежної охорони , внутрішні

війська , виправно - трудові установи , навчальні заклади та інші

підвідомчі їм підрозділи .

Органи внутрішніх справ забезпечують громадський порядок ,

попереджують , розкривають і розслідують право-порушення , злочини ,

виправляють і перевиховують засудже-них , забезпечують пожежну безпеку

та безпеку дорожнього руху .

Важливою структурною одиницею органів внутрішніх справ є

міліція . Її правовий статус визначає Закон України “Про міліцію

” від 20 грудня 1990 року .

Відповідно до закону міліція - це державний озброєний орган

виконавчої влади , який захищає життя , здоров’я , права і свободи

громадян , власність , природне середовище , інтере-си суспільства і

держави від протиправних посягань .

Основним завданням міліції є : забезпечення особистої безпеки

громадян , захист їх прав і свобод , законних інте-ресів ,

запобігання і припинення правопорушень , виявлення і розкриття

злочинів , розшук осіб , які їх вчинили , забезпечення безпеки

дорожнього руху , захист власності від злочинних посягань ,

виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень .

Міліції для виконання покладених на неї обов’язків надаються

права:

1) вимагати від громадян і службових осіб , які порушують

громадський порядок , припинення правопорушень та дій , що

перешкоджають здійсненню повноважень міліції , виносити на місці

усне попередження особам , які допустили малозначні

адміністративні порушення , а в разі невиконання зазначених

вимог застосувати передбаченні цим законом заходи примусу ;

2) перевіряти у громадян при підозрі у вчиненні правопорушень

документи , що посвідчують їх особу , а також інші документи ,

необхідні для з’ясування питання щодо додержання правил , нагляд

і контроль за виконання яких покладено на міліцію ;

3) викликати громадян і службових осіб у справах про злочини та у

зв язку з матеріалами , що знаходяться в її провадженні , в

разі ухилення без поважних причин від явки за викликом ,

піддавати їх приводу у встановленому законом порядку ;

4) виявляти і вести облік осіб , які підлягають профілактич-ному

впливу на підставі та в порядку , встановлених законодавством ,

виносити їм офіційне застереження про неприпустимість протиправної

поведінки ;

5) затримувати і тримати у спеціально відведених для цього

приміщеннях : осіб , підозрюваних у вчиненні злочину , обвинувачених

, які переховуються від дізнання , слідства чи суду , засуджених ,

які ухиляються від виконання криміналь-ного покарання , - на

строки і в порядку , передбачених законом ;

6) складати протоколи про адміністративні правопорушення , проводити

особистий огляд , огляд речей , вилучення речей і документів ,

застосовувати інші передбачені законом заходи забезпечення

провадження у справах про адміністративні правопорушення ;

7) у будь - який час доби безперешкодно входити на територію і

в приміщення підприємств , установ та орга-нізацій , в житло

громадян з метою припинення злочину , при переслідуванні злочинця

, а також при стихійному лихові ( пожежа , руйнування тощо ) ;

8) при виконанні своїх обов’язків по охороні правопорядку

застосовувати фізичну силу , спеціальні засоби та вогне-пальну

зброю , якщо виникає безпосередня загроза життю або здоров’ю

громадян чи працівників міліції особисто ;

9) користуватися безплатно всіма видами громадського тран-спорту

міського , приміського , місцевого сполучення ( крім таксі ) а

також попутним транспортом ;

10) використовувати безперешкодно транспортні засоби , що належать

підприємствам , установам , організаціям і громадянам ( крім

транспортних засобів дипломатичних , консульських та інших

представників іноземних держав , міжнародних організацій ,

транспортних засобів спеціального призначення ) , для проїзду до

місця події , стихійного лиха, доставки в лікувальні заклади

осіб , які потребують невідкладнї медичної допомоги , для

переслідування право-порушників та їх доставки в міліцію .

На службу до міліції приймаються на контрактній основі

громадяни , які здатні за своїми особистими і діловими , моральними

якостями , освітнім рівнем , фізичною підготовкою і станом здоров'я

виконувати покладені на міліцію завдання . Працівник міліції

приносить присягу . Він перебуває під захистом закону . Законом

гарантується захист життя , здоро- в’я , честі , гідності , майна

працівника міліції , членів його сім’ї від злочинних протиправних

дій . Держава гарантує працівникам міліції соціальний захист .

Міліція складається з підрозділів : кримінальної міліції ,

міліції громадської безпеки , транспортної міліції , державної

автомобільної інспекції , міліції охорони , спеціальної міліції .

Основним завданням Міністерства внутрішніх справ України є :

1) організація і координація діяльності органів внутрішніх справ по

захисту прав і свобод громадян , інтересів суспільства і держави

від протиправних посягань , охороні громадського порядку і

забезпеченню громадської безпеки ;

2) участь у розробці та реалізації державної політики щодо боротьби

із загальною кримінальною та організованою злочинністю ;

3) забезпечення і запобігання злочинам , їх припинення , розкриття і

розслідування , розшуку осіб , які вчинили злочини , вжиття

заходів до усунення причин і умов , що сприяють вчиненню

правопорушень ;

4) визначення основних напрямків удосконалення роботи органів

внутрішніх справ , надання їм організаційно - методичної та

практичної допомоги ;

5) забезпечення виконання кримінальних покарань , участь у

ресоціалізації засуджених ;

6) організація роботи , пов’язаної із забезпеченням безпеки дорожнього

руху та пожежної безпеки ;

7) забезпечення законності в діяльності працівників і

військовослужбовців .

Служба безпеки України .

Правовий статус Служби безпеки України визначається Законом

України “Про Службу безпеки України” від 25 березня 1992 року ,

який складається з таких розділів: “Загальні положення”, “Система

організація діяльності Служби безпеки України” , “Повноваження Служби

безпеки України ” , “Соціальний і правовий захист військовослужбовців

і працівників Служби безпеки України ” , “Контроль і нагляд за

діяльністю Служби безпеки України” , “Відповідальність за

правопорушення у сфері діяльності Служби безпеки України” .

Закон закріплює , що Служба безпеки України - це держав-ний

правовий охоронний орган спеціального призначення , який забезпечує

державну безпеку України .

На службу безпеки України покладається у межах визначеної

законодавством компетенції :

1) захист державного суверенітету , захист незалежності України ;

2) захист конституційного ладу , територіальної цілісності ,

економічного , науково - технічного і оборонного потенціалу України

;

3) захист законних інтересів держави та прав і свобод громадян від

розвідувально - підривної діяльності іноземних спеціальних служб ,

з боку певних злочинних організацій , груп людей чи навіть

окремих осіб ;

4) попередження , виявлення , припинення та розкриття злочинів проти

миру і безпеки людства , тероризму ;

5) боротьба з організованою злочинністю у сфері управління і

економіки , мафією і корупцією , які створюють загрозу життєво -

важливим інтересам України .

Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань

зобов’язана :

1) здіснювати розвідувальну та інформаційно - аналітичну роботу в

інтересах ефективного проведення органами державної влади та

управління внутрішньої і зовнішньої діяльності , вирішення проблем

охорони , інших питань , пов’язаних з національною безпекою України

;

2) виявляти , припиняти та розкривати злочини , розслідування яких

віднесено до компетенції згідно закону ;

3) здійснювати контррозвідувальні заходи з метою попе-редження ,

виявлення , припинення і розкриття будь - яких форм розвідувально -

підривної діяльності проти України ;

4) брати участь у розробці і здійсненні заходів щодо захисту

державних таємниць України ;

5) забезпечувати захист особистої безпеки громадян ;

6) сприяти прикордонним військам в охороні державного кордону ;

7) забезпечувати засекреченим і шифровим зв’язком державні органи

України і посадових осіб відповідно до переліку , який

встановлюється урядом України .

Діяльність Служби безпеки України здійснюється на основі

дотримання прав і свобод людини . Органи і співробітники Служби

безпеки України повинні поважати гідність людини і виявляти до

неї гуманне ставлення , не допускати розголошення відомостей про

особисте життя людини . У виняткових випадках з метою припинення

та розкриття державних злочинів окремі права та свободи особи

можуть бути тимчасово обмеженні у порядку і межах , визначених

Конституцією та законами України .

Неправомірне обмеження законних прав та свобод людини

неприпустиме і тягне за собою відповідальність згідно з

законодавством . Органи Служби безпеки України в разі порушення його

співробітниками при виконанні службових обов’язків прав чи свобод

людини повинні вжити заходів до поновлення цих прав та свобод ,

відшкодування заподіяної моральної і матеріальної шкоди , притягнення

винних до відповідальності .

Служба безпеки України на вимогу громадян України у місячний

строк зобов’язана дати їм письмове пояснення з приводу обмеження

їх прав чи свобод . Такі особи мають право оскаржити до суду

неправомірні дії посадових осіб та органів Служби безпеки України

.

Службі безпеки України , її органам і співробітникам для

використання покладених на них обов’язків надається право :

- вимагати від громадян та посадових осіб припинення правопорушень

і дій , що перешкоджають здійсненню повно-важень Служби безпеки

України , перевіряти у зв’язку з цим документи , які посвідчують

їх особу , а також проводити огляд осіб , їх речей і транспортних

засобів , якщо є загроза втечі підозрюваного або знищення чи

приховування речових доказів злочинної діяльністі ;

- подавати органам державного управління обов’язкові для розгляду

пропозиції з питань національної безпеки України , в тому числі

про припинення роботи , пов’язаної з державними таємницями , яка

виконується з порушенням встановлених правил ;

- одержувати на письмовий запит керівника відповідного органу Служби

безпеки України від міністерств і устанонов , організацій ,

військових частин , громадян та їх об’єднань дані і відомості ,

необхідні для забезпечення державної безпеки України , а також

користуватись з цією метою службовою документацією і звітністю ;

- входити у порядку , погодженому з адміністрацією підпри-ємств ,

установ та організацій і командуванням військових частин , на їх

територію і в службові приміщення ;

- - мати слідчі ізолятори для утримання осіб , взятих під

варту та затриманих органами Служби безпеки України ;

- морально і матеріально заохочувати співробітників Служби безпеки

України та інших осіб за заслуги по забезпеченню державної безпеки

; представляти їх у встановленому порядку до державних нагород ;

- безплатного проїзду всіма видами міського пасажирського транспорту

загального користування ( крім таксі ) , залізничного та водного

транспорту приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів

, а також попутним транспортом .

Служба безпеки України у своїй діяльності підпоряд-кована

Президенту і підконтрольна Верховній Раді України .

Постійний контроль за діяльністю Служби безпеки України ,

дотримання нею законодавства здійснюється постійною комісією

Верховної Ради України з питань оборони і державної безпеки .

Контроль за діяльністю Служби безпеки здійснюється з боку

Президента України . Вищий нагляд за додержанням і правильним

засуванням законів Службою безпеки України здійснює Генеральний

прокурор України та підпорядковані йому прокурори .

Кадри Служби безпеки України складають :

а) співробітники – військовослужбовці ;

б) працівники , які уклали трудовий договір із Службою безпеки

України .

в) військовослужбовці строкової служби.

До органів Служби безпеки України приймаються на конкурсній ,

добровільній , договірній основі громадяни України, здатні за

діловими та моральними якостями , освітнім рівнем і станом здоров’я

ефективно виконувати службові обов’язки .

Держава забезпечує соціальний , правовий захист

військовослужбовців і працівників Служби безпеки України . Вони

перебувають під захистом закону . Недоторканість , честь і гідність ,

життя і здоров’я співробітників Служби безпеки України від

злочинних посягань охороняється законодавством .

Митні органи .

Важливим напрямом державної діяльності є митна справа, яка

включає в себе встановлення порядку та організацією пе-реміщення

через митний кордон України товарів і предметів , обкладання митом

, оформлення , здійснення контролю та інших доходів щодо реалізації

митної політики в Україні .

Митні органи України складають єдину систему , яка включає

державну митну службу України , регіональні митниці, митниці ,

спеціалізовані митні управління та організації .

Законодавством встановлюється компетенція митних органів щодо

виконання таких функцій : захисту економічних інтересів України ;

забезпечення виконання зобов’язань , які випливають з міжнародних

договорів України стосовно митної справи , митного оформлення товарів

та інших предметів , що переміщуються через митний кордон України ;

боротьби з контрабандою та іншими порушеннями митних правил .

Митні органи України при проведенні в життя митної політики

розв’язують такі основні завдання :

1) захист економічних інтересів України ;

2) контроль за додержанням законодавства України про митну

справу ;

3) забезпечення виконання зобов’язань , які випливають з між-

народних договорів стосовно митної справи ;

4) використання засобів митно - тарифного та позатарифного регулювання

при переміщенні через митний кордон України товарів та інших

предметів ;

5) вдосконалення митного контролю і оформлення товарів і

інших предметів , що переміщуються через митний кордон

України ;

6) комплексний контроль разом з національним банком України за

валютними операціями ;

7) здійснення заходів щодо захисту інтересів споживачів і додержання

учасниками зовнішньоекономічних зв’язків дер-жавних інтересів на

зовнішньому ринку ;

8) створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та

пасажиропотоку через митний кордон України ;

9) боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил ;

10) співробітництво з митними органами зарубіжних країн , а також

міжнародними організаціями з питань митної справи ;

11) ведення митної статистики .

Органи митної служби України виконують такі основні функції :

фіскальну , інформаційну та правоохоронну .

Завдання фіскальної полягає в зборі мита за експортно -

імпортні операції , а також оформлення документів юридичних та

фізичних осіб , яке обкладається митним збором .

Завдання інформаційної функції полягає у зборі інфор- мації

обробці та поширення статистики серед відповідних державних структур

. Це дає можливість чіткіше прогнозувати і контрулювати стан

економічних зв’язків , активно впливати на ці процеси .

Завдання правоохоронної функції полягає у боротьбі із

злочинністю передусім з таким явищем , як контробанда ( тоб- то

незаконне перевезення зброї , наркотиків , культурних цінностей) . З

1991 року діє державний митний комітет України . У своїй діяльності

митна служба України керується Митним кодексом та законами

України .

Митні органи України становлять систему органів управ-ління

митною справою , яка включає : Державний митний комітет ( створюється

Президентом України ) ; територіальні митні управління ( створюються

Кабінетом Міністрів України ) ; інші митні установи ( митні пости ).

Митна справа в Україні регулюється : а) Митним кодек-сом

України ; б) Законом України “Про Митну справу в Україні 1991 рік ” ;

в) Закон України “Про єдиний митний тариф ” ; г) Декретами Уряду

України ; д) іншими актами чинного законодавства України .

Органи охорони державного кордону .

Головним завданням Прикордонних військ України є забезпечення

недоторканості державного кордону України на суші , морі , річках ,

озерах , та інших водоймах України , а також охорона економічної

зони України .

При виконанні покладених на них завдань Прикордонні війська

України зобов’язані :

- припиняти будь - які спроби незаконного проходження державного

кордону України на місцевості ;

- відбивати вторгнення на територію України озброєних формувань ,

припиняти збройні та інші провокації на державному кордоні України ,

захищати від злочинних посягань населення і власність всіх її

формах ;

- відвертати і недопускати перетинання державного кордону України

особами і транспортними засобами поза пунктами пропуску або іншими

незаконними способами , виявляти і затримувати порушників

державного кордону України ;

- здійснювати у встановлених пунктах і встановленому порядку при

наявності належно оформлених документів пропуск через державний

кордон України осіб , транспортних засобів , вантажів та іншого

майна ;

- здійснювати спільні заходи із Службою національної безпеки України

в межах наданої їм компетенції з питань охорони державного кордону

України , а також контрулювати самостійно чи разом з органами

внутрішніх справ підтримання внутрішнього режиму ;

- контролювати разом з органами внутрішніх справ , керів-ництвом

аеропортів , відкритих для міжнародних польотів , прикордонних

залізничних станцій , морських і річкових пор-тів , служб міжнродних

автомобільних перевезень додержання встановленого режиму в пунктах

пропуску через державний кордон України ;

- здійснювати контроль за додержанням усіма невійськовими суднами і

військовими кораблями встановленого порядку плавання та перебування

в територіальному морі України , внутрішніх водах України , а також

частині вод прикордонних річок , озер та інших водойм , що належать

Україні.

Прикордоні війська України мають право :

1) розташовувати прикордонні наряди , пересуватися при ви-конанні

службових обов’язків по будь-яких ділянках місцевості ;

2) вести дізнання у справах про порушення державного кордону

України , здійснювати оперативно - розшукову діяльність відповідно до

чинного законодавста ;

3) здійснювати адміністративне затримання осіб , які порушили режим

державного кордону України , прикордонний режим або режим у

пунктах пропуску через державний кордон на строк до трьох годин

для складання протоколу , а в необхідних випадках для

встановлення особи і з’ясовування обставин порушення – до трьох

діб з пові-домленням про це письмово прокурора протягом двадцяти

чотирьох годин з моменту затримання або на строк до десяти

діб з санкції прокурора , якщо порушники не мають документів ,

які посвідчують їх особу , піддавати затри-маних особистому

оглядові , а також оглядати і при необхідності вилучати наявні

при них речі ;

4) тримати осіб підданих адміністративному затриманню в ізоляторах

тимчасового тримання або інших приміщеннях , спеціальнообладнених

для цих цілей . Про кожний випадок адміністративного затримання ,

особистого огляду затри-маного , огляду і вилучення речей , що є

при ньому , складається протокол і повідомляється прокурору ;

5) перевіряти у осіб ,які прямують через державний кордон України ,

документи на право в’їзду в Україну або виїзду з України ,

робити в них відповідні відмітки і при необхідності їх вилучати

, не пропускати через кордон осіб, які немають дійсних

документів на право в’їзду в Україну або виїзду з України , до

належного оформлення ними документів на право перетинання

державного кордону України або до уточнення обставин втрати

документів громадянами України в період перебування за кордоном

і встановлення їх особи ;

6) здійснювати у встановленому порядку самостійно або спільно з

митними установами огляд вантажів та іншого майна осіб , які

прямують через державний кордон України

7) проводити у встановленому порядку огляд транспортних засобів , що

прямують через державний кордон України і вантажів , що на

них перевозяться , супроводжувати транспортні засоби ,

прикордонними нарядами ;

8) Здійснювати інші дії щодо охорони державного кордону України ,

економічної зони відповідно до законодавства України , її

міжнародних договорів . У необхідних випадках зв’язаних з

розшуком і затримання порушників державного кордону України ,

Прикордонні війська України можуть здійснювати на території

України надані їм права і за межами зазначених у цій статті

територій , прикордонної смуги і пунктів пропуску через державний

кордон України .

4 лютого 1991 року був прийнятий Закон України “Про

прикордонні війська України”.

Центральним органом управління Прикордонних військ України є

Державний комітет у справах оборони державного кордону України .

Організаційна структура Прикордонних військ визначається в порядку

встановленому Кабінетом Міністрів України .

Органи юстиції України .

Систему органів юстиції складають : Міністерство юстиції України

, Міністерство юстиції Автономної Республіки Крим , обласних

управлінь юстиції , Київської та Севастопольської міських , районних

, районних у містах Київі та Севастополі державних адміністрацій ,

як правило , включають також нотаріальні контори ( державні і

приватні ) , органи реєстрації актів громадського стану ( РАГСу )

інші служби міністерства юстиції .

Міністерство юстиції України є центральним органом державної

виконавчої влади , входить ло складу Кабінету Міністрів України .

Дане міністерство очолює Міністр , який призначається відповідно до

Конституції України . Міністр юстиції України несе персональну

відповідальність за виконання покладених на Міністерство завдань і

здійснення ним своїх функцій .

Міністерство юстиції є юридичною особою, має самостійний баланс

, рахунок в установах банків , печатку із зображенням державного

герба України і своїм найме-нуванням.

Органи юстиції виконують такі основні завдання :

1) зміцнення законності , захист прав і законних інтересів громадян ,

юридичних осіб;

2) вдосконавлювати разом з іншими правоохорониими органами діяльність

по боротьбі із злочинністю , усувати причини і умови , які

сприяють здійсненню злочинної діяльності та інших правопорушень ;

3) правове забезпечення організації та діяльності судів та органів

юстиції , керівництвом нотаріатом та органами РАГСу, судово -

експертними установами , контроль за діяльністю адвокатури ;

4) сестиматизація і підготовка пропозиції про кодифікацію законів і

сприяння її удосконавленню ;

5) надання методичної допомоги підприємствам , установам , організаціям

, місцевим органам державної виконавчої влади у приведенні їх

нормативних актів у відповідності з чинним законодавством .

Нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб , на

які покладено обов’язки посвідчувати права , а також факти, що мають

юридичне значення та вчиняти інші нотаріальні дії, з метою

надання їм юридичної вірогідності .

Виконання нотаріальних дій в Україні та за її межами

покладаються :

- на нотаріусів , які працюють в державних нотаріальних конторах ,

державних нотаріальних архівах або займаються приватною нотаріальною

діяльністю ( приватні нотаріуси ). Нотаріальні дії , які вчинені

приватними і державними нотаріусами , мають однакову юридичну силу .

Держава залишає за собою контроль за законністю здійснення

нотаріусами обох видів їх обов’язків для державних і приватних

нотаріусів ;

- на уповноважених на це посадових осіб виконавчих комитетів

сільських , селищних , міських Рад народних депутатів ( тобто в

населених пунктах , де немає нотаріусів ) ;

- на консульські установи України за кордоном , а у випад-ках ,

передбачених чинним законодавством , на дипломатичні представництва

України .

Згідно Закону України “Про нотаріат” можна виділити чотири

групи нотаріальних дій :

- нотаріальні дії , направленні на посвідчення безспірного права

- нотаріальні дії , направленні на посвідчення і засвідчення

безспірних юридичних фактів ;

- нотаріальні дії , направленні на надання виконавчої сили

платіжним і борговим документам;

- нотаріальні дії , по охороні спадкового майна і документів .

Нотаріусом може бути громадянин України , котрий має вищу

юридичну освіту , протягом шести місяців стажування у державній

нотаріальній конторі або у приватного нотаріуса , склавши

кваліфікаційний іспит та одержав свідоцтво про право на заняття

нотаріальною діяльністю .

Порівняно з державним нотаріусом приватний нотаріус не може

оформляти спадщину , не може вживати заходів до охорони спадкового

майна , не може видавати свідоцтва про право власності на частку

в спільному майні подружжя ( в разі смерті одного з них ) , не

може накладати і скасовувати заборону відчуження житлового будинку

, квартири , дачі , садового будинку , гаража , земельної ділянки ,

іншого нерухо-мого майна , не може посвідчувати договори довічного

утрима-ння , не може засвідчувати справжність підпису на докумен-

тах , призначених для дій за кордоном , а також посвідчувати

доручення для цієї мети .

Основним завданням нотаріату є :

- охорона всіх форм власності , прав і законних інтересів громадян

, юридичних осіб ;

- зміцнення законності і правопорядку ;

- запобігання правопорушення шляхом правильного і своє-часного

посвідчення договорів та угод ;

- оформлення спадкового права ;

- учинення виконавчих написів та інших нотаріальних дій .

Державні нотаріуси в Україні посвідчують угоди ( дого- вори

, заповіти , довіреності ) , вживають заходи до охорони спадкового

майна , видають свідоцтва про право на спадщину , про право

власності на частку в спільному майні подружжя , про придбання

жилих будинків з прилюдних торгів , засвід-чують вірність копій

документів і виписок з них , справжність підпису на документах ,

приймають в депозит грошові суми і цінні папери , вчиняють

виконавчі написи , протести векселів .

Акти громадського стану – це засвідчення державного факту

народження , смерті , одруження , розірвання шлюбу , встановлення

батьківства , переміни прізвища , імені , по-батько- ві . Вони є

юридичними фактами , з якими закон пов’язує виникнення , зміну або

припинення відповідних прав та обов’язків і підлягають обов’язковій

реєстрації в органах реєстрації актів громадського стану ( РАГСу )

.

Завданням органів РАГСу є :

- забезпечення повної , своєчасної і правильної реєстрації актів

громадського стану ;

- внесення до актових записів необхідних змін , доповнень та

виправлень ;

- поновнення втрачених та анулювання повторно складених актових

записів ;

- видача громадських свідоцтв про реєстрацію ;

- збереження архівного фонду .

Реєстрація юридичних фактів проводиться органами РАГСу в книгах

спеціального зразка , які є єдиними доказами засвідчених у них

фактів , а громадянам України про кожний факт реєстрації акта

громадського стану органами РАГСу видаються відповідні свідоцтва (

свідоцтво про народження , свідоцтво про одруження ).

Реєстрацію актів громадського стану проводять :

- відділи РАГСу Міністерства юстиції Автономної Республіки Крим ,

управління юстиції обласних , Київської та Севастопольської міських ,

районних , районних у містах Києві та Севастополі державних

адміністрацій ;

- відділи РАГСу виконавчих комітетів міських районних Рад народних

депутатів , а в сідьській місцевості – виконавчі комітети сільських і

селищних Рад народних депутатів ;

- посадові особи виконавчих комітетів сільських та селищних Рад

народних депутатів , яких визначає голова Ради ;

- консульські установи та депломатичні представники представництва

України ( для громадян України , які проживають за кордоном ).

Адвокатура .

Відповідно до Закону України “Про адвокатуру ” від 19 грудня

1992 року адвокатура України є добровільне професійне громадське

обєднання , покликане сприяти захисту прав , свобод і представляти

законні і нереси громадян , осіб без громадянства , юридичних осіб ,

надавати їм іншу юридичну допомогу .

Адвокати дають консультації з юридичних питань , до-відки щодо

законодавства ; складають заяви , скарги та інші документи

правового характеру ; здійснюють представництво в суді , в інших

державних органах ; перед громадянами та іншими юридичними особами

; надають юридичну допомогу підприємствам , установам , організаціям

; здійснюють правове забезпечення підприємницької та

зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб , виконують

свої обов’язки відповідно до кримінально - процесуарного законодавства

у процесі дізнання та попереднього слідства . Лише адвокати мають

право здійснювати захист підозрюваних чи обвинувачених у вчиненні

злочину .

Адвокат має право здійснювати адвокатську діяльність

індивідуально або об’єднуватися з іншими адвокатами у колегії та

інші адвокатські об’єднання .

Стати адвокатом можуть лише громадяни з вищою юридичною

освітою та стажем роботи за юридичною спеціальністю не менше два

роки , які склали відповідний кваліфікаційний іспит .

Судова влада .

Третя за традиційною послідовністю гілка державної влади -

судова посідає далеко не останнє місце в механізмі держави .

Органи судової влади мають свою чітко визначену Конституцїєю та

законодавством України компетенцію і дають відносно незалежно від

органів законодавчої і виконавчої влади , відіграючи винятково

важливу роль у загальній системі стримувань і противаг , яка

передбачається принципом поділу влади .

Здійснюється судова влада виключно спеціально створе-ними для

цієї мети органами - судами і у лише їй одній при-таманній

формі - шляхом відправлення правосуддя . Правиль-не відправлення

правосуддя і є основним завданням судової влади . Згідно статті

124 Конституції України делегування функцій судів , а також

привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами

не допускається .

Правосуддя латинською мовою означає “юстиція” якому так багато

уваги приділяється в юридичній теорії і практиці і навіть

присв’ячено спеціальний розділ Конституції України .

Традиційно правосуддя визначається , як розгляд і вирі-шення

судами кримінальних , цивільних та інших справ , що здійснюється в

особливій процесуальній формі , залежно від характеру тих життєвих

ситуацій , які вимагають вирішень , розрізняють види здійснення

правосуддя – конституційне , адміністративне , цивільне , кримінальне

судочинство .

Якщо ж дещо деталізувати завдання правосуддя , то до їх числа

слід включити :

- захист прав і свобод людини , законних інтересів фізичних та

юридичних осіб , держави в цілому шляхом визнання за ними в

результаті судового певних справ ( права на спадщину, на житлову

площу , на спірне майно , право на поновлення на роботі ) ;

- визначення суб’єктів правовідносин , винних у вчиненні

правопорушення , і призначення покарання або інших заходів , що

мають бути застосовані щодо порушників ;

- вирішення правових суперечностей , насамперед визнання

відповідності або не відповідності конкретних оспорюваних правових

актів конституції держави .

Окремо у статті 129 Конституції України закріплені ос-новні

засади судочинства , порядку судового розгляду справ :

- законність - справи розглядаються і вирішуються судом відповідно до

закону , всі учасники судочинства діють у суворій відповідності до

їх прав і обов’язків , встановлених законом ;

- рівність усіх учасників судового процесу перед законом і

судом ( до всіх застосовується одне і та саме законодавство

, ніхто не має при цьому ніяких переваг і не піддається

ніяким обмеженням у правах ) ;

- забезпечення доведенності вини ( у разі , якщо винну особи

не доведено , вона вважається невинуватою ; особа не зобов’я-

зана доводити свою невиновність , її вину мають доводити

органи , які висунули обвинувачення ) ;

- змагальність сторін і свобода в наданні ними суду своїх

доказів і у доведенні перед судом їх переконливості ;

- гласність судового процесу та його повне фіксування

технічними засобами ( розгляд справ в усіх судах є

відкритим за винятком , чітко визначеним законом ) ;

- запезпечення апеляційного та касаційного оскарження ріше-ння

суду , крім випадків , встановлених законом ( закріплюється

можливість учасників судового процесу подати скаргу судам

вищого рівня , які перевіряють законність і обгрунтованність

винесених вироків і рішень ) .

Статус суддів визначається Конституцією України і спеціальним

Законом України “ Про статус суддів ” від 15 грудня 1992 року .

Судею може стати громадянин України віком від 25 років , який має

вищу юридичну освіту , стаж роботи у галузі права не менше 3

років , проживає в Україні не менше як 10 років і володіє

державною мовою .

Особа , яка вперше стає суддею призначається на посаду

Президентом строком на 5 років . У разі успішного виконання своїх

обов’язків протягом цілого строку суддя обирається Верховною Радою

України безстроково і перебуває на посаді до досягнення 65 -

річного віку .

Судді незалежні від будь - якої влади і мають підкорятися лише

Конституції і законам України . Судді недоторканні . Це , зокрема ,

означає , що суддя не може бути заарештований чи затриманий до

винесення обвинувального вироку судом без згоди на це Верховної

Ради України .

Систему судової влади в Україні становить :

1) Конституційний Суд України .

2) Загальні суди ( суди загальної юрисдикції ) : Верховний Суд

України ; Верховний Суд Автономної Республіки Крим ; Обласні суди ;

Київський та Севастопольський міський суди; Міжобласний суд ;

Міжрайонні ( окружні ) суди ; Районні ( мі-ські ) суди ; Військові

суди гарнізонів , регіонів і Військово – Морських Сил .

3) Арбітражні ( господарські ) суди : Вищий арбитражний суд України ;

Арбітражний суд Автономної Республіки Крим Обласні арбітражні суди

; Арбітражні суди м. Києва та м. Се-вастополя . Верховною Радою

України за поданням Голови Вищого арбітражного суду можуть

утворюватись і інші ланки арбітражних судів ( міські , міжрайонні

, районні арбітражні суди ) .

Конституцією України передбачено створення нового для нашої

держави органу – Вищої ради юстиції . Основне завдання цього органу

полягає в остаточному завершенні процесу відбору кандидата на

посаду судді . Він же вносить подання про звільнення суддів з

посад у передбачених законом випадках , здійснює дисциплінарне

провадження щодо суддів Верховного Суду України і суддів вищих

спеціалізованих суддів .

Розділ I I

Державний захист працівників суду

і правоохоронних органів .

23 грудня 1993 року було прийнято Закон України “Про державний

захист працівників суду і правоохоронних органів”. Цей Закон

встановлює систему особливих заходів державного захисту працівників

суду і правоохоронних органів від перешкоджання виконання

поставлених на них законом обов’язків і здійсненню наданих прав,

а так само від посягань на життя , здоров’я , житло і майно

зазначених осіб та їх близьких родичів у зв’язку із службовою

діяльністю цих працівників .

Відповідно до цього Закону захисту підлягають працівники суду і

правоохоронних органів , а також працівники Антимонопольного

комітету України , які беруть безпосередню участь відповідно у :

а) розгляд судових справ у всіх інстанціях ;

б) провадженні і розслідуванні кримінальних справ та справ про

адміністративні правопорушення ;

в) оперативно - розшуковій діяльності ;

г) охороні громадського порядку і громадської безпеки ;

д) виконанні вироків , рішень , ухвал і постанов судів , поста-нов

органів дізнання і попереднього слідства та прокурорів ;

е) контролі за переміщенням людей , транспортних засобів ,

товарів та інших предметів чи речовин через державний і митний

кордон України ;

є) нагляді і контролі за виконанням законів .

Близькі родичі , які відповідно до цього Закону підлягають

захисту, - це батьки , дружина (чоловік) , діти , рідні брати і сестри

, дід , баба , онуки , посягання на життя , здоров’я , житло і майно

яких перешкоджає виконанню працівниками суду і првоохоронних органів

покладених на них обов’язків і здійсненню наданих прав .

Відповідно до законодавства України працівники суду ,

правоохоронних органів та їх близькі родичі мають право :

а) застосовувати заходи фізичного впливу , спеціальні засоби та

зброю з метою забезпечення правомірних наказів і усних вимог , що

добровільно не виконуються , для захисту особистої безпеки , безпеки

близьких родичів , а також свого житла і майна ;

б) вимагати і одержувати допомогу у виконанні покладених на

них обов’язків , а в разі необхідності - для особистого за-хисту , а

також свого житла і майна з боку відповідних правоохоронних та

інших державних органів ;

в) здійснювати спеціальні заходи забезпечення безпеки ;

г) отримувати материальну компенсацію в разі загибелі працівника ,

або іншого ушкодження здров’я , знищення чи пошкодженння його житла

і майна у зв’язку з виконанням службових обов’язків .

Життя і здоров’я працівників суду і правоохоронних органів

підлягають обов’язковому державному страхуванню за рахунок коштів

відповідних бюджетів . Для забезпечення безпеки працівників суду і

правоохоронних органів та їх близьких родичів , недоторканності житла

, а також збереження їх майна з урахуванням конкретних обставин

можуть застосовуватися віповідно до законодавства такі заходи :

а) особиста охорона , охорона житла і майна ;

б) видача зброї , засобів індивідуального захисту і спові-щення

про небезпеку ;

в) встановлення телефону за місцем проживання ;

г) використання технічних засобів контролю і прослу-ховування

телефонних та інших переговорів , візуальне спостереження ;

д) тимчасово розміщення у місцях , що забезпечують безпеку ;

е) забезпечення конфіденційності даних про об’єкти захисту

є) переведення на іншу роботу , направлення на навчання , заміна

документів , зміна зовнішності , переселення в інше місце

проживання .

Приводом для вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки

працівника суду або правоохороного органу та його близьких родичів

може бути :

а) заява працівника або його близького родича ;

б) звернення керівника відповідного державного органу ;

в) отримання оперативної та іншої інформації про наявність

загрози здоров’ю , житлу і майну осіб , які підлягають захисту

.

Рішення про вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки

приймають :

а) керівники органів внутрішніх справ – щодо захисту пра-цівників

відповідного органу внутрішніх справ , державної лісової охорони ,

рибоохорони , митних органів та їх близьких родичів ;

б) керівники органів служби безпеки – щодо захисту пра-цівників

служби безпеки та органів системи Управління державної охорони , їх

близьких родичів ;

в) керівники прокуратури – щодо захисту працівників про-куратури та

їх близьких родичів ;

г) голова суду – щодо захисту працівників віповідного суду та

інших органів та їх близьких родичів ;

д) керівник органів охорони державного кордону України - щодо

захисту працівників цих органів та їх близьких родичів .

Здійснення спеціальних заходів забезпечення безпеки працівників

суду і правоохоронних органів та їх близьких родичів покладається :

а) щодо працівників служби безпеки і органів системи Управління

державної охорони – на органи служби безпеки ;

б) щодо працівників органів охорони державного кордону - на

органи охорони державного кордону України ;

в) щодо інших працівників – на органи внутрішніх справ .

З цією метою у структурі зазначених органів створюються

спеціальні підрозділи .

Для захисту військовослужбовців командири військових частин

вживають таких заходів :

а) відрядження до іншої частини або військової установи ;

б) переведення на нове місце служби .

Органи , які приймають рішення про забезпечення безпеки ,

одержавши заяву ( повідомлення ) про загрозу безпеці вище-перелічених

осіб зобов язані перевірити цю заяву ( повідомлення ) і в строк не

більше трьох діб , а у невід-кладних випадках – негайно , прийняти

рішення про засто-сування або про відмову у застосуванні заходів

безпеки . Про прийняте рішення виноситься мотивована постанова з

зазначенням конкретних заходів щодо забезпечення безпеки і строків

їх здійснення , про що письмово повідомляється заявник . Якщо заходи

безпеки застосовуються не на прохання особи , яка береться під

захист , то на це має бути одержана її згода . У разі , коли є

достатньо даних , що вказують на ознаки злочину , в порядку ,

передбаченому кримінально – процесуальним законодавством , приймається

рішення про порушення чи відмову у порушенні кримінальної справи

або передачу заяви ( повідомлення ) про злочин за підслідністю чи

підсудністю .

Рішення органів про вжиття спеціальних заходів щодо працівників

суду , правоохоронних органів та їх близьких ро-дичів є обов

язковими для виконання відповідними органами , підприємствами ,

установами , організаціями та їх посадовими особами .

Контроль за забезпеченням захисту працівників суду , пра-

воохоронних органів та їх близьких родичів здійснюють відповідно

Міністр внутрішніх справ України , Голова служби безпеки України ,

Генеральний прокурор України , Голова Верховного Суду України , Голова

Державного комітету у справах охорони державного кордону України .

Нагляд за дотриманням законності при забезпеченні захисту

працівників суду , правоохоронних органів та їх близь-ких родичів

здійснюється Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому

прокурорами .

Висновок .

Провідне місце в державному механізмі України займають

правоохоронні органи - державні органи , основною функцією є

забезпечення законності та охорони правопорядку, боротьби з

правопорушеннями , охорони законних прав та інтересів громадян і

держави в цілому .

Розглянувши систему правоохоронних органів України до числа

якої входять : суд , прокуратура , органи юстиції , внутрішніх справ

, державної безпеки та інші органи , можна сказати що кожен з

цих органів виконують різні функції але вони всі стоять на

захисті прав і свобод громадян України і контроль за дотриманням

законів України .

Держава створює такі органи , діяльність яких називається

правоохоронною . Ця правоохоронна діяльність є владою , яка

здійснюється за допомогою правового впливу , наділена

правомочностями застосовувати заходи державного примусу , які

відбуваються тільки на основі закону і у встановленому ним

порядку .

До системи правоохоронних органів як ми знаємо відносяться

інші державні установи і громадські організації , які відповідно

до законодавства наділені значними повноваженнями у сфері

правоохоронної діяльності , хоча в цілому їхні функції не

зводяться до останьої , а також не забезпечуються можливістю

застосування державного примусу. Серед таких установ і організацій

слід звернути увагу на органи юстиції та адвокатуру , які теж

відіграють важливу роль в механізмі держави .

Література .

1. “Основи держави і права”, Ф.Ф. Брецко , Ужгород – 1995 р.

2. “Коментар до Конституції України” , Київ - 1996 р.

3. “Основи конституційного права України” , Юрінком - 1997 р

4. “Хрестоматія з правознавства”, І.П. Козінцев , Л.Я. Бойко

–“Юрінком” , Київ - 1996 р.

5. Закон України “Про прокуратуру” – від 5.11. 91 р.

6. Закон України “Про міліцію” – від 20.12.90 р.

7. Закон України “Про Службу безпеки України” - від 25.03.92 р.

8. Журнал “Віче” – березень 1992 р.